Рішення

від 21.06.2022 по справі 532/2102/21

КОБЕЛЯЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

532/2102/21

2/532/33/2022

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2022 р. м. Кобеляки

Кобеляцький районний суд Полтавської області у складі

головуючого судді Макарчука С.М.

з участю

позивача ОСОБА_1 ,

секретаря судового засідання Демидюк О.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кобеляки в порядку спрощеного позовного провадження при заочному розгляді цивільну справу №532/2102/21 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремонтне підприємство» про стягнення заробітної плати,

В С Т А Н О В И В:

28 вересня 2021 року до Кобеляцького районного суду Полтавської області надійшла позовна заява, подана й підписана адвокатом Ждановим Ігорем Васильовичем від імені та в інтересах ОСОБА_1 , у якій ставилося питання про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремонтне підприємство» на користь ОСОБА_1 заробітної плати в розмірі 404732 гривні 00 копійок.

Ухвалою від 29 вересня 2021 року позовну заяву залишено без руху у зв`язку з невідповідністю вимогами ст.ст. 175, 177 ЦПК України.

13 жовтня 2021 року представником позивача недоліки первісної позовної заяви усунено шляхом подання позовної заяви у новій редакції від 01 жовтня 2021 року, в якій позивач прохає стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремонтне підприємство» на користь ОСОБА_1 заробітної плати в розмірі 286070 гривень 00 копійок.

Позов обґрунтований тим, що з 24.09.2008 відповідно до наказу № 50 по ТОВ «Ремонтне підприємство» Рассохін О.І. працює заступником директора.

З 25.12.2013 керівником ТОВ «Ремонтне підприємство» є ОСОБА_2 , щодо якого наразі здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12021175470000136 за ч.1, 2 ст. 175 КК України (Невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат), потерпілим у якій визнано ОСОБА_1 . Цивільний позов ОСОБА_1 у межах цього кримінального провадження не заявлявся, про що позивачем зроблено письмове підтвердження у цій позовній заяві.

З січня 2014 року і до подання позову до суду відповідач не виплатив позивачеві заробітну плату, розмір якої позивачем визначено у розмірі мінімальної заробітної плати помісячно за період з 01.01.2014 по 30.09.2021 у загальній сумі 286070 гривень 00 копійок, яку позивач і прохає стягнути з відповідача.

Ухвалою від 21 жовтня 2021 року позовна заява прийнята до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання на 11 листопада 2021 року.

У судове засідання 11 листопада 2021 року позивач і представник відповідача не прибули.

Відповідач про причини неприбуття представника не повідомляв. Судова повістка, направлена на зареєстровану адресу юридичної особи не вручена з відміткою про відсутність адресата за вказаною адресою, що у розумінні п.1 ч.7 та п.4 ч.8 ст. 128 ЦПК України є належним повідомленням відповідача.

Представником позивача ОСОБА_1 адвокатом Ждановим І.В. подано клопотання про витребування у відповідача доказів, а саме: інформації про розмір заборгованості із заробітної плати ТОВ «Ремонтне підприємство» перед ОСОБА_1 , яке обґрунтоване ненаданням відповідних відомостей стороні позивача відповідачем на адвокатський запит. Протокольною ухвалою клопотання задоволено, судове засідання відкладено на 02 грудня 2021 року.

Судове засідання 02 грудня 2021 року не відбулося у зв`язку з перебуванням головуючого судді на лікарняному. Водночас, судова повістка, направлена на зареєстровану адресу юридичної особи не вручена з відміткою про відсутність адресата за вказаною адресою, що у розумінні п.1 ч.7 та п.4 ч.8 ст. 128 ЦПК України є належним повідомленням відповідача. Ухвалою від 14 грудня 2021 року судове засідання призначено на 20 січня 2022 року.

У судове засідання 20 січня 2022 року сторони не з`явилися. Представником позивача подано клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Судова повістка, направлена на зареєстровану адресу юридичної особи не вручена з відміткою про відсутність адресата за вказаною адресою, що у розумінні п.1 ч.7 та п.4 ч.8 ст. 128 ЦПК України є належним повідомленням відповідача. Ухвалою від 20 січня 2022 року задоволено клопотання представника позивача, розгляд справи відкладено на 22 лютого 2022 року, постановлено виклик відповідача здійснити у порядку, визначеному ч.11 ст. 128 ЦПК України.

У судове засідання 22 лютого 2022 року сторони не з`явилися, встановити зв`язок із представником позивача (м. Київ) не виявилося можливим, у зв`язку з чим судове засідання відкладено на 14 квітня 2022 року.

У судове засідання 14 квітня 2022 року сторони не з`явилися. Судова повістка, направлена на зареєстровану адресу юридичної особи не вручена з відміткою про відсутність адресата за вказаною адресою, що у розумінні п.1 ч.7 та п.4 ч.8 ст. 128 ЦПК України є належним повідомленням відповідача. У зв`язку із відсутністю відомостей про належне повідомлення позивача та його представника та причини не включення останнього в режимі відеоконференції, з огляду на введення в Україні воєнного стану судове засідання відкладено на 22 червня 2022 року, постановлено виклик відповідача здійснити у порядку, визначеному ч.11 ст. 128 ЦПК України.

У судовому засіданні 22 червня 2022 року позивач заявлені вимоги підтримав, вважав за доцільне розгляд справи проводити без його представника.

Відповідач в судове засідання вкотре не з`явився, оголошення про виклик відповідача розміщене на офіційному вебсайті судової влади 07 червня 2022 року, а тому відповідач у розумінні ч.11 ст. 128 ЦПК України є належним чином повідомленим.

Зважаючи на зазначене, враховуючи думку позивача, який не заперечував проти заочного розгляду справи, оскільки відповідач є таким, що кілька разів поспіль не з`явився в судове засідання, відзив на позов не подав, судом постановлено протокольну ухвалу про розгляд справи на підставі наявних у ній доказів при заочному розгляді.

Заслухавши пояснення позивача, перевіривши наявні докази, суд робить такі висновки.

Вирішуючи справу по суті суд виходить із того, що Конституцією України, як Основним Законом, закріплено право на працю і заробітну плату, а саме у статті 43 зазначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Статтею 94 Кодексу законів про працю України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно ст. 97 КЗпП України власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Положеннями ст. 115 КЗпП України встановлено обов`язок працедавця виплачувати заробітну плату працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно із ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч. 1, 4 ст. 77, ст. 79 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Аналогічні положення викладені у статті 1 Закону України «Про оплату праці».

Згідно частини першої статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно статті 22 Закону України «Про оплату праці» суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Відповідно до вимог статті 32 КЗпП України, у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни (стаття 103 КЗпП України).

В ході судового розгляду спору відповідачем не було доведено факту зміни істотних умов праці, у тому числі в частині зміни розміру оплати праці, про які належним чином було б повідомлено позивача у визначені законом порядок та строки.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

У відповідності до ст. 15 Закону України «Про оплату праці» форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оплату праці» мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці.

Розмір заробітної плати працівника за повністю виконану місячну (годинну) норму праці не може бути нижчим за розмір мінімальної заробітної плати (ст. 3-1 вищевказаного Закону).

У трудових правовідносинах безумовний тягар доказування безпідставності чи помилковості тверджень працівника лежить на роботодавцеві, в якого з акумульовано весь обсяг документації, в тому числі фінансового, бухгалтерського характеру щодо фіксації праці позивача і оплати виконаних ним робіт.

Судом встановлено, що 24 вересня 2008 року відповідно до наказу № 50 ОСОБА_1 прийнятий на посаду заступника директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремонтне підприємство», про що свідчить відповідний запис за № 21 у трудовій книжці на його ім`я, серія НОМЕР_1 .

Позивач стверджує відсутність виплат заробітної плати з 01 січня 2014 року по день подання позовної заяви у зміненій редакції, тобто, по 30 вересня 2021 року.

Трудові відносини позивача з відповідачем не припинені.

Трудова книжка позивача за вказаний період не містить даних щодо припинення трудового договору.

Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань товариство з обмеженою відповідальністю «Ремонтне підприємство» перебуває в стані припинення.

До внесення до цього Реєстру запису про припинення юридичної особи, її цивільна правоздатність не припиняється, при цьому, до правонаступника (у разі припинення шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення) переходять усі права та обов`язки припиненої юридичної особи лише з моменту внесення такого запису. В реєстрі є інформація про те, що відповідач перебуває у стані припинення, однак запису про припинення у Реєстрі немає. Тобто, відповідач залишається юридичною особою, а тому продовжує самостійно нести відповідальність за зобов`язаннями.

Тобто, товариство з обмеженою відповідальністю «Ремонтне підприємство» з юридичної точки зору діяльність не припинило і повинне відповідати за порушення прав позивача.

У ході судового розгляду не здобуто відомостей про виплату позивачеві відповідачем заборгованості по заробітній платі за вказаний період, як і не встановлено про наявність вини (умислу) позивача у невиконанні трудових обов`язків на підприємстві, що згідно із ст.ст. 47, 115-116 КЗпП України є підставою для стягнення цієї заборгованості в судовому порядку.

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про оплату праці" оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці, а згідно за ст. 24 цього Закону своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Однією із загальних засад цивільного законодавства, закріплених п.6 ч. 1 ст.3 ЦК України, є справедливість, добросовісність та розумність.

Принагідно суд зауважує, що право на заробітну плату захищається й Конвенцією про захист заробітної плати № 95, яка ратифікована 31.01.1961 року.

У порядку виконання процесуального обов`язку відповідача, унормованого ч. 3 ст. 12, ч 1 ст. 81 ЦПК України, щодо доведення виконання своїх обов`язків перед працівником з виплати заробітної плати належним чином, відповідачем не надано доказів виплати заробітної плати позивача за вказаний період роботи та розмір заборгованості.

Тож, слід визнати встановленим, що у вказаний період позивач виконував свої трудові обов`язки, однак заробітну плату не отримав.

Позивачем наданий суду витяг з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що не може бути належним підтвердженням розміру заборгованої заробітної плати, однак додатково свідчить про перебування позивача у трудових відносинах із відповідачем та кількість відпрацьованих днів.

Позивачем заявлено вимоги виходячи із розміру мінімальної заробітної плати. Оскільки відповідачем вказані вимоги не спростовані, доводів та доказів щодо визначення іншого розміру заробітної плати позивача чи відсутності у відповідача заборгованості перед позивачем суду не надано, суд вважає заявлений позивачем розрахунок належним.

Враховуючи, що позивач не звільнений із займаної посади і трудові відносини з ним не припинені, на його користь підлягає стягненню з відповідача заборгованість по заробітній платі за період з 01 січня 2014 року по 31 серпня 2021 року.

Водночас, суд зауважує, що оскільки позивачем вимоги про стягнення заробітної плати за період з 01.09.2021 по 30.09.2021 не заявлено, відповідного розрахунку позивачем не здійснено, стягнення за цей місяць буде вочевидь поза межами позовних вимог.

Тому з відповідача слід стягну на користь позивача заробітну плату в розмірі мінімальної заробітної плати за кожен відповідний місяць, а саме: по 1218 гривень за кожен відпрацьований місяць з 01.01.2014 по 31.08.2015 (20 х 1218 = 24360), по 1378 гривень за кожен відпрацьований місяць з 01.09.2015 по 30.04.2016 (8 х 1378 = 11024), по 1450 гривень за кожен відпрацьований місяць з 01.05.2016 по 30.11.2016 (1450 х 7 = 10150), по 1600 гривень за кожен відпрацьований місяць з 01.12.2016 по 31.12.2016 (1 х 1600 = 1600), по 3200 гривень за кожен відпрацьований місяць з 01.01.2017 по 31.12.2017 (12 х 3200 = 38400), по 3723 гривні за кожен відпрацьований місяць з 01.01.2018 по 31.12.2018 (12 х 3723 = 44676), по 4173 гривні за кожен відпрацьований місяць з 01.01.2019 по 21.12.2019 (12 х 4173 = 50076), по 5000 гривень за кожен відпрацьований місяць з 01.09.2020 по 31.12.2020 (4 х 5000 = 20000), по 6000 гривень за кожен відпрацьований місяць 01.01.2021 по 31.08.2021 (8 х 6000 = 48000), а всього 286070 гривень 00 копійок, що відповідатиме заявленим позовним вимогам та засаді справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору звільняються позивачі - за подання позовів про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Згідно з ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а поданий ним позов підлягає задоволенню у повному обсязі, з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір у розмірі 1 відсотку ціни позову.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 128, 141, 223, 263-265, 280, 281, 430 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремонтне підприємство» (код ЄДРПОУ 32115230; адреса місцезнаходження: 39200, Полтавська область, Полтавський район, м. Кобеляки, вул. Дружби, 1) на користь ОСОБА_1 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_1 ) заборгованість з виплати заробітної плати в розмірі 286 070 (двісті вісімдесят шість тисяч сімдесят) гривень 00 копійок за період з 01 січня 2014 року по 31 серпня 2021 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремонтне підприємство» (код ЄДРПОУ 32115230; адреса місцезнаходження: 39200, Полтавська область, Полтавський район, м. Кобеляки, вул. Дружби, 1) на користь держави судовий збір у розмірі 2860 (дві тисячі вісімсот шістдесят) гривень 70 копійок.

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць.

Відповідачеві направити копію заочного рішення в порядку, передбаченому статтею 272 Цивільного процесуального кодексу України, протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі.

Роз`яснити відповідачеві, що заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Роз`яснити позивачеві, що позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Вступна і резолютивна частини рішення проголошено 22 червня 2022 року.

Повний текст рішення суду складено 27 червня 2022 року.

Суддя