Постанова

від 08.06.2023 по справі 359/1306/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

08 червня 2023 року

м. Київ

справа № 359/1306/21

провадження № 61-2914св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державна наукова установа «Інститут розведення і генетики тварин ім. Зубця НААН України»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2023 року у складі колегії суддів: Рубан С. М., Заришняк С. М., Таргоній Д. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулась із позовом до Державної наукової установи «Інститут розведення і генетики тварин ім. Зубця НААН України» про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 березня 2016 року та ухвалою Апеляційного суду Київської області від 14 лютого 2017 року, залишеними без змін постановою Верховного Суду від 19 грудня 2018 року, її поновлено на роботі в ДНУ «Інститут розведення і генетики тварин імені М. В. Зубця НААН України» на посаді провідного юрисконсульта.

12 листопада 2020 року о 12 год 30 хв вона прийшла в установу для з`ясування дати, з якої вона повинна приступити до роботи, і після цього приступила до роботи.

11 грудня 2020 року їй стало відомо про те, що вона звільнена за прогул без поважних причин 12 листопада 2020 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 остаточно просила визнати звільнення незаконним; визнати наказ від 11 грудня 2020 року № 80-к незаконним; поновити її на посаді провідного юрисконсульта ДНУ «Інститут розведення і генетики тварин імені М. В. Зубця НААН України» із 12 листопада 2020 року; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 листопада 2021 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення мотивоване тим, що роботодавець правомірно звільнив позивача на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, оскільки позивачем не надані докази поважності причин відсутності на роботі 12 листопада 2020 року більше трьох годин.

Постановою Київського апеляційного суду від 08 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 листопада 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення.

Позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ від 11 грудня 2020 року № 80-к про звільнення ОСОБА_1 з посади провідного юрисконсульта із 11 грудня 2020 року у зв`язку з прогулом без поважних причин на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України (відсутність на роботі 12 листопада 2020 року більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин).

Поновлено ОСОБА_1 на посаді провідного юрисконсульта ДНУ «Інститут розведення і генетики тварин імені М. В. Зубця НААН України» із 11 грудня 2020 року.

Стягнуто з ДНУ «Інститут розведення і генетики тварин імені М. В. Зубця НААН України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 12 грудня 2020 року по 08 червня 2022 року у розмірі 52 275,95 грн.

Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що звільнення позивачки є неправомірним, оскільки відсутній факт прогулу ОСОБА_1 12 листопада 2020 року, тому наказ від 11 грудня 2020 року № 80-к підлягає визнанню незаконним та скасуванню, а позивачка - поновленню на роботі. Крім того, надані відповідачем на підтвердження законності видачі наказу від 11 грудня 2020 року № 80-к акти про відсутність працівника на робочому місці від 02, 03, 04, 05, 06, 09, 10, 11 листопада 2020 року та акти від 12 листопада 2020 року про відмову надати документи та письмові пояснення щодо поважності причин відсутності на роботі 02, 03, 04, 05, 06, 09, 10, 11, 12 листопада 2020 року, а також накази про оголошення догани від 20 листопада 2020 року, суд не взяв до уваги, оскільки з наказом про поновлення на роботі роботодавець ознайомив позивача лише 12 листопада 2020 року.

Постановою Верховного Суду від 21 вересня 2022 року касаційну скаргу Державної наукової установи «Інститут розведення і генетики тварин імені М. В. Зубця Національної академії аграрних наук України» залишено без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 08 червня 2022 року в частині вирішення вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Враховуючи те, що з наказами від 02 листопада 2020 року про поновлення на роботі та про визначення робочого місця, встановлення трудового розпорядку позивачку ознайомили лише 12 листопада 2020 року, отже наявні поважні причини відсутності на робочому місці ОСОБА_1 у вказаний відповідачем період прогулу, у зв`язку з чим суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду щодо часткового задоволення позову та скасування наказу про звільнення, поновлення позивачки на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Разом із тим, суд касаційної інстанції, направляючи справу на новий розгляд до апеляційного суду в частині позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виходив із того, що апеляційний суд не звернув належної уваги на положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), та обраховував розмір середньоденної заробітної плати, визначеної рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 березня 2016 року, де розрахунок здійснено на підставі даних за жовтень-листопад 2015 року.

Постановою Київського апеляційного суду від 31 січня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 листопада 2021 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано.

Ухвалено в цій частині вимог нове рішення, яким позов ОСОБА_1 в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково.

Стягнуто з Інституту розведення і генетики тварин імені В. М. Зубця Національної академії аграрних наук України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 88 546,57 грн.

Суд апеляційної інстанції, серед іншого, керуючись Порядком № 100, дійшов висновку, що оскільки позивач відпрацювала менше двох календарних місяців, тому середня заробітна плата має обчислюватися виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Таким чином, суд, встановивши, що середньоденна заробітна плата позивача становить 238,67 грн, а з дня незаконного вивільнення до ухвалення судового рішення пройшло 371 день, тому на її користь підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 88 546,57 грн.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У березні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судове рішення в оскаржуваній частині та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, провадження № 14-47цс21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не враховано, що під час воєнного стану святкові дні скасовано, тому кількість днів у вимушеному прогулі становить 374 дні, а не 371 день, як вказано апеляційним судом.

Також заявник вказує, що апеляційний суд протиправно не врахував подані уточнення до розрахунку з проханням врахувати коефіцієнт індексації за весь період вимушеного прогулу.

Відзиву на касаційну скаргу сторонами не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 березня 2016 року та ухвалою Апеляційного суду Київської області від 14 лютого 2017 року, залишеними без змін постановою Верховного Суду від 19 грудня 2018 року, поновлено ОСОБА_1 на посаді провідного юрисконсульта сектору з кадрової роботи правового забезпечення та діловодства ДНУ «Інститут розведення і генетики тварин імені М. В. Зубця НААН України».

Стягнуто з ДНУ «Інститут розведення і генетики тварин імені М. В. Зубця НААН України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 9 746 грн 93 коп.

У задоволенні позову ОСОБА_1 в частині вимоги про стягнення моральної шкоди відмовлено.

02 листопада 2020 року ДНУ «Інститут розведення і генетики тварин імені М. В. Зубця НААН України» видано наказ № 56-к про поновлення ОСОБА_1 на посаді провідного юрисконсульта із 01 грудня 2015 року з посадовим окладом (10 т. р.) згідно зі штатним розписом, надбавкою за складність і напруженість роботи - 30 % від посадового окладу.

11 грудня 2020 року ДНУ «Інститут розведення і генетики тварин імені М. В. Зубця НААН України» видано наказ № 80-к «Про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення», згідно з яким звільнено ОСОБА_1 з посади провідного юрисконсульта із 11 грудня 2020 року у зв`язку із прогулом без поважних причин на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України (відсутність на роботі 12 листопада 2020 року більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин).

Постановою Київського апеляційного суду від 08 червня 2022 року визнано незаконним та скасовано наказ № 80-к від 11 грудня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади провідного юрисконсульта з 11 грудня 2020 року у зв`язку з прогулом без поважних причин, пункту 4 статті 40 КЗпП (відсутність на роботі 12 листопада 2020 року більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин).

Поновлено ОСОБА_1 на посаді провідного юрисконсульта Інституту розведення і генетики тварин імені В. М. Зубця Національної академії аграрних наук України з 11 грудня 2020 року.

Стягнуто з Інституту розведення і генетики тварин імені В. М. Зубця Національної академії аграрних наук України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12 грудня 2020 року по 08 червня 2022 року в розмірі 52 275,95 грн.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року касаційну скаргу Державної наукової установи «Інститут розведення і генетики тварин імені М. В. Зубця Національної академії аграрних наук України» - залишено без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 08 червня 2022 року в частині вирішення вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення із таких підстав.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Верховний Суд, передаючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції в частині вирішення вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зазначив, що для правильного вирішення цього спору необхідно встановити, скільки днів відпрацьовано позивачкою після поновлення на роботі 02 листопада 2020 року та до звільнення, яку заробітну плату їй нараховано фактично за відпрацьований час та з урахуванням цих показників здійснити розрахунок середнього розміру заробітної плати, яка підлягає стягненню на її користь за час вимушеного прогулу на підставі статті 235 КЗпП України.

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України у разі винесення рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш, як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до абзацу третього пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Суд апеляційної інстанції правомірно врахував, що позивачку поновлено на роботі з 02 листопада 2020 року, а звільнено 11 грудня 2020 року, тобто остання відпрацювала менше двох календарних місяців до звільнення, у зв`язку із чим середню заробітну плату необхідно обраховувати виходячи із виплат за фактично відпрацьований час у цей період.

Згідно з підпунктом «б» пункту 4 розділу III Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Також у пункті 4 розділу III Порядку № 100 зазначено, що при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Судами встановлено, що позивача звільнено з роботи на підставі наказу відповідача 11 грудня 2020 року, поновлено на роботі на підставі постанови Київського апеляційного суду від 08 червня 2022 року.

Враховуючи вказівки суду касаційної інстанції відповідно до статті 417 ЦПК України, апеляційний суд обґрунтовано врахував, що при визначенні середньої заробітної плати судом не враховується нараховані позивачу компенсація за невикористану відпустку та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

З матеріалів справи вбачається, що середньоденна заробітна плата позивача за період листопад - грудень 2020 року становить 238,67 грн (1 888,19 грн - заробітна плата за листопад 2020 року; 737,18 грн - заробітна плата за грудень 2020 року) (а. с. 47, т. 3).

Згідно табелю обліку використаного робочого часу за листопад 2020 року ОСОБА_1 відпрацювала 9 робочих днів, що також підтверджується розрахунковим листком за листопад 2020 року (а. с. 125, т. 1; а. с. 47 (зворот) т. 3).

За грудень 2020 року ОСОБА_1 відпрацювала 2 робочих дні, що підтверджується табелем обліку використаного робочого часу за грудень 2020 року та розрахунковим листком за грудень 2020 року (а. с. 126, т. 1; а. с. 47, т. 3).

Таким чином, враховуючи те, що час вимушеного прогулу з дня незаконного звільнення (12 грудня 2020 року) по день ухвалення судового рішення 08 червня 2022 року) складає 371 робочих дні, тому середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня незаконного звільнення по день ухвалення судового рішення становитиме 88 546,57 грн (238,67 грн середньоденна заробітна плата х 371 робочий день = 88 546,57 грн).

ОСОБА_1 , подаючи касаційну скаргу, зазначила, що апеляційним судом не було враховано, що під час воєнного стану святкові дні скасовано, тому кількість днів у вимушеному прогулі становить 374 дні, а не 371 день.

Відповідно до частини третьої статті 67 КЗпП України у випадку, коли святковий або неробочий день (стаття 73) збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого.

Також статтею 73 КЗпП України визначено святкові і неробочі дні.

Статтею 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначено, що цей Закон визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами (далі - працівники), у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Згідно з частиною шостою статті 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану не застосовуються норми статті 53, частини першої статті 65, частин третьої - п`ятої статті 67, статей 71, 73, 78-1 КЗпП України та частини другої статті 5 Закону України «Про відпустки».

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Разом із тим, обґрунтовуючи вказані доводи касаційної скарги, позивач не зазначила, які саме дні не було враховано апеляційним судом для обрахування часу вимушеного прогулу з дня незаконного звільнення по день ухвалення судового рішення про поновлення на роботі, під час розгляду справи не надано доказів того, що у період, про який йде мова, були додатково три робочі дні під час яких працівники інституту працювали, однак вони не враховані апеляційним судом, колегія суддів відхиляє вказані доводи, оскільки такі не підтверджені належними та допустимими доказами.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що апеляційний суд протиправно не врахував подані уточнення до розрахунку з прохання врахувати коефіцієнт індексації за весь період вимушеного прогулу, відхиляють колегією суддів з огляду на таке.

22 червня 2021 року ОСОБА_1 подала до місцевого суду заяву про остаточне визначення предмета спору, характер спірних правовідносин та позовних вимог, у якій просила суд: визнати її звільнення незаконним; визнати наказ № 80-к від 11 грудня 2020 року незаконним; поновити її на посаді провідного юрисконсульта з 11 грудня 2020 року; прийняти рішення про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з дати звільнення до винесення рішення; вирішити питання щодо судових витрат; справу розглядати за процедурою загального провадження за її участю.

Пунктом 2 частини другої статті 49 ЦПК України визначено, що позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно частини третьої статті 49 ЦПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 197 ЦПК України у підготовчому засіданні суд у разі необхідності заслуховує уточнення позовних вимог та заперечень проти них та розглядає відповідні заяви.

29 червня 2021 року Бориспільським міськрайонним судом Київської області закрито підготовче провадження у вказаній справі.

Таким чином, враховуючи те, що ОСОБА_1 до закінчення підготовчого провадження у справі не подавала до суд відповідних заяв щодо стягнення з відповідача, серед іншого, інфляційних втрат, а вперше такі вимоги були заявлені 29 листопада 2022 року, коли справа знаходилась в суду апеляційної інстанції, суд апеляційної інстанції керуючись положеннями частини шостої статті 367 ЦПК України обґрунтовано не врахував вказані вимоги під час перегляду справи в апеляційному порядку, оскільки таких вимог у місцевому суді позивач не заявляла.

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. Ю. Сакара

О. В. Білоконь

О. М. Осіян