Постанова

від 20.06.2022 по справі 450/2148/20

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 450/2148/20 Головуючий у 1 інстанції: Кіпчарський М.О.

Провадження № 22-ц/811/3142/21 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Ніткевича А.В.,

суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,

секретаря Юзефович Ю.І.

з участю представника позивача Дяківа В.Б., представника відповідачки ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Хом"як Олександра Григоровича на заочне рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 10 лютого 2021 року в складі судді Кіпчарського М.О. у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНЛІВ", ОСОБА_4 , Державний реєстратор Жирівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Павлишин Назар-Павло Андрійович, Приватний нотаріус Львівського МНО Львівської області Куйбіда-Кришкевич Христина Василівна, Приватний нотаріус Львівського МНО Львівської області Урумува Жанна Михайлівна про витребування майна з чужого незаконного володіння та виселення,-

встановив:

У липні 2020 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ТзОВ "ІНЛІВ", ОСОБА_4 , Державний реєстратор Жирівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Павлишин Н.-П.А., Приватний нотаріус Львівського МНО Львівської області Куйбіда-Кришкевич Х.В., Приватний нотаріус Львівського МНО Львівської області Урумува Ж.М., про витребування майна з чужого незаконного володіння та виселення.

Вимоги обгрунтовував тим, що він набув у власність квартиру АДРЕСА_1 , зокрема 02.03.2014 йому видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно та здійснено державну реєстрацію вправа власності на зазначену квартиру, даному об`єкту нерухомого майна присвоєно реєстраційний номер 304426046236.

Однак, в результаті протиправних (шахрайських) дій посадових осіб ТзОВ «ІНЛІВ» з використанням підроблених документів, а можливо інших осіб, його було незаконно позбавлено права власності на дану квартиру.

Дізнавшись про це, 24.01.2019 звернувся до Пустомитівського ВП із заявою про вчинення злочину, у зв`язку з чим 25.01.2019 розпочато досудове розслідування кримінального провадження №12019140270000119.

З метою заволодіння належною йому квартирою, невстановлені особи підробили протокол №17 загальних зборів засновників ТзОВ «ІНЛІВ» та Акт приймання-передачі від 03.09.2018, згідно яких нібито він передав до статутного капіталу Товариства майновий внесок у вигляді належної йому квартири. Після того дані особи звернулися з такими підробленими документами до Державного реєстратора ОСОБА_5 з відповідною заявою, який на підставі поданих документів 06.12.2018 провів державну реєстрацію права власності на дану квартиру за ТзОВ «ІНЛІВ».

Факт про те, що зазначені Протокол та Акт є підробленими, встановлено під час досудового розслідування, зокрема, згідно висновків експертів № 6/746 та № 6/745 наявні на даних документах підписи від його імені, від імені нотаріуса Нор Н.М. та засновника ОСОБА_6 , виконані не даними особами, а відтиск гербової печатки нотаріуса ОСОБА_7 , нанесений не печаткою даного нотаріуса.

З врахуванням зазначеного вважає, що Акт приймання-передачі квартири АДРЕСА_1 , а також Протокол №17 загальних зборів засновників ТзОВ «ІНЛІВ», згідно яких відбувся перехід права власності на дану квартиру від ОСОБА_3 до ТзОВ «ІНЛІВ», є нікчемними, які були спрямованими на незаконне заволодіння належним йому майном.

Продовжуючи свої незаконні дії, директор ТзОВ «ІНЛІВ» за договором купівлі продажу, посвідченого приватним нотаріусом Куйбідою-Кришкевич Х.В., 06.12.2018 продав квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_4 , який 29.01.2019 продав дану квартиру ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Урумовою Ж.М.

Правовою підставою для задоволення позову та способом захисту його порушених прав вважає норми ст.ст. 215, 220, 228, 387, 388 ЦК України.

Просив витребувати у його власність від ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_2 , виселити ОСОБА_2 з даної квартири, а також стягнути з відповідача понесені ним судові витрати.

Оскаржуваним заочним рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 10 лютого 2021 року позов ОСОБА_3 задоволено повністю.

Витребувано у ОСОБА_2 , квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 59,4 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 304426046236, у власність ОСОБА_3 .

Виселено ОСОБА_2 , з квартири АДРЕСА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_3 понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 13 032,40 грн.

Скасовано арешт квартири АДРЕСА_2 (реєстраційний номер 304426046236), накладений ухвалою Пустомитівського районного удуЛьвівської області від 23.09.2020р.

Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 01 липня 2021 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішенням Пустомитівського районного суду від 10.02.2021 року, ухваленому у справі № 450/2148/20 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженої відповідальністю «ІНЛІВ»; ОСОБА_4 ; Державний реєстратор Жирівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Павлишин Назар-Павло Андрійович; Приватний нотаріус Львівського МНО Львівської області Куйбіда-Кришкевич Христина Василівна; Приватний нотаріус Львівського МНО Львівської області Урумова Жанна Михайлівна, про витребування майна з чужого незаконного володіння та виселення, залишено без задоволення.

Заочне рішення суду оскаржив представник відповідачки ОСОБА_2 ОСОБА_1 , вважає рішення безпідставним та необґрунтованим, ухваленим без дослідження усіх обставин справи та оцінки спірних правовідносин.

Звертає увагу на те, що у підтвердження набуття позивачем права власності на спірний об`єкт, суд не досліджував оригінали свідоцтва про право власності на нерухоме майно та Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Крім цього, з оскаржуваного рішення слідує, що спірний об`єкт нерухомого майна вибув із володіння позивача проти його волі, однак в матеріалах справи відсутні докази про те, що позивач так вважає.

Зокрема, позивач не підписував позовної заяви, не допитувався у якості свідка, не надавав усних чи письмових пояснень, заяву про вчинення кримінального правопорушення також подавав не позивач, натомість усі юридично значимі дії вчинялися від імені позивача його сином чи представником.

Також зазначає, що суд першої інстанції прийняв рішення про задоволення позову виключно на підставі дослідження письмових доказів, як частини документів кримінального провадження № 12019140270000119 від 25.01.2019, зокрема двох висновків експертиз, тобто обставини, які були встановлені органом досудового розслідування, однак такий висновок не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки постанова органу досудового розслідування за своїм змістом не є судовим рішення, яке б встановлювало ті чи інші обставини, відтак посилання на таку є порушенням процесу доказування.

Вважає, що усі обставини у справі підлягали встановленню на загальних підставах в порядку позовного провадження, відтак необхідно було витребувати усі матеріали кримінального провадження, чого зроблено не було.

Окремо зазначає, що суд не з`ясовував право на відчуження спірного майна останнім його продавцем ОСОБА_4 , при цьому встановлення такого факту є обов`язковою умовою витребування майна з чужого незаконного володіння.

Оскільки відповідачка законно набула право власності на спірне майно на підставі договору купівлі-продажу, таке не підлягає до витребування у неї із підстав, передбачених ст. 387 ЦК України.

Вважає, що суд першої інстанції під час розгляду справи допустив неправильне застосування норм матеріального права, оскільки застосував закон, який не підлягав застосуванню.

Стверджує, що невстановлена група осіб намагається позбавити відповідачку її права власності на квартиру, за яку вона сплатила значну суму грошових коштів.

На думку апелянта, дослідженню апеляційним судом підлягають обставини набуття ОСОБА_3 права власності на спірну квартиру, перетину ним кордону у період з 01.01.2018 по 01.01.2021та видачі довіреності на різних осіб, знайомства ОСОБА_4 із синами ОСОБА_3 , створення ТзОВ «Інлів», передачі до цього товариства спірної квартири ОСОБА_3 , або уповноваженими особами та реєстрації права власності на цю квартиру за товариством, а в подальшому відчуження цієї квартири ОСОБА_4 .

Лише після дослідження таких обставин можна буде встановити об`єктивну істину у справі, при цьому повідомити про такі обставини чи надати відповідні докази, відповідачка не могла, оскільки не приймала участі у розгляді справи.

Просить скасувати заочне рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 10 лютого 2021 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Судові витрати покласти на позивача.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_8 просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2 та залишити в силі оскаржуване рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 10 лютого 2021 року.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх учасників справи, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення виходячи з такого.

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 ЦПК України).

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст. 16 ЦК України.

Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Спосіб захисту порушеного права частіше за все визначається спеціальним законом, який регулює конкретні цивільні правовідносини.

Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що встановлені та безпосередньо досліджені в судовому засіданні докази є належними, допустимими та достовірними, у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність обставин, які входять до предмету доказування в даній справі.

Так, здійсненню державної реєстрації права власності на спірну квартиру АДРЕСА_1 у зв`язку з її передачею ОСОБА_3 у власність ТзОВ «ІНЛІВ» як майновий внесок, повинна була передувати процедура засвідчення нотаріусом справжності підписів на акті приймання-передачі даного майна, однак під час досудового розслідування кримінального провадження №12019140270000119 встановлено, що підписи на Акті приймання-передачі та на протоколі №17 загальних зборів засновників ТзОВ «ІНЛІВ» від 03.09.2018, вчинені від імені власника квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_3 , від імені приватного нотаріуса Нор Н.М., від імені засновника Товариства ОСОБА_6 , виконані не даними особами, а іншою особою.

Враховуючи наведене, суд прийшов висновку, що вчинення правочину - Акту приймання-передачі до статутного капіталу ТзОВ «ІНЛІВ» від 03.09.2018, згідно якого відбувся перехід права власності від ОСОБА_3 до ТзОВ «ІНЛІВ» квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 59,4 кв.м, було спрямоване на незаконне заволодіння даною квартирою, та що дане майно вибуло з володіння власника поза його волею, тому такий правочин в силу ст. 228 ЦК України, є нікчемним.

В свою чергу, відповідачка ОСОБА_2 набула у власність квартиру АДРЕСА_2 за відплатним Договором купівлі-продажу від 29.01.2019 та є останнім набувачем даної спірної квартири.

Виходячи з правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 17.12.2014 справа № 6-140цс14, суд зазначив, що власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.

Таким чином, суд дійшов висновку, що спірна квартира вибула із власності позивача поза його волею, тому позовні вимоги про витребування від відповідачки ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_2 , підлягають задоволенню, як і вимога про виселення відповідачки із спірної квартири, в яку остання вселилася у зв`язку з укладенням 29.01.2019 договору купівлі-продажу квартири, доказів щодо правомірного проживання ОСОБА_2 у спірній квартирі суду не надано.

Окремо суд зазначив, що відповідачка ОСОБА_2 не позбавлена можливості звернутися з відповідним позовом до ОСОБА_4 , який відчужив їй спірну квартиру, про відшкодування збитків.

Перевіряючи законність оскаржуваних рішень, колегія суддів враховує таке.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Згідно із частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Таким чином, правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом (постанова Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у цивільній справі 337/474/14-ц, провадження № 61-15813сво18);

Судом встановлено такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до Свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 , виданого 02.03.2014 реєстраційною службою Пустомитівського РУЮ Львівської області, а також згідно із Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 02.03.2014, позивач ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 59,4 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 304426046236 (т. 1 а.с. 12-14).

Згідно із Витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань, 24.01.2019 ОСОБА_9 звернувся до Пустомитівського ВП ГУ НП у Львівській області із заявою про вчинення правопорушення, у зв`язку з чим 25.01.2019 слідчий СВ Пустомитівського ВП вніс до ЄРДР відомості про реєстрацію кримінального провадження №12019140270000119 за ч.4 ст. 358 КК України з приводу того, що у невстановлений досудовим розслідуванням час та місці невідомі особи, з використанням підроблених документів, переоформили право власності на квартиру за адресою АДРЕСА_3 (т. 1 а.с. 15).

Так, згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, квартира АДРЕСА_2 належить ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 81).

При цьому, згідно із Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності у грудні 2018 року ця ж квартира належала ТзОВ «Інлів» (т. 1 а.с. 22).

Постановою слідчого СВ Пустомитівського ВП ГУНП у Львівській області від 25.06.2020, кримінальне провадження № 12019140270000119, внесене до ЄРДР 25.01.2019 за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, закрито на підставі абзацу 14 ст. 284 КПК України у зв`язку з закінченням строку досудового розслідування (т. 1 а.с.123-126).

Зокрема у постанові зазначено, що строк досудового розслідування сплив 25.06.2020, а проведеними слідчими діями у визначений строк встановити особу, яка вчинила дане кримінальне правопорушення, не представилось можливим.

Звертаючись з позовними вимогами ОСОБА_9 свої доводи зводить фактично до того, що спірне майно, яке було у його власності, в результаті протиправних (шахрайських) дій посадових осіб ТзОВ «ІНЛІВ», з використанням підроблених документів, перейшло у власність іншої особи, тобто його незаконно позбавлено права власності на квартиру АДРЕСА_2 , яку просить витребувати та виселити відповідачку.

У суді першої інстанції відповідачка ОСОБА_2 своїх пояснень з приводу заявлених позовних вимог не подавала, хоч належним чином повідомлялася про розгляд справи.

У частині першійстатті 2 ЦПК Українизазначено, що метою цивільного судочинства визначено ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначеностаттею 16 Цивільного кодексу України.

За змістом ст.ст.317,318 ЦК Українивласнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 321 цього Кодексу).

Здійснення власником свого права власності передусім полягає у безперешкодному, вільному та на власний розсуд використанні всього комплексу правомочностей власника, визначених законом, - володіння, користування, розпорядження майном.

Згідно ізстаттею 330 ЦК Україниякщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно достаті 388 цього Кодексу,майно не може бути витребуване в нього.

Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Відповідно до частини першоїстатті 388 ЦК Україниякщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За статтями386,387 ЦК Українидержава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Право власника згідно із частиною першоюстатті 388 ЦК Українина витребування майна від добросовісного набувача пов`язане з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування майна від добросовісного набувача, є вичерпним. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої згаданої статті).

Добросовісне придбання в розумінні ст. 388ЦК України можливе тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація).

У постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року в справі №6-54цс17 зроблено висновок про те, що право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої ст. 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Крім того,витребувати можна лише індивідуально визначене майно, з`ясувавши, чи це майно виділене в натурі.

Згідно із абзацом 1 частини першої ст. 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.

Слідуючи нормами чинного законодавства, зокрема положеннями статей 182, 331, 334 ЦК України, основною умовою для визначення статусу нерухомого майна, та будь-якого об`єкта нерухомості є державна реєстрація прав на нього.

Згідено із ст. 2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Як зазначалося вище, позивач ОСОБА_3 просить витребувати у відповідачки квартиру, як індивідуально визначену річ, тобто така може бути предметом заявлених вимог у контексті обраного позивачем способу захисту.

Згідно ізстаттею 81 ЦПКкожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6ст. 81 ЦПК України).

За приписамистатті 77 ЦПК Україниналежними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обгрунтовуючи свої вимоги позивач надав Акт приймання-передачі до статутного капіталу від 03.09.2018, згідно якого ОСОБА_3 передав, а ТзОВ «ІНЛІВ» в особі директора ОСОБА_10 , прийняло до статутного капіталу майновий внесок у вигляді квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 59,4 кв.м,

В Акті значиться про те, що справжність підписів ОСОБА_3 та ОСОБА_10 засвідчено приватним нотаріусом Львівського МНО Нор Н.М., зареєстровано в реєстрі за №8113, 8114, а також міститься підпис нотаріуса та відтиск печатки (т.1 а.с. 16-17).

У Протоколі №17 Загальних зборів засновників ТзОВ «ІНЛІВ» від 03.09.2018 за участю засновника ОСОБА_6 (частка 100% статутного капіталу Товариства), зазначено, що на даних зборах прийнято рішення про вхід до складу учасників ТзОВ «ІНЛІВ» ОСОБА_3 та передачу ним у власність Товариства майнового внеску у вигляді квартири АДРЕСА_2 , також зазначено, що справжність підпису ОСОБА_6 засвідчено приватним нотаріусом Львівського МНО Нор Н.М., зареєстровано в реєстрі за №8110, наявний підпис нотаріуса та відтиск печатки (т. 1 а.с. 18-19).

Слідуючи Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, 06.12.2018 Державний реєстратор ОСОБА_5 на підставі Акта приймання-передачі нерухомого майна та Протоколу №17, зареєстрував квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 59,4 кв.м, на праві власності за ТзОВ «ІНЛІВ» (т. 1 а.с. 22);

Згідно із Протоколом № 19 Загальних зборів засновників ТзОВ «ІНЛІВ» від 06.12.2018 за участю засновника ОСОБА_6 (частка 67,57% статутного капіталу Товариства), на зборах прийнято рішення про продаж належної Товариству квартири АДРЕСА_2 , підпис ОСОБА_6 у такому засвідчено приватним нотаріусом Львівського МНО Нор Н.М., зареєстровано в реєстрі за № 8310 (т. 1 а.с. 67-68).

В свою чергу, згідно із висновком експерта № 6/745 від 25.11.2019, складеного за результатами проведення почеркознавчої експертизи у кримінальному провадженні №12019140270000119, досліджені підписи від імені ОСОБА_3 , від імені приватного нотаріуса Нор Н.М. та від імені засновника товариства ОСОБА_6 , що містяться на акті приймання-передачі до статутного капіталу ТзОВ «ІНЛІВ» від 03.09.2018, та на протоколах №17 і № 19 загальних зборів засновників ТзОВ «ІНЛІВ» від 03.09.2018 і 06.12.2018, виконані не ОСОБА_3 , не ОСОБА_7 , не ОСОБА_6 , а іншою особою (т. 1 а.с. 40-60).

Відповідно до висновку експерта № 6/746 від 06.11.2019, складеного за результатами проведення технічної експертизи документів у кримінальному провадженні №12019140270000119, досліджені відбитки гербової печатки приватного нотаріуса Львівського МНО Львівської області ОСОБА_7 на акті приймання-передачі до статутного капіталу ТзОВ «ІНЛІВ» від 03.09.2018 та на протоколах № 17 і № 19 загальних зборів засновників ТзОВ «ІНЛІВ» від 03.09.2018 та 06.12.2018, відповідно, нанесені не гербовою печаткою приватного нотаріуса ОСОБА_7 (т. 1 а.с. 24-38).

Більше того, з повідомлення приватного нотаріуса Львівського МНО Нор Н.М. №79/01-16 від 05.04.2019, вбачається, що протягом 2018 нотаріальні дії за реєстровими номерами № 8110, № 8113, № 8114 нею не вчинялися, крім цього у цей період від імені ОСОБА_10 та ОСОБА_6 жодних нотаріальних дій не посвідчувала, у тому числі не посвідчувала справжність їх підписів (т. 1 а.с. 61).

06.12.2018 на підставі договору купівлі-продажу квартири, ТзОВ «ІНЛІВ», від імені якого діяв ОСОБА_10 , продало, а ОСОБА_4 придбав квартиру АДРЕСА_2 . Договір посвідчений приватним нотаріусом Львівського МНО Куйбідою-Кришкевич Х.В., зареєстрований за № 330 (т. 1 а.с. 62-65).

Цього ж дня квартира зареєстрована на праві власності за ОСОБА_4 , що підтверджується копією Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (т. 1 а.с. 66).

В подальшому, на підставі Договору купівлі-продажу квартири від 29.01.2019, ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_2 придбала спірну квартиру, договір посвідчений приватним нотаріусом Львівського МНО Урюмовою Ж.М., зареєстрований в реєстрі за № 146 (т. 1 а.с. 77-80).

Цього ж дня приватний нотаріус Львівського МНО Урумова Ж.М. зареєструвала право власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 81).

Згідно Детальної інформації про юридичну особу, ТзОВ «ІНЛІВ» зареєстроване 26.07.2018, місцезнаходження такого є АДРЕСА_4 , а засновниками є жителі м.Львова ОСОБА_6 та ОСОБА_11 (т. 1 а.с. 69-73).

Так, у ст. 18 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», як спеціального закону, який регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав, визначено, що перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав та порядок такої визначається Кабінетом Міністрів України.

Зокрема, відповідно до п. 48 «Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», затвердженого Постановою КМ України №1127 від 25.12.2015р., для державної реєстрації права власності у зв`язку з передачею майна у власність юридичної особи як внесок (внесення майна до статутного капіталу (статутного фонду), подається, зокрема документ, що посвідчує право власності особи на майно, що передається у власність юридичної особи та акт приймання-передачі майна. Справжність підписів на акті приймання-передачі майна засвідчується відповідно до ЗУ «Про нотаріат».

Згідно із ст. 78 ЗУ «Про нотаріат» нотаріус засвідчує справжність підпису на документах крім тих, які відповідно до закону або за вимогою сторін підлягають нотаріальному посвідченню.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з тим, що державній реєстрації права власності на спірну квартиру АДРЕСА_1 , у зв`язку з її передачею ОСОБА_3 у власність ТзОВ «ІНЛІВ», як майновий внесок, повинна була передувати процедура засвідчення нотаріусом справжності підписів на акті приймання-передачі даного майна.

Поряд з цим, під час досудового розслідування кримінального провадження №12019140270000119 встановлено, що підписи на Акті приймання-передачі та на протоколі №17 загальних зборів засновників ТзОВ «ІНЛІВ» від 03.09.2018, від імені власника квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Нор Н.М. та засновника Товариства ОСОБА_6 , виконані не даними особами, а іншою особою.

Крім цього, відбитки гербової печатки нотаріуса ОСОБА_7 на акті приймання-передачі до статутного капіталу ТзОВ «ІНЛІВ» та на протоколі № 17 загальних зборів засновників ТзОВ «ІНЛІВ» від 03.09.2018, нанесені не гербовою печаткою нотаріуса, а сама нотаріус ОСОБА_7 протягом 2018 року нотаріальні дії за реєстровими номерами № 8110, № 8113, № 8114, не вчиняла.

Згідно із вимогамист. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно дост. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зіст. 79 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно дост. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильної оцінки судом першої інстанції наданих стороною позивача письмових доказів і, як наслідок, ухвалення незаконного рішення на підставі висновку експертиз щодо належності підпису на відповідних документах, зокрема, непозивачу а іншій особі, не можуть бути прийняті апеляційним судом до уваги з огляду на таке.

Згідно цивільного процесуального законодавства, у разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може відповідно до ч. 11ст. 83 ЦПК Українипросити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

При відсутності з її боку таких процесуальних дій, особа, яка подала заяву, має згідно із загальними правилами доказування (стаття 81 ЦПК) подати відповідні докази, що спростовують значення відомостей оспорюваного документа і могли бути підставою неприйняття його до уваги під час оцінки доказів.

Судом апеляційної інстанції досліджено матеріали кримінального провадження внесені до ЄРДР за № 12019140270000119 від 25.01.2019 за ч. 4 ст. 358 КК України, у томі 2 яких знаходяться оригінали акта приймання-передачі до статутного капіталу ТзОВ «ІНЛІВ» від 03.09.2018, протоколи № 17 і № 19 загальних зборів засновників ТзОВ «ІНЛІВ» від 03.09.2018 та від 06.12.2018, а також договір купівлі-продажу квартири від 29.01.2019, за яким ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_2 придбала спірну квартиру, які вилучені органом досудового розслідування на підставі ухвали слідчого судді.

Разом з цим, заперечуючи про певні факти, які були встановлені в межах досудового розслідування кримінального провадження, сторона відповідача не надала доказів, які б спростовували, зокрема відповідні висновки експертів.

В цьому контексті колегія суддів враховує те, що відповідно дост. 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Твердження апелянта щодо недопустимості висновку експертизи є безпідставними, оскільки відповідно до частини першої статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Натомість, чинне процесуальне законодавство не встановлює заборону щодо можливості використання під час розгляду справи доказів, отриманих в межах інших проваджень. Достовірність і достатність таких доказів оцінюється судом з урахуванням обставин конкретної справи.

При цьому, сторона відповідача не скористалася своїм правом на призначення експертизи в межах цивільного судочинства.

В свою чергу, обставин, які б свідчили про неправильну оцінку судом першої інстанції доказів у справі чи необхідність переоцінки таких, колегією суддів не встановлено.

Так, не погоджуючись із оскаржуваним рішенням, в апеляційній скарзі сторона відповідача фактично зазначає лише про певні процесуальні моменти, у процесі яких, які на її думку, судом були допущені певні порушення.

Натомість жодних доводів, які б стосувались суті спору та спірних правовідносин в цілому, а відтак спростовували б відповідні висновки суду, не наводить.

У пунктах 142, 145, 146, 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц (провадження № 14-208цс18) зроблено висновок, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зістаттею 388 ЦК Українизалежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третястатті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша - третястатті 388 ЦК України). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей387і388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей387і388 ЦК Україниможе витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Про схоже було зазначено і у постанові Верховного Суду України від 17.12.2014 за результатами розгляду справи № 6-140цс14, а саме, що власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.

Враховуючи беззаперечний факт про те, що спірна квартира вибула із власності позивача поза його волею, колегія суддів погоджується з тим, що позовні вимоги про витребування від відповідачки ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 квартири квартиру АДРЕСА_2 , є підставними.

При цьому, оскільки вимога про виселення відповідачки ОСОБА_2 із спірної квартири, в яку остання вселилася у зв`язку з укладенням 29.01.2019 договору купівлі-продажу такої, є похідними від задоволення віндикаційної вимоги, такі теж є підставними, зважаючи на те, що доказів правомірного її проживання у спірній квартирі останньою не надано, а судом не встановлено.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення немає.

Відповідно до ст.375ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 368, 372, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України,суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Хом"як Олександра Григоровича - залишити без задоволення.

Заочне рішенняПустомитівського районногосуду Львівськоїобласті від10лютого 2021року- залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 22 червня 2022 року.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

С.М. Копняк