Постанова

від 15.06.2022 по справі 463/6236/21

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 463/6236/21 Головуючий у 1 інстанції: Стрепко Н.Л.

Провадження № 22-ц/811/4487/21 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2022 року м.Львів

Справа № 463/6236/21

Провадження № 22ц/811/4487/21

Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Приколоти Т.І.,

суддів : Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В.

секретар Іванова О.О.

з участю ОСОБА_1 , ОСОБА_2

розглянув апеляційнускаргу ОСОБА_3 нарішення Личаківськогорайонного судум.Львова,ухвалене у м.Львові19листопада 2021року ускладі судді Стрепка Н.Л., у справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФУДЖІКУРА АУТОМОТІВ УКРАЇНА ЛЬВІВ» про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,-

встановив:

3 червня 2021 року ОСОБА_3 звернувся з цим позовом. В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що 17 серпня 2015 року він прийнятий на роботу у ТОВ «ФУДЖІКУРА АУТОМОТІВ УКРАЇНА ЛЬВІВ» на посаду оператора автоматичних та напівавтоматичних ліній верстатів та установок. 16 грудня 2015 року в цьому ж підприємстві позивач переведений на посаду транспортувальника відповідно до наказу №20-кп від 15 грудня 2015 року. 21 квітня 2016 року позивач був звільнений з займаної посади за власним бажанням та 31 травня 2016 року знову прийнятий на роботу у ТОВ «ФУДЖІКУРА АУТОМОТІВ УКРАЇНА ЛЬВІВ» на посаду водія навантажувача за наказом №834 від 30 травня 2016 року. 15 грудня 2016 року його ( ОСОБА_3 ) переведено на посаду комірника згідно наказу №295 від 13 грудня 2016 року. 2 грудня 2019 року позивач переведений на посаду завідувача складу (ЗІЗ, канцтовари) відповідно до наказу №186 від 2 грудня 2019 року. Вказує, що 17 лютого 2021 року ним ( ОСОБА_3 ) подано заяву про вступ до членів професійної спілки працівників ТзОВ «ФУДЖІКУРА АУТОМОТІВ УКРАЇНА ЛЬВІВ» . Згідно протоколу від 25 лютого 2021 року він прийнятий до членів профспілки. Зазначає, що 26 лютого 2021 року йому ( ОСОБА_3 ) вручено попередження про скорочення штату працівників, згідно якого його повідомлено про те, що ТОВ «ФУДЖІКУРА АУТОМОТІВ УКРАЇНА ЛЬВІВ» скорочує штат працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва та праці, а саме: з причин економічного характеру (скорочення кількості замовлень на виробництво основної продукції товариства) та задля оптимізації штату працівників. У попереджені зазначено, що відповідно до наказу №04-01/11 від 26 лютого 2021 року «Про скорочення штату працівників та про внесення змін до штатного розпису» 5 травня 2021 року посада, яку він (позивач) займає, буде скорочена відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України. Посилається на те, що йому (позивачу) запропоновано посаду оператора автоматичних напівавтоматичних ліній верстатів та установок з посадовим окладом 7 500 грн. Вказує, що 6 травня 2021 року він був звільнений з посади на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. Своє звільнення вважає незаконним, яке обумовлене особистою неприязню до нього з боку посадових осіб роботодавця та не було викликане наявністю змін в організації виробництва і праці такого, здійснене порушенням вимог законодавства про працю. Роботодавець не отримав згоди професійної спілки на звільнення, членом якої він є. Вказує, що його (позивача) має бути поновлено на роботі з виплатою йому втраченого заробітку за час вимушеного прогулу. Вважає, що йому заподіяна моральна шкода через назаконне звільнення. На час звільнення у нього не було іншої роботи, змушений був шукати нову та опинився в складній життєвій ситуації у своїй сім`ї; він має малолітню дитину. Моральну шкоду оцінює у 40 000 грн. Просить позов задовольнити.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 19 листопада 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_3 . В апеляційній скарзі посилається на те, що не погоджується із рішенням та вважає його незаконним та необґрунтованим. Вказує, що суд не врахував правових позицій Верховного Суду України та невірно встановив обставини справи, надав хибну оцінку досліджуваним доказам. Вважає, що суд повинен був звернути увагу, яким саме доказом відповідач доводить ту обставину, що для зайняття вакантних посад бригадира в дільниці нарізки відділу виробництва, контролера якості в дільниці монтажу відділу якості, контролера якості в дільниці вхідного контролю відділу якості, провідного оператора відділу виробництва необхідні інші навички чи освіта, ніж та, яку він має, і те що досвід позивача не дозволяє йому виконувати таку роботу. Вказує, що суд не звернув уваги на те, що відповідач надав суду лише один акт про відмову і не надав другого, в тому числі при витребуванні матеріалів особової справи. Вважає очевидним порушенням з боку відповідача вимог ч.2 ст.40 КЗпП України та небажання його працевлаштовувати на інші посади. Зазначає, що суд повинен враховувати, що звільнення за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України допускається виключно у випадку, якщо роботодавець не має змоги перевести працівника на іншу роботу, а позивачем було доведено, що роботодавець таку змогу мав, проте не пропонував йому вакантних посад, які б він міг зайняти, зокрема вакантних посад вантажника, водія автонавантажувача, та посад, на які були переведені інші працівники. Просить рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення його позову.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 2 ст. 5 ЦПК, ст.ст.15 і 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.

Згідно зіст. 43 Конституції Україникожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 цього Кодексу розірвання трудового договору з підстави, передбаченої пунктом 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації) ст.40 КЗпП України, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Відповідно до ч. 1 ст. 40 КЗпП України, ч. 1, 3 ст. 49-2 КЗпП України власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору. Згідно із ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України роботодавець вважається таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Власник вважається таким, що належним чином виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну посаду, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільняється, працював.

Встановлено,що позивач працював на посаді завідувача складу (ЗІЗ, канцтовари) у ТОВ «ФУДЖІКУРА АУТОМОТІВ УКРАЇНА ЛЬВІВ».

Наказом генерального директора ТОВ «ФУДЖІКУРА АУТОМОТІВ УКРАЇНА ЛЬВІВ» №04-01/11 від 26 лютого 2021 року «Про скорочення штату та про внесення змін до штатного розпису» у зв`язку зі змінами в організації виробництва та праці, а сааме: з причин економічного характеру (скорочення кількості замовлень на виробництво основної продукції товариства) та задля оптимізації штату працівників вирішено скоротити штат працівників за рахунок ліквідації посади завідувача складу (ЗІЗ, канцтовари).

На виконання вказаного наказу 26 лютого 2021 року позивачу вручено попередження про скорочення штату працівників, яким запропоновано йому роботу у товаристві на вакантній посаді оператора автоматичних та напівавтоматичних ліній верстатів та установок.

Згідно листа-повідомлення №01-01/100 від 3 березня 2021 року позивача додатково інформовано про наявність вакантної посади транспортувальника та висловлено прохання письмово повідомити про рішення щодо надання згоди чи відмову від запропонованих вакантних посад, в тому числі і щодо запропонованої в попередженні про скорочення посади оператора автоматичних та напівавтоматичних ліній верстатів та установок.

3 березня 2021 року складено акт про відмову позивача від підписання повідомлення про запропоновані вакантні посади. Цього дня ОСОБА_3 запропоновано ознайомитись з цим листом-повідомленням, останній з таким ознайомився, однак від озвучення та письмового фіксування свого рішення про згоду чи відмову від пропозиції роботи відмовився. Акт підписаний керівником Департаменту персоналу ОСОБА_4 , провідним спеціалістом з адміністративної діяльності ОСОБА_5 та старшим водієм автотранспортних засобів ОСОБА_6 . Цього ж дня (3 березня 2021 року) складено акт про відмову позивача отримувати повідомлення про наявність вакансій на посади робітничих професій, відповідно до якого ОСОБА_3 3 березня 2021 року при ознайомленні із переліком вакантних посад у товаристві, чинним станом на 3 березня 2021 року відмовився надалі отримувати від відповідача повідомлення про наявність вакансій на посади робітничих професій. Викласти цю заяву письмово відмовився.

Наказом №04-01/13 від 9 березня 2021 року на виконання наказу від 26 лютого 2021 року №04-01/11 «Про скорочення штату та про внесення змін до штатного розпису» ліквідовано структурний підрозділ склад (ЗІЗ, канцтовари) загального відділу Департаменту персоналу протягом першого робочого дня, що слідує за днем звільнення чи переведення усіх працівників, для яких вказаний склад був робочим місцем.

З реєстру наказів загальної діяльності відповідача під номером №04-01/13 від 9 березня 2021 року (порядковий номер в реєстрі 14) зареєстровано наказ «Про ліквідацію структурного підрозділу Склад (ЗІЗ, канцтовари)».

З особової справи ОСОБА_3 вбачається, що позивач закінчив у 2011 році НУ «Львівська політехніка» і отримав вищу базову освіту за напрямом підготовки «Комп`ютерні науки» та здобув кваліфікацію бакалавра за напрямом «Комп`ютерні науки», у 2012 році, отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Системне проектування» та здобув кваліфікацію аналітика комп`ютерних систем, що стверджується відповідними дипломами.

З трудової книжки позивача вбачається, що він працював на посадах помічника оператора лінії у виробництві харчової продукції, оператора автоматичних та напівавтоматичних ліній верстатів та установок, транспортувальника, водія навантажувача, комірника та завідувача складу (ЗІЗ, канцтовари).

Наказом від 6 травня 2021 року ОСОБА_3 звільнено із займаної посади на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, в цей день позивача ознайомлено з наказом про його звільнення із займаної посади завідувача складу (ЗІЗ, канцтовари).

Наказом №8-Ш від 6 травня 2021 року «Про внесення змін до штатного розпису» у зв`язку з виробничою необхідністю з 7 травня 2021 року внесено зміни до штатного розпису та виведено з такого посаду «Завідувач складу (ЗІЗ, канцтовари)».

17 лютого 2021 року позивачем подано заяву про вступ до членів професійної спілки працівників ТОВ «ФУДЖІКУРА АУТОМОТІВ УКРАЇНА ЛЬВІВ». Згідно протоколу від 25 лютого 2021 року він був прийнятий до членів профспілки. Відповідачем при звільненні позивача з займаної посади не було отримано згоди профспілкового органу на таке звільнення.

Відповідач стверджує, що дізнався про перебування позивача в складі професійної спілки лише після звернення позивача по суду з позовом, на підтвердження чого надав довідку №260 від 13 липня 2021 року, згідно з якою за період роботи з 31 травня 2016 року по 6 травня 2021 року з доходу ОСОБА_3 не утримувалися профспілкові членські внески.

Після отримання інформації про членство позивача у профспілковій організації відповідач звернувся до профспілкового органу для отримання згоди на звільнення позивача.

З протоколу засідання Профспілкового комітету Професійної спілки працівників ТОВ «ФУДЖІКУРА АУТОМОТІВ УКРАЇНА ЛЬВІВ» від 30 липня 2021 року вбачається, що у зв`язку з виникненням технічної помилки у лютому 2021 року професійна спілка не повідомила товариство про вступ ОСОБА_7 до складу членів цієї профспілки, у зв`язку з чим розгляд питання про надання згоди на його звільнення здійснюється після його фактичного звільнення.

Протоколом засідання від 16 серпня 2021 року стверджується, що профспілковий комітет надав згоду відповідачу на звільнення завідувача складу (ЗІЗ, канцтовари) ОСОБА_3 за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, скорочення штату працівників.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що не можна вважати звільнення позивача незаконним через відсутність згоди профспілкового органу, оскільки така згода надана в наступному.

Позивача звільнено з роботи у зв`язку зі змінами в організації виробництва та праці в ТОВ «ФУДЖІКУРА АУТОМОТІВ УКРАЇНА ЛЬВІВ», а саме: у зв`язку зі скороченням чисельності штату працівників.

Позивач відмовився від отримання пропозицій щодо вакантних посад. З дня вручення позивачу попередження про скорочення до дня його фактичного звільнення на підприємстві окрім робітничих посад вакантними були посади бригадира в дільниці нарізки відділу виробництва, контролера якості в дільниці монтажу відділу якості, контролера якості в дільниці вхідного контролю відділу якості, провідного оператора відділу виробництва та провідного спеціаліста з адміністративної діяльності.

Згідно із ч. 1 ст. 40, ч. 1, 3 ст. 49-2 КЗпП України роботодавець зобов`язаний запропонувати працівникові не загалом всі вакантні посади, які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення працівника, а лише ті, які працівник міг обіймати відповідно до своєї кваліфікації, в тому числі його освіти та досвіду.

Кваліфікація позивача та наявний у нього досвід праці на попередніх займаних посадах не відповідає посадам бригадира в дільниці нарізки відділу виробництва, контролера якості в дільниці монтажу відділу якості, контролера якості в дільниці вхідного контролю відділу якості, провідного оператора відділу виробництва, а, відтак, ці посади правомірно не пропонувались позивачеві роботодавцем.

Посада спеціаліста з адміністративної діяльності, обов`язки за якою могли бути дотичними то тих, що виконувалися ОСОБА_3 на посаді завідувача складу (ЗІЗ, канцтовари), наказом т.в.о. генерального директора ТОВ «ФУДЖІКУРА АУТОМОТІВ УКРАЇНА ЛЬВІВ» Мацигіна А.Б. №5-Ш від 23 березня 2021 року виведена з штатного розпису і не могла бути запропонована позивачу.

Суд першої інстанції посилається на те, що позивача попереджено відповідачем про наступне вивільнення за два місяці, йому було запропоновано всі наявні на підприємстві вакантні посади, що відповідали його кваліфікації, однак він відмовився від переведення на такі, обставин щодо наявності у позивача переважного права на залишення на роботі судом не встановлено та прийшов до висновку, що роботодавець дотримався вимог статей 40, 42, 43, 49-2 КЗпП України; звільнення позивача відбулось відповідно до вимог чинного законодавства та відсутні підстави для поновлення його на роботі.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу виноситься у разі прийняття рішення про поновлення працівника на роботі.

Згідно із ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Суд першої інстанції прийшов до переконання, що оскільки звільнення позивача відбулось відповідно до вимог чинного законодавства та відсутні підстави для поновлення його на роботі, тому відсутні підстави для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, завданої неправомірним на думку позивача звільненням.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Частиною 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Пленум Верховного Суду України у п. 11 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» № 11 від 18 грудня 2009 року роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_3 посилається на те, що йому не були запропоновані наявні у роботодавця вакантні просади, які він (позивач) міг зайняти.

За приписами частини другої статті 40, частин другої і третьої статті 49-2 КЗпП України власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач посилався на відсутність вакантних посад, які відповідають кваліфікації позивача.

Встановлено, що на посади бригадира в дільниці нарізки відділу виробництва, контролера якості в дільниці монтажу відділу якості, контролера якості в дільниці вхідного контролю відділу якості, провідного оператора відділу виробництва із зазначенням вимог до таких посад були переведені працівники з посад операторів. Таку посаду раніше обіймав позивач, а тому вважати, що його освіта та кваліфікація не відповідає зазначеним посадам, є помилковим.

Після звільненняпозивач звертавсяіз запитомпро надання копії штатних розписів за період з 26 лютого 2021 року по 6 травня 2021 року для встановлення дійсності скорочення кількості посад. Відповідачем відмовлено у наданні такої інформації.

Позивач посилається на те, що у відповідача фактично продовжує існувати займана ним до звільнення посада і цю роботу виконує інший працівник.

Є встановленим, що 1 березня 2021 року працівника ОСОБА_8 переведено з посади оператора на вакантну посаду транспортувальника відділу виробництва.

15 березня 2021 року ОСОБА_9 прийнято на посаду вантажника.

23 березня 2021 року у відповідача звільнилася (стала вакантною) посада спеціаліста з адміністративної діяльності.

1 квітня 2021 року ОСОБА_10 з посади оператора переведено на вакантну посаду контролера якості в дільниці вхідного контролю відділу якості.

5 та 12 квітня 2021 року мало місце переведення працівників ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 з посад оператора на вакантну посаду провідного оператора відділу виробництва.

15 та 26 квітня 2021 року прийнято у ТОВ «ФУДЖІКУРА АУТОМОТІВУКРАЇНА ЛЬВІВ»на посаду вантажника ОСОБА_14 та ОСОБА_15 .

16 квітня 2021 року ОСОБА_16 з посади оператора переведено на вакантну посаду контролера якості в дільниці монтажу відділу якості.

20 квітня 2021 року на посаду водія автонавантажувача прийнято відповідачем ОСОБА_17

1 травня 2021 року мало місце переведення працівника ОСОБА_18 з посади оператора на вакантну посаду бригадира в дільниці нарізки відділу виробництва.

Окрім того, належить зазначити, що звільнилися посади оператора, з яких були переведені працівники на інші посади.

Позивачем надано суду докази наявності у відповідача вільної посади системного адміністратора, яка йому не була запропонована.

Позивач працював на підприємстві 6 років і за цей час займав різні посади. Він вже працював на посаді оператора, а тому мав всі ті самі вміння, освіту, навички, як і працівники, які були переведені на ці посади.

Разом з тим відповідач посилається на те, що для зайняття зазначених вакантних посад необхідні інші навички чи освіта, ніж та яку має позивач, і те що досвід позивача не дозволяє йому виконувати таку роботу.

З копій дипломів позивача вбачається, що він у 2011 році закінчив НУ «Львівська політехніка» і отримав вищу базову освіту за напрямом підготовки «Комп`ютерні науки» та здобув кваліфікацію бакалавра за напрямом «Комп`ютерні науки», у 2012 році отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Системне проектування» та здобув кваліфікацію аналітика комп`ютерних систем.

З трудової книжки позивача вбачається, що він працював на посадах помічника оператора лінії у виробництві харчової продукції, оператора автоматичних та напівавтоматичних ліній верстатів та установок, транспортувальника, водія навантажувача, комірника та завідувача складу (ЗІЗ, канцтовари), з якої звільнений.

Належить зробитивисновок,що у роботодавцяв періодз 26лютого по6травня 2021року булинаявними вакантніпосади,на якіміг бутипереведений позивач,проте такіпосади йомузапропоновані небули,а запропонованолише двіпосади (транспортувальниката операторавтоматичних танапівавтоматичних лінійверстатів таустановок),від якихпозивач відмовився.

Відповідач незаперечує,що нимне проводиласяоцінка рівнязнаньта досвідпозивача,порівнянняцихкритеріїв ізкваліфікаційнимивимогамипосад,які буливакантнимита заміщувалисяпротягомперіодуз часупопередженняпозивача провивільнення дочасу звільнення.

Судомзалишено позаувагоюте,щопозивач з17серпня 2015року прийнятийвідповідачем на посаду оператора автоматичних та напівавтоматичних ліній верстатів та установок. 16 грудня 2015 року позивач переведений на посаду транспортувальника відповідно до наказу №20-кп від 15 грудня 2015 року. 21 квітня 2016 року позивач звільнений з займаної посади за власним бажанням у зв`язку з особистими обставинами та 31 травня 2016 року прийнятий на роботу у ТОВ «ФУДЖІКУРА АУТОМОТІВ УКРАЇНА ЛЬВІВ» на посаду водія навантажувача за наказом №834 від 30 травня 2016 року. 15 грудня 2016 року його ( ОСОБА_3 ) переведено на посаду комірника згідно наказу №295 від 13 грудня 2016 року. 2 грудня 2019 року позивач переведений на посаду завідувача складу (ЗІЗ, канцтовари) відповідно до наказу №186 від 2 грудня 2019 року. Відповідач зазначає, що кваліфікація позивача та наявний у нього досвід праці на попередніх займаних посадах не відповідає посадам бригадира в дільниці нарізки відділу виробництва, контролера якості в дільниці монтажу відділу якості, контролера якості в дільниці вхідного контролю відділу якості, провідного оператора відділу виробництва, а відтак такі правомірно не пропонувались йому роботодавцем.

Відтак, об`єктивними, належними та допустимими доказами неможливість (за освітою, фахом, або досвідом роботи) запропонувати жодну із вакантних посад позивачу або його відмова від запропонованих посад, не підтверджена.

Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Суд критично оцінює складений працівниками роботодавця акт від 3 березня 2021 року про відмову ОСОБА_3 отримувати повідомлення про наявність вакансій на посади робітничих професій, оскільки позивач заперечує події, описані у цьому акті; окрім того, 3 березня 2021 року іншими працівниками роботодавця складено акт про відмову від підписання повідомлення про запропоновані вакантні посади згідно листа-повідомлення від 3 березня 2021 року, у якому запропоновані лише дві вакантні посади (оператор автоматичних та напівавтоматичних ліній верстатів та установок та транспортувальник). Такий висновок відповідає вимогам закону про обов`язок роботодавця одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

З урахуванням встановленого, колегія суддів прийшла до висновку, що відповідач не виконав передбаченого законом обов`язку по працевлаштуванню позивача, посада якого скорочена. З дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору з позивачем роботодавець не запропонував йому всі із вакантних посад, які були наявні та з`явилися на підприємстві протягом часу з дня попередження позивача про наступне звільнення і до часу його звільнення, або іншої роботи. Докази, що позивач за стажем роботи, рівнем своєї освіти та кваліфікації не міг зайняти вакантні посади, відсутні. Відтак, звільнення позивача належить вважати таким, що проведено без законної підстави, чим порушені права позивача, які підлягають судовому захисту.

Відповідно до частин першої, другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно достатті 27 Закону «Про оплату праці»за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100із наступними змінами (далі- Порядок).

Пунктом 2 Порядку визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата (дню звільнення працівника з роботи).

Відповідно допункту 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів за цей період.

За змістомабзацу 2 пункту 8 Порядку після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів у розрахунковому періоді.

Виплаті підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу працівника з урахуванням податків та обов`язкових платежів, що відповідає позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 5 серпня 2020 року (справа № 817/893/17). Верховний Суд зауважив, що відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період, у разі перебування на посаді, працівник отримував би заробітну плату, із якої також повинні відраховуватись податки і збори.

При визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд враховує, що відповідно до довідки від 6 травня 2021 року заробітна плата позивача за два місяці, які передували його звільненню, становила 23545, 46 грн., середньоденна заробітна плата - 636, 36 грн., вимушений прогул становить 279 днів. Відтак, середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача становить 177544, 44грн. (636, 36 х 279).

Суд, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, встановивши, що при звільненні позивача відповідач порушив вимоги частини другої статті 40, статті 49-2 КЗпП України, прийшов до висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та поновлення позивача на посаді завідувача складу (ЗІЗ, канцтовари) з 7 травня 2021 року у ТОВ «ФУДЖІКУРА АУТОМОТІВ УКРАЇНА ЛЬВІВ» з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Узадоволенні вимоги про стягнення моральної шкоди належить відмовити, оскільки на підтвердження наявності втрат немайнового характеру у зв`язку із звільненням та необхідності прикладати додаткові зусилля для організації свого життя та побуту, позивач не надав належних доказів, не мотивував які саме втрати ним понесені.

Керуючись: ст. 367, п.2 ч.1 ст.374, ст.ст. 376, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 19 листопада 2021 року скасувати і прийняти нове рішення.

Позов задовольнити частково.

Визнати незаконнимзвільнення ОСОБА_3 з посадизавідувача складу(ЗІЗ,канцтовари)Товариства з обмеженою відповідальністю «ФУДЖІКУРА АУТОМОТІВ УКРАЇНА ЛЬВІВ» 6 травня 2021 року та поновити ОСОБА_3 на посаді завідувача складу (ЗІЗ, канцтовари) з 7 травня 2021 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФУДЖІКУРА АУТОМОТІВУКРАЇНА ЛЬВІВ»(вул. Й. Сліпого, 13, м. Львів, 79017, ЄДРПОУ 38964781) в користь ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) 177544, 44 грн. (сто сімдесят сім тисяч п`ятсот сорок чотири грн. 44 коп.) середнього заробітку за час вимушеного прогулу (сума вказана без врахування податків та обов`язкових платежів).

В решті позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 21 червня 2022 року.

Головуючий

---

Т. І. Приколота

Судді:

---

Мікуш Ю.Р.

---

Р.В. Савуляк