Ухвала

від 17.08.2022 по справі 308/12002/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

18 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 308/12002/19

провадження № 61-7263ск22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою органу самоорганізації населення «Будинковий комітет «Бородіна 14» на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 жовтня 2021 року та на постанову Закарпатського апеляційного суду від 20 червня 2022 року в справі за позовом Органу самоорганізації населення «Будинковий комітет «Бородіна 14» до ОСОБА_1 , приватного акціонерного товариства «Житлово-побутове підприємство», третя особа Ужгородська міська рада про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування реєстраційного запису,

ВСТАНОВИВ :

У жовтні 2019 року орган самоорганізації населення «Будинковий комітет «Бородіна 14» звернувся в суд із позовом та просив:

- визнати недійсним договір від 25 травня 2004 року купівлі-продажу нерухомого майна вартістю 24 000 грн;

- скасувати реєстраційний запис № 1041 щодо реєстрації спірного майна;

- повернути у власність Ужгородській міській раді спірне майно.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 25 травня 2004 року приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу посвідчено договір купівлі-продажу нерухомого майна № 2959, укладений між ПрАТ «Житлово-побутове підприємство» та ОСОБА_2 , а саме вбудованих приміщень позиції 31-39 в будівлі гуртожитку по АДРЕСА_1 .

Указує, що враховуючи технічну документацію на будівлю гуртожитку по АДРЕСА_1 , виготовлену на замовлення та за кошти позивача, вбудовані приміщення позиції 31-39 є об`єктом соціально-культурного призначення, а саме приміщенням закладу громадського харчування (кафе) та віднесені до об`єктів приватизації групи «Ж».

Рішенням Ужгородської міської ради VII скликання від 31 травня 2016 року № 299 будівлю по АДРЕСА_1 як цілісний майновий об`єкт залишено у статусі «гуртожиток», мешканцям будинку надано дозвіл на приватизацію житлових та нежитлових приміщень у встановленому законом порядку, а цілісний майновий комплекс передано в оперативне управління органу самоорганізації населення - будинковому комітету «Бородіна, 14». При цьому вказані у позові нежитлові приміщення 31-39 є частиною цілісного майнового комплексу.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 жовтня 2021 року в складі судді Бедьо В. І., залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 20 червня 2022 року в складі колегії суддів Мацунича М. В., Собослоя Г. Г., Кондора Р. Ю., у задоволенні позову відмовлено.

Суди виходили із того, що спірним правочином не порушуються цивільні права чи інтереси позивача, оскільки:

наявні в справі судові рішення доводять законність набутого ПрАТ «Житлово-побутове підприємство» права власності на спірні нежитлові приміщення в позиціях 31-39 у АДРЕСА_1 ;

орган самоорганізації населення «Будинковий комітет «Бородіна, 14» як юридична особа був створений 11 червня 2013 року шляхом здійснення державної реєстрації виконавчим комітетом Ужгородської міської ради Закарпатської області;

відповідно до акту приймання-передачі гуртожитку у власність від 12 січня 2016 року, згідно якого ПрАТ «Житлово-побутове підприємство» передав гуртожиток - будівлю по АДРЕСА_1 виконавчому комітету Ужгородської міської ради, в тому числі житлових приміщень - 56, нежитлових приміщень - 12. В акті зазначено, що всього приміщень у гуртожитку - 114, з яких 89 житлових приміщень та 25 нежитлових приміщень. Та окремо зазначено, що з цих приміщень у приватній власності є, тобто викуплені - 46, в тому числі житлових приміщень - 33 та нежитлових приміщень - 13. Згідно цього ж акту ПрАТ «Житлово-побутове підприємство» передав гуртожиток - будівлю за адресою: АДРЕСА_1 , тобто вбачається, що такий не містить жодних даних про передачу спірних нежитлових приміщень в позиціях 31-39 м. Ужгород, вул. Бородіна, 14, виконавчому комітету Ужгородської міської ради. Зазначене дає підстави стверджувати, що на момент прийняття рішення Ужгородською міською радою VII скликання від 31 травня 2016 року № 299 щодо залишення у статусі «гуртожиток» будівлі АДРЕСА_1 та надання мешканцям даного будинку права на приватизацію житлових та нежитлових приміщень, ПрАТ «Житлово-побутове підприємство» на праві власності вже не належали спірні нежитлові приміщення в позиціях 31-39, а тому, такі не можуть являтись частиною цілісного майнового комплексу будівлі гуртожитку;

оскаржуваний позивачем договір купівлі-продажу був укладений відповідачами 25 травня 2004 року, тоді як рішення Ужгородської міської ради VII скликання № 299 щодо передачі будівлі-гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 позивачу прийнято 31 травня 2016 року;

позивач стороною спірного правочину не був, а правові наслідки, що виникли за таким правочином, не могли впливати на права позивача чи їх порушувати, оскільки на час укладення договору позивач ще не набув своєї цивільної правоздатності, а тому і не може оспорювати даний правочин, сторони якого уклали такий задовго до утворення Органу самоорганізації населення Будинкового комітету «Бородіна 14».

26 липня 2022 року орган самоорганізації населення «Будинковий комітет «Бородіна 14» засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з наступних підстав.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом касаційного оскарження є судові рішення, ухвалені у справі про визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування реєстраційного запису та повернення у власність нежитлового приміщення вартістю 24 000 грн.

Справа № 308/12002/19 є справою незначної складності та не належить до виключень, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Тлумачення статті 19 ЦПК України свідчить, що незалежно від того, чи визнавав справу малозначною суд першої чи апеляційної інстанції, такою її може визнати касаційна інстанція, оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена в розділі 1 Загальних положень ЦПК України, то вона поширюється й на стадію касаційного провадження.

З урахуванням предмету позову, характеру правовідносин, складності справи, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Касаційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення в малозначних справах підлягають касаційному оскарженню.

З огляду на викладене та відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389, пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Керуючись пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ :

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою органу самоорганізації населення «Будинковий комітет «Бородіна 14» на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 жовтня 2021 року та на постанову Закарпатського апеляційного суду від 20 червня 2022 року відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

М. М. Русинчук