Постанова

від 28.01.2021 по справі 466/3737/18

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 466/3737/18 Головуючий у 1 інстанції: Донченко Ю.В.

Провадження № 22-ц/811/4174/19 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.

Категорія:

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2021 року м.Львів

Справа № 466/3737/18

Провадження № 22ц/811/4174/19

Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Приколоти Т.І.,

суддів : Савуляка Р.В., Шандри М.М.

секретар Іванова О.О.

з участю : ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3

розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова, ухвалене у м. Львові 12 листопада 2019 року у складі судді Донченка Ю.В., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , з участю третіх осіб: ОСОБА_5 , Брюховицької селищної ради, Відділу у м. Львові Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, Приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Бігальської М.-М.Ю., про витребування з незаконного володіння земельної ділянки,-

встановив:

16 травня 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, з урахуванням зменшених вимог, прийнятих судом, про витребування на її користь з незаконного володіння ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,0657 га, кадастровий номер 4610166300:08:003:0083, що розташована на АДРЕСА_1 . В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що згідно рішення Виконавчого комітету Брюховицької селищної Ради народних депутатів № 330 від 28 грудня 1992 року їй було надано у приватну власність земельну ділянку площею 600 кв.м, яка розташована у АДРЕСА_1 , для будівництва індивідуального житлового будинку по індивідуальному проекту та господарської будівлі. Зазначає, що на підставі цього рішення вона отримала Державний акт Серії ЛВ № 731125214 на право приватної власності на землю. Їй передана у власність земельна ділянка площею 0,0675 га для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель. Рішення Виконавчого комітету Брюховицької селищної Ради народних депутатів № 330 від 28 грудня 1992 року та Державний акт Серії ЛВ №731125214 на право приватної власності на землю є дійсними, ніким не оскаржувалися. Стверджує, що вказана земельна ділянка була надана їй у власність відповідно до норм чинного на той час ЗК України в редакції 1990 року, були встановлені межі земельної ділянки в натурі (на місцевості). Вважає, що правомірно набула у власність вказану земельну ділянку. В січні 2018 року вона дізналась про те, що на підставі договору купівлі - продажу від 27 грудня 2017 року належна їй на праві приватної власності земельна ділянка перейшла у власність ОСОБА_4 . Продавцем за вказаним договором купівлі-продажу був ОСОБА_5 . Зазначає, що їй не відомо на підставі яких правовстановлюючих документів останній набув право власності на належну їй земельну ділянку та продав її ОСОБА_4 . Жодних договорів купівлі-продажу земельної ділянки вона не вчиняла, повноважень від свого імені на вчинення будь-яких правочинів не надавала. Стверджує, що зверталась до Шевченківського відділу поліції ГУНПУ у Львівській області та на підставі її заяви розпочато кримінальне провадження № 12014180090000275. Просить позов задовольнити.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 12 листопада 2019 року позов задоволено.

Ухвалено витребувати з незаконного володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0657 га, кадастровий номер 4610166300:08:003:0083, яка розташована у АДРЕСА_1 . Проведено розподіл судових витрат.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_4 . Зазначає, що це рішення є незаконним, необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.Вказує, що рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у приватну власність земельної ділянки може бути загальним та індивідуальним, тобто, прийнятим щодо конкретної або кількох осіб. Підстави стверджувати, що рішення ОСОБА_5 не видавалось, немає. Зазначає, що з відповіді Брюховицької селищної ради від 4 вересня 2018 року вбачається, що 26 грудня 1995 року відбувалось засідання Виконавчого комітету цієї ради. У протоколі зазначено, що було прийнято рішення за № 525 про передачу у приватну власність земельної ділянки. Стверджує, що з Державних актів на право власності на земельні ділянки на АДРЕСА_1 вбачається, що межі спірної земельної ділянки не співпадають, державні акти містять різні відомості про суміжних землекористувачів.

У поданому 24 січня 2020 року відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_3 посилається на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що суду не надано доказів правомірності набуття права власності на земельну ділянку ОСОБА_5 , якому земельна ділянка передана з порушенням порядку, визначеного земельним законодавством. Відтак ОСОБА_5 не мав права здійснювати її відчуження шляхом укладення договору купівлі - продажу з відповідачем ОСОБА_4 .

Вказана земельна ділянка була надана позивачу у власність відповідно до норм чинного на той час Земельного кодексу України в редакції 1990 року, були встановлені межі земельної ділянки в натурі (на місцевості), оформлений та виданий план відводу меж ділянки.

Право власності позивача на належну їй земельну ділянку виникло відповідно до норм ЗК України 1990 року, відповідно до яких вона отримала Державний акт Серії ЛВ № 731125214 від 3 листопада 1994 року на право приватної власності на землю, який виданий згідно рішення Виконавчого комітету Брюховицької селищної Ради народних депутатів № 330 від 28 грудня 1992 року. Відповідно до Розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про державний земельний кадастр належна їй земельна ділянка вважається сформованою незалежно від присвоєння їй кадастрового номера, оскільки право власності на неї виникло до 2004 року, тому ця земельна ділянка є об`єктом цивільних прав та може бути витребувана від відповідача відповідно до норм ст. 388 ЦК України, оскільки вибула з володіння позивача не з її волі іншим шляхом.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з урахуванням наступного.

З Державного акту на право приватної власності на землю Серії ЛВ № 731125214, виданого ОСОБА_2 , вбачається, що на підставі рішення Виконкому Брюховицької селищної ради № 330 від 28 грудня 1992 року їй передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0675 гектарів в межах згідно з планом, яка розташована на території Брюховицької селищної ради, для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель. Акт зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 124. У плані зовнішніх меж земельної ділянки зазначено, що така має площу 0,0675 га і межує із землями: будинковолодіння АДРЕСА_1 , будинковолодіння АДРЕСА_2 , будинковолодіння АДРЕСА_1 ) - (т.1 а.с.7).

З Державного акту на право власності на земельну ділянку, розташовану в АДРЕСА_2 площею 0,1815 га (кадастровий номер 4610166300:08:003:1800), виданого 30 грудня 2004 року ОСОБА_6 ; Державного акту на право власності на земельну ділянку, розташовану в АДРЕСА_1 площею 0,0675 га (кадастровий номер 4610166300:08:003:0015), виданого 27 липня 2006 року ОСОБА_7 ; Державного акту на право власності на земельну ділянку, розташовану в АДРЕСА_3 , площею 0,0660 га (кадастровий номер 4610166300:08:003:1723), виданого 2 липня 2010 року ОСОБА_8 та Державного акту про право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 вбачаються розбіжності у описах меж суміжних землекористувачів (т.2 а.с.14-16).

Згідно опису меж земельної ділянки ОСОБА_6 (кадастровий номер 4610166300:08:003:1800) від 30 грудня 2004 року, розташованої на АДРЕСА_2 , така межує по лініях: А-Б із землями загального користування ( АДРЕСА_4 ); Б-В - із землями ОСОБА_9 ; ОСОБА_10 із землями загального користування (АДРЕСА_2); Г-Д - із землями загального користування (проїзд); Д-Е - із землями загального користування ( АДРЕСА_5 ); Е-А - із землями загального користування ( АДРЕСА_6 ).

Згідно опису меж земельної ділянки ОСОБА_11 (кадастровий номер 4610166300:08:003:0015) від 27 липня 2006 року, розташованої на АДРЕСА_1 , така межує по лініях: А-Б із землями по АДРЕСА_1 ; Б-В - із землями ОСОБА_6 ; ОСОБА_10 із землями загального користування, проїзд; Г-А - із землями загального користування, АДРЕСА_1 .

Згідно опису меж земельної ділянки ОСОБА_8 (кадастровий номер 4610166300:08:003:1723) від 2 липня 2010 року, розташованої на АДРЕСА_3 , така межує по лініях: А-Б із землями загального користування (вулиця Б. ОСОБА_12 із землями ОСОБА_13 ; ОСОБА_10 із землями ОСОБА_14 із землями ОСОБА_15 ; Д-А - із землями ОСОБА_16 .

Із відповіді Виконавчого комітету Брюховицкої селищної ради № 1216 від 4 вересня 2018 року вбачається, що інформація про земельну ділянку на АДРЕСА_4 відсутня.

Земельна ділянка позивача по лінії А-Б повинна межувати із землями будинковолодіння АДРЕСА_4 . Земельна ділянка відповідача ОСОБА_4 по цій лінії межує із земельною ділянкою з кадастровим № 4610166300:08:003:1723, яка належить ОСОБА_8 , місце розташування: АДРЕСА_3 . По лінії В-Г у державному акті зазначена межа із земельною ділянкою будинковолодіння АДРЕСА_1 , що також не відповідає опису меж в наданих державних актах, оскільки земельна ділянка відповідача у цьому випадку межує з земельною ділянкою з кадастровим № 4610166300:08:003:0015, яка належить ОСОБА_7 , місце розташування: АДРЕСА_5 .

Земельна ділянка відповідача розташована на АДРЕСА_1 , її кадастровий номер - 4610166300:08:003:0083, площа - 0,0657 га, що вбачається із кадастрового плану, Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку номер НВ-4606577302018 від 28 лютого 2018 року з описом меж: А-Б - земельна ділянка ОСОБА_8 (кадастровийномер 4610166300:08:003:1723), адреса: АДРЕСА_3 ; Б-В - земельна ділянка ОСОБА_6 ; В-Г - земельна ділянка ОСОБА_7 (кадастровий номер 4610166300:08:003:0015), адреса: АДРЕСА_5 .

З наведеного вбачається, що набута за договором купівлі-продажу відповідачем земельна ділянка з кадастровим номером 4610166300:08:003:0083 площею 0,0657 га знаходиться в межах саме між суміжними землекористувачами, які вказані у правовстановлюючих документах. Межі земельної ділянки позивача не відповідають їх опису. Земельні ділянки відрізняються за площею (земельна ділянка позивача має площу 0,0675 га , відповідача - 0,0657 га).

З наданих сторонами та Брюховицькою селищною радою матеріалів вбачається наявність розбіжностей у прийнятих цією радою рішеннях щодо закріплення земельних ділянок. У судовому засіданні селищний голова пояснив, що у цій селищній раді виявлені випадки закріплення одних і тих самих земельних ділянок за різними особами, розбіжності у відомостях про місце розташування земельних ділянок.

Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна стверджується, що власником земельної ділянки площею 0,0657 га на АДРЕСА_1 (кадастровий номер 4610166300:08:003:0083) на підставі договору купівлі-продажу від 27 грудня 2017 року є ОСОБА_4 (т.1 а.с.8).

Із наданого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Бігальською М.-М.Ю. копії договору купівлі-продажу земельної ділянки та приналежних документів, посвідчених цим нотаріусом, (т.1 а.с.33-75) вбачається, що 27 грудня 2017 року ОСОБА_5 продав ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,0657 га з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з місцем її розташування: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4610166300:08:003:0083. Згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, виданого державним кадастровим реєстратором Відділу у м.Львові Головного управління Держгеокадастру у Львівській області (номер витягу НВ-4606212932017), відомості про обмеження у використанні земельної ділянки не зареєстровані.

Державним актом на право приватної власності на землю П-ЛВ № 081661, виданим ОСОБА_5 , стверджується, що на підставі рішення Виконавчого комітету Брюховицької селищної ради № 525 від 26 грудня 1995 року йому передано у приватну власність земельну ділянку, яка знаходиться на території Брюховицької селищної ради. Акт зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1184.

З Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-4606212932017, наданого ОСОБА_5 , вбачається, що земельна ділянка площею 0,0657 з кадастровим номером 4610166300:08:003:0083, місце розташування: смт.Борюховичі, Брюховицької селищної ради, вулиця Бічна Львівська, зареєстрована Відділом у м.Львові Головного управління Держгеокадастру у Львівській області. Цим Відділом надано Витяг із технічної документації про грошову оцінку вказаної земельної ділянки.

Зазначені правовстановлюючі документи та записи в Державному земельному кадастрі не скасовані, є чинними.

У жовтні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до ТзОВ ГЕО-ТЕХ із заявою про виготовлення технічної документації на належну їй земельну ділянку. У виготовленій технічній документації кадастровий номер земельної ділянки не визначений (т.1 а.с.217-235).

12 листопада 2018 року державним кадастровим реєстратором Відділу у м.Львові Головного управління Держгеокадастру у Львівській області розглянуто заяву ОСОБА_2 про внесення відомостей до Державного кадастру та прийнято рішення про відмову у внесенні відомостей до Державного кадастру з підстав невідповідності електронного документа установленим вимогам, оскільки наявні зауваження щодо валідності електронного документа, перетин ділянок з ділянкою 4610166300:08:003:0083, площа співпадає на 97,3522% (т.1 а.с.236).

Пунктом 23 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав № 5 від 7 лютого 2014 року визначено, що згідно зі ст. 387 ЦК України та ЦПК України особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача.

На Публічній кадастровій карті України відображена інформація Державного земельного кадастру, яка відповідно до ст. 36 Закону України Про державний земельний кадастр містить офіційні оприлюднені відомості з Державного земельного кадастру, зокрема про: кадастрові номери земельних ділянок; межі земельних ділянок; цільове призначення земельних ділянок; розподіл земель між власниками і користувачами (форма власності, вид речового права); обмеження у використанні земель та земельних ділянок.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ЗК України Державний земельний кадастр є єдиною державною геоінформаційною системою відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також даних про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, призначенням якого, згідно із ст. 194 ЗК України, є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин.

Відомості про земельну ділянку площею 0,0675 га, яка належить ОСОБА_2 , не внесені до Державного земельного кадастру. Відомості про земельну ділянку площею 0,0657 га, яка належить ОСОБА_4 , внесені до Державного земельного кадастру.

Євстановленим, що у назвах вулиць, номерах земельних ділянок та місці їх розміщення у селищі Брюховичі, відомості про які внесені у правовстановлюючі документи щодо земельних ділянок, наявні розбіжності. Зокрема, зазначено вулиці Львівська і Бічна Львівська. Ці розбіжності не усунуті.

Позивач надала державний акт про право власності на земельну ділянку, однак у неї відсутня належним чином виготовлена технічна документація на земельну ділянку з присвоєнням їй кадастрового номера та винесенням меж земельної ділянки в натурі. Відомості про суміжних землекористувачів не співпадають. Надана позивачем технічна документація за 2018 рік, не може вважатися належно виготовленою, оскільки земельній ділянці не присвоєно кадастровий номер.

Суд першої інстанції зазначив, що нотаріально посвідчена копія рішення Виконавчого комітету Брюховицької селищної Ради народних депутатів № 525 від 26 грудня 1995 року про надання ОСОБА_5 у приватну власність земельної ділянки суперечить належним чином завіреній архівній копії рішення Виконавчого комітету Брюховицької селищної Ради народних депутатів № 525 від 26 грудня 1995 року, крім того відповідачем не надано оригінал такого рішення; тому копія рішення № 525 до уваги не може братись, що дає підстави суду вважати про неправомірність видачі державного акта ОСОБА_5 та набуття ним права власності на спірну земельну ділянку.

Також рішення суду мотивовано тим, що зазначене рішення № 525, план відводу земельної ділянки та інформація щодо реєстрації державного акта на імя ОСОБА_5 в Брюховицькій селищній Раді відсутні. Відсутність у Відділі у м. Львові Головного управління Держгеокадастру у Львівській області технічної документації, яка була підставою для проведення державної реєстрації спірної земельної ділянки, є порушенням вимог ст.ст. 21, 23, 24 Закону України Про Державний земельний кадастр і свідчить про незаконність оформлення права власності ОСОБА_5 на спірну земельну ділянку.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

З Державного акта про право власності ОСОБА_5 на землю вбачається, що такий зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1184. Відсутність Книги реєстрації у селищній раді не може вважатися відсутністю реєстрації державного акту.

Спростовуючи позицію відповідача про невідповідність місця розташування земельної ділянки, яка належить позивачу згідно Державного акта Серії ЛВ № 731125214 від 3 листопада 1994 року, та земельної ділянки, яка належить відповідачу ОСОБА_4 згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27 грудня 2017 року, суд першої інстанції виходив з наступного.

20 березня 1993 року були відведені межі належної ОСОБА_2 земельної ділянки в натурі, оформлений та виданий план відводу меж земельної ділянки, на час оформлення плану відводу меж земельної ділянки позивачу суміжні ділянки не були надані у власність будь-яким особам, а надалі власники суміжних ділянок неодноразово змінювалися. Згідно технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 2018 року, були встановлені межі земельної ділянки, складено кадастровий план з описом меж та інші роботи, встановлені технічним завданням. Відповідно, опис меж згідно кадастровим планом наступний: від А до Б землі ОСОБА_8 (кадастровий №4610166300:08:003:1723); від Б до В землі ОСОБА_6 ; від В до Г землі ОСОБА_7 (кадастровий № 4610166300:08:003:0015); від Г до А землі загального користування ( АДРЕСА_1 . Крім того, був складений акт обстеження та показу меж земельної ділянки та акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання, вказані акти підписані усіма власниками суміжних земельних ділянок. Власниками суміжних земельних ділянок претензій до існуючих меж не заявлено. (т.1 а.с.218-237). З огляду на вказане судом встановлено, що межі земельної ділянки згідно Державного акта Серії ЛВ № 731125214 від 3 листопада 1994 року накладаються на межі земельної ділянки, яка придбана відповідачем згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27 грудня 2017 року. Суд прийшов до висновку, що зазначені ділянки є ідентичними та фактично дублюють одна одну.

Зазначені мотиви суду не стверджуються матеріалами справи з урахуванням такого.

Є встановленим, що описані земельні ділянки мають різну площу, відтак не можуть вважатися однією і тією самою земельною ділянкою.

З копії плану відводу земельної ділянки ОСОБА_2 від 20 березня 1993 року (т.1 а.с.162) вбачається, що земельна ділянка № НОМЕР_1 межує із будинковолодіннями №№ НОМЕР_2 і НОМЕР_3 . В Державному акті, виданому ОСОБА_2 , зазначені суміжні земельні ділянки АДРЕСА_4 і НОМЕР_3 на АДРЕСА_1 та № НОМЕР_4 на АДРЕСА_3 . Тому не можна вважати, що суміжні землекористувачі були відсутні.

У мотивах оскаржуваного рішення зазначено, що суду не надано доказів правомірності набуття права власності на земельну ділянку ОСОБА_5 , останньому земельна ділянка передана з порушенням порядку, визначеного земельним законодавством, відтак ОСОБА_5 не мав права проводити її відчуження шляхом укладення договору купівлі-продажу з відповідачем ОСОБА_4 . Разом з тим суд першої інстанції не вказав у чому саме полягали порушення порядку набуття права власності на земельну ділянку ОСОБА_5 .

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті, обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_5 не був стороною у цій справі (позивачем чи відповідачем). Розгляд справи проведено у його відсутності.

Посилання суду на технічну документацію, виготовлену на замовлення ОСОБА_2 у 2018 році не спростовує інших доказів у справі. У цій технічній документації не визначено кадастровий номер земельної ділянки, оскільки електронний документ не відповідає наявним даним Державного земельного кадастру (геодезичній та картографічній основам, даним індексних кадастрових карт (планів), відомостям про інші об`єкти Державного земельного кадастру, їх кількісним, якісним характеристикам та відомостям про значення оцінки земельної ділянки), встановленим вимогам до змісту, структури і технічних характеристик електронного документа. Державним кадастровим реєстратором у зв`язку з невідповідністю електронного документа прийнято рішення про відмову у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру та не присвоєно земельній ділянці кадастровий номер.

Станом на 2018 рік відомості про земельну ділянку відповідача внесено до Державного земельного кадастру.

Відповідно до частини 8 статті 83 ЦПК України апеляційний суд не приймає як доказ висновок експерта № 10/11-20, складений 17 листопада 2020 року, оскільки такий не поданий у встановлений законом строк і позивач не обґрунтувала неможливість подання такого доказу у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відтак, належить зробити висновок, що відповідач не довела, що вона є власником земельної ділянки площею 0,0657 га з кадастровим номером 4610166300:08:003:0083, розташованої на АДРЕСА_1 , яку вона просить витребувати з незаконного володіння відповідача.

Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідачем за віндикаційним позовом є незаконний володілець, під яким розуміється особа, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа майном власника. Незаконним володільцем може бути добросовісний і недобросовісний набувач.

Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Добросовісний набувач зобов`язаний повернути набуте ним майно лише в передба чених законом випадках. Можливість витребування майна від добросовісного набува ча залежить насамперед від підстави набуття ним майна, яке підлягає віндикації.

Згідно з вимогами статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. Пунктом 3 ч.1 ст. 388 ЦК України передбачено, що в разі придбання майна за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Встановлено, що на час укладення договору купівлі-продажу від 27 грудня 2017 року ОСОБА_5 був власником спірної земельної ділянки на підставі Державного акту про право приватної власності на землю П-ЛВ № 081661, зареєстрованого у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 1184, який ніким не оспорений і не скасований. Відповідач ОСОБА_4 , як покупець, набула спірну земельну ділянку за відплатним договором, який не визнаний недійсним. Докази того, що відповідач діяла недобросовісно, відсутні.

Відсутність у селищній раді документів, що стали підставою для видачі правовстановлюючих документів, які є чинними, не може свідчити про порушення закону особами, щодо яких органом місцевого самоврядування прийняті рішення.

Відповідно до вимог Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , який увібрав у себе численні резолюції Комітету Міністрів Ради Європи, в Україні Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод має такий самий статус, як і інші законодавчі акти, тобто є частиною національного законодавства України згідно із положенням статті 9 Конституції.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

При вирішенні цього спору перевірці підлягає відповідність втручання у право власності вимогам статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (наявності майна в розумінні Конвенції, наявності втручання у право осіб мирно володіти майном, підстав виправданості втручання).

Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів доброго врядування і належної адміністрації (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до якості закону).

Так, у пунктах 70-71 рішення по справі Рисовський проти України Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу належного урядування , зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах Беєлер проти Італії (Beyeler v. Italy), Онер`їлдіз проти Туреччини (Oneryildiz v. Turkey), Megadat.com S.r.l. проти Молдови (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland).

Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), Тошкуце та інші проти Румунії (Toscuta and Others v. Romania) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах Онер`їлдіз проти Туреччини (Oneryildiz v. Turkey), Беєлер проти Італії (Beyeler v. Italy).

Принцип належного урядування , як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (Pincova and Pine v. the Czech Republic). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (Pincova and Pine v. the Czech Republic), Ґаші проти Хорватії (Gashi v. Croatia), Трґо проти Хорватії (Trgo v. Croatia).

Як зазначив Європейський суд у справі Yvone van Duyn v. Home Office, принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.

При дотриманні принципу належного урядування виправлення помилок органів влади не може здійснюватись за рахунок позбавлення власності.

Встановивши, що відповідач за відплатним договором набула у власність спірну земельну ділянку, що за площею є відмінною від земельної ділянки відповідача, яка не довела, що є власником цієї ділянки; колегія суддів прийшла до висновку, що підстави, передбачені ст.ст. 387, 388 ЦК України для витребування майна від відповідача відсутні.

Керуючись: ст. 367, п.2 ч.1 ст.374, ст.ст. 376, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 12 листопада 2019 року скасувати та прийняти нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_2 про витребування на її користь з незаконного володіння ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0, 0657 га (кадастровий номер 4610166300:08:003:0083), що розташована на АДРЕСА_1 ,- відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено і підписано 2 лютого 2021 року.

Головуючий

Судді