Ухвала

від 20.06.2022 по справі 2-310/10

БІЛЯЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2-310/10

Провадження № 6/496/32/22

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2022 року м. Біляївка

Біляївський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Пендюри Л.О.

за участю секретаря Рогачко Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову,

ВСТАНОВИВ:

Заявник звернувся до суду з заявою, в якій просить скасувати заходи забезпечення позову у вигляді обмеження його виїзду за межі України, яке було встановлено Біляївським районним судом Одеської області ухвалою №2-2499/09 від 03.11.2009 року.

Заява обґрунтована тим, що 03.11.2009 року під час розгляду цивільної справи №2-2499/09 (№2-310/10) про стягнення з нього та ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості за кредитним договором №281-252ДОУ1А від 07.04.2006 року було задоволено клопотання банку про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, що належить відповідачам, та заборони права виїзду за межі України, до виконання ними грошового зобов`язання. В подальшому, заочним рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 11.03.2010 року з нього та ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» стягнуто солідарно заборгованість за кредитним договором №281252 ДОУ 1 А від 07.04.2006 року в сумі 72534,38 грн. Відповідно до заяви від 17.03.2010 року представник ПАТ «УкрСиббанк» 26.03.2010 року отримав сім виконавчих листів по справі. На підставі виконавчого листа, виданого Біляївським районним судом Одеської області, з нього на користь ПАТ «УкрСиббанк» стягнуто грошові кошти у зазначеному розмірі. Далі, ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 22.02.2013 року, постановленою за заявою ТОВ «Кей-Колект», було замінено вибулого стягувача ПАТ «УкрСиббанк» на його правонаступника ТОВ «Кей-Колект» у виконавчому провадженні №В-5/807 від 25.05.2010 року, відкритому відділом державної виконавчої служби Біляївського районного управління юстиції Одеської області, на підставі виконавчого листа №2-310/10 від 26.03.2010 року. Після цього, ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 03.02.2015 року, постановленою за заявою ТОВ «Кей-Колект», останньому було поновлено строк на пред`явлення до виконання виконавчих листів та видано виконавчі листи з вказівкою нового стягувача. Станом на теперішній час, відповідно до постанови Біляївського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області ВП №52621079 від 23.05.2018 року, виконавчий документ повернуто стягувачу із зазначенням про можливість повторного звернення до 23.05.2021 року. Однак, з 23.05.2021 року до теперішнього часу представники ТОВ «Кей-Колект» до вказаного відділу державної виконавчої служби стосовно виконання рішення суду не звертались. Заявник вказує, що, по-перше, питання про його обмеження у праві виїзду за межі України не могло бути вирішено судом в порядку забезпечення позову, оскільки є заходом, який міг бути застосований до нього лише при здійсненні примусового виконання рішення суду у передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» порядку, а по-друге, обмеження його у праві виїзду за межі України порушує його конституційне право на свободу пересування та вільний вибір місця проживання, а тому заходи забезпечення позову у вигляді обмеження його виїзду за межі України, які були встановлені ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 03.11.2009 року, підлягають скасуванню.

Заявник ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, але від його представника ОСОБА_3 до суду надійшла заява, в якій він просить заяву про скасування заходів забезпечення позову розглянути без їх участі.

Представник ТОВ «Кей-Колект» в судове засідання не з`явився, хоча повідомлявся про день розгляду заяви належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що заява ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову обґрунтована та підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що в провадженні суду перебувала цивільна справа за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитними договорами в сумі 149098 грн. 80 коп.

В порядку забезпечення позову, ухвалою від 03.11.2009 року судом було накладено арешт на рухоме та нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 в межах суми 149098 грн. 80 коп., а також заборонено останнім виїздити за межі України до виконання ними грошового зобов`язання (том 1 а.с.89-90).

Заочним рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 11.03.2010 року з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «УкрСиббанк» стягнуто солідарно заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №11063511000 від 25.10.2006 року в сумі 76564,42 грн. (том 1 а.с.145-147).

Крім цього, цим же рішенням, з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» стягнуто солідарно заборгованість за кредитним договором №281252 ДОУ 1 А від 07.04.2006 року в сумі 72534,38 коп., а також стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» судовий збір та витрати на ІТЗ в загальній сумі 1610,99 грн.

26.03.2010 року Біляївський районний суд Одеської області, на підставі заяви представника АТ «УкрСиббанк», видав останньому сім виконавчих листів (том 1 а.с.149).

З матеріалів справи вбачається, що виконавчий лист, виданий відносно заявника, було пред`явлено банком до виконання, про що свідчить постанова головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Біляївського районного управління юстиції Одеської області №В-5/807 від 25.05.2010 року про відкриття виконавчого провадження №В-5/807 по виконанню виконавчого листа №2-310, який видав Біляївський районний суд Одеської області 26.03.2010 року, про стягнення грошової суми з ОСОБА_1 на користь АТ «УкрСиббанк» у розмірі 72534,38 грн. (том 1 а.с.168).

Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 22.02.2013 року замінено вибулого стягувача ПАТ «УкрСиббанк» на правонаступника ТОВ «Кей-Колект» у виконавчому провадженні №В-5/807 від 25.05.2010 року, відкритому Відділом державної виконавчої служби Біляївського районного управління юстиції Одеської області на підставі виконавчого листа №2-310/10 від 26.03.2010 року (том 1 а.с.193-194).

Далі, ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 03.02.2015 року ТОВ «Кей-Колект» поновлено строк на пред`явлення до виконання виконавчих листів №2-310/2010 про стягнення з ОСОБА_1 і ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором №11063511000 від 25.10.2006 року в сумі 76564,42 грн., та видано ТОВ «Кей-Колект» виконавчі листи з вказівкою стягувача ТОВ «Кей-Колект» (том 1 а.с.168-169).

05.08.2015 року Біляївський районний суд Одеської області, на підставі заяви представника ТОВ «Кей-Колект», надіслав останньому два виконавчих листа, які в подальшому були пред`явлені до виконавчої служби для примусового виконання (том 1 а.с.186).

Постановою Біляївського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області ВП №52621079 від 23.05.2018 року виконавчий лист №2-310/10, виданий 26.03.2010 року Біляївським районним судом Одеської області, про стягнення солідарно з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кей-Колект» заборгованості у розмірі 76564,42 грн. повернуто стягувачу на підставі п. 7 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», з можливістю його повторного пред`явлення для виконання в строк до 23.05.2021 року.

При цьому, відомостей про повторне пред`явлення ТОВ «Кей-Колект» вказаного виконавчого листа до Біляївського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області для примусового виконання з 23.05.2018 року до 23.05.2021 року, матеріали справи не містять.

Наразі заявник, посилаючись на те, що ухвала Біляївського районного суду Одеської області від 03.11.2009 року постановлена з порушенням норм процесуального права та порушує його конституційне право на свободу пересування та вільний вибір місця проживання, просить скасувати заходи забезпечення позову у вигляді обмеження у праві виїзду за межі України, які були встановлені вказаною ухвалою.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в справі.

Забезпечення позову по суті є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 152 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання заяви та розгляду її судом) позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу описаного майна, якщо подано позов про право власності на це майно або про виключення його з опису; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам. У разі необхідності судом можуть бути застосовані інші види забезпечення позову. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

Згідно ч. ч. 1-3 ст. 441 ЦПК України, тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

У відповідності до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно зі ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані права не можуть бути об`єктом жодних обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому пакті.

У законодавстві України зазначені правовідносини регулюються статтею 313 ЦК України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Це право віднесено у ЦК України до особистих немайнових прав фізичної особи, а саме до особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок вирішення спорів у цій сфері регулюються Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України».

Положеннями статті6Закону України«Про порядоквиїзду зУкраїни ів`їзду вУкраїну громадянУкраїни» (уредакції,чинній намомент зверненнядо судуіз заявоюпро забезпеченняпозову)передбачено,що громадяниновіУкраїни,який маєпаспорт,може бутитимчасово відмовленоу виїздіза кордон,у випадках:1)він обізнанийз відомостями,які становлятьдержавну таємницю,-до закінченнятерміну,встановленого статтею12цього Закону; 2)діють неврегульованіаліментні,договірні чиінші невиконанізобов`язання -до виконаннязобов`язань,або розв`язанняспору запогодженням сторіну передбаченихзаконом випадках,або забезпеченнязобов`язань заставою, якщо іншене передбаченоміжнародним договоромУкраїни; 3)проти ньогопорушено кримінальнусправу -до закінченняпровадження усправі; 4)він засудженийза вчиненнязлочину -до відбуттяпокарання абозвільнення відпокарання; 5) він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), - до виконання зобов`язань; 6)він свідомосповістив просебе неправдивівідомості -до з`ясуванняпричин інаслідків поданнянеправдивих відомостей; 7)він підлягаєпризову настрокову військовуслужбу -до вирішенняпитання провідстрочку відпризову; 8)щодо ньогоподано цивільнийпозов досуду -до закінченняпровадження усправі; 9) він за вироком суду визнаний особливо небезпечним рецидивістом чи перебуває під адміністративним наглядом міліції - до погашення (зняття) судимості чи припинення нагляду.

Аналіз наведених правил дає підстави для висновку, що згаданий Закон передбачає декілька підстав та умов, за яких можливе обмеження права громадянина України на виїзд за кордон, серед яких відсутня така підстава як забезпечення позову у цивільній справі. У статті 152 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання заяви та розгляду її судом) також відсутній такий вид забезпечення позову як тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27.12.2019 року у справі №368/519/18, провадження №61-48036св18.

Крім того, в п. 7 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» (із змінами) №5 від 30.03.2012 року роз`яснено, що заява про забезпечення позову у спорах, що виникають із кредитних правовідносин, шляхом заборони виїзду відповідача за межі України не може бути задоволена, оскільки згідно з частиною першою статті 151 ЦПК суд вживає лише ті заходи забезпечення позову, які передбачені цим Кодексом. Заборона виїзду відповідача за межі України не може належати і до інших видів забезпечення позову (частина друга статті 152 ЦПК), оскільки відповідно до статті 33 Конституції України свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України можуть бути обмежені лише законом.

Питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України вирішується при виконанні судових рішень, ухвалених зокрема, за позовами, що випливають із кредитних правовідносин, у порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження» та статтею 377-1 ЦПК, зокрема в разі доведення факту ухилення боржника від виконання зобов`язання.

Варто зазначити, що законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. У зв`язку з цим саме державний виконавець повинен довести суду чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково.

Водночас, із долучених до заяви матеріалів слідує, що вказані вище заходи вжиті судом до заявника саме в порядку забезпечення позову, тоді як нормою ст. 152 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання заяви та розгляду її судом) не передбачалось такого заходу забезпечення, як обмеження особи у праві виїзду за межі України.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що питання про обмеження у праві виїзду ОСОБА_1 за межі України не могло бути вирішено судом під час розгляду справи в порядку забезпечення позову, а є заходом, який міг бути застосований до боржника при здійсненні примусового виконання рішення суду у передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» порядку.

Як наслідок, суд, постановлюючи ухвалу 03.11.2009 року, вийшов за межі наданих йому законодавством повноважень, що стало результатом позбавлення заявника конституційного права свободи пересування та права вільного виїзду за межі України, про що свідчить рішення начальника 3 групи ІПК віпс тип А впс «Рені» тип Б лейтенанта Прокоф`єва Л.О. про відмову в перетинанні державного кордону України ОСОБА_5 від 10.05.2022 року.

Судом також встановлено, що станом на теперішній час відсутні підстави для обмеження у праві виїзду ОСОБА_1 за межі України, оскільки матеріали справи не місять жодних доказів, які б свідчили про ухилення боржника від сплати заборгованості.

З матеріалів справи вбачається, що 21.01.2020 року Біляївським районним судом Одеської області була постановлена ухвала, якою замінено стягувача ПАТ «УкрСиббанк» на його правонаступника ТОВ «ФК «Вердикт Капітал» у справі №2-310/10 за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитними договорами в сумі 149098,80 грн. (том 2 а.с.54-56).

Водночас, ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 27.03.2020 року в задоволенні заяви ТОВ «Вердикт Капітал» про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання було відмовлено з тих підстав, що дублікати виконавчих листів вже видавались новому стягувачу ТОВ «Кей-Колект», останньому було поновлено строк на пред`явлення їх до виконання, а на підтвердження своїх вимог ТОВ «Вердикт Капітал» не надало жодних доказів (том 2 а.с.81-85). Дана ухвала жодною із сторін не оскаржувалась і вступила в законну силу 26.03.2020 року.

Таким чином, станом на теперішній час ані ТОВ «Кей-Колект», ані «ТОВ «Вердикт Капітал» не мають права на повторне пред`явлення до державної виконавчої служби для примусового виконання виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості, у зв`язку з пропуском встановленого законом строку на таке пред`явлення.

Згідно частин 1, 7 статті 158 ЦПК України, суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. У разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Приймаючи до уваги те, що редакціяЦивільного процесуального кодексу України, яка діяла на час постановлення ухвали про тимчасове обмеження заявника у праві виїзду за межі України не передбачала такого виду забезпечення позову, то застосування зазначеного способу забезпечення позову під час розгляду цивільної справи про стягнення заборгованості за кредитним договором є помилковим, враховуючи, що з дня набрання вказаним рішенням законної сили минуло понад 90 днів, наразі обидва стягувачі позбавлені права на примусове пред`явлення до виконання виконавчого документа, а тому з врахування дії вказаного обмеження протягом більш, ніж десяти років, яке весь цей час обмежувало конституційні права заявника, а тому суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав для обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України, у зв`язку з чим його заява про скасування заходів забезпечення позову є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 4 розділу ІV Порядку взаємодії органів та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів, та органів Державної прикордонної служби України під час здійснення виконавчого провадження, затвердженогонаказом Міністерства юстиції України, Міністерства внутрішніх справ України від 30.01.2018 року №256/5/65, інформацію про встановлення тимчасового обмеження боржника - фізичної особи у праві виїзду з України уповноважений орган Держприкордонслужби вилучає з бази даних на підставі отриманої засвідченої судом копії судового рішення про скасування тимчасового обмеження особи у праві виїзду з України, що набрало законної сили та має відповідну відмітку про дату набрання законної сили.

Керуючись ст. 158, 260-261, 353, 441 ЦПК України, ст. 33 Конституції України, -

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову задовольнити.

Скасувати заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 03.11.2009 року, якою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянину України, уродженцю м. Єреван р. Вірменія, РНОКПП НОМЕР_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 , а наразі мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , було заборонено виїздити за межі України до виконання ним грошового зобов`язання.

Копію даної ухвали направити до Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 26) для виконання, а сторонам для відома.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Одеського апеляційного суду через Біляївський районний суд Одеської області.

Повне судове рішення складено 21.06.2022 року.

Суддя Л.О. Пендюра