Постанова

від 13.06.2022 по справі 925/461/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" червня 2022 р. Справа№ 925/461/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Грека Б.М.

Яковлєва М.Л.

при секретарі Токаревій А. Г.

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 14.06.2022

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Паланської сільської ради Уманського району Черкаської області

на рішення Господарського суду Черкаської області від 15.07.2021 у справі №925/461/21 (суддя Чевгуз О.В., повний текст складено 19.07.2021)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Уманьхімагро"

до Паланської сільської ради

про визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Уманьхімагро» звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом до Паланської сільської ради, у якому просить суд:

- визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «Уманьхімагро» право власності на земельну ділянку кадастровий номер 7124386200:02:000:1517;

- скасувати державну реєстрацію права власності Паланської сільської ради, ідентифікаційний код 26261301 на земельну ділянку кадастровий номер 7124386200:02:000:1517 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач правомірно набув право власності на вищевказану земельну ділянку, однак спірна земельна ділянка у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстрована як власність відповідача.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 15.07.2021 позовні вимоги задоволено повністю.

Визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Уманьхімагро» право власності на земельну ділянку кадастровий номер 7124386200:02:000:1517.

Скасовано державну реєстрацію права власності Паланської сільської ради на земельну ділянку кадастровий номер 7124386200:02:000:1517 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з того, що право власності на спірну землю зареєстровано за відповідачем, що підтверджено відомостями про земельну ділянку з Державного земельного кадастру, а зареєструвавши за собою право власності на земельну ділянку позивача, відповідач тим самим не визнає та порушує право власності позивача на земельну ділянку, що потребує судового захисту.

Водночас, суд зазначив, що враховуючи суб`єктний склад учасників справи, цей спір має вирішуватися в порядку господарського судочинства, а позивач звернувся до суду з позовом в межах строку позовної давності.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Паланська сільська рада Уманського району Черкаської області звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Черкаської області від 15.07.2021 у справі №925/461/21 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Скаржник вважає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що було винесено за умови неповного встановлення обставин, які мають значення для справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:

- судом було порушено таємницю нарадчої кімнати;

- висновок сертифікованого інженера - землевпорядника від 08.04.2020 є недопустимим доказом;

- позивачем було долучено докази, на які він не посилався в позовній заяві;

- позивачем було пропущено трирічний строк позовної давності, що є підставою для відмови в позові;

- відсутні докази та правові підстави для задоволення позовних вимог;

- спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Згідно протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 11.08.2021 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Шаптали Є.Ю., суддів: Хрипуна О.О., Грека Б.М.

На час надходження апеляційної скарги матеріали справи №925/461/21 на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходили, у зв`язку з чим ухвалою від 16.08.2021 відкладено вирішення питання щодо апеляційної скарги Паланської сільської ради Уманського району Черкаської області на рішення Господарського суду Черкаської області від 15.07.2021 у справі №925/461/21 до надходження матеріалів справи на адресу Північного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду Черкаської області надіслати матеріали справи №925/461/21 на адресу Північного апеляційного господарського суду.

13.09.2021 до суду апеляційної інстанції надійшли матеріали вказаної справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2021 апеляційну скаргу Паланської сільської ради Уманського району Черкаської області на рішення Господарського суду Черкаської області від 15.07.2021 у справі №925/461/21 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги.

07.10.2021 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 13.10.2021 у зв`язку перебуванням судді Хрипуна О.О. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №925/461/21.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.10.2021 для розгляду справи №925/461/21 сформовано судову колегію у складі головуючий суддя Шаптала Є.Ю., судді: Грек Б.М., Яковлєв М.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.10.2021 у справі №925/461/21 апеляційну скаргу Паланської сільської ради Уманського району Черкаської області на рішення Господарського суду Черкаської області від 15.07.2021 у справі №925/461/21 прийнято до свого провадження колегією суддів у визначеному складі.

Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Паланської сільської ради Уманського району Черкаської області на рішення Господарського суду Черкаської області від 15.07.2021 у справі №925/461/21.

Розгляд апеляційної скарги призначено на 23.11.2021.

Учасникам справи повідомлено про право подати відзив на апеляційну скаргу, відповідь на відзив, заяви, клопотання, заперечення та встановлено строки на їх подання.

11.11.2021 до Північного апеляційного господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Уманьхімагро» адвоката Новікова М.В. надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції за допомогою програмного забезпечення «EasyCon».

У період з 08.11.2021 по 19.11.2021 головуючий суддя - Шаптала Є.Ю. перебував на лікарняному.

16.11.2021 до Північного апеляційного господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Уманьхімагро» адвоката Новікова М.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, зазначаючи наступне:

- апелянт не наводить процесуальних порушень, які могли призвести до неправильного вирішення справи;

- висновок сертифікованого інженера - землевпорядника від 08.04.2020 є інформацією про обставини, які встановив інженер-землевпорядник, використовуючи свої знання та є письмовим доказом, а не висновком експерта;

- оскільки позивач дізнався про порушення свого права на землю 08.04.2020, а відповідач порушив право власності позивача на землю 12.03.2021, то позивач звернувся до суду в межах строку позовної давності.

22.11.2021 до Північного апеляційного господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Уманьхімагро» адвоката Новікова М.В. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2021 клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Уманьхімагро» адвоката Новікова М.В. про відкладення розгляду справи задоволено. Клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Уманьхімагро» адвоката Новікова М.В. про проведення судового засідання в режимі відеоконференції задоволено. Відкладено в режимі відеоконференції розгляд справи за апеляційною скаргою Паланської сільської ради Уманського району Черкаської області на рішення Господарського суду Черкаської області від 15.07.2021 у справі №925/461/21 на 01.02.2022.

27.01.2022 до Північного апеляційного господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Уманьхімагро» адвоката Новікова М.В. надійшло клопотання, у якому заявник просить застосувати в даній справі правові позиції Верховного Суду, викладені в постанові від 15.11.2021 у справі №906/620/19.

28.01.2022 до Північного апеляційного господарського суду від Паланської сільської ради Уманського району Черкаської області надійшли додаткові пояснення у справі, де скаржник наводить посилання на постанови Верховного Суду від 17.06.2020 у справі №911/1292/18 та від 31.08.2021 у справі №916/1852/20 та просить задовольнити апеляційну скаргу.

31.01.2022 до Північного апеляційного господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Уманьхімагро» адвоката Новікова М.В. надійшло клопотання, у якому наводить посилання на правові висновки Верховного Суду на підтвердження доводів щодо переходу права власності на землю від ЗАТ «Піківець» до ТОВ «Уманьхімагро».

У період з 25.01.2022 по 04.02.2022 головуючий суддя - Шаптала Є.Ю. перебував на лікарняному, тому судове засідання, яке призначене на 01.02.2022 не відбулось.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2022 розгляд апеляційної скарги Паланської сільської ради Уманського району Черкаської області на рішення Господарського суду Черкаської області від 15.07.2021 у справі №925/461/21 призначено на 15.03.2022.

Судове засідання, яке призначене на 15.03.2022 не відбулось.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 «продовжено строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб.

У період з 04.04.2022 по 08.04.2022 головуючий суддя - Шаптала Є.Ю. перебував у щорічній відпустці.

05.04.2022 до Північного апеляційного господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Уманьхімагро» адвоката Новікова М.В. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2022 розгляд апеляційної скарги Паланської сільської ради Уманського району Черкаської області на рішення Господарського суду Черкаської області від 15.07.2021 у справі №925/461/21 призначено на 14.06.2022.

20.04.2022 до Північного апеляційного господарського суду від Паланської сільської ради надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення «EasyCon».

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2022 клопотання Паланської сільської ради про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.

29.04.2022 до Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Уманьхімагро» надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення «EasyCon».

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.05.2022 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Уманьхімагро» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.

07.06.2022 до Північного апеляційного господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Уманьхімагро» адвоката Новікова М.В. надійшло клопотання, у якому просить застосувати у даній справі правові позиції Верховного Суду, викладені у постанові від 16.06.2020 у справі №689/26/17.

В судове засідання 14.06.2022 з`явилися представники позивача та відповідача.

Представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги. Представник відповідача підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Згідно з частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідно до Державного акту на право колективної власності на землю від 04.01.2002 серія ЧР 15-50 земельна ділянка кадастровий номер 7124386200:02:000:1517 входила до складу земель, які були передані у власність закритого акціонерного товариства «Піківець» с. Піківець, що підтверджується висновком судового експерта від 02.07.2021 № 0207/21.

Відповідно до п. 1.2 схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) ЗАТ «Піківець» в адміністративних межах Піківецької та Гереженівської сільських рад Уманського району Черкаської області та розрахунку розміру земельної частки в умовних кадастрових гектарах встановлено, згідно проекту роздержавлення земель та технічної документації по видачі державних актів на право колективної власності на землю, сільськогосподарському підприємству «Піківець» передано у колективну власність 639,3 га земель, в тому числі: ріллі - 595,3, сіножаті - 16.4 га пасовища - 2,5 га та 25,1 га земель, що не підлягають поділу (госп.двори, шляхи, лісовкриті площі тощо). Схемою поділу враховані обмеження, обумовлені технологічними і екологічними особливостями використання земель, пасовища загальною площею 2,5 га, сіножаті - 16,4 га, госп. двори, шляхи та лісовкриті площі - 25,1 га залишаються в землях загального користування.

Вказана схема визначає які землі з земель колективної власності ЗАТ «Піківець» підлягають паюванню, а які ні, вона не змінює форму власності земель.

Відповідачем не надано рішень або інших розпорядчих актів, згідно з якими спірна земля передавалася з колективної власності ЗАТ «Піківець» у державну чи комунальну власність.

Таким чином, суд прийшов до обгрунтованого висновку, що землі які не підлягали поділу (паюванню) - господарські двори, серед яких і спірна земельна ділянка, залишилися у власності ЗАТ Піківець''.

Відповідно до ст. 3 Земельного кодексу України (в редакції чинній на час видачі державного акту на право колективної власності на землю), - власність на землю в Україні мала такі форми: державну, колективну, приватну. Усі форми власності визнавались рівноправними. Власник землі може вільно володіти, користуватись та розпоряджатись нею.

Згідно з ст. 5 Земельного кодексу України (в редакції чинній на час видачі державного акту на право колективної власності на землю), - Суб`єктами права колективної власності на землю були колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

За змістом ст. 22, 23 Земельного кодексу України (в редакції чинній на час видачі державного акту на право колективної власності на землю), - право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян.

Відповідно до висновків судового експерта від 02.07.2021 № 0207/21 площа земельної ділянки кадастровий номер 7124386200:02:000:1517 складає: під нежитловими будівлями, які знаходяться за адресою: вул. Польова, № 66 в с. Піківець, Уманського району, Черкаської області і становить 0,0185 га., а саме: літ. А-1 будівля пасічника з прибудовою 0,0112 га., літ. Б-1,б - будівля для зимового зберігання вуликів з прибудовою 0,0073 га. та площа земельної ділянки для обслуговування цих будівель становить - 0,6381 га. Загальна площа земельної ділянки 0,6566 га. Досліджувана земельна ділянка виділялась під ці нежитлові будівлі згідно Державного акту на право колективної власності на землю, серія та номер ЧР 15-50 від 04.01.2002, виданого на підставі рішення Уманської районної ради народних депутатів від 12.10.2001 за № 17-18 (Ділянка № 2 0,8 га. на акті), має сформований кадастровий номер 7124386200:02:000:1517 відповідно до Проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок 26.08.2014 розробником документації: Уманський МРВ Черкаської РФ Центру ДЗК. Відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 за № 1051 (Додаток 4 Перелік угідь згідно з Класифікацією видів земельних угідь (КВЗУ) угіддя визначені - 013.00 під господарськими будівлями і дворами.

Як правильно встановлено, будівлі та споруди, які знаходяться за адресою: вул. Польова, № 66, с. Піківець, Уманського району, Черкаської області є власністю позивача, що підтверджено свідоцтвом про право власності на нерухоме майно № 41664175 від 03.08.2015, витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно № 41664348 від 03.08.2015.

Вказані будівлі та споруди на момент видачі Державного акта на право колективної власності на землю від 04.01.2002 серія ЧР 15-50 були власністю закритого акціонерного товариства «Піківець», що підтверджено довідкою від 01.04.2021 № 2.

У подальшому ЗАТ «Піківець» ідентифікаційний код: 05281593 було реорганізовано шляхом перетворення у ТОВ «УМАНЬАГРОХІМ» з тим самим ідентифікаційним кодом: 05281593, ТОВ «УМАНЬАГРОХІМ» є правонаступником усіх прав та обов`язків ЗАТ «Піківець», що підтверджується витягом з протоколу № 1 загальних зборів акціонерів ЗАТ «Піківець» від 25.01.2012, витягом зі статуту ТОВ «УМАНЬАГРОХІМ», інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно з ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) у разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Відповідно до Протоколу загальних зборів учасників ТОВ »УМАНЬАГРОХІМ» № 1 від 22.06.2015 вищевказані будівлі та споруди були внесені до статутного фонду позивача.

Частиною першою статті ст. 120 Земельного кодексу України передбачено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

У постанові Верховного Суду від 18 червня 2019 року у справі № 924/767/18 викладена наступна правова позиція: право власності на землю переходить разом з будівлею, без оформлення та державної реєстрації переходу права власності на землю, до нових власників будівлі незалежно від того скільки разів переходило право власності на будівлю.

Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а лише засвідчує вже набуте особою право власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації, дана правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 24 січня 2020 року № 910/10987/18.

У зв`язку із викладеним, право власності на спірну землю перейшло до позивача незалежно від наявності чи відсутності державної реєстрації права власності на землю за попередніми землевласниками.

Водночас, право власності позивача на будівлі та споруди не оспорюється відповідачем.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За змістом ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Отже, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, в силу імперативного законодавчого припису, відбувається перехід права на земельну ділянку, розміщену під цим жилим будинком, будівлею або спорудою, до нового власника, а відповідне право на цю земельну ділянку у попереднього власника припиняється, як зазначено у наведеній статті. При цьому перехід права на цю земельну ділянку відбувається відповідно до прямого припису закону незалежно від волі особи - попереднього власника земельної ділянки (Суд враховує mutatis mutandis висновки, викладені у пункті 7.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16), аналогічні правові позиції закріплені у постанові Верховного Суду від 16.06.2020 № 689/26/17 п. 6.27, постанова від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15.

Чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (пункт 8.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16). При цьому принцип спільної юридичної долі нерухомого майна та земельної ділянки, на якій це майно розміщене, закріплений наведеними законодавчими нормами, зумовлений невіддільністю нерухомого майна від земельної ділянки, на якій воно розміщене, і яка фактично є його частиною, та має на меті дотримання законних прав та інтересів власника нерухомого майна, а також забезпечення можливості реалізації ним відповідних правомочностей власника щодо володіння, користування та розпорядження цим майном.

Водночас, право власності на спірну землю зареєстровано за відповідачем, що підтверджено відомостями про земельну ділянку з Державного земельного кадастру, а зареєструвавши за собою право власності на земельну ділянку позивача, відповідач тим самим не визнає та порушує право власності позивача на земельну ділянку, що потребує судового захисту.

При цьому, як правильно зауважив суд першої інстанції, з відзиву на позов вбачається, що відповідач не визнає право власності позивача на земельну ділянку, що є предметом спору.

Разом з цим, відповідач не надав суду доказів, що підтверджують правомірність набуття права державної, а згодом комунальної власності на спірну землю.

Отже, відбулося безпідставне фактичне повернення землі колективної форми власності у власність держави, однак таке повернення у власність держави можливе лише і виключно у випадках, передбачених законом, а саме у статті 23 ЗК України 1990 року чи статті 140 ЗК України 2001 року. У цьому випадку відбулося втручання держави у право колективної власності на землю.

Право власності має фундаментальний характер, захищається згідно з нормами національного законодавства з урахуванням принципів статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних органів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.

Втручання у право власності допустиме лише тоді, коли воно переслідує легітимну мету в суспільних інтересах. Але, окрім того, втручання у право безперешкодного користування своїм майном передбачає «справедливу рівновагу» між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав людини.

Європейський суд з прав людини у своїй правозастосовній практиці наголошував на тому, що втручання, особливо коли воно має розглядатися в контексті частини другої статті 1 Протоколу № 1, має забезпечити «справедливу рівновагу» між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту основних прав людини. Важливість забезпечення цієї рівноваги відбивається в структурі статті 1 загалом, а отже, й у частині другій. Має бути розумне співвідношення між засобами, що використовуються, і поставленою метою. З`ясовуючи, чи дотримано цієї вимоги, Суд визнає, що держава має право користуватися широкими межами свободи розсуду як у виборі засобів примусового виконання наказів, так і у з`ясуванні виправданості наслідків такого виконання наказів у світлі загальних інтересів - виконання, що спрямоване на досягнення мети, поставленої даним законом (рішення від 19 грудня 1989 року у справі «Мелахер та інші проти Австрії», заяви № 10522/83; 11011/84; 11070/84, пункт 48, та від 29 квітня 1999 року у справі «Шассанью та інші проти Франції» , заяви № 25088/94, 28331/95 та 28443/95, пункт 75).

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» одним із способів судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

Колегія суддів відхиляє заперечення відповідача стосовно вирішення даного спору в порядку господарського судочинства, оскільки у даній справі відповідач є органом місцевого самоврядування, однак у спорі про право власності на землю він не здійснює владних управлінських функцій, тому враховуючи суб`єктний склад учасників справи, цей спір має вирішуватися в порядку господарського судочинства. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 727/1002/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року по справі № 823/2042/16.

Щодо доводів відповідача про сплив позовної давності та застосування положень ст. 267 Цивільного кодексу України судова колегія зазначає наступне.

Так, під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем у справі подано письмове клопотання про застосування до позовних вимог позовної давності, яке розглянуто судом першої інстанції, який дійшов висновку, що позивач звернувся до суду з позовом в межах строку позовної давності.

З вказаним апелянт не погоджується та вважає, що позивачем було пропущено трирічний строк позовної давності, що є підставою для відмови в позові.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 Господарського кодексу України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.

Згідно ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та перевірено апеляційним судом, позивач дізнався про те, що спірна земельна ділянка входила до Державного акту на право колективної власності на землю від 04.01.2002 серія ЧР 15-50 лише з висновку сертифікованого інженера-землевпорядника від 08.04.2020.

Тобто саме з цього часу позивач дізнався, що має право власності на спірну землю, а до цього часу позивач не знав про вказану обставину.

Відповідно до інформації Державного земельного кадастру, наявної в матеріалах справи, спірна земельна ділянка зареєстрована за відповідачем 12.03.2021.

Отже, оскільки позивач дізнався про існування свого права на землю 08.04.2020, а відповідач порушив право власності позивача на землю 12.03.2021, судова колегія погоджується з судом першої інстанції в тому, що позивач звернувся до суду з позовом в межах строку позовної давності.

Відтак, доводи скаржника щодо пропуску позивачем трирічного строку позовної давності судом відхиляються у зв`язку з вищенаведеним.

Також твердження апелянта щодо того, що висновок сертифікованого інженера - землевпорядника від 08.04.2020 є недопустимим доказом судом оцінюються критично з огляду на наступне.

В силу вимог частини 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 1,2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, колегія суддів наголошує, що судом першої інстанції було розглянуто даний спір на підставі поданих доказів в їх сукупності з урахуванням вищенаведених приписів законодавства, а викладені апелянтом заперечення щодо неналежності висновку як доказу є необґрунтованими та не спростовують висновки суду першої інстанції.

Щодо доводів апелянта стосовно допущення порушення таємниці нарадчої кімнати судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення, що в силу вимог п. 3 ч. 3 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України є підставою для скасування такого рішення, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 219 Господарського процесуального кодексу України після судових дебатів суд виходить до нарадчої кімнати (спеціально обладнаного для ухвалення судових рішень приміщення) для ухвалення рішення, оголосивши орієнтовний час його оголошення.

За змістом статті 220 Господарського процесуального кодексу України під час ухвалення судового рішення ніхто не має права перебувати в нарадчій кімнаті, крім складу суду, який розглядає справу. Під час перебування в нарадчій кімнаті суддя не має права розглядати інші судові справи. Судді не мають права розголошувати хід обговорення та ухвалення рішення у нарадчій кімнаті.

Згідно з частиною третьою статті 277 Господарського процесуального кодексу України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо:

1) справу розглянуто неповноважним складом суду;

2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою;

3) справу (питання) розглянуто господарським судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою;

4) суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі;

5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні;

6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу;

7) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Аналізуючи викладене, беручи до уваги доводи скаржника, перевіривши матеріали справи, судова колегія критично оцінює твердження апелянта щодо порушення судом першої інстанції таємниці нарадчої кімнати, оскільки відповідачем не обґрунтовано, як вказане вплинуло на прийняття рішення у даній справі, враховуючи, що час перебування суду в нарадчій кімнаті судом було оголошено в судовому засіданні 14.07.2021, в яке представник відповідача не з`явився, хоча про це був повідомлений належним чином, оскільки в попередньому судовому засіданні 07.07.2021 представник відповідача був присутній.

Крім того, наведені доводи не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення в розумінні п. 3 ч. 3 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, на яку посилається відповідач.

Таким чином, колегія суддів констатує, що оскаржуване рішення суду першої інстанції винесене з дотриманням норм процесуального законодавства.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення в повному обсязі.

Апеляційний господарський суд, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи учасників справи, дійшов висновку, що судом першої інстанції за результатами розгляду справи було прийнято законне та вмотивоване рішення на підставі належних та допустимих доказів, а скаржником в апеляційній скарзі вищенаведені висновки суду першої інстанції не спростовано.

Таким чином, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду Черкаської області від 15.07.2021 у справі №925/461/21.

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду, наведені в оскаржуваному рішенні.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду Черкаської області від 15.07.2021 у справі №925/461/21 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Паланської сільської ради Уманського району Черкаської області на рішення Господарського суду Черкаської області від 15.07.2021 у справі №925/461/21 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 231, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Паланської сільської ради Уманського району Черкаської області - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 15.07.2021 у справі №925/461/21 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 925/461/21 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 27.06.2022.

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді Б.М. Грек

М.Л. Яковлєв