Постанова

від 17.05.2022 по справі 757/52448/18-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

18 травня 2022 року

м. Київ

справа № 757/52448/18

провадження № 61-11874св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом)- ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом)- товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-дослідне підприємство «Євроекологія»,

третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Градострой-Сервіс»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду

м. Києва від 12 березня 2021 року у складі судді Вовк С. В. та постанову Київського апеляційного суду від 24 червня 2021 року у складі колегії суддів: Мельника Я. С., Гуля В. В., Матвієнко Ю. О., у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-дослідне підприємство «Євроекологія», третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Градострой-Сервіс», про стягнення боргу за договором та за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-дослідне підприємство «Євроекологія» до ОСОБА_1 , третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Градострой-Сервіс», про визнання договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-дослідне підприємство «Євроекологія» (далі - ТОВ «Науково-дослідне підприємство «Євроекологія»), третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Градострой-Сервіс» (далі - ТОВ «Градострой-Сервіс»), про стягнення боргу за договором.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що 16 липня 2007 року між ТОВ «Науково-дослідне підприємство «Євроекологія»,

ТОВ «Градострой-Сервіс», товариством з обмеженою відповідальністю «Міжрегіональна компанія «Альянс» (далі - ТОВ «Міжрегіональна компанія «Альянс») та садовим товариством «Михайлівський сад» (далі -

СТ «Михайлівський сад») було укладено договір із проектування

і будівництва індивідуальних садових будинків та об`єктів соціальної інфраструктури СТ «Михайлівський сад» № 78, за умовами якого

ТОВ «Градострой-Сервіс» як генпідрядник взяло на себе зобов`язання з проектування та будівництва для інших сторін основного договору як замовників індивідуальних садових будинків та об`єктів соціальної інфраструктури на земельній ділянці, розташованій у с. Михайлівка-Рубежівка.

Основним договором було передбачено, що генпідрядник здійснює проектування та будівництво власними силами та за власний рахунок,

а замовники оплачують ці роботи та відшкодовують витрати генпідрядника.

Генпідрядником виконано взяті на себе зобов`язання та за двосторонніми актами приймання-передачі об`єкта будівництва передано збудовані індивідуальні садові будинки.

За результатом виконання робіт між ТОВ «Градострой-Сервіс» (генпідрядник) та ТОВ «Науково-дослідне підприємство «Євроекологія» (замовник) укладено додатковий договір від 12 червня 2012 року № 1 до основного договору,

в якому зазначено загальний обсяг понесених генпідрядником витрат, які підлягають компенсації з боку замовника - ТОВ «Науково-дослідне підприємство «Євроекологія».

31 грудня 2012 року між ТОВ «Градострой-Сервіс» та ТОВ «Науково-дослідне підприємство «Євроекологія» укладено додатковий договір № 2 до основного договору, в якому зафіксовано розмір основного боргу

ТОВ «Науково-дослідне підприємство «Євроекологія» перед

ТОВ «Градострой-Сервіс» у сумі 16 888 001,20 грн, а також встановлено строки остаточного розрахунку замовника з генпідрядником - до 31 грудня 2015 року.

02 жовтня 2018 року між позивачем та ТОВ «Градострой-Сервіс» укладено договір відступлення права вимоги, за яким до нього перейшло право вимоги до відповідача за основним договором та додатковими договорами.

З моменту підписання додаткового договору № 2 відповідач не проводив жодні розрахунки, розмір основного зобов`язання відповідача не змінився і складає 16 888 001, 20 грн.

Пунктом 6 додаткового договору № 1 передбачено сплату неустойки у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за порушення строків погашення заборгованості, яка нарахована позивачем за період із 06 жовтня 2017 року до 25 жовтня 2018 року.

Загальний розмір процентів за період із 26 жовтня 2015 року до 25 жовтня 2018 року складає 5 506 025, 81 грн.

Крім того, позивач вважав, що сума боргу підлягає стягненню з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних, нарахованих за період із 01 січня 2016 року.

Посилаючись на зазначене, ОСОБА_1 просив стягнути з ТОВ «Науково-дослідне підприємство «Євроекологія» на його користь 29 726 681, 46 грн.

У грудні 2019 року ТОВ «Науково-дослідне підприємство «Євроекологія» подало до суду зустрічний позов до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 02 жовтня 2018 року № 1, укладеного між ТОВ «Градострой-Сервіс» та ОСОБА_1 .

Зустрічні позовні вимоги мотивовано тим, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що право вимоги на підставі договору відступлення права вимоги № 1 відступлено за номінальною вартістю,

а отже, вказаний правочин за своєю суттю є договором факторингу. У свою чергу, у ОСОБА_1 відсутня ліцензія на надання фінансових послуг,

а отже, договір відступлення права вимоги № 1 підлягає визнанню недійсним.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 12 березня 2021 року в задоволенні первісного і зустрічного позовів відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення боргу, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надав доказів повідомлення боржника про зміну кредитора у зобов`язанні, оскільки долучена копія квитанції про здійснення поштового відправлення не є доказом його вручення, а тому належним виконанням боржником свого обов`язку є виконання його первісному кредиторові ТОВ «Градострой-Сервіс», а не ОСОБА_1 .

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції вважав, що оскільки право вимоги за договором відступлення було відступлено за номінальною вартістю, тобто такий договір не є договором факторингу,

а тому відсутні правові підстави для визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 02 жовтня 2018 року № 1, укладеного між

ТОВ «Градострой-Сервіс» та ОСОБА_1 .

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив у зазначеній частині рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову, а в частині відмови у задоволенні зустрічного позову - залишити без змін.

Постановою Київського апеляційного суду від 24 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 березня 2021 року - без змін.

Погоджуючись із висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 , апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що при укладенні договору відступлення права вимоги від 20 жовтня 2018 року № 1 не було отримано письмової згоди ТОВ «Науково-дослідне підприємство «Євроекологія» на заміну кредитора у зобов`язанні, що суперечить основному договору з проектування і будівництва індивідуальних садових будинків та об`єктів соціальної інфраструктури СТ «Михайлівський сад» № 78, а також положенням статті 516 ЦК України, у зв`язку з чим позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з відповідача за цим договором не ґрунтуються на вимогах закону. Оскільки визначальним є наявність згоди сторони на заміну кредитора у зобов`язанні, доказів отримання якої матеріали справи не містять, то позивач позбавлений належних правових підстав вимагати виконання відповідачем зобов`язань за договором без доказів такого повідомлення, а інший висновок буде суперечити принципу правової визначеності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 березня

2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 червня

2021 року в частині відмови у задоволенні первісного позову та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення первісного позову в повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу з Печерського районного суду м. Києва.

У листопаді 2021 року справу № 757/52448/18-ц передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

З урахуванням підстав та меж касаційного оскарження, рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 березня 2021 року та постанова Київського апеляційного суду від 24 червня 2021 року оскаржуються в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Науково-дослідне підприємство «Євроекологія», третя особа - ТОВ «Градострой-Сервіс», про стягнення боргу за договором, а тому в іншій частині оскаржувані судові рішення не є предметом перегляду Верховного Суду.

Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_1 посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, застосування норми права без урахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду

від 21 листопада 2018 року в справі № 305/1362/15, від 01 лютого 2018 року в справі № 569/8962/16, у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 29 вересня 2020 року в справі № 757/13243/17.

Касаційна скарга мотивована тим, що в матеріалах справи відсутні докази повного чи часткового виконання відповідачем зобов`язання первісному кредитору, а тому у судів першої та апеляційної інстанцій не було підстав для застосування положень статті 516 ЦК України, оскільки виконання не відбулося ні на користь нового кредитора, ні на користь первісного. У свою чергу, первісним кредитором було передано новому кредитору всі документи та інформацію, необхідні для належної реалізації відступленого права вимоги. У постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі

№ 305/1362/15 зроблено висновок про те, що неповідомлення позичальника про відступлення права вимоги не може бути підставою для звільнення позичальника від відповідальності за невиконання умов договору. Несприятливі умови для нового кредитора пов`язуються із виконанням боржником обов`язку первісному кредитору, а не у звільненні від такого обов`язку в цілому.

Посилання судів як на підставу відмови у задоволенні первісного позову на положення статті 516 ЦК України є помилковим, оскільки відповідно до норм цієї статті, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Щодо висновку суду про неотримання первісним кредитором за договором № 78 згоди інших сторін договору (включаючи боржника) на відступлення права вимоги відповідно до пункту 18.1 договору, то в матеріалах справи міститься заперечення на відзив від 22 лютого 2019 року, подане

ОСОБА_1 , до якого додано засвідчені копії документів під назвою «Згода на відчуження прав та обов`язків за договором № 78 проектування і будівництва індивідуальних садових будинків та об`єктів соціальної інфраструктури садівничого товариства «Михайлівський сад» від 16 липня 2007 року», зокрема, «Згода» від 12 червня 2012 року, підписана між ТОВ «Науково-дослідне підприємство «Євроекологія» та ТОВ «Градострой-Сервіс». Суди повно та всебічно не дослідили докази у справі, у результаті чого дійшли помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Доводи інших учасників справи

У жовтні 2021 року ТОВ «Науково-дослідне підприємство «Євроекологія» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відзив мотивовано безпідставністю доводів касаційної скарги, оскільки відповідно до преамбули договору № 78 він укладений сторонами, які діють спільно згідно з договором від 20 липня 2005 року № 68/05-12 про організацію забудови території. Таким чином, договір забудови став підставою для укладення договору № 78, відповідно його положення мають значення для визначення суті правовідносин сторін за договором № 78, який став підставою для подачі ОСОБА_1 позову.

Укладаючи договір № 78, сторони встановили умову, за якою сторона у цьому договорі може бути замінена виключно за згодою інших сторін,

а саме: ТОВ «Науково-дослідне підприємство «Євроекологія», ТОВ «Градострой-Сервіс», ТОВ «Міжрегіональна компанія «Альянс» та

СТ «Михайлівський сад». Таким чином, отримання згоди боржника на заміну кредитора у зобов`язанні є обов`язковою передумовою здійснення такої заміни, якщо ця умова погоджена сторонами договору, за яким здійснюється заміна кредитора, або така умова прямо визначена законом. Судами правильно встановлено, що позивач не додав до позовної заяви доказів отримання згоди відповідача або інших сторін договору № 78 на укладення договору відступлення, відповідно до пункту 18.1 договору № 78. Таким чином, договір про відступлення права, на підставі якого позивач заявив позовні вимоги за договором № 78, суперечить приписам статті 516 ЦК України, відповідно право позивача вимагати стягнення заявленої у позові заборгованості за договором № 78 є незаконним, непідтвердженим належними та допустимими доказами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 16 липня 2007 року між СТ «Михайлівський сад» (замовник-1), ТОВ «Міжрегіональна компанія «Альянс» (замовник-2), ТОВ «Науково-дослідне підприємство «Євроекологія» (замовник-3) та ТОВ «Градострой-Сервіс» (генпідрядник) укладено договір № 78 проектування і будівництва індивідуальних садових будинків та об`єктів соціальної інфраструктури СТ «Михайлівський сад» (т. 1, а. с. 12-17).

Відповідно до пункту 2.1 договору замовники доручають, а генпідрядник на свій ризик, у межах договірної ціни власними або залученими силами та засобами, у встановлені цим договором строки зобов`язується надати послуги з організації проектування і будівництва індивідуальних садових будинків та об`єктів соціальної інфраструктури на земельній ділянці 41,5 га в межах та згідно з планом СТ «Михайлівський сад».

У пункті 3.1 договору сторонами погоджено, що вартість робіт за договором становить 161 133 993, 34 грн.

Відповідно до пункту 18.1 договору сторони не можуть передавати третій особі права та обов`язки по цьому договору без письмової згоди іншої сторони.

02 жовтня 2018 року між ТОВ «Градострой-Сервіс» та ОСОБА_1 укладено договір відступлення права вимоги № 1, відповідно до умов якого кредитор передає, а новий кредитор приймає всі права вимоги до

ТОВ «Науково-дослідне підприємство «Євроекологія» за договором з проектування і будівництва індивідуальних садових будинків та об`єктів соціальної інфраструктури СТ «Михайлівський сад» від 16 липня 2007 року

№ 78, укладеним між ТОВ «Градострой-Сервіс», ТОВ «Науково-дослідне підприємство «Євроекологія», СТ «Михайлівський сад» та ТОВ «Міжрегіональна компанія «Альянс» (далі - основний договір), а також за додатковим договором № 1 до основного договору від 20 червня

2012 року та додатковим договором № 2. Загальна сума основного боргу боржника, право вимоги якої передається за цим договором, складає

16 888 001, 20 грн (т. 1, а. с. 10).

Відповідно до пункту 3.1 цього договору розрахунки за відступлене за цим договором право вимоги здійснюються в порядку, визначеному додатковою угодою № 1 до цього договору.

Відповідно до додаткової угоди № 1 до договору про відступлення права вимоги новий кредитор перераховує кошти в розмірі, визначеному у пункті 1 цієї додаткової угоди, на рахунок кредитора в порядку та строки, визначені додатковою угодою № 2, яка є невід`ємною частиною договору.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Аналіз доводів касаційної скарги свідчить про оскарження рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 березня

2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 24 червня

2021 року в частині відмови у задоволенні первісного позову, а тому в іншій частині (щодо відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог) оскаржувана постанова не є предметом перегляду Верховного Суду.

Перевіривши наведені у касаційні скарзі доводи, врахувавши аргументи, викладені у відзиві, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є гарантією того, що учасник справи, незалежно від рівня фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, має можливість забезпечити захист своїх прав та інтересів.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша

статті 1 ЦК України).

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання,

а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 просив стягнути з

ТОВ «Науково-дослідне підприємство «Євроекологія» на його користь заборгованість у розмірі 29 726 681, 46 грн, що виникла на підставі договору із проектування і будівництва індивідуальних садових будинків та об`єктів соціальної інфраструктури СТ «Михайлівський сад» № 78.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказував на те, що право вимоги до ТОВ «Науково-дослідне підприємство «Євроекологія» перейшло до нього на підставі договору про відступлення права вимоги від 02 жовтня 2018 року за зобов`язанням, яке виникло в останього на підставі основного договору від 16 липня 2007 року № 78, укладеного між ТОВ «Науково-дослідне підприємство «Євроекологія», ТОВ «Градострой-Сервіс», ТОВ «Міжрегіональна компанія «Альянс» та СТ «Михайлівський сад», за умовами якого ТОВ «Градострой-сервіс» як генпідрядник взяло на себе зобов`язання з проектування та будівництва для інших сторін основного договору як замовників індивідуальних садових будинків та об`єктів соціальної інфраструктури на земельній ділянці, розташованій у с. Михайлівка-Рубежівка, а також додатковими договорами до цього договору. Генпідрядником виконано взяті на себе зобов`язання та за двосторонніми актами приймання-передачі передано об`єкти будівництва, однак відповідач свої зобов`язання за основним та додатковими договорами не виконав, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 29 726 681,46 грн, яка складається з основного боргу, відсотків та 3 % річних.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення боргу, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач не надав доказів повідомлення боржника про зміну кредитора у зобов`язанні та при укладенні договору відступлення права вимоги від 20 жовтня 2018 року № 1 не було належним чином отримано письмової згоди ТОВ «Науково-дослідне підприємство «Євроекологія» на заміну кредитора у зобов`язанні, що суперечить основному договору з проектування і будівництва індивідуальних садових будинків та об`єктів соціальної інфраструктури СТ «Михайлівський сад» № 78 та положенням статті 516 ЦК України.

Колегія суддів із зазначеним висновком судів першої та апеляційної інстанцій погоджується з огляду на наступне.

Статтею 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до положень статті 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно із статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

За загальним правилом відступлення права вимоги здійснюється без згоди боржника, оскільки це не погіршує становище останнього та не зачіпає його інтересів. Тобто, заміна кредитора у зобов`язанні не впливає на характер, обсяг та порядок виконання боржником своїх обов`язків, а особа кредитора, на користь якої повинно бути здійснене таке виконання, не має істотного значення для боржника, адже внаслідок відступлення права вимоги відбувається заміна кредитора у конкретному зобов`язанні, а не заміна сторони в договорі.

Враховуючи, що норма cтатті 516 ЦК України має диспозитивний характер, сторони договору можуть передбачити необхідність згоди боржника на заміну кредитора у зобов`язанні або ж взагалі обумовити заборону на відступлення права вимоги.

Відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого первісний кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов`язується або не зобов`язується їх оплатити, а правонаступництво є самостійною підставою заміни кредитора у зобов`язанні.

Якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (частина третя статті 510 ЦК України).

У справі, що переглядається, судами встановлено, що 16 липня 2007 року між СТ «Михайлівський сад» (замовник-1), ТОВ «Міжрегіональна компанія «Альянс» (замовник-2), ТОВ «Науково-дослідне підприємство «Євроекологія» (замовник-3) та ТОВ «Градострой-Сервіс» (генпідрядник) укладено договір

№ 78 із проектування і будівництва індивідуальних садових будинків та об`єктів соціальної інфраструктури СТ «Михайлівський сад».

Відповідно до пункту 18.1 договору сторони не можуть передавати третій особі права та обов`язки по цьому договору без письмової згоди іншої сторони.

Таким чином, враховуючи, що свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, сторони вказано правочину встановили обов`язковість отримання згоди інших сторін на передання прав та обов`язків за договором іншій особі. Сторонами було досягнуто згоди стосовно можливості заміни сторони, в тому числі, заміни кредитора у зобов`язанні, лише за наявності взаємної згоди та передачу прав та/чи обов`язків третій особі, яка б була оформлена письмово.

02 жовтня 2018 року між ТОВ «Градострой-Сервіс» та ОСОБА_1 укладено договір відступлення права вимоги № 1, відповідно до умов якого кредитор передає, а новий кредитор приймає всі права вимоги до

ТОВ «Науково-дослідне підприємство «Євроекологія» за договором з проектування і будівництва індивідуальних садових будинків та об`єктів соціальної інфраструктури СТ «Михайлівський сад» від 16 липня 2007 року

№ 78, укладеним між ТОВ «Градострой-Сервіс», ТОВ «Науково-дослідне підприємство «Євроекологія», СТ «Михайлівський сад» та

ТОВ «Міжрегіональна компанія «Альянс», а також за додатковим договором № 1 до основного договору від 20 червня 2012 року та додатковим договором № 2. Разом із тим, судами не встановлено, а матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження факту отримання згоди на відступлення права вимоги.

Таким чином, оскільки умови пункту 18.1 договору з проектування і будівництва індивідуальних садових будинків та об`єктів соціальної інфраструктури СТ «Михайлівський сад» є результатом волевиявлення сторін договору та в повному обсязі відповідають принципу свободи договору, визначеному нормами цивільного законодавства, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що при укладенні договору відступлення права вимоги № 1 від 20 жовтня 2018 року не було належним чином отримано згоди ТОВ «Науково-дослідне підприємство «Євроекологія» на заміну кредитора у зобов`язанні, що суперечить положенням статті 516 ЦК України, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з відповідача за цим договором не ґрунтується на вимогах закону.

Крім того, колегія суддів наголошує, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 ЦК України, Верховний Суд виснує про те, що вказана норма права має на меті стимулювати учасників цивільних правовідносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав у всіх їх проявах, є заходом, спрямованим на зміцнення засад цивільно-правового регулювання, оскільки кожен зобов`язаний вчиняти дії без посягання на права і свободи інших людей.

Категорія «добросовісність» є основоположною в розмежуванні належного здійснення цивільних процесуальних прав і зловживання такими правами. Добросовісність слід розглядати як властивість, що передбачає використання цивільних процесуальних прав виключно за їх призначенням та є однією з умов виконання завдань цивільного судочинства, оскільки вона є регулятором суспільних відносин.

У контексті справи, що переглядається, оскільки при укладенні договору відступлення права вимоги № 1 від 20 жовтня 2018 року не було належним чином отримано згоди ТОВ «Науково-дослідне підприємство «Євроекологія» на заміну кредитора у зобов`язанні, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з ТОВ «Науково-дослідне підприємство «Євроекологія».

Доводи касаційної скарги про те, що висновок судів зроблено без належного з`ясування дійсних обставин справи, без надання оцінки доказам у справі, зокрема, копії документу «Згода» від 12 червня 2012 року, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних рішень, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень (рішення у справах «Пономарьов проти України» та інших).

Таким чином, Верховний Суд є судом права, а не судом фактів, позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку.

Колегія суддів також відхиляє доводи касаційної скарги про застосування судами першої та апеляційної інстанцій норми права без урахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду

від 21 листопада 2018 року в справі № 305/1362/15, від 01 лютого 2018 року в справі № 569/8962/16, у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 29 вересня 2020 року в справі № 757/13243/17, оскільки фактичні обставини у цих справах є відмінними від обставин у справі, яка переглядається.

Так, у справі № 757/13243/17 предметом спору було визнання договорів недійсними та витребування майна. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 вересня 2020 року зробила висновок про те, що неналежне повідомлення іпотекодавців про звернення стягнення на предмет іпотеки не є підставою для визнання оспорюваних правочинів недійсними чи витребування майна, оскільки правовим наслідком невиконання передбаченого статтею 38 Закону України «Про іпотеку» обов`язку іпотекодержателя повідомити іпотекодавців про намір відчужити предмет іпотеки визначено відшкодування іпотекодержателем збитків.

У справі № 305/1362/15 предметом спору було звернення стягнення на предмет іпотеки. У постанові від 21 листопада 2018 року Верховний Суд зробив висновок про те, що відповідно до частини другої статті 516 ЦК України якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. Тобто, за змістом цього положення несприятливі умови для нового кредитора пов`язуються із виконанням боржником обов`язку первісному кредитору, а не у звільненні від такого обов`язку в цілому. Схожий за змістом правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 01 лютого 2018 року в справі

№ 569/8962/16, де предметом спору було стягнення заборгованості за кредитним договором.

Разом із тим, у справі, що переглядається, підставою для відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 є не факт неналежного повідомлення боржника, а відсутність факту переходу права вимоги, оскільки при укладенні договору відступлення права вимоги № 1 від 20 жовтня 2018 року не було належним чином отримано згоди ТОВ «Науково-дослідне підприємство «Євроекологія» на заміну кредитора у зобов`язанні, що суперечить умовам договору № 78 із проектування і будівництва індивідуальних садових будинків та об`єктів соціальної інфраструктури, укладеного між СТ «Михайлівський сад», ТОВ «Міжрегіональна компанія «Альянс», ТОВ «Науково-дослідне підприємство «Євроекологія» та ТОВ «Градострой-Сервіс».

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин як в матеріальному, так і в процесуальному сенсі, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: І. В. Литвиненко

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

В. В. Сердюк