Постанова

від 06.03.2024 по справі 450/2148/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2024 року

м. Київ

справа № 450/2148/20

провадження № 61-11496св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач ? ОСОБА_2 ,

треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНЛІВ», ОСОБА_3 , державний реєстратор Жирівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Павлишин Назар-Павло Андрійович, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Львівської області Куйбіда-Кришкевич Христина Василівна, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Львівської області Урумува Жанна Михайлівна,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_4 , на постанову Львівського апеляційного суду від 14 червня 2023 року у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНЛІВ» (далі - ТОВ «ІНЛІВ»), ОСОБА_3 , державний реєстратор Жирівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Павлишин Н.-П. А., приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Львівської області Куйбіда-Кришкевич Х. В., приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Львівської області Урумува Ж. М., про витребування майна з чужого незаконного володіння та виселення.

Позов мотивований тим, що він набув у власність квартиру АДРЕСА_1 . 02 березня 2014 року йому видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно та здійснено державну реєстрацію вправа власності на зазначену квартиру.

Однак в результаті протиправних (шахрайських) дій посадових осіб ТОВ «ІНЛІВ», а можливо й інших осіб, з використанням підроблених документів, його було незаконно позбавлено права власності на вказану квартиру. Дізнавшись про це, 24 січня 2019 року він звернувся до Пустомитівського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області (далі - Пустомитівський ВП ГУ НП у Львівській області) із заявою про вчинення злочину, у зв`язку з чим 25 січня 2019 року розпочато досудове розслідування кримінального провадження №12019140270000119.

З метою заволодіння належною йому квартирою невстановлені особи підробили протокол №17 загальних зборів засновників ТОВ «ІНЛІВ» та акт приймання-передачі від 03 вересня 2018 року, згідно з якими нібито він передав до статутного капіталу вказаного товариства майновий внесок у вигляді належної йому квартири. 05 грудня 2018 року вказані особи звернулися з такими підробленими документами до державного реєстратора Жилівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Павлишина Н.-П.А. з заявою про державну реєстрацію права власності на квартиру за ТОВ «ІНЛІВ», на підставі якої 06 грудня 2018 року проведено державну реєстрацію.

Під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадження № 12019140270000119 проведено судову технічну експертизу документів та судову почеркознавчу експертизу. Згідно з висновку експерта Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 06 листопада 2019 року № 6/746 за результатами проведення судової технічної експертизи документів експертом надано однозначну відповідь, що відбиток гербової печатки приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Львівської області Нор Н. М. на акті приймання-передачі до статутного капіталу ТОВ «ІНЛІВ» від 03 вересня 2018 року та на протоколі № 17 загальних зборів товариства нанесений негербовою печаткою приватного нотаріуса Нор Н. М . Крім того, висновком від 25 листопада 2019 року № 6/745, складеним за наслідком проведення судової почеркознавчої експертизи, встановлено, що: підпис на акті-приймання передачі від 03 вересня 2018 року у графі «Сторона-1 - ОСОБА_1 » виконаний іншою особою; підпис на акті-приймання передачі від 03 вересня 2018 року та протоколі № 17 у графі «Приватний нотаріус» виконаний не Нор Н. М. , а іншою особою. Тому акт приймання-передачі квартири АДРЕСА_2 , а також протокол №17 загальних зборів засновників ТОВ «ІНЛІВ», згідно з яких відбувся перехід права власності на квартиру від ОСОБА_1 до ТОВ «ІНЛІВ», є нікчемними, спрямованими на незаконне заволодіння належним йому майном.

Продовжуючи свої незаконні дії, директор ТОВ «ІНЛІВ» ? ОСОБА_6 06 грудня 2018 року укладає з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Куйбідою-Кришкевич Х. В., відповідно до якого продав квартиру АДРЕСА_3 .

29 січня 2019 року ОСОБА_3 продав зазначену квартиру ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Урумовою Ж. М. за ціною 1 140 480,00 грн.

Ухвалою слідчого судді Пустомитівського районного суду Львівської області від 06 лютого 2019 року у справі № 450/351/19 накладено арешт на квартиру.

Спірне нерухоме майно вибуло з його володіння всупереч його волі та на підставі нікчемного правочину та яке у подальшому було декілька разів перепроданим. Оскільки ОСОБА_2 є кінцевим володільцем та набула квартиру за відплатним договором, то вказане майно слід витребувати.

Позивач просив суд витребувати у ОСОБА_2 у його власність квартиру АДРЕСА_3 та виселити ОСОБА_2 з цієї квартири.

Короткий зміст cудових рішень

Заочним рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 10 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 21 червня 2022 року, позов задоволено.

Витребувано в ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 59,4 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 304426046236, у власність ОСОБА_1 .

Виселено ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_3 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасовано арешт квартири АДРЕСА_3 , накладений ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 23 вересня 2020 року.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що здійсненню державної реєстрації права власності на спірну квартиру, у зв`язку з її передачею ОСОБА_1 у власність ТОВ «ІНЛІВ» як майновий внесок, повинна була передувати процедура засвідчення нотаріусом справжності підписів на акті приймання-передачі вказаного майна. Однак, як встановлено під час досудового розслідування кримінального провадження №12019140270000119, підписи на акті приймання-передачі та на протоколі № 17 загальних зборів засновників ТОВ «ІНЛІВ» від 03 вересня 2018 року вчинені від імені власника спірної квартири ? ОСОБА_1 , від імені приватного нотаріуса Нор Н. М., від імені засновника товариства ОСОБА_7 , не ними, а іншими особами. Крім того встановлено й те, що відбитки гербової печатки нотаріуса Нор Н. М. на вказаних документах, нанесені не гербовою печаткою зазначеного нотаріуса. При цьому нотаріус Нор Н. М. протягом 2018 року нотаріальні дії за реєстровими номерами № №8110, 8113, 114 не вчиняла. З огляду на наведене вчинення правочину, на підставі якого відбувся перехід права власності від ОСОБА_1 до ТОВ «ІНЛІВ», було спрямоване на незаконне заволодіння квартирою, майно вибуло з володіння власника поза його волею, відтак такий правочин в силу закону (статті 228 ЦК України) є нікчемним.

ОСОБА_2 набула у власність квартиру АДРЕСА_3 за відплатним договором купівлі-продажу від 29 січня 2019 року та є останнім набувачем вказаної квартири. Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі №6-140цс14, власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Водночас, під час розгляду спорів про витребування майна мають встановити всі юридичні факти, які визначені статтями 387 та 388 ЦК України, зокрема: чи набуто майно з відповідних правових підстав, чи є підстави набуття майна законними, чи є набувач майна добросовісним набувачем тощо. У разі встановлення, що відповідач є добросовісним набувачем суд повинен установити, чи вибуло майно з володіння власника поза його волею або було продане в порядку виконання судових рішень.

Враховуючи, що спірна квартира вибула із власності позивача поза його волею, позовні вимоги про витребування від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_3 , підлягають задоволенню. Тому підлягають задоволенню й позовні вимоги про виселення відповідача зі спірної квартири, в яку вона вселилася у зв`язку з укладенням 29 січня 2019 року договору купівлі-продажу. Будь-яких інших доказів щодо правомірного проживання ОСОБА_2 у спірній квартирі суду не надано. Дослідженими в судовому засіданні доказами не підтверджено факту відчуження спірної квартири з вини позивача та перебування останнього в змові з відповідачем чи будь-якими іншими особами.

Враховуючи інтереси ОСОБА_2 як добросовісного набувача, суд звернув увагу, що відповідно до статі 661 ЦК України у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Отже відповідач не позбавлена можливості звернутися з відповідним позовом до ОСОБА_3 , який відчужив їй спірну квартиру, про відшкодування збитків.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 грудня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, постанову Львівського апеляційного суду від 21 червня 2022 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що аналіз матеріалів справи свідчить, що суд першої інстанції розглянув справу у судовому засіданні, призначеному на 10 лютого 2021 року, за відсутності учасника справи - відповідача ОСОБА_2 , належним чином не повідомленої про місце, дату та час судового засідання. Отже, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України передбачено обов`язкову підставу для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, а тому зробив неправильний висновок про залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Оскарженою постановою Львівського апеляційного суду від 14 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, заочне рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 10 лютого 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

доводи ОСОБА_8 фактично зводяться до того, що спірне майно, яке було у його власності, в результаті протиправних (шахрайських) дій посадових осіб ТОВ «ІНЛІВ», з використанням підроблених документів, перейшло у власність іншої особи, тобто його незаконно позбавлено права власності на квартиру, яку він просить витребувати у відповідача та виселити її з указаної квартири;

суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна. Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127 гс 19));

розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням;

у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі №725/1824/20 (провадження № 61-15705св21) зроблено висновок про те, що конструкція, за якою добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар;

під час придбання спірної квартири ОСОБА_2 , яка є особою похилого віку, перебуває на пенсії, не має іншого житла, правомірно очікувала, що ОСОБА_3 мав право нею розпоряджатися, а вона після отримання цього майна матиме змогу мирно ним володіти. В Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні відомості щодо належності нерухомого майна позивачу, яке ОСОБА_2 набула у власність. Тобто, ОСОБА_2 , набуваючи 29 січня 2019 року у володіння спірне нерухоме майно та укладаючи письмовий договір про придбання спірного майна, який був посвідчений нотаріально з дотриманням нотаріусом вимог щодо перевірки відсутності обтяжень на таке майно, вочевидь не могла знати про те, що це майно вибуло з власності позивача поза його волею і щодо такого майна існує спір. Ураховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про неможливість витребування квартири у ОСОБА_2 , оскільки задоволення позову про витребування майна у цій справі матиме наслідком покладення на добросовісного набувача індивідуального й надмірного тягаря, що призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Аргументи учасників справи

У серпні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій він просив оскаржену постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що приймаючи у цій справі постанову від 21 грудня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду не виявив неправильного застосування статті 388 ЦК України.

Вирішуючи спір, апеляційний суд посилався на правові висновки Верховного Суду не у подібних правовідносинах. Так, у справі № 461/12525/15-ц предметом спору є визнання спадщини відумерлою, визнання свідоцтва про право на спадщину за законом і договору купівлі-продажу квартири недійсними, скасування рішень про державну реєстрацію права власності та витребування майна із чужого незаконного володіння. По-друге, було встановлено судом обставину, що відповідач набув право власності на нерухоме майно на підставі судового рішення, яке в подальшому було скасованим і застосовано правову позицію ВП ВС щодо застосування статті 388 ЦК України у справах де майно вибувало на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, яке в подальшому скасоване. По-третє, в мотивувальній частині постанови суд в першу чергу аналізує сутність правовідносин спадкування (п. 37 постанови). По-четверте, у суд відмовив у вимозі про витребування майна на підставі статті 388 ЦК України виходячи з того, що таке право належить особі, яка була власником такого майна, однак, та як встановлено судом, Львівська міська рада такою особою не є. При цьому у справі № 461/12525/15-ц правильно застосована стаття 388 ЦК України, адже встановлено, що Львівська міська рада не є і не була власником спірного майна, а тому відсутні підстави для витребування майна, тоді як у цій справі беззаперечно встановлено, що він був власником квартири, яка була викрадена і через «перепродажі» опинилась у добросовісного набувача. У справах № № 922/3537/17, 922/2416/17 також зовсім інший предмет позову, а у тексті постанов відсутні посилання на статтю 388 ЦК України. Посилання апеляційного суду на висновки, викладені у постанові Верховного Суду у справі № 725/1824/20 є «вирваними з контексту». У свою чергу, за наслідками розгляду Верховним Судом справи № 522/1884/18 (предмет позову ? визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, визнання права власності на нерухоме майно у порядку спадкування за заповітом, скасування запису про реєстрацію права власності на нерухоме майно, витребування майна із чужого незаконного володіння), з огляду на встановлені обставини справи, відмова у витребування є справедливою, оскільки неможливо достовірно вважати встановленим, що спадщина на квартиру відкрилась на квартиру у цілому. Отже, суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові врахував висновки Верховного Суду, висловлені у неподібних правовідносинах.

З матеріалів справи убачається та підтверджується відповідними доказами, що правочин ? акт приймання-передачі до статутного капіталу ТОВ «ІНЛІВ» від 03 вересня 2018 року, згідно з якого відбувся перехід права власності на спірну квартиру від нього до ТОВ «ІНЛІВ» є нікчемним, адже є він є таким, що був спрямований на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, був спрямований на незаконне заволодіння майном фізичної особи (позивача). Також не було додержано вимоги закону про його нотаріальне посвідчення. Так само є нікчемним протокол №17 загальних зборів засновників ТОВ «ІНЛІВ» від 03 вересня 2018 року, адже такий був спрямований на незаконне заволодіння його майном.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача. Власник, з дотриманням вимог статті 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Крім того, витребування квартири у відповідачки не становитиме порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки відповідачка, із власності якої витребовується квартира, не позбавлена можливості відновити своє право, пред`явивши вимогу до особи, у якої вона придбала цю квартиру, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. Зазначений підхід вирішення таких спорів є правильним та справедливим, адже для особи, у якої витребовується майно, законодавець передбачив порядок її дій ? пред`являння вимоги до особи, у якої вона придбала таке майно, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. Саме у такий спосіб забезпечуватиметься рівний захист усіх суб`єктів права власності із застосуванням передбачених законодавством заходів.

В оскарженій постанові апеляційний суд зазначає, що: «колегія суддів приходить до висновку про неможливість витребування квартири у ОСОБА_2 , оскільки задоволення позову про витребування майна у цій справі матиме наслідком покладення на добросовісного набувача індивідуального й надмірного тягаря, що призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції». Однак, жодним чином не мотивує, чому стаття 1 Першого протоколу до Конвенції (та й Конвенція в цілому) по відношенню до позивача (який також є особою похилого віку і не має іншого майна) не діє. Не мотивував суд апеляційної інстанції також і те, чому держава у такому випадку не може забезпечити захист порушених прав позивача (права власності із застосуванням передбачених законодавством заходів). Крім того не роз`яснив, як йому захистити своє порушене право.

У вересні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу, у якому вона просила касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду - без змін.

Відзив мотивований тим, що посилання апеляційного суду на висновки, викладені у постановах Верховного Суду є правомірними, оскільки вони стосуються подібних правовідносин. Судом було враховано всі обставини, надано оцінку тягаря, покладеного на неї втручанням у мирне володіння спірною квартирою, а саме підстави та процедури набуття нею майна як добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з її майновим станом, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна. Суд встановив, що у січні 2019 року вона продала власну квартиру, знялась з реєстрації та придбала спірну квартиру за ціною 1 140 480,00 грн. На момент укладення купівлі-продажу спірної квартири в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні відомості щодо належності нерухомого майна ОСОБА_1 , а власником спірної квартири був вказаний ОСОБА_3 . Таким чином суд правильно вказав, що вона не знала і не могла знати про те, що майно вибуло з власності позивача поза його волею та щодо такого майна існує спір. Крім того, у період з 2014 року до 2019 року у спірній квартирі ніхто не проживав, жодного ремонту не проводилось. Відчужуючи квартиру ОСОБА_3 мав ключі та вільний доступ до неї. Вказані обставини позивач не оспорював. Слід врахувати й те, що ОСОБА_1 забезпечений житлом, тривалий час і практично на постійній основі проживає за кордоном.

Станом на кінець грудня 2018 року позивачу та його сину - ОСОБА_8 стало відомо про те, шо спірна квартира перебуває не у їх власності, а тому позивач видав на ім`я сина 03 січня 2019 року доручення на представництво його інтересів, однак ні позивач, ні його син жодних дій щодо захисту свого права не здійснювала, зокрема й щодо накладення арешту на квартиру. Між ОСОБА_10 , його сином та ОСОБА_3 виникли боргові зобов`язання в еквіваленті вартості квартири. До поліції з заявою про незаконне відчуження спірної квартири ОСОБА_8 звернувся лише 24 січня 2019 року, тобто після погодження між нею та ОСОБА_3 купівлі спірної квартири. Таким чином позивач, достовірно знаючи, що його квартирою незаконно заволодів ОСОБА_3 , який має намір її відчужити, маючи всі можливості, не вживав жодних заходів з метою недопущення незаконного відчуження спірного майна добросовісному набувачеві. Водночас вона не знала про кримінальне провадження, а ознайомилась з відповідними матеріалами лише під час апеляційного розгляду, за наслідками чого вона виявила документи, що підтверджують умисне приховання від неї факту проведення досудового розслідування.

У грудні 2023 року ОСОБА_1 надіслав до Верховного Суду додаткові пояснення у справі та просив врахувати висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 206/4841/20 (провадження № 14/55цс22).

У вказаній постанові Верховний Суд вказав, що можливість витребування майна власником, який не виявляв волі на вибуття цього майна з його володіння, передбачена законом як у випадку, коли кінцевий набувач є недобросовісним, так і у випадку, коли такий набувач є добросовісним. З огляду на гарантії захисту, які Конституція України й інші нормативні акти надають власникові майна, Велика Палата Верховного Суду вважає, що легітимна мета у втручанні суду у право кінцевого набувача на мирне володіння квартирою існує; йдучи на ризик із придбанням майна в особи, яка зареєструвала своє право власності на нього, але за законом не могла таке право набути, кінцевий набувач несе ризик настання негативних наслідків придбання квартири у її незаконного володільця; у випадку витребування квартири з володіння кінцевого набувача законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Такий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до особи, в якого він придбав квартиру, зокрема, про стягнення сплаченої її вартості.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2023 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.

В ухвалі Верховного Суду від 21 вересня 2023 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (апеляційний суд в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України: від 17 лютого 2016 року у справі

№ 6-2407цс15, від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17, від 21 листопада 2016 року у справі № 1522/25684/12; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17; у постанові Верховного Суду від 27 квітня 2023 року № 199/4884/17).

Ухвалою Верховного Суду від 20грудня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 , виданого 02 березня 2014 року реєстраційною службою Пустомитівського РУЮ Львівської області ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 59,4 кв. м.

Згідно з актом приймання-передачі до статутного капіталу від 03 вересня 2018 року ОСОБА_1 передав, а ТОВ «ІНЛІВ» в особі директора ОСОБА_6 , прийняло до статутного капіталу майновий внесок у вигляді квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 59,4 кв. м. В акті значиться про те, що справжність підписів ОСОБА_1 та ОСОБА_6 засвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Нор Н. М., зареєстровано в реєстрі за №№ 8113, 8114, а також міститься підпис нотаріуса та відтиск печатки.

У протоколі №17 Загальних зборів засновників ТОВ «ІНЛІВ» від 03 вересня 2018 року за участю засновника ОСОБА_7 (частка 100% статутного капіталу Товариства), зазначено, що на зборах прийнято рішення про вхід до складу учасників ТОВ «ІНЛІВ» ОСОБА_1 та передачу ним у власність товариства майнового внеску у вигляді квартири АДРЕСА_3 . Справжність підпису ОСОБА_7 засвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Нор Н. М., зареєстровано в реєстрі за №8110, наявний підпис нотаріуса та відтиск печатки.

06 грудня 2018 року державний реєстратор Павлишин Н.-П. А. на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна та протоколу № 17, зареєстрував квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 59,4 кв. м, на праві власності за ТОВ «ІНЛІВ».

Згідно із протоколом № 19 Загальних зборів засновників ТОВ «ІНЛІВ» від 06 грудня 2018 року за участю засновника ОСОБА_7 (частка 67,57% статутного капіталу Товариства) на зборах прийнято рішення про продаж належної товариству квартири АДРЕСА_3 . Підпис ОСОБА_7 засвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Нор Н. М., зареєстровано в реєстрі за № 8310.

06 грудня 2018 року на підставі договору купівлі-продажу квартири ТОВ «ІНЛІВ», від імені якого діяв ОСОБА_6 , продало, а ОСОБА_3 придбав спірну квартиру. Договір посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Куйбідою-Кришкевич Х. В., зареєстрований за № 330. Цього ж дня квартира зареєстрована на праві власності за ОСОБА_3

24 січня 2019 року ОСОБА_8 звернувся до Пустомитівського ВП ГУ НП у Львівській області із заявою про вчинення правопорушення, у зв`язку з чим 25 січня 2019 року слідчий СВ Пустомитівського ВП вніс до ЄРДР відомості про реєстрацію кримінального провадження №12019140270000119 за частиною четвертою статті 358 КК України з приводу того, що у невстановлений досудовим розслідуванням час та місці невідомі особи, з використанням підроблених документів, переоформили право власності на спірну квартиру.

29 січня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого остання придбала спірну квартиру. Цього ж дня приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Урумова Ж. М. зареєструвала право власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 .

З повідомлення приватного нотаріуса Львівського МНО Нор Н. М. №79/01-16 від 05 квітня 2019 року вбачається, що протягом 2018 року нотаріальні дії за реєстровими номерами № № 8110, 8113, 8114 нею не вчинялися, крім цього, у цей період від імені ОСОБА_6 та ОСОБА_7 жодних нотаріальних дій не посвідчувалося, у тому числі вона не посвідчувала справжність їх підписів.

Відповідно до висновку експерта № 6/746 від 06 листопада 2019 року, складеного за результатами проведення технічної експертизи документів у кримінальному провадженні №12019140270000119, досліджені відбитки гербової печатки приватного нотаріуса Нор Н. М. на акті приймання-передачі до статутного капіталу ТОВ «ІНЛІВ» від 03 вересня 2018 року та на протоколах № 17 і № 19 загальних зборів засновників ТОВ «ІНЛІВ» від 03 вересня 2018 року та 06 грудня 2018 року, відповідно, нанесені негербовою печаткою приватного нотаріуса Нор Н. М .

Згідно з висновком експерта № 6/745 від 25 листопада 2019 року, складеного за результатами проведення почеркознавчої експертизи у кримінальному провадженні №12019140270000119, досліджені підписи від імені ОСОБА_1 , від імені приватного нотаріуса Нор Н. М. та від імені засновника товариства ОСОБА_7 , що містяться на акті приймання-передачі до статутного капіталу ТОВ «ІНЛІВ» від 03 вересня 2018 року та на протоколах №17 і № 19 загальних зборів засновників ТОВ «ІНЛІВ» від 03 вересня 2018 року і 06 грудня 2018 року, виконані не ОСОБА_1 , не Нор Н. М. , не ОСОБА_7 , а іншою особою.

Постановою слідчого СВ Пустомитівського ВП ГУНП у Львівській області від 25 червня 2020 року кримінальне провадження № 12019140270000119 закрито на підставі абзацу 14 статті 284 КПК України - у зв`язку з закінченням строку досудового розслідування. У постанові вказано, що строк досудового розслідування сплив 25 червня 2020 року, а проведеними слідчими діями встановити особу, яка вчинила вказане кримінальне правопорушення не представилось можливим.

ОСОБА_2 є особою похилого віку, перебуває на пенсії, не має іншого житла. Під час придбання нею спірної квартири в єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні відомості щодо належності нерухомого майна позивачу, яке ОСОБА_2 набула у власність, договір посвідчений нотаріально з дотриманням нотаріусом вимог щодо перевірки відсутності обтяжень на таке майно.

Позиція Верховного Суду

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга статті 328 ЦК України).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19)).

Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року в справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18)).

Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21)).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2023 року у справі № 199/4884/17 (провадження № 61-3601св22), на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано, що:

«предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (правовий висновок, сформульований у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).

З аналізу змісту наведеного правила випливає, що право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17). За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача. Положення статті 388 ЦК України застосовується як правова підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 21 листопада 2016 року у справі № 1522/25684/12). Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19) власник, з дотриманням вимог статті 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Верховним Судом надавалася оцінка доводам зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Дніпровської міської ради про визнання її добросовісним набувачем спірної квартири та не встановлено наявності підстав для його задоволення. При цьому судом роз`яснено, що ОСОБА_1 не позбавлена можливості відновити своє право, пред`явивши вимогу до ОСОБА_2 , у якої вона придбала цю квартиру, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 725/1824/20 (провадження № 61-15705св21) зроблено висновок, що «конструкція, за якою добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. […] апеляційний суд установив, що нежитлові приміщення вибули з власності позивачів унаслідок волевиявлення ОСОБА_2 без отримання згоди ОСОБА_1. Тобто, спільна воля позивачів на вибуття з їх власності спірного майна була відсутня. Суд зазначив, що ОСОБА_3 набула права власності на нежитлові приміщення за відплатним договором, придбавши його у ОСОБА_6, та є четвертим власником нежитлових приміщень після їх відчуження ОСОБА_2, а тому не знала та не могла знати про те, що це майно вибуло з власності ОСОБА_1 поза її волею. Під час придбання майна ОСОБА_3 правомірно очікувала, що ОСОБА_6 мала право ним розпоряджатися, а вона після отримання цього майна матиме змогу мирно ним володіти. Колегія суддів прийняла до уваги, що в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні відомості щодо обтяжень нерухомого майна, яке ОСОБА_3 набула у власність, а після придбання нерухомого майна ОСОБА_3 понесла витрати на його перепланування та покращення в розмірі 421 802 грн. […] За таких обставин апеляційний суд зробив правильний висновок про неможливість витребування спірних нежитлових приміщень у ОСОБА_3, оскільки задоволення позову про витребування майна в цій справі матиме наслідком покладення на добросовісного набувача індивідуального й надмірного тягаря».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 206/4841/20 (провадження № 14-55цс22) зроблено висновок, що:

«можливість витребування майна власником, який не виявляв волі на вибуття цього майна з його володіння, передбачена законом як у випадку, коли кінцевий набувач є недобросовісним, так і у випадку, коли такий набувач є добросовісним. Однак для того, щоб захід втручання у право мирного володіння майном узгоджувався з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, мало встановити лише те, що набуття майна не відповідало певним вимогам закону. У кожному такому випадку слід також встановити, чи є легітимна мета відповідного втручання, яка випливає, зокрема, зі змісту абзацу другого вказаної статті, а також, чи є втручання у право мирного володіння майном за обставин конкретної справи пропорційним відповідній меті.

У цій справі спір щодо майна є між приватними особами. З позовом про витребування квартири звернулися її власники. З огляду на гарантії захисту, які Конституція України й інші нормативні акти надають власникові майна, Велика Палата Верховного Суду вважає, що легітимна мета у втручанні суду у право кінцевого набувача на мирне володіння квартирою існує. Ураховуючи те, що у ОСОБА_4 не виникло права власності на спірну квартиру (предмет іпотеки), він не мав законних підстав відчужувати цю квартиру ОСОБА_5 . Відтак, позовна вимога щодо витребування цього майна з володіння кінцевого набувача на користь усіх співвласників квартири є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню. Таке задоволення є пропорційним меті захисту прав власників, враховуючи, зокрема, те, що вимоги закону до відчуження іпотечного майна та прав вимоги за кредитним й іпотечними договорами були або мали бути відомими ОСОБА_5 . Ці вимоги є чіткими та доступними, а їхня дія - передбачуваною. Судова практика Верховного Суду щодо неможливості відчуження таких прав вимоги на користь фізичних осіб є сталою впродовж тривалого часу та відкритою для ознайомлення у Єдиному державному реєстрі судових рішень. Крім того, перед придбанням квартири кінцевий набувач міг ознайомитися з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щоби встановити історію вибуття квартири з володіння її власників. Отже, проявивши обачність, він мав можливість самостійно чи з допомогою фахівця у галузі права дізнатися про те, що ОСОБА_4 не міг набути право власності на квартиру, а тому і не мав права її відчужувати. Придбавши квартиру у такої особи, ОСОБА_5 як її покупець теж не набув право власності на неї. Зареєструвавши це право за собою, він став її володільцем, а право володіння разом із правами користування та розпорядження квартирою надалі належать позивачам як її власникам. Йдучи на ризик із придбанням майна в особи, яка зареєструвала своє право власності на нього, але за законом не могла таке право набути, кінцевий набувач несе ризик настання негативних наслідків придбання квартири у її незаконного володільця. З огляду на вказане за обставин цієї справи витребування з володіння ОСОБА_5 квартири на користь позивачів як співвласників є пропорційним меті захисту права приватної власності останніх. При цьому Велика Палата Верховного Суду враховує відсутність встановлених судами попередніх інстанцій фактів, які би могли впливати на право на повагу до приватного та сімейного життя кінцевого набувача квартири.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку витребування квартири з володіння кінцевого набувача законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Такий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до ОСОБА_4 , в якого він придбав квартиру, зокрема, про стягнення сплаченої її вартості».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21) зазначено, що:

«5.57. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть.

5.58. Прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач всупереч приписам статті 388 ЦК України втрачає такий статус, а відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Адже не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку з порушеннями інших осіб (продавця чи осіб, які його представляють у силу вимог закону), допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном, крім випадків передбачених у статті 388 ЦК України.

5.60. Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача, крім приписів ЦК України, слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.45), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 53)). Отже, якщо добросовісна особа, тобто та, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, то вона вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

5.61. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не могла знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37, 38), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1, 46.2), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункти 7.15, 7.16), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 54).

5.62. Отже, вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні передусім перевіряти добросовісність набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 40)). На необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, пункт 46.1 постанови від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, пункт 6.43 постанови від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19).

5.64. Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності / недобросовісності набувача, що суттєво як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання у право мирного володіння майном».

Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц (провадження № 14-235цс18)).

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесений до Реєстру.

У справі, що переглядається:

позивач обґрунтував свої вимоги тим, що в результаті протиправних (шахрайських) дій посадових осіб ТОВ «ІНЛІВ», а, можливо, й інших осіб, з використанням підроблених документів його було незаконно позбавлено права власності на вказану квартиру. 06 грудня 2018 року проведено державну реєстрацію права власності на квартиру за ТОВ «ІНЛІВ», та в той же день директор ТОВ «ІНЛІВ» ? ОСОБА_6 уклав з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу квартири. Дізнавшись про це, він звернувся до Пустомитівського ВП ГУ НП у Львівській області із заявою про вчинення злочину, у зв`язку з чим 25 січня 2019 року розпочато досудове розслідування кримінального провадження №12019140270000119;

апеляційний суд погодився з доводами позивача, що спірне майно, яке було у його власності, в результаті протиправних (шахрайських) дій посадових осіб ТОВ «ІНЛІВ», з використанням підроблених документів вибуло з його володіння поза його волею, а також встановив, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем спірної квартири. Постанова в цій частині мотивів апеляційного суду не оскаржується;

апеляційний суд встановив, що ОСОБА_2 є особою похилого віку, перебуває на пенсії, придбала спірну квартиру 29 січня 2019 року за ціною 1 140 480,00 грн на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу з дотриманням нотаріусом вимог щодо перевірки відсутності обтяжень на таке майно, вселилась в спірну квартиру після її придбання, яка є єдиним житлом відповідача, де й зареєстроване її місце проживання (т. 3, а.с. 21); на момент придбання спірної квартири ОСОБА_2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містились дані про її відчуження ОСОБА_8 - ТОВ «ІНЛІВ» та ТОВ «ІНЛІВ» - ОСОБА_3 ;

аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що після внесення 25 січня 2019 року за заявою ОСОБА_8 до ЄРДР відомостей за фактом використання невстановленою особою завідомо підроблених документів, на підставі яких незаконно зареєстровано право власності на спірну квартиру, питання щодо накладення арешту на квартиру було ініційоване 04 лютого 2019 року, за наслідками розгляду якого ухвалою слідчого судді Пустомитівського районного суду Львівської області від 06 лютого 2019 року у справі № 450/351/19 накладено арешт на спірну квартиру,власником якої є ОСОБА_2 (т. 1, а.с.103-105). З цим позовом до суду ОСОБА_1 звернувся лише у липні 2020 року.

За таких обставин апеляційний суд зробив обґрунтований висновок, що, навіть проявивши розумну обачливість, ОСОБА_2 на час придбання спірної квартири не могла встановити, що квартира вибула з володіння позивача незаконно або щодо неї існує спір, а ОСОБА_3 не мав права її відчужувати. Тому під час придбання майна відповідач правомірно очікувала, що продавець мав право ним розпоряджатися, а вона після отримання цього майна матиме змогу мирно ним володіти. Апеляційний суд оцінив пропорційність втручання в право відповідача на мирне володіння майном, а також надав оцінку тягаря, що буде покладений на неї таким втручанням, у зв`язку з чим належним чином мотивуваввисновок про неможливість витребування квартири у ОСОБА_2 та її виселення, оскільки за обставин цієї справи задоволення позову про витребування майна матиме наслідком покладення на добросовісного набувача індивідуального й надмірного тягаря.

Колегія суддів враховує, що вказані обставини під час розгляду справи, яку суди розглядали неодноразово, ОСОБА_1 не спростував та відповідних доказів не надав, не пояснив неможливість запобігти відчуженню квартири на користь добросовісного набувача, враховуючи, що за обставин справи та доводів самого позивача про незаконне позбавлення його права власності на квартиру він дізнався раніше її відчуження ОСОБА_2 , як і обставин перебування квартири у розпорядженні ОСОБА_3 , який передав спірну квартири у фактичне володіння відповідача.

Аналіз змісту та висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 206/4841/20 (провадження № 14-55цс22), на яку звертає увагу позивач у додаткових поясненнях, не свідчить, що висновки суду апеляційної інстанції в цій справі їм суперечать, оскільки у наведеній справі суд встановив, що кінцевий набувач міг встановити незаконність вибуття квартири з володіння її власників за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. При цьому Велика Палата Верховного Суду врахувала відсутність встановлених судами попередніх інстанцій фактів, які би могли впливати на право на повагу до приватного та сімейного життя кінцевого набувача квартири.

В касаційній скарзі позивач наголошує на незастосуванні статті 1 Першого протоколу до Конвенції (та й Конвенції в цілому) по відношенню до нього (який також є особою похилого віку і не має іншого майна). Разом з тим, аналіз матеріалів справи свідчить, що про такі обставин позивач в судах першої та апеляційної інстанції не заявляв, відповідні докази не подавав.

Касаційний суд відхиляє доводи касаційної скарги, що втручання у права відповідача не становитиме порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, яка не позбавлена можливості відновити своє право, пред`явивши вимогу до особи, у якої вона придбала цю квартиру, на підставі статті 661 ЦК України. Адже така можливість не є безумовною підставою для витребування майна у добросовісного набувача та не звільняє суд від обов`язку перевірки добросовісності / недобросовісності набувача, пропорційності втручання в майнові права сторін спору з огляду на справедливий баланс конкуруючих інтересів в контексті положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, за обставин цієї справи, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. При цьому власник, при неможливості витребувати майно у добросовісного набувача відповідно до статті 388 ЦК України, має аналогічні засоби для відновлення свого права, пред`явивши вимогу до особи (осіб), внаслідок неправомірних дій яких майно незаконного вибуло із його володіння, про компенсацію майнової шкоди на загальних підставах (частина третя статті 386, статті 11, 22, 1166 ЦК України).

Посилання в касаційній скарзі, що Верховний Суд, вперше переглядаючи вказану справу за касаційною скаргою ОСОБА_2 , не виявив неправильного застосування статті 388 ЦК України, а звернув увагу лише на відсутність належного повідомлення відповідача, колегія суддів відхиляє, оскільки встановлення неповідомлення учасника про час та місце розгляду справи призводить до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства і є обов`язковою підставою для скасування судового рішення, за встановлення якої суд касаційної інстанції не перевіряє оскаржене судове рішення по суті.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, з урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 206/4841/20 (провадження № 14-55цс22), не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалене без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, оскаржене судове рішення ? без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 14 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

Д. А. Гудима

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук