Постанова

від 23.11.2022 по справі 455/1376/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

23 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 455/1376/18

провадження № 61-8401св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - комунальний заклад Львівської обласної ради «Добромильська спеціальна школа І-ІІ ступенів»,

треті особи: Львівська обласна організація профспілки працівників освіти і науки України, первинна профспілкова організація комунального закладу Львівської обласної ради «Добромильська спеціальна школа І-ІІ ступенів»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Крамара Юрія Миколайовича на рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 07 грудня 2021 року, ухвалене у складі судді Пошивака Ю. П., та постанову Львівського апеляційного суду від 20 червня 2022 року, прийняту у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до комунального закладу Львівської обласної ради «Добромильська спеціальна школа І-ІІ ступенів» (далі - КЗ ЛОР «Добромильська спеціальна школа І-ІІ ступенів») про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовну заяву мотивувала тим, що з 01 вересня 1987 року вона була прийнята на роботу у Добромильську допоміжну школу-інтернат на посаду вихователя, яку згодом перейменовано на Комунальний заклад Львівської обласної ради «Добромильська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат І-ІІ ступенів».

Позивач вказувала, що її загальний трудовий стаж становив 34 роки, а на посаді вихователя - 31 рік.

30 травня 2018 року на педагогічній нараді школи позивача усно попереджено про можливе скорочення посади та можливе звільнення з роботи з 01 вересня 2018 року за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, проте у КЗ ЛОР «Добромильська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат» у штатному розписі значилося 24 посади вихователів, і тільки чотирьом вихователям керівництво школи надало попередження про звільнення з роботи.

Позивач вказувала, що 01 вересня 2018 року вона приступила до роботи на посаді вихователя з попередніми умовами праці і продовжувала надалі працювати. Однак, 25 вересня 2018 року директор навчального закладу надав інше повідомлення, а саме про зміну умов трудового договору в частині зменшення її педагогічного навантаження з 23 годин до 15 годин, з чим вона не погодилася.

26 вересня 2018 року директор навчального закладу звернувся з письмовим поданням до голови профспілкового комітету КЗ Львівської обласної ради «Добромильська спеціальна загальноосвітня школа інтернат» з письмовим поданням про дачу згоди на звільнення її з роботи за скороченням штату відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Позивач вказувала, що директор КЗ ЛОР «Добромильська спеціальна загальноосвітня школа інтернат», без рішення профспілкового органу, 26 вересня 2018 року видав наказ № 151-к про її звільнення з роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України. Як зазначено у самому наказі про звільнення від 26 вересня 2018 року № 151-к, її звільнено внаслідок відмови від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці.

Однак, звільнення з роботи повинно було відбутися після спливу двомісячного терміну після попередження, чим відповідач порушив вимоги статті 49-2 КЗпП України, оскільки про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Її було звільнено з роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці, не зважаючи на те, що у навчальному закладі мало місце скорочення чисельності вихователів і звільнення з роботи повинно бути проведено у зв`язку із скороченням чисельності працівників за пунктом 1 статті 40 КЗпП України і 30 травня 2018 року її було попереджено про звільнення з роботи з підстав скорочення чисельності працівників, однак звільнено за зміною істотних умов праці.

Звільняючи її з роботи, відповідач не взяв до уваги, що зміна істотних умов праці є лише наслідком змін в організації виробництва та праці й лише за наявності останніх допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою (частина третя статті 32 КЗпП України).

Позивач вважала своє звільнення з роботи незаконним, оскільки воно проведено з порушенням встановленого порядку звільнення та без належних для звільнення з роботи підстав.

Посилаючись на порушення її прав, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ директора КЗ «Добромильська спеціальна школа-інтернат» від 26 вересня 2018 року № 151-к про звільнення її з роботи з посади вихователя з 27 вересня 2018 року у зв`язку зі зміною істотних умов праці; поновити її на роботі на посаді вихователя КЗ «Добромильська спеціальна школа-інтернат» з 27 вересня 2018 року;

- стягнути з КЗ «Добромильська спеціальна школа-інтернат» середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27 вересня 2018 року по день поновлення на роботі.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Старосамбірського районного суду Львівської області від 07 грудня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного суду від 20 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 07 грудня 2021 року залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_1 до 26 вересня 2018 року згоди на зміну істотних умов праці не надавала, окрім того, 25 вересня 2018 року письмово відмовилася від подальшого виконання трудових обов`язків із зміненими істотними умовами праці, тому відповідач мав право звільнити її із займаної посади за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України.

Оскільки позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від позовних вимог про визнання незаконним наказу про звільнення та поновлення на роботі, у задоволення яких відмовлено, то вони задоволенню не підлягали.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Крамар Ю. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 07 грудня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 20 червня 2022 року, ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

31 серпня 2022 року ухвалою Верховного Суду відмовлено у задоволенні клопотання заявника про поновлення строку на касаційне оскарження, касаційну скаргу залишено без руху, надано час на усунення недоліків.

14 вересня 2022 року ухвалою Верховного Суду поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано справу із Старосамбірського районного суду Львівської області.

У вересні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

21 жовтня 2022 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

Посилаючись на порушення норм процесуального права, заявник вказує, що суди не встановили фактичні обставини справи, оскільки не надали оцінку всім поданим ним доказам, зокрема, результатам перевірки Головним управлінням Держпраці у Львівській області, якою зокрема встановлено, що зміна істотних умов праці відповідно до протоколу № 8 засідання педагогічної ради від 30 травня 2018 року станом на 03 вересня 2018 року не відбулася, а звільнення працівників у зв`язку з відмовою від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці від 25 вересня 2018 року відбулося 27 вересня 2018 року, тобто до завершення двомісячного терміну повідомлення працівників, чим порушено пункт 6 частини першої статті 36 КЗпП України.

Вказує, що наказ від 29 травня 2018 року № 101 «Про зміни в організації педагогічних працівників у 2018-2019 році» має загальний характер і не стосується конкретних працівників, у ньому не зазначено, які саме умови праці педагогічних працівників мають бути змінені, і яких саме працівників.

Суди попередніх інстанцій не застосували норми матеріального права, які повинні були бути застосовані, зокрема стаття 25 Закону України «Про загальну середню освіту», згідно з якою розподіл педагогічного навантаження у загальноосвітньому навчальному закладі здійснюється його керівником і затверджується відповідним органом управління освіти. Крім того, посилаючись на Типові правила внутрішнього розпорядку для працівників державних навчально-виховних закладів України, затвердженні наказом Міністерства освіти України від 20 грудня 1993 року № 455, заявник вказував, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний, зокрема, доводити до відома педагогічних працівників у кінці навчального року (до надання відпустки) педагогічне навантаження в наступному навчальному році; звільнення у зв`язку із скороченням обсягу роботи може мати місце тільки у кінці навчального року.

Відповідно до Інструкції про порядок обчислення заробітної плати працівників освіт, затвердженої наказом Міністерства освіти і науки Україні від 15 квітня 1993 року № 102, ставки заробітної плати й посадові оклади педагогічних працівників встановлюються керівниками закладів та установ освіти при тарифікації за наслідками атестації. Тарифікаційні списки встановленої форми затверджуються за погодженням із профспілковим комітетом не пізніше 05 вересня і подаються вищому за рівнем органу управління.

Заявник вказує, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що звільняючи позивача за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України, відповідач письмово не попередив її про можливе звільнення саме за цією підставою; не виконав обов`язку щодо чіткого зазначення, які саме істотні умови праці зміняться, оскільки саме конкретизація змін істотних умов праці у попереджені дає змогу працівнику свідомо вирішити для себе питання, чи має він намір продовжувати дію трудового договору з конкретним працедавцем.

Вказує, що почавши процедуру звільнення з підстав, визначених пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, про що свідчить, зокрема, попередження та звернення до профкому для надання згоди для такого звільнення, відповідачем також порушено вимоги, передбачені статтею 49-2 КЗпП України, відповідно до якої про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Крім того, одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник пропонує працівнику іншу роботу на тому самому підприємстві, установі, організації. Тим часом, питання забезпечення позивача іншою роботою не вирішувалося.

Вважає, що її звільнено до спливу двохмісячного терміну та з інших підстав, про які її не попереджено.

Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 601/1513/18 (провадження № 61-2741св19), від 02 жовтня 2019 року у справі № 752/346/18 (провадження № 61-13072св19).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2022 року КУ ЛОР «Добромильска спеціалізована школа І-ІІ ступенів» подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити без задоволення касаційну скаргу, а рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 07 грудня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 20 червня 2022 року - без змін, як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 31 серпня 1987 року прийнята на роботу до КУ ЛОР «Добромильска спеціалізована школа І-ІІ ступенів» на посаду вихователя, де вона і працювала до 26 вересня 2018 року, що підтверджується копією її трудової книжки.

Із наказу КУ ЛОР «Добромильська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат» від 29 травня 2018 року № 101 «Про зміни в організації праці педагогічних працівників» встановлено, що у зв`язку зі зменшенням кількості учнів, та, як наслідок, зменшення кількості класів виховних груп, із зміною умов праці всіх вчителів та вихователів у новому 2018/2019 навчальному році, наказано організувати з педагогічним персоналом школи: вчителями та вихователями, наради на предмет організації праці у змінених умовах з розподілу зменшеного педагогічного навантаження між конкретними педагогічними працівниками на новий 2018-2019 навчальний рік та погодження проекту нового тижневого навантаження.

Згідно з протоколом № 8 засідання педагогічної ради КУ ЛОР «Добромильська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат» від 30 травня 2018 року вирішено взяти інформацію про можливе зменшення кількості учнів та вихователів школи-інтернату до уваги та протягом літа 2018 року зробити все можливе, щоб кількість учнів та вихованців школи значно збільшилась на початок навчального року. Вважати, що всі педагогічні працівники школи-інтернату ознайомлені з персональним попередженням про можливе зменшення навантаження та скорочення виховних посад на початок наступного навчального року.

Із персонального попередження КУ ЛОР «Добромильська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат» від 30 травня 2018 року № 263 встановлено, що ОСОБА_1 попереджена про те, що відповідно до частини третьої статті 32 КЗпП «у зв`язку із можливими змінами організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці», а саме на вересень 2018-2019 навчального року можливе зменшення чисельності вихованців школи та кількості виховних груп, що в свою чергу призведе до можливого скорочення її посади та можливого звільнення її з роботи з 01 вересня 2018-2019 року навчального року (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України) (том 3, а. с. 30).

Актом КУ ЛОР «Добромильська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат» засвідчено факт того, що на засіданні педагогічної ради 30 травня 2018 року (протокол засідання педради № 8) директором школи-інтернату ОСОБА_2 ознайомлено та передано в руки особисто кожному вихователю школи-інтернату персональне попередження про можливе зменшення чисельності вихованців школи-інтернату на початок 2018-2019 навчального року, відповідно можливе зменшення кількості виховних груп та про можливе скорочення виховательських посад і можливе звільнення з роботи 1 вересня 2018-2019 навчального року (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України) педагогічних працівників.

Із наказу КУ ЛОР «Добромильська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат» від 30 травня 2018 року № 102 «Про зміну істотних умов праці у школі-інтернаті на початок 2018-2019 навчального року», виходячи із рішення педагогічної ради школи-інтернату протокол від 30 травня 2018 року № 8 та враховуючи ситуацію, яка склалася із набором учнів-вихованців на початок 2018-2019 навчального року, наказано, враховуючи той факт, що переважна більшість вчителів написали заяви-погодження працювати у 2018-2019 навчальному році з навантаженням нижче тарифної ставки (18 годин), що дає право відмовитись від процедури скорочення вчительських посад, у зв`язку із можливим зменшенням чисельності вихованців школи-інтернату на початок 2018-2019 навчального року, рекомендувати вихователям школи-інтернату, щоб обминути процедуру скорочення виховательських посад, до початку 2018-2019 навчальному році написати заяви-погодження працювати у 2018-2019 навчального року з навантаженням нижче тарифної ставки (25 годин), протягом літа 2018 року всім педагогічним працівникам вжити заходів, щоб не допустити зменшення кількості вихованців школи-інтернату на початок 2018-2019 навчального року.

Протоколом № 2 засідання педагогічної ради від 31 серпня 2018 року вирішено рекомендувати директору школи затвердити тимчасове навантаження педагогічних працівників школи з вересня 2018 року до завершення процедури трудових відносин серед педагогічних працівників.

Протоколом № 1 зборів педагогічних працівників (вихователів) від 25 вересня 2018 року ухвалено рекомендувати директору школи-інтернату ОСОБА_2. наказом по школі-інтернаті звільнити п`ятьох вихователів відповідно до пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України, а саме: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , які не погодилися із істотними змінами праці (зменшенням тижневого навантаження у 2018-2019 навчальному році).

Із повідомлення КУ ЛОР «Добромильська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат» від 25 вересня 2018 року встановлено, що у зв`язку зі зменшенням чисельності вихованців та кількості виховних годин груп, істотно змінились умови праці вихователів і суттєво зменшилось їхнє педагогічне навантаження на 01 вересня 2018 року. Зберегти колишні умови праці неможливо, а тому роботодавець - дирекція школи-інтернату доводить наступне навантаження на 2018-2019 навчальний рік: ОСОБА_5 - 16 годин тижневого навантаження; ОСОБА_6 - 15 годин тижневого навантаження, ОСОБА_1 - 15 годин тижневого навантаження, ОСОБА_4 - 14 годин тижневого навантаження.

Актом від 25 вересня 2018 року засвідчено, що на зборах педагогічних працівників (вихователів школи-інтернату) 25 вересня 2018 року вихователю ОСОБА_1 було запропоновано продовжити роботу на тій же посаді, але в нових умовах праці: в умовах зменшеного тижневого навантаження, вихователь ОСОБА_1 публічно відмовилась продовжувати роботу в нових умовах, однак відмовилась власноручно написати таку відмову.

25 вересня 2018 року директор ОСОБА_2 звернувся з поданням № 430 до голови профспілкового комітету КЗ ЛОР «Добромильська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат» в якому зазначив, що у зв`язку із зменшенням чисельності вихованців та кількості вихованих груп істотно змінились умови праці вихователів та вчителів: суттєво зменшилось педагогічне навантаження та, відповідно, змінився режим роботи. Зокрема, зазначене стосується вихователя ОСОБА_1 . Зберегти колишні умови праці неможливо, оскільки вони обумовлені, фактично, чинниками, що не залежать від роботодавця. ОСОБА_1 про зміну істотних умов праці попереджена 30 травня 2018 року на засіданні педагогічної ради, а також персонально письмово, від продовження роботи в нових умовах ОСОБА_1 відмовилась. Іншої роботи, яку вона могла б виконувати за своїм фахом і кваліфікацією, на підприємстві нема. На підставі викладеного. Керуючись статтями 36, 40, 42, 43 КЗпП України, просить розглянути це подання та дати згоду на звільнення вихователя ОСОБА_1 за скороченням штату, відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Наказом КУ ЛОР «Добромильська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат» від 26 вересня 2018 року № 151-к «Про звільнення ОСОБА_1 » наказано звільнити вихователя ОСОБА_1 з 27 вересня 2018 року внаслідок відмови останньої від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці, пункт 6 частини першої статті 36 КЗпП України. Бухгалтеру школи-інтернату Гамаді М. П. провести остаточний розрахунок з ОСОБА_1 включаючи виплату винагороди в розмірі 100 % від посадового окладу, невикористані дні щорічної основної відпустки. Виплатити вихідну допомогу в розмірі середньомісячної заробітної плати.

Із витягу з протоколу засідання профспілкового комітету первинної профспілкової організації КЗ ЛОР «Добромильська СЗШІ І-ІІ ст.» від 27 вересня 2018 року № 7 встановлено, що розглянувши подання від 25 вересня 2018 року про звільнення вихователя ОСОБА_1 за скороченням штату, відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України, профспілковий комітет постановляє наступне. Відмовити у наданні згоди на звільнення вихователя ОСОБА_1 через порушення директором школи чинного трудового законодавства та законодавства про освіту, зокрема: вимог статті 42 КЗпП України (не зроблено підбір кандидатур на вивільнення, про переважне право для залишення на роботі при скороченні штату); вимог статті 49-2 КЗпП України (персонально не попереджено працівника про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці); порушено пункт 13 Розділу 2 «Порядку прийняття і звільнення працівників», «Типових правил внутрішньо трудового розпорядку» (звільнення педагогічних працівників у зв`язку із скороченням обсягу роботи може мати місце тільки у кінці навчального року); порушено пункт 5.3.5. «Галузевої угоди між МОНУ і ЦК профспілки працівників освіти на 2016-2020 роки» (звільнення педагогічних працівників у зв`язку із скороченням обсягу роботи може мати місце тільки в кінці навчального року); порушено пункт 3.8 «Обласної угоди між Департаментом освіти і науки ЛОДА та ЛООППОНУ на 2016-2020 роки» (звільнення педагогічних працівників у зв`язку із скороченням обсягу роботи може мати місце тільки в кінці навчального року); порушено пункт 4.3. Колективного договору КЗ ЛОР «Добромильська СЗШІ І-ІІ ст.» 2017-2020 рр. ( звільнення педагогічних працівників у зв`язку із зменшенням обсягу роботи можливе лише після закінчення навчального року); порушено пункт 20 Розділу 4 «Основні обов`язки роботодавця», «Типових правил внутрішнього трудового розпорядку» (доводити до відома педагогічних працівників про попереднє навантаження у кінці навчального року до початку відпустки); порушено пункт «А» Інструкція про порядок обчислення заробітної плати освіти» (до 5-го вересня не затверджено тарифікаційні списки, не погоджено їх з профспілковим комітетом, не визначено розмір заробітної плати працівників на новий навчальний рік).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного

у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції прийняті з додержанням норм матеріального права та без порушень процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини третьої статті 32 КЗпП України у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Із аналізу частини третьої статті 32 КЗпП України слідує, що у разі, коли роботодавець лише за умов зміни в організації виробництва та праці планує змінити систему та розмір оплати праці, пільг, режиму роботи, встановити або скасувати неповний робочий час, суміщення професій, зміну розрядів або найменування посад він має попередити працівника про це не пізніше, ніж за два місяці. Попереджаючи працівника про таку зміну істотних умов праці, роботодавець має чітко зазначити, які саме істотні умови праці зміняться, оскільки саме конкретизація змін істотних умов праці у попереджені дає змогу працівнику свідомо вирішити для себе питання, чи має він намір продовжувати дію трудового договору з конкретним працедавцем.

Частиною четвертою статті 32 КЗпП України передбачено, що у випадку, якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України підставою для припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці.

Статтею 103 КЗпП України передбачено, що про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника не пізніше як за два місяці до їх запровадження або зміни.

Попередження - це пропозиція працівникові продовжувати роботу після того, як власник з додержанням встановленого строку змінить істотні умови праці. Працівник може цю пропозицію прийняти і продовжувати роботу при змінених істотних умовах праці, а може відмовитися від продовження роботи у зв`язку із змінами істотних умов праці.

Припинення трудового договору за пунктом 6 статті 36 КЗпП України при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обґрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці, які не супроводжуються скороченням чисельності чи штату працівників.

Зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці. Якщо такі зміни не вводяться, власник не має права змінити істотні умови праці.

При зміні істотних умов праці, посада, яку обіймає працівник, залишається у штатному розписі, але змінюються умови трудового договору - система та розмір оплати праці, режим роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміна розрядів і найменування посад без зміни трудової функції, тощо, тобто зміни, які ведуть до звуження чи розширення трудової функції працівника за укладеним з ним трудовим договором, дія якого продовжується.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 601/1513/18 (провадження № 61-2741св19), від 02 жовтня 2019 року у справі № 752/346/18 (провадження № 61-13072св19).

Статтею 25 Закону України «Про загальну середню освіту» (у редакції, чинній на час виникнення спору) визначено, що розподіл педагогічного навантаження у загальноосвітньому закладі здійснюється його керівництвом і затверджується відповідним органом управління освітою. Пунктом 2 цієї статті встановлено, що педагогічне навантаження вчителя загальноосвітнього навчального закладу, незалежно від підпорядкування, типу і форми власності, обсягом менше тарифної ставки встановлюється лише за його згодою.

Зменшення педагогічного навантаження тягне за собою зміну режиму роботи вчителя, і як внаслідок - відповідне зменшення заробітної плати, що в силу вимог пункту 3 статті 32 КЗпП України є зміною істотних умов праці.

Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 559/321/16-ц (провадження № 14-367цс18).

Суди попередніх інстанцій встановили, що у КЗ ЛОР «Добромильська спеціальна школа І-ІІ ступенів» змінилися істотні умови праці на 2018/2019 навчальний рік, про що позивача було попереджено у травні 2018 року.

Однак, позивач не надала згоду на продовження роботи на посаді вихователя у зв`язку зі зміною істотних умов праці - зменшенням педагогічного навантаження, про яке ОСОБА_1 повідомлено за два місяці до звільнення, тобто у строки, визначені статтею 32 КЗпП України.

При цьому ОСОБА_1 25 вересня 2018 року письмово виклала свою незгоду продовжувати роботу на посаді вихователя зі зміною істотних умов праці - зменшення щотижневого навантаження до 15 годин.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що ОСОБА_1 правомірно звільнено з роботи за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України, з підстав відмови від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці, оскільки позивач була про це повідомлена у відповідності до вимог частини третьої статті 32 КЗпП України та за умови письмової відмови від продовження виконання трудових обов`язків із зміненими істотними умовами праці.

Отже, наказ директора КЗ ОЛР «Добромильська спеціальна школа-інтернат» від 26 вересня 2018 року № 151-к про звільнення ОСОБА_1 з роботи з посади вихователя у зв`язку зі зміною істотних умов праці; пункт 6 частини першої статті 36 КЗпП України, є законним і скасуванню не підлягає.

Доводи касаційної скарги про те, що її фактично було звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, колегія суддів спростовує з огляду на таке.

ОСОБА_1 , як і іншим вихователям школи-інтернату, у травні 2018 року стало відомо, що колишні умови праці, а саме щотижневе педагогічне навантаження на вихователів, починаючи з 01 вересня 2018/2019 навчального року не можуть бути збережені на тому ж рівні (25 годин на тиждень). Позивач не виявила своєї згоди продовжувати роботу в нових умовах, а 25 вересня 2018 року про свою незгоду повідомила письмово.

Отже, якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України.

Зміна істотних умов праці, передбачена частиною третьою статті 32 КЗпП України, за своїм змістом не тотожна звільненню у зв`язку із зміною організації виробництва праці, скороченням чисельності або штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці.

Аналогічні за змістом правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 23 березня 2016 року у справі № 6-2748цс15.

З урахуванням обставин справи, вимог статей 36, 40 КЗпП України та висновків Верховного Суду України, відсутні підстави вважати, що у КЗ ОЛР «Добромильська спеціальна школа-інтернат» відбулося скорочення численності або штату працівників з 01 вересня 2018/2019 навчального року.

Посилання заявника на те, що під час звільнення за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України роботодавцю слід дотримуватись положень статті 49-1 КЗпП України, колегія суддів спростовує, оскільки ця норма підлягає застосуванню у разі вивільнення працівників за вимогою роботодавця у випадках скорочення чисельності або штату працівників, а не у разі зміни істотних умов праці працівника, за наслідками якого є продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці, на які цей працівник може погодитись, або ні.

Колегія суддів спростовує доводи заявника про те, що відповідач письмово не попередив її про зміну істотних умов праці та не виконав обов`язку щодо чіткого зазначення, які саме істотні умови праці зміняться, оскільки це спростовується матеріалами справи, а саме: протоколом засідання педагогічної ради від 30 травня 2018 року, проектом тижневого педагогічного навантаження на 2018/2019 навчальний рік від 30 травня 2018 року, наказом від 30 травня 2018 року «Про зміну істотних умов праці у школі-інтернат на початок 2018-2019 навчального року», персональним попередженням, виданим на ім`я ОСОБА_1 .

При цьому зазначення у персональному попередженні про можливе скорочення посади (пункту 1 статті 40 КЗпП України) не спростовують того, що зменшення педагогічного навантаження тягне за собою зміну режиму роботи вчителя (вихователя), і як наслідок - відповідне зменшення заробітної плати, що в силу вимог пункту 3 статті 32 КЗпП України є зміною істотних умов праці, а не скорочення численності чи штату працівників.

Позивач була ще у травні 2018 року попереджена про зміну істотних умов праці у наступному навчальному році, що спростовує доводи заявника про порушення роботодавцем двомісячного терміну, визначеного частиною четвертою статті 32 КЗпП України.

Посилання заявника на ряд нормативних актів, які організовують та регулюють педагогічний процес у школі-інтернаті, зокрема щодо педагогічного навантаження, які, на її думку мали застосувати суди попередніх інстанцій, не спростовують тих висновків, що у кінці навчального 2017-2018 року педагогічний колектив школи було повідомлено про зміну істотних умов праці з наступного навчального року - зменшення педагогічного навантаження. Вказані рішення було прийнято вищими органами школи: педагогічною радою та директором, що не суперечить положенням, зокрема, статті 25 Закону України «Про загальну середню освіту» (чинного на час виникнення спору) та Типовим правилам внутрішнього розпорядку для працівників державних навчально-виховних закладів України, затвердженні наказом Міністерства освіти України від 20 грудня 1993 року № 455.

Не знайшло свого підтвердження під час касаційного перегляду справи порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права внаслідок ненадання оцінки письмовим доказам, зокрема, результатам перевірки Головним управління Держпраці у Львівській області, яка встановила, що зміна істотних умов праці не відбулася, а звільнення працівників у зв`язку з відмовою від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці відбулося до завершення двомісячного терміну повідомлення працівників, оскільки матеріали справи не містять результатів перевірки (припису, акту тощо), а є лист-відповідь на колективне звернення, адресований ОСОБА_5 , в якому зокрема вказано, що має місце індивідуальний трудовий спір, за вирішенням якого працівник має право звернутися до суду (том 1 а.с. 192-196).

Інші, наведені у касаційній скарзі доводи, були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

Таким чином, розглянувши справу в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили наявні у справі докази, дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення.

Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 601/1513/18 (провадження № 61-2741св19), від 02 жовтня 2019 року у справі № 752/346/18 (провадження № 61-13072св19), є необґрунтованими, оскільки фактичні обставини у вказаних справах не є подібними до обставин даної справи, в зв`язку з чим матеріально-правове регулювання спірних правовідносин є різним.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Крамара Юрія Миколайовича залишити без задоволення.

Рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 07 грудня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 20 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк