Ухвала

від 26.06.2022 по справі 359/1306/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

27 червня 2022 року

м. Київ

справа № 359/1306/21

провадження № 61-5567ск22

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Ступак О. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 08 червня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної наукової установи «Інститут розведення і генетики тварин імені В. М. Зубця Національної академії аграрних наук України» про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державної наукової установи «Інститут розведення і генетики тварин імені В.М. Зубця Національної академії аграрних наук України» (далі - ДНУ «Інститут розведення і генетики тварин імені В. М. Зубця НААН України») про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позову зазначала, що рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 березня 2016 року вона поновлена на роботі в ДНУ «Інститут розведення і генетики тварин імені В. М. Зубця НААН України» на посаді провідного юрисконсульта.

12 листопада 2020 року о 12 год. 30 хв. вона прийшла в установу для з`ясування дати, з якої повинна приступити до роботи і після цього приступила до роботи.

11 грудня 2020 року їй стало відомо про те, що вона звільнена за прогул без поважних причин 12 листопада 2020 року на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України. Вказувала, що вона в цей день не була відсутньою на робочому місці понад трьох години.

Ураховуючи вищевикладене та з урахуванням уточнень, просила суд: визнати звільнення незаконним; визнати наказ від 11 грудня 2020 року № 80-к незаконним; поновити її на посаді провідного юрисконсульта в ДНУ «Інститут розведення і генетики тварин імені В. М. Зубця НААН України» з 12 листопада 2020 року; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 листопада 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , місцевий суд виходив із наявності підстав для звільнення позивачки з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України. Водночас належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причин відсутності на роботі 12 листопада 2020 року більше трьох годин позивачкою не надано.

Постановою Київського апеляційного суду від 08 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 листопада 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ від 11 грудня 2020 року № 80-к про звільнення ОСОБА_1 з посади провідного юрисконсульта з 11 грудня 2020 року у зв`язку з прогулом без поважних причин (пункт 4 статті 40 КЗпП України). Поновлено ОСОБА_1 на посаді провідного юрисконсульта ДНУ «Інститут розведення і генетики тварин імені В. М. Зубця НААН України» з 11 грудня 2020 року. Стягнуто з ДНУ «Інститут розведення і генетики тварин імені В. М. Зубця НААН України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12 грудня 2020 року по 08 червня 2022 року у розмірі 52 275,95 грн.

Апеляційний суд дійшов висновку, що звільнення позивачки з роботи є неправомірним, оскільки відсутній факт прогулу останньої 12 листопада 2020 року, а тому наказ від 11 грудня 2020 року № 80-к підлягає визнанню незаконним та скасуванню. Ураховуючи, що позивачку звільнено з роботи незаконно, остання підлягає поновленню на роботі, апеляційний суд дійшов висновку, що з відповідача на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня її звільнення і до ухвалення судом рішення.

21 червня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 08 червня 2022 року у вказаній справі.

Касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду та підлягає поверненню із таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

Отже, положеннями вказаної норми передбачено, що підставою касаційного оскарження є неврахування в оскаржуваному судовому рішенні висновку Верховного Суду про застосування норми права саме у подібних правовідносинах.

Особі, яка подала касаційну скаргу, необхідно звернути увагу, що у разі посилання у касаційній скарзі як на підставу, на якій подається касаційна скарга, на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі потрібно зазначити, яку саме норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в указаних у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У випадку оскарження судових рішень з підстав невідповідності висновків суду постанові Верховного Суду, що не була врахована в оскаржуваному судовому рішенні (абзац 1 пункт 5 частини 2 статті 392 ЦПК України) або у зв`язку з необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Верховного суду (абзац 2 пункт 5 частини 2 статті 392 ЦПК України) у касаційній скарзі, крім відповідної постанови Верховного Суду, повинно бути зазначено відповідний пункт частини 2 статті 389 ЦПК України та обґрунтування і мотивування такої підстави.

Зазначаючи у касаційній скарзі підставою касаційного оскарження судових рішень відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), особі, яка подала касаційну скаргу, необхідно вказувати щодо питання застосування якої саме норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду.

У випадку оскарження судових рішень на підставі частини 4 статті 389 ЦПК України з посиланням на частину 1 статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини 1 статті 411 ЦПК України, який є обов`язковою підставою для скасування судового рішення з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів.

У випадку оскарження судових рішень на підставі частини 3 статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини 3 статті 411 ЦПК України, з обґрунтуванням наявності таких підстав.

У поданій касаційній скарзі заявниця, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не наводить передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України підстав касаційного оскарження судових рішень.

Саме по собі посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права без зазначення та обґрунтування випадків (випадка), перелічених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, а також формальне цитування постанов Верховного Суду, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов`язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.

У пункті 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга не приймається до розгляду та повертається судом, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року).

Враховуючи те, що заявниця не виконала вимог процесуального закону при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судового рішення, така скарга підлягає поверненню заявниці.

Повернення скарги не перешкоджає повторному зверненню, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.

Керуючись статями 389, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 08 червня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної наукової установи «Інститут розведення і генетики тварин імені В. М. Зубця Національної академії аграрних наук України» про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу повернути заявниці.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя О. В. Ступак