Постанова

від 21.06.2022 по справі 357/1256/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 357/1256/21 Головуючий у суді І інстанції Цуранов А.Ю.

Провадження № 22-ц/824/2/2022 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2022 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Ігнатченко Н.В.,

суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання - Череп Я.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Комунального закладу Білоцерківської міської ради Білоцерківська музична школа № 3, Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради Київської областіна рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 4 червня 2021 року у справі за позовами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Комунального закладу Білоцерківської міської ради Білоцерківська музична школа № 3, Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради Київської області про визнання незаконним та скасування наказу про розірвання трудового договору, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

У лютому 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач-1) та ОСОБА_2 (далі - позивач-2) кожен окремозвернулися до суду з позовами Комунального закладу Білоцерківської міської ради Білоцерківська музична школа № 3 (далі - КЗ БМР Білоцерківська музична школа № 3, КЗ БМР БМШ № 3, відповідач-1), Відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради Київської області, який перейменовано на Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради Київської області (відповідач-2) про визнання незаконним та скасування наказу про розірвання трудового договору, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

В обґрунтування пред`явлених позовів зазначено, що на підставі наказу № 1-к від 10 січня 2018 року ОСОБА_1 прийнято на роботу з 12 січня 2018 року до КЗ БМР Білоцерківська музична школа № 3 на посаду слюсаря-сантехніка за безстроковим трудовим договором, а ОСОБА_2 прийнято на роботу із 3 жовтня 2017 року до відповідача-1 на посаду завгоспа та за суміщенням на 0,5 ставки костюмером за безстроковим трудовим договором згідно наказу № 24-к від 29 вересня 2017 року. 16 грудня 2020 року без жодних попереджень було видано накази № 32-К та № 33-К за підписом т.в.о. директора КЗ БМР Білоцерківська музична школа № 3 ОСОБА_4, завірені печаткою Відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради, якими позивачів було звільнено з роботи на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Позивачі вказали, що таке звільнення є незаконним, оскільки його було проведено з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема статті 49-2 КЗпП України. Як вбачається з тексту оскаржуваних наказів № 32-К та № 33-К, позивачів звільнено у зв`язку із зміною організації виробництва і праці, скороченням чисельності працівників, відповідно до наказу № 18-ОД від 16 грудня 2020 року «Про внесення змін до штатного розпису КЗ БМР БМШ № 3 та скорочення чисельності працівників», та у зв`язку із зменшенням обсягу робіт і з організаційно-виробничими обставинами, а також необхідністю проведення змін в організації виробництва і праці, постійного перебування працівника у простої відповідно до наказу № 11-к від 19 червня 2020 року, відсутністю педагогічного навантаження на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України. Зазначають, що вони не були ознайомлені з жодним із зазначених наказів, які стали підставою для їх звільнення з роботи, ліквідацію музичної школи було скасовано в судового порядку та змін в організації виробництва і праці чи скорочення чисельності або штату працівників у відповідача-1 не відбулося.

В порушення статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору відбулось без попередньої згоди первинної профспілкової організації. 23 квітня 2020 року начальником Відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради було незаконно звільнено з посади директора КЗ БМР Білоцерківська музична школа № 3 ОСОБА_3 . На місце звільненого директора ОСОБА_3 було призначено в.о. директора ОСОБА_4 , з якою у позивачів склалися неприязні стосунки. 24 листопада 2020 року рішенням Білоцерківського міськрайонного суду було поновлено на роботі у вказаному закладі директора ОСОБА_3 та допущене негайне виконання рішення суду в частині поновлення її на посаді директора і викладача по класу домри, а отже, на момент видачі наказів про звільнення позивачів з роботи ОСОБА_4 не була директором закладу.

Наказ про звільнення позивача з роботи прийнято посадовою особою відповідача-1 без належних повноважень. Позивачі також зазначають, що жодних заяв про звільнення вони не писали і про майбутні скорочення штатних одиниць їй ніхто не повідомляв. Звільнення відбулося в період карантинних заходів пандемії на COVID-19 та в скрутний для позивачів період, коли єдиним джерелом доходу є мінімальна заробітна плата. Позивачі є особами пенсійного віку і відсутність роботи та ті невеликі кошти, що недоотримані ними, є значною втратою для її сімейного бюджету.

Позивачі вважають, що накази про звільнення є незаконними, оскільки прийняті у спосіб, що не передбачений КЗпП України, без погодження профспілки, необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення, а тому просили: 1) визнати протиправними та скасувати накази КЗ БМР Білоцерківська музична школа № 3 № 32-к від 16 грудня 2020 року «Про розірвання трудового договору з слюсарем-сантехніком КЗ БМР БМШ № 3 ОСОБА_1 » та № 33-к від 16 грудня 2020 року «Про розірвання трудового договору з сумісним костюмером КЗ БМР БМШ № 3 ОСОБА_2 »; 2) поновити ОСОБА_1 на посаді слюсаря-сантехніка, а ОСОБА_2 на посаді костюмера КЗ БМР Білоцерківська музична школа № 3 з 17 грудня 2020 року; 3) стягнути з Відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради Київської області на користь позивачів середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення до дня поновлення на роботі та компенсацію моральної шкоди у розмірі 30 000 грн кожному, 4) вирішити питання розподілу судових витрат.

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 2 квітня 2021 року за клопотанням представника позивачів об`єднано цивільну справу № 357/1256/21 за позовом ОСОБА_1 з цивільною справою № 357/1341/21 за позовом ОСОБА_2 в одне провадження та замінено відповідача Відділ культури і туризму Білоцерківської міської ради Київської області у справі на належного відповідача - Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради Київської області.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 4 червня 2021 року позови задоволено частково.

Визнано протиправними та скасовано накази КЗ БМР Білоцерківська музична школа № 3 № 32-к та № 33-к від 16 грудня 2020 року.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді слюсаря-сантехніка КЗ БМР Білоцерківська музична школа № 3 з 17 грудня 2020 року.

Поновлено ОСОБА_2 на посаді костюмера (0,5 ставки) КЗ БМР Білоцерківська музична школа № 3 з 17 грудня 2020 року.

Стягнуто з Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради Київської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 27 381,50 грн, судовий збір у розмірі 908 грн та 4 000 грн моральної шкоди.

Стягнуто з Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради Київської області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 9 127,55 грн, судовий збір у розмірі 908 грн та 2 000 грн моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивачів на роботі.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачами не було дотримано порядку і процедури звільнення позивачів на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України та порушено їх трудові права, які підлягають захисту шляхом визнання протиправними та скасування наказів про розірвання трудових договорів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, начальник Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради - Ковальська Ю.І. та представник КЗ БМР Білоцерківська музична школа № 3 - ОСОБА_4 звернулися з апеляційною скаргою, в якій просять його скасувати з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, які суд визнав встановленими; невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення норм процесуального та неправильного застосування норм матеріального права, і ухвалити нове рішення, яким справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що відповідач-1 КЗ БМР Білоцерківська музична школа № 3 припинив свою діяльність у грудні 2020 року, що підтверджується документами, що надані суду першої інстанції, в додатках до заяв, завірені належним чином, але суд взагалі не взяв цих документів до уваги.

Суду першої інстанції повідомлялось у поясненнях та заявах, що Управління культури і туризму (відповідач - 2) є неналежним відповідачем, оскільки заклад КЗ БМР Білоцерківська музична школа № 3 не входить до складу комунальних закладів, які підпорядковуються Управлінню культури і туризму, та які працюють і перебувають у базі комунальних закладів, згідно з рішенням Білоцерківської міської ради про затвердження базової мережі комунальних закладів. Управління культури і туризму не фінансує заклад КЗ БМР БМШ № 3. Відповідно до наказу № 118 від 28 грудня 2020 року Відділу культури Білоцерківської міської ради, заклад КЗ БМР БМШ № 3 взагалі не фінансується.

Суд не звернув увагу, що керівник закладу особисто повідомляла позивачів про скорочення посади і в присутності свідків, про що були складені комісійні акти, також неодноразово, разом із головою профспілки мала розмову із позивачами щодо подальшої роботи та переводу на інші посади із покращеними істотними умовами праці.

Рішення Шостого апеляційного адміністративного суду 29 травня 2019 року було виконано і школа працювала доти, поки самостійно не припинила свою роботу в результаті звільнення працівників за власним бажанням, відсутності учнів, контингенту в закладі, відсутності приміщення із січня 2020 року, у зв`язку з чим знята з фінансування та виключена із переліку комунальних закладів міської ради.

Звертають увагу, що керівник закладу КЗ БМР БМШ № 3 ОСОБА_4 на момент розірвання трудових відносин із позивачем здійснювала керівництво закладом, організовувала навчально-виховний процес, а також приймала рішення щодо скорочення чисельності та штату працівників, складала та подавала штатний розпис на погодження із представником профспілкової організації ОСОБА_5 та на затвердження уповноваженою особою - начальнику відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради, в підпорядкуванні якого перебував заклад, що узгоджується зі статтею 64 ГПК України.

Вказують, що відповідно до обов`язків, передбачених посадовими інструкціями слюсаря-сантехніка і костюмером КЗ БМР БМШ № 3, позивачі не виконували своїх обов`язків, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами.

Також 27 серпня 2020 року керівником КЗ БМР БМШ № 3 видано наказ № 07/2-ОД «Про внесення змін до штатного розпису та скорочення чисельності працівників». За 3 місяці до скорочення штату працівників представнику профспілки було надано письмову інформацію про заходи, пов`язані зі звільненням працівників: про його причини, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, строки звільнення, повідомлення № 29/1 від 27 серпня 2020 «Про попередження працівників КЗ БМР БМШ № 3 про майбутнє скорочення штату та чисельності працівників КЗ БМР БМШ № 3». Були проведені з головою профспілки консультації про заходи щодо оптимізації робочих місць, раціонального їх використання.

Після чого керівником закладу був виданий обґрунтований наказ від 1 вересня 2020 року «Про попередження працівників КЗ БМР БМШ № 3 про майбутнє скорочення штату та чисельності працівників КЗ БМР БМШ № 3», який був погоджений з виборним органом профспілки за три місяці до звільнення позивача. У наказі вказано перелік посад, роботи на яких з певних причин не проводяться, кількість і категорії працівників, які будуть виключені зі штатного розпису закладу.

Суд невірно встановив, що таке скорочення штату - звільнення працівників є масовим. В даному закладі звільнялося 4 працівників і 1 сумісник із 18 працівників закладу. 8 і 18 вересня 2020 року в кабінеті директора ОСОБА_4 ознайомила позивачів із наказами від 1 вересня 2020 року та від 27 серпня 2020 року, в присутності заступника директора КЗ БМР БШМ № 3 ОСОБА_7, та вахтера ОСОБА_6 . Позивачі не погодились із скороченням посади в категоричній формі відмовилась підписатись про ознайомлення із наказами, про що складено відповідні акти. Позивач-1 також відмовився від переведення на рівнозначну посаду до КЗ БМР БШМ № 3 та погодився із скороченням.

Звертають увагу на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що в наказі № 10-ОД відсутні прізвища працівників, а тому позивачі не зобов`язані були ставити на ньому свої підписи. Процедура звільнення позивачів в результаті скорочення штату повністю була дотримана керівником закладу КЗ БМР БМШ №3 ОСОБА_4, яка передала на розгляд до профспілкового комітету подання № 57/5 та № 57/3 від 29 вересня 2020 року. Нормативно правовими актами не передбачено, що профспілкова організація зобов`язана надати роботодавцю свої протоколи засідання профспілкової організації про прийняття рішення щодо скорочення працівників та звільнення. Тому посилання суду першої інстанції в рішенні на відсутність у роботодавця протоколу профспілкової організації є безпідставними. При цьому подання на погодження звільнення подані 29 вересня 2020 року, а відповідь від голови первинної профспілкової організації про погодження скорочення штату працівників - отримано лише 16 грудня 2020 року.

Вважають, що позивачі безпідставно вимагають скасувати накази про звільнення та повернути їх працювати на посади в заклад, який припинив свою роботу в грудні 2020 року, в якому відсутній штат станом на 21 грудня 2020 року, в заклад, який не має та не мав свого приміщення із 31 січня 2020 року, в якому відсутнє фінансування на 2021-2023 роки, (Бюджетний запит на 2021 - 2023 роки, рішення Білоцерківської міської ради від 29 грудня 2020 року № 85-06-VIII «Про бюджет Білоцерківської міської територіальної громади на 2021 рік»), у заклад, в якому відсутній контингент учнів, в заклад, який 29 квітня 2021 виключений із базової мережі комунальних закладів Білоцерківської міської ради, з погодженням Міністерства культури та інформаційної політики України № 1884/4.2 від 23 лютого 2021 року.

Відзиви на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції від позивача та третьої особи не надійшли.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представників учасників справи, що з`явилися в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 12 січня 2018 року був прийнятий на посаду слюсаря-сантехніка КЗ БМР Білоцерківська музична школа № 3 із посадовим окладом 2 176 грн, що підтверджується копією наказу № 1-К від 10 січня 2018 року.

ОСОБА_2 із 3 жовтня 2017 року прийнята на посаду завгоспа КЗ БМР БМШ № 3 з посадовим окладом 2 176 грн. та за суміщенням на 0,5 ставки костюмера з посадовим окладом 1 744 грн, про що свідчить копія наказу № 24-К від 29 вересня 2017 року.

16 грудня 2020 року за підписом в.о. директора КЗ БМР БМШ № 3 ОСОБА_4 та завірених печаткою Відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради було видано накази № 32-к та № 33-к, за якими позивачів було звільнено із займаних посад слюсаря-сантехніка та костюмера (0,5 ставки) відповідно за пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Підставою для даних наказів зазначено наказ № 18-ОД від 16 грудня 2020 року «Про внесення змін до штатного розпису КЗ БМР БМШ № 3 та скорочення чисельності працівників» і наказ № 10-ОД від 1 вересня 2020 року «Про попередження працівників КЗ БМР БМШ № 3 про майбутнє скорочення штату та чисельності працівників КЗ БМР БМШ № 3».

Так, 1 вересня 2020 року у зв`язку зі зміною в організації виробництва і праці та відсутністю обсягу робіт та з організаційно-виробничими обставинами, майбутнім скороченням штату та чисельності працівників КЗ БМР БМШ № 3, за підписом в.о. директора КЗ БМР БМШ № 3 ОСОБА_4 видано наказ № 10-ОД про попередження працівників закладу про майбутнє скорочення штату та чисельності працівників КЗ БМР БМШ № 3.

Вказаним наказом зобов`язано голову профспілкового комітету ОСОБА_5 довести до відома кожному працівнику, посада якого може бути скорочена відповідно до даного наказу. ОСОБА_5 ознайомлена з вказаним наказом під підпис 1 вересня 2020 року.

Матеріали справи містять повідомлення від 9 вересня 2020 року та подання від 29 вересня 2020 року в.о. директора КЗ БМР БМШ №3 ОСОБА_4 адресовані на ім`я голови первинної профспілкової організації КЗ БМР БМШ №3 про осіб, які підлягають скороченню. Зокрема, зазначено, що у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці та відсутністю обсягу робіт та організаційно-виробничими обставинами, майбутнім скороченням штату та чисельності працівників в.о. директора просила дати згоду на звільнення і повідомити позивачів, що їх посади з 15 грудня 2020 року будуть скорочені, а вони будуть звільнені на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

На вказані звернення головою первинної профспілкової організації ОСОБА_5 була надана доповідна про належне сповіщення працівників щодо скорочення штату та повідомлення «Про надання згоди на звільнення працівників на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату».

Відповідно до наказу № 118 від 28 грудня 2020 року начальника Відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради «Про зняття з фінансування на 2021 рік КЗ БМР БМШ №3» було знято з фінансування на 2021 рік КЗ БМР БМШ № 3 та виключено даний заклад з облікової та фінансової документації у 2021 році, повідомлено фінансове управління Білоцерківської міської ради і інші установи, організації про виключення КЗ БМР БМШ № 3 з переліку закладів, що фінансуються на 2021 рік.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Білоцерківської міської ради Київської області від 29 грудня 2020 року № 84-06-VIII міська рада перейменувала Відділ культури і туризму Білоцерківської міської ради в Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради.

Згідно з наказом Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради від 4 січня 2021 року № 02 переміщено заклади культури Відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради, зокрема КЗ БМР Білоцерківська школа мистецтв № 3, в Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради.

Станом на день розгляду справи судом юридична особа КЗ БМР Білоцерківська музична школа № 3 зареєстрована, що слідує з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення вимог позивачів, суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідачів є неправомірними, оскільки 29 травня 2019 року Шостим апеляційним адміністративним судом у справі № 810/4996/18 було скасовано рішення Білоцерківської міської ради Київської області № 2788-56-VII від 6 вересня 2018 року про ліквідацію КЗ БМР БМШ № 3 та створення школи мистецтв і наразі відсутнє будь-яке інше рішення міської ради щодо ліквідації, реорганізації, зміни форм власності або часткового зупинення КЗ БМР БМШ № 3, як це передбачено пунктом 8.1 Статуту, а тому безпідставним і необґрунтованим є прийняття наказу про скорочення працівників вказаної школи. Встановлена законодавством можливість реорганізації державної установи (організації) з одночасним приєднанням до іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що реорганізується, не виключає, а передбачає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників реорганізованої установи (правова позиція Верховного Суду України у постанові від 16 жовтня 2012 року у справі № 21-267а12).

Місцевий суд установив, що наказ № 10-ОД від 1 вересня 2020 року про попередження працівників закладу про майбутнє скорочення штату та чисельності працівників КЗ БМР БМШ № 3 не містить підписів позивачів про ознайомлення з ним, а містить лише підпис голови профспілкового комітету, яка зобов`язана була довести зміст наказу до відома ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у спосіб передбачений чинним законодавством. Разом з цим, матеріали справи не містять належних і допустимих доказів, завірених належним чином, ознайомлення позивачів у встановленому порядку з вказаним наказом, в тому числі направлення поштою вказаного наказу або інших документів, що стосуються суті спору, зокрема, пропозиції переведення на іншу посаду чи організацією.

Ураховуючи, що за період роботи в музичній школі позивачі були членами профспілкової організації КЗ БМР БМШ № 3, сплачували відповідні внески зі своєї заробітної плати, однак засідання виборного органу профспілкової організації з розгляду питання про звільнення позивачів з роботи не відбувалося, згоду щодо розірвання трудового договору з позивачем надала одноособово ОСОБА_5 , як профспілковий представник, якого уповноважила розглядати одноособово дане питання в.о. директора КЗ БМР БМШ № 3 ОСОБА_4

Зазначені вище обставини, на переконання суду першої інстанції, вказують на порушення прав позивачів при розірванні з ними трудових договорів та не дотримання відповідачами встановленої процедури і порядку звільнення, а також не доведення останніми підстав для розірвання трудових договорів з позивачами.

Такий висновок місцевого суду відповідає обставинам справи та вимогам закону з огляду на наступне.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

За змістом частини першої статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

Згідно із статтею 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що вона передбачає декілька самостійних підстав для розірвання з ініціативи власника трудового договору з працівником, як-от: ліквідацію; реорганізацію; банкрутство; перепрофілювання підприємства, установи, організації; скорочення чисельності працівників; скорочення штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).

Частиною першою статті 36 КЗпП України передбачено підстави для припинення трудового договору.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 36 КЗпП України зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору.

У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП).

Таким чином, при зміні власника підприємства, а також його реорганізації (злиття, приєднання, поділ, перетворення) трудові відносини продовжуються за згодою працівника. Припинення в цих випадках трудового договору (контракту) з ініціативи адміністрації можливо тільки при скороченні чисельності або штату працівників.

Тобто, при реорганізації юридична особа припиняється, але її права та обов`язки в порядку правонаступництва переходять до нової (іншої) юридичної особи. При цьому до правонаступника переходять обов`язки не тільки в частині майнових прав, а й трудових відносин, в тому числі, обов`язок щодо працевлаштування працівника (переведення працівника на іншу роботу).

Статтею 49-2 КЗпП України встановлено порядок вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці.

Відповідно до частини третьої статті 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

У абзаці 1 пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (зі змінами та доповненнями) надано роз`яснення про те, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників; чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до правового висновку, який міститься у постанові Верховного Суду України від 18 жовтня 2017 року у справі № 6-1723цс17, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Білоцерківської міської ради Київської області № 2788-56-VII від 6 вересня 2018 року «Про організаційно-правові заходи щодо створення комунального закладу Білоцерківської міської ради Білоцерківська школа мистецтв № 3 в місті Біла Церква» вирішено створити комунальний заклад Білоцерківської міської ради Білоцерківська школа мистецтв № 3 та припинити юридичну особу - комунальний заклад Білоцерківської міської ради Білоцерківська музична школа № 3 (код за ЄДРПОУ 02227088) шляхом ліквідації.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 810/4996/18 від 29 травня 2019 року було задоволено позовні вимоги Білоцерківської міської організації Профспілки працівників культури до Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області, Білоцерківської міської ради Київської області, треті особи: Міністерство культури України, Відділ культури і туризму Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області про визнання протиправним та скасування рішення.

Вказаним судовим рішенням скасовано рішення Білоцерківської міської ради Київської області № 2788-56-VII від 6 вересня 2018 року «Про організаційно-правові заходи щодо створення комунального закладу Білоцерківської міської ради Білоцерківська школа мистецтв № 3 в місті Біла Церква».

Відповідно до пунктів 1.1, 1.2, 1.3 Статуту КЗ БМР Білоцерківська музична школа № 3, затвердженого рішенням Білоцерківської міської ради Київської області від 22 грудня 2016 року № 398-22-VII, Комунальний заклад Білоцерківської міської ради Київської області Білоцерківська музична школа № 3 - початковий спеціалізований мистецький навчальний заклад (школа естетичного виховання) - є початковою ланкою спеціалізованої мистецької освіти, належить до системи позашкільної освіти у сфері культури, заснований Білоцерківською міською радою Київської області на комунальній формі власності. Заклад має статус державного закладу освіти, підзвітний та підпорядкований відділу культури та туризму Білоцерківської міської ради.

Пунктом 2.1 Статуту передбачено, що заклад є юридичною особою, діє на підставі статуту, затвердженого засновником, має круглу печатку, кутовий штамп та інші штампи і обслуговується централізованою бухгалтерією відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради.

Керівництво закладом здійснює його директор, який призначається та звільняється з посади начальником відділу культури та туризму Білоцерківської міської ради (пункти 5.1, 5.2 Статуту).

Відповідно до пункту 5.3 Статуту керівник закладу, зокрема, призначає на посади та звільняє з посад педагогічних та інших працівників закладу; за дорученням відділу культури представляє заклад в усіх підприємствах, установах та організаціях.

Відповідно пункту 6.1 Положення про Відділ культури і туризму Білоцерківської міської ради, затвердженого рішенням Білоцерківської міської ради від 30 серпня 2018 року за № 2569-55-04, начальник відділу затверджує в установленому порядку штатні розписи підвідомчих закладів культури.

Відповідно до наказу Міністра культури України № 192 від 13 березня 2019 року надано право керівникам мистецьких шкіл у разі виробничої необхідності змінювати штати окремих структурних підрозділів або вводити посади (крім керівних), не передбачені штатними нормативами для даного закладу, у межах максимальної кількості посад та фонду оплати праці, доведеного лімітними довідками на відповідний період.

У відповідності до змісту наказу № 07/2-ОД від 27 серпня 2020 року «Про внесення змін до штатного розпису та скорочення чисельності працівників», за підписом в.о. директора КЗ БМР БМШ № 3 ОСОБА_4, у зв`язку зі зміною в організації виробництва і праці та відсутністю обсягу робіт та з організаційно-виробничими обставинами щодо затвердженого контингенту учнів на 2019-2020 навчальний рік в кількості 81 відповідно до рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради № 565 від 13 серпня 2019 року, наказано:підготувати та внести зміни в штатний розпис у зв`язку з скороченням чисельності працівників за посадами з 15 грудня 2020 року та в цей же день вивести із штатного розпису шляхом скорочення посади: викладач-спеціаліст 1 категорії - 0,25 ставки; концертмейстер-спеціаліст 1 категорії - 0,25 ставки; викладач-спеціаліст 1 категорії - 0,89 ставки; секретар - 0,5 ставки, костюмер - 0,5 ставки, завідувач господарством - 0,5 ставки, слюсар-сантехнік - 1 ставка.

За змістом наказу в.о. директора КЗ БМР Білоцерківська музична школа № 3 від 1 вересня 2020 року № 10-ОД «Про попередження працівників КЗ БМР БМШ № 3» про майбутнє скорочення штату та чисельності працівників КЗ БМР БМШ № 3» було зазначено: вивести із штатного розпису шляхом скорочення чисельність працівників, а саме за посадами: викладач-спеціаліст 1 категорії - 0,25 ставки; концертмейстер-спеціаліст 1 категорії - 0,25 ставки; викладач-спеціаліст 1 категорії - 0,89 ставки; секретар - 0,5 ставки, костюмер - 0,5 ставки, завідувач господарством - 0,5 ставки, слюсар-сантехнік - 1 ставка. Попередити працівників про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП у зв`язку зі скороченням посади по причині скорочення штату працівників із змінами організації роботи КЗ БМР БМШ № 3.

Таким чином, у наказі про попередження працівників про скорочення штату та чисельності працівників зазначено лише посади, що підлягають скороченню, проте наказ не містить прізвищ тих працівників, яких необхідно попередити про скорочення, а штатний розпис КЗ БМР Білоцерківська музична школа № 3, затверджений начальником Відділу культури і туризму БМР Ковальською Ю.І., до внесення змін до нього та скорочення чисельності працівників відповідачі суду не надали.

Відповідно до частини першої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Згідно з пунктом 11 глави 9 розділу 2 Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, установах , організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 1000/5 від 18 червня 2015 року, та які є нормативно-правовим актом, обов`язковим для виконання всіма установами усіх форм власності, з розпорядчим документом з кадрових питань (особового складу) обов`язково ознайомлюють згаданих у ньому осіб, які на першому примірнику документа чи на спеціальному бланку проставляють свої підписи із зазначенням дати ознайомлення.

Проте зі змісту наказу № 10-ОД від 1 вересня 2020 року вбачається, що даний наказ не містить прізвищ працівників, які підлягають скороченню та яких необхідно попередити про скорочення, під текстом наказу не передбачено графи для ознайомлення працівників з наказом, також під текстом наказу відсутні підписи працівників, посади яких підлягають скороченню, в тому числі і позивачів, про ознайомлення з наказом.

Як свідчать матеріали справи після стадії дослідження доказів по справі представниками відповідача-2 було подано до суду подано низку документів, в тому числі заява про відмову в задоволенні позовних вимог, накази, доповідні записки та акти.

За положеннями статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За правилом статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

За змістом статті 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

Отже, копії будь-яких документів мають засвідчувати їх дійсність, оскільки мають бути виготовлені виключно з оригіналів цих документів. При цьому копії документів подаються до суду належно завіреними.

Подані представниками відповідача-2 документи, зокрема на аркуші справи 177-201, всупереч вимогам статті 95 ЦПК України, не завірені належним чином.

Доводи представників відповідачів про належне та своєчасне попередження ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про скорочення їх посад, оскільки згідно з наданими актами позивачі ознайомлені з наказом, проте відмовилась ставити підпис про ознайомлення, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки в наказі від 27 серпня 2020 року «Про внесення змін до штатного розпису та скорочення чисельності працівників» вказано попередити працівників про майбутнє скорочення до 15 жовтня 2020 року, а відтак, відповідач-1 не був позбавлений можливості надіслати копію відповідного документу поштою або іншим чином виконати вимоги закону про персональне попередження працівника про майбутнє скорочення посади.

Водночас, ураховуючи зміст наказу № 10-ОД від 1 вересня 2020 року, в якому відсутнє прізвища позивачів, а також відсутність будь-якого іншого документу, в якому було б зазначено, що скороченню підлягають саме посади ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а позивачі - звільненню, та з яким позивачі ознайомлені, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції щодо порушення відповідачем порядку та процедури звільнення позивача, оскільки належних і допустимих доказів виконання відповідачем вимог статті 49-2 КЗпП України щодо персонального попередження про наступне вивільнення позивачів матеріали справи не містять.

Подання в.о. директора КЗ БМР БМШ № 3 ОСОБА_4 на ім`я голови первинної профспілкової організації ОСОБА_5 від 29 вересня 2020 року з проханням надати дозвіл на розірвання трудового договору з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за пунктом 1 статті 40 КЗпП України неможливо вважати документом, що свідчить про персональне попередження позивачів про скорочення їх посад, оскільки даних про те, що такий документ було доведено до відома позивача матеріали справи також не містять.

Також не зазначено про конкретних працівників, посади яких скорочуються, і в самому наказі № 18-ОД «Про внесення змін до штатного розпису КЗ БМР БМШ № 1 та скорочення чисельності працівників» від 16 грудня 2020 року, що став підставою для видачі наказу про розірвання трудового договору із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Так, у зазначеному наказі від 16 грудня 2020 року вказано: ввести в дію новий штатний розпис КЗ БМР БМШ № 3; вивести із штатного розпису шляхом скорочення чисельності працівників, а саме за посадами : викладач-спеціаліст 1 категорії - 0,25 ставки, завідуючий відділу баян-акордеон - 1, концертмейстер-спеціаліст 1 категорії - 0,25 ставки, викладач-спеціаліст 1 категорії - 0,89 ставки, секретар - 0,5 ставки, костюмер - 0,5 ставки, завідувач господарством - 0,5 ставки, слюсар-сантехнік - 1 ставка.

Таким чином, враховуючи, що у жодному з наказів (№ 10-ОД від 1 вересня 2020 року, № 18-ОД від 16 грудня 2020 року, які зазначені як підстава для звільнення позивачів з роботи) не зазначено, що скорочується посади, які займають саме ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , не зазначено їх прізвища, не надано затверджений штатний розпис комунального закладу, не виконано вимог закону щодо персонального попередження позивачів про майбутнє вивільнення, то накази № 32-к та № 33-к від 16 грудня 2020 року про розірвання трудового договору з позивачами правильно визнані судом першої інстанції протиправними і скасовано.

Відповідно до частини другої, третьої статті 49-2 КЗпП України при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Разом з тим, жодних даних про те, що одночасно з попередженням про звільнення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було запропоновано будь-яку іншу роботу матеріали справи не містять.

Долучені до апеляційної скарги акти щодо відмови від підпису не свідчать про те, що позивачам було запропоновано перейти на відповідні рівнозначні посади на роботу до КЗ БМР Білоцерківська школа мистецтв № 3, тобто в інший навчальний заклад Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради, який за доводами відповідачів функціонує, і не містять даних про те, що вказані пропозиції здійснювались у зв`язку зі скороченням посад, які займали позивачі та у зв`язку з попередженням про звільнення.

Колегія суддів вважає обґрунтованими є висновки суду першої інстанції щодо порушення порядку отримання згоди на звільнення від виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членами яких є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Статтею 43 КЗпП України передбачено порядок розгляду подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.

Так, згідно з частиною другою цієї статті у випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний строк обгрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.

Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з`явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.

У разі якщо виборний орган первинної профспілкової організації не утворюється, згоду на розірвання трудового договору надає профспілковий представник, уповноважений на представництво інтересів членів професійної спілки згідно із статутом.

Виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) дав згоду на розірвання трудового договору.

Відповідно до статті 38 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», статті 43 КЗпП України виборний орган первинної профспілкової організації надає згоду або відмовляє у дачі згоди на розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця з працівником, який є членом діючої на підприємстві, в установі, організації профспілки у випадках, передбачених законом.

Як вбачається з матеріалів справи, згоду щодо розірвання трудового договору з позивачами надала одноособово голова первинної профспілкової організації ОСОБА_5, зазначивши у повідомленні від 16 грудня 2020 року про те, що первинна профспілкова організація КЗ БМР БМШ № 3 розглянула подання від 29 вересня 2020 року та надає погодження на звільнення на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату, в тому числі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Утім, даних про те, коли саме виборний орган профспілкової організації розглядав подання від 29 вересня 2020 року, у зв`язку з чим подання розглянуто без присутності працівників, на яких воно винесено, - матеріали справи не містять.

Встановлено, що за період роботи в музичній школі позивачі були членами профспілки та сплачували відповідні внески зі своєї заробітної плати, що вбачається з розрахункових листів № 6772-1 та № 6777-6 за січень - грудень 2020 року, де за кодом 217 щомісячно утримувались профспілкові внески.

Враховуючи, що в КЗ БМР БМШ № 3 діє профспілкова організація та було утворено її виборний орган, то надання згоди на звільнення позивачів одноособово головою профспілки ОСОБА_5 , а не за рішенням виборного органу первинної профспілкової організації, є порушенням вимог статті 43 КЗпП України та пункту 10 статті 38 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Посилання представників відповідачів в апеляційній скарзі на неправильність висновку суду першої інстанції щодо виконання рішення суду про поновлення на посаді директора школи ОСОБА_3 не можуть бути підставою для скасування рішення суду та відмови у задоволенні позову, оскільки зазначений висновок суду правового значення для даної справи не має, а загальний висновок суду щодо предмету спору про незаконність звільнення позивачів є вірним.

Доводи апеляційної скарги про те, що Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради є неналежним відповідачем у справі колегія суддів вважає необґрунтованими та безпідставними, оскільки відповідно до рішення Білоцерківської міської ради № 84-06-VІІІ від 29 грудня 2020 року Відділ культури і туризму Білоцерківської міської ради було перейменовано в Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради, тобто юридична особа є тією самою, лише проведено перейменування.

Матеріали справи свідчать, що Відділ культури і туризму Білоцерківської міської ради є юридичною особою, ідентифікаційний код якої - 05458494. Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради є юридичною особою з ідентифікаційним кодом 05458494.

З огляду на викладене, та обставина, що відповідно до наказу № 118 від 28 грудня 2020 року начальника Відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради «Про зняття з фінансування на 2021 рік КЗ БМР БМШ №3» було знято з фінансування на 2021 рік КЗ БМР Білоцерківська музична школа № 3 та виключено даний заклад з облікової та фінансової документації у 2021 році, не дає підстав вважати, що Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради є неналежним відповідачем по справі.

Посилання представників відповідачів та ті обставини, що оскаржуваним рішенням суду ОСОБА_1 та ОСОБА_2 поновлені на роботі у заклад, який припинив свою роботу в грудні 2020 року, в якому відсутній штат станом на 21 грудня 2020 року, в заклад, який не має та не мав свого приміщення із 31 січня 2020 року, в якому відсутнє фінансування на 2021-2023 роки, у заклад, в якому відсутній контингент учнів, та який 29 квітня 2021 року виключений із Базової мережі комунальних закладів Білоцерківської міської ради, не можуть бути прийняті до уваги як підстава для скасування рішення суду, оскільки як правильно встановлено судом першої інстанції позивачів було звільнено з порушенням встановленого законом порядку, що є підставою для поновлення працівника на роботі, а відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб Комунальний заклад Білоцерківської міської ради Білоцерківська музична школа № 3 зареєстрований в Реєстрі, юридична особа не ліквідована і не припинена.

За змістом статті 240-1 КЗпП України, у разі, коли працівника звільнено без законної підстави або з порушенням встановленого порядку, але поновлення його на попередній роботі неможливе внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника), виплатити працівникові заробітну плату за весь час вимушеного прогулу.

Ураховуючи, що відповідач Комунальний заклад Білоцерківської міської ради Білоцерківська музична школа № 3 як юридична особа не ліквідований, висновок суду першої інстанції про поновлення позивачів на роботі є цілком законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно з роз`ясненнями, які викладені у пункті 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зокрема, в зв`язку з незаконним звільненням він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Розмір такого стягнення слід обчислювати відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, виходячи із середньоденного заробітку позивача за два останні місяці роботи до звільнення, помноженого на кількість робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. При цьому середньоденна заробітна плата обчислюється діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів.

Згідно з довідкою Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради середньомісячний заробіток ОСОБА_1 за останні два місяці перед звільненням становив 10 000 грн, а отже середня заробітна плата за день становить 238,10 грн (10 000 грн / 42 робочих дні).

Виходячи із зазначеної довідки суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, належний до виплати ОСОБА_1 складає 27 281,50 грн (238,10 грн. х 115 днів вимушеного прогулу).

Відповідно до довідки Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради середньомісячний заробіток ОСОБА_2 за останні два місяці перед звільненням становив 3 333,34 грн, тому середня заробітна плата за день становить 79,37 грн (3 333,34 грн. / 42 робочих дні).

Таким чином виходячи з цього розміру середньоденної заробітної плати позивача, середній заробіток за час вимушеного прогулу, належний до виплати ОСОБА_2 правильно визначений місцевим судом у розмірі 9 127,55 грн (79,37 грн. х 115 днів вимушеного прогулу).

Згідно із частинами першою, другою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв`язку із знищенням чи пошкодженням майна, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно із роз`ясненнями, викладеними у пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам необхідно враховувати, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Європейський суд з прав людини у справі «Тома проти Люксембурга» (2001 рік), використав принцип, по якому сам факт визнання порушеного права є достатнім для справедливої сатисфакції.

При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях Європейського Суду, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, рішеннях «Тома проти Люксембургу», «Калок проти Франції» (2000) та «Недбала проти Польщі», Європейський Суд дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.

З урахуванням встановленого факту порушення законних прав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у сфері трудових відносин, пов`язаних з незаконним звільненням з роботи, що призвело до їх моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків, що також вимагало додаткових зусиль для організації життя, й з огляду на обставини справи, суті позовних вимог, наданих сторонами доказів і негативних наслідків, що настали в результаті протиправних дій відповідачів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачам була спричинена моральна шкода.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд, виходячи із презумпції того, що порушення прав людини прямо суперечить головним конституційним нормам і завжди викликає у людини негативні емоції, та зауваживши, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення, з урахуванням засад розумності, виваженості і справедливості, суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність відшкодування відповідачем моральної шкоди частково, а саме: ОСОБА_1 у розмірі 4 000 грн, а ОСОБА_2 - 2 000 грн, яка була звільнена з посади на 0,5 ставки.

ЄСПЛвказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції по суті спору визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги відповідачів.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявлених позовів, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, то розподіл судових витрат у вигляді сплаченого відповідачами судового збору відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України не проводиться.

Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Комунального закладу Білоцерківської міської ради Білоцерківська музична школа № 3, Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради Київської області залишити без задоволення, а рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 4 червня 2021 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Головуючий Н.В. Ігнатченко

Судді: С.А. Голуб

Д.О. Таргоній