Постанова

від 27.06.2022 по справі 149/3659/21

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 149/3659/21

Провадження № 22-ц/801/1129/2022

Категорія: 21

Головуючий у суді 1-ї інстанції Гончарук-Аліфанова О. Ю.

Доповідач:Войтко Ю. Б.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 червня 2022 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю. Б.,

суддів Міхасішина І. В., Матківської М. В.,

з участю секретаря судового засідання: Безрученко Н. Р.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Зернопродукт МХП» на рішення Хмільницького міськрайонногосуду Вінницькоїобласті від 11 лютого 2022 року, ухвалене під головуванням судді Гончарук-Аліфанової О. Ю. в залі суду в м. Хмільник Вінницької області в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін

у цивільнійсправі № 149/3659/21 запозовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Смірнов Сергій Михайлович, до Приватного акціонерного товариства «Зернопродукт МХП» про повернення земельної ділянки з чужого незаконного володіння,

встановив:

У грудні 2021 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Смірнов Сергій Михайлович, звернулася до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Зернопродукт МХП» (далі ПрАТ «Зернопродукт МХП») про повернення земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

В обґрунтування позову посилається на те, що вона є власником земельної ділянки № НОМЕР_1 з кадастровим номером 0524885800:03:002:0285, площею 2,2540 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Пустовійтівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 03 липня 2014 року, що зареєстровано в реєстрі за № 1238. 07 травня 2018 року позивачу стало відомо про наявність договору оренди земельної ділянки № 575 від 19 серпня 2015 року, відповідно до якого вона передала в оренду відповідачу земельну ділянку на строк п`ятнадцять років, що зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно під номером 11328374 від 23 вересня 2015 року. Позивач зазначає, що не укладала цього договору, оскільки між сторонами уже є укладений договір оренди землі від 01 серпня 2005 року № 336/2005-П-Х-В, сторонами якого є ОСОБА_2 та ТОВ «Зернопродукт», щодо вказаної вище земельної ділянки, що зареєстрована у Хмільницькому відділі ВРФ ДП «Центру ДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 040685800025 від 01 лютого 2006 року. Строк дії вказаного договору закінчується 01 лютого 2021 року, тому позивач не повинна була укладати новий договір оренди землі у серпні 2005 року, а також, орендодавець планувала, після закінчення строку дії договору, підписати договір з іншим орендодавцем.

У 2020 році позивач уже зверталась до суду із позовом до ПрАТ «Зернопродукт МХП» про визнання правочину недійсним. Однак, постановою Вінницького апеляційного суду від 16 лютого 2021 року у задоволенні позову було відмовлено, у зв`язку із обранням позивачем неефективного способу захисту.

За наведених обставин позивач просить скасувати державну реєстрацію договору оренди землі № 575 від 19 серпня 2015 року та зобов`язати ПрАТ «Зернопродукт МХП» повернути їй спірну земельну ділянку, а також стягнути з відповідача на її користь понесені судові витрати.

Рішенням Хмільницькогоміськрайонного судуВінницької області від11лютого 2022року позов задоволено.

Витребувано з незаконного володіння ПрАТ «Зернопродукт МХП» та зобов`язано ПрАТ «Зернопродукт МХП» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку № НОМЕР_1 з кадастровим номером 0524885800:03:002:0285, площею 2,2540 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Пустовійтівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області, право власності на яку належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 03 липня 2014 року, що зареєстровано в реєстрі за № 1238.

Скасовано державну реєстрацію договору оренди землі від 19 серпня 2015 року, укладеного від імені ОСОБА_1 з ПрАТ «Зернопродукт МХП» про право ПрАТ «Зернопродукт МХП» на оренду земельної ділянки № НОМЕР_1 з кадастровим номером 0524885800:03:002:0285, площею 2,2540 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Пустовійтівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області, здійснену Реєстраційною службою Хмільницького міськрайонного управління юстиції 23 вересня 2015 року за № 11328374.

Стягнуто з ПрАТ «Зернопродукт МХП» на користь ОСОБА_1 витрати по оплаті судового збору в розмірі 908 гривень.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не підписувала спірний договір оренди земельної ділянки № 575 від 19.08.2015 року, а відтак такий договір є неукладеним. Отже право позивача підлягає захисту шляхом задоволення вимоги про повернення земельної ділянки, що і було заявлено позивачем, як однією із вимог і є ефективним способам захисту для даних правовідносин. При цьому обраний позивачем спосіб захисту шляхом скасування державної реєстрації є також ефективним, а задоволення позову в цій частині забезпечить реальне відновлення порушеного права.

Не погоджуючисьізрішеннямсуду першоїінстанції, ПрАТ «Зернопродукт МХП» подано апеляційну скаргу, в якій, відповідач посилаючись на неповне з`ясування судом обґрунтування позовних вимог та фактичних обставин справи, невідповідність висновків суду, викладених в рішенні, фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що на момент укладення договору оренди сторони мали необхідний об`єм цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним та направленим на укладення договору оренди. За весь період часу з моменту укладення договору сторони належним чином виконували свої обов`язки, зокрема, відповідач як орендар по договору, використовував земельну ділянку згідно її цільового призначення та своєчасно і в повному обсязі виплачував орендну плату. Жодного разу орендодавець не звертався до орендаря із заявами про неналежне виконання умов договору та не заперечував проти наявних цивільно-правових (орендних) відносин, а відповідач щороку сумлінно сплачував податок за використання земельної ділянки, тому вважає, що такий договір не можна вважати неукладеним лише з тих підстав, що він не був підписаний позивачем.

Вказує, що висновок судової експертизи не є належним та допустимим доказом на підтвердження факту підписання договору оренди землі від 19 серпня 2015 року, адже експерт прийшов лише до ймовірного висновку про те, що досліджуваний підпис виконаний не самим позивачем, а іншою особою. Окрім цього конклюдентні дії позивача, а саме отримання орендної плати свідчать про виконання та волевиявлення позивача в існуванні орендних правовідносин.

Отже позивачем не доведено належними та допустимими доказами відсутність волевиявлення на підписання спірного договору оренди землі.

У строк, встановлений апеляційним судом, від позивача ОСОБА_1 відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Представник відповідача-адвокат СєрковаС.Г. всудове засіданняне з`явилася,подала заявупро розглядсправи безїї участі, вимоги апеляційної скарги підтримує та просить її задовольнити.

У судовому засіданні представник позивача - адвокат Смірнов С. М. доводи апеляційної скарги не визнав, просив її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Апеляційний суд згідно з вимогами статті 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи, дійшов наступних висновків.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не повною мірою відповідає зазначеним вимогам.

У справі встановлено наступні обставини.

Відповідно до державного акту на право приватної власності на землю № ІІ-ВН № 013891, земельна ділянка № НОМЕР_1 , загальною площею 2,25 га, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Пустовійтівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області, належала ОСОБА_3 на підставі рішення 19 сесії 3 скликання Пустовійтівської сільської Ради народних депутатів від 29 грудня 2002 року (а.с.14).

01 серпня 2008 року між ТОВ «Зернопродукт МХП» та ОСОБА_3 було укладено договір оренди землі № 336/2005-П-Х-В, строком на 15 років, відповідно до якого ОСОБА_3 передала в оренду ТОВ «Зернопродукт МХП» вказану вище земельну ділянку (а.с.16-19).

Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , земельну ділянку, яка є предметом договору оренди № 336/2005-П-Х-В від 01 серпня 2005 року, прийняла у спадщину за заповітом ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 03 липня 2014 року № НАА 262593 та витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 37784139 від 03 липня 2014 року, інформацією з Державного реєстру № 292447399 від 24 грудня 2021 року (а.с.12, 13, 27-28).

Як вбачається із заяви від 07 травня 2018 року, ОСОБА_1 звернулася до ПрАТ «Зернопродукт МХП», яке є правонаступником ТОВ «Зернопродукт МХП», з проханням надати договір оренди землі, який був укладений між ОСОБА_3 та ПрАТ «Зернопродукт МХП» на ділянку № НОМЕР_1 , яка розташована на території Пустовійтівської сільської ради (а.с.15).

З договору оренди земельної ділянки № 575 від 19 серпня 2015 року вбачається, що сторонами цього договору вказані - орендодавець ОСОБА_1 з одного боку, та орендар ПАТ «Зернопродукт МХП», в особі директора Хмільницької філії ПрАТ «Зернопродукт МХП» Фаринюка Ю. М., з іншого боку. Предметом договору є земельна ділянка з кадастровим номером 0524885800:03:002:0285, загальною площею 2,2540 га, яка знаходиться на території Пустовійтівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області, цільове використання - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Строк дії договору 15 років. Номер запису про державну реєстрацію речового права - 11328374, зареєстровано 23.09.2015 року (а.с.20-23, 25-26).

З листа-повідомлення від 10 вересня 2018 року № 139, вбачається, що ОСОБА_1 , яка є власником земельної ділянки № НОМЕР_1 , кадастровий номер 024885800:03:002:0285, загальною площею 2,2540 га, право на яку посвідчено свідоцтвом про право на спадщину виданим 03 липня 2014 року Хмільницькою районною нотаріальною конторою, повідомляє Хмільницьку філію ПрАТ «Зернопродукт МХП» про те, що нею не підписувався і не укладався новий договір оренди земельної ділянки № 575 від 19 серпня 2015 року терміном на п`ятнадцять років і пропонує припинити дію вказаного договору оренди та звернутися з відповідною заявою до відповідної Реєстраційної служби. Також звертає увагу ПрАТ «Зернопродукт МХП», що такі дії службових осіб ПрАТ «Зернопродукт МХП» тягнуть відповідальність за ст. 191 КК України (а.с.24).

Відповідно до висновку експерта Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України № 239-П від 23 вересня 2020 року, підпис в графі «Підпис Орендодавець

---

Поліщук Н.Ф.» у наданому відповідачем ПрАТ «Зернопродукт МХП» договорі оренди земельної ділянки № 575 від 19 серпня 2015 року, укладеним між ОСОБА_1 та ПрАТ «Зернопродукт МХП», в особі директора Хмільницької філії ПрАТ «Зернопродукт МХП» Фаринюк Ю. М., виконаний не гр. ОСОБА_1 , а іншою особою (справа № 149/768/20, том 1, а. с. 140-141).

Постановою Вінницького апеляційного суду у справі № 149/768/20 від 16 лютого 2021 року в задоволені позову ОСОБА_1 до ПрАТ «Зернопродукт МХП» про визнання недійсним правочину відмовлено з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту (а.с.29-32).

Задовольняючи позов, суд першоїінстанції виходивз того,що позивач договору оренди землі не підписувала, що підтверджується висновком почеркознавчої експертизи № 239-П від 23 вересня 2020 року, тобто волевиявлення на укладення договору не висловлювала, відтак вказаний договір є неукладеним, тобто належна позивачу земельна ділянка перебуває у фактичному користуванні відповідача без встановлених законом підстав, а тому ефективним способом захисту порушеного права позивача є усунення перешкод у користуванні належним їй майном шляхом повернення такої земельної ділянки.

Зазначений висновок суду першої інстанції зроблений за повного з`ясування обставин справи, правильного застосування норм матеріального та процесуального права, з огляду на наступне.

Правильно застосувавши норми матеріального права, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що між сторонами виникли правовідносини, які регулюються нормами Цивільного кодексу України та Закону України «Про оренду землі».

За частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі укладається в письмовій формі.

За частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Отже, встановивши, що спірний договір позивачем не підписувався, тобто він не є укладеним, суд на законних підставах задовольнив позовні вимоги про повернення земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

У цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є саме усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимог про повернення такої ділянки, які можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Аналогічний висновок міститься в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71), від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97).

Отже, власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсності змісту правовідносин, які склалися у зв`язку з фактичним використанням земельної ділянки.

Відповідно частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, спростовуються висновками Верховного Суду, викладеними у постанові Касаційного цивільного суду від 19 серпня 2020 року в справі № 387/970/17 (провадження № 61-35152св18) у яких Суд з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) зазначив, що за даних обставин (не підписання договору оренди землі однією із сторін) такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Належним способом захисту є усунення перешкод у користуванні належним позивачу майном, зокрема шляхом заявлення вимог про повернення такої ділянки.

Разом із цим Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне відступити від висновку, висловленого в постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, зазначивши, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що оскільки позивач договору оренди землі не підписувала, що підтверджується висновком почеркознавчої експертизи № 239-П від 23 вересня 2020 року, тобто волевиявлення на укладення договору не висловлювала, відтак вказаний договір є неукладеним, тобто належна позивачу земельна ділянка перебуває у фактичному користуванні відповідача без встановлених законом підстав, а тому ефективним способом захисту порушеного права позивача є усунення перешкод у користуванні належним їй майном, зокрема шляхом повернення такої земельної ділянки.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що отримання позивачем орендної плати не підтверджує волевиявлення позивача на укладення договору оренди землі, на вказаних у ньому умовах, а свідчить лише про взаєморозрахунки сторін за фактичне використання належної позивачу земельної ділянки.

Колегія суддів погоджується із висновками місцевого суду про те, що позивачем обрано правильний спосіб захисту, а тому аргументи апеляційної скарги не спростовують правильні висновки місцевого суду.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивач отримувала у відповідача орендну плату, що свідчить про її волевиявлення на укладення спірної угоди, є необґрунтованими з огляду на зазначене.

Відповідно до частини другої статті 205 ЦК Україниправочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Отже, конклюдентними діями може підтверджуватися лише укладення договору в усній формі.

Так, статтею 18 Закону України «Про оренду землі» було передбачено, що договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації. Зазначена норма виключає можливість укладення спірного договору шляхом вчинення конклюдентних дій, оскільки такий договір не може бути зареєстрований (пункти 7.38 - 7.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. З урахуванням викладеного, усунення перешкод у користуванні належним позивачу майном, зокрема, шляхом повернення земельної ділянки, є ефективним способом захисту права, яке позивач вважає порушеним.

Згідно з статтею 125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною другою статті 152 ЗК України встановлено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

У пункті 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Проте суд не врахував, що згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції. Відповідно до пунктів 1-3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми права у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення судом першої інстанції оскарженого рішення), на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав, як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, правомірними нині способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є саме скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав. При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець застеріг, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Такі висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 21 липня 2021 року у справі № 686/19656/19, від 18 листопада 2020 року №154/883/19-ц.

За встановлених обставин, апеляційний суд керуючись нормами частини першої статті 376 ЦПК України,вважає за необхідне змінити рішення в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації спірного договору оренди землі, здійсненої Реєстраційною службою Хмільницького міськрайонного управління юстиції 23 вересня 2015 року за № 11328374, та викласти резолютивну частину рішення в цій частині відповідно до вимог чинного законодавства.

На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Зернопродукт МХП» задовольнити частково.

Рішення Хмільницькогоміськрайонного судуВінницької областівід 11лютого 2022року в частині задоволення позовнихвимог ОСОБА_1 до Приватногоакціонерного товариства«Зернопродукт МХП» проскасування державної реєстрації договору оренди землі від 19 серпня 2015 року, укладеного від імені ОСОБА_1 з ПрАТ «Зернопродукт МХП» про право ПрАТ «Зернопродукт МХП» на оренду земельної ділянки № НОМЕР_1 з кадастровим номером 0524885800:03:002:0285, площею 2,2540 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Пустовійтівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області, здійснену Реєстраційною службою Хмільницького міськрайонного управління юстиції 23 вересня 2015 року за № 11328374 - змінити, виклавши резолютивну частину рішення в цій частині у наступній редакції.

Скасувати державнуреєстрацію договоруоренди землівід 19серпня 2015року,укладеного відімені ОСОБА_1 з ПрАТ«Зернопродукт МХП»про правоПрАТ «ЗернопродуктМХП» наоренду земельноїділянки № НОМЕР_1 з кадастровимномером 0524885800:03:002:0285,площею 2,2540га дляведення товарногосільськогосподарського виробництва,яка розташованана територіїПустовійтівської сільськоїради Хмільницькогорайону Вінницькоїобласті,здійснену Реєстраційноюслужбою Хмільницькогоміськрайонного управлінняюстиції 23вересня 2015року за№ 11328374та припинитиречове право(оренди)земельної ділянки№ НОМЕР_1 з кадастровимномером 0524885800:03:002:0285,площею 2,2540га за Приватним акціонерним товариством «Зернопродукт МХП».

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 29 червня 2022 року.

Головуючий Ю. Б. Войтко

Судді: І. В. Міхасішин

М. В. Матківська