Постанова

від 27.06.2022 по справі 279/6899/21

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №279/6899/21 Головуючий у 1-й інст. Недашківська Л.А.

Категорія 76 Доповідач Коломієць О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 червня 2022 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді: Коломієць О.С.

суддів Талько О.Б., Шевчук А.М.

розглянувши у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників) цивільну справу №279/6899/21 за позовом ОСОБА_1 до Навчально-виховногокомплексу«Школа-гімназія»№ 12м.Коростеня Житомирськоїобласті провизнання незаконнимта скасуваннянаказу провідсторонення відроботи,відновлення становища,яке існувалодо порушенняправ тастягнення середньогозаробітку заперіод відсторонення

за апеляційною скаргою Навчально-виховного комплексу «Школа-гімназія» №12 м.Коростеня Житомирської області на рішення Коростенського міськрайонногосуду Житомирськоїобласті від31січня 2022року, ухвалене суддею Недашківською Л.А.

в с т а н о в и в:

У грудні 2021 року позивач звернулася до суду з вказаним позовом, на обґрунтування якого зазначила, що 08 листопада 2021 року отримала для ознайомлення наказ НВК «Школа-гімназія» №12 м. Коростеня №114-к/тр від 05.11.2021 року про відсторонення її від роботи без збереження заробітної плати з 08.11.2021 року на строк до закінчення дії карантину, встановленого КМ України, за ненадання підтвердження у вигляді сертифікату про вакцинацію від COVID-19. Вказане відсторонення здійснено з посиланням на ст.46 КЗпП, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000 року, п.41-6 Постанови КМУ №1236 від 09.12.2020 року та наказу МОЗ «Про затвердження переліку професій, виробництв, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04 жовтня 2021 року № 2153. З вказаним наказом вона ознайомилась під підпис, із зазначенням заперечень щодо нього. На заперечення їй була надана відповідь, про залишення наказу в силі.

Вважає цей наказ про відсторонення її від роботи незаконним, таким, що порушує її право на працю і супутні соціальні права, гарантовані Конституцією України. Відсутність у неї щеплення не може бути підставою відсторонення від роботи і позбавлення заробітної плати.

З урахуванням вищевикладеного просила визнати незаконним та скасувати наказ №114-к/тр від 05.11.2021 року про відсторонення її від роботи, відновити становище, яке існувало до порушення і допустити її до роботи, стягнути з відповідача середній заробіток за весь період відсторонення від роботи та понесені судові витрати.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 31 січня 2022 року позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ в.о. директораНавчально-виховного комплекса «Школа-гімназія» №12 м.Коростеня від 05.11.2021 № 114-к/тр про відсторонення від роботи ОСОБА_1 вчителя початкових класів на строк до здійснення щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2, але не більше ніж до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хворобиCOVID-19, спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2. У задоволенні решти вимог відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі, представник НВК «Школа-гімназія» №12 м. Коростеня,посилаючись напорушення судомнорм матеріальногоі процесуальногоправа,просить скасувативказане судоверішення вчастині задоволенихпозовних вимогта ухвалитинове судоверішення,яким відмовитив задоволенніпозову ОСОБА_1 в повномуобсязі. При цьому зазначає, що підстави відсторонення від роботи, встановлені ч.1 ст. 46 КЗпП України, не передбачають виключний перелік таких підстав та містить бланкетну норму, передбачаючи, що можуть бути визначені законодавством і інші випадки відсторонення працівника від роботи, в тому числі на підставі постанови Кабінету Міністрів України. Також, на думку апелянта, необґрунтованим є висновок суду про те, що вакцинація проти COVID-19 не є обов`язковим щепленням, оскільки не включена до календаря щеплень МОЗ України та не передбачена як обов`язкове щеплення ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Вважає, що наявність вказаного переліку хвороб у вказаній нормі не є свідченням того, що це виключний перелік хвороб, щеплення проти яких є обов`язковим. Про це, зокрема, свідчить зміст частини 2 цієї статті, відповідно до якої працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. При цьому Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, відноситься до повноважень МОЗ України. Тому, відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим, як підстава для відсторонення працівника від роботи у відповідності до ч.1 ст. 46 КЗпПУкраїни відноситься до інших випадків, передбачених законодавством. Враховуючи, що позивач є вчителькою початкових класів, на неї поширюється дія Переліку № 2153, а тому адміністрація НВК «Школа-гімназія» №12 м. Коростеня, видавши оспорюваний наказ, правомірно застосувала до позивачки відсторонення від роботи, оскільки це прямо передбачено законодавством. Також вважає, що у спірних правовідносинах відсутнє порушення права позивачки на працю, визначене ст. 43 Конституції України, оскільки за нею зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, обмеження позивачки було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки учасників освітнього процесу.

Позивачпроти доводів апеляційної скарги заперечила, надіславши відзив, у якому просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 31 січня 2022 рокузалишити без змін. Рішення суду вважає законним, обґрунтованим та прийнятим у повній відповідності з нормами матеріального та процесуального права, а твердження апелянта безпідставними як такі, що не ґрунтуються на чинному законодавстві та доказах наданих сторонами.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та її вимог, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступного.

Судом під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_1 працює вчителем початкових класів НВК «Школа-гімназія» № 12 м. Коростеня Житомирської області.

01 листопада 2021 року директором НВК «Школа-гімназія» № 12 було винесено письмове повідомлення №2024, адресоване на ім`я вчителя початкових класів ОСОБА_1 , про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 з 08 листопада 2021р. на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.

Зі змісту вказаного повідомлення слідує, що адміністрація НВК «Школа-гімназія» №12, на підставі наказу МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021р. №2153 та пункту 41-6 Постанови КМУ від 09.12.2020 року № 1236 із внесеними змінами, які затверджені Постановою КМУ від 20.10.2021 року № 1096, просило позивача до 05 листопада 2021 року надати документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення від COVID-19. У разі не надання до 05.11.2021 документів про профілактичне щеплення, було повідомлено про відсторонення позивача з 08 листопада 2021 року від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП та ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 №1645-ІІІ.

Із даним повідомленням ОСОБА_1 була ознайомлена, про що свідчить її власноручний підпис (а.с.8).

05 листопада 2021 року в.о. директора НВК «Школа-гімназія» №12 було винесено наказ №114-к/тр «Про відсторонення від роботи вихователя групи подовженого дня ОСОБА_1 », який винесений на підставі статті 46 КЗпП України, ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 року № 1645-ІІІ, наказу МОЗ «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 року №2153, пункту 41-6 Постанови КМУ від 09.12.2020 року № 1236.

З даного наказу вбачається, що ОСОБА_1 відсторонена від роботи з 08.11.2021р. у зв`язку із ухиленням від обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2, але не більше ніж до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хворобиCOVID-19, спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2.

З наказом ОСОБА_1 була ознайомлена під підпис 08.11.2021 року, з яким не погодилась, про що свідчать її заперечення подані до вказаного наказу (а.с.6,7).

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції Україниі повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Згідно ст. 15,16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес, зокрема, шляхом припинення дії, яка порушує право та відновлення становища, яке існувало до порушення.

Статтею 46 КЗпП Українивизначено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Так, відповідно до ст.10 Закону України «Про Основи законодавства України про охорону здоров`я» встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, серед яких зокрема передбачено: а) піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; б) у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Крім того, згідно з ч.1,2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Наказом МОЗ України від 04.10.2021 № 2153, відповідно до статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб, пункту 8 Положення про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 №90), та з метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України, попередження інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики, затверджено «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням».

Згідно Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням до вказаного переліку увійшли працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів, закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

При цьому сам наказ МОЗ України від 04.10.2021 №2153не містить положень про обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а лише затверджує «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» (в подальшому Переліком).

Обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, визначено відповідним Переліком, який підписаний Генеральним директором Директорату громадського здоров`я та профілактики захворюваності і який відповідно не уповноважений визначати окремі професії, виробництва та організації, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб.

Тобто фактично обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 наказом МОЗ України від 04.10.2021 №2153для певних професій, виробництв та організацій не визначена, а затверджено лише «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням».

Відповідно ч.1 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»визначено, що лише профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Тобто фактично з прийняттям відповідного наказу правове регулювання та визначення тих профілактичних щеплень, які є обов`язковими не змінилось, а відтак відсторонення працівника, який і входить до переліку затвердженого наказом МОЗ України від 04.10.2021 №2153є незаконним, оскільки саме до компетенції МОЗ України входить повноваження визначати Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, що встановлюється центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, що відповідно і зобов`язує МОЗ самостійно визначати відповідні хвороби та інфекції.

В будь-якому випадку, відповідно до п.4 Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень, яке затверджене Наказом Міністерства охорони здоров`я України 16.09.2011 №595 (у редакції наказу охорони здоров`я України 11.08.2014 № 551) щеплення дозволяється проводити тільки зареєстрованими в Україні вакцинами/анатоксинами згідно з Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 №595 (у редакції наказу охорони здоров`я України від 11.08.2014 № 551), та інструкціями із застосування вакцини або анатоксину, затвердженими в установленому порядку. Профілактичні щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 до вказаного Календаря профілактичних щеплень в Україні не включені, а відтак посилання та обґрунтування відповідачем необхідності наявності доказів щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 з якимись датами, як то 05.11.2021 чи то 08.11.2021 є незаконним.

Сама по собі вимога відповідача про зобов`язання надати позивачем докази проведення відносно неї, якихось медичних маніпуляцій, тобто проведення щеплень, є незаконною.

Вказаний висновок суду ґрунтується на тому, що згідно ст. 3 Конституції Українилюдина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно ч.1 ст. 19 Конституції Україниправовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Згідно ч.ч.1,2 ст. 32 Конституції Україниніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Згідно ст. 286 ЦК Українифізична особа має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні.

Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.

Фізична особа зобов`язана утримуватися від поширення інформації, зазначеної у частині першій цієї статті, яка стала їй відома у зв`язку з виконанням службових обов`язків або з інших джерел.

Фізична особа може бути зобов`язана до проходження медичного огляду у випадках, встановлених законодавством.

Тобто вимога відповідача до позивача, щодо надання конфіденційної інформації була незаконною, а відтак правомірно відхилена позивачкою.

В будь якому випадку відповідач здійснюючи відсторонення позивача мав би діяти відповідно до закону.

Зокрема ст. 46 КЗпП Українидопускає відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Положення п.5 ч.1 ст. 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»зобов`язують, а не надають право підприємствам, установам і організаціям усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Враховуючи відсутність в оспорюваному наказі посилання, як на підставу його винесення, подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про відсторонення позивачки від роботи, він однозначно є безпідставним та підлягає скасуванню. Крім того вказана норма права передбачає таку можливість щодо осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. В той же час МОЗ України не затверджувало на даний час переліку інфекцій, ухилення щеплення від яких може бути підставою для відсторонення від роботи.

Посилання в оспорюваному наказі відповідача на п.41-6 постанови КМ України від 09.12.2020 № 1236, зі змісту якого, серед іншого, вбачається, що керівникам слід забезпечити відсторонення від роботи працівників, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком за наказом МОЗ України від 04.10.2021 №2153та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до ст. 46 КЗпП України, ч.2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я, не може будь-яким чином змінити процедуру відсторонення визначену п.5 ч.1 ст. 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», оскільки дана Постанова КМУ є підзаконним нормативним актом, тобто має нижчу силу і не може змінювати правове регулювання визначене законом.

Згідно ч.2 ст. 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України.

Згідно ч.2 ст. 113 Конституції УкраїниКабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцієюта законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, а відтак п.41-6 Постанови КМ України від 09.12.2020 №1236слід розуміти не як надання повноважень для відсторонення працівників, а як наголошення необхідності дотримання закону, зокрема п.5 ч.1 ст. 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», яка і регулює процедуру такого відсторонення. В іншому випадку з метою правової визначеності та враховуючи принцип належного урядування КМУ в даній постанові мав би зазначити про це.

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що відповідачем не доведено правомірності відсторонення позивачки від роботи, у тому числі наявності у цьому конкретному випадку встановлених законодавством підстав для відсторонення, не дотримано встановленого ст. 7, ч. 2 ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», який має вищу юридичну силу, ніж підзаконні нормативно-правові акти, порядку відсторонення позивачки від роботи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання оспорюваного наказу про відсторонення позивача від роботи незаконним.

Отже доводи апеляційної скарги є такими, що не дають підстав вважати, що рішення не відповідає матеріалам справи, встановленим фактичним обставинамта вимогам матеріального та процесуального закону.Перевіривши їх,суд не знаходить такими, що дають підстави для скасування судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

В іншій частині рішення в апеляційному порядку не оскаржено, тому не перевіряється судом апеляційної інстанції.

Керуючись ст.367, 368, 374, 375, 381, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Навчально-виховногокомплексу «Школа-гімназія»№12м.КоростеняЖитомирської області залишити без задоволення, а рішення Коростенського міськрайонногосуду Житомирськоїобласті від31січня 2022року - без змін.

Постанова набираєзаконної силиз дняїї прийняттяі може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Судді