Рішення

від 15.06.2022 по справі 918/204/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" червня 2022 р. м. РівнеСправа № 918/204/22

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Пашкевич І.О., за участі секретаря судового засідання Ткачук І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом керівника Рівненської окружної прокуратури (33001, м. Рівне, вул. Гарна, 29, код ЄДРПОУ 02910077)

в інтересах держави в особі Рівненської міської ради (33028, м. Рівне, вул. Соборна, 12-а, код ЄДРПОУ 34847334)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-роздрібна компанія "Євротек" (79040, Львівська обл., м. Львів, вул. Городоцька, буд.359, код ЄДРПОУ 37378350)

про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 986 453,80 грн

у судовому засіданні приймали участь:

- прокурор Рівненської обласної прокуратури Гіліс І.В.;

- від позивача: не з`явився;

- від відповідача: Дроздов Д.В. (в режимі ВКЗ).

Відповідно до ч. 14 ст. 8, ст. 222 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), при розгляді судової справи здійснювалося фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу програмно-апаратного комплексу "Діловодство суду".

Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 16.06.2022 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ВСТАНОВИВ:

22 квітня 2022 року керівник Рівненської окружної прокуратури (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Рівненської області в інтересах держави в особі Рівненської міської ради (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-роздрібна компанія "Євротек" (далі - відповідач) про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 986 453,80 грн.

Ухвалою від 27.04.2022, зокрема, позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 24.05.2022.

06 травня 2022 року на адресу суду від Рівненської окружної прокуратури надійшло клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

20 травня 2022 року на адресу суду від Рівненської міської ради надійшли письмові пояснення щодо позовної заяви.

24 травня 2022 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив.

У судовому засіданні 24.05.2022 суд протокольною ухвалою оголосив перерву до 07.06.2022.

02 червня 2022 від Рівненської окружної прокуратури надійшла відповідь на відзив.

У судовому засіданні 07.06.2022, розглянувши клопотання Рівненської окружної прокуратури про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, судом протокольною ухвалою відмовлено у задоволенні останнього.

У судовому засіданні 07.06.2022 суд протокольною ухвалою оголосив перерву до 16.06.2022.

14 червня 2022 року від відповідача на адресу суду надійшли заперечення на відповідь на відзив.

16 червня 2022 року судом встановлено, що позивач у справі Рівненська міська рада не забезпечив явку уповноваженого представника у судове засідання, належним чином повідомлений про час, дату та місце проведення судового засідання, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за трек-номером 3301312024196.

Як вбачається із матеріалів справи, 06.06.2022 від Рівненської міської ради надійшла заява про розгляд справи без участі представника позивача.

Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 196 ГПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні.Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Явка представника позивача у судове засідання 16.06.2022 обов`язковою не визнавалася.

Зважаючи на викладене та ч. 1 ст. 202 ГПК України, господарський суд дійшов висновку про проведення судового засідання 16.06.2022 без участі представника Рівненської міської ради.

Присутній у судовому засіданні 16.06.2022 прокурор просив позовні вимоги задоволити, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив. Представник відповідача вказав, що позов підлягає задоволенню частково у розмірі 670 186 грн 17 коп. із підстав, викладених у відзиві та запереченнях на відповідь на відзив.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються аргументи прокурора та позивача а також заперечення відповідача, судом встановлено наступне.

Згідно з Реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що 14.01.2013 за ТОВ "Торгово-роздрібна компанія "Євротек" на підставі договору купівлі-продажу № 3207 від 01.11.2012, зареєстровано право власності об`єкт нерухомості - торговий центр «Арсен» за адресою: м. Рівне, вул., Євгена Коновальця, 20. загальною площею 5157,6 кв.м.

Як вбачається із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права індексний № 176905915 від 09.08.2019 - 07.08.2019 було припинено право оренди ТОВ «Торгова компанія «Інтермаркет» (код ЄДР 13827416) на Земельну ділянку за адресою: м. Рівне, вул. Євгена Коновальця, 20, кадастровий номер 5610100000:01:011:0064.

09 грудня 2019 року відповідач звернувся із заявою до Рівненської міської ради з метою отримання в оренду земельної ділянки площею 10494 м2 за адресою: м. Рівне, вул. Євгена Коновальця, 20, кадастровий номер 5610100000:01:011:0064 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (далі - Земельна ділянка).

Із інформації з Державного земельного кадастру вбачається, що 19.12.2019 на Земельну ділянку були зареєстровані право власності та речові права за Територіальною громадою міста Рівного в особі Рівненської міської ради 07.08.2019, номер запису 3271426.

В подальшому, рішенням Рівненської міської ради від 26.03.2020 № 7401 вирішено передати для ТОВ "Торгово-роздрібна компанія "Євротек" в оренду на 10 років земельну ділянку площею 10 494 м2 на вул. Євгена Коновальця, 20 із кадастровим номером 5610100000:01:011:0064 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

У п. 1 Рішення № 7401 вказано передати земельну ділянку за рахунок земель житлової та громадської забудови комунальної власності територіальної громади м. Рівного, а в п. 2 вказано, що право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права в силу ст. 125 Земельного Кодексу України.

На підставі даного рішення між позивачем та відповідачем 14.07.2020 укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки строком на 10 років.

Згідно з п. 3 Договору оренди, на земельній ділянці знаходиться об`єкт нерухомого майна.

Сторони погоджуються, що орендна плата за землю справляється з моменту прийняття рішення Рівненської міської ради від 26.03.2020 № 7401.

24 вересня 2020 року у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно внесено запис про реєстрацію права оренди Земельної ділянки за відповідачем.

У той же час, як вказує прокурор у позовній заяві, відповідач, набувши у 2013 році право власності на нерухоме майно по вул. Євгена Коновальця, 20, м. Рівне, протягом тривалого часу не оформляв правовідносини щодо користування означеною земельною ділянкою, на якій розташований такий об`єкт нерухомості.

Відтак з часу оформлення права власності на нерухоме майно у 14.01.2013 і до моменту прийняття Рівненською міською радою 26.03.2020 рішення № 7401 відповідач не сплачував кошти за фактичне користування земельною ділянкою, у зв`язку з чим місцевий бюджет Рівненської міської ради недотримував кошти у вигляді орендної плати за використання даної земельної ділянки, що в свою чергу, на переконання прокурора заподіяло значну шкоду інтересам територіальної громади.

Окрім того, прокурор зауважує, що на земельній ділянці розміщене майно, яке перебувало у власності відповідача, що унеможливлювало вільне розпорядження міською радою вказаною земельною ділянкою з метою отримання доходу у вигляді орендної плати та наповнення місцевого бюджету.

Отже, на думку прокурора, відповідачем без достатньої правової підстави збережено у себе майно (кошти) у вигляді орендної плати, які ТОВ "Торгово-роздрібна компанія "Євротек" зобов`язане було сплатити за користування земельною ділянкою за період з моменту набуття права власності на розміщений на ній об`єкт нерухомості до прийняття міською радою рішення про надання її в оренду, у зв`язку з чим кошти підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до інформації Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на 01.01.2019 становила 23 558 711,60 грн, станом на 12.11.2019 та 01.01.2020 - 19 632 259,66 грн.

Крім того, згідно з п. 9 Договору від 14.07.2020, укладеного між позивачем та відповідачем, визначено, що розмір орендної плати в рік за земельну ділянку складає 918 612,98 грн., що становить 5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

За розрахунками прокурора, розмір орендної плати за користування земельною ділянкою становить:

- за період з 01.05.2019 по 11.11.2019 становить 626 080,83 грн = (23558711,6:365*194 днів*5%).

- за період з 12.11.2019 по 25.03.2020 становить 360 372,98 грн. = (19632759,66:365*134 дні*5%).

Відтак прокурор просить суд стягнути з відповідача на користь позивача як безпідставно збережені кошти загальну суму неотриманого доходу у вигляді орендної плати в межах строку позовної давності до моменту прийняття Рівненською міською радою рішення від 26.03.2020 № 7401, що за розрахунками прокурора становить 986 453,80 грн.

Як вбачається із пояснень позивача щодо позовної заяви, Рівненська міська рада підтримує позовні вимог прокурора в повному обсязі та просить суд їх задовольнити.

Відповідач у відзиві частково визнає позовні вимоги у розмірі 670 186 грн 17 коп. з наступних підстав:

- стягнення безпідставно збережених коштів допускається лише у випадках, коли земельна ділянка сформована як об`єкт цивільних прав. До цього моменту стягнення безпідставно збережених коштів є неможливим, адже відсутній об`єкт, щодо якого начебто вчинене порушення;

- земельні ділянки можуть бути об`єктом цивільних прав з моменту їх формування та реєстрації права власності на них за позивачем;

- 07 серпня 2019 року право власності та речові права на земельну ділянку були зареєстровані за Територіальною громадою міста Рівного в особі Рівненської міської ради, а 07.08.2021 було припинено право оренди ТОВ «Торгова компанія «Інтермаркет» (код ЄДР 13827416) на Земельну ділянку;

- відповідач не є правонаступником ТОВ «Торгова компанія «Інтермаркет», оскільки має інший код ЄДР, а також цей факт підтверджується копією Виписки з ЄДР відповідача;

- відтак саме з дня, наступного за датою припинення права оренди ТОВ «Торгова компанія «Інтермаркет» на Земельну ділянку - з 08.08.2019, а не з 01.05.2019, як зазначено прокурором у позові, позивач вправі розпочати нарахування відповідачеві сум безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати;

- за розрахунками відповідача частина розрахунку суми позову за 2019 рік має виглядати так: 23558711,65:365*96 днів *5% = 309 813,19 грн., - а не 626 080,83 грн., як зазначив прокурор.

Зважаючи на викладене, відповідач визнає позовні вимоги в частині у розмірі 670 186 грн 17 коп., а у задоволенні позовних вимог в частині стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 316 267,64 грн. просить суд відмовити.

У свою чергу прокурор у відповіді на відзив не погоджується із правовою позицією відповідача, посилаючись при цьому на ст. 79-1 Земельного кодексу України, згідно з якою формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

На переконання прокурора, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі. Оскільки 19.03.2008 між Рівненською міською радою та ТОВ «ТК «ІНТЕРМАРКЕТ» укладено договір оренди землі, предметом якого є земельна ділянка з к.н. 561000000:01:01:0064 загальною площею 10494 кв.м, яка знаходиться в м. Рівне, вул. Євгена Коновальця, 20, відтак прокурор вважає, що на момент такого Договору від 19.03.2008, також станом на 01.05.2019 (дата, з якої здійснено розрахунок безпідставно збережених коштів), земельна ділянка з к.н. 561000000:01:01:064 була сформованим об`єктом цивільних прав у розумінні положень ст. 79-1 Земельного кодексу України. У підтвердження своєї позиції прокурор посилається на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 922/2082/18.

Як вбачається із заперечень на відповідь на відзив, відповідач вважає, що відповідь на відзив не спростовує аргументи, наведені у відзиві і просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у частині періоду, протягом якого Земельна ділянка не існувала (не була оформлена) як об`єкт цивільних прав - з 01.05.2019 по 07.08.2019 та відповідно, на думку відповідача, сума безпідставно збережених коштів за цей період 316 267 грн 64 коп. стягненню не підлягає.

Відповідач зауважує, що формування земельної ділянки в Державному земельному кадастрі не призводить до виникнення об`єкта цивільних прав, як стверджує Рівненська окружна прокуратура а Постанова Верховного Суду у справі № 922/2082/18 від 01.10.2019, на яку посилається прокурор насправді не підтверджує міркувань Рівненської окружної прокуратури.

Відповідач вважає, що у відповіді на відзив позивач змішує поняття «формування земельної ділянки» та «визначення земельної ділянки як об`єкта цивільних прав», що призводить до хибного висновку про можливість стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів в сумі орендної плати.

Окремо відповідач звертає увагу, що позивачем допущено зволікання із припиненням права оренди попереднього користувача земельної ділянки із реєстрацією права власності за позивачем. Так, прокурор посилається на укладення Договору оренди від 19.03.2008 між Рівненською міською радою та TOB «ТК «Інтермаркет» як на підставу існування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав та начебто на підтвердження факту користування цією ділянкою відповідачем. Але з Рішення Рівненської міської ради № 3287 від 26.09.2013 «Про припинення права оренди земельної ділянки та розірвання договору оренди земельної ділянки на вул. Євгена Коновальця, 20», слідує, що договір оренди на ту ж земельну ділянку розірвано з дати рішення (п. 2), а в абз. 2 п. 1 цього Рішення № 3287 зазначено: «Право оренди земельної ділянки припинити одночасно з передачею цієї ділянки новому власнику розташованого на ній нерухомого майна». Таким чином, сам же позивач встановив момент припинення права оренди земельної ділянки, яке і було припинене 07.08.2019, а не 2013 року, після прийняття Рішення № 3287 (на підтвердження чого відповідач надав Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права індексний № 176905915 від 09.08.2019) і того ж дня зареєстровано право власності на земельну ділянку за позивачем.

Таким чином, відповідач, вважає, що зі своєї сторони зробив усі дії, які були необхідні для вчасного укладення договору оренди земельної ділянки, натомість, рішення про припинення оренди попереднього користувача саме 2019 року прийнято самим позивачем.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються аргументи прокурора та позивача, а також заперечення відповідача, об`єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи визнання відповідачем позову в частині, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав та оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Зі змісту ст.ст.120, 125 ЗК України, ст. 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) вбачається, що з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією будівлею.

Таким чином, за змістом вказаних приписів, виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

У той же час, як встановлено судом, відповідач, набувши 14.01.2013 право власності на нерухоме майно по вул. Євгена Коновальця, 20, м. Рівне, оформив правовідносини щодо користування земельною ділянкою площею 1,0494 га, на якій розташований такий об`єкт нерухомості - 24.09.2020 на підставі Договору від 14.07.2020, що підтверджується Витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (номер запису 38403826).

Відповідно до положень ст. 83 ЗК України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

В силу ст. 206 ЗК України, використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підп. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями п. 288.5.1 ст. 288 Податкового кодексу України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 по справі №920/739/17).

Судом встановлено, що з часу оформлення права власності на нерухоме майно (з 14.01.2013) і до моменту прийняття Рівненською міською радою 26.03.2020 рішення № 7401 TOB «ТРК «Євротек» за фактичне користування Земельною ділянкою площею 1,0494 га не сплачувало, у зв`язку з чим місцевий бюджет Рівненської міської ради недоотримував кошти у вигляді орендної плати за використання даної земельної ділянки, чим заподіяно значну шкоду інтересам територіальної громади.

Окрім того, як вбачається із матеріалів справи, на земельній ділянці розміщене майно, що перебувало у власності відповідача, яке унеможливлювало вільне розпорядження позивачем Земельною ділянкою з метою отримання доходу у вигляді орендної плати та наповнення місцевого бюджету.

Отже, судом встановлено, що відповідачем без достатньої правової підстави збережено у себе майно (кошти), у вигляді орендної плати, які повинен був сплатити за користування Земельною ділянкою.

Згідно з ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

З аналізу змісту норм ст. ст. 1212-1214 ЦК України випливає, що зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикційне зобов`язання) виникає за одночасної наявності трьох умов: 1) відбувається набуття чи збереження майна; 2) правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні; 3) набуття чи збереження здійснюється за рахунок іншої особи.

У даному випадку, судом встановлені наявні усі три складові того, що у відповідача виникло кондикційне зобов`язання.

Так, по-перше, відповідач зберіг у себе майно (кошти), у вигляді орендної плати, що мала бути сплачена за користування Земельною ділянкою на користь позивача.

Набуте відповідачем нерухоме майно, розташоване на Земельній ділянці, є органічно і нерозривно пов`язане з нею, тому до фактичного набуття відповідачем права володіння і користування земельною ділянкою, у нього виникло кондикційне зобов`язання.

По-друге, правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні. Передача прав володіння і користування земельною ділянкою згідно ст. 206 ЗК України, п.п.14.1.136 п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України здійснюється за плату, що має вноситися на користь позивача на підставі договору оренди земельної ділянки. Правові підстави для одержання відповідачем прав володіння і користування земельною ділянкою безоплатно в даному випадку відсутні. Так само відсутні правові підстави для не нарахування, несплати орендної плати за землю тощо.

По-третє, відповідач зберіг майно саме за рахунок позивача.

Судом встановлено, що власником відповідної земельної ділянки із 07.08.2019 є територіальна громада міста Рівного в особі Рівненської міської ради.

Таким чином, збереження (заощадження) відповідачем коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою призвело до збільшення (накопичення) цих коштів у відповідача за рахунок їх неодержання позивачем.

Так, пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини «Федоренко проти України» від 03.06.2006 визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У даних правовідносинах неотримані від оренди землі кошти підпадають під визначення Європейським судом з прав людини «виправданого очікування» щодо отримання можливості ефективного використання права комунальної власності територіальної громади.

З огляду на викладене, TOB «ТРК «Євротек» як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберегло у себе кошти, які мало заплатити за користування нею, зобов`язане повернути ці кошти власнику земельної ділянки (позивачу) на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України. Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 року у справі № 922/3412/17, від 04.12.2019 року у справі № 917/1739/17.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав па землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таким чином, законні інтереси Рівненської міської ради може бути поновлено шляхом стягнення безпідставно отриманих коштів.

При цьому, як вбачається із позовної заяви, прокурор вважає, що відповідач повинен був платити за користування Земельною ділянкою за період з моменту набуття права власності на розміщений на ній об`єкт нерухомості (з 14.01.2013) до прийняття міською радою рішення про надання її в оренду (до 25.03.2020), у зв`язку з чим просить суд стягнути з відповідача на користь позивача як безпідставно збережені кошти.

При цьому прокурор заявляє до стягнення 986 453 грн 80 коп., які розраховує в межах строку позовної давності - з 01.05.2019 по 25.03.2020.

Відповідно до інформації Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на 01.01.2019становила 23 558 711,60 грн, станом на 12.11.2019 та 01.01.2020 - 19 632 259,66 грн.

Рішенням Рівненської міської ради від 19.10.2017 року № 3427 затверджено Положення про порядок встановлення розмірів орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності на території міста Рівного та за земельні ділянки за його межами, які є власністю територіальної громади міста, і затвердження складу контрольної комісії Рівненської міської ради з питань встановлення розмірів орендної плати за земельні ділянки.

Відповідно до Розділу 2 Положення, орендна плата за земельні ділянки справляється у грошовій формі. Розмір орендної плати встановлюється в договорі оренди, але річна сума платежу:

1) не може бути меншою від розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території;

2) не може перевищувати дванадцяти відсотків від нормативної грошової оцінки.

Мінімальна величина розміру орендної плати (крім земельних ділянок, зазначених у п. 5 розд. 2 за земельні ділянки, які перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Рівного, встановлюється на рівні 3 % від нормативної грошової оцінки та збільшується на 2 % від нормативної грошової оцінки, якщо на земельній ділянці ведеться торгівля алкогольними напоями та тютюновими виробами.

Рішенням Рівненської міської ради від 26.03.2020 № 7401 земельну ділянку передано для відповідача саме для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

Із відомостей щодо ТОВ «ТРК «Євротек» у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань встановлено, що основними видами діяльності товариства є, серед іншого, 47.11 роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами, 47.22 Роздрібна торгівля м`ясом і м`ясними продуктами в спеціалізованих магазинах, 47.23 Роздрібна торгівля рибою, ракоподібними та молюсками в спеціалізованих магазинах, 47.25 Роздрібна торгівля напоям і в спеціалізованих магазинах 47.26 Роздрібна торгівля тютюновими виробами в спеціалізованих магазинах.

Крім того, згідно з п. 9 Договору від 14.07.2020, укладеного між Рівненською міського радою та ТОВ «ТРК «Євротек», орендну плату в рік за земельну ділянку також визначено у розмірі 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Однак, суд відхиляє аргументи прокурора, викладені у позовній заяві, проте що розрахунок безпідставно збережених коштів слід проводити в межах позовної давності і з 01.05.2019, та підтримує позицію відповідача про те, що стягнення безпідставно збережених коштів допускається лише у випадках, коли земельна ділянка сформована як об`єкт цивільних прав. До цього моменту стягнення безпідставно збережених коштів є неможливим, адже відсутній об`єкт, щодо якого начебто вчинене порушення.

Рішенням Рівненської міської ради № 7401 від 26.03.2020 було вирішено передати відповідачу в оренду на десять років Земельну ділянку.

У п. 1 цього Рішення вказано передати земельну ділянку за рахунок земель житлової та громадської забудови комунальної власності територіальної громади м. Рівного, а в п. 2 - що право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права в силу ст. 125 ЗК України.

Частинами ч. 9, 10 ст. 79-1 ЗК України передбачено, що земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

З Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права індексний № 176905915 від 09.08.2019 вбачається, що 07.08.2019 було припинено право оренди ТОВ «Торгова компанія «Інтермаркет» на Земельну ділянку, а з Інформації Державного земельного кадастру від 19.12.2019 випливає, що право власності та речові права на Земельну ділянку були зареєстровані за Територіальною громадою міста Рівного в особі Рівненської міської ради саме 07.08.2019, номер запису 3271426.

Відповідач не є правонаступником ТОВ «Торгова компанія «Інтермаркет», що підтверджується копією Виписки з ЄДР відповідача.

Відтак суд дійшов висновку, що із 07.08.2019, тобто з дня коли Земельна ділянка стала об`єктом цивільних прав та відбулася її державна реєстрація за позивачем - позивач вправі розпочати нарахування відповідачеві сум безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати.

Суд відхиляє позицію відповідача, що нарахування має проводитися із 08.08.2019, тобто з наступного дня після того як Земельна ділянка стала об`єктом цивільних прав та відбулася її державна реєстрація за позивачем, - оскільки 07.08.2019 відповідач уже користувався даною земельною ділянкою та виникло його кондикційне зобов`язання.

Суд, провівши власний розрахунок сум, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача як безпідставно збережені, дійшов висновку, що стягненню підлягає 673 413 грн 39., а саме:

- за період з 07.08.2019 по 11.11.2019 - 313 040 грн 41 коп. (23558711,6:365*97 днів*5%);

- за період з 12.11.2019 по 25.03.2020 - 360372, 98 грн (19632259,66:365*134 дні*5%).

При цьому суд виходить із того, що про необхідність застосування ст. 79-1 ЗК України та положень Закону України «Про Державний земельний кадастр» при розгляді позову про стягнення безпідставно збережених коштів у виді недоотриманої орендної плати неодноразово зазначалося Верховним Судом, зокрема у Постановах від 29.01.2019 у справах №922/3780/17 та №922/536/18, від 11.02.2019 у справі № 922/391/18, від 12.04.2019 у справі №922/981/18 та від 12.06.2019 у справі №922/902/18, у яких міститься висновок про те, що для вирішення спору щодо фактичного користування земельною ділянкою без укладення правовстановлюючих документів та без державної реєстрації прав на неї встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є земельна ділянка, за фактичне користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти, сформованим об`єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові.

Зокрема, у п. 79 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 911/2701/17 (провадження № 12-258гс18) визначено наступне: «Відповідно до ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї».

Аналогічний висновок наведений і в п. 7.26. Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17. « 7.26. Згідно з вимогами частин першої, третьої, четвертої, дев`ятої статті 79-1 79 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї».

Згідно зі ст. 79 ЗК, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно зі ст. 126 ЗК, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

У відповідності ч. 2 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-ІV (далі - Закону № 1952-ІV) речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 1952 встановлено, що Державній реєстрації прав підлягають: 1) право власності та право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов`язання на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва.

Частина 1 ст. 5 Закону № 1952 передбачає, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Частиною 4 ст. 18 Закону № 1952 визначено, що Державна реєстрація прав на земельну ділянку проводиться виключно за наявності в Державному земельному кадастрі, відомостей про зареєстровану земельну ділянку. Для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на земельні ділянки, що здійснюється з відкриттям розділу в Державному реєстрі прав, державний реєстратор обов`язково використовує відомості з Державного земельного кадастру про наявність/відсутність зареєстрованих речових прав щодо відповідної земельної ділянки до 01.01.2013.

Частина 1 ст. 26 Закону № 1952 визначає, що за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав,

Частини 1, 2 ст. 28 Закону №1952 встановлюють, що рішення органів державної влади або органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або користування (постійне користування, оренду, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для, забудови (суперфіцій), сервітут) можуть прийматися за відсутності державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на таку земельну ділянку в Державному реєстрі прав.

Під час проведення державної реєстрації права користування (постійне користування, оренда, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут) земельними ділянками державної чи комунальної власності, право власності на які не зареєстровано в Державному реєстрі прав, державний реєстратор одночасно з проведенням такої реєстрації проводить також державну реєстрацію права власності на такі земельні ділянки без подання відповідної заяви органами, які згідно із ст. 122 ЗК України передають земельні ділянки у власність або у користування.

Таким чином, як зазначено в законодавстві та судовій практиці, земельні ділянки можуть бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту їх формування та реєстрації права власності на них за позивачем.

Щодо аргументів прокурора, викладених у відповіді на відзив, суд зауважує, що формування земельної ділянки в Державному земельному кадастрі не призводить до виникнення її як об`єкта цивільних прав.

Поняття «формування земельної ділянки» та «визначення земельної ділянки як об`єкта цивільних прав» мають різні правові значення.

Безперечно, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі (формуванню земельної ділянки присвячені ч.ч. 1-4 ст. 79-1 ЗК України), однак, і Верховний Суд у постанові від 14.04.2021 у справі № 646/4546/19, і сама норма права, викладена в ч. 9 ст. 79-1 ЗК, вказують на те, що до моменту державної реєстрації права власності вже сформована земельна ділянка не є об`єктом цивільних прав: «Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї».

Суд підкреслює, що підтвердженням формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав є наявність двох складових, а саме: кадастровий номер земельної ділянки та державна реєстрація за позивачем.

Крім того, як вбачається із відповіді на відзив, прокурор в обґрунтування своєї правової позиції посилається на судову практику, а саме - постанову Верховного Суду у справі №922/2082/18 від 01.10.2019.

Так, дійсно у п. 4.11. даної Постанови міститься висновок: « 4.11. При цьому згідно зі ст. 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, із визначеними щодо неї правами. Відповідно до ст. 791 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі».

Проте дана постанова також містить п.п. 4.9. та 4,12., з яких вбачається, що « 4.9. Так, суди першої та апеляційної інстанції установили, що предметом позову є вимога про стягнення з відповідача як власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів - орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій розміщено нерухоме майно, за період з 01.07.2015 по 30.06.2018.

Посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 11.02.2019 у справі № 922/391/18, від 11.06.2019 у справі № 922/551/18, суди попередніх інстанцій акцентували, що для вирішення спору про стягнення безпідставно збережених коштів у виді орендної плати за земельну ділянку, необхідно з`ясувати, зокрема, чи є земельна ділянка об`єктом цивільних прав, а також установити обґрунтованість порядку та підстав нарахування орендної плати за користування земельною ділянкою.

4.12. Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що земельна ділянка по вул. Коцарській, 43 у м. Харкові, про яку зазначають прокурор і позивач, не має ні визначених меж, ні кадастрового номера, інформація про неї не занесена до Державного земельного кадастру, а отже ця земельна ділянка не може вважатися сформованим об`єктом цивільних прав у розумінні положень статті 79-1 Земельного кодексу України, що виключає можливість обчислення суми безпідставно збережених коштів у виді орендної плати за землю, оскільки об`єктом оренди може бути тільки земельна ділянка як сформований у встановленому законодавством порядку об`єкт цивільних прав».

Оскільки цією Постановою Верховного Суду було залишено без задоволення касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області, а судові рішення попередніх інстанцій залишено без змін (тобто, вона не спростовує висновок судів попередніх інстанцій про необхідність доведення прокуратурою факту існування земельної ділянки як сформованого у встановленому законодавством порядку об`єкту цивільних прав для вирішення питання стягнення коштів за користування нею без правової підстави), а також виходячи з того, що у аналізованій справі інші обставини, аніж у даному спорі (земельна ділянка у справі №922/2082/18 не сформована взагалі), суд дійшов висновку, що Постанова Верховного Суду у справі № 922/2082/18 від 01.10.2019 не є релевантною правовідносинам, що склалися у справі № 918/204/22 та не містить висновків, які б спростували заперечення відповідача у даній справі.

Натомість, у справі № 918/204/22 земельну ділянку було не лише сформовано, але й зареєстровано як об`єкт цивільних прав 07.08.2019.

Представник відповідача у запереченнях на відповідь на відзив просив суд прийняти додатковий доказ, який не було надано до відзиву - а саме, Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав на нерухоме майно від 29.10.2019 №186633262.

Неможливість подання цього доказу разом з відзивом на позовну заяву обґрунтовує тим, що представником відповідача його було отримано уже після подання відзиву на позовну заяву та проведення судового засідання 07.06.2022, що обумовлено технічними причинами - оскільки офіс відповідача розташований на вул. Городоцькій, 359 у м. Києві і межує з об`єктами, по яких внаслідок агресії російської федерації було завдано ракетних ударів, та іншими об`єктами критичної інфраструктури, більшість працівників відповідача в умовах воєнного стану працює віддалено, що ускладнює роботу з документами в офісі.

При цьому, документом, який представник відповідача просить долучити, підтверджується факт державної реєстрації права власності на земельну ділянку саме 07.08.2019 що і є датою виникнення об`єкту цивільних прав.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 80 ГПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Президентом України підписаний Указ № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", який затверджено Законом України "2102-ІХ від 24.02.2022 року. Введено в Україні воєнний стан, який продовжено до 23 серпня 2022 року.

При цьому, ст. 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Господарський суд визнає поважними причини неподання учасником справи доказу у встановлений законом строк - разом із відзивом та вважає за необхідне прийняти означений доказ - Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав на нерухоме майно від 29.10.2019 №186633262, оскільки втрата процесуальної можливості на подання доказів, які мають значення для справи, внаслідок пропуску строку на їх подання з поважних причин, є процедурним поняттям, яке може порушити принцип забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

Суд зауважує, що з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав на нерухоме майно від 29.10.2019 №186633262 вбачається, що із 07.08.2019 Земельна ділянка сформована як об`єкт цивільних прав та набута у власність за позивачем, відтак саме з цієї дати, враховуючи викладену позицію Верховного Суду та норми права, суд дійшов висновку, що у позивача виникає право нарахування коштів за безпідставне користування відповідачем Земельною ділянкою.

Додатково суд зауважує, що безпосередньо Рівненська міська рада встановила момент припинення права оренди земельної ділянки (яке і було припинене 07.08.2019, а не 2013 року), після прийняття Рішення № 3287 та того ж дня зареєстровано право власності на земельну ділянку за позивачем. Рішення про припинення оренди попереднього користувача саме 2019 року прийнято самим позивачем.

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд на підставі доказів, наданих позивачем, встановив факт виникнення у відповідача кондикційних зобов`язань та встановив факт порушення відповідачем прав позивача.

За результатами з`ясування обставин, на які прокурор та позивач посилалися як на підставу своїх вимог, а відповідач своїх заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст. ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та про стягнення з відповідача на користь позивача 673 413 грн 39 коп. (за період з 07.08.2019 по 25.03.2020).

Щодо представництва прокурором інтересів держави у суді суд зазначає наступне.

Статтею 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно із ч. 4 ст.53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Разом з тим, поняття інтереси держави, відповідно до Рішення Конституційного суду України №3-рп/99 від 08.04.1999, є оціночним і в кожному конкретному випадку прокурор чи його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави.

При цьому, в основі інтересів держави, згідно даного рішення, завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання. В п. З зазначеного рішення суд в загальному, не пов`язуючи вказане поняття з конкретними нормами, які підлягали тлумаченню, вказує, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 року категорично ствердив, що "правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес" (п. 54 рішення).

Предметом даного судового спору є стягнення безпідставно утриманих коштів за користування земельною ділянкою комунальної власності за кондикційним зобов`язанням.

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля є об`єктом власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до Закону.

Земля як основне національне багатство, що перебуває під охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд. (ст. 79 ЗК України).

Таким чином, спірні правовідносини, пов`язані з користуванням земельною ділянкою комунальної власності без достатніх на те підстав, становлять суспільний, публічний інтерес, а невжиття Рівненською міською радою заходів щодо стягнення безпідставно утриманих коштів із відповідача порушують права територіальної громади м. Рівне.

Суспільним, публічним інтересом звернення прокуратури до суду з вимогою про повернення земельної ділянки є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - захисті суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу.

Згідно з ст. 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю, є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю.

Як вбачається із ч. 2 ст. 83 ЗК України у комунальній власності перебувають:

а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності;

б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування;

в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Частиною 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до п. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюю відповідні ради.

Згідно з п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження щодо здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів. (ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Частиною 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Таким чином, суб`єктом владних повноважень, уповноваженим представляти інтереси держави у даних спірних правовідносинах, є Рівненська міська рада.

Як вбачається із матеріалів справи, Рівненською окружною прокуратурою направлено на адресу Рівненської міської ради листи № 50-6718вих-21 від 29.11.2021 та № 50-420вих-21 від 21.01.2022, у яких повідомлено про факт тривалого користування TOB «ТРК «Євротек» земельною ділянкою за відсутності договору оренди.

Згідно з відповіддю Рівненської міської ради, органом місцевого самоврядування заходи щодо стягнення безпідставно збережених коштів не вживались у судовому порядку. Так, міська рада обмежилась лише надісланням на адресу власника нерухомості листів про необхідність оформлення правовстановлюючих документів на ділянку, що свідчить про неефективний захист інтересів територіальної громади.

Обізнаність Рівненської міської ради також підтверджується тим, що у рішенні міської ради від 26.03.2020 № 7401 «Про передачу ТОВ «ТРК Євротек» в оренду Земельної ділянки вказано, що земельна ділянка передається в оренду на підставі договору купівлі-продажу торгового центру «Арсен» від 01.11.2012.

Отже, незважаючи на те, що саме міська рада зацікавлена в отриманні коштів за оренду землі, розпорядником якої вона є, з метою їх подальшого використання на потреби територіального громади, жодних заходів для стягнення вказаних коштів не вжито.

Таким чином, Рівненська міська рада була обізнана про необхідність захисту інтересів держави, мала відповідні повноваження для їх захисту, поте ефективних заходів не вжила.

Однією з умов для наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді є нездійснення або неналежним чином здійснення захисту інтересів держави органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження.

Нездійснення захисту полягає у тому, що уповноважений суб`єкт владних повноважень за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (ч.4 цієї ж статті).

Частиною 1 ст. 55 ГПК України встановлено, що органи та особи, які відповідно до цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, мають процесуальні права та обов`язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком обмежень, передбачених частиною другою цієї статті.

Отже, судом встановлено, що у даному випадку має місце порушення інтересів держави, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді.

Відтак з огляду на предмет та підстави заявленого позову, прокурором належним чином обґрунтовано, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту та вбачаються виключні підстави для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах відповідно до ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Отже суд встановив наявність у прокурора підстав для звернення до суду в інтересах держави з відповідним позовом.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню частково в сумі 673 413 грн 39 коп., відтак судовий збір у розмірі 10 101 грн 20 коп. пропорційно задоволеним вимогам покладається на відповідача.

Решта судового збору у розмірі 4 695 грн 61 коп. залишається за Рівненською окружною прокуратурою.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 123, 124, 126, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-роздрібна компанія "Євротек" про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 986 453,80 грн задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-роздрібна компанія "Євротек" (79040, Львівська обл., м. Львів, вул. Городоцька, буд. 359, код ЄДРПОУ 37378350) на користь Рівненської міської ради (33028, м. Рівне, вул. Соборна, 12-а, код ЄДРПОУ 34847334) безпідставно збережені кошти у розмірі 673 413 (шістсот сімдесят три тисячі чотириста тринадцять) грн 39 коп.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-роздрібна компанія "Євротек" (79040, Львівська обл., м. Львів, вул. Городоцька, буд.359, код ЄДРПОУ 37378350) на користь Рівненської обласної прокуратури вул. 16-го Липня, 52, м. Рівне, Рівненська область, 33028, код ЄДРПОУ 02910077; одержувач: р/р UА228201720343130001000015371, МФО 820172, ЗКПО 02910077, банк Державна казначейська служба України, м. Київ, код класифікації видатків бюджету - 2800) 10 101 (десять тисяч сто одна) грн 20 коп. судового збору.

4. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

5. У решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно - західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку визначеному ст. 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано "24" червня 2022 року.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.

Суддя І.О. Пашкевич