Рішення

від 15.11.2019 по справі 466/3737/18

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 466/3737/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2019 року м. Львів

Шевченківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого - судді Донченка Ю.В.

секретаря судового засідання Мазурик О.-І.І.

Справа № 466\3737\18

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третіх осіб ОСОБА_3 , Брюховицької селищної ради, відділу у м. Львові Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Бігальської М.-М.Ю. про витребування з незаконного володіння земельної ділянки,

за участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_4 , представника відповідача ОСОБА_5

встановив:

Позивач звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , Брюховицької селищної ради, третіх осіб відділу у м. Львові Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Бігальської М.-М.Ю. про визнання права власності, визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним Державного акта, визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування земельної ділянки.

В процесі розгляду справи позивач неодноразово змінювала позовні вимоги, 16.04.2019р. представником позивача було подано заяву про зменшення позовних вимог, в якій просили - 1) визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0,0675 га, розташовану в АДРЕСА_1 ; 2) визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на землю серія ІІ-ЛВ № 081661, виданий 12.02.1996 р. на ім"я ОСОБА_3 ; 3) визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 27.12.2017 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Бігальською М.-М.Ю.; 4) витребувати земельну ділянку площею 0,0657 га, розташовану в АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 4610166300:08:003:0083 в ОСОБА_2 , яка належить їй згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27.12.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Бігальською М.-М.Ю.

05.08.2019 року представником позивача подано до суду заяву про зменшення та уточнення позовних вимог в порядку ст. 49 ЦПК України та просили витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0657 га, кадастровий номер 4610166300:08:003:0083, що розташована в АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог покликалась на те, що згідно рішення виконавчого комітету Брюховицької селищної Ради народних депутатів № 330 від 28.12.1992 року їй було надано у приватну власність земельну ділянку площею 600 кв.м., яка розташована в АДРЕСА_1 для будівництва індивідуального житлового будинку по індивідуальному проекту та господарської будівлі. На підставі вищезазначеного рішення вона отримала Державний акт серії ЛВ № 731125214 на право приватної власності на землю та передана у власність земельна ділянка площею 0, 0675 га для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель. Вказані рішення виконавчого комітету Брюховицької селищної Ради народних депутатів № 330 від 28.12.1992 року та державний акт Серії ЛВ №731125214 на право приватної власності на землю є дійсні, ніким не оскаржувалися. Вказана земельна ділянка була надана їй у власність відповідно до норм чинного на той час Земельного кодексу 1990 року, були встановлені межі земельної ділянки в натурі (на місцевості), відтак, вважає, що правомірно набула у власність вказану земельну ділянку. В січні 2018 року, дізналась про те, що на підставі договору купівлі - продажу від 27.12.2017 р., належна їй на праві приватної власності земельна ділянка перейшла у власність ОСОБА_2 . Продавцем за вказаним договором купівлі-продажу виступав ОСОБА_3 , однак, на підставі яких правовстановлюючих документів він набув право власності на належну їй земельну ділянку і в подальшому продав її ОСОБА_2 невідомо. Жодних договорів купівлі-продажу земельної ділянки вона не вчиняла, повноважень від свого імені на вчинення будь-яких правочинів не надавала, яким чином належна їй на праві власності земельна ділянка опинилася у власності інших осіб їй невідомо. Подала заяву до Шевченківського відділу поліції ГУНПУ у Львівській області та на підставі її заяви розпочато кримінальне провадження № 12014180090000275. Однак, слідчими відділу поліції з січня 2018 року не вчинено жодних дій, клопотання про накладення арешту на земельну ділянку та про витребування матеріалів нотаріальної справи слідчими не розглянуто, у зв`язку з чим у неї виникла необхідність для звернення за захистом своїх прав до суду. Із врахуванням зазначеного просить позов задоволити.

Ухвалою судді від 21.05.2018р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу призначено до підготовчого слухання.

16.05.2018 р. позивачем подано заяву про забезпечення позову, ухвалою суду від 17.05.2018 року заява задоволена.

06.06.2018 р. третьою особою - приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Бігальською М.-М.Ю. до суду скеровано відзив на позовну заяву, в якому вважає позовні вимоги безпідставними, просить в позові відмовити.

03.07.2018 року до суду подано відповідачем ОСОБА_2 відзив на позовну заяву ( просить в позові відмовити).

06.07.2018 р. позивачем в порядку ст. 49 ЦПК України позовні вимоги збільшені.

В ході розгляду справи в підготовчому засіданні ухвалами суду від 05.09.2018 року, 05.02.2019 року, 02.05.2019 року витребовувались докази по даній справі.

30.01.2019 року відповідачем ОСОБА_2 подано до суду відзив на заяву про збільшення позовних вимог.

01.02.2019 року представником позивача ОСОБА_4 подано суду заяву про збільшення позовних вимог, 16.04.2019р. подано заяву про зменшення позовних вимог, а також клопотання про витребування доказів.

02.05.2019р. відповідачем ОСОБА_2 подано суду відзив на заяву про зменшення позовних вимог в якій вона зазначає про те, що їй було надано для ознайомлення архівну копію рішення Брюховицької селищної ради народних депутатів № 525 від 26.12.1995 року, яка долучена до справи 11.04.2019р. та копію Державного акту на право власності на земельну ділянку, розташована АДРЕСА_2 , площею 0,1815 га кадастровий номер 4610166300:08:003:1800, виданого 30.12.2004 року гр. ОСОБА_6 ; державний акт на право власності на земельну ділянку, яка розташована АДРЕСА_1 , площею 0,0675 га кадастровий номер 4610166300:08:003:0015, виданого 27.07.2006 року гр. ОСОБА_7 ; державний акт на право власності на земельну ділянку, яка розташована АДРЕСА_2 , площею 0,0660 га кадастровий номер 4610166300:08:003:1723, виданого 02.07.2010 року гр. ОСОБА_8 . Вважає, що рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у приватну власність земельної ділянки, може бути як загальним, так і окремим, тобто прийнятим на конкретну особу, тому підстав стверджувати про те, що таке рішення не видавалось немає. Враховуючи відповідь Брюховицької селищної ради від 04.09.2018р., де вказано, що 26.12.1995 року відбувалось засідання виконавчого комітету Брюховицької селищної ради та згідно доданого протоколу в якому зазначено, що таке рішення за № 525 про передачу у приватну власність земельної ділянки було прийнятим. Із державних актів на право власності на земельні ділянки можливо схематично відобразити місце розташування спірної земельної ділянки, а саме - щодо меж Державного акту на право власності на земельну ділянку, яка розташована АДРЕСА_2 , площею 0,1815 га кадастровий номер 4610166300:08:003:1800, виданого гр.

ОСОБА_6 - Б землі загального користування (

АДРЕСА_1 - В землі гр. ОСОБА_9

В - Г землі загального користування (

АДРЕСА_3 користування (проїзд)

Д - Е землі загального користування (

АДРЕСА_4 - АДРЕСА_5 землі загального користування ( АДРЕСА_1 ),

-щодо Державного акту на право власності на земельну ділянку, яка розташована АДРЕСА_4 , площею 0,0675 га кадастровий номер 4610166300:08:003:0015, виданого гр. ОСОБА_7

А - ОСОБА_10 землі по

АДРЕСА_1 В землі гр. ОСОБА_6

В - Г землі загального користування проїзд

Г - А землі загального користування вул. Б. Львівська

-щодо Державного акту на право власності на земельну ділянку, яка розташована АДРЕСА_2 а, площею 0,0660 га кадастровий номер 4610166300:08:003:1723, виданого гр. ОСОБА_8 .

А - Б землі загального користування (

АДРЕСА_1 - В землі гр. ОСОБА_11

В - Г землі гр.

ОСОБА_12 - ОСОБА_13 землі гр.

ОСОБА_14 - ОСОБА_15 землі гр. ОСОБА_1

Вважає, що земельна ділянка гр. ОСОБА_1 згідно Державного акту на право приватної власності на землю виданого 03.11.1994р. розташована на території Брюховицької селищної Ради смт. Брюховичі м. Львова, опис зовнішніх меж згідно плану наступний: Від ОСОБА_15 до Б землі будинковолодіння АДРЕСА_1 , не відповідає опису меж представленого державного акту на суміжного землекористувача, ОСОБА_8 по АДРЕСА_6 а кадастровий № 4610166300:08:003:1723;

Згідно відповіді виконавчого комітету Брюховицкої селищної ради № 1216 від 04.09.2018р. інформація про земельну ділянку по АДРЕСА_1 відсутня. Земельна ділянка позивачки із сторони від А до Б повинна межувати землями будинковолодіння АДРЕСА_1 натомість земельна ділянка, яка належить відповідачці - ОСОБА_2 зі сторони від А до Б межує з земельною ділянкою кадастровий № 4610166300:08:003:1723, яка належить ОСОБА_8 , місце розташування якої є: АДРЕСА_6 ;

АДРЕСА_7 до Г будинковолодіння АДРЕСА_1 , що також не відповідає опису меж представлених державних актів, адже земельна ділянка позивачки з сторони від В-до ОСОБА_16 повинна межувати із землями будинковолодіння АДРЕСА_1 натомість земельна ділянка, яка належить відповідачці - ОСОБА_2 з сторони від В до Г межує із земельною ділянкою кадастровий № 4610166300:08:003:0015, яка належить ОСОБА_7 , місце розташування якої є: АДРЕСА_4 ;

Належна їй земельна ділянка, розташована в АДРЕСА_2 Львівська кадастровий номер 4610166300:08:003:0083 площею 0,0657 га, згідно кадастрового плану Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку номер НВ-4606577302018 від 28.02.2018 року з описом меж:

від А до Б земельна ділянка ОСОБА_8 , кадастровий номер 4610166300:08:003:1723, адреса: АДРЕСА_6 ;

від Б до В земельна ділянка ОСОБА_6 ;

від В до ОСОБА_16 земельна ділянка ОСОБА_7 , кадастровий номер 4610166300:08:003:0015, адреса: АДРЕСА_4 ;

від Г до А землі загального користування (вулиця АДРЕСА_1 ).

Вважає, що суміжні межі зазначені у Державному акті на право приватної власності на землю позивача не відповідають реальному місцю розташування спірної ділянки. Враховуючи розбіжність назв вулиць в описі меж долучених державних актів на право власності на земельні ділянки, де зазначається не вулиця Бічна АДРЕСА_4 , потрібно знову ж таки звернути увагу на недотримання Брюховицькою селищною радою послідовності впорядкування розміщення вулиць та номерів земельних ділянок. Наявність Державного акту на право приватної власності на землю, без виготовлення технічної документації з кадастровим номером та винесення меж земельної ділянки в натурі, не співпадіння суміжних користувачів спірної земельної ділянки з суміжними користувачами згідно долучених Державних актів на земельні ділянки у своїй сукупності дає підстави стверджувати про безпідставність позовних вимог. Враховуючи вище викладене, вважає, що позов не підлягає до задоволення.

18.07.2019 року представником позивача подано до суду відповідь на відзив та клопотання про витребування доказів.

18.07.2019 року представником відповідача подано клопотання про витребування доказів.

05.08.2019 року представником позивача подано до суду клопотання про залучення до участі у справі третіх осіб та заяву про зменшення та уточнення позовних вимог в порядку ст. 49 ЦПК України.

Ухвалами суду від 29.08.2019р. витребовувались документи.

Ухвалою суду від 23.09.2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги, які викладені в уточненій позовній заяві від 05.08.2019 року підтримали та дали аналогічні пояснення тим, які викладені в позовній заяві, просили позов задоволити.

Представник відповідача в судовому засіданні уточнені позовні вимоги від 05.08.2019 року заперечив, дав аналогічні пояснення тим, які викладені у відзиві на уточнену позовну заяву. Просив в позові відмовити.

Відповідач в судове засідання не з`явилась, належним чином повідомлялась про час та місце слухання справи, її інтереси в судовому засіданні представляє ОСОБА_5 .. Відповідачкою до суду подано відзив на уточнену позовну заяву, в якому просила в позові відмовити, за таких обставин, суд вважає, що справу можна слухати у відсутності відповідача ОСОБА_2 ..

Треті особи - ОСОБА_3 , Брюховицька селищна рада, відділ у м. Львові Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Бігальська М.-М.Ю. будучи належним чином повідомлені про день та час розгляду справи, у судове засідання не з`явились, причини неявки не повідомили, пояснень на позов не подавали, за винятком 3-ої особи приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Бігальської М.-М.Ю., якою до суду скеровано відзив на позовну заяву, просить в позові відмовити, за таких обставин, суд вважає, що справу можна слухати у відсутності третіх осіб.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши у судовому засіданні матеріали справи та подані докази, з"ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом

Відповідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Відповідно до статті 6 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обовязків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об"єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (стаття 263 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами.

Ст. 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать право володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

На підставі ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною другою статті 78 ЗК України та статтею 373 ЦК України передбачено, що право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 16 ЦК України одним з цивільно-правових способів захисту права власності є віндикація - витребування власником майна з чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, суд повинен встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власника в силу обставин, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України, зокрема, чи з волі власника вибуло це майно з його володіння.

Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно ч. 1 ст. 397 ЦК України, володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе.

Відповідно до положень статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо згідно з статтею 388 цього кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно з положеннями статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Пунктом 23 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав № 5 від 07 лютого 2014 року встановлено, що згідно зі ст. 387 ЦК України та ч. 3 ст. 10 ЦПК України особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача.

У висновках Верховного Суду України у постановах від 17 грудня 2014 року № 6-140цс14, Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження 14-144цс18, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, провадження № 14-208цс18, від 28.11.2018 року в справі № 504/2864/13-ц - зазначено, що розглядаючи спори щодо витребування такого майна, суди повинні мати на увазі, що у позові про витребування майна може бути відмовлено лише з підстав, зазначених у статті 388 ЦК України, а також під час розгляду спорів про витребування майна мають установити всі юридичні факти, визначені статями 387 та 388 ЦК, зокрема чи набуто майно з відповідних правових підстав, чи є підстави набуття майна законними, чи є набувач майна добросовісним набувачем тощо. У разі встановлення, що відповідач є добросовісним набувачем, суд повинен установити, чи вибуло майно з володіння власника поза його волею або було передане в порядку виконання судових рішень. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Приписи частини першої статті 216 ЦК України не застосовуються як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не можуть задовольнятися позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Брюховицької селищної Ради народних депутатів № 330 від 28.12.1992 року позивачу було надано у приватну власність земельну ділянку площею 600 кв.м., яка розташована в АДРЕСА_1 для будівництва індивідуального житлового будинку по індивідуальному проекту та господарської будівлі. На підставі вищезазначеного рішення позивачу був виданий Державний акт Серії ЛВ № 731125214 від 03.11.1994 року на право приватної власності на землю та передана у власність земельна ділянка площею 0, 0675 га для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 214. Згідно із Розділом VII »Прикінцеві та перехідні положення» Закону України »Про державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважають сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера ( т.1 а.с. 6,7 ).

Із представлених суду доказів вбачається, що рішення виконавчого комітету Брюховицької селищної Ради народних депутатів № 330 від 28.12.1992 року та державний акт Серії ЛВ №731125214 на право приватної власності на землю ніким не оскаржувалися (т.1 а.с. 10 ).

Як вбачається з договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27.12.2017р., який був посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Бігальською М.-М.Ю. - 3-я особа ОСОБА_3 продав, а відповідачка ОСОБА_2 купила земельну ділянку площею 0,0657 га, цільове призначення земельної ділянки: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; місце розташування: АДРЕСА_1 . (т.1 а.с. 35).

Як вбачається з представлених суду документів, для посвідчення вказаного договору ОСОБА_3 були надані нотаріусу Державний акт на право приватної власності на землю, серія ІІ-ЛВ № 081661, виданий 12.02.1996р. на підставі рішення виконавчого комітету Брюховицької селищної Ради народних депутатів № 525 від 26.12.1995 року та витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-4606212932017. (т.1 а.с. 39-74).

Згідно ухвали суду від 02.05.2019 року до матеріалів справи долучена належним чином посвідчена архівна копія рішення виконавчого комітету Брюховицької селищної Ради народних депутатів № 525 від 26.12.1995 року, з якого вбачається, що серед осіб, яким вказаним рішенням передавалися у приватну власність земельні ділянки, прізвище ОСОБА_3 . відсутнє, вказане рішення стосується зовсім інших осіб, що дає підставу суду вважати про неправомірність видачі державного акта ОСОБА_3 та набуття ним права власності на спірну земельну ділянку. (т. 2 а.с. 62-65).

Представником відповідача в судовому засіданні була надана копія вищезазначеного рішення виконавчого комітету Брюховицької селищної Ради народних депутатів № 525 від 26.12.1995 року про надання ОСОБА_3 у приватну власність земельної ділянки, посвідчена приватним нотаріусом ЛМНО Біляк О.Я 6.12.2017р., однак, така копія суперечить належним чином завіреній архівній копії рішення виконавчого комітету Брюховицької селищної Ради народних депутатів № 525 від 26.12.1995 року, крім того відповідачем не недано оригінал такого рішення, тому судом зазначена копія не може братись до уваги. (т.2 а.с. 39 ).

Згідно відповіді Відділу у м. Львові Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 18.07.2018р. інформація щодо державної реєстрації Державного акта на право приватної власності на землю, серія ІІ-ЛВ № 081661 від 12.02.1996р. на ім`я ОСОБА_3 у відділі відсутня. Державний акт та документи на підставі яких він видавався, а також рішення виконавчого комітету Брюховицької селищної Ради народних депутатів № 525 від 26.12.1995 року до архіву відділу не надходили. (т.1 а.с.154).

Згідно відповіді селищного голови Брюховицької селищної ради від 04.09.2018р. № 1216 - рішення виконавчого комітету Брюховицької селищної Ради народних депутатів № 525 від 26.12.1995 року в Брюховицькій селищній Раді відсутнє. План відводу земельної ділянки відсутній. Інформація щодо реєстрації державного акту на прізвище ОСОБА_3 в Брюховицькій селищній раді - відсутня. (т.1 а.с. 161).

Крім того, суду не надано доказів того, що ОСОБА_3 звертався із заявою до сільської ради на передачу йому у власність земельної ділянки, як це передбачав Земельний кодекс 1990 року, (ст.17 ЗК України), не було встановлено землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (ст.22 ЗК України). Також суду не надано доказів на підставі яких документів була проведена державна реєстрація спірної земельної ділянки за ОСОБА_3 та присвоєння їй кадастрового номеру (витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-4606212932017), оскільки як вбачається з відповіді Відділу у м. Львові Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 12.09.2018 року 29-13-0.37-989\10-18 на адвокатський запит від 04.09.2018р. № 47/4 про те, що на підставі актів прийому-передачі технічних документацій із землеустрою, технічна документація (проект землеустрою) на земельну ділянку з кадастровим № 4610166300 НОМЕР_1 : НОМЕР_2 від ліцензійних землевпорядних організацій до архіву Відділу не надходила, інформація про зберігання такої у Відділі відсутня (т.1 а.с. 238). З витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-4606212932017 вбачається, що відсутній номер на АДРЕСА_1 за яким була проведена державна реєстрація спірної земельної ділянки (т.1 а.с. 59).

Щодо наявності документів стосовно спірної земельної ділянки, яка зареєстрована на позивачку, то згідно поданих доказів, такі знаходяться і у Відділі Держгеокадастру, а також в Брюховицькій селищній Раді (т.1 а.с.154, 161, 182).

Таким чином, суд вважає, що відсутність у Відділі у м. Львові Головного управління Держгеокадастру у Львівській області технічної документації, яка була підставою для проведення державної реєстрація спірної земельної ділянки є порушенням вимог ст. ст. 21, 23, 24 Закону України Про Державний земельний кадастр і свідчить про незаконність оформлення права власності ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку.

Щодо тверджень відповідача про невідповідність місця розташування земельної ділянки, яка належить позивачу згідно Державного акта Серії ЛВ № 731125214 від 03.11.1994 року та земельної ділянки, яка належить відповідачу ОСОБА_2 згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27.12.2017р., то такі на думку суду спростовуться наступним.

Як вбачається із представлених суду документів - 20.03.1993 року були відведені межі належної ОСОБА_1 земельної ділянки в натурі, оформлений та виданий план відводу меж земельної ділянки, на час оформлення плану відводу меж земельної ділянки позивачу суміжні ділянки не були надані у власність будь-яким особам, а в подальшому власники суміжних ділянок неодноразово змінювалися. Згідно технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 2018 року, були встановлені межі земельної ділянки, складено кадастровий план з описом меж та інші роботи, встановлені технічним завданням. Відповідно, опис меж згідно кадастровим планом наступний: Від А до Б землі ОСОБА_8 (кадастровий №4610166300:08:003:1723); Від Б до В землі ОСОБА_6 ; Від В до Г землі ОСОБА_7 (кадастровий № 4610166300:08:003:0015); Від Г до ОСОБА_15 землі загального користування ( АДРЕСА_1 ; Крім того, був складений акт обстеження та показу меж земельної ділянки та акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання, вказані акти підписані усіма власниками суміжних земельних ділянок. Власниками суміжних земельних ділянок претензій до існуючих меж не заявлено. ( т.1 а.с.218-237). З огляду на вказане судом встановлено, що межі земельної ділянки згідно Державного акта Серії ЛВ № 731125214 від 03.11.1994 року накладаються на межі земельної ділянки, яка придбана відповідачкою згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27.12.2017р., зазначені ділянки є ідентичними та фактично дублюють одна одну. Крім того, з державного акту ОСОБА_8 вбачається, що згідно опису меж суміжним власником її земельної ділянки станом на 2009 рік була саме позивач, а не ОСОБА_3 . Також, в державному акті ОСОБА_3 встановлені тільки 2 межі, які не відповідають сьогоднішнім межам.

Таким чином, суду не представлено доказів правомірності набуття права власності на земельну ділянку ОСОБА_3 , останньому земельна ділянка передана з порушенням порядку, визначеного земельним законодавством, відтак ОСОБА_3 не мав права проводити її відчуження шляхом укладення в подальшому договору купівлі - продажу з відповідачем ОСОБА_2

Вказана земельна ділянка була надана позивачу у власність відповідно до норм чинного на той час Земельного кодексу України 1990 року, були встановлені межі земельної ділянки в натурі (на місцевості), оформлений та виданий план відводу меж ділянки, відтак, відповідно до ст. ст. 17, 22, 23 ЗК України 1990р. вона правомірно набула у власність вказану земельну ділянку.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що право власності позивача на належну їй земельну ділянку виникло відповідно до норм Земельного кодексу 1990 року, відповідно до яких вона отримала Державний акт Серії ЛВ № 731125214 від 03.11.1994 року на право приватної власності на землю, який виданий згідно рішення виконавчого комітету Брюховицької селищної Ради народних депутатів № 330 від 28.12.1992 року, у відповідності до Розділу VII »Прикінцевих та перехідних положеннь» Закону України »Про державний земельний кадастр» належна їй земельна ділянка вважається сформованою незалежно від присвоєння їй кадастрового номера, оскільки право власності на неї виникло до 2004 року, а відтак є об`єктом цивільних прав та може бути витребувана від відповідача відповідно до норм ст. 388 ЦК України, т.я. вибула з володіння позивача не з її волі іншим шляхом.

Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо захисту власності передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Тому, обмеження у праві власності, припинення права власності можливо лише за підставами та в порядку, встановленому актами, що мають статус закону.

Отже, відповідно до ст. 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України. За національним законом зміст права власності складається з трьох повноважень: володіння, користування й розпорядження. Власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном, яке він здійснює на власний розсуд.

Стаття 1 Першого Протоколу гарантує право на вільне володіння своїм майном, зокрема, нерухомим, а саме існуючу власність (Van Der Mussele v. Belgium, judgment of 23 November 1983, Series A, No.70).

Визнаючи право будь-якої особи на безперешкодне користування своїм майном, стаття 1 Першого Протоколу, за своєю суттю, є гарантією права власності, оскільки право розпоряджатися своїм майном загальний та принциповий аспект права власності (Marckx v. Belgium, judgment of 13 June 1979, Series A, No.31).

Ця норма застосовується лише до існуючого майна конкретної особи, і не гарантує права на отримання майна.

Основною метою статті 1 Першого Протоколу є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень принципу безперешкодного користування своїм майном.

Таким чином, з огляду на те, що спірна ділянка вибула з володіння власника поза її волею, суд приходить до висновку про те, що пред`явлення ним позову до відповідача про витребування цього майна з чужого незаконного володіння відповідає вимогам закону. Обставини, на які покликалась позивач у позовній заяві, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи, позовні вимоги є вмотивованими та обґрунтованими, а тому підлягають до задоволення.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. При зверненні до суду із вимогою про витребування з незаконного володіння земельної ділянки, позивачем сплачено судовий збір в сумі 1633,87 грн., що підтверджується квитанцією. Оскільки позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню в повному обсязі, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо сплаченого судового збору у сумі 2883,33 гривні за позовні вимоги про визнання права власності, визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним Державного акта, визнання недійсним договору купівлі-продажу, то такий слід повернути ОСОБА_1 згідно її клопотання від 06.11.2019 року .

Керуючись ст. ст. 2, 81, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -

у х в а л и в :

позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третіх осіб ОСОБА_3 , Брюховицької селищної ради, відділу у м. Львові Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Бігальської М.-М.Ю. про витребування з незаконного володіння земельної ділянки - задоволити.

Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0657 га, кадастровий номер 4610166300:08:003:0083, яка розташована в АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений нею судовий збір в розмірі 1633,87 гривень.

Повернути ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_8 з державного бюджету сплачений 06.07.2018 року за квитанцією № 23100025-1 судовий збір у сумі 2883,33 гривні. ( отримувач УК у Шевченківському районі м. Львова, код отримувача 38007662).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_8 ;

Представник позивача: ОСОБА_4 , адреса: АДРЕСА_9

Відповідач: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_10 ;

Представник відповідача: ОСОБА_17 , м. Львів АДРЕСА_11 . АДРЕСА_9 , 9

3-я особа: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_12 ;

3-я особа: Брюховицька селищна рада, адреса: АДРЕСА_13 . АДРЕСА_9 , смт АДРЕСА_14 , 1;

3-я особа: Відділ у м. Львові Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, адреса: м. Львів. вул. Донецька, 3;

3-я особа: Приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Бігальська М.-М.Ю., м. Львів, вул. Сахарова, 76 оф.1 ;

Текст рішення складено та підписано 15.11.2019 року.

Суддя Ю. В. Донченко