Постанова

від 23.06.2022 по справі 484/1918/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

24 червня 2022 року

м. Київ

справа № 484/1918/20

провадження № 61-5444св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Головне управління Держгеокадастру в Миколаївській області,

третя особа - Первомайська районна державна адміністрація Миколаївської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 01 березня 2021 року у складі колегії суддів: Лисенка П. П., Локтіонової О. В., Ямкової О. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом доГоловного управління Держгеокадастру в Миколаївській області, третя особа - Первомайська районна державна адміністрація Миколаївської області, про визнання договору оренди земельної ділянки поновленим.

Позов мотивував тим, що 29 березня 2010 року він та Первомайська районна державна адміністрація Миколаївської області уклали договір оренди земельної ділянки, за умовами якого, на підставі розпорядження голови Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області від 29 жовтня 2008 року № 382-р «Про затвердження проекту землеустрою, щодо відведення земельних ділянок, про передачу земель в оренду», ОСОБА_1 передано земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 64,71 га, з них: багаторічні насадження - 62,59 га (сади - 59,32 га; інші багаторічні насадження - 3,27 га); під господарськими шляхами і прогонами - 2,12 га в межах території Софіївської сільської ради. Земельна ділянка виділена в натурі (на місцевості) у встановленому законом порядку і її межі позначені на кадастровому плані, який є невід`ємною частиною цього договору.

Договір оренди укладено на 10 років з урахуванням ротації культур згідно з проектом землеустрою і набуває чинності з моменту його державної реєстрації.

Зазначив, що порушуючи вимоги статті 33 Закону України «Про оренду землі», відповідач в місячний термін не розглянув надісланий 12 березня 2020 року лист-повідомлення з проектом додаткової угоди.

13 березня 2020 року відповідач отримав зазначений лист-повідомлення. У порушення вимог частини п`ятої статті 33 Закону України «Про оренду землі», відповідач своєчасно не розглянув проект додаткової угоди, а лише 12 червня 2020 року надіслав на його адресу лист з вимогою повернути земельну ділянку, у зв`язку із закінченням терміну дії договору.

Вважає вимогу відповідача безпідставною та необґрунтованою.

Відповідач, в порушення спеціального Закону України «Про оренду землі», надіслав лист-повідомлення після спливу місячного строку, що є порушенням строків, визначених законом, та суперечить умовам спірного договору.

Зазначив, що добросовісно виконував свої зобов`язання за договором оренди, сплачував відповідні податки та платежі, а відповідач, в свою чергу, намагається будь-якими діями не пролонгувати договір.

Просив суд визнати договір оренди земельної ділянки від 29 березня 2010 року загальною площею 64,71 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану в межах території Софіївської сільської ради Первомайського району Миколаївської області за кадастровим № 4825486700:02:000:0399, укладений між ним та Первомайською районною державною адміністрацією Миколаївської області, який зареєстрований у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі по Софіївській сільській раді 06 травня 2010 року за реєстраційним номером 041048300142 - поновленим на той самий строк і на тих самих умовах.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Первомайський міськрайонний суд Миколаївської областірішенням від 27 листопада 2020 року позов задовольнив.

Визнав договір оренди земельної ділянки від 29 березня 2010 року загальною площею 64,71 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану в межах території Софіївської сільської ради Первомайського району Миколаївської області за кадастровим № 4825486700:02:000:0399, укладеним між ОСОБА_1 та Первомайською районною державною адміністрацією Миколаївської області, який зареєстрований у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі по Софіївській сільській раді 06 травня 2010 року за реєстраційним номером 041048300142 - поновленим на той самий строк і на тих самих умовах.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, місцевий суд виходив з того, що позивач продовжує правомірно користуватись земельною ділянкою з кадастровими номером 4825486700:02:000:0399, а відповідач, як розпорядник спірної земельної ділянки, не надав позивачу відповідних заперечень щодо продовження строку дії договору оренди земельної ділянки від 29 березня 2010 року згідно приписів статті 33 Закону України «Про оренду землі», чим позбавив позивача визначеності щодо правомірних очікувань з набуття права володіння земельною ділянкою, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що відповідачем порушено право позивача, за захистом якого він звернувся до суду.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

На рішення місцевого суду заступник керівника Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області в інтересах держави, в особі Держгеокадастру в Миколаївській області подав апеляційну скаргу.

Миколаївський апеляційний суд постановою від 01 березня 2021 року апеляційну скаргу заступника керівника Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області в інтересах держави, в особі Держгеокадастру в Миколаївській області задовольнив.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 27 листопада 2020 року скасував та ухвалив постанову.

У задоволені позову відмовив.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що в установлений строк ОСОБА_1 не надано заперечень стосовно повідомлення відповідача, щодо умов договору, тобто сторони не досягли згоди щодо зміни умов договору.

Разом з тим, поновлення договору оренди землі в судовому порядку, у передбачений статтею 33 Закону України «Про оренду землі» спосіб, вимагає укладення додаткової угоди між сторонами, як єдиної підстави продовження орендних прав і обов`язків.

У зв`язку з чим, колегія суддів вважала, що єдиним належним способом захисту порушеного права у цьому випадку є позов про визнання укладеною додаткової угоди із викладенням її змісту, оскільки сама по собі вимога про визнання договору оренди землі поновленим за своєю суттю є встановленням факту, який має юридичне значення, і не може забезпечити захисту порушеного права позивача в силу імперативного припису про обов`язковість оформлення поновлення договору оренди саме шляхом укладення додаткової угоди, що, власне, і може бути предметом розгляду в суді. Таку правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2018 року у справі № 920/739/17 та від 15 січня 2019 року у справі № 922/1464/18.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 20 травня 2021 року відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права без урахування висновку щодо застосування норм статей 3, 11 ЦК України, статті 33 Закону України «Про оренду землі» у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 6-70цс15, від 18 березня 2015 року у справі № 6-3цс15, від 18 березня 2015 року у справі № 6-4цс15, від 25 лютого 2015 року у справі № 6-10цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивував тим, щодля застосування частини першої статті 33 Закону України «Про оренду землі» та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди землі необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладання договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив про наявність заперечень щодо поновлення договору та своє рішення.

Оскільки позивач продовжує правомірно користуватись земельною ділянкою, а відповідач, як розпорядником спірної земельної ділянки, не надав позивачу заперечень щодо продовження строку дії договору оренди земельної ділянки згідно приписів частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі».

Отже орендодавець позбавив позивача визначеності щодо правомірних очікувань з набуття права володіння земельною ділянкою, у зв`язку з чим порушив право позивача, за захистом якого позивач звернувся до суду.

Відзив на касаційну скаргу

У червні 2021 року перший заступник керівника Миколаївської обласної прокуратури подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін.

Зазначає, що в силу приписів частини четвертої статті 33 Закону України «Про оренду землі», сторони не дійшли згоди стосовно всіх істотних умов договору оренду землі, отже договір не може бути поновленим, а ОСОБА_1 втратив переважне право на укладення угоди на новий строк.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 29 березня 2010 року ОСОБА_1 та Первомайська районна державна адміністрація Миколаївської області уклали договір оренди земельної ділянки, за умовами якого, на підставі розпорядження голови Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області від 29 жовтня 2008 року № 382-р «Про затвердження проекту землеустрою, щодо відведення земельних ділянок, про передачу земель в оренду», ОСОБА_1 передано земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 64,71 га, з них: багаторічні насадження - 62,59 га (сади - 59,32 га; інші багаторічні насадження - 3,27 га); під господарськими шляхами і прогонами - 2,12 га в межах території Софіївської сільської ради.

Земельна ділянка виділена в натурі (на місцевості) у встановленому законом порядку і її межі позначені на кадастровому плані, який є невід`ємною частиною цього договору (а. с. 7-10).

Відповідно пункту 3.1 договору його укладено на термін 10 років з урахуванням ротації культур згідно з проектом землеустрою і набуває чинності з моменту його державної реєстрації.

Згідно з пунктом 3.2 договору після закінчення строку дії договору орендар має переважне право на поновлення договору на новий строк.

Даний договір зареєстрований у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі по Софіївській сільській раді 06 травня 2010 року за реєстраційним номером 041048300142, тобто діє до 06 травня 2020 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України(застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права без урахування висновку щодо застосування норм статей 3, 11 ЦК України, статті 33 Закону України «Про оренду землі» у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 6-70цс15, від 18 березня 2015 року у справі № 6-3цс15, від 18 березня 2015 року у справі № 6-4цс15, від 25 лютого 2015 року у справі № 6-10цс15).

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що в установлений строк ОСОБА_1 не надано ніяких заперечень стосовно повідомлення відповідача, щодо умов договору, тобто сторони не досягли згоди щодо зміни умов договору.

Разом з тим, поновлення договору оренди землі в судовому порядку, у передбачений статтею 33 Закону України «Про оренду землі» спосіб, вимагає укладення додаткової угоди між сторонами, як єдиної підстави продовження орендних прав і обов`язків.

У зв`язку з чим, колегія суддів вважала, що єдиним належним способом захисту порушеного права у цьому випадку є позов про визнання укладеною додаткової угоди із викладенням її змісту, оскільки сама по собі вимога про визнання договору оренди землі поновленим за своєю суттю є встановленням факту, який має юридичне значення, і не може забезпечити захисту порушеного права позивача в силу імперативного припису про обов`язковість оформлення поновлення договору оренди саме шляхом укладення додаткової угоди, що, власне, і може бути предметом розгляду в суді. Таку правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2018 року у справі № 920/739/17 та від 15 січня 2019 року у справі № 922/1464/18.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини восьмої статті 33 Закону України «Про оренду землі» оформлення відповідних правовідносин сторін здійснюється шляхом укладення сторонами додаткової угоди до договору оренди землі.

Поновлення договору оренди землі у судовому порядку в спосіб, передбачений статтею 33 Закону України «Про оренду землі», вимагає укладення додаткової угоди між сторонами як єдиної підстави продовження орендних прав і обов`язків на новий строк.

Правочин, на підставі якого здійснюється продовження орендних прав та обов`язків, у силу загальних приписів ЦК України щодо порядку укладення, зміни та розірвання договорів має бути вчинений у тій самій формі, що й первісний договір оренди.

У випадку недосягнення сторонами згоди щодо укладення додаткової угоди спір про укладення такої угоди, зміни та розірвання первісного договору вирішується судом (статті 651, 652 ЦК України).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 12 березня 2020 року позивач направив лист-повідомлення про поновлення договору оренди землі та проект додаткової угоди разом із додатками.

03 квітня 2020 року відповідач на адресу позивача направив лист № 2814-0.63-2478/2-20, у якому зазначив про недоліки в доданому до повідомлення пакеті документів, а саме: відсутність документів на підтвердження належного виконання обов`язків за умовами договору оренди землі позивачем, проект додаткової угоди не відповідає вимогам Закону України «Про оренду землі», відсутність розрахунку розміру орендної плати за земельну ділянку державної або комунальної власності, розмір орендної плати нижче обумовлених в повідомленні від 03 березня 2020 року - 12 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки та відсутність агрохімічного паспорту поля, земельної ділянки, відповідно до порядку ведення агрохімічного паспорта поля земельної ділянки затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства 11 жовтня 2011 року № 536.

В установлений строк ОСОБА_1 не надано ніяких заперечень стосовно повідомлення відповідача, щодо умов договору, тобто сторони не досягли згоди щодо зміни умов договору.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а частина друга статті 16 ЦК України передбачає, зокрема, такі способи захисту цивільних прав та інтересів судом, як визнання права, визнання правочину недійсним, зміна та припинення правовідношення.

Укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди землі кореспондує передбаченому пунктом 6 частини другої статті 16 ЦК України способу захисту порушеного права шляхом зміни правовідношення та відповідає підставам виникнення, припинення та зміни прав та обов`язків сторін за статтею 11 цього Кодексу.

За змістом наведених приписів способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Іншими словами, це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року в справі № 378/596/16-ц (провадження № 14-545цс19) міститься висновок про те, що «при вирішенні спірних правовідносин щодо поновлення договору оренди шляхом укладення додаткової угоди до договору оренди землі, обов`язковість укладення якої передбачена частиною восьмою статті 33 Закону України «Про оренду землі», належним способом захисту порушеного права є визнання укладеною додаткової угоди саме із викладенням її змісту.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій вказаних приписів та висновків не врахували та помилково дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у частині визнання договорів оренди поновленими, що фактично є констатацією судом обставин продовження орендних правовідносин, а не зміною правовідношення судом та поновленням договору в судовому порядку в розумінні статей 16 та 651 ЦК України. Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин».

Із справи вбачається, що позовної вимоги про визнання укладеної додаткової угоди до вказаного договору оренди позивач не заявляв.

Отже, позивачем, у цьому випадку, як правильно встановлено апеляційним судом, обрано неефективний спосіб захисту своїх порушених прав.

Обраний спосіб захисту, який не відповідає вимогам закону, є підставою для відмови у позові незалежно від інших, встановлених судом обставин.

З огляду на викладене, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, обраний спосіб захисту позивача, який не відповідає вимогам закону, зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову з цих підстав, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновку, викладеного у постановах Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 6-70цс15, від 18 березня 2015 року у справі № 6-3цс15, від 18 березня 2015 року у справі № 6-4цс15, від 25 лютого 2015 року у справі № 6-10цс15, є безпідставними, оскільки у зазначених справах Верховний Суд України дійшов висновку про наявність у ПП «Таврія» переважного права на поновлення договору оренди землі на новий строк та порушення цього права у зв`язку з укладенням орендодавцем договору оренди з іншим орендарем - ФГ «Скорук М.А.».

Проте, у справі, яка переглядається, позивачем обрано неефективний спосіб захисту порушених прав.

Обраний спосіб захисту, який не відповідає вимогам закону, є підставою для відмови у позові незалежно від інших, встановлених судом обставин.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду.

Саме по собі посилання на справи з подібними правовідносинами, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновку суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для розподілу судових витрат, понесених заявником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 402, 409, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 01 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк І. М. Фаловська