Рішення

від 20.06.2022 по справі 755/12315/21

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 755/12315/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" червня 2022 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Гаврилової О.В.,

за участю секретарів - Зілінської М.В., Івіної М.Ю., Передрій І.В.,

учасники справи:

представник позивачів - адвокат Грицаєнко О.П.,

представники відповідача - адвокат Золотопуп С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Житлово-будівельного кооперативу «Київміськбуд-5» про визнання недійсним та скасування рішення загальних зборів, визнання незаконними дій, -

В С Т А Н О В И В:

До Дніпровського районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Житлово-будівельного кооперативу « Київміськбуд-5» про визнання недійсним та скасування рішення загальних зборів, визнання незаконними дій, подана представником позивачів - адвокатом Грицаєнко О.П.

Згідно заявлених вимог представник позивачів просить суд: визнати недійсним та скасувати рішення позачергових загальних зборів членів Житлово-будівельного кооперативу «Київміськбуд-5», оформлене протоколом №2 від 19 травня 2019 року щодо затвердження тарифу для власників приміщень першого поверху та підвальних приміщень у розмірі

11,90 грн за 1 кв.м.; визнати незаконними дії Житлово-будівельного кооперативу «Київміськбуд-5» щодо нарахування громадянам Сполучених Штатів Америки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 починаючи з 01 травня 2019 року компенсації за використання комунікацій багатоквартирного житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 з розрахунку 11,90 грн за кв.м. площі належного їм нежитлового приміщення загальною площею 227,9 кв.м., розташованого на першому поверсі такого будинку.

Вимоги позову обґрунтовані тим, що позивачі є власниками нежилого приміщення загальною площею 227,9 кв.м, розташованого на першому поверсі багатоквартирного житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу частини нежилих приміщень від 19 лютого 2002 року (2/3 частини належать ОСОБА_1 та 1/3 частини - ОСОБА_2). Вказаний будинок перебуває на балансі

ЖБК «Київміськбуд-5». Представник позивачів зазначає, що позивачі не є членами кооперативу. 19 травня 2019 року позачерговими загальними зборами членів Кооперативу було прийнято рішення, оформлене Протоколом №02, про встановлення тарифу для власників приміщень першого поверху та власників підвального приміщення у будинку на рівні

11,90 грн за кв.м. В серпні 2019 року ЖБК «Київміськбуд-5» надав ОСОБА_1 для підписання проект договору про надання комунальних послуг №19013 від 01 травня

2019 року. Відповідно до п. 1.1 вказаного Договору його предметом є надання кооперативом комунальних послуг у нежитловому приміщенні. При цьому п. 2.3 договору визначає вартість таких послуг на місяць у розмірі 2 537,08 грн, які фактично і були розраховані виходячи з тарифу 11,90 грн за кв.м площі нежитлового приміщення, затвердженого рішенням кооперативу. Враховуючи, що відповідач не є надавачем комунальних послуг (всі комунальні послуги оплачуються позивачами на підставі прямих договорів напряму виконавцям таких послуг, а кооператив виступає лише балансоутримувачем будинку) вказаний проект договору не відповідав вимогам законодавства, а тому був повернутий відповідачу без підписання та з рядом зауважень. Однак, відповідачем не були враховані жодні зауваження та новий проект договору не надавався. Незважаючи на це починаючи з 01 травня 2019 року на підставі вищевказаного рішення кооперативу відповідач почав нараховувати позивачам компенсацію за використання комунікацій будинку виходячи з ціни 11,90 грн за кв.м. належного їм нежитлового приміщення. Позивачі вважають рішення кооперативу та дії по нарахуванню компенсації на підставі такого рішення незаконними, такими, що порушують їх права та інтереси, оскільки: неможливо встановити наявність кворуму на загальних зборах кооперативу 19 травня 2019 року та підтримання рішення кооперативу більшістю присутніх членів; позивачі не є членами кооперативу, тому дії відповідача по нарахуванню компенсації на підставі рішення кооперативу є незаконними; рішення кооперативу прийнято за відсутності необхідних економічних розрахунків (кошторису), а компенсація, яка нараховується позивачам є необґрунтованою та дискримінаційною.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 30 липня 2021 року відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2до Житлово-будівельного кооперативу «Київміськбуд-5» про визнання недійсним та скасування рішення загальних зборів, визнання незаконними дій. (а.с.20-24)

Постановою Київського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року скасовано ухвалу Дніпровського районного суду м.Києва від 30 липня 2021 року та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. (а.с.57-60)

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2021 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачам строк для усунення недоліків не більше ніж десять днів з дня отримання копії ухвали. (а.с.65-66)

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 15 листопада 2021 року відкрито провадження в даній справі та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження до підготовчого засідання. (а.с.155-157)

Положеннями ст.174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

14 січня 2022 року від представника відповідача ЖБК «Київміськбуд-5» - адвоката Золотопупа С.В. надійшов до суду відзив на позовну заяву, в якому представник просив у задоволенні позовної заяви відмовити повністю. У відзиві зазначено, що доводи позовної заяви зводяться до припущення про неможливість встановити кворум та кількість членів кооперативу, присутніх на загальних зборах 19 травня 2019 року, які проголосували за прийняте рішення, та відсутність права ЖБК встановлювати диференційовані розміри тарифів на послуги з управління багатоквартирним будинком залежно від критеріїв розміщення приміщень на першому і підвальному а також для інших поверхів будинку. Такі доводи сторони позивачів, на думку представника відповідача, спростовуються результатами голосування. Зазначає, що відповідно до закону, кооперативи реалізують товари та надають послуги за цінами та тарифами, встановленими самостійно. При цьому оспорюваним рішенням встановлено саме тарифи, а не розмір внеску, тому рішення загальних зборів прийнято в межах їх компетенції. Крім того, послуга з управління будинком є житлово-комунальною послугою. Також у відзиві зазначено, що оскаржуване рішення загальних зборів прийнято виходячи з розмірів тарифу, обґрунтованих розрахунками, наведеними у калькуляції витрат ЖБК на управління багатоквартирним будинком, тому відповідач не погоджується з доводами позовної заяви щодо відсутності необхідних економічних розрахунків, а позивачами не подано власного розрахунку, який би доводив інший розмір тарифів, який відповідачі вважають обґрунтованим. Крім того, представник відповідача зазначає у відзиві, що законом не визначено обов`язку віднімати від витрат на утримання будинку окремих складових та законодавство не містить заборон визначати ЖБК диференційовані розміри відшкодування таких витрат, залежно від таких критеріїв як поверховість приміщень пропорційно до їх площі. У відзиві зазначено, що відповідачем представнику позивача також надавались копії виписок по банківських рахунках ЖБК, в яких відображені витрати кооперативу. Крім того, представник відповідача зазначає, що стороною позивачів не надано доказів цільового використання належного їм нежитлового приміщення. А доводи про те, що ці приміщення більшість часу не використовуються, не є підставою для звільнення від оплати комунальних послуг, як і те, що позивачами, згідно тверджень в позовній заяві, виконуються ремонтно-будівельні роботи з поліпшення належного їм приміщення. Також представник відповідача вважає, що позивачами не зазначено, в чому саме полягає порушення їх прав оскаржуваним рішенням, а обраний спосіб захисту не є ефективним. (а.с.183-185)

24 січня 2022 року від представника позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Грицаєнко О.П. до суду надійшла відповідь на відзив. У відповіді зазначено, що позивачі не визнають заперечення, викладені у відзиві, оскільки: надані відповідачем результати голосування є неналежним, недостовірним та недостатнім доказом наявності кворуму на загальних зборах кооперативу 19 травня 2019 року; відповідач не є виконавцем (надавачем) жодного виду житлово-комунальних послуг, отже не має законних підстав для встановлення на власний розсуд будь-яких тарифів на такі послуги; встановлений розмір компенсації витрат на утримання будинку є незаконним у зв`язку з відсутністю встановлення диференційованого розміру такої компенсації. З цього приводу у відповіді на відзив також зазначено, що з наданих відповідачем результатів голосування з питань порядку денного оспорюваних загальних зборів неможливо встановити, до яких саме загальних зборів мають відношення ці результати, за які питання порядку денного віддано голоси, а також не зазначено, що дані результати голосування є невід`ємною частиною протоколу №2

від 19 травня 2019 року. Сам протокол містить розбіжності в кількості осіб, присутніх на зборах, а результати голосування не засвідчені підписом уповноваженого члена кооперативу. Крім того, результати голосування вочевидь проставлені почерком однієї людини. Крім того, на запит представника позивачів відповідачем такі результати надані не були, що на думку представника позивачів, є свідченням того, що вказаний документ був створений відповідачем після отримання позовної заяви. Тому, на переконання позивачів, жоден з наданих відповідачем документів не підтверджує наявність кворуму на загальних зборах. Також представник позивачів вважає хибним застосування до даних правовідносин ст.15, 24 Закону України «Про кооперацію» та положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги», адже відповідачем не надаються комунальні послуги, а послуги з управління будинком надаються на комерційній основі (за плату) суб`єктами господарювання, проте відповідач є неприбутковою організацією і не має на меті отримання прибутку. Зазначає, що відповідач, як балансоутримувач будинку фактично здійснює його самостійне утримання від імені всіх співвласників без залучення управителя. Отже відповідач не є виконавцем жодного виду житлово-комунальних послуг. Відносини між сторонами є відносинами між балансоутримувачем будинку та його співвласниками. Крім того, відповідач не є управителем будинку і не надає послуг з управління будинком, а тільки здійснює його утримання. При цьому обидві надані відповідачем калькуляції на 2019 рік та на 2020 рік є ідентичними, не містять жодного економічного обґрунтування та, на думку представника позивачів, містять завищені та необґрунтовані витрати. Проте такі витрати мають бути економічно обґрунтованими та затвердженими загальними зборами. Крім того, кошторис та калькуляція є різними за значенням документами. Також представник позивачів зазначає, що оскаржуване рішення суперечить вимогам ст.24 Конституції України, оскільки відповідач вирішив покласти більшу частину витрат по утриманню будинку саме на власників першого поверху, що на думку представника позивачів є непропорційним та дискримінаційним. Вважає хибними твердження відповідача про те, що виконання позивачами ремонтно-будівельних робіт з поліпшення приміщення та влаштування доступу до нього маломобільних груп населення не є підставою для звільнення від оплати, оскільки це суперечить ч.1 ст.12 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» та п.п.3.1., 3.2. Статуту кооперативу. Вважає допустимим доказом протокол огляду нерухомого майна з фототаблицею. Зазначає, що порушення прав та інтересів позивачів полягає в тому, що на підставі оскаржуваного рішення кооперативу останнім здійснюється незаконне нарахування завищеної та нічим не обґрунтованої компенсації витрат на утримання будинку, стягнення яких здійснено в судовому порядку. (а.с.189-198)

Також 24 січня 2022 року від представника відповідача ЖБК «Київміськбуд-5» - адвоката Золотопупа С.В. надійшли заперечення на відповідь на відзив у яких наведені доводи на спростування тверджень представника позивачів щодо недостовірності результатів голосування, долучених до відзиву. Також у запереченнях наведено обґрунтування щодо виду послуг, що надаються відповідачем, які є житловими (а не комунальними) послугами - з управління багатоквартирним будинком. Вважає, що доводи сторони позивачів про те, що відповідач не є неприбутковою організацією спростовуються даними про прийняття кооперативу на облік як неприбуткової організації. Зазначає, що ч.2 ст.12 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» допускає різний розмір платежів для різних категорій приміщень. При цьому зазначає, що оспорюваним рішенням встановлений розмір оплати для всіх без виключення власників приміщень першого поверху та власників підвальних приміщень, які не висловлювали своєї незгоди з таким розміром. Також представник відповідача вважає безпідставними доводи сторони позивачів про те, що порушення їх прав і законних інтересів оспрюваним рішенням полягає у зверненні відповідача до суду з позовом про стягнення заборгованості, оскільки це є правом відповідача, яке гарантоване законом. Зазначає, що позивачами не доведено, що по відношенню до них настали будь-які обмеження, а щодо інших співвласників переваги за рахунок позивачів. Зазначає про неприпустимість порушення балансу між приватними інтересами позивачів та інтересами інших співвласників будинку, які на відміну від позивачів оплачують надані послуги. Вважає, що позовні вимоги спрямовані на отримання позивачами привілеїв над обов`язками інших співвласників будинку. Та зазначає, що відсутність порушених законних прав та інтересів позивача оспорюваним рішенням зборів, неможливість ефективного поновлення прав позивачів саме у заявлений спосіб, є підставою для відмови в задоволенні позову. (а.с.207-208)

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 04 травня 2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. (а.с.216-217)

Представник позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвокат Грицаєнко О.П. в судовому засіданні вимоги позову підтримала в повному обсязі та просила позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві, надала пояснення аналогічні доводам, наведеним у заявах по суті справи та додатково пояснила, що загальні збори кооперативу не мають права приймати рішення щодо тарифів для позивачів, які не є членами кооперативу. Зазначила, що загальними зборами кооперативу кошторису затверджено не було, а до повноважень голови правління не належить затвердження калькуляції. При цьому пояснила, що в калькуляції вказані витрати, яких немає (прибирання снігу технікою). Зазначила, що диференціація тарифів має бути економічно обґрунтованою. Вказала, що позивачі не користуються ліфтами, мають окремий вхід до свого приміщення, яке прибирають власними силами, загальним входом до будинку не користуються. Також пояснила, що кооператив має право лише на компенсацію фактичних витрат, оскільки є неприбутковою організацією. Вважає, що відповідач за рахунок власників приміщень першого поверху бажає накопичувати кошти. Зазначила, що до прийняття оспорюваного рішення позивачами сплачувались кошти кооперативу, а наразі кооператив повинен здійснити перерахунок, за яким позивачі й будуть проводити оплату. Пояснила, що вказаний в рішенні тариф є тарифом на утримання будинку, тобто за житлову послугу, яку відповідач не може надавати. Додатково підтвердила наявність власників інших приміщень на першому поверсі та підвальних приміщень. Підкреслила, що кооператив не управляє будинком, він його утримує та в даному випадку послуги не надає.

Представник відповідача ЖБК «Київміськбуд-5» - адвокат Золотопуп С.В. у судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, надав пояснення аналогічні доводам, викладеним у заявах по суті справи та додатково пояснив, що на першому поверсі будинку розміщені лише нежитлові приміщення, які належать багатьом співвласникам, у підвалі також розташовані приміщення, що належать різним особам, які є співвласниками. Зазначив, що управління будинком є послугою, кооператив здійснює прибирання, обслуговування мереж та систем, ремонт конструкцій будинку тощо. Вважає, що дискримінації позивачів по відношенню до інших співвласників немає. Підтвердив, що загальними зборами кошторис не затверджувався. Пояснив, що вказані в протоколі тарифи це витрати, які зазначені в калькуляції - всі витрати кооперативу, які передбачені як необхідні та їх неможливо виключити. Також вказав, що калькуляція є бухгалтерським документом, який визначає напрямки витрат та їх вартість, вона складалась бухгалтерською службою спеціально для обговорення на даних зборах та обговорювалась на зборах при прийнятті рішення. Вказав, що з наданих на адвокатський запит представника позивачів банківських виписок убачаються витрати кооперативу. Також зазначив про наявність на загальних зборах кворуму. Пояснив, що використання приміщення для проведення зборів християнської общини не підтверджено доказами, як і те, що приміщення постійно не використовується. При цьому підкреслив, що для обов`язку оплати по тарифам це не має значення. Зазначив, що в розрізі даного спору, не є підставою для задоволення позову не прибирання снігу. Також пояснив, що законом і статутом не визначена форма проведення голосування.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

Як убачається з матеріалів справи, позивачам на праві приватної власності належать нежилі приміщення площею 227,9 кв.м., що складають 2/100 частини від усього домоволодіння площею (або 12/100 частин від нежилих приміщень у цьому будинку), що знаходиться у АДРЕСА_1 , у таких частках: ОСОБА_2 - 1/3 частину від вищевказаних 12/100 частин нежилих приміщень; ОСОБА_1 - 2/3 частин від вищевказаних 12/100 частин нежилих приміщень, що підтверджується договором купівлі-продажу частини нежилих приміщень від 19 лютого 2002 року (а.с.87-88).

Згідно положень підпункту 1.1. пункту 1 розділу І Статуту ЖБК «Київміськбуд-5» (нова редакція), затвердженого рішенням загальних зборів членів кооперативу від 16 жовтня

2016 року (Протокол № 3) (далі - Статут), ЖБК «Київміськбуд-5» (далі - кооператив) створений з метою забезпечення житлом членів Кооперативу і членів їх сімей у багатоквартирному житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , побудованого 1971 року, з кількістю поверхів 9 та кількістю квартир 128 за власні кошти Кооперативу з допомогою банківського кредиту та власні кошти членів Кооперативу, а після завершення будівництва - експлуатації, утримання та управління цим житловим будинком та утримання прибудинкової території.

Кооператив створений при тресті «Київміськбуд - 5» на підставі рішення виконавчого комітету Дніпровської районної Ради депутатів трудящих від « 04 »серпня 1969 року №49 згідно зі списком громадян, які перебували на обліку, бажаючих вступити до Кооперативу та інших громадян, які мали право вступу до Кооперативу відповідно до положень чинного законодавства України. (п.п.1.2. п.1 розділу І Статуту).

Метою діяльності кооперативу, згідно підпункту 3.1. пункту 3 розділу І Статуту, є задоволення економічних, соціальних, житлових та інших потреб членів Кооперативу та членів їх сімей, які добровільно об`єдналися для участі в організації будівництва житлового будинку за власні кошти Кооперативу з допомогою банківського кредиту та власні кошти членів Кооперативу, а також для наступної експлуатації, утримання та управління цим житловим будинком та утримання прибудинкової території.

Підпунктом 3.2. пункту 3 розділу І Статуту визначені види діяльності Кооперативу:

- здійснення і забезпечення належної експлуатації та утримання житлового будинку і прибудинкової території у порядку, визначеному чинним законодавством України;

- здійснення управління житловим будинком;

- забезпечення реалізації прав членів Кооперативу;

- забезпечення виконання членами Кооперативу своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю Кооперативу;

- здійснення інших видів діяльності, метою яких є задоволення економічних, соціальних, житлових та інших потреб членів Кооперативу та членів їх сімей, які Кооператив має право здійснювати відповідно до чинного законодавства України.

Представники сторін підтвердили в судовому засіданні, що позивачі не є членами кооперативу.

19 травня 2019 року ЖБК «Київміськбуд-5» проведені позачергові загальні збори членів кооперативу, оформлені протоколом №02 (далі - протокол), якими прийнято рішення з 01 травня 2019 року заключити нові договори з власниками приміщень першого поверху та підвального приміщення, та встановити затверджений тариф 11,90 на 1 кв.м. (а.с.89)

Згідно протоколу, єдиним питанням розпорядку дня було обговорення та прийняття тарифу для власників приміщень першого поверху та власників підвального приміщення, на зборах були присутні 73 члени кооперативу, голосували: за - 71, проти - 1, утримався - 1.

Станом на 19 травня 2019 року загальна кількість членів кооперативу становила

128 осіб (а.с.137-139).

Як убачається з матеріалів справи, 19 травня 2019 року головою правління кооперативу була затверджена калькуляція витрат ЖБК «Київміськбуд-5» на 2019 рік на управління будинком АДРЕСА_1 (а.с.146-147).

Представник відповідача пояснив у судовому засіданні, що вищевказана калькуляція витрат кооперативу була складена саме для обговорення питання, винесеного на загальні збори кооперативу 19 травня 2019 року, що не спростовано стороною позивачів відповідно до наявних в матеріалах справи доказів.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись з позовом до суду вважаючи, що рішення загальних зборів від 19 травня 2019 року є таким, що порушує їх права та інтереси як співвласників будинку, оскільки: неможливо встановити наявність кворуму на загальних зборах кооперативу 19 травня 2019 року та підтримання рішення кооперативу більшістю присутніх членів; позивачі не є членами кооперативу, тому дії відповідача по нарахуванню компенсації на підставі рішення кооперативу є незаконними; рішення кооперативу прийнято за відсутності необхідних економічних розрахунків (кошторису), а компенсація, яка нараховується позивачам є необґрунтованою та дискримінаційною.

За положеннями ч. 2 ст. 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Частиною 1 ст. 384 ЦК України визначено, що будинок, споруджений або придбаний житлово-будівельним (житловим) кооперативом, є його власністю.

Член житлово-будівельного (житлового) кооперативу має право володіння і користування, а за згодою кооперативу - і розпоряджання квартирою, яку він займає в будинку кооперативу, якщо він не викупив її. У разі викупу квартири член житлово-будівельного (житлового) кооперативу стає її власником. (ч.2, 3 ст. 384 ЦК України)

Особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, правові, організаційні та економічні відносини, пов`язані з реалізацією прав та виконанням обов`язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління визначає Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» (далі - Закон № 417-VIII), предметом регулювання якого є відносини, що виникають у процесі реалізації прав та виконання обов`язків власників квартир та нежитлових приміщень як співвласників багатоквартирного будинку.

За визначеннями, які вживаються в цьому Законі № 417-VIII та містяться в статті 1 закону, багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна; нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна; нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна; спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія; частка співвласника - частка, яку становить площа квартири та/або нежитлового приміщення співвласника у загальній площі всіх квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування

(у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.

Частка співвласника - частка, яку становить площа квартири та/або нежитлового приміщення співвласника у загальній площі всіх квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Згідно положень ч.1 ст.12 Закону № 417-VIII витрати на управління багатоквартирним будинком включають:

1) витрати на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку;

2) витрати на оплату комунальних послуг стосовно спільного майна багатоквартирного будинку;

21) витрати, пов`язані з виконанням зобов`язань за кредитним договором, укладеним за програмами Фонду енергоефективності;

3) витрати на сплату винагороди управителю в разі його залучення;

4) інші витрати, передбачені рішенням співвласників або законом.

Витрати на управління багатоквартирним будинком розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, якщо рішенням зборів співвласників або законодавством не передбачено іншого порядку розподілу витрат. (ч.2 ст.12 Закону № 417-VIII)

Невикористання власником належної йому квартири чи нежитлового приміщення або відмова від використання спільного майна не є підставою для ухилення від здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком. (ч.3 ст.12 Закону № 417-VIII)

Наказом Державного комітету України будівництва та архітектури від 18 травня

2005 року № 80 затверджені «Державні будівельні норми України. Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення ДБН В.2.2-15-2005», чинні від 1 січня 2006 року, за пунктом 2.50 яких у першому, другому і цокольному поверхах житлових будинків допускається розміщувати приміщення: адміністративні, магазинів роздрібної торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, відділень зв`язку загальною площею не більше 700 м.кв, банків, магазинів і кіосків з продажу преси, поліклінік, жіночих консультацій, рентгено-стоматологічних кабінетів (в разі забезпечення вимог НРБУ); роздавальних пунктів молочних кухонь, юридичних консультацій і нотаріальних контор, загсів, філій бібліотек, виставкових залів, контор житлово-експлуатаційних організацій, фізкультурнооздоровчих занять загальною площею до 150 м.кв, культурно-масової роботи з населенням (для проведення лекцій, зборів, бібліотек-читалень, кімнат для індивідуальних занять, роботи гуртків, прийому громадян депутатами тощо), дитячих художніх шкіл, центрів соціального захисту населення, центрів зайнятості населення базового рівня до 50 відвідувачів і до

15 співробітників центрів, а також груп короткотривалого перебування дітей дошкільного віку (крім цокольного поверху). У житлових будинках допускається розміщення на верхньому житловому поверсі (у тому числі мансардному) творчих майстерень художників та архітекторів.

Отже, в силу наведених вище визначень, державних нормативів та відповідно до поняття, наведеного у ст. 380 ЦК України, багатоквартирний будинок є житловим будинком, будівлею, призначеною для постійного в ній проживання. Співвідношення площі житлових приміщень (квартир) у багатоквартирному будинку та площі нежитлових приміщень у ньому зумовлене особливостями розміщення нежитлових приміщень у житловому будинку, тобто за загальним правилом є об`єктивним фактором.

За змістом статей 1, 9 Закону № 417-VIII управління багатоквартирним будинком - це вчинення співвласниками багатоквартирного будинку дій щодо реалізації прав та виконання обов`язків співвласників, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням спільним майном багатоквартирного будинку. Управління багатоквартирним будинком здійснюється його співвласниками.

Разом з тим, правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні визначає Закон України «Про кооперацію» (далі - Закон № 1087-IV).

Кооператив - юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об`єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування; членський внесок - грошовий неповоротний внесок, який періодично сплачується членом кооперативного об`єднання для забезпечення поточної діяльності кооперативного об`єднання; цільовий внесок - грошовий чи інший майновий внесок члена кооперативу, що вноситься понад пай до спеціального фонду кооперативу для забезпечення виконання конкретних завдань кооперативу (ст. 2 Закону № 1087-IV).

За змістом ст. 4 Закону № 1087-IV кооперація базується на таких основних принципах: добровільності вступу та безперешкодного виходу з кооперативної організації; соціальної справедливості, взаємодопомоги та співробітництва; рівного права голосу під час прийняття рішень (один член кооперативу - один голос); вільного вибору напрямів і видів діяльності; демократичного контролю за діяльністю кооперативних організацій та їх посадових осіб з боку членів кооперативних організацій; безпосередньої участі членів кооперативної організації у її діяльності.

Статтею 12 Закону № 1087-IV передбачено, що до основних прав члена кооперативу відносяться, зокрема, право на участь в господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління кооперативом.

Законами, що регулюють діяльність окремих типів кооперативів або кооперативів за напрямами їх діяльності, та статутом кооперативу можуть бути передбачені додаткові права та обов`язки його членів.

За змістом ст.15 Закону № 1087-IV вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів кооперативу.

До компетенції загальних зборів членів кооперативу належить: затвердження статуту кооперативу та внесення до нього змін, прийняття інших рішень, що стосуються діяльності кооперативу; утворення органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, інших органів кооперативу; заслуховування звітів його органів управління і органів контролю; затвердження порядку розподілу доходу кооперативу; визначення розмірів вступного і членського внесків та паїв; визначення розмірів, порядку формування та використання фондів кооперативу; визначення розмірів оплати праці голови правління, голови ревізійної комісії (ревізора), а також кошторису на утримання апарату органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу; затвердження річного звіту і балансу кооперативу; затвердження рішення правління або голови правління про прийняття нових членів та припинення членства; прийняття рішень щодо володіння, користування та розпорядження майном; утворення спеціальних комісій із залученням як консультантів найманих працівників; прийняття рішень про вступ кооперативу до кооперативних об`єднань; прийняття рішень про реорганізацію або ліквідацію кооперативу.

Рішенням загальних зборів членів кооперативу до компетенції загальних зборів можуть бути віднесені інші питання діяльності кооперативу.

Загальні збори членів кооперативу правомочні вирішувати питання, якщо на них присутні більше половини його членів, а збори уповноважених - за наявності не менше двох третин уповноважених.

Кожний член кооперативу чи уповноважений кооперативу має один голос, і це право не може бути передано іншій особі.

Рішення загальних зборів членів (зборів уповноважених) кооперативу про прийняття, внесення змін до статуту, вступ до кооперативного об`єднання або вихід з нього та про реорганізацію або ліквідацію кооперативу вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менш як 75 відсотків членів кооперативу, присутніх на загальних зборах кооперативу. З інших питань рішення приймаються простою більшістю голосів членів (уповноважених) кооперативу, присутніх на його загальних зборах.

Рішення загальних зборів членів (зборів уповноважених) кооперативу приймаються відповідно до його статуту відкритим або таємним голосуванням.

Згідно зі ст. 23 Закону № 1087-IV кооперативи мають право провадити будь-яку господарську діяльність, передбачену статутом і не заборонену законом.

25 жовтня 2016 року відповідача включено до Реєстру неприбуткових установ та організацій (номер рішення: 1626534600603) з ознакою 0040 (житлово-будівельні кооперативи відповідно до закону), веб-посилання: https://cabinet.tax.gov.ua/registers/non-profit.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 грудня 2019 року у справі

№ 904/4887/18 (провадження № 12-92гс19) міститься висновок, що обслуговуючий кооператив незалежно від напряму його діяльності є господарською організацією юридичною особою, яка здійснює некомерційну господарську діяльність з моменту державної реєстрації на підставі закону та свого статуту.

За змістом ст. 86 ЦК України непідприємницькі товариства (кооперативи, крім виробничих, об`єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.

У постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 756/567/17-ц (провадження № 61-33576св18) зроблено висновок, що виконавцями житлово-комунальних послуг є підприємства або організації, які безпосередньо надають житлово-комунальні послуги споживачам, зокрема житлово-експлуатаційні та інші організації.

Відповідно до положень ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон № 2189-VIII), д о житлово-комунальних послуг належать:

1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком.

Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, якщо прибудинкова територія, за даними Державного земельного кадастру, знаходиться у власності або користуванні співвласників багатоквартирного будинку відповідно до вимог законодавства, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; інші додаткові послуги, які можуть бути замовлені співвласниками багатоквартирного будинку;

2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Згідно зі ст. 10 Закону № 2189-VIII ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.

У ст. 24 Закону № 1087-IV передбачено, що кооперативи реалізують товари та надають послуги за цінами і тарифами, встановленими самостійно, а у випадках, передбачених законом, за державними цінами і тарифами. Кооперативи мають право реалізувати товари та надавати послуги за цінами і тарифами, що встановлюються на договірних засадах, окремо для членів кооперативу та інших осіб.

У постанові Верховного Суду від 03 квітня 2020 року у справі № 802/2021/16-а (провадження № К/9901/34858/18) міститься такий висновок: формування тарифів і їх затвердження це різні за своїм змістом поняття, при чому формування тарифів другої групи житлово-комунальних послуг здійснюється виключно відповідним підприємством, що надає послуги, а встановлення тарифів на такі послуги здійснюється органом місцевого самоврядування в межах його компетенції та у спосіб, визначений законом.

Підпунктом 4.2. пункту 4 розділу І Статуту визначені обов`язки кооперативу, який зобов`язаний, серед іншого: - в своїй діяльності дотримуватись рішень загальних зборів членів Кооперативу, Статуту Кооперативу та чинного законодавства України; - забезпечувати реалізацію прав членів Кооперативу.

Згідно положень підпункту 6.5 пункту 6 розділу ІІ Статуту власники квартир, частин квартир і нежилих приміщень будинку є співвласниками на праві спільної часткової власності допоміжних приміщень будинку, його конструктивних елементів і технічного обладнання. Частка власності кожного власника квартири (квартир) чи нежилого приміщення у спільній частковій власності визначається відношенням загальної площі квартири (квартир), частини квартири чи нежилих приміщень, які перебувають у його власності, до загальної площі всіх квартир і нежилих приміщень будинку. За формою власності квартири, частини квартир і нежилі приміщення будинку можуть перебувати у державній, колективній та приватній власності.

Вищим органом управління Кооперативу є загальні збори членів (збори уповноважених) Кооперативу. (підпункт 7.2 пункту 6 розділу ІІІ Статуту)

Згідно положень підпункту 8.1. пункту 8 розділу ІІІ Статуту до компетенції загальних зборів членів (зборів уповноважених) Кооперативу належить:

- затвердження Статуту Кооперативу, внесення до нього змін або доповнень, у тому числі шляхом викладення його у новій редакції, прийняття інших рішень, що стосуються діяльності Кооперативу;

- обрання шляхом відкритого голосування голови правління Кооперативу та членів правління Кооперативу, ревізійної комісії, спеціальних комісій, інших органів Кооперативу, якщо це не заборонено чинним законодавством України, а також прийняття рішення про дострокове припинення їх повноважень;

- заслуховування та ухвалення звітів правління Кооперативу та ревізійної комісії або ревізора про їх діяльність;

- створення фондів Кооперативу, визначення їх розмірів, порядку формування та використання; розмірів внесків;

- затвердження кошторису на утримання житлового будинку з надвірними будівлями та прибудинкової території;

- прийняття рішення щодо реконструкції або проведення капітального ремонту житлового будинку;

- встановлення строків внесення внесків на капітальний ремонт, а також прийняття рішення про стягнення з членів Кооперативу пені за несвоєчасне їх внесення, у розмірах та порядку, визначених чинним законодавством України;

- затвердження розмірів оплати праці голови Кооперативу та штатних працівників Кооперативу;

- затвердження річного звіту і балансу Кооперативу;

- затвердження рішень правління Кооперативу або голови правління про прийняття нових членів та про припинення членства у Кооперативі;

- затвердження рішень правління Кооперативу стосовно проведення невідкладних, аварійних та інших непередбачених робіт у будинку, які були прийняті правлінням у період між загальними зборами (зборами уповноважених);

- утворення спеціальних комісій із залученням консультантів, як найманих працівників;

- прийняття рішень про вступ Кооперативу до кооперативних або інших об`єднань юридичних осіб;

- прийняття рішень про реорганізацію або ліквідацію Кооперативу;

- вирішення будь-яких інших питань з діяльності Кооперативу за поданням правління або ревізійної Кооперативу, або не менш як 1/3 членів Кооперативу від загальної кількості його членів.

Рішенням загальних зборів членів (зборів уповноважених) Кооперативу до компетенції загальних зборів членів (зборів уповноважених) Кооперативу можуть бути віднесені й інші питання діяльності Кооперативу (підпункт 8.2. пункту 8 розділу ІІІ Статуту).

Відповідно до підпункту 8.8. пункту 8 розділу ІІІ Статуту рішення загальних зборів членів (зборів уповноважених) Кооперативу про внесення змін або доповнень до Статуту, вступ до кооперативного об`єднання або вихід з нього та про реорганізацію або ліквідацію Кооперативу вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менш як 75 (сімдесят п`ять) відсотків членів Кооперативу, присутніх на загальних зборах членів (зборах уповноважених) Кооперативу. З інших питань рішення приймаються простою більшістю голосів членів ( уповноважених) Кооперативу, присутніх на загальних зборах членів (зборах уповноважених) Кооперативу.

Рішення загальних зборів членів (зборів уповноважених) Кооперативу оформлюється у формі протоколу таких зборів із зазначенням присутніх членів (уповноважених) Кооперативу. Результату голосування з питань порядку денного цих зборів членів (уповноважених) Кооперативу оформлюються у писмовій формі («за», «проти» «утримався») та засвідчується власноручним підписом присутнього члена (уповноваженого) Кооперативу (підпункт 8.9. пункту 8 розділу ІІІ Статуту).

Положеннями підпункту 10.1. пункту 10 розділу ІІІ Статуту визначено, що на виконання своїх повноважень голова правління Кооперативу, відповідно до рішень загальних зборів членів (зборів уповноважених) Кооперативу та рішень правління Кооперативу здійснює інші дії, спрямовані на досягнення мети та забезпечення ефективної діяльності Кооперативу.

Внески на експлуатацію та утримання житлового будинку та прибудинкової території, а також на проведення капітального ремонту житлового будинку визначаються загальними зборами членів (зборами уповноважених) Кооперативу у розмірах, необхідних для покриття фактичних витрат Кооперативу на ці потреби, згідно з чинним законодавством України (підпункт 12.3. пункту 12 розділу ІV Статуту).

Підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів можуть бути: порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів; позбавлення члена кооперативу можливості взяти участь у загальних зборах; порушення прав чи законних інтересів члена кооперативу рішенням загальних зборів.

Безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів у зв`язку з прямою вказівкою закону є: прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення; прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного загальних зборів. При вирішенні питання про недійсність рішень загальних зборів у зв`язку з іншими порушеннями, допущеними під час скликання та проведення загальних зборів, суд повинен оцінити, наскільки ці порушення могли вплинути на прийняття загальними зборами відповідного рішення.

У постанові Верховного Суду від 17 травня 2018 року у справі №756/12113/16-ц судом викладено правову позицію про те, що підставою для пред`явлення позову про визнання зборів недійсними є наявність не лише порушення норм закону під час їх проведення, а й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно частин 1, 2 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. При цьому суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно зі ст. 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1 ст. 5 ЦПК України).

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч.1 ст. 5 ЦПК України).

Виходячи з системного аналізу ст. ст.15, 16 ЦК України та ст. 5 ЦПК України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Тобто, відповідно до положень Цивільного процесуального кодексу України обов`язок доведення факту порушення або оспорювання прав і охоронюваних законом інтересів покладено саме на позивача.

Згідно роз`яснень, викладених в п.11 постанови Пленуму Верховного України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року за №14, оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод і інтересів, а також у разі звернення до суду органів чи осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або держави та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Отже, відсутність права та охоронюваного законом інтересу у позивача або недоведеність факту його порушення є підставою для відмови у позові.

Суд вважає безпідставними доводи сторони позивачів про неможливість встановлення наявності кворуму на загальних зборах кооперативу 19 травня 2019 року та підтримання рішення кооперативу більшістю присутніх членів, оскільки вони спростовані наявними в матеріалах справи доказами.

Так, як вже зазначалось вище, судом установлено, що членами кооперативу є 128 осіб, на загальних зборах були присутні та приймали участь у голосуванні 73 члени кооперативу, з яких 71 проголосував за затвердження нових тарифів для власників приміщень першого повершу та підвальних приміщень, 1 - проти та 1 - утримався. Отже рішення прийняте за наявності визначеного ст. 15 Закону України «Про кооперацію» кворуму.

Суд приймає як належний, допустимий та достовірний доказ перелік учасників загальних зборів 19 травня 2019 року (а.с.186) оскільки в ньому відображені прізвища та ініціали членів кооперативу, їх підписи та вказаний результат голосування. Відображені в цьому документі дані повністю узгоджуються з кількістю осіб та результатами голосування, відображеними в оспорюваному протоколі.

Посилання представника позивача на те, що в цьому документі не зазначено щодо якого питання проводилось голосування є надуманими, оскільки на порядок денний для голосування було винесено лише одне питання.

Слід зазначити, що позивачі не є членами кооперативу, отже їх право на участь в голосуванні порушеним не могло бути. При цьому за матеріалами справи відсутні докази того, що хоча б один з членів кооперативу заперечував наявність кворуму на загальних зборах кооперативу 19 травня 2019 року.

Що стосується доводів позовної заяви про те, що оскільки позивачі не є членами кооперативу, тому дії відповідача по нарахуванню компенсації на підставі рішення кооперативу є незаконними, суд зазначає наступне.

Як убачається з матеріалів справи, оспорюваними загальними зборами кооперативу були встановлені тарифи а не компенсація.

Встановлення тарифів у даному випадку не суперечить ані ст. 12 Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» ані ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ані ст. 15 Закон України «Про кооперацію», а також узгоджуються зі Статутом кооперативу, у тому числі метою діяльності (п.3.1), видами діяльності (п.3.2.), компетенцією загальних зборів членів кооперативу, до якої входить вирішення будь-яких інших питань з діяльності кооперативу (п.п.8.1., 8.2. п. 8 розділу ІІІ Статуту).

При цьому посилання сторони позивачів на те, що управління та утримання будинку повинно відбуватись виключно за рахунок майна кооперативу, зокрема внесків його членів, суперечить положенням ч.2 ст.12 Закону № 417-VIII, ст. 23 Закону № 1087-IV, ст.5, 7 Закону № 2189-VIII та по суті може призвести до того, що співвласники будинку, які не є членами кооперативу будуть поставлені в привілейоване становище по відношенню до співвласників, які є членами кооперативу.

Що стосується доводів сторони позивачів про те, що рішення кооперативу прийнято за відсутності необхідних економічних розрахунків (кошторису), а компенсація, яка нараховується позивачам є необґрунтованою та дискримінаційною, слід зазначити, що не зважаючи на відсутність в матеріалах справи кошторису утримання житлового будинку, затвердженого рішенням загальних зборів, фактично для прийняття оспорюваного рішення загальних зборів була розроблена та затверджена головою правління кооперативу калькуляція витрат на управління будинком (а.с.146), та виходячи з відображених в ній даних загальними зборами кооперативу було прийнято рішення від 19 травня 2019 року.

При цьому, неналежне прибирання відповідачем снігу технікою (вартість витрат включена до кошторису) тощо, на що вказується в позовній заяві, не може бути підставою для визнання незаконними дій та скасування рішення загальних зборів кооперативу та не входить до предмета доказування в даній справі.

Також в розрізі даного спору не заслуговують на увагу посилання сторони позивачів про те, що в 2015 році за власні кошти християнської громади було встановлено пандус.

Слід також зазначити, що за відсутності відповідного нормативного застереження щодо встановлення однакового розміру внесків, тарифів тощо для власників квартир та нежитлових приміщень, оспорюване рішення не можна вважати прийнятим з порушенням норм чинного законодавства.

З цього приводу слід також зазначити, що позивачами не вказано, чи призвело затвердження тарифів з 01 травня 2019 року до будь-яких обмежень їх прав.

Загалом, позивачами не наведено доводів стосовно того, що прийняте загальними зборами членів кооперативу спірне рішення надало іншим власникам приміщень першого поверху та власникам підвальних приміщень несправедливі переваги за рахунок позивачів.

Отже, наведені в позовній заяві доводи щодо порушень при проведенні зборів не можуть самі по собі свідчити про порушення прав позивачів.

При цьому, суд звертає увагу на те, що за результатом вирішення даного спору шляхом визнання недійсним та скасування оспорюваного рішення загальних зборів не мають бути спричинені безпосередні негативні наслідки як для членів кооперативу так і для інших співвласників, які не є членами кооперативу, адже фактично із таким рішенням не погоджуються лише позивачі, якими не доведено, що внаслідок прийняття цього рішення, по відношенню до них настали будь-які обмеження, а іншим членам кооперативу та співвласникам надані несправедливі переваги за рахунок позивачів.

При цьому судом враховується, що задоволення позовних вимог не повинно порушувати прав інших осіб.

Стосовно доводів позовної зави про дискримінаційний характер оспорюваного рішення кооперативу, з огляду на встановлення рішенням загальних зборів членів кооперативу від 11 листопада 2018 року іншим співвласникам (крім першого та підвального поверхів) тарифу на утримання будинку в розмірі 6,70 грн (а.с.100-103) слід зазначити, що статтею 124 Конституції України передбачено, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

За змістом статті 1 Закону України від 6 вересня 2012 року № 5207-VI «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» дискримінація - це ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними; непряма дискримінація- це ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Разом із тим не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме: спеціальний захист з боку держави окремих категорій осіб, які потребують такого захисту; здійснення заходів, спрямованих на збереження ідентичності окремих груп осіб, якщо такі заходи є необхідними; надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом; встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян; особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб.

Оспорюване рішення ЖБК «Київміськбуд-5» не суперечить положенням статті 24 Конституції України, оскільки розмежування розміру тарифу проведено загальними зборами залежно від виду та розташування об`єкту нерухомого майна (розміщення приміщень на першому і підвальному поверхах та квартир, розташованих на інших поверхах будинку), а отже, відсутня залежність розміру внесків до конкретної людини або громадянина (групи людей). Наявність у власності особи квартири або нежитлового приміщення не визначає її майнового стану в порівнянні з іншою особою.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом в постанові від 13 лютого 2020 року у справі № 755/17075/16-ц.

Що стосується інших доводів, викладених у заявах по суті справи, то Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Житлово-будівельного кооперативу «Київміськбуд-5» в частині визнання недійсним та скасування рішення загальних зборів.

Що стосується вимоги позову про визнання незаконними дій відповідача щодо нарахування позивачам починаючи з 01 травня 2019 року компенсації за використання комунікацій багатоквартирного житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 з розрахунку 11,90 грн за кв.м. площі належного їм нежитлового приміщення загальною площею 227,9 кв.м., розташованого на першому поверсі такого будинку, то вказана вимога є похідною від вимоги позову про визнання недійсним та скасування рішення загальних зборів, в задоволенні якої судом відмовлено.

Окремо щодо ефективності обраного позивачами способу захисту суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Таким чином, надаючи правову оцінку належності обраного позивачами способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Отже, «ефективний засіб правового захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, що не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (case of Сhuykina v. Ukraine, Заява 28924/04) констатував: «50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18).

Порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)».

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 06.09.2005 у справі «Гурепка проти України» (Gurepka v. Ukraine), заява №61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26.10.2000 у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland), заява №30210/96, п. 158) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 р. у справі «Гарнага проти України» (Garnaga v. Ukraine), заява №20390/07).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 04 червня 2019 року у справі №916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

У даному випадку, позивачами не доведено, яким чином визнання незаконними дій відповідача по нарахуванню компенсації призведе до поновлення прав позивачів, адже рахунки/квитанції є лише платіжними документами, які містить інформацію про вартість наданих споживачу послуг за певний період, з якою споживач може погоджуватись і як наслідок сплатити вказану в квитанції суму, або ж не погоджуватись, сплативши лише ту суму, яку він вважає правильною, а вже при вирішенні спору, якщо такий виникне між сторонами, про стягнення заборгованості за надані послуги споживач має право заперечувати проти суми боргу, обґрунтовуючи правильність свого розрахунку.

За викладених обставин суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, суд відносить судові витрати по сплаті судового за рахунок позивачів у сплаченому при зверненні до суду з даним позовом розмірі.

Згідно ч.8 ст. 141 ЦПК України витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача виклав відповідну заяву.

Згідно вимог п.5 ч. 7 ст. 265 ЦПК України у разі необхідності в резолютивній частині також вказується про: призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дату, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру понесених нею судових витрат.

За вказаних обставин, суд вважає за необхідне призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати понесені відповідачем та встановити відповідачу строк на подання доказів щодо їх розміру.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 15, 16, 86, 380, 382, 384 Цивільного кодексу України, Законом України «Про кооперацію», Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», Законом України «Про житлово-комунальні послуги», статтями 2, 4, 10, 12, 13, 76-82, 89, 141, 258, 259, 263-265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Житлово-будівельного кооперативу «Київміськбуд-5» (місцезнаходження: 02002, м.Київ, вул.Р.Окіпної, буд. 9, ЄДРПОУ 22867627) про визнання недійсним та скасування рішення загальних зборів, визнання незаконними дій - відмовити.

Призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати на 29 червня 2022 року на 14 годину 00 хвилин, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва (м. Київ, вул. І.Сергієнка, буд.3, каб.43).

Встановити відповідачу строк для подання доказів щодо розміру понесених ним судових витрат - до 27 червня 2022 року включно.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повний текст рішення суду складено 27 червня 2022 року.

Суддя: