Постанова

від 21.12.2022 по справі 357/1256/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

21 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 357/1256/21

провадження № 61-6872св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: Комунальний заклад Білоцерківської міської ради «Білоцерківська музична школа № 3», Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради Київської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 червня 2021 року в складі судді Цуранова А. Ю. та постанову Київського апеляційного суду від 22 червня 2022 року в складі колегії суддів: Ігнатченко Н. В., Голуб С. А., Таргоній Д. О., у справі за позовами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Комунального закладу Білоцерківської міської ради «Білоцерківська музична школа № 3», Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради Київської області про визнання незаконним та скасування наказу про розірвання трудового договору, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кожен окремо звернулися до суду з позовами до Комунального закладу Білоцерківської міської ради «Білоцерківська музична школа № 3» (далі - КЗ БМР «Білоцерківська музична школа № 3»), відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради Київської області, який перейменовано на Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради Київської області, про визнання незаконним та скасування наказу про розірвання трудового договору, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на підставі наказу від 10 січня 2018 року № 1-к ОСОБА_1 прийнято на роботу з 12 січня 2018 року до КЗ БМР «Білоцерківська музична школа № 3» на посаду слюсаря-сантехніка за безстроковим трудовим договором, а ОСОБА_2 прийнято на роботу з 03 жовтня 2017 року на посаду завгоспа та за суміщенням на 0,5 ставки костюмером за безстроковим трудовим договором згідно з наказом від 29 вересня 2017 року № 24-к.

16 грудня 2020 року без жодних попереджень було видано накази № 32-к та № 33-к за підписом т.в.о. директора КЗ БМР «Білоцерківська музична школа № 3» Кучерук О. П., завірені печаткою відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради, якими позивачів було звільнено з роботи на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Свої звільнення позивачі вважали незаконними, оскільки їх проведено з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема статті 49-2 КЗпП України, оскільки, як убачається з тексту оскаржуваних наказів № 32-к та № 33-к, їх було звільнено у зв`язку зі зміною в організації виробництва і праці, скороченням чисельності працівників відповідно до наказу від 16 грудня 2020 року № 18-ОД «Про внесення змін до штатного розпису Комунального закладу Білоцерківської міської ради Білоцерківська музична школа № 3 та скорочення чисельності працівників» та у зв`язку зі зменшенням обсягу робіт із організаційно-виробничими обставинами, а також необхідністю проведення змін в організації виробництва і праці, постійного перебування працівника у простої відповідно до наказу від 19 червня 2020 року № 11-к, відсутністю педагогічного навантаження на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Зазначали, що вони не були ознайомлені з жодним із зазначених наказів, які стали підставою для їх звільнення з роботи, ліквідацію музичної школи було скасовано в судового порядку та змін в організації виробництва і праці чи скорочення чисельності або штату працівників у відповідача не відбулося.

У порушення вимог статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору відбулося без попередньої згоди первинної профспілкової організації. 23 квітня 2020 року начальником відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради було незаконно звільнено з посади директора КЗ БМР «Білоцерківська музична школа № 3» ОСОБА_3 . На місце звільненого директора ОСОБА_3 було призначено в.о. директора ОСОБА_4 , з якою у позивачів склалися неприязні стосунки. 24 листопада 2020 року рішенням Білоцерківського міськрайонного суду ОСОБА_3 було поновлено на посаді директора у вказаному закладі та допущено негайне виконання рішення суду в цій частині. Отже, на час видачі наказів про звільнення позивачів з роботи ОСОБА_4 не була директором закладу.

Накази про звільнення позивачів із роботи прийнято посадовою особою КЗ БМР «Білоцерківська музична школа № 3» без належних повноважень. Жодних заяв про звільнення позивачі не подавали і про майбутні скорочення штатних одиниць їх не повідомляли. Звільнення відбулося в період карантинних заходів пандемії на COVID-19 та в скрутний для позивачів період, коли єдиним джерелом доходу є мінімальна заробітна плата. Позивачі є особами пенсійного віку і відсутність роботи та ті невеликі кошти, що недоотримані ними, є значною втратою для їх сімейного бюджету.

Посилаючись на зазначене, позивачі просили суд:

- визнати протиправними та скасувати накази КЗ БМР «Білоцерківська музична школа № 3» від 16 грудня 2020 року № 32-к «Про розірвання трудового договору з слюсарем-сантехніком КЗ БМР «Білоцерківська музична школа № 3» ОСОБА_1 » та № 33-к «Про розірвання трудового договору з сумісним костюмером КЗ БМР «Білоцерківська музична школа № 3» ОСОБА_2 »;

- поновити ОСОБА_1 на посаді слюсаря-сантехніка, а ОСОБА_2 - на посаді костюмера КЗ БМР «Білоцерківська музична школа № 3» із 17 грудня 2020 року;

- стягнути з відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради Київської області на користь позивачів середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення до дня поновлення на роботі та компенсацію моральної шкоди у розмірі 30 000,00 грн кожному.

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 квітня 2021 року за клопотанням представника позивачів об`єднано цивільну справу № 357/1256/21 за позовом ОСОБА_1 з цивільною справою № 357/1341/21 за позовом ОСОБА_2 в одне провадження та замінено відповідача відділ культури і туризму Білоцерківської міської ради Київської області у справі на належного відповідача Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради Київської області.

Короткий зміст рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 червня 2021 року позови задоволено частково.

Визнано протиправними та скасовано накази КЗ БМР «Білоцерківська музична школа № 3» від 16 грудня 2020 року № 32-к та № 33-к.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді слюсаря-сантехніка КЗ БМР «Білоцерківська музична школа № 3» із 17 грудня 2020 року.

Поновлено ОСОБА_2 на посаді костюмера (0,5 ставки) КЗ БМР «Білоцерківська музична школа № 3» із 17 грудня 2020 року.

Стягнено з Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради Київської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 27 381,50 грн, судовий збір у розмірі 908,00 грн та 4 000,00 грн моральної шкоди.

Стягнено з Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради Київської області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 9 127,55 грн, судовий збір у розмірі 908,00 грн та 2 000,00 грн моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивачів на роботі.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання наказів про звільнення незаконними та поновлення позивачів на роботі, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачами не було дотримано порядку та процедури їх звільнення з роботи на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України та не доведено підстав для розірвання трудових договорів. Дійшовши висновку про поновлення позивачів на роботі, суд ухвалив виплатити незаконно звільненим працівникам середній заробіток за час вимушеного прогулу, виходячи із мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про Державний бюджет на 2021 рік». Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд виходив із засад розумності та справедливості.

Постановою Київського апеляційного суду від 22 червня 2022 року апеляційну скаргу КЗ БМР «Білоцерківська музична школа № 3», Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради Київської області залишено без задоволення, а рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 червня 2021 року - без змін.

Погоджуючись із висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про визнання наказів про звільнення незаконними та поновлення позивачів на роботі, апеляційний суд виходив із того, що у наказі про попередження працівників про скорочення штату та чисельності працівників зазначено лише посади, що підлягають скороченню, проте наказ не містить прізвищ тих працівників, яких необхідно попередити про скорочення, а штатний розпис КЗ БМР «Білоцерківська музична школа № 3», затверджений начальником відділу культури і туризму БМР Ковальською Ю. І., до внесення змін до нього та скорочення чисельності працівників відповідачі суду не надали. Крім того, роботодавцем не виконано вимог закону щодо попередження позивачів про майбутнє вивільнення, не запропоновано будь-яку іншу роботу, а також порушено порядок отримання згоди на звільнення від виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членами якої є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

22 липня 2022 року Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради в особі представника Іченської О. Р. звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 червня 2021 року і постанову Київського апеляційного суду від 22 червня 2022 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неповне з`ясування судами обставин, які мають значення для справи, а також застосування судами положення статей 40, 43, 49-2 КЗпП України без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17, постановах Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 127/27008/19, від 27 травня 2020 року у справі № 229/267/18, від 11 червня 2020 року у справі № 359/9332/17, від 24 червня 2020 року у справі № 742/1209/18, від 27 травня 2021 року у справі № 201/6689/19, від 13 жовтня 2021 року у справі № 360/2308/20 (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Заявник посилається на те, що роботодавцем дотриманий порядок звільнення позивача з роботи на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди ухвалили оскаржувані рішення на підставі рішення Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2019 року в справі № 810/4996/18, яке скасовано постановою Верхового Суду від 13 квітня 2022 року. Робота ліквідаційної комісії поновлена, КЗ БМР «Білоцерківська музична школа № 3» ліквідується, що свідчить про те, що суди поновили працівників у заклад, який ліквідується. Крім того, суди помилково встановили реорганізацію КЗ БМР «Білоцерківська музична школа № 3» замість ліквідації школи, що розпочалася в 2018 році, та зазначили про зобов`язання роботодавця працевлаштувати працівників нібито реорганізованої установи.

Також суди позбавили права надавати представнику профспілкової організації згоду на звільнення та надали статус виборному органу первинної профспілкової організації, який в свою чергу не зареєстрований у Міністерстві юстиції України, що не відповідає Закону України «Про профспілки, їх права та гарантії діяльності» від 15 вересня 1999 року № 1045-XIV.

Зазначає, що позивачі були повідомлені про скорочення їх посад, однак вони відмовилися поставити свої підписи про їх повідомлення, про що були складені відповідні акти.

Зазначає, що посилання позивачів на те, що питання щодо призначення та звільнення з посад працівників відноситься до повноважень директора Білоцерківської музичної школи № 3 ОСОБА_3 є помилковим, оскільки остання була звільнена із займаної посади 23 квітня 2020 року, тобто станом на 16 грудня 2020 року (день винесення оспорюваних наказів) вона не була директором цієї школи.

Оспорювані накази були видані 16 грудня 2020 року в.о. директора КЗ БМР «Білоцерківська музична школа № 3» ОСОБА_4 . Хоча рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 листопада 2020 року в справі № 357/4897/20 було поновлено ОСОБА_3 на посаді директора КЗ БМР «Білоцерківська музична школа № 3», однак зазначене рішення станом на 16 грудня 2020 року виконане не було, ОСОБА_3 не була поновлена на роботі, тому повноваження ОСОБА_4 припинені не були, що в свою чергу свідчить про наявність у неї повноважень на видачу спірних наказів.

Також заявник у касаційній скарзі посилається на те, що згідно зі штатним розписом КЗ БМР «Білоцерківська музична школа № 3» від 01 вересня 2020 року у навчальному закладі обліковується одна посада на 0,5 ставки костюмера, яку займала ОСОБА_2 , та яка підлягала скороченню, та одна посада слюсаря-сантехніка, яку займав ОСОБА_1 , яка також підлягала скороченню. Інші вакантні посади були відсутні, у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників. Крім того, ОСОБА_2 працювала на посаді костюмера 0,5 ставки за суміщенням, документи щодо її фаху і кваліфікації відсутні, на основній роботі працює в музичній школі на посаді завгоспа, іншої роботи, яку вона могла виконувати в КЗ БМР «Білоцерківська музична школа № 3», немає. ОСОБА_1 неодноразово пропонувалося перейти на вакантну посаду слюсаря-сантехніка в школу мистецтв для обслуговування того ж приміщення, без істотних змін роботи, що є також структурним підрозділом відділу культури і туризму, однак останній відмовився, про що складено акти від 23 вересня 2020 року та від 30 вересня 2020 року.

У серпні 2022 року Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради подало до Верховного Суду заяву, в якій, посилаючись на те, що управління не є належним відповідачем у справі, оскільки позивачі працювали за трудовим договором, укладеним із КЗ БМР «Білоцерківська музична школа № 3», від імені якої діяла директор, тому суд першої інстанції безпідставно стягнув саме з Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду, просило суд: визнати неналежним відповідачем Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради; скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 червня 2021 року в частині стягнення з Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради на користь позивачів середній заробіток за час вимушеного прогулу, моральну шкоду та судові витрати.

Також у серпні 2022 року Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради подало до Верховного Суду заяву про нововиявлені обставини, в якій посилаючись на те, що 01 серпня 2022 року КЗ БМР «Білоцерківська музична школа № 3» ліквідований, просить скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 червня 2021 року і постанову Київського апеляційного суду від 22 червня 2022 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи інших учасників справи

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказують на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи скарги висновків судів не спростовують. Тому просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із Білоцерківського міськрайонного суду Київської області.

Справа надійшла до Верховного Суду у жовтні 2022 року.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що згідно з наказом від 10 січня 2018 року № 1-к ОСОБА_1 був прийнятий на посаду слюсаря-сантехніка КЗ БМР «Білоцерківська музична школа № 3» із 12 січня 2018 року із посадовим окладом 2 176,00 грн (т. 1 а. с. 9).

Згідно з наказом від 29 вересня 2017 року № 24-к ОСОБА_2 прийнята на посаду завгоспа КЗ БМР «Білоцерківська музична школа № 3» із 03 жовтня 2017 року з посадовим окладом 2 176,00 грн та за суміщенням на 0,5 ставки костюмера з посадовим окладом 1 744,00 грн (т. 1 а. с. 73).

Відповідно до пунктів 1.1, 1.2, 1.3 Статуту КЗ БМР «Білоцерківська музична школа № 3», затвердженого рішенням Білоцерківської міської ради Київської області від 22 грудня 2016 року № 398-22-VII, КЗ БМР «Білоцерківська музична школа № 3» - початковий спеціалізований мистецький навчальний заклад (школа естетичного виховання) - є початковою ланкою спеціалізованої мистецької освіти, належить до системи позашкільної освіти у сфері культури, заснований Білоцерківською міською радою Київської області на комунальній формі власності. Заклад має статус державного закладу освіти, підзвітний та підпорядкований відділу культури та туризму Білоцерківської міської ради.

Пунктом 2.1 Статуту передбачено, що заклад є юридичною особою, діє на підставі статуту, затвердженого засновником, має круглу печатку, кутовий штамп та інші штампи і обслуговується централізованою бухгалтерією відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради.

Керівництво закладом здійснює його директор, який призначається та звільняється з посади начальником відділу культури та туризму Білоцерківської міської ради (пункти 5.1, 5.2 Статуту).

Відповідно до пункту 5.3 Статуту керівник закладу, зокрема, призначає на посади та звільняє з посад педагогічних та інших працівників закладу, за дорученням відділу культури представляє заклад в усіх підприємствах, установах та організаціях (т. 1 а. с. 14-19).

Рішенням Білоцерківської міської ради Київської області від 06 вересня 2018 року № 2788-56-VII «Про організаційно-правові заходи щодо створення Комунального закладу Білоцерківської міської ради Білоцерківська школа мистецтв № 3 в місті Біла Церква» вирішено створити Комунальний заклад Білоцерківської міської ради «Білоцерківська школа мистецтв № 3» та припинити юридичну особу - Комунальний заклад Білоцерківської міської ради «Білоцерківська музична школа № 3» (код за ЄДРПОУ 02227088) шляхом ліквідації.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2019 року у справі № 810/4996/18 позов Білоцерківської міської організації Профспілки працівників культури до виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області, Білоцерківської міської ради Київської області, треті особи: Міністерство культури України, відділ культури і туризму виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області, про визнання протиправним та скасування рішення задоволено. Рішення Білоцерківської міської ради Київської області від 06 вересня 2018 року № 2788-56-VII «Про організаційно-правові заходи щодо створення Комунального закладу Білоцерківської міської ради «Білоцерківська школа мистецтв № 3 в місті Біла Церква»» скасовано (т. 1 а. с. 20).

27 серпня 2020 року за підписом в. о. директора КЗ БМР «Білоцерківська музична школа № 3» Кучерук О. П. видано наказ № 07/2-ОД «Про внесення змін до штатного розпису та скорочення чисельності працівників», згідно з яким у зв`язку зі зміною в організації виробництва і праці та відсутністю обсягу робіт та з організаційно-виробничими обставинами щодо затвердженого контингенту учнів на 2019-2020 навчальний рік у кількості 81 відповідно до рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 13 серпня 2019 року № 565, вирішено підготувати та внести зміни до штатного розпису у зв`язку із скороченням чисельності працівників за посадами з 15 грудня 2020 року та вивести із штатного розпису шляхом скорочення посади: викладач-спеціаліст 1 категорії - 0,25 ставки; концертмейстер-спеціаліст 1 категорії - 0,25 ставки; викладач-спеціаліст 1 категорії - 0,89 ставки; секретар - 0,5 ставки, костюмер - 0,5 ставки, завідувач господарством - 0,5 ставки, слюсар-сантехнік - 1 ставка (т. 2 а. с. 84, 85).

01 вересня 2020 року в. о. директора КЗ БМР «Білоцерківська музична школа № 3» Кучерук О. П. у зв`язку зі зміною в організації виробництва і праці, за відсутності обсягу робіт та чисельності працівників видано наказ № 10-ОД «Про попередження працівників комунального закладу про майбутнє скорочення штату та чисельності працівників музичної шкоди». Так, у наказі зазначено: підготовити та внести зміни в штатний розпис музичної школи № 3, вивести зі штатного розпису шляхом скорочення чисельність працівників, а саме за посадами: викладач-спеціаліст 1 категорії - 0,25 ставки; концертмейстер-спеціаліст 1 категорії - 0,25 ставки; викладач-спеціаліст 1 категорії - 0,89 ставки; секретар - 0,5 ставки; костюмер - 0,5 ставки; завідувач господарством - 0,5 ставки; слюсар-сантехнік - 1 ставка. Вказаним наказом зобов`язано голову профспілкового комітету ОСОБА_5 довести до відома кожному працівнику, посада якого може бути скорочена відповідно до зазначеного наказу. ОСОБА_5 ознайомлена з указаним наказом під підпис 01 вересня 2020 року (т. 2 а. с. 87).

09 вересня 2020 року та 29 вересня 2020 року в. о. директора «Білоцерківська музична школа № 3» Кучерук О. П. направила на адресу голови первинної профспілкової організації КЗ БМР «Білоцерківська музична школа № 3» Гримашевич Л. С. повідомлення та подання, відповідно до яких повідомляла про зміни в організації виробництва і праці та відсутність обсягу робіт у зв`язку з організаційно-виробничими обставинами, майбутнім скороченням штату та чисельності працівників, та просила дати згоду на звільнення, зокрема, позивачів та повідомити їх, що їх посади з 15 грудня 2020 року будуть скорочені, а вони будуть звільнені на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України (т. 2 а. с. 88, 103, 104).

На вказані звернення головою первинної профспілкової організації ОСОБА_5 була надана доповідна про належне сповіщення працівників щодо скорочення штату та повідомлення «Про надання згоди на звільнення працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату» (т. 1 а. с. 174).

Наказом в. о. директора КЗ БМР «Білоцерківська музична школа № 3» Кучерук О. П. від 16 грудня 2020 року № 18-ОД «Про внесення змін до штатного розпису та скорочення чисельності працівників» введено в дію з 17 грудня 2020 року новий штатний розпис закладу та зі штатного розпису шляхом скорочення чисельності працівників виведені працівники за посадами: викладач-спеціаліст 1 категорії - 0,25 ставки; завідуючий відділу баян-акордеон - 1; концертмейстер-спеціаліст 1 категорії - 0,25 ставки; викладач-спеціаліст 1 категорії - 0,89 ставки; секретар - 0,5 ставки; костюмер - 0,5 ставки; завідувач господарством - 0,5 ставки; слюсар-сантехнік - 1 ставка (т. 2 а. с. 107).

Наказом від 16 грудня 2020 року № 32-к розірвано трудовий договір зі слюсарем-сантехніком ОСОБА_1 на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України (т. 1 а. с. 10).

Наказом від 16 грудня 2020 року № 33-к розірвано трудовий договір із костюмером ОСОБА_2 на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України (т. 1 а. с. 74).

Підставою прийняття зазначених наказів стали накази від 01 вересня 2020 року № 10-ОД «Про попередження працівників комунального закладу про майбутнє скорочення штату та чисельності працівників музичної школи» та від 16 грудня 2020 року № 18-ОД «Про внесення змін до штатного розпису та скорочення чисельності працівників», видані за підписом в. о. директора КЗ БМР «Білоцерківська музична школа № 3» Кучерук О. П.

Відповідно до наказу від 28 грудня 2020 року № 118 начальника відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради «Про зняття з фінансування на 2021 рік КЗ БМР «Білоцерківська музична школа № 3» школу знято з фінансування на 2021 рік та виключено цей заклад з облікової та фінансової документації у 2021 році, повідомлено фінансове управління Білоцерківської міської ради і інші установи, організації про виключення цього закладу з переліку всіх закладів, що фінансуються на 2021 рік (т. 2 а. с. 174).

Рішенням Білоцерківської міської ради Київської області від 29 грудня 2020 року № 84-06-VIII «Про внесення змін до загальної структури і штатної чисельності апарату Білоцерківської міської ради та її виконавчих органів» міська рада перейменувала відділ культури і туризму Білоцерківської міської ради в Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради (т. 1 а. с. 51, 52).

Згідно з наказом Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради від 04 січня 2021 року № 02 переміщено заклади культури відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради, зокрема КЗ БМР «Білоцерківська школа мистецтв № 3», в Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на час розгляду справи судами юридична особа КЗ БМР «Білоцерківська музична школа № 3» зареєстрована.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Положеннями частин другої, третьої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Подібні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 755/6539/18-ц (провадження № 61-4367св20), від 04 вересня 2020 року у справі № 760/26233/17 (провадження № 61-9301св19), від 02 червня 2021 року у справі № 753/23520/18 (провадження № 61-3700св20).

Відповідно до частин першої-третьої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється в зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Оскільки обов`язок із працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Статтею 43 КЗпП України у редакції, чинній на момент звільнення позивача, встановлено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.

Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з`явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.

У разі якщо виборний орган первинної профспілкової організації не утворюється, згоду на розірвання трудового договору надає профспілковий представник, уповноважений на представництво інтересів членів професійної спілки згідно із статутом.

Виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) дав згоду на розірвання трудового договору.

Власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніше як через місяць із дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), суд зупиняє провадження у справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) і після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) в наданні згоди на звільнення працівника (частина перша цієї статті) розглядає спір по суті.

Гарантії працівників при незаконному звільненні з роботи та порушенні порядку їх звільнення з роботи визначені законодавцем у статті 235 КЗпП України.

При ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Ураховуючи те, що КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Положення наведених вище процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Проте з урахуванням вимог трудового законодавства у справах, в яких оспорюється незаконність звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання наказів про звільнення незаконними та поновлення позивачів на роботі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів дійшов обґрунтованого висновку про порушення роботодавцем порядку та процедури звільнення позивачів з роботи на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з такими висновками судів у частині вирішення вказаних позовних вимог з огляду на таке.

Як встановили суди та вбачається з матеріалів справи, у жодному з наказів (від 01 вересня 2020 року № 10-ОД та від 16 грудня 2020 року № 18-ОД), які зазначені як підстава для звільнення позивачів з роботи, не вказано, що скорочуються посади, які займають саме ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , та не зазначено їх прізвище, а також у наказах не зазначено прізвища тих працівників, яких необхідно попередити про скорочення, зокрема і позивачів. Крім того, відповідач не надав затверджений штатний розпис комунального закладу, не виконав вимог закону щодо персонального попередження позивачів про майбутнє вивільнення.

Доводи касаційної скарги про належне та своєчасне попередження позивачів про скорочення їх посад, що підтверджується актами, відповідно до яких позивачі ознайомлені з наказами, проте відмовилися ставити підписи про ознайомлення, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки в наказі від 27 серпня 2020 року «Про внесення змін до штатного розпису та скорочення чисельності працівників» вказано попередити працівників про майбутнє скорочення до 15 жовтня 2020 року, а тому, КЗ БМР «Білоцерківська музична школа № 3» не був позбавлений можливості надіслати копію відповідного документу поштою або іншим чином виконати вимоги закону про персональне попередження працівників про майбутнє скорочення посади. Крім того, враховуючи зміст наказу від 01 вересня 2020 року № 10-ОД, в якому відсутні прізвища позивачів, а також відсутність будь-яких інших документів, в яких було б зазначено, що скороченню підлягають саме посади ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а позивачі - звільненню, та з яким позивачі ознайомлені, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, про порушення відповідачем порядку та процедури звільнення позивачів, оскільки належних і допустимих доказів виконання відповідачем вимог статті 49-2 КЗпП України щодо персонального попередження про наступне вивільнення позивачів матеріали справи не містять.

Також звільнення позивачів відбулося із порушенням вимог статті 49-2 КЗпП України, оскільки при їх звільненні не було запропоновано жодної з вакантних на підприємстві посад, тобто роботодавцем не виконаний обов`язок із працевлаштування працівника.

Посилання відповідача в касаційній скарзі як на доказ виконання вказаних вимог закону на те, що він неодноразово пропонував ОСОБА_1 перейти на вакантну посаду слюсаря-сантехніка в школу мистецтв для обслуговування того ж приміщення, без істотних змін роботи, що є також структурним підрозділом відділу культури і туризму, однак останній відмовився, про що складено акти від 23 вересня 2020 року та 30 вересня 2020 року, не може бути прийнято колегією суддів до уваги, оскільки суди надали оцінку зазначеним актам і правомірно не прийняли їх до уваги як належний доказ, оскільки вони не відповідають вимогам статті 95 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Крім того, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що роботодавцем порушений порядок отримання згоди первинної профспілкової організації на розірвання трудових договорів з позивачами, оскільки така згода була надана одноособово головою профспілкової організації Білоцерківської музичної школи № 3 Гримашевич Л. С., а не за рішенням виборного органу, як це передбачено статтею 43 КЗпП України та пунктом 10 статті 38 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». При цьому питання про надання згоди на звільнення працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України було розглянуто одноособово ОСОБА_5 у відсутність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Матеріали справи не містять доказів подання позивачами заяв щодо розгляду вказаного питання у їх відсутності.

Встановивши, що звільнення позивачів відбулося без законної на те підстави, суди дійшли правильного висновку про відшкодування завданої позивачам внаслідок її незаконного звільнення моральної шкоди, розмір якої обґрунтовано визначено залежно від характеру та обсягу страждань позивачів, виходячи із засад розумності та справедливості.

Також з урахуванням встановлених фактичних обставин справи обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, про стягнення з відповідача на користь позивачів середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, розмір якого визначений судом відповідно до пункту 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Доводи Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради про те, що управління є неналежним відповідачем у справі та суд першої інстанції безпідставно стягнув з нього середній заробіток за час вимушеного прогулу, моральну шкоду та судові витрати не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 23 Закону України «Про позашкільну освіту» (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) трудові відносини в системі позашкільної освіти регулюються законодавством України про працю, Законом України «Про освіту», цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

З преамбули Закону України «Про освіту» вбачається, що цей Закон регулює суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов`язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також визначає компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 1 Закону України «Про освіту» (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) засновник закладу освіти є орган державної влади від імені держави, відповідна рада від імені територіальної громади (громад), фізична та/або юридична особа, рішенням та за рахунок майна яких засновано заклад освіти або які в інший спосіб відповідно до законодавства набули прав і обов`язків засновника.

Згідно з частинами четвертою-шостою статті 14 Закону України «Про освіту» державні заклади позашкільної освіти утворюються центральними органами виконавчої влади та фінансуються за кошти державного бюджету. Інші заклади позашкільної освіти утворюються органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, у тому числі релігійними організаціями, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законодавством порядку, іншими юридичними і фізичними особами, за наявності необхідної матеріально-технічної та науково-методичної бази, педагогічних та інших працівників.

Фінансування позашкільної освіти здійснюється за кошти засновника, державного та/або місцевих бюджетів, батьків, з інших джерел, не заборонених законодавством.

Органи місцевого самоврядування створюють умови для доступності позашкільної освіти шляхом формування, утримання та розвитку мережі закладів позашкільної освіти відповідно до освітніх, культурних, духовних потреб та запитів населення.

За змістом частин третьої, шостої та восьмої статті 22 Закону «Про освіту» заклад освіти залежно від засновника може діяти як державний, комунальний, приватний чи корпоративний. Статус, організаційно-правова форма, тип закладу освіти визначаються засновником і зазначаються в установчих документах закладу освіти. Заклади освіти діють на підставі власних установчих документів, що затверджуються їх засновниками відповідно до законодавства.

Статтею 24 Закону України «Про освіту» передбачено, що система управління закладами освіти визначається законом та установчими документами. Установчі документи закладу освіти повинні передбачати розмежування компетенції засновника (засновників), інших органів управління закладу освіти та його структурних підрозділів відповідно до законодавства. Управління закладом освіти в межах повноважень, визначених законами та установчими документами цього закладу, здійснюють: засновник (засновники); керівник закладу освіти; колегіальний орган управління закладу освіти; колегіальний орган громадського самоврядування; інші органи, передбачені спеціальними законами та/або установчими документами закладу освіти.

У статті 25 Закону України «Про освіту» визначені права і обов`язки засновника закладу освіти, відповідно до якої засновник закладу освіти або уповноважений ним орган (особа), серед іншого, приймає рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію, зміну типу закладу освіти, затверджує статут (його нову редакцію), укладає засновницький договір у випадках, визначених законом; укладає строковий трудовий договір (контракт) з керівником закладу освіти, обраним (призначеним) у порядку, встановленому законодавством та установчими документами закладу освіти; розриває строковий трудовий договір (контракт) з керівником закладу освіти з підстав та у порядку, визначених законодавством та установчими документами закладу освіти; затверджує кошторис та приймає фінансовий звіт закладу освіти у випадках та порядку, визначених законодавством; реалізує інші права, передбачені законодавством та установчими документами закладу освіти.

Заклад позашкільної освіти є юридичною особою. Форма власності закладу позашкільної освіти визначається відповідно до законодавства (частина перша статті 12 Закону України «Про позашкільну освіту»). Заклад позашкільної освіти діє на підставі статуту, що затверджується засновником закладу (частина перша статті 13 Закону України «Про позашкільну освіту»).

Як встановили суди та вбачається з матеріалів справи, відповідно до пунктів 1.1, 1.2, 1.3 Статуту КЗ БМР «Білоцерківська музична школа № 3», затвердженого рішенням Білоцерківської міської ради Київської області від 22 грудня 2016 року № 398-22-VII, КЗ БМР «Білоцерківська музична школа № 3» - початковий спеціалізований мистецький навчальний заклад (школа естетичного виховання) - є початковою ланкою спеціалізованої мистецької освіти, належить до системи позашкільної освіти у сфері культури, заснований Білоцерківською міською радою Київської області на комунальній формі власності. Заклад має статус державного закладу освіти, підзвітний та підпорядкований відділу культури та туризму Білоцерківської міської ради.

Пунктом 2.1 Статуту передбачено, що заклад є юридичною особою, діє на підставі статуту, затвердженого засновником, має круглу печатку, кутовий штамп та інші штампи і обслуговується централізованою бухгалтерією відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради.

Керівництво закладом здійснює його директор, який призначається та звільняється з посади начальником відділу культури та туризму Білоцерківської міської ради (пункти 5.1, 5.2 Статуту).

Відповідно до пункту 5.3 Статуту керівник закладу, зокрема, призначає на посади та звільняє з посад педагогічних та інших працівників закладу, за дорученням відділу культури представляє заклад в усіх підприємствах, установах та організаціях (т. 1 а. с. 14-19).

Відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування (частина друга статті 17 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Установлено, що рішенням Білоцерківської міської ради від 29 грудня 2020 року № 84-06-VIII відділ культури і туризму Білоцерківської міської ради перейменовано на Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради, тобто юридична особа є тією самою, лише проведено перейменування.

Відділ культури і туризму БМР є структурним підрозділом Білоцерківської міської ради (пункт 1.1 Положення про відділ культури і туризму БМР (нова редакція), затвердженого рішенням Білоцерківської міської ради Київської області від 30 серпня 2018 року № 2569-55-VII). Головною місією діяльності відділу є, зокрема, реалізація єдиної державної політики в сфері культури. Серед основних завдань відділу є організаційно-методичне керівництво діяльністю підвідомчих закладів та підприємств культури (пункт 3.1 Положення про відділ культури і туризму БМР). Відділ відповідно до покладених на нього завдань забезпечує реалізацію державної політики з питань культури, у тому числі, сприяє розвитку мережі і матеріально-технічної бази закладів та установ культури, раціональній розстановці кадрів (пункт 4.1 Положення про відділ культури і туризму БМР).

Пунктами 7.5 та 7.6 Положення про відділ культури і туризму БМР визначено, що структурним підрозділом відділу є централізована бухгалтерія, яка обслуговує адміністративний апарат відділу та підвідомчі заклади культури. Перелік підвідомчих відділу комунальних закладів, підприємств та установ культури Білоцерківської міської ради базової мережі міста затверджується рішенням міської ради. Зазначене кореспондується з частиною третьою статті 23 Закону України «Про культуру».

З урахуванням наведених вище вимог закону та встановлених судами обставин справи, а також враховуючи те, що КЗ БМР «Білоцерківська музична школа № 3» хоча і є самостійною юридичною особою, однак вона заснована на комунальній власності, підзвітна та підпорядкована відділу культури та туризму Білоцерківської міської ради, назву якого змінено на Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради, та обслуговувалася централізованою бухгалтерією, яка є структурним підрозділом відділу та обслуговує підвідомчі йому комунальні заклади культури (у тому числі вказану школу). Тому суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради на користь позивачів середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди та судових витрат.

Тому доводи касаційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами в оскаржуваних судових рішеннях висновку Верховного Суду щодо застосування положень статей 40, 43, 49-2 КЗпП України, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 та постановах Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 127/27008/19, від 27 травня 2020 року у справі № 229/267/18, від 11 червня 2020 року у справі № 359/9332/17, від 24 червня 2020 року у справі № 742/1209/18, від 27 травня 2021 року у справі № 201/6689/19, від 13 жовтня 2021 року у справі № 360/2308/20, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 зроблено висновок, що за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення.

У постанові від 16 грудня 2020 року у справі № 127/27008/19 Верховний Суд дійшов висновку про скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд для встановлення фактичних обставин, які мають суттєве значення для справи, тобто правовий висновок не був сформований.

У постанові від 27 травня 2020 року у справі № 229/267/18 Верховний Суд дійшов висновку про залишення без змін оскаржуваних судових рішень з тих підстав, що встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, суди дійшли правильного висновку, що звільнення позивача відбулося із дотриманням вимог трудового законодавства та процедури звільнення у зв`язку із скороченням чисельності штату роботодавця. Відсутні належні та допустимі докази того, що звільнення позивача було незаконним, а роботодавцем порушено процедуру про її звільнення.

У постанові від 24 червня 2020 року у справі № 742/1209/18 сформовано висновок, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог, Верховний Суд виходив із того, що відповідач неналежно виконав вимоги частини другої статті 40 та частини третьої статті 49-2 КЗпП щодо працевлаштування свого працівника, оскільки не запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Доказів відмови позивача від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві суди не встановили. Відповідачем не доведено належними та допустимими доказами те, що позивач не відповідала визначеній посаді по кваліфікаційним вимогам та досвіду, оскільки не надано суду доказів на підтвердження зазначених обставин, враховуючи дані трудової книжки, згідно з якими позивач була переведена на посаду озеленювача 4 розряду та відсутність даних щодо зміни специфіки роботи за час перебування на іншій посаді.

У постанові Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 201/6689/19 предметом заявлених позовних вимог є скасування наказу про скорочення штату та чисельності закладу. Тобто висновки щодо застосування норм права, які викладені у зазначеній постанові Верховного Суду, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин в справі, що переглядається (неоднаковий предмет позову та різне матеріально-правове регулювання). Тобто обставини, встановлені судами в цій справі, відрізняються від обставин, встановлених у справі, на судове рішення в якій посилався заявник.

У постанові Верховного Суду від 13 жовтня 2021 року у справі № 360/2308/20 сформовано висновок, що однією з правових гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. При цьому власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Тобто роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Крім того, відомості щодо ухвалення Верховним Судом постанови від 11 червня 2020 року у справі № 359/9332/17 в Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутні.

З урахуванням викладеного колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про те, що висновки судів попередніх інстанцій в цій справі не суперечать висновкам суду касаційної інстанції, викладеним у постановах від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17, від 27 травня 2020 року у справі № 229/267/18, від 24 червня 2020 року у справі № 742/1209/18, від 13 жовтня 2021 року у справі № 360/2308/20, оскільки у справі, яка переглядається, та у постановах суду касаційної інстанції, на які посилається заявник у касаційній скарзі, судами встановлені різні фактичні обставини справи.

Посилання відповідача на те, що 01 серпня 2022 року КЗ БМР «Білоцерківська музична школа № 3» ліквідований, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог, не може бути прийнято до уваги, оскільки станом на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій юридична особа КЗ БМР «Білоцерківська музична школа № 3» зареєстрована, не припинена, не ліквідована.

Інші доводи, наведені заявником, у цілому є ідентичними доводам, викладеним у апеляційній скарзі, яким уже надавалася оцінка судом апеляційної інстанції, а тому вони не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Таким чином, висновки судів відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані, і з якими погоджується й суд касаційної інстанції.

Крім того, судами всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими (частина третя статті 89 ЦПК України).

При цьому наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і на такі заявник не вказує.

Таким чином, Верховний Суд у межах доводів касаційної скарги дійшов висновку, що вони належним чином не підтверджені та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 17 червня 2022 року в справі № 357/1330/21 (провадження № 61-983св22).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 червня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко