Постанова

від 19.06.2022 по справі 455/1376/18

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 455/1376/18 Головуючий у 1 інстанції: Пошивак Ю.П.

Провадження № 22-ц/811/223/22 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2022 року м. Львів

Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Ванівського О.М.,

суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,

секретаря: Симця В.І.,

з участю: представника відповідача ОСОБА_1 , адвоката Мудрака Р.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 адвоката Биць Ігоря Анатолійовича на рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 07 грудня 2021 року,

В С Т А Н О В И В:

В жовтні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовною заявою до Комунального закладу Львівської обласної ради «Добромильська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обгрунтування позову покликалася на те, що наказом відділу освіти Старосамбірського райвиконкому Львівської області від 31.08.1987 року №431 вона була прийнята на роботу в Добромильську допоміжну школу інтернат на посаду вихователя з 01.09.1987 року.

Наказом відділу освіти від 13.06.2003 року Добромильську допоміжну школу інтернат було перейменовано на Добромильську спеціальну загальноосвітню школу інтернат. В подальшому Добромильську спеціальну загальноосвітню школу-інтернат було перейменовано на Комунальний заклад Львівської обласної ради «Добромильська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат І-ІІ ступенів». Її загальний трудовий стаж становить 34 роки, а на посаді вихователя 31 рік.

Наказом директора Комунального закладу Львівської обласної ради «Добромильська спеціальна школа-інтернат» від 26.09.2018 року №151-к її звільнено з роботи з посади вихователя з 27.09.2018 року у зв`язку зі зміною істотних умов праці по п.6 ч.1 ст.36 КЗпП України.

Вважає, що звільнення її з роботи є незаконним, оскільки проведено з порушенням встановленого порядку звільнення та без належних для звільнення з роботи підстав.

30 травня 2018 року на педагогічній нараді школи її було усно попереджено про можливе скорочення посади та можливого звільнення з роботи з 01.09.2018 року згідно п.1 ст. 40 КЗпП України, проте в КЗ ЛОР «Добромильська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат» у штатному розписі значилося 24 посади вихователів, і тільки чотирьом вихователям керівництво школи надало попередження про звільнення з роботи.

01 вересня 2018 року вона приступила до роботи на посаді вихователя з попередніми умовами праці і продовжувала надалі працювати. Однак, 25.09.2018 року директор навчального закладу надав інше повідомлення, а саме, про зміну умов трудового договору про зменшення її педагогічного навантаження з 23 годин до 15 годин, з чим вона не погодилася.

26 вересня 2018 року директор навчального закладу звернувся з письмовим поданням до голови профспілкового комітету КЗ Львівської обласної ради «Добромильська спеціальна загальноосвітня школа інтернат» з письмовим поданням про дачу згоди на звільнення її з роботи за скороченням штату відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України. Не дочекавшись засідання профспілкового комітету, директор КЗ ЛОР «Добромильська спеціальна загальноосвітня школа інтернат» 26.09.2018 року видав наказ №151-к про звільнення її з роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці по п.6 ч.1 ст. 36 КЗпП України. Як зазначено в самому наказі про звільнення від 26.09.2018 року №151-к, її звільнено внаслідок відмови від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці.

Проте, звільнення з роботи повинно було відбутися після спливу двохмісячного терміну після попередження, чим відповідач порушив вимоги ст. 49-2 КЗпП України, так як про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Її було звільнено з роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці, в той час як в навчальному закладі мало місце скорочення чисельності працівників вихователів і звільнення з роботи повинно бути проведено у зв`язку із скороченням чисельності працівників по п.1 ст.40 КЗпП України і 30.05.2018 року її було попереджено про звільнення з роботи з підстав скорочення чисельності працівників, однак звільнено зі зміною істотних умов праці. Звільняючи її з роботи, відповідач не взяв до уваги, що зміна істотних умов праці є лише наслідком змін в організації виробництва та праці й лише за наявності останніх допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою (ч.3 ст. 32 КЗпП України).

У зв`язку з незаконними діями відповідача їй була спричинена моральна шкода, яка полягає в тому, що були втрачені нормальні життєві зв`язки, що вимагає від неї додаткових зусиль для організації свого життя.

Просила визнати незаконним та скасувати наказ директора Комунального закладу Львівської обласної ради «Добромильська спеціальна школа-інтернат» від 26.09.2018 року №151-к про звільнення її з роботи з посади вихователя з 27.09.2018 року у зв`язку зі зміною істотних умов праці, по п.6 ч.1 ст. 36 КЗпП України; поновити її на роботі на посаді вихователя Комунального закладу Львівської обласної ради «Добромильська спеціальна школа-інтернат» з 27.09.2018 року; стягнути з Комунального закладу Львівської обласної ради «Добромильська спеціальна школа-інтернат» в її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27.09.2018 року по день поновлення на роботі. Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за один місяць звернути до негайного виконання.

Рішенням Старосамбірського районного суду Львівської області від 07 грудня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_2 адвокат Биць Ігор Анатолійович, подавши апеляційну скаргу.

З прийнятим рішенням не погоджується, вважає його незаконним та необґрунтованим, таким, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Вказує, що виходячи із встановлених обставин справи та досліджених доказів, в навчальному закладі відповідача, наприкінці 2017-2018рр. - на початку 2018-2019рр. навчальних років, мали місце зміни в організації виробництва і праці. Полягали ці зміни у зменшенні набору нових вихованців школи на новий 2018-2019 навчальний рік, що потягло за собою зменшення педагогічного навантаження для працівників школи у новому навчальному році та, відповідно, вимагало раціоналізації робочих місць шляхом скорочення чисельності працівників школи.

Про ці обставини керівнику відповідача було повідомлено представником власника- керівником Департаменту освіти і науки ЛОДА на нараді директорів шкіл у травні 2018 року (а.с. 134-135, т.1). Цю інформацію було доведено до колективу відповідача на засіданні педагогічних працівників 21.05.2018р. Наказом №101 від 29.05.2018р. «Про зміни в організації праці педагогічних працівників у 2018-2019н.р.» вирішено організувати з педагогічним персоналом школи наради на предмет організації праці у змінених умовах (а.с.60, т.1). На засіданні педагогічної ради 30.05.2018р. усі вихователі відповідача, в тому числі позивачка, були повідомлені про можливе скорочення з 01 вересня 2018-2019 н.р. їхньої посади та можливе звільнення їх з роботи за п.1 ч.І ст.40 КЗпП України (а.с.61-64, т.1).

Звертає увагу суду, що у всіх вищевказаних нарадах та документах мова йшла саме про скорочення працівників та звільнення їх за п.1 ч.І ст.40 КЗпП України (вивільнення). Дана процедура врегульована чинним законодавством України та є обов`язковою до виконання усіма суб`єктами трудових відносин. З-поміж обов`язкових елементів даної процедури: завчасне попередження працівників про вивільнення (ст.49-2 КЗпП України), дотримання переважного права на залишення на роботі (ст.42, 49-2 КЗпП України), отримання згоди профспілкового органу (ст.43 КЗпП України), тощо. Таким чином, позивачка була вправі розраховувати на неухильне дотримання відповідачем процедури вивільнення працівників, забезпечення усіх передбачених законом гарантій та прав працівників.

Натомість, керівник відповідача ОСОБА_3 одноосібно та безпідставно відмовився продовжувати процедуру вивільнення працівників, що потягло за собою численні порушення та, як наслідок, незаконне звільнення позивачки.

Вказує, що до звільнення, позивачка була членом первинної профспілкової організації відповідача (третя особа - 2). На її звільнення за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України потрібна була попередня згода профспілки. Це визнав сам відповідач, оскільки поданням №431 від 25.09.2018р. він звернувся до профспілкового комітету з проханням надати згоду на звільнення позивачки за п.1 ч.1 ст.40 КЗпГІ України (а.с.13, т.1). Протоколом №7 від 27.09.2018р. засідання профспілкового комітету первинної профспілкової організації КЗ ЛOP «Добромильська C3Ш І-ІІ ст.» вирішено не надавати згоди на звільнення позивачки через порушення директором школи чинного трудового законодавства та законодавства про освіту.

В матеріалах справи наявне персональне попередження №263 від 30.05.2018р. (а.с.30, т.З), а також інші докази того, що позивачка була попереджена про можливе скорочення її посади та можливе звільнення її з роботи за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України. Однак, дане попередження містило інформацію про можливе скорочення та звільнення на підставі п.1 ч.І ст.40 КЗпП України. Згідно ж наказу про звільнення, позивачку було звільнено за п.6 ч.1 ст.36 КЗпП України.

Крім того, вказане попередження не містило остаточного рішення про звільнення саме позивачки. Воно було сформульоване у формі припущення, про можливе скорочення її посади, та можливе звільнення її з роботи. Аналогічне попередження було вручене усім вихователям ніколи. Тому, таке попередження не можна розцінювати як належне, в розумінні ст.49-2 КЗпП України.

Вважає, що ці та інші порушення з боку відповідача призвели до незаконного звільнення позивачки. Причиною ж таких порушень, як уже зазначалось, стала незаконна та необгрунтована відмова керівника відповідача ОСОБА_4 від продовження процедури вивільнення працівників. Таку відмову він пояснював, нібито, своїми «добрими намірами» зберегти весь колектив школи та не звільняти нікого. Зробити це він пропонував за рахунок зменшення педагогічного навантаження для усіх працівників.

Просить скасувати рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 07.12.2021р. у справі №455/1376/18 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_1 , адвоката Мудрак Р.Б. на заперечення доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що зважаючи на те, що ОСОБА_2 до 26.09.2018 року згоди на зміну істотних умов праці не надала, окрім того, 25.09.2018 року письмо відмовилася від подальшого виконання трудових обов`язків із зміненими істотними умовами праці, відповідач, мав право звільнити її із займаної посади за п.6 ч.1 ст.36 КЗпП України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції.

Встановлено, що ОСОБА_2 31.08.1987 року була прийнята на роботу на посаду вихователя, де вона і працювала до 26.09.2018 року, що підтверджується копією її трудової книжки (а.с.14 зворотньої сторони, т.1).

Як вбачається з наказу Комунального закладу Львівської обласної ради «Добромильська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат» №101 від 29.05.2018 року «Про зміни в організації праці педагогічних працівників», у зв`язку зі зменшенням кількості учнів, та, як наслідок, зменшення кількості класів виховних груп, із зміною умов праці всіх вчителів та вихователів у новому 2018/2019 навчальному році, наказано організувати з педагогічним персоналом школи: вчителями та вихователями, наради на предмет організації праці у змінених умовах з розподілу зменшеного педагогічного навантаження між конкретними педагогічними працівниками на новий 2018-2019 навчальний рік та погодження проекту нового тижневого навантаження (а.с.60, т.1).

Протоколом №8 засідання педагогічної ради від 30.05.2018 року вирішено взяти інформацію про можливе зменшення кількості учнів та вихователів школи-інтернату до уваги та протягом літа 2018 року зробити все можливе, щоб кількість учнів та вихованців школи значно збільшилась на початок навчального року. Вважати, що всі педагогічні працівники школи-інтернату ознайомлені з персональним попередженням про можливе зменшення навантаження та скорочення виховних посад на початок наступного навчального року (а.с.61-64, т.1).

З персонального попередження Комунального закладу Львівської обласної ради «Добромильська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат» №263 від 30.05.2018 року відомо, що ОСОБА_2 відповідно до ч.3 ст.32 КЗпП «у зв`язку із можливими змінами організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці», а саме на вересень 2018-2019 навчального року можливе зменшення чисельності вихованців школи та кількості виховних груп, що в свою чергу призведе до можливого скорочення її посади та можливого звільнення її з роботи 01.09.2018-2019 року навчального року (п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України) (а.с.30, т.3).

Актом Комунального закладу Львівської обласної ради «Добромильська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат» засвідчено факт про те, що на засіданні педагогічної ради від 30.05.2018 року (протокол засідання педради №8) директором школи-інтернату ОСОБА_3 було ознайомлено та передано в руки особисто кожному вихователю школи-інтернату персональне попередження про можливе зменшення чисельності вихованців школи-інтернату на початок 2018-2019 навчального року, відповідно можливе зменшення кількості виховних груп та про можливе скорочення виховательських посад і можливе звільнення з роботи 1 вересня 2018-2019 навчального року (п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України) педагогічних працівників (а.с.70-71, т.1).

З наказу Комунального закладу Львівської обласної ради «Добромильська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат» №102 від 30.05.2018 року «Про зміну істотних умов праці у школі-інтернаті на початок 2018-2019 навчального року, виходячи із рішення педагогічної ради школи-інтернату протокол №8 від 30.05.2018 року та враховуючи ситуацію, яка склалася із набором учнів-вихованців на початок 2018-2019 навчального року, наказано враховуючи той факт, що переважна більшість вчителів написали заяви-погодження працювати у 2018-2019 навчальному році з навантаженням нижче тарифної ставки (18 годин), що дає право відмовитись від процедури скорочення вчительських посад, у зв`язку із можливим зменшенням чисельності вихованців школи-інтернату на початок 2018-2019 навчального року, рекомендувати вихователям школи-інтернату щоб обминути процедуру скорочення виховательських посад до початку 2018-2019 навчальному році написати заяви-погодження працювати у 2018-2019 навчального року з навантаженням нижче тарифної ставки (25 годин), протягом літа 2018 року всім педагогічним працівникам вжити заходів, щоб не допустити зменшення кількості вихованців школи-інтернату на початок 2018-2019 навчального року (а.с.77, т.1)

Протоколом №2 засідання педагогічної ради від 31.08.2018 року вирішено рекомендувати директору школи затвердити тимчасове навантаження педагогічних працівників школи з вересня 2018 року до завершення процедури трудових відносин серед педагогічних працівників (а.с.72-75, т.1).

Протоколом №1 зборів педагогічних працівників (вихователів) від 25.09.2018 року ухвалено рекомендувати директору школи-інтернату ОСОБА_3 наказом по школі-інтернаті звільнити п`ятьох вихователів відповідно до п.6 ч.1 ст.36 КЗпП України, а саме ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , які не погодилися із істотними змінами праці (зменшенням тижневого навантаження у 2018-2019 навчальному році) (а.с.76-77, т.1).

Як вбачається з повідомлення Комунального закладу Львівської обласної ради «Добромильська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат» від 25.09.2018 року, у зв`язку із зменшенням чисельності вихованців та кількості виховних годин груп, істотно змінились умови праці вихователів і суттєво зменшилось їхнє педагогічне навантаження на 01.09.2018 року. Зберегти колишні умови праці неможливо, а тому роботодавець дирекція школи інтернату доводить наступне навантаження на 2018-2019 рік: ОСОБА_7 16 годин тижневого навантаження; ОСОБА_8 15 годин тижневого навантаження, ОСОБА_2 15 годин тижневого навантаження, ОСОБА_6 14 годин тижневого навантаження (а.с.39, т.3).

Актом від 25.09.2018 року засвідчено, що на зборах педагогічних працівників (вихователів школи-інтернату) 25.09.2018 року вихователю ОСОБА_2 було запропоновано продовжити роботу на тій же посаді, але на нових умовах праці: в умовах зменшеного тижневого навантаження, вихователь ОСОБА_2 публічно відмовилась продовжувати роботу на нових умовах, вихователь ОСОБА_2 відмовилась власноручно написати таку відмову (а.с.80, т.1).

25.09.2018 року директор ОСОБА_3 звернувся з поданням №430 до голови профспілкового комітету КЗ ЛОР Добромильська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат в якому зазначив, що у зв`язку із зменшенням чисельності вихованців та кількості вихованих груп істотно змінились умови праці вихователів та вчителів: суттєво зменшилось педагогічне навантаження та, відповідно, змінився режим роботи. Зокрема, зазначене стосується вихователя ОСОБА_2 зберегти колишні умови праці неможливо, оскільки вони обумовлені, фактично, чинниками, що не залежать від роботодавця. ОСОБА_2 про зміну істотних умов праці попереджена 30.05.2018 року на засіданні педагогічної ради, а також персонально письмово, від продовження роботи в нових умовах ОСОБА_2 відмовилась. Іншої роботи, яку вона могла б виконувати за своїм фахом і кваліфікацією, на підприємстві нема. На підставі викладеного. Керуючись ст.ст.36, 40. 42, 43 КЗпП України, просить розглянути це подання та дати згоду на звільнення вихователя ОСОБА_2 за скороченням штату відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України (а.с.13, т.1).

Наказом Комунального закладу Львівської обласної ради «Добромильська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат» №151-к від 26.09.2018 року «Про звільнення ОСОБА_2 » наказано звільнити вихователя ОСОБА_2 з 27.09.2018 року внаслідок відмови останньої від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці, п.6 ч.1 ст.36 КЗпП України. Бухгалтеру школи-інтернату Гамаді М.П. провести остаточний розрахунок з ОСОБА_2 включаючи виплату винагороди в розмірі 100 % від посадового окладу, невикористані дні щорічної основної відпустки. Виплатити вихідну допомогу в розмірі середньомісячної заробітньої плати (а.с.30, т.1).

З Витягу з протоколу №7 від 27.09.2018 року засідання профспілкового комітету первинної профспілкової організації КЗ ЛОР «Добромильська СЗШІ І-ІІ ст. постановлено, що розглянувши подання №430 від 25.09.2018 року про звільнення вихователя ОСОБА_2 за скороченням штату відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України профспілковий комітет постановляє: 1. Не дати згоди на звільнення вихователя ОСОБА_2 через порушення директором школи чинного трудового законодавства та законодавства про освіту, зокрема: вимог ст.42 КЗпП України (не зроблено підбір кандидатур на вивільнення, про переважне право для залишення на роботі при скороченні штату); вимог ст.49-2 КЗпПУ (не було персонального попередження працівника про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці; п. 13. Розділ 2 «Порядок прийняття і звільнення працівників», «Типових правил внутрішньо трудового розпорядку» ( звільнення педагогічних працівників у зв`язку із скороченням обсягу роботи може мати місце тільки в кінці навчального року); п.5.3.5. «Галузевої угоди між МОНУ і ЦК профспілки працівників освіти на 2016-2020 рр. » (звільнення педагогічних працівників у зв`язку із скороченням обсягу роботи може мати місце тільки в кінці навчального року);п.3.8 «Обласної угоди між Департаментом освіти і науки ЛОДА та ЛООППОНУ на 2016-2020 рр.» (звільнення педагогічних працівників у зв`язку із скороченням обсягу роботи може мати місце тільки в кінці навчального року); п. 4.3. Колективного договору КЗ ЛОР «Добромильська СЗШІ І-ІІ ст.» 2017-2020 рр. ( звільнення педагогічних працівників у зв`язку із зменшенням обсягу роботи можливе лише після закінчення навчального року); п. 20. Розділ 4 «Основні обов`язки роботодавця», «Типових положень внутрішньо трудового розпорядку» ( доводити до відома працівників про попереднє навантаження у кінці навчального початку відпустки); п А« Інструкція про порядок обчислення заробітної плати освіти» (до 5-го вересня не затверджено тарифікаційні с погоджено їх з профспілковим комітетом, не визначено заробітної плати працівників на новий навчальний рік) (а.с.234, т.3).

Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з ч. 1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У частині першій статті 21 КЗпП України, передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до роз`яснень п.10 Постанови Пленуму, припинення трудового договору за п.6 ст.36 КЗпП України при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обґрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при провадженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці (раціоналізацією робочих місць, введенням нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці, і, навпаки, впровадженням передових методів, технологій тощо).

Частиною 3 ст.32 КЗпП України встановлений перелік істотних умов праці, а саме: система та розмір оплати праці, пільги, режим роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміна розрядів і найменування посад.

Наведений перелік не є вичерпним, оскільки істотними можуть вважатися й інші умови праці.

У пункті 31 Постанови Пленуму зазначено, що згідно з ч.3 ст.32 КЗпП у межах спеціальності, кваліфікації і посади, обумовленої трудовим договором, зміна істотних умов праці допускається, якщо це викликано змінами в організації виробництва і праці і працівник був повідомлений про ці зміни не пізніше ніж за два місяці до їх запровадження. Якщо при розгляді трудового спору буде встановлено, що істотні умови трудового договору було змінено не у зв`язку із зміною в організації виробництва і праці на підприємстві, в установі, організації, то така зміна з урахуванням конкретних обставин може бути визнана судом неправомірною з покладенням на власника обов`язку поновити працівникові попередні умови праці.

Отже, зі змісту зазначених норм вбачається, що зміна істотних умов праці може бути визнана законною в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці.

Вказана правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду України від 4 липня 2012 року у справі № 6-59цс12 і відповідно до ч.4 ст.363 ЦПК України має бути врахована судами при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Проведення власником заходів щодо зміни організації виробництва і праці віднесено до виключних повноважень власника. Водночас такі зміни не повинні означати примусу до праці.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці. Доказами такої відмови повинно бути письмове повідомлення роботодавця про майбутню зміну істотних умов праці з розпискою працівника про відмову від продовження роботи або письмова заява працівника про відмову від продовження роботи у зв`язку із змінами істотних умов праці.

Попередження - це пропозиція працівникові продовжувати роботу після того, як власник з додержанням встановленого строку змінить істотні умови праці. Працівник може цю пропозицію прийняти і продовжувати роботу при змінених істотних умовах праці, а може відмовитися від продовження роботи у зв`язку зі змінами істотних умов праці.

У спорі працівника з роботодавцем про незаконність звільнення за п.6 ч.1 ст.36 КЗпП України обов`язок довести, що працівник відмовився від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці покладається саме на власника або уповноважений ним орган.

Під час розгляду справи в суді не встановлено про надання згоди на запропоновані зміни істотних умов праці або про невзяття відповідачем до уваги такої наданої згоди.

Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не погоджується на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за п.6 ч.1 статті 36 цього Кодексу (ч.4 ст. 32 КЗпП України).

При цьому п.6 ст.36 КЗпП України містить самостійну (виключну) підставу для припинення трудового договору - припинення договору у разі відмови працівника від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці, яка ґрунтується на нормах ч.4 ст.32 КЗпП України, - якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

У зв`язку з чим, суд зазначає, що звільнення за пунктом 6 статті 36 КЗпП України не є звільненням з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (до якого віднесено і звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці за ч.1 ст.40 КЗпП України).

Відповідно до положень ст.77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Положеннями ч.1 ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Підстав вважати що звільнення працівника мало було здійснено на підставі п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП а не п.6 ч.1 ст. 36 КЗпП колегія суддів не вбачає.

Про істотні зміни праці позивача було повідомлено ще в травні 2018 року, як і всіх інших працівників.

На підставі викладеного, у зв`язку з ненаданням згоди позивача на продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці, якими, про зміни істотних умов праці позивача повідомлено за два місяці відповідно до вимог ст.32 КЗпП України, відповідач правомірно звільнив позивача з роботи на підставі п.6 ч.1 ст.36 КЗпП України з підстав відмови від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці, а отже наказ від 26.09.2018 №151-к є законним, оскільки прийнятий з дотриманням вимог положень КЗпП України, а звільнення позивача проведено з дотриманням вимог закону про працю.

Позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від позовних вимог про визнання незаконним та поновлення на роботі, а оскільки суд не знайшов підстав для їх задоволення, то відповідно не підлягають до задоволення і похідні від них вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно дост. 129 Конституції Україниосновними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно дост. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободтаке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Згідно з ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Биць Ігоря Анатолійовича залишити без задоволення.

Рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 07 грудня 2021 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 27 червня 2022 року.

Головуючий : О.М.Ванівський

Судді: Р.П.Цяцяк

Н.О.Шеремета