Рішення

від 29.05.2022 по справі 308/11805/16-ц

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/11805/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 травня 2022 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в особі:

головуючого - судді Придачук О.А.

за участю секретаря судового засідання - Бомбушкар В.П.

позивача ОСОБА_1

представника позивача адвоката Бухтоярової О.В.

представника відповідача ПП «Граніт-3000» адвоката Олійник Р.Б.

представника відповідача Регіонального відділення

Фонду державного майна України Глоба Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до регіональноговідділення Фондудержавного майна Українипо Закарпатськійобласті,Ужгородської міськоїради, приватного підприємства«Граніт-3000», товариство з додатковою відповідальністю «Ужгородхліб» про визнанняправа власностіза набувальноюдавністю.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з позовом до регіональноговідділення Фондудержавного майна Українипо Закарпатськійобласті,Ужгородської міськоїради, приватного підприємства«Граніт-3000», товариство з додатковою відповідальністю «Ужгородхліб» про визнанняправа власностіза набувальноюдавністю, згідно з яким просила визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 37, 5 кв. м., житловою площею 27, 2 кв.м, за набувальною давністю.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивачка зазначає, що починаючи з 27.05.1985 року та по теперішній час вона проживає у квартирі АДРЕСА_1 , яка їй була виділена відповідно до виписки з протоколу № 17 засідання профкому Ужгородського хлібокомбінату від 27.05.1985 року, та у якій на підставі листа Закарпатського виробничо-торгового об`єднання хлібопекарської промисловості від 02.02.1996 року № 35 її, як працівницю підприємства, було прописано з 12.12.1997 року. Жодних договорів, в т.ч найму, попереднім власником їй не видавалося, не видавався також ордер на вселення.

Спірна квартира за адресою: АДРЕСА_2 перебувала на балансі Ужгородського хлібокомбінату, після чого відбулася приватизація, під час якої гуртожиток по АДРЕСА_3 був включений до статутного капіталу ВАТ «Ужгородхліб», однак, останнім не оформлено свідоцтво про право власності, відповідно ТДВ «Ужгородхліб» не стало власником гуртожитку по АДРЕСА_3 , яким був його попередник - Державне підприємство «Ужгородський хлібокомбінат», тому позивачці не відомий власник гуртожитку у якому вона проживає. На даний час, зазначений будинок, як і квартира АДРЕСА_4 в цьому будинку, не перебуває ані у комунальній, ані у приватній власності, ані у державній власності. Згідно з рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 11.07.2008 року № 278 вирішено видати свідоцтва про право власності відкритому акціонерному товариству «Ужгородхліб» на будівлі літ. А,Б,Б', В,Г,Д, К,Л,М,1-1,0, П, Р,Ф,У,Т,Щ,С-1,С-41, а приміщення які значаться літерами Х,Х1 (гуртожиток) за даними технічнї інвентаризації будівлі на АДРЕСА_3 , не були включені в дане рішення та свідоцтво. Крім того, листом від 08.08.2016 року № 01 ТДВ «Ужгородхліб» повідомив, що в архівних документах ТДВ «Ужгородхліб» відсутні документи, на які посилався її адвокат, а саме: договір найму чи ордер на її проживання в квартирі АДРЕСА_1 , та зазначило, що ТДВ «»Ужгородхліб» не має в розпорядженні жодного документа на підставі якого ОСОБА_1 була вселена в дану квартиру. Також даним листом відповідач повідомив, що ТДВ «Ужгородхліб» не обліковує на балансі квартиру АДРЕСА_1 . Тобто, як уважає позивачка, житлове приміщення, яке на момент приватизації було гуртожитком по АДРЕСА_3 не було передано у приватну власність ВАТ «Ужгородхліб», отже повинно було залишитися в управлінні власника РВ ФДМУ по Закарпатській області, оскільки було відсутнє у правовстановлюючому документі ВАТ «Ужгородхліб» - рішенні виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 11.07.2008 року № 278 та виданому на його виконання свідоцтві про право власності. Зважаючи на зазначене, в квартиру АДРЕСА_4 позивач вселилася на підставі виписки з протоколу засідання профкому Ужгородського хлібокомбінату в 1985 році, але без ордеру, без укладення будь-якого договору. З того часу добросовісно володіла цим майном, сплачувала комунальні платежі, здійснювала поточні ремонти.

Таким чином враховуючи, що позивач є добросовісним володільцем вартири № 3 в буд. АДРЕСА_3 , оскільки вселилася до неї на підставі протоколу № 17 засідання профкому Ужгородського хлібокомбінату від 27.05.1985 року, як працівник хлібокомбінату, продовжує відкрито, безперервно володіти зазначеною квартирою з 2001 року не приховуючи факту знаходження зазначеного майна у неї, добросовісно сплачуючи комунальні платежі та за власні кошти проводячи ремонт та реконструкцію квартири, власник даної будівлі невідомий, позивач уважає, що у неї наявні всі обставини в сукупності, зазначені у ч.1 ст. 344 ЦК України, що надає їй можливість скористатися своїм конституційним правом на житло, а саме визнання права власності за набувальною давністю на вищезазначену квартиру.

05 серпня 2020 року ПП «Граніт-3000» було подано до суду пояснення (на дату подання пояснень підприємство мало статус третьої особи без самостійних вимог), а 31 березня 2022 року додаткові пояснення. У вказаних пояснення ПП «Граніт-3000» вказало на те, що при зверненні до суду з вимогами про визнання за набувальною давністю права власності на нерухоме майно позивачем має бути доведено факт існування такого нерухомого майна, відкритість і безперервність володіння ним без правової підстави; добросовісність заволодіння майном; факт володіння спірним майном протягом строку, який становить не менше ніж 10 років. Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх зазначених умов у сукупності. При цьому добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які зумовили його володіння, не давали й не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном. В той же час, позивачка не довела добросовісності заволодіння майном, оскільки їй (позивачці) на момент заволодіння майном було добре відомо про наявність власника відповідних приміщень, і вона не могла вважати, що отримала це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Крім того, у межах даної справи позивачка не довела, що кімната № НОМЕР_1 (за твердженням позивачки квартира) за адресою АДРЕСА_3 не має власника. Таким власником фактично є товариство з додатковою відповідальністю «Ужгородхліб».

20 листопада 2020 р. Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Закарпатській області до суду було подано відзив на позовну заяву згідно якого просило у задоволенні позову відмовити. Обґрунтовуючи заперечення позову, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області вказує, що відділення не є належним відповідачем по даній справі, відповідач не надав належних та допустимих доказів того, що спірне приміщення є об`єктом державної власності, не навів жодного зв`язку РВ ФДМУ по Закарпатській області зі спірними матеріальними правовідносинами. Також вказує, що у плані приватизації Ужгородського хлібокомбінату затвердженого РВ ФДМУ по Закарпатській області від 24.06.1997 р. чітко визначено майно, яке не увійшло до статутного фонду, та наведено перелік об`єктів, що не підлягають приватизації і у ньому відсутнє житлове приміщення або гуртожиток по АДРЕСА_3 .

У судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали. Просили позов задовольнити. Позивач додала, що стояла на черзі на отримання квартири, в гуртожиток по АДРЕСА_3 , поселили тимчасово поки вирішувалося питання про отримання квартири. Також зазначила, що неодноразово зверталася із заявами про отримання можливості приватизувати зазначену квартиру.

Представник відповідачаРегіонального відділенняФонду державного майна України - Глоба Л.В. просила у задоволенні позову відмовити, у зв`язку з тим, що Фонд державного майна не є належним відповідачем у справі, оскільки Фонд та його регіональні відділення здійснюють повноваження власника державного майна у процесі приватизації. Відповідно після завершення процесу приватизації повноваження власника майна, які пов`язані із зміною державної форми власності майна, переходять до новоствореного господарського товариства з передачею майна до його статутного капіталу. Зазначила, що повністю підтримує відзив на позовну заяву.

Представник відповідача ПП «Граніт-3000» адвокат Олійник Р.Б. в судовому засіданні проти задоволення позову заперечив. Просив суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що позивачем не доведено добросовісність володіння спірним майном, оскільки отримуючи кімнату у гуртожитку позивач знала, що у неї були відсутні правові підстави для набуття права власності на цю кімнату.

Представник відповідача - Ужгородської міської ради в судове засідання не з`явився, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. У матеріалах справи наявне письмове пояснення, згідно якого представник відповідача просить розглянути справу без його участі.

Представник відповідачатовариства здодатковою відповідальністю«Ужгородхліб» усудове засіданняне з`явився,хоча прочас тамісце розглядусправи ТзДВ«Ужгородхліб» неодноразовоповідомлялось шляхомнаправлення повістокна юридичнуадресу товариствавказану вЄДРПОУ. В матеріалах справи (а.с. 180) наявні пояснення представника ТДВ «Ужгородхліб» згідно якого представник відповідача просить відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог. При цьому представник у поясненнях зазначає, що позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником майна.

Заслухавши поясненняпозивача тапредставника позивача,пояснення представникаПП «Граніт-3000», пояснення представникаРегіонального відділенняФонду державногомайна Українипо Закарпатськійобласті,дослідивши матеріалисправи,зокрема інвентаризаційнусправу №9012на будинок АДРЕСА_3 ,оцінивши наданісуду сторонамидокази,виходячи зїх належності,допустимості,достовірності тадостатності,суд приходитьдо наступного.

В судовому засіданні встановлено, що позивачка починаючи з 27 травня 1985 року на підставі рішення профкому Ужгородського хлібокомбінату проживає у квартирі АДРЕСА_1 , що підтверджується випискою з протоколу №17 засідання профкому Ужгородського хлібокомбінату від 27.05.1985 року.

Згідно листа від 02.02.1996 року № 35, адміністрація, профком Ужгородського хлібокомбінату Закарпатського виробничо-торгового об`єднання хлібопекарної промисловості просила прописати ОСОБА_1 постійно за адресою: АДРЕСА_3 , та як убачається з відмітки паспорті, ОСОБА_1 з 12.12.1997 року прописана за адресою: АДРЕСА_2 , постійно.

Отже, ОСОБА_1 була поселена у квартиру АДРЕСА_1 за волею власника.

Станом надату розглядусправи позивачкапонад 37років володієта відкритокористуюсь данимнерухомим майном,сплачує комунальніплатежі таробить поточніремонти,що підтверджується,наявною уматеріалах справидовідкою ВАТ«Ужгородхліб» від28.11.2008р.№ 453.

Згідно висновку №120 судової будівельно-технічної експертизи по цивільній справі №308/11805/16-ц складеного 11.12.2017 року встановлено наступне: 1) приміщення АДРЕСА_1 є житловим і перепланованим під окрему квартиру, що додатково підтверджується наявними кресленнями технічного паспорту. На момент проведення приватизації ДП «Ужгородхліб» являлось частиною гуртожитку.; 2) приміщення АДРЕСА_1 , займане гр. ОСОБА_1 , вимогам ДБН, як квартира частково відповідає, а саме переліку приміщень відповідає повністю, вимогам ДБН, щодо мінімальних площ і необхідних мінімальних лінійних розмірів приміщень частково не відповідає. 3) приміщення АДРЕСА_1 , займане гр. ОСОБА_1 , відповідно до вимог ДБН як однокімнатної квартири переобладнати технічно можливо.

Відповідно до ст.15та ч.1 ст.16 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Можливість пред`явлення позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей15,16 ЦК, а також частини четвертоїстатті 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з чч.1 та 4 ст.344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом 10 років або рухомим майном протягом 5 років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо іншого не встановлено цим кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння єдобросовісним,якщо особапри заволодіннічужим майномне зналаі немогла знатипро відсутністьу неїпідстав длянабуття прававласності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Отже, при зверненні до суду з вимогами про визнання за набувальною давністю права власності на нерухоме майно позивачем має бути доведено факт існування такого нерухомого майна, відкритість і безперервність володіння ним без правової підстави; добросовісність заволодіння майном; факт володіння спірним майном протягом строку, який становить не менше ніж 10 років.

Аналізуючи поняття добросовісності володіння як ознаки набувальної давності за ст.344 ЦК, слід виходити з того, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна, тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Крім того, позивач, як володілець майна, повинен бути впевнений в тому, що на це майно не претендують інші особи й він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які зумовили його володіння, не давали й не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у ч.1 ст.344 ЦК, а саме: наявності суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законності об`єкта володіння; добросовісності заволодіння чужим майном; відкритості володіння; безперервності володіння; спливу встановлених строків володіння; відсутності норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх зазначених умов у сукупності.

Вищевказаних висновків дійшла Велика палата ВС у постанові від 14.05.2019 у справі №910/17274/17 (провадження №12-291гс18). При цьому у межах даної справи Велика Палата підтримала раніше зроблений висновок щодо підстав набуття права власності за набувальною давністю викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 01.08.2018 р. у справі №201/12550/16-ц.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В тойже час,у межахданої справипозивачці намомент заволодіннямайном (у1985р.)було добревідомо пронаявність власникавідповідних приміщень(спірнеприміщення булоу державнійвласності іперебувало набалансі Ужгородськогохлібокомбінату),і,відповідно,вона немогла вважати,що отрималаце майноза такихобставин із такихпідстав,які єдостатніми дляотримання прававласності нанього. А це в свою чергу виключає таку підставу для набуття права власності на майно за набувальною давністю у відповідності до ст.344 ЦК України, як добросовісність.

При цьому, відкритість і безперервність користування цим майном не є достатніми підставами для набуття позивачем права власності на спірне приміщення за правилами ст.344 ЦК.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 01.08.2018 р. у справі №201/12550/16-ц.

Водночас, відсутність добросовісності в позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 Цивільного кодексу України (п. 59 постанови ВП ВС від 14.05.2019 у справі №910/17274/17 ).

Крім того, у межах даної справи позивачка не довела, що квартира АДРЕСА_1 не має власника, оскільки із матеріалів справи випливає, що будівля у якій розміщене спірне приміщення перейшло до статутного капіталу ВАТ «Ужгородхліб», правонаступником якого є ТзДВ «Ужгородхліб».

Зокрема, з наявного у матеріалах справи листа РВ Фонду державного майна України по Закарпатській області від 13.03.2018 р. №18-11-00681, випливає, що згідно Плану приватизації Ужгородського хлібокомбінату, затвердженого наказом РВ ФДМУ по Закарпатській області від 24.06.1997 №3/263, визначено перелік об`єктів державного житлового фонду, які не включено до статутного фонду (розділ III Плану), відповідно всі інші об`єкти житлового фонду, які перебували на балансі підприємства на дату оцінки, в т.ч. гуртожиток по вул. Бічна, увійшли до статутного капіталу ВАТ «Ужгородхліб» під час приватизації. Крім того, у листі вказано, що внаслідок приватизації ВАТ «Ужгородхліб» на балансі підприємства залишились два житлові будинки державної власності в АДРЕСА_5 та по АДРЕСА_6 , які не увійшли до статутного капіталу ВАТ та обліковувались в Реєстрі державного майна, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств під час приватизації, але знаходились на їх балансі.

Наказом РВ ФДМУ по Закарпатській області від 24.06.1997 року № 3/264 було створено ВАТ „Ужгородхліб шляхом перетворення структурного підрозділу Закарпатського виробничо-торгівельного об`єднання хлібопекарської промисловості „Закарпатхлібторг у відкрите акціонерне товариство, а також затверджено статут ВАТ „Ужгородхліб.

Пунктом 3.3 статуту ВАТ „Ужгородхліб (зареєстрованого розпорядженням голови Ужгородської міської ради від 27.06.1997 р.) визначено, що товариство є правонаступником Ужгородського хлібокомбінату підрозділу ДП Закарпатського виробничо-торгового об`єднання хлібопекарської промисловості „Закарпатхлібторг.

При цьому, ТзДВ "Ужгородхліб", є правонаступником ВАТ „Ужгородхліб, що підтверджується наявним у матеріалах справи статутом ТзДВ "Ужгородхліб" (зареєстрованого державним реєстратором 16.06.2011 р. та витягом з ЄДР щодо ТзДВ "Ужгородхліб" від 28.03.2013 р.

Вищенаведене свідчать, що в результаті приватизації Ужгородського хлібокомбінату підрозділу ДП Закарпатського виробничо-торгового об`єднання хлібопекарської промисловості „Закарпатхлібторг будівля за адресою м. Ужгород, вул. Бічна, будинок 5 була включена до статутного фонду ВАТ „Ужгородхліб правонаступником якого є ТДВ "Ужгородхліб".

Вищевказане повністю відповідає вимогам ч. 5. ст. 18 Закону України «Про приватизацію державного майна» якою визначено, що створене відповідно до цієї статті акціонерне товариство є правонаступником підприємства, що приватизується.

Згідно ч. 1. ст. 12 Закону України «Про господарські товариства» товариство є власником, зокрема, майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.

Таким чином, на підставі вищевказаних приватизаційних матеріалів Ужгородського хлібокомбінату підрозділу ДП Закарпатського виробничо-торгового об`єднання хлібопекарської промисловості „Закарпатхлібторг та в силу вимог ч. 1. ст. 12 Закону України «Про господарські товариства» та ч. 5. ст. 18 Закону України «Про приватизацію державного майна», будівля за адресою м. Ужгород, вул. Бічна, будинок 5 увійшла до складу статутного капіталу ТДВ "Ужгородхліб", і є його власністю.

Відповідно, стверджувати, що приміщення з літерами Х,Х1 заадресою АДРЕСА_3 ) не має власника не можна. Таким власником є ТзДВ «Ужгородхліб» як правонаступник ВАТ «Ужгородхліб».

Вказане підтверджується і наявною в матеріалах справи інвентаризаційною справою №9012, згідно якої до переліку будівель за адресою АДРЕСА_3 , які перебувають в користуванні ВАТ «Ужгородхліб», входить і гуртожиток позначений на плані будівель літерами Х,Х1.

При цьому та обставина, що у свідоцтві про право власності на нерухоме майно від 18.07.2008 р., що було видане ВАТ «Ужгородхліб» (правонаступником якого є ТзДВ «Ужгородхліб»), не вказана будівля (гуртожиток) літери Х,Х1 за адресою м. Ужгород, вул. Бічна, буд. 5, не позбавляє ТзДВ «Ужгородхліб» права власності на відповідні приміщення, і не перешкоджає провести реєстрацію вказаного майна за товариством як правонаступником ВАТ «Ужгородхліб».

Як буловстановлено судомпід часрозгляду справи,зокрема,із позовноїзаяви тапояснень позивачки,вона вселиласьу спірніприміщення відповіднодо рішенняпрофкому Ужгородськогохлібокомбінату оформленогопротоколом №17від 27.05.1985року. Тобто позивачка підтвердила, що була поселена у спірні кімнати (за твердженням позивачки квартиру) за волею власника.

В той же час, позов про визнання права власності за набувальною давністю не може заявляти особа, яка володіє ним за волею власника і завжди знала, хто є власником цього майна.

Аналогічний висновок наведений у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2020 року у справі № 552/1354/18 та від 14.06.2021 р. по справі №554/5966/18.

Підсумовуючи усе вищевказане, суд приходить до висновку що у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі у зв`язку із недоведеністю сукупності обставин, зазначених у ч.1 ст.344 ЦК, зокрема, у зв`язку із недоведеністю добросовісності набуття спірного майна.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 та 2 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу позивач був зобов`язаний довести в судовому засіданні ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог, а відповідач - ті обставини, на які він посилався як на заперечення проти позову, але позивачем не доведено вказані у позові підстави.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому суд враховує позицію Європейського суду з прав людини висловлену у п.29 Рішення від 09.12.1994р. у справі Руїз Торіха проти Іспанії (серія А, №303А) у якому суд зазначив, що згідно з його уставленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

В ході розгляду справи шляхом дослідження всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявних у справі доказів встановлено, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні, у зв`язку з чим суд приходить до переконання, що у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 328 344 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 10,12,13,18, 76,77,81,258,259,263-265, 352, 354,355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

У задоволенніпозову ОСОБА_1 до регіонального відділення Фондудержавного майна України по Закарпатськійобласті, Ужгородської міськоїради, приватного підприємства«Граніт-3000», товариства з додатковою відповідальністю «Ужгородхліб» про визнання права власності за набувальноюдавністю відмовити.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Закарпатського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду О.А. Придачук