Постанова

від 20.06.2022 по справі 695/3005/19

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/189/22Головуючий по 1 інстанціїСправа №695/3005/19 Категорія: 302000000 Степченко М. Ю. Доповідач в апеляційній інстанції Гончар Н. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2022 рокум. Черкаси

Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:

Гончар Н.І., Василенко Л.І., Фетісової Т.Л.

секретар Попова М.В.

учасники справи:

позивач - Золотоніська міська рада;

відповідач - ОСОБА_1 ;

представник відповідача - Сучило Артем Олегович;

особа, яка подала апеляційну скаргу - представник відповідача - адвокат Сівов Юрій Юрійович;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сівова Юрія Юрійовича на рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 03 березня 2021 року у справі за позовом Золотоніської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів за фактичне користування земельною ділянкою без оформлення права на неї,

в с т а н о в и в:

у вересні 2019 року Золотоніська міська рада звернулась до суду із вказаним позовом, в обґрунтування якого зазначила, що відповідач є власником об`єктів нерухомості, розміщених на земельній ділянці площею 2,0730 га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7110494503:01:002:0008, та право користування якою відповідач у встановленому законом порядку не оформив.

Посилаючись на положення ст. 1212 Цивільного кодексу України та висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17, позивач вказує, що відповідач, як фактичний користувач вказаної земельної ділянки, без достатньої правової підстави за рахунок Золотоніської міської ради як власника земельної ділянки, зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування даною ділянкою, та має повернути ці кошти позивачу.

Відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 25 березня 2019 року нормативна грошова оцінка земельної ділянки кадастровий номер 7110494503:01:002:0008 становить 2 564 093 грн 70 коп. Як зазначено у позові, за період з 01 вересня 2016 року по 01 вересня 2019 року відповідач мав заплатити за користування вказаною земельною ділянкою 305 662 грн 42 коп.

Враховуючи наведене, позивач просив суд стягнути з відповідача на користь позивача кошти в сумі 305 662,42 грн.

Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 03 березня 2021 року позов задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 на користь Золотоніської міської ради суму грошових коштів у розмірі 305 662,42 грн.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду обґрунтоване тим, що позовні вимоги Золотоніської міської ради доведені належними доказами, а відповідачем не надано відповідних доказів правомірного користування спірною земельною ділянкою, а також користування земельною ділянкою у розмірі, меншому, ніж визначено позивачем.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник відповідача - адвокат Сівов Юрій Юрійович подав апеляційну скаргу та просить скасувати рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 03 березня 2021 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

У апеляційній скарзі вказує, що суд першої інстанції у своєму рішенні помилково ототожнює позовну давність по поданню в суд позову із позовною давністю матеріальних вимог в три роки.

Зазначає, що відповідач міг користуватись земельною ділянкою площею 3501,5 кв.м., на якій розташоване належне йому нерухоме майно. На спірній земельній ділянці знаходиться водонапірна башта, що відноситься до зон санітарної охорони, тому відповідач не міг користуватись земельною ділянкою площею 2,073 га, оскільки стаття 141 ЗК України забороняє використання земельної ділянки не по цільовому використанню не за цільовим призначенням, засобами, що протирічать екологічним вимогам.

Вважає, що земельна ділянка площею 2,073 га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7110494503:01:002:0008, не є сформованою, як стверджує суд, у зв`язку з тим, що земельна ділянка припиняє своє існування як об`єкт цивільних прав у випадку її поділу за цільовим призначенням (ч. 13 ст. 79-1 ЗК України).

Звертає увагу, що згідно з пунктом 12.9 Договору оренди земельної ділянки від 25 січня 2012 року позивач не передав відповідачу акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), акт погодження меж земельної ділянки по АДРЕСА_1 , та акт передачі на зберігання межових знаків, що є невід`ємною частиною договору оренди спірної земельної ділянки відповідно до статті 55 Закону України «Про землеустрій».

Вважає, що відсутність цих актів підтверджує, що земельна ділянка, площею 2,073 га є неоформленою, тому не є об`єктом цивільних прав.

Вказує, що позивачем самостійно визначено розмір зобов`язання шляхом арифметичного розрахунку. При цьому судом не з`ясовувалось чи розроблялось, погоджувалось та затверджувалась нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки у визначеному законодавством порядку, як і не з`ясовувалось питання звідки позивачем бралися вихідні дані для розрахунку недоотриманого доходу за фактичне користування земельною ділянкою.

Із посиланням на постанову КМУ № 522 від 19 червня 2019 року вказує, що позивачем не було використано заходи досудового врегулювання спору шляхом складення акту комісії органу місцевого самоврядування для визначення розміру збитків чи розміру безпідставно збережених коштів, доведення змісту такого акту до відповідача та надання одного місяця для добровільної сплати визначеної суми.

Зазначає, що судом не враховано, що для сторін залишається незмінною і діючою нормативно-грошова оцінка землі на момент укладення договору оренди земельної ділянки від 25 січня 2012 року.

Скаржник вважає, що позивачем не надано доказів переходу спірної земельної ділянки з державних земель до комунальної власності, тому у позивача відсутнє право на вказану земельну ділянку.

Вказує, що суд першої інстанції не звернув увагу на рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 01 березня 2013 року, яке залишене без змін рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 21 жовтня 2013 року в частині визнання укладеним договору оренди земельної ділянки від 25 січня 2012 року, що підтверджує правомірність використання відповідачем земельної ділянки.

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

Заслухавши представника відповідача - адвоката Сучила А.О., який з`явився в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає наступне.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно із Витягом з державного земельного кадастру про земельну ділянку від 03 червня 2019 року №НВ-7110555252019, інформацію про зареєстроване право власності на земельну ділянку площею 2,0730 га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7110494503:01:002:0008, цільове призначення: 11.02 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості під існуючий комплекс нежилих приміщень, в Державному земельному кадастрі відсутня.

Згідно з договором купівлі-продажу комплексу від 22 березня 2010 року Закрите акціонерне товариство «Віталь» передало у власність громадянину Франції Дербах Ніколасу комплекс нежилих приміщень, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до вказаного договору земельна ділянка, на якій знаходиться комплекс, площею 2,0730, не приватизована. Кадастровий номер 7110494503:01:002:0008.

Право власності відповідача на вказаний комплекс зареєстровано 24 березня 2010 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 72376092 від 07 листопада 2016 року.

Рішенням Золотоніської міської ради від 14 травня 2010 року № 52-37/V надано дозвіл відповідачу на розробку технічної документації щодо підтвердження права користування земельною ділянкою площею 2,0730 га в оренду, для виробничого призначення в АДРЕСА_1 за рахунок забудованих земель Золотоніської міської ради.

Рішенням Золотоніської міської ради від 22 грудня 2010 року № 2-54/VІ, зокрема затверджено відповідачу технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку площею 2,0730 га під існуючим комплексом нежилих приміщень для виробничого призначення по АДРЕСА_1 за рахунок земель промисловості Золотоніської міської ради; надано відповідачу в оренду терміном 3 роки земельну ділянку площею 2,0730 га по АДРЕСА_1 під існуючий комплекс нежилих приміщень для виробничого призначення за рахунок земель промисловості Золотоніської міської ради; зобов`язано відповідача в місячний термін заключити договір оренди земельної ділянки з Золотоніською міською радою та пройти державну реєстрацію в Золотоніській міській філії «Центр ДЗК»; затверджено відповідачу нормативну грошову оцінку земельної ділянки площею 2,0730 га по АДРЕСА_1 в розмірі 1 116 932 грн 40 коп., з розрахунку 53 грн 88 коп. за 1 кв. м.; встановлено відповідачу щорічну орендну плату за земельну ділянку площею 2,0730 га по АДРЕСА_1 в розмірі 4% (44 677 грн 30 коп.) від її нормативної грошової оцінки; зобов`язано відповідача відшкодувати втрати, понесені місцевим бюджетом за період використання вищевказаної земельної ділянки без правоустановчих документів (договору оренди); щомісячна орендна плата вноситься рівними частинами протягом 30-ти календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця в сумі 3 723 грн 11 коп.

Після ознайомлення із рішенням міської ради від 22 грудня 2010 року № 2-54/VІ, та проектом договору оренди земельної ділянки, представник відповідача 28 грудня 2010 року звернулася з листом до міського голови з проханням розглянути на сесії Золотоніської міської ради питання про зменшення з 4% до 3% орендної ставки від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

На підставі вказаного листа був підготовлений проект рішення Золотоніської міської ради, однак на сесії міської ради, яка відбулася 26 січня 2011 року, питання з даного приводу не було прийняте у зв`язку з тим, що не набрало достатньої кількості депутатських голосів. 01 лютого 2011 року Золотоніська міська рада повідомила представника відповідача про неприйняття рішення щодо зменшення проценту орендної плати за землю.

21 липня 2011 року у зв`язку з невиконанням відповідачем рішення Золотоніської міської ради від 22 грудня 2010 року №2-54/VІ, довіреній особі відповідача направлено Попередження про термінове вжиття заходів щодо погашення заборгованості по орендній платі, та укладення договору оренди земельної ділянки. Однак відповідач вимогу не виконав, тому виконавчий комітет Золотоніської міської ради звернувся до суду з позовом до відповідача про зобов`язання оформити правовстановлюючі документи на користування земельною ділянкою та стягнення заборгованості за оренду землі.

25 січня 2012 року між Золотоніською міською радою та громадянином Франції ОСОБА_1 було укладено договір оренди земельної ділянки в АДРЕСА_1 під існуючим комплексом нежилих приміщень для виробничого призначення площею 2,0730 га, по якому сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, однієї з яких є розмір орендної плати.

Вказані обставини встановлені рішеннями Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 01 березня 2013 року та Апеляційного суду Черкаської області від 21 жовтня 2013 року у справі № 2306/1085/12.

В матеріалах справи відсутні докази реєстрації у встановленому законом порядку договору оренди спірної земельної ділянки, укладеного між сторонами 25 січня 2012 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що відповідач фактично користувався спірною земельною ділянкою, яка є комунальною власністю, однак, не сплачував за користування земельною ділянкою орендну плату, тому з відповідача слід стягнути на користь позивача безпідставно збережені кошти.

Такі висновки суду відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року у справі № 646/4738/19.

Спірні правовідносини регулюються положеннями ЗК України, ЦК України, Закону України «Про оренду землі», Закону України «Про оцінку земель».

У частині першій статті 79 ЗК України передбачено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

У статті 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Право власності відповідача на комплекс нежитлових будівель, який знаходиться на спірній земельній ділянці, зареєстроване у встановленому чинним на час укладення договору купівлі-продажу законодавством, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 72376092 від 07 листопада 2016 року.

Відповідно до частин першої та другої статті 120 ЗК України, чинної на час виникнення спірних правовідносин, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Згідно з частиною шостою статті 120 ЗК України укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов`язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера.

Таким чином після укладення договору купівлі-продажу нежитлових будівель і державної реєстрації прав власності на них у відповідача, як покупця, могло б виникнути право користування земельною ділянкою, на якій розташовані відповідні будівлі.

Незважаючи на те, що нежитлові будівлі не можуть бути відокремлені від земельних ділянок, на яких вони розташовані, вказаними положеннями закону було врегульовано правовий режим нерухомого майна і правовий режим земельних ділянок, на яких воно розташовано, а отже, користувач земельної ділянки зобов`язаний сплачувати за користування нею певну плату, що відповідає положенням статті 206 ЗК України, та оформити право користування земельною ділянкою.

Відповідно до частини першої статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

До правовідносин, які виникли між сторонами безпосередньо у цій справі, щодо виникнення прав у відповідача на земельну ділянку, має застосовуватися спеціальна норма закону, а саме стаття 120 ЗК України у редакції, чинній на час укладення договорів купівлі-продажу, в якій не передбачалося необхідності формування земельної ділянки, як об`єкта цивільних прав при придбанні нежитлових будівель.

Таким чином, необхідність встановлення сформованості земельної ділянки, як об`єкта оренди, визначення її меж, кадастрового номера, внесення інформації до Державного земельного кадастру залежить від конкретних обставин справи.

Згідно з частинами першою та другою статті 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер.

Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно з частиною першою статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Таким чином, Верховний Суд у постанові від 14 лютого 2022 року дійшов висновку про те, що, з урахуванням конкретних обставин справи, для застосування положень статті 1212 ЦК України не є обов`язковим встановлення сформованості земельної ділянки. Колегія суддів вважає, що правовідносини у даній справі є аналогічними зі справою, яка розглядалась Верховним Судом, тому висновки, викладені у постанові від 14 лютого 2022 року, підлягають до застосування і у даній справі.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частина перша статті 1166 ЦК України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. А згідно з пунктом д) частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Аналіз вказаних положень ЦК України та ЗК України свідчить про те, що відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкода заподіяна не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 ЦК України).

Положення глави 83 ЦК України застосовуються, зокрема, до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (пункт 4 частини третьої статті 1212 ЦК України).

За змістом статті 1212 ЦК України передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали. Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, - яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі від початку правовідношення, - та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Якщо тлумачити приписи статті 1212 ЦК України телеологічно, тобто згідно з їхніми цілями, то до випадків безпідставного набуття та збереження майна належить також збереження особою без достатніх правових підстав у себе виплати, яку вона відповідно до закону мала віддати (перерахувати) іншій особі згідно з покладеним на неї за законом обов`язком (зменшення обов`язку).

Аналогічні за змістом правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19, провадження № 12-12 гс 21, від 9 листопада 2021 року у справі № 9051680/20, провадження № 12-48 гс 21, а також Об`єднаної Палати Верховного Суду у справі № 646/4738/19 від 14 лютого 2022 року.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач, як покупець нерухомого майна, яке розташоване на спірній земельній ділянці, не оформивши у встановленому законом порядку право оренди з її власником, фактично користується цією земельною ділянкою без достатньої правової підстави.

Отже, предметом позову у справі, яка переглядається, є стягнення з відповідача, як власника нерухомого майна, коштів за фактичне користування земельною ділянкою, на якій воно розташовано, як правильно було визначено судом першої інстанції.

Водночас колегія суддів не може погодитися з визначеним судом розміром безпідставно збережених коштів, з огляду на таке.

Як визначено сторонами у Договорі оренди земельної ділянки від 25 січня 2012 року, щорічна загальна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 4 % від її нормативної грошової оцінки 1116932,40 грн; розмір грошової оцінки не є сталим і змінюється, виходячи з проведення щорічної індексації на підставі вимог діючого законодавства України.

Розрахунок не сплаченої відповідачем орендної плати позивачем було здійснено виходячи із встановленого договором розміру - 4 % від її нормативної грошової оцінки.

Згідно з пунктом в) частини першої статті 96 ЗК України землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Відповідно до статті 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Отже, єдиною формою здійснення плати за користування спірною земельною ділянкою для ОСОБА_1 , як землекористувача, могла бути орендна плата. Таким чином, розмір безпідставно збережених коштів за користування спірною земельною ділянкою має визначатися як розмір неодержаної орендної плати за землю.

Згідно з частиною другою статті 21 Закону України «Про оренду землі» розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 287.1 статті 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

У пункті 289.1 статті 289 ПК України передбачено, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 13 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності.

Розрахунок нормативно грошової оцінки земельної ділянки здійснюється відповідно до Методики нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 року № 213, чинної на час виникнення спірних правовідносин.

Згідно з частиною другою статті 20 Закону України «Про оцінку земель» дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про оцінку земель» витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Отже, витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, який підтверджує дані про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (постанова Об`єднаної Палати Верховного Суду від 14 лютого 2022 року).

Відповідно до пунктів 288.4, 288.5 Податкового кодексу України, який був чинний у 2016-2017 роках, розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

З 01 січня 2018 року набрали чинності зміни до статті 288 Податкового кодексу України та пунктом 288.5 визначено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки.

З огляду на викладене, оскільки договір оренди землі між сторонами не було зареєстровано у встановленому законом порядку, а матеріали справи не містять розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території у 2016-2017 роках, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо розрахунку розміру орендної плати, виходячи із встановленого у договорі від 25 січня 2012 року - 4 % від нормативної грошової оцінки.

Водночас оскільки законодавством визначено, що з 01 січня 2018 року мінімальний розмір орендної плати становить не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, колегія суддів вважає помилковим розрахунок орендної плати за 2018-2019 роки, виходячи із умов договору, який не зареєстровано у встановленому порядку. У зв`язку з наведеним розрахунок орендної плати за 2018-2019 роки слід здійснювати, виходячи із 3 % нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Отже з урахуванням встановленого статтею 257 ЦК України строку позовної давності у три роки, колегія суддів приходить до висновку, що із відповідача слід стягнути на користь позивача безпідставно збережені кошти орендної плати за період з 07 вересня 2016 року по 01 вересня 2019 року в розмірі 262 629,22 грн.

При розрахунку орендної плати колегією суддів взято до уваги розрахунок, наданий позивачем (т. 1 а.с. 22), оскільки відповідачем не надано доказів на спростування вказаного у ньому розміру нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки. Крім того розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки у 2019 році підтверджено Витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 24 травня 2019 року (т. 1 а.с. 21).

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції слід змінити, зменшивши розмір безпідставно збережених коштів, що підлягають до стягнення із ОСОБА_1 на користь Золотоніської міської ради, з 305662,42 грн до 262629,22 грн.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що судом не враховано, що для сторін залишається незмінною і діючою нормативно-грошова оцінка землі на момент укладення договору оренди земельної ділянки від 25 січня 2012 року, є безпідставними, оскільки вказаний договір не зареєстровано у встановленому порядку.

Твердження скаржника про те, що суд першої інстанції не звернув увагу на рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 01 березня 2013 року, яке залишене без змін рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 21 жовтня 2013 року в частині визнання укладеним договору оренди земельної ділянки від 25 січня 2012 року, що підтверджує правомірність використання відповідачем земельної ділянки, не спростовує правильності висновків суду про обов`язок відповідача сплачувати кошти за користування земельною ділянкою.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідач міг користуватись земельною ділянкою площею 3501,5 кв.м., на якій розташоване належне йому нерухоме майно, а на спірній земельній ділянці знаходиться водонапірна башта, що відноситься до зон санітарної охорони, тому відповідач не міг користуватись земельною ділянкою площею 2,073 га, оскільки стаття 141 ЗК України забороняє використання земельної ділянки не по цільовому використанню не за цільовим призначенням, засобами, що протирічать екологічним вимогам, спростовуються матеріалами справи.

Так, згідно із договором купівлі-продажу від 22 березня 2010 року придбаний ОСОБА_1 комплекс нежитлових будівель розташований на земельній ділянці площею 2,0730 га (т. 1 а.с. 6); рішенням Золотоніської міської ради № 52-37/V від 14 травня 2010 року надано ОСОБА_1 дозвіл на розробку технічної документації щодо підтвердження права користування земельною ділянкою площею 2,0730 га (т. 1 а.с. 13); рішенням Золотоніської міської ради № 2-54/VІ від 22 грудня 2010 року надано ОСОБА_1 в оренду терміном н 3 роки земельну ділянку, площею 2,0730 га (т. 1 а.с. 14); договором оренди земельної ділянки від 25 січня 2012 року також визначено, що в оренду передається земельна ділянка площею 2,0730 га (т. 1 а.с. 15).

Отже доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно збережених коштів.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України у зв`язку зі зміною рішення суду першої інстанції, апеляційний суд змінює і розподіл судових витрат.

Оскільки позовні вимоги Золотоніської міської ради задоволено на 86 %, із відповідача слід стягнути сплачений позивачем судовий збір в розмірі 3943,01 грн.

У зв`язку зі зменшенням апеляційним судом суми коштів, що підлягає до стягнення, апеляційні вимоги відповідача задоволено на 14 %, тому із позивача слід стягнути на користь відповідача сплачений останнім судовий збір пропорційно до задоволених вимог в розмірі 962,84 грн.

Шляхом взаємозаліку із відповідача слід стягнути на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2980,17 грн.

Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сівова Юрія Юрійовича слід задовольнити частково; рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 03 березня 2021 року змінити, скасувавши його в частині визначення розміру грошових коштів, що підлягають до стягнення, та судових витрат; стягнути з ОСОБА_1 на користь Золотоніської міської ради грошові кошти в сумі 262 629 гривень 22 коп; стягнути із ОСОБА_1 на користь Золотоніської міської ради судові витрати в сумі 2980 гривень 17 коп. В решті частини рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 374, 376, 381, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сівова Юрія Юрійовича задовольнити частково.

Рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 03 березня 2021 року змінити, скасувавши його в частині визначення розміру грошових коштів, що підлягають до стягнення, та судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Золотоніської міської ради грошові кошти в сумі 262 629 гривень 22 коп.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Золотоніської міської ради судові витрати в сумі 2980 гривень 17 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України.

Судді

Повний текст постанови складений 27 червня 2022 року