Постанова

від 14.06.2023 по справі 450/2148/20

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 450/2148/20 Головуючий у 1 інстанції: Кіпчарський М.О.

Провадження № 22-ц/811/14/23 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2023 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді: Ванівського О.М.

суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,

секретаря: Цьони С.Ю.,

з участю: представника апелянта адвоката Дячука В.В., представника позивача адвоката Дяківа В.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційноюскаргою представника ОСОБА_1 -адвоката Хом`якОлександра Григоровичана заочнерішення Пустомитівськогорайонного судуЛьвівської областівід 10лютого 2021року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНЛІВ", ОСОБА_3 , Державний реєстратор Жирівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Павлишин Назар-Павло Андрійович, Приватний нотаріус Львівського МНО Львівської області Куйбіда-Кришкевич Христина Василівна, Приватний нотаріус Львівського МНО Львівської області Урумува Жанна Михайлівна про витребування майна з чужого незаконного володіння та виселення, -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ТзОВ "ІНЛІВ", ОСОБА_3 , Державний реєстратор Жирівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Павлишин Н.-П.А., Приватний нотаріус Львівського МНО Львівської області Куйбіда-Кришкевич Х.В., Приватний нотаріус Львівського МНО Львівської області Урумува Ж.М., про витребування майна з чужого незаконного володіння та виселення.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він набув у власність квартиру АДРЕСА_1 , зокрема 02.03.2014р. йому видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно та здійснено державну реєстрацію вправа власності на зазначену квартиру, даному об`єкту нерухомого майна присвоєно реєстраційний номер 304426046236.

Однак, в результаті протиправних (шахрайських) дій посадових осіб ТзОВ «ІНЛІВ» з використанням підроблених документів, а можливо інших осіб, його було незаконно позбавлено права власності на дану квартиру.

Дізнавшись про це, 24.01.2019р. звернувся до Пустомитівського ВП із заявою про вчинення злочину, у зв`язку з чим 25.01.2019р. розпочато досудове розслідування кримінального провадження №12019140270000119.

З метою заволодіння належною йому квартирою, невстановлені особи підробили протокол №17 загальних зборів засновників ТзОВ «ІНЛІВ» та Акт приймання-передачі від 03.09.2018р., згідно яких нібито він передав до статутного капіталу Товариства майновий внесок у вигляді належної йому квартири. Після того дані особи звернулися з такими підробленими документами до Державного реєстратора ОСОБА_4 з відповідною заявою, який на підставі поданих документів 06.12.2018р. провів державну реєстрацію права власності на дану квартиру за ТзОВ «ІНЛІВ».

Факт про те, що зазначені Протокол та Акт є підробленими, встановлено під час досудового розслідування, зокрема, згідно висновків експертів № 6/746 та № 6/745 наявні на даних документах підписи від його імені, від імені нотаріуса Нор Н.М. та засновника ОСОБА_5 , виконані не даними особами, а відтиск гербової печатки нотаріуса ОСОБА_6 , нанесений не печаткою даного нотаріуса.

З врахуванням зазначеного вважає, що Акт приймання-передачі квартири АДРЕСА_1 , а також Протокол №17 загальних зборів засновників ТзОВ «ІНЛІВ», згідно яких відбувся перехід права власності на дану квартиру від ОСОБА_2 до ТзОВ «ІНЛІВ», є нікчемними, які були спрямованими на незаконне заволодіння належним йому майном.

Продовжуючи свої незаконні дії, директор ТзОВ «ІНЛІВ» за договором купівлі продажу, посвідченого приватним нотаріусом Куйбідою-Кришкевич Х.В., 06.12.2018р. продав квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_3 , який 29.01.2019р. продав дану квартиру ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Урумовою Ж.М.

Просив витребувати у його власність від ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_2 , виселити ОСОБА_1 з даної квартири, а також стягнути з відповідача понесені ним судові витрати.

Заочним рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 10 лютого 2021 року позов ОСОБА_2 задоволено повністю.

Витребувано у ОСОБА_1 , квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 59,4 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 304426046236, у власність ОСОБА_2 .

Виселено ОСОБА_1 , з квартири АДРЕСА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_2 понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 13 032,40 грн.

Скасовано арешт квартири АДРЕСА_2 (реєстраційний номер 304426046236), накладений ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 23.09.2020р.

Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 01 липня 2021 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішенням Пустомитівського районного суду від 10.02.2021 року, ухваленому у справі № 450/2148/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженої відповідальністю «ІНЛІВ»; ОСОБА_3 ; Державний реєстратор Жирівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Павлишин Назар-Павло Андрійович; Приватний нотаріус Львівського МНО Львівської області Куйбіда-Кришкевич Христина Василівна; Приватний нотаріус Львівського МНО Львівської області Урумова Жанна Михайлівна, про витребування майна з чужого незаконного володіння та виселення, залишено без задоволення.

Заочне рішення суду оскаржив представник відповідачки ОСОБА_1 ОСОБА_7 , подавши апеляційну скаргу.

Вважає рішення безпідставним та необґрунтованим, ухваленим без дослідження усіх обставин справи та оцінки спірних правовідносин.

Звертає увагу на те, що у підтвердження набуття позивачем права власності на спірний об`єкт, суд не досліджував оригінали свідоцтва про право власності на нерухоме майно та Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Крім цього, з оскаржуваного рішення слідує, що спірний об`єкт нерухомого майна вибув із володіння позивача проти його волі, однак в матеріалах справи відсутні докази про те, що позивач так вважає.

Зокрема, позивач не підписував позовної заяви, не допитувався у якості свідка, не надавав усних чи письмових пояснень, заяву про вчинення кримінального правопорушення також подавав не позивач, натомість усі юридично значимі дії вчинялися від імені позивача його сином чи представником.

Також зазначає, що суд першої інстанції прийняв рішення про задоволення позову виключно на підставі дослідження письмових доказів, як частини документів кримінального провадження № 12019140270000119 від 25.01.2019р., зокрема двох висновків експертиз, тобто обставини, які були встановлені органом досудового розслідування, однак такий висновок не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки постанова органу досудового розслідування за своїм змістом не є судовим рішення, яке б встановлювало ті чи інші обставини, відтак посилання на таку є порушенням процесу доказування.

Вважає, що усі обставини у справі підлягали встановленню на загальних підставах в порядку позовного провадження, відтак необхідно було витребувати усі матеріали кримінального провадження, чого зроблено не було.

Окремо зазначає, що суд не з`ясовував право на відчуження спірного майна останнім його продавцем ОСОБА_3 , при цьому встановлення такого факту є обов`язковою умовою витребування майна з чужого незаконного володіння.

Оскільки відповідачка законно набула право власності на спірне майно на підставі договору купівлі-продажу, таке не підлягає до витребування у неї із підстав, передбачених ст. 387 ЦК України.

Вважає, що суд першої інстанції під час розгляду справи допустив неправильне застосування норм матеріального права, оскільки застосував закон, який не підлягав застосуванню.

Стверджує, що невстановлена група осіб намагається позбавити відповідачку її права власності на квартиру, за яку вона сплатила значну суму грошових коштів.

На думку апелянта, дослідженню апеляційним судом підлягають обставини набуття ОСОБА_2 права власності на спірну квартиру, перетину ним кордону у період з 01.01.2018р. по 01.01.2021р. та видачі довіреності на різних осіб, знайомства ОСОБА_3 із синами ОСОБА_2 , створення ТзОВ «Інлів», передачі до цього товариства спірної квартири ОСОБА_2 , або уповноваженими особами та реєстрації права власності на цю квартиру за товариством, а в подальшому відчуження цієї квартири ОСОБА_3 .

Лише після дослідження таких обставин можна буде встановити об`єктивну істину у справі, при цьому повідомити про такі обставини чи надати відповідні докази, відповідачка не могла, оскільки не приймала участі у розгляді справи.

Просив скасувати заочне рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 10 лютого 2021 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Судові витрати покласти на позивача.

Постановою Львівського апеляційного суду від 21 червня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Хом"як Олександра Григоровича залишено без задоволення, заочне рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 10 лютого 2021 року залишено без змін.

Постановою Верховного суду від 21 грудня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 21 червня 2022 рокускасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника апелянта адвоката Дячука В.В. на підтримання доводів апеляційної скарги, представника позивача адвоката Дяківа В.Б. на її заперечення, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ст.4ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно до ч.1 ст.13ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам.

Згідно з вимогами ч.1, 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції прийшов до висновку, що спірна квартира вибула із власності позивача поза його волею, а тому позовні вимоги про витребування від відповідача ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 квартири квартиру АДРЕСА_2 , підлягають задоволенню. Крім того, суд вважав, що підлягають задоволенню й позовні вимоги про виселення відповідача ОСОБА_1 із спірної квартири, в яку відповідач вселилася у зв`язку з укладенням29 .01.2019р. договору купівлі-продажу спірної квартири .

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Встановлено, що відповідно до Свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 , виданого 02.03.2014р. реєстраційною службою Пустомитівського РУЮ Львівської області, а також згідно із Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 02.03.2014р., позивач ОСОБА_2 був власником квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 59,4 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 304426046236 (т. 1 а.с. 12-14).

Згідно із Витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань, 24.01.2019р. ОСОБА_8 звернувся до Пустомитівського ВП ГУ НП у Львівській області із заявою про вчинення правопорушення, у зв`язку з чим 25.01.2019р. слідчий СВ Пустомитівського ВП вніс до ЄРДР відомості про реєстрацію кримінального провадження №12019140270000119 за ч.4 ст. 358 КК України з приводу того, що у невстановлений досудовим розслідуванням час та місці невідомі особи, з використанням підроблених документів, переоформили право власності на квартиру за адресою АДРЕСА_3 (т. 1 а.с. 15).

Як вбачається з договору купівлі-продажу квартири від 06.12. 2018 року, ТзОВ «ІНЛІВ», від імені якого діє ОСОБА_9 , продало ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_2 . Договір посвідчений приватним нотаріусом Львівського МНО Куйбідою-Кришкевич Х.В., зареєстрований за №330 (а.с.62-65);

З договору купівлі-продажу квартири від 29.01.2019 року, вбачається, що ОСОБА_3 продав ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_2 . Договір посвідчений приватним нотаріусом Львівського МНО Урюмовою Ж.М., зареєстрований в реєстрі за №146 (а.с.77-80);

Так, згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, квартира АДРЕСА_2 належить ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 81).

При цьому, згідно із Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності у грудні 2018 року ця ж квартира належала ТзОВ «Інлів» (т. 1 а.с. 22).

Постановою слідчого СВ Пустомитівського ВП ГУНП у Львівській області від 25.06.2020р., кримінальне провадження № 12019140270000119, внесене до ЄРДР 25.01.2019р. за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, закрито на підставі абзацу 14 ст. 284 КПК України у зв`язку з закінченням строку досудового розслідування (т. 1 а.с.123-126).

Зокрема у постанові зазначено, що строк досудового розслідування сплив 25.06.2020р., а проведеними слідчими діями у визначений строк встановити особу, яка вчинила дане кримінальне правопорушення, не представилось можливим.

Звертаючись з позовними вимогами ОСОБА_8 свої доводи зводить фактично до того, що спірне майно, яке було у його власності, в результаті протиправних (шахрайських) дій посадових осіб ТзОВ «ІНЛІВ», з використанням підроблених документів, перейшло у власність іншої особи, тобто його незаконно позбавлено права власності на квартиру АДРЕСА_2 , яку просить витребувати та виселити відповідачку.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України).

Держава забезпечує рівний захист усіх суб`єктів права власності застосуванням передбачених законодавством заходів. Регулювання, наведене в Главі 29 ЦК України, передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності, як витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) й усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно.

Таким чином, предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (правовий висновок, сформульований у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі№ 6-2407цс15).

Отже, витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

У пунктах 142, 146, 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі№ 183/1617/16-ц, провадження № 14-208цс18, зроблено висновок, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник, з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 рокуу справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128 гс 19).

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127 гс 19)».

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач - внаслідок втручання в її право власностіпонесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення Європейського суду з прав людини у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява №29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07).

Також у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) Велика Палата Верховного Суду зробила висновки про те, що відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне. Однією із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першоїстатті 3 ЦК України). Відповідно до пункту 1 частини першоїстатті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна. Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.

У наведеній постанові наголошено на тому, що функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі.

У пункті 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) зроблено висновок, що: «розглядаючи справи щодо застосування положеньстатті 388 ЦК Україниу поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі №725/1824/20 (провадження № 61-15705св21) зроблено висновок, що: «конструкція, за якою добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. […] апеляційний суд установив, що нежитлові приміщення вибули з власності позивачів унаслідок волевиявлення ОСОБА_2 без отримання згоди ОСОБА_1. Тобто, спільна воля позивачів на вибуття з їх власності спірного майна була відсутня. Суд зазначив, що ОСОБА_3 набула права власності на нежитлові приміщення за відплатним договором, придбавши його у ОСОБА_6, та є четвертим власником нежитлових приміщень після їх відчуження ОСОБА_2, а тому не знала та не могла знати про те, що це майно вибуло з власності ОСОБА_1 поза її волею. Під час придбання майна ОСОБА_3 правомірно очікувала, що ОСОБА_6 мала право ним розпоряджатися, а вона після отримання цього майна матиме змогу мирно ним володіти. Колегія суддів прийняла до уваги, що в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні відомості щодо обтяжень нерухомого майна, яке ОСОБА_3 набула у власність, а після придбання нерухомого майна ОСОБА_3 понесла витрати на його перепланування та покращення в розмірі 421 802 грн. […] За таких обставин апеляційний суд зробив правильний висновок про неможливість витребування спірних нежитлових приміщень у ОСОБА_3, оскільки задоволення позову про витребування майна в цій справі матиме наслідком покладення на добросовісного набувача індивідуального й надмірного тягаря».

Аналогічні висновки викладено в постанові Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі №522/1884/18.

Під час придбання спірної квартири ОСОБА_1 ,яка єособою похилоговіку,перебуває напенсії,не маєіншого житла, правомірно очікувала, що ОСОБА_3 мав право нею розпоряджатися, а вона після отримання цього майна матиме змогу мирно ним володіти. В єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні відомості щодо належності нерухомого майна позивачу, яке ОСОБА_1 набула у власність.

Тобто, ОСОБА_1 , набуваючи 29 січня 2019 року у володіння спірне нерухоме майно та укладаючи письмовий договір про придбання такого майна, який був посвідчений нотаріально з дотриманням нотаріусом вимог щодо перевірки відсутності обтяжень на таке майно, вочевидь не могла знати про те, що це майно вибуло з власності позивача поза його волею і щодо такого майна існує спір.

Ураховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про неможливість витребування квартири у ОСОБА_1 , оскільки задоволення позову про витребування майна у цій справі матиме наслідком покладення на добросовісного набувача індивідуального й надмірного тягаря, що призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно доч.1,2,13с.141ЦПК України,судовий збірпокладається насторони пропорційнорозміру задоволенихпозовних вимог. Іншісудові витрати,пов`язані зрозглядом справи,покладаються уразі задоволенняпозову -на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача ; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст.129Конституції Україниосновними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст.6 Конвенціїпро захистправ людиниі основоположнихсвобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є:1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Хом`як Олександра Григоровича задовольнити.

Заочне рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 10 лютого 2021 року скасувати.

Постановити нове судове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНЛІВ", ОСОБА_3 , Державний реєстратор Жирівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Павлишин Назар-Павло Андрійович, Приватний нотаріус Львівського МНО Львівської області Куйбіда-Кришкевич Христина Василівна, Приватний нотаріус Львівського МНО Львівської області Урумува Жанна Михайлівна про витребування майна з чужого незаконного володіння та виселення - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 19548, 60 грн. судового збору за подання апеляційної скарги та 26064, 80 грн. судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови складено 23 червня 2023 року.

Головуючий: Ванівський О.М.

Судді Цяцяк Р.П.

Шеремета Н.О.