Постанова

від 19.06.2022 по справі 308/12002/19

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 308/12002/19

П О С Т А Н О В А

Іменем України

20 червня 2022 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.

суддів: Собослоя Г.Г., Кондора Р.Ю.

з участю секретаря судового засідання: Терпай С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Органу самоорганізації населення «Будинковий комітет «Бородіна,14» на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 жовтня 2021 року, ухвалене суддею Бедьо В.І., в справі за позовом Органу самоорганізації населення «Будинковий комітет «Бородіна 14» до ОСОБА_1 , ПрАТ «Житлово-побутове підприємство», третя особа на боці позивача Ужгородська міська рада про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування реєстраційного запису

встановив:

У жовтні 2019 року Орган самоорганізації населення «Будинковий комітет «Бородіна,14» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ПрАТ «Житлово-побутове підприємство», третя особа на боці позивача Ужгородська міська рада про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування реєстраційного запису.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 25.05.2004 приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Парамонович О.В. посвідчено договір купівлі-продажу нерухомого майна № 2959, укладеного між продавцем ПрАТ «Житлово-побутове підприємство» та покупцем ОСОБА_2 , а саме: вбудованих приміщень позиції 31-39 в будівлі гуртожитку по АДРЕСА_1 .

Позивач вказує, що виходячи з технічної документації на будівлю гуртожитку по АДРЕСА_1 , виготовленої на замовлення та за кошти позивача, вбудовані приміщення позиції 31-39 є об`єктом соціально-культурного призначення, а саме, приміщенням закладу громадського харчування (кафе) та віднесені до об`єктів приватизації групи «Ж».

Посилаючись на особливості приватизації об`єктів даної групи, що врегульовані положеннями п. 5 ч. 3 ст. 18 -2 ЗУ «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (далі Закон 2172-ХІІ), позивач вказує, що оскільки протягом тривалого часу, починаючи з 2013 року даний об`єкт нерухомості обслуговується виключно за кошти будинкового комітету, тобто мешканців гуртожитку, відповідно з наведених підстав і виникло їх першочергове право на викуп даного приміщення. Тому сторона позивача вважає, що вказаний об`єкт соціально-культурного призначення вибув з власності територіальної громади м. Ужгорода з суттєвими порушеннями законодавства про приватизацію, які полягають в тому, що продавцем даного об`єкта нерухомості є неповноважна юридична особа, оскільки станом на день вчинення правочину ПрАТ «Житлово-побутове підприємство» не було і не могло бути ні органом приватизації, ні структурним підрозділом регіонального відділення ФДМУ у Закарпатській області.

Крім того, спірний об`єкт нерухомості є об`єктом соціально-культурного призначення, віднесений до групи «Ж» та не підлягав продажу у спосіб, визначений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Парамонович О.В. Рішенням Ужгородської міської ради VII скликання від 31.05.2016 року № 299 будівлю за адресою: м. Ужгород, вул. Бородіна в м. Ужгород як цілісний майновий об`єкт залишено у статусі «гуртожиток», мешканцям будинку було надано дозвіл на приватизацію житлових та нежитлових приміщень у встановленому законом порядку, а цілісний майновий комплекс передано в оперативне управління органу самоорганізації населення будинковому комітету «Бородіна, 14». При цьому вказані у позові нежитлові приміщення поз. 31-39 є частиною цілісного майнового комплексу. Таким чином позивач вказує,що у нього виникло право звернутися до суду з даним позовом в інтересах територіальної громади в особі Ужгородської міської ради як власника майна.

На підставі викладеного позивач просив визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна № 2959, укладеного між продавцем ПрАТ «Житлово-побутове підприємство» та покупцем ОСОБА_2 , а саме: вбудованих приміщень позиції 31-39 в будівлі гуртожитку по АДРЕСА_1 , скасувати реєстраційний запис 1041 в книзі 6 щодо реєстрації вбудованих нежитлових приміщень позиції 31-39 в будівлі гуртожитку по АДРЕСА_1 , повернути у власність територіальної громади в особі Ужгородської міської ради вказану нерухомість.

Рішенням Ужгородськогоміськрайонного судуЗакарпатської областівід 05жовтня 2021року у задоволенні позову Органу самоорганізації населення «Будинковий комітет «Бородіна 14» відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, Орган самоорганізації населення «Будинковий комітет «Бородіна, 14» подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Вважає, що судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального права, яке полягає у незастосуванні до правовідносин, що виникли положень ст. 227, 228 ЦК України. На думку апелянта судом також невірно застосовано положення ст. 216 ЦК України в частині настання правових наслідків недійсності правочину. Дані норми матеріального права містять імперативні положення, що само по собі виключає обов`язок позивача доводити вину юридичної особи, яка вчинила правочин, що порушує публічний порядок. Так, зокрема, судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що ПрАТ «Житлово-побутове підприємство» як відчужувач майна, яке підлягало передачі у власність територіальної громади, не мав права вчиняти такі дії.

Суттєвим порушенням норм процесуального права, що призвело до прийняття неправильного вирішення справи, стало порушення судом першої інстанції вимог ст. 212 ЦПК України. Суд, не надавши відповідну оцінку доказам, поданим позивачем, при повній відсутності доказів про правомочність відповідача ПрАТ «Житлово-побутове підприємство» на вчинення оспорюваного договору відчуження майна територіальної громади, прийшов до неправильного висновку щодо підстав для відмови у задоволенні позову.

ОСОБА_3 подала відзив на апеляційну скаргу в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін рішення суду першої інстанції. Оспорюваний договір купівлі-продажу укладений 25.05.2004 року №2959. Цим договором третя особа (ПРАТ "ЖПП") продало відповідачу нежитлові приміщення поз.31-39 гуртожитку за адресою АДРЕСА_1 . Відповідно до правовстановлюючих документів, дійсних на час оспорюваного правочину, власником гуртожитку за адресою АДРЕСА_1 , згідно свідоцтва №29 від 26.02.97, виданого виконавчим комітетом Ужгородської міської ради було ЗАТ «Житлово-побутове підприємство». Як вбачається з витягу реєстру юридичних осіб ПрАТ "Житлово-побутове підприємство" (ПРАТ "ЖПП") ЄДРПОУ: 01275466 є акціонерним товариством (статутний фонд 64575 грн). Акціонерами є окремі громадяни згідно реєстру (на суму 64575 грн.), троє осіб з істотними частками ОСОБА_4 (4,88), ОСОБА_5 (9,88015), ОСОБА_6 (21.88015), отже спільною власністю окремих приватних осіб. Фактична приватизація відбулася ще у 1997 році (за сім років до вчинення оспорюваного договору купівлі-продажу). Станом на 2005 рік приватизація не була скасована, і її законність неодноразово підтверджувалася у преюдиційних рішеннях Ужгородського міськрайонного суду, на які відповідач посилалася протягом судового розгляду. Отже станом на день укладення оспорюваного правочину до нього не могли застосовуватися норми ЗУ "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

З матеріалів позовної заяви відповідач довідалася про існування рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 13.10.2015 № 340 «Про відміну пункту рішення виконавчого комітету», яким відмінено п.п.6 розділу «Гуртожитки» п. 1.7 рішення виконавчого комітету міської ради від 26 лютого 1997 р. №29 «Про реєстрацію будинковолодінь», яким ставилося під сумнів правовстановлююче рішення, на підставі якого було зареєстроване право власності на гуртожиток АДРЕСА_1 за ПрАТ «Житлово-побутове підприємство». Однак, указане рішення було одразу оскаржено, і рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 11 жовтня 2021 року (Справа № 308/1364/20) визнано протиправним та скасоване рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 13.10.2015 № 340 «Про відміну пункту рішення виконавчого комітету», яким відмінено п.п.6 розділу «Гуртожитки» п.1.7 рішення виконавчого комітету міської ради від 26 лютого 1997 року №29 «Про реєстрацію будинковолодінь». Отже, жодних підстав для заперечення права власності за ПрАТ «Житлово-побутове підприємство» станом на день укладення оспорюваного правочину не існує.

Також слід підтримати позицію суду першої інстанції в тій частині, що позивачу ніколи не передавалися будь-які права відносно, приміщення гуртожитку поз.31-39, власність на яке перейшло до відповідача за оскаржуваним договором. Перелік приміщень, які перейшли у відання ОСН БК "Бородіна, 14" обмежуються виключно переліком згідно акту прийому-передачі, яким були передані лише частина приміщень, яка не охоплювала уже приватизовані.

ПрАТ «Житлово-побутове підприємство» також подало відзив на апеляційну скаргу в якому просить залишити без задоволення апеляційну скаргу та без змін рішення суду першої інстанції.

У 1996 році на підставі рішення загальних зборів акціонерів ВАТ «Закарпатбуд» (протокол від 24.05.1996 №2) проведено реорганізацію товариства шляхом створення на базі його майна 19 самостійних акціонерних товариств в т.ч. Закритого акціонерного товариства «Житлово-побутове підприємство», яке стало правонаступником ВАТ «Закарпатбуд» у частині переданого майна у вигляді житлових будинків та гуртожитків, діючих договорів, зобов`язань, майнових та немайнових обов`язків станом на 01.06.1996. У переліку переданих ЗАТ основних засобів зазначено і гуртожиток на 492 місця по АДРЕСА_1 . Наведене вище слугувало підставою для державної реєстрації Статуту ЗАТ «Житлово-побутове підприємство» Ужгородською міською радою народних депутатів (розпорядження від 18.07.1996 №242).

Товариство створене в результаті виділення дочірнього «Житлово-побутового підприємства» зі складу ВАТ "Закарпатбуд" на підставі протоколу №2 загальних зборів акціонерів ВАТ "Закарпатбуд" від 24.05.1996 та протоколу №2 від 10.07.1996 загальних зборів учасників ЗАТ "Житлово-побутове підприємство".

На підставі відповідних письмових звернень, в межах положень чинного законодавства України були прийняті рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 26.09.1994 №20 «Про реєстрацію будинковолодінь» за житлово-побутовим управлінням ВАТ "Закарпатбуд" та від 26.02.1997 №29 "Про реєстрацію будинковолодінь за ЗАТ "Житлово-побутове підприємство", як правонаступником ВАТ "Закарпатбуд", зареєстровано право власності на будівлі в цілому, а саме: на житлові будинки по АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , гуртожитки по АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_1 .

Рішення Ужгородського міськвиконкому від 26.02.1997 №29 слугувало підставою для видачі свідоцтв про право власності на зазначені будівлі Закритому акціонерному товариству «Житлово-побутове підприємство», правонаступником якого є приватне акціонерне товариство «Житлово-побутове підприємство».

25 травня 2004 року в м. Ужгороді між ЗАТ "Житлово-побутовим підприємством" код ЄДРПОУ 01275466 як продавець та ОСОБА_2 , як покупцем укладено договір купівлі-продажу за умовами якого продавець продав а покупець придбав у власність нерухоме майно, вбудовані нежитлові приміщення /кафе/ поз.31-39 що знаходиться в АДРЕСА_1 загальною площею 122,00 м.кв. Право власності на майно що відчужується належало на підставі свідоцтва про право власності на будівлю виданого Виконавчим комітетом Ужгородської міської ради 26.02.1997 р. за № 29 та яке було зареєстровано в Ужгородському міжрегіональному бюро технічної інвентаризації 25.11.1999 р. за № 1041. Нерухоме майно за згодою було оцінено та відчужено за 24 000 грн.

06 липня 2007 року Ужгородським міськрайонним судом у справі №2а-878/07 за адміністративним позовом громадян ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 до Ужгородської міської ради про визнання нечинним та скасування рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 26 лютого 1997 року №29 «Про реєстрацію будинковолодінь», винесено ухвалу про закриття провадження у справі на тій підставі, що з цього приводу є рішення Ужгородського міськрайонного суду від 10 червня 2005 року за 32-5074/05, яке набрало законної сили, згідно якого дії Ужгородської міської ради щодо прийняття рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 26 лютого 1997 року за №29 «Про реєстрацію будинковолодінь» визнані правомірними.

Таким чином відповідач "Житлово-побутове підприємство" було належним власником нерухомого майна та мало всі правові підстави на його відчуження.

Актом приймання-передачі від 12.01.2016 будівля гуртожитку по АДРЕСА_1 передана ПрАТ "Житлово-побутове підприємство» до комунальної власності. Згідно п.2 Акту кількість приміщень у гуртожитку, які передано до комунальної власності - 68, загальною площею 2307,7 кв.м., в т.ч. житлових приміщень-56, загальною площею 1997,2 кв.м., нежитлових приміщень-12, загальною площею 310,5 кв.м.

На момент передачі гуртожитку у приватній власності знаходилося 46 приміщень, загальною площею 1700,5 кв. м., в т.ч. житлових приміщень 33, загальною площею 1118,3 кв.м. та 13 нежитлових приміщень загальною площею 582,2 кв.м. Приміщення кафе площею 122,0 кв.м. входить у загальну площу нежитлових (582,2 кв.м.) і не передавалося до комунальної власності, оскільки з 25.05.2004 року належать на праві власності ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу.

Проте, позивач безпідставно стверджує у позові, що спірний об`єкт (кафе) передано йому Ужгородською міською радою (новий власник) в оперативне управління на підставі рішення Ужгородської міської ради від 31.05.2016 №229 у складі «цілісного майнового комплексу». Як свідчить Акт приймання-передачі від 12.01.2016, цей об`єкт (частина будівлі гуртожитку) не міг бути переданим у оперативне управління позивача Ужгородською міською радою, так як він не був переданий відповідачем-2 (первісний власник) до комунальної власності. Однак у передавальному балансі таке майно є відсутнім. Прав на спірне нежитлове приміщення ніким не заявлялося. На вказане майно Фонд державного майна не має жодних прав.

Посилання позивача що будівля гуртожитку є цілісним майновим комплексом є помилковим та не узгоджується з законодавчою термінологією щодо цього змісту та поняття. Так, цілісними майновими комплексами визначено підприємства, а також їх структурні підрозділи (цехи, виробництва, дільниці тощо), які можуть бути виділені в установленому порядку в самостійні об`єкти з подальшим складанням відповідного балансу і можуть бути зареєстровані як самостійні суб`єкти господарської діяльності (ЗУ "Про оренду державного та комунального майна") Нерухоме майно яке було предметом купівлі-продажу є вбудованим і не входить у структуру будівлі (не являється допоміжним чи іншим приміщенням) і не входить до приватизації чи безкоштовній передачі у власність.

Вірними є висновки суду першої інстанції проте що звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна № 2959, укладеного між продавцем ПрАТ «Житлово-побутове підприємство» та покупцем - ОСОБА_2 , що посвідчений 25.05.2004 року приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Парамонович О.В., а саме: вбудованих приміщень позиції 31-39 в будівлі гуртожитку по Бородіна, 14 позивач у цій справі ставить під сумнів та оспорює право ПрАТ «Житлово-побутове підприємство» на продаж спірного об`єкту, що і стало підставою для звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу.

Крім того судом встановлено, що в рамках справи № 308/3822/14-ц за позовом ОСОБА_12 (яка є головою ОСН БК "Бородіна, 14") побутове підприємство», Ужгородської міської ради, третя особа регіональне відділення державного майна України в Закарпатській області, дочірнє підприємство «Житловий комплекс № 2 про скасування частково рішень виконавчого комітету міської ради та скасування свідоцтва про право власності на будівлю ухвалою суду від 31.03.2016 року затверджено мирову угоду, відповідно до якої: позивач відмовляється від позовних вимог про визнання незаконним та скасування пункту рішення виконкому Ужгородської міської ради № 20 «Про продаж та дарування» в 26.09.1994 року в частині, що стосується реєстрації права власності на будівлі, гуртожитку в АДРЕСА_1 ; визнання незаконним та скасування п. 1 рішення виконкому Ужгородської міської ради № 29 «Про реєстрацію будинковолодінь» в 26.02.1997 року в частині надання дозволу на реєстрацію права власності на будівлі гуртожитку, що розташована в АДРЕСА_1 та скасування свідоцтва про право власності на будівлю від 25.11.1999, виданому на підставі рішення виконкому Ужгородської міської ради № 29 «Про реєстрацію будинковолодінь» від 26.02.1997року, які зареєстровано за ПрАТ «Житлово-побутове підприємство» будівлю гуртожитку, що розташована в АДРЕСА_1 на праві колективної власності.

Отже доведеним є ті обставини що права та інтереси позивача не порушені і що ним обрано невірний спосіб захисту прав що також є самостійною підставою відмови у позові. У цій справі позивач заявив вимогу про повернення майна до територіальної громади м. Ужгорода. Проте повноважень на ведення справи в інтересах Ужгородської міської ради чи її виконавчого комітету не надав. Сам представницький орган місцевого самоврядування чи прокурор з даним позовом не звертався.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави апеляційної скарги, доводи відзивів на скаргу, колегія суддів, вважає що така не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції констатував, що наведені у позові доводи не порушують права та інтереси позивача при вчиненні 25.05.2004 року правочину з купівлі-продажу нежитлового приміщення, а тому відсутні підстави для визнання такого недійсним та скасування реєстраційного запису про реєстрацію такого майна.

Зазначений висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи та вимогам норм матеріального та процесуального права, з яким погоджується колегії суддів за наступних мотивів.

Відповідно до частини першоїстатті 15 Цивільного кодексу України(далі -ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першоїстатті 16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналогічні положення містяться у частині першійстатті 4 ЦПК України.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд повинен перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Гарантованестаттею 55 Конституції Україний конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

У постанові від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17 Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду вказала на те, що захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним правочину, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів.

З матеріалів справи вбачається, що між продавцем ПрАТ «Житлово-побутове підприємство» та покупцем ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу, що посвідчений 25.05.2004 року за №2959, приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Парамонович О.В., а саме: вбудованих приміщень позиції №№ 31-39 в будівлі гуртожитку по АДРЕСА_1 .

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України від 02.06.2020р., виконавчим комітетом Ужгородської міської ради Закарпатської області здійснено 11 червня 2013 року державну реєстрацію юридичної особи - органу самоорганізації населення «Будинковий комітет «Бородіна 14», місце знаходження: 88000, м. Ужгород, вулиця Бородіна, будинок 14.

Обґрунтовуючи позов у цій справі, Орган самоорганізації населення «Будинковий комітет «Бородіна, 14» зазначав, що його законний інтерес полягає у можливості скористатись своїм правом на викуп об`єкту соціально-культурного призначення, яким є приміщення закладу громадського харчування (кафе), який вибув з власності територіальної громади м. Ужгорода з суттєвими порушеннями законодавства про приватизацію.

На переконання позивача, порушення його законного права відбулось внаслідок здійснення правочину ПрАТ «Житлово-побутове підприємство» яке не являлось ні органом приватизації, а ні структурним підрозділом регіонального відділення Фонду державного майна України в Закарпатській області. Оскільки об`єкт нерухомого майна являється об`єктом соціально-культурного призначення, а тому не міг бути проданий в спосіб визначений у договорі відчуження.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно достатті 11 ЦК Україницивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до частини першоїстатті 626 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першоютретьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Свою позовну вимогу Орган самоорганізації населення «Будинковий комітет «Бородіна, 14» обґрунтовує тим, що рішенням Ужгородської міської ради VII скликання від 31.05.2016 року № 299 будівлю за адресою: АДРЕСА_1 як цілісний майновий об`єкт залишено у статусі «гуртожиток», мешканцям будинку було надано дозвіл на приватизацію житлових та нежитлових приміщень у встановленому законом порядку, а цілісний майновий комплекс передано в оперативне управління органу самоорганізації населення будинковому комітету «Бородіна 14». А тому, нежитлові приміщення в позиціях 31-39 є частиною цілісного майнового комплексу, що свідчить про наявність права на звернення до суду з даним позовом в інтересах територіальної громади в особі Ужгородської міської ради, як власника майна.

Також зазначає, що виходячи з технічної документації на будівлю гуртожитку по АДРЕСА_1 , вбудовані приміщення в позиціях 31-39 є об`єктом соціально-культурного призначення, а саме, приміщенням закладу громадського харчування (кафе) та віднесені до об`єктів приватизації групи «Ж» і тому сторона позивача вважає, що вказаний об`єкт вибув з власності територіальної громади м. Ужгорода з суттєвими порушеннями законодавства про приватизацію, які полягають в тому, що продавцем даного об`єкта нерухомості є неповноважна юридична особа, оскільки станом на день вчинення правочину ПрАТ «Житлово-побутове підприємство» не було і не могло бути ні органом приватизації, ні структурним підрозділом регіонального відділення ФДМУ у Закарпатській області.

З цих підстав позивач ставить вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 25.05.2004року за № 2959, укладеного між продавцем ПрАТ «Житлово-побутове підприємство» та покупцем ОСОБА_2 , а саме: вбудованих приміщень позиції 31-39 в будівлі гуртожитку по АДРЕСА_1 , скасувати реєстраційний запис 1041 в книзі 6 щодо реєстрації вбудованих нежитлових приміщень позиції 31-39 в будівлі гуртожитку по АДРЕСА_1 .

Хоча наявні в справі судові рішення доводять законність набутого ПрАТ «Житлово-побутове підприємство» права власності на спірні нежитлові приміщення в позиціях 31-39 у АДРЕСА_1 , а тому, такі обставини у порядку приписів ч. 4 ст. 82 ЦПК України не потребують повторного доказування.

А звідси, перевіряючи зазначені доводи позивача, колегія суддів встановила, що спірним правочином не порушуються цивільні права чи інтереси позивача з огляду на таке.

Згідно приписів частин 1, 4 статті 91 ЦК України, юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Орган самоорганізаціїнаселення «Будинковийкомітет «Бородіна,14»як юридичнаособа бувстворений 11.06.2013року шляхомздійснення державноїреєстрації виконавчим комітетом Ужгородської міської ради Закарпатської області. Тобто, з 11.06.2013 року в Орган самоорганізації населення «Будинковий комітет «Бородіна, 14» виникла цивільна правоздатність та з цього моменту з`явились цивільні права та обов`язки.

Позивач стверджує, що рішенням Ужгородської міської ради VII скликання від 31.05.2016 року № 299 будівлю за адресою: АДРЕСА_1 як цілісний майновий об`єкт залишено у статусі «гуртожиток», а мешканцям будинку було надано дозвіл на приватизацію житлових та нежитлових приміщень у встановленому законом порядку, а цілісний майновий комплекс передано в оперативне управління Органу самоорганізації населення Будинковому комітету «Бородіна 14». А звідси, спірні нежитлові приміщення в позиціях 31-39 є частиною цілісного майнового комплексу.

Проте, таке твердження позивача не відповідає змісту Акту приймання-передачі гуртожитку у власність від 12.01.2016 року, згідно якого ПрАТ «Житлово-побутове підприємство» передав гуртожиток - будівлю за адресою: АДРЕСА_1 виконавчому комітету Ужгородської міської ради, в тому числі житлових приміщень 56, нежитлових приміщень - 12. В даному Акті зазначено, що всього приміщень у гуртожитку - 114, з яких 89 житлових приміщень та 25 нежитлових приміщень. Та окремо зазначено, що з цих приміщень у приватній власності є, тобто викуплені 46, в тому числі житлових приміщень - 33 та нежитлових приміщень - 13.

Також за змістом Акту приймання-передачі гуртожитку у власність від 12.01.2016 року, згідно якого ПрАТ «Житлово-побутове підприємство» передав гуртожиток - будівлю за адресою: АДРЕСА_1 , вбачається, що такий не містить жодних даних про передачу спірних нежитлових приміщень в позиціях 31-39 АДРЕСА_1 , виконавчому комітету Ужгородської міської ради.

Зазначене дає підстави колегії суддів стверджувати, що на момент прийняття рішення Ужгородською міською радою VII скликання від 31.05.2016 року № 299 щодо залишення у статусі «гуртожиток» будівлі АДРЕСА_1 та надання жильцям даного будинку права на приватизацію житлових та нежитлових приміщень, ПрАТ «Житлово-побутове підприємство» на праві власності вже не належали спірні нежитлові приміщення в позиціях 31-39, а тому, такі не можуть являтись частиною цілісного майнового комплексу будівлі гуртожитку.

А крім цього, слід зазначити, що оскаржуваний позивачем договір купівлі-продажу був укладений відповідачами аж 25 травня 2004 року, тоді як рішення Ужгородської міської ради VII скликання № 299 щодо будівлі-гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 було прийнято лише 31.05.2016 року.

Доречним є зазначення того факту, що позивач стороною спірного правочину не був, а правові наслідки що виникли за таким правочином не могли впливати на права позивача чи їх порушувати, оскільки на час укладення такого позивач ще не набув своєї цивільної правоздатності, а тому і не може оспорювати даний правочин, сторони якого уклали такий задовго до утворення Органу самоорганізації населення Будинкового комітету «Бородіна 14».

Принагідно слід зазначити, що у випадку можливого визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 25.05.2004 року за № 2959, укладеного між ПрАТ «Житлово-побутове підприємство» та ОСОБА_2 то у цьому випадку згідно вимог ч. 1 ст. 216 ЦК України кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Тобто, таке нерухоме майно повернеться у власність продавця ПрАТ «Житлово-побутове підприємство», та аж ніяк не до територіальної громади в особі Ужгородської міської ради.

Зі змісту позовної заяви слідує, що Орган самоорганізації населення Будинковий комітет «Бородіна 14» звернувся у суд з даним позовом в інтересах територіальної громади в особі Ужгородської міської ради, як власника майна.

Водночас як вже вище було зазначено, Ужгородська міська рада не являється власником спірних нежитлових приміщень, оскільки власником таких на підставі Свідоцтва про право власності на будівлю від 25.11.1999 року згідно рішення Ужгородського міськвиконкому від 26.02.1997 року за № 29 яке зареєстрованого в Ужгородському Державному міжрегіональному виробничому підприємстві технічної інвентаризації 25.11.1999 року за № 1041, являється ПрАТ «Житлово-побутове підприємство». Дане свідоцтво про право власності на даний час є чинним та в судовому порядку не скасовано.

Згідно приписів ч. 1 ст. 56 ЦПК України, у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах. При цьому органи державної влади, органи місцевого самоврядування повинні надати суду документи, що підтверджують наявність передбачених законом підстав для звернення до суду в інтересах інших осіб.

Звертаючись з таким позовом Орган самоорганізації населення Будинковий комітет «Бородіна 14» не долучив до позовної заяви документів, що підтверджують наявність передбачених законом підстав для звернення до суду в інтересах Ужгородської міської ради.

Також й матеріали справи не містять доказів того, що Ужгородська міська рада уповноважувала Орган самоорганізації населення Будинковий комітет «Бородіна 14» представляти її інтереси та подавати від її імені позов у спірних правовідносинах.

Крім цього, позивачем не визначено у позовній заяві процесуальний статус Ужгородської міської ради як позивача в інтересах якого звернувся Орган самоорганізації населення Будинковий комітет «Бородіна 14», а тільки зазначено таку як третя особа без самостійних вимог на боці позивача.

Узагальнюючи викладене, колегія суддів дійшла до думки, що заявлені Органом самоорганізації населення Будинковий комітет «Бородіна 14» позовні вимоги є безпідставними у зв`язку з чим, суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні заявлених вимог.

За наведених обставин, апеляційний суд дійшов до висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. А звідси, рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін.

Виходячи з встановленого та керуючись приписами статей 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу Органу самоорганізації населення «Будинковий комітет «Бородіна,14» залишити без задоволення.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови суду складено 27 червня 2022 року.

Суддя-доповідач:

Судді: