Постанова

від 28.06.2022 по справі 466/3737/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

29 червня 2022 року

м. Київ

справа № 466/3737/18

провадження № 61-3224св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: ОСОБА_3 , Брюховецька селищна рада, Відділ у м. Львові Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Бігальська М.-М.Ю.,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду в складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Савуляка Р. В., Шандри М. М. від 28 січня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст заяви

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому з урахуванням зменшення позовних вимог, просила витребувати на її користь з незаконного володіння відповідачки земельну ділянку площею 0,0657 га, кадастровий номер 4610155300:08:003:0083, що розташована на АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що згідно рішення Виконавчого комітету Брюховицької селищної ради народних депутатів № 330 від 28 грудня 1992 року їй було надано у приватну власність земельну ділянку площею 600 кв.м., яка розташована у АДРЕСА_1 для будівництва індивідуального житлового будинку по індивідуальному проекту та господарської будівлі. Зазначає, що на підставі цього рішення вона отримала Державний акт Серії ЛВ № 731125214 на право приватної власності на землю. Їй передана у власність земельна ділянка площею 0,0675 га для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель. Стверджує, що вказана земельна ділянка була надана їй у власність відповідно до норм чинного на той час ЗК України в редакції 1990 року, були встановлені межі земельної ділянки в натурі (на місцевості). У січні 2018 року вона дізналася про те, що на підставі договору купівлі-продажу від 27 грудня 2017 року належна їй на праві приватної власності земельна ділянка перейшла у власність ОСОБА_2 . Продавцем за вказаним договором купівлі-продажу був ОСОБА_3 . Зазначає, що їй не відомо на підставі яких правовстановлюючих документів останній набув право приватної власності на належну їй земельну ділянку та у подальшому відчужив її ОСОБА_2 . Жодних договорів купівлі-продажу земельної ділянки вона не вчиняла, повноважень від свого імені на вчинення будь-яких правочинів не надавала.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 12 листопада 2019 року позов задоволено. Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0657 га, кадастровий номер 4610166300:08:003:0084, яка розташована в АДРЕСА_1 . Проведено розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що суду не надано доказів правомірності набуття права власності на земельну ділянку ОСОБА_3 , якому земельна ділянка передана з порушенням порядку, визначеного земельним законодавством. Відтак, ОСОБА_3 не мав права здійснювати її відчуження шляхом укладення договору купівлі-продажу з ОСОБА_2 .

Указана земельна ділянка була надана позивачці у власність відповідно до норм чинного на той час ЗК України в редакції 1990 року, були встановлені межі земельної ділянки в натурі (на місцевості), оформлений та виданий план відводу меж ділянки.

Право власності позивача на належну їй земельну ділянку виникло відповідно до норм ЗК України 1990 року, вона отримала державний акт 03 листопада 1994 року на право приватної власності на землю. Відповідно до Розділу VII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про державний земельний кадастр» належала їй земельна ділянка вважається сформованою незалежно від присвоєння їй кадастрового номера, оскільки право власності на неї виникло до 2004 року, тому ця земельна ділянка є об`єктом цивільних прав та може бути витребувана від відповідача відповідно до норм статті 388 ЦК України, оскільки вибула з володіння позивача не з її волі.

Короткий змість постанови апеляційного суду

Постановою Львівського апеляційного суду від 28 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 12 листопада 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що на час укладення договору купівлі-продажу від 27 грудня 2017 року ОСОБА_3 був власником спірної земельної ділянки на підставі державного акту про право приватної власності на землю П-ЛВ № 081661, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 1184, який ніким не оспорений і не скасований.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 28 січня 2021 року, у якій просить скасувати зазначену постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 128/2526/16-ц, постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 рок в справі № 183/1617/16, від 28 листопада 2018 року в справі № 504/2864/13-ц, від 11 лютого 2020 року в справі № 922/6144/19, постанові Верховного Суду України від 31 жовтня 2012 року в справі № 6-53цс12 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

У квітні 2021 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін. Зазначає, що апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що відповідачка за відплатним договором правомірно набула у власність спірну земельну ділянку, що за площею та розміщенням є відмінною від земельної ділянки позивачки, яка не довела, що є власником саме спірної земельної ділянки, тому підстави, передбачені статтями 387, 388 ЦК України для витребування майна від відповідачки, відсутні.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 09 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу 466/3737/18 з Шевченківського районного суду м. Львова.

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду

від 14 червня 2022 року вказану справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що рішенням виконавчого комітету Брюховицької селищної Ради народних депутатів № 330 від 28 грудня 1992 року позивачці було надано у приватну власність земельну ділянку площею 600 кв.м., яка розташована в АДРЕСА_1 для будівництва індивідуального житлового будинку по індивідуальному проекту та господарської будівлі. На підставі вищевказаного рішення позивачці був виданий державний акт Серії ЛВ № 731125214 від 02 листопада 1994 року на право приватної власності на землю та передана у власність земельна ділянка площею 0,0675 га для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 214.

Як вбачається з договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27 грудня 2017 року, який був посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Бігальською М.-М.Ю. - ОСОБА_3 продав, а відповідачка ОСОБА_2 придбала земельну ділянку площею 0,0657 га, цільове призначення земельної ділянки: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; місце розташування: АДРЕСА_1 .

Для посвідчення вказаного договору ОСОБА_3 були надані нотаріусу Державний акт на право приватної власності на землю, серія ІІ-ЛВ № 081661, виданий 12 лютого 1996 року на підставі рішення виконавчого комітету Брюховицької селищної Ради народних депутатів № 525 від 26 грудня 1995 року та витяг Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-4606212932017.

У селищній раді відсутні документи, що стали підставою для видачі правовстановлюючих документів на ім`я ОСОБА_3 про право власності на вищевказану земельну ділянку.

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

За змістом частини третьої статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Таким чином, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного правам чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-186гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Іншими словами, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Частиною другою статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав на земельні ділянки здійснюється у передбачений законом спосіб.

Метою звернення позивачки з позовом є повернення їй спірної ділянки, яка за твердженням позивачки вибула з її володіння поза її волею.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Згідно із частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (пункт 148 постанови Великої палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року, у справі № 359/3373/16, провадження № 14-2цс21). При цьому для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не вважається ефективним способом захисту права власника, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що якщо після укладення недійсного правочину було укладено ще декілька, то вбачається правильним визнавати недійсними не всі правочини, а лише перший і заявляти позов про витребування майна в останнього набувача.

Отже, повернення спірної земельної ділянки, яка на думку ОСОБА_1 належить їй на праві власності, не є можливим без визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування да державного акту про право власності, які стали підставою вибуття спірної земельної ділянки із володіння позивачки.

Встановивши, що первинною підставою набуття права власності на спірну земельну ділянку є рішення виконавчого комітету Брюховицької селищної Ради народних депутатів № 525 від 26 грудня 1995 року про передачу земельної ділянки ОСОБА_3 та Державний акт на право приватної власності на землю, які є чинними, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з тих підстав, що позивачка невірно обрала спосіб захисту свого порушеного права, а саме, не оспорила первинну підставу вибуття спірної земельної ділянки із її володіння.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої, другої і четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Оскільки апеляційний суд дійшов правильного по суті висновку щодо відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 , однак з помилкових мотивів, оскаржуване судове рішення підлягає зміні з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 400, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 28 січня 2021 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун