Постанова

від 29.06.2022 по справі 2а-3/11

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2022 рокуЛьвівСправа № 2а-3/11 пров. № А/857/8615/22

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого судді Большакової О.О.,

суддів Затолочного В.С., Качмара В.Я.

з участю секретаря судового засідання Хомича О.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Кузнецовську Рівненської області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії за апеляційною скаргою управління Пенсійного фонду України в м. Кузнецовську Рівненської області на постанову Кузнецовського міського суду Рівненської області від 04 травня 2011 року (суддя першої інстанції Горегляд О.І., м. Кузнецовськ)

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2009 року ОСОБА_1 звернувся до Кузнецовського міського суду Рівненської області з позовом до управління Пенсійного фонду України в м.Кузнецовську Рівненської області (із врахуванням позовної заяви в новій редакції від 21.02.2011, надійшла до суду 29.04.2011) про визнання неправомірними дій щодо недоплати підвищення пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, проживаючому в зоні посиленого радіоекологічного контролю; зобов`язання здійснити перерахунок і виплату підвищення пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, проживаючому в зоні посиленого радіоекологічного контролю, відповідно до ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі однієї мінімальної заробітної плати за період з 1986 року по даний час.

Постановою Кузнецовського міського суду Рівненської області від 04 травня 2011 року позов задоволено частково. Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в м.Кузнецовську Рівненської області щодо непроведення перерахунку і виплати ОСОБА_1 підвищення пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, проживаючому в зоні посиленого радіоекологічного контролю, у розмірі, передбаченому ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період часу з 16 листопада 2008 року до 28 лютого 2011 року включно. Зобов`язано управління Пенсійного фонду України в м.Кузнецовську Рівненської області здійснити перерахунок і виплату ОСОБА_1 підвищення пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні посиленого радіоекологічного контролю, згідно з ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі однієї мінімальної заробітної плати, починаючи з 16 листопада 2008 року до 28 лютого 2011 року включно. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Постанову суду в частині присудження ОСОБА_1 суми виплат підвищення пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, проживаючому в зоні посиленого радіоекологічного контролю, у межах суми стягнення за один місяць звернено до негайного виконання.

Не погодившись із вказаною постановою, вважаючи таку ухвалену з порушенням норм матеріального та процесуального права, її оскаржив відповідач. Просить скасувати постанову та прийняти нове рішення відмову у задоволенні позову. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що згідно ст. 67 цього Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати. Відповідно до постанови ч.2 Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка чинна і поданий час, громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, встановлено доплату в таких розмірах: у зоні посиленого радіоекологічного контролю 520 тис. карбованців. На даний час ця сума становить 5,20 грн. Таким чином, управління в призначенні та виплаті пенсії позивачу керувалось чинним в Україні законодавством.

Учасники справи у судове засідання не з`явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи.

Апелянт був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду шляхом надіслання судової повістки до його Електронного кабінету, судова повістка доставлена до Електронного кабінету відповідача 15.06.2022 о 18:43 год, що підтверджено довідкою про доставку електронного листа.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши письмові докази, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, категорії 1 згідно з посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Рівненською обласною державною адміністрацією 18.04.2007.

Позивач є пенсіонер, що підтверджено пенсійним посвідченням.

Із довідок ЖЕД №4 Кузнецовського міського комунального підприємства №945 від 14 вересня 2010 року, №391 від 08 лютого 2011 року, №295 від 04 травня 2011 року і довідки ЖЕД №3 Кузнецовського міського комунального підприємства №2707 від 08 лютого 2011 року видно, що ОСОБА_1 проживав в м.Кузнецовськ Рівненської області у період часу з 30 вересня 1986 року до 12 жовтня 1999 року, з 17 травня 2002 року до 13 липня 2010 року та проживає в м.Кузнецовськ Рівненської області з 23 липня 2010 року по даний час.

З 06 листопада 1997 року по теперішній час ОСОБА_1 не працює, що підтверджено довідкою ЖЕД №3 Кузнецовського міського комунального підприємства №4517 від 01 жовтня 2009 року, довідкою ЖЕД №4 Кузнецовського міського комунального підприємства №548 від 08 лютого 2011 року і №296 від 04 травня 2011 року та трудовою книжкою ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 .

Із листів управління Пенсійного фонду України в м. Кузнецовську Рівненської області №423/С-3 від 27 лютого 2009 року, №753/09 від 24 березня 2009 року та матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 №110487 видно, що позивач перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію по інвалідності в розмірі фактичних збитків на підставі ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а також підвищення пенсії, як непрацюючий пенсіонер, проживаючий у зоні посиленого радіоекологічного контролю, передбачене ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», нарахування і виплата якого здійснюється у розмірі 5,20 грн.

Ухвалюючи постанову про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право доплату до пенсії як непрацюючому пенсіонеру за проживання в зоні посиленого радіоекологічного контролю у розмірі однієї мінімальної заробітної плати відповідно до статей 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Даючи правову оцінку таким висновку суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно вимог ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров`я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Згідно ч. 2 ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, проводиться доплата до пенсії в розмірі однієї мінімальної заробітної плати.

З матеріалів справи видно, що у спірний період доплати здійснювались позивачу в розмірі, встановленому Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року №836.

Рішенням Конституційного суду №10-рп/2008 від 22.05.2008 нова редакція ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи», відповідно до якої частини першу та другу ст. 39 замінено однією частиною такого змісту - громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, визнана неконституційною, тому з 22.05.2008 року почала діяти колишня редакція статті 39 Закону.

Отже, позивач має право на доплату до пенсії як непрацюючому пенсіонеру за проживання в зоні посиленого радіоекологічного контролю у розмірі однієї мінімальної заробітної плати.

Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення вказаного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України (частина друга статті 46 Конституції України).

Відповідно до вимог ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини

Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. У своєму рішенні у справі «Кечко проти України» від 08.11.2005 року Європейський Суд з прав людини звертає увагу на те, що у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з бюджету. Держава може вводити, припиняти або закінчувати виплату цих надбавок. Проте, якщо правове положення, що діє, передбачає виплату певних надбавок, і дотримані всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, поки відповідне положення є таким, що діє (п. 23). Одночасно Європейський Суд з прав людини не прийняв аргумент уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність засобів як на причину невиконання своїх зобов`язань (п. 26).

Пленум Верховного Суду України у п. 5 постанови № 9 від 01.11.1996 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» звернув увагу на те, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.

Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов`язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Крім того, згідно із положеннями ч.4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

З урахуванням наведеного та виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що при визначенні розміру доплати до пенсії позивача застосуванню підлягає ст. 39, а не постанова Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 №836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

У вказаному Законі викладено основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я. Пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень. Отже, звуження підзаконним актом змісту та обсягу права, наданого Законом № 796-XII, є неправомірним.

Таким чином, правильними є висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо непроведення перерахунку і виплати позивачу підвищення пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, проживаючому в зоні посиленого радіоекологічного контролю, у розмірі, передбаченому ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період часу з 16 листопада 2008 року до 28 лютого 2011 року включно та зобов`язання відповідача здійснити перерахунок і виплату ОСОБА_1 підвищення пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні посиленого радіоекологічного контролю, згідно з ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі однієї мінімальної заробітної плати, починаючи з 16 листопада 2008 року до 28 лютого 2011 року включно.

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що суд першої інстанції вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, при цьому судом були повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи ), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м.Кузнецовську Рівненської області залишити без задоволення, а постанову Кузнецовського міського суду Рівненської області від 04 травня 2011 року без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О. О. Большакова судді В. С. Затолочний В. Я. Качмар Повне судове рішення складено 04.07.2022.