Постанова

від 21.06.2022 по справі 926/699/22

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" червня 2022 р. Справа №926/699/22

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді:Плотніцького Б.Д.

Суддів:Кордюк Г.Т.

Кравчук Н.М.

за участю секретаря судового засідання Процевич Р.Б.

розглянувши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 б/н від 10.05.2022 (вх. № 01-05/1060/22 від 17.05.2022)

на рішення Господарського суду Чернівецької області від 18.04.2022 (повний текст рішення складено та підписано 21.04.2022, ОСОБА_2 ),

у справі №926/699/22

за позовом: Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", м. Київ

до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Доброцем", м. Чернівці

до відповідача 2: ОСОБА_1 , с. Припруття, Новоселицький р-н., Чернівецька обл.

про стягнення солідарно заборгованості в сумі 544 348,52 грн.

за участю представників:

від позивача (в режимі відеоконференції): Бацей Т.М. адвокат (довіреність №7731-К-О від 03.09.2021);

від відповідача 1: не з`явився;

від відповідача 2: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

14.02.2022 Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Доброцем" та ОСОБА_1 про стягнення солідарно заборгованості за кредитним договором від 09.09.2020 в сумі 544348,52 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач 1, в порушення умов за договором про надання овердрафтового кредиту б/н від 09.09.2020, не повернув позивачу отриману позику, внаслідок чого, з урахуванням умов Договору поруки №CVVKLVFWW83E9/DP від 10.09.2020, укладеного між позивачем та відповідачем 2, у відповідачів виник солідарний обов`язок щодо погашення заборгованості за кредитним договором про надання овердрафт - кредиту в сумі 544348,52 грн.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 18.04.2022 позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Доброцем" та ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1 Д, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитом в розмірі 474348,52 грн та 7115,23 грн судового збору. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

При постановленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що заборгованість в сумі 70000,00 грн за кредитом відповідачем 1 було погашено до звернення позивача з позовом у даній справі.

Оскільки частина заборгованості за кредитом в сумі 70000,00 грн, що є предметом позовних вимог у цій справі, була сплачена відповідачем 1 до подачі позивачем позову, то суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" в цій частині є безпідставними, у зв`язку з чим відмовляє у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача заборгованості за кредитом в сумі 70000,00 грн.

Щодо вимоги позивача про стягнення заборгованості з відповідачів в солідарному порядку суд першої інстанції врахував, що з огляду на невиконання відповідачем 1 умов кредитного договору, позивач набув право вимоги до поручителя як солідарного боржника щодо погашення заборгованості за кредитним договором, укладеним між позивачем та відповідачем 1.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції прийшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення солідарно з відповідачів 474348,52 грн заборгованості за кредитом є обґрунтованими, заявленими відповідно до чинного законодавства та такими, що підлягають задоволенню. У задоволенні позову в частині стягнення 70 000,00 грн заборгованості суд першої інстанції відмовив.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та аргументи учасників справи.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив таке в апеляційному порядку.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності), що є підставою для його скасування з направленням справи за встановленою законом підсудністю.

Апелянт зазначає, що у поданому до господарського суду позові АТ КБ «Приватбанк» заявило вимоги до юридичної особи ТОВ «Доброцем», яке виступає позичальником за кредитним договором, та фізичної особи ОСОБА_1 поручителя за договором поруки, які полягають у стягненні з відповідачів кредитної заборгованості в солідарному порядку.

Апелянт вказує, що в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

На переконання апелянта, звертаючись з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором поруки №CVVKLVFWW83E9/DP від 09.09.2020 в порядку господарського судочинства, позивач не взяв до уваги, а місцевий господарський суд при винесенні рішення не перевірив, що у відповідності до п.1 ч.1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці, тоді як позов пред`явлений до фізичної особи ОСОБА_1 .

Апелянт наголошує, що предметом позову є вимоги, в тому числі, і до фізичної особи, яка не є підприємцем. Відтак, апелянт вважає, що суд першої інстанції повинен був відмовити позивачу у відкритті провадження у справі, у зв`язку з недотриманням позивачем правил підвідомчості.

З огляду на вищенаведене, апелянт просить суд скасувати рішення Господарського суду Чернівецької області від 18.04.2022 у справі №926/699/22 та направити справу на розгляд до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю.

Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відзиву на апеляційну скаргу не надав.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 23.05.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 б/н від 10.05.2022 (вх. № 01-05/1060/22 від 17.05.2022) на рішення Господарського суду Чернівецької області від 18.04.2022 у справі №926/699/22.

Подальший рух справи викладено в ухвалах апеляційного суду.

Так, ухвалою від 15.06.2022 розгляд справи №926/699/22 відкладено на 22.06.2022 об 10 год 20 хв.

У судовому засіданні 22.06.2022 представник позивача, яка приймала участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, заперечила проти доводів апеляційної скарги, надала усні пояснення та просила залишити апеляційні скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідачі в судове засідання не з`явилися, причин неявки суду не повідомили. Про судове засідання відповідачі повідомлялися належним чином на електронні адреси, які, відповідно до наявної в матеріалах справи телефонограми від 23.05.2022, було надано відповідачем 2 ОСОБА_1 , який також є директором ТзОВ «Доброцем».

Відповідно до ч. 1 та п.п. 2, 10, 11 ч. 3 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами;

Відповідно до ч.1, 2 ст.42 ГПК України учасники справи мають право: 1) ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; 2) подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; 3) подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб; 4) ознайомлюватися з протоколом судового засідання, записом фіксування судового засідання технічними засобами, робити з них копії, подавати письмові зауваження з приводу їх неправильності чи неповноти; 5) оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках; 6) користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами. Учасники справи зобов`язані: 1) виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; 2) сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; 3) з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; 4) подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; 5) надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; 6) виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; 7) виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див. рішення Суду у справі "Шульга проти України", пункт 28, № 16652/04, від 02.12.2010).

Неможливість суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Європейської конвенції з прав людини (рішення ЄСПЛ від 08 листопада 2005 року у справі № 36655/02 «Смірнова проти України», рішення ЄСПЛ від 27 квітня 2000 року у справі № 30979/96 «Фрідлендер проти Франції» (Frydlender v. France)). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30 листопада 2006 року у справі «Красношапка проти України»).

Тобто, саме суд з метою запобігання зловживанням правами, активно забезпечує справедливий баланс використання учасниками процесу своїх прав і обов`язків, що не спростовує принцип змагальності сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачі неодноразово викликалися в судові засідання, однак до суду не з`явилися.

Слід також зазначити, що саме ОСОБА_1 був ініціатором оскарження рішення, вважаючи, що його права були порушені, в подальшому свідомо нехтував своїми процесуальними правами та обов`язками, не з`являючись у судові засідання та не забезпечуючи участі повноважних представників.

Касаційний господарський суд при прийнятті рішення по справі № 910/33054/ 15 від 14.02.2018 висловив правову позицію, яка є протилежною до раніше прийнятих правових позицій ВГСУ (справа № 911/4241/15 від 10.10.2017), а саме: сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

А тому, неявка в судові засідання апелянта, як ініціатора судового процесу, порушує право іншої сторони, а саме позивача, на розгляд справи у розумні строки.

Відповідно до ч.12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачі неодноразово, повідомлялися про розгляд справи, крім процесуальних прав, сторони мають і процесуальні обов`язки, а відтак колегія суддів вважає за можливе проводити розгляд справи у відсутності відповідачів.

Під час розгляду справи відводів суддям та секретарю судового засідання в порядку ст.ст. 35, 36, 37 ГПК України від учасників судового процесу не надходило.

Судове засідання фіксувалось за допомогою технічних засобів звукозапису, згідно зі ст. 222 ГПК України та відбувалось в режимі відеоконференції, у відповідності до ст.. 197 ГПК України.

Обставини справи встановлені судами першої та апеляційної інстанції.

09.09.2020 Товариством з обмеженою відповідальністю "Доброцем" підписано заяву про приєднання до розділу "1.1. Загальні положення" та підрозділу "3.2.4. "Овердрафтовий кредит" Умов та Правил надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" в мережі Інтернет за адресою http://privatbank.ua та які разом із Анкетою-Заявою клієнта юридичної особи, становлять кредитний договір між Банком і Клієнтом (далі - Договір).

Згідно істотних умов Договору, метою кредиту є поповнення обігових коштів для забезпечення безперервності здійснення платежів в умовах нестачі коштів на поточному рахунку клієнта UA713562820000026008051612047, строком користування 12 місяців з максимальним розміром ліміту 4 000 000 грн, з періодом безперервного користування 30 днів.

За п.3.2.4.1.1 Договору, Банк за наявності вільних грошових коштів та за умови належного оформлення договору поруки зобов`язується здійснити овердрафтове обслуговування Клієнта, яке полягає у проведені платежів Клієнта понад залишок коштів на його поточному рахунку, відкритому в Банку, за рахунок кредитних коштів в межах Ліміту, встановленого відповідно до п.3.2.4.1.5 цього Договору, шляхом дебетування поточного рахунку в порядку та на умовах, визначених Умовами та Правилами надання банківських послуг в обмін на зобов`язання Клієнта з повернення Кредиту, сплати процентів в обумовлені цим Договором терміни. Овердрафт надається для поповнення обігових коштів для забезпечення безперервності здійснення платежів в умовах нестачі коштів на поточному рахунку Клієнта.

Банк здійснює обслуговування Ліміту Клієнта, що полягає у проведенні його платежів понад залишок коштів на поточному рахунку Клієнта, за рахунок кредитних коштів в межах Ліміту шляхом дебетування поточного рахунку. При цьому утворюється дебетове сальдо (п.3.2.4.1.2 Договору).

Відповідно до п.3.2.4.1.3, клієнт приєднується до Договору шляхом підписання Анкети-Заяви клієнта юридичної особи - резидента про приєднання до умов і правил надання банківських послуг та Заява про приєднання до Умов і Правил надання послуги "Овердрафтовий кредит" в Системі "Приват24 для бізнесу" із використанням кваліфікованого електронного підпису, що разом з цими Умовами та Правилами становлять Кредитний договір. Клієнт Банку, який приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг в повному обсязі шляхом підписання іншої заяви або документа, та має відкритий поточний рахунок в Банку, приєднується до Послуги шляхом підписання Заяви в системі "Приват24 для бізнесу" із використанням кваліфікованого електронного підпису. Приєднання до цього Договору є прямою і безумовною згодою Клієнта щодо встановлення Банком будь-якого розміру Ліміту.

З п. 3.2.4.1.4 максимальний розмір Ліміту за цим Договором встановлюється в заяві. Ліміт може змінюватися Банком відповідно до п.п.3.2.4.1.6, 3.2.4.1.7. цього Договору, про що Банк направляє керівнику виконавчого органу та головному бухгалтеру Клієнта повідомлення відповідно до п.3.2.4.1.12 цього Договору.

Пунктом 3.2.4.1.5 передбачено, що Ліміт розраховується за затвердженою внутрішньо-банківською методики на підставі даних про рух грошових коштів на поточному рахунку з урахуванням кількості контрагентів, балансу підприємства та звіту про фінансові результати на останню звітну дату, кредитної історії та інших показників відповідно до внутрішньобанківських нормативних документів та нормативних актів Національного банку України.

Період безперервного користування Кредитом складає 30 днів. Період безперервного користування Кредитом - це період, протягом якого безперервно існувало дебетове сальдо на поточному рахунку Клієнта. Початком періоду безперервного користування кредитом вважається перший день, з якого безпосередньо існує дебетове сальдо на поточному рахунку Клієнта при закритті банківського дня. Зменшення або збільшення заборгованості по кредиту не впливають на зміну дати початку періоду безперервного користування кредитом. Датою закінчення періоду безперервного користування кредитом вважається день, після закінчення якого на поточному рахунку клієнта зафіксоване нульове дебетове сальдо (п.3.2.4.1.9 договору).

Згідно п.3.2.4.1.10 зобов`язання Клієнта забезпечуються Договором поруки відповідно до п.3.2.4.2.2.15 цього Договору.

Відповідно до п.3.2.4.1.12. сторони узгодили, що для повідомлення Клієнта про розмір Ліміту, його зміну та узгодження інших змін до цього Договору, Банк на свій вибір здійснює повідомлення Клієнта: в письмовій формі або через встановлені засоби електронного зв`язку Банку і Клієнта (системи клієнт-банку, Систему "Приват24 для бізнесу", sms-повідомлення або інші). Сторони узгодили, що Банк має право на свій розсуд обирати та використовувати будь-який зі способів, визначених цим пунктом, для будь-яких повідомлень, що повинні бути здійснені Банком згідно цього Договору.

З метою забезпечення виконання зобов`язань ТОВ "Доброцем" між АТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1 (поручитель/відповідач 2) укладено договір поруки №CVVKLVFWW83E9/DP від 10.09.2020, предметом якого є надання поруки поручителем перед Банком за виконання ТОВ "Доброцем" зобов`язань за Умовами та Правилами надання послуги "Овердрафтовий кредит", розміщеними на офіційному сайті Банку у мереж Інтернет за адресою https://privatbank.ua/terms, Анкетою-Заявою клієнта юридичної особи - резидента про приєднання до умов і правил надання банківських послуг та Заявою про приєднання до Умов та правил надання послуги "Овердрафтовий кредит" від 09.09.2020, які разом становлять кредитний договір між Банком та Клієнтом по сплаті:

а) процентів за користування кредитом відповідно до п.3.2.4.3.1 Кредитного договору, що залежить від інтервалу існування непогашеного залишку по Кредиту, тобто в день, після закінчення якого зафіксовано нульове дебетове сальдо на поточному рахунку Клієнта № НОМЕР_1 :

- протягом 1-3 днів в розмірі 11,5% річних;

- протягом 4-7 днів в розмірі 12% річних;

- протягом 8-15 днів в розмірі 12.5 % річних;

- протягом 16-30 днів в розмірі 13% річних; період повного погашення процентів за користування кредитом не пізніше дати закінчення періоду безперервного користування кредитом, у відповідності до умов п.3.2.4.1.9 Кредитного договору;

б) прострочених процентів відповідно до п.3.2.4.3.3 Кредитного договору, у випадку порушення Клієнтом строку погашення заборгованості за Кредитом, у розмірі 26% річних від суми залишку непогашеної заборгованості по Кредиту;

в) процентів у випадку порушення Клієнтом строку повернення Кредиту; встановлених п.3.2.4.4.1 Кредитного договору, у розмірі 26% річних від суми залишку непогашеної заборгованості по Кредиту;

г) штрафів, пені та інші платежі, відшкодувати збитки у відповідності, порядку та строки, зазначені у Кредитному договорі;

д) кредиту з максимальним розміром Ліміту за Кредитним договором в розмірі 4000000, 00 грн в розмірі 200000,00грн ( двісті тисяч ).

Якщо під час виконання Кредитного договору зобов`язання Клієнта, що забезпечені цим договором, збільшуються, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності Поручителя, Поручитель при укладенні цього договору дає свою згоду на збільшення зобов`язань за Кредитним договором в розмірі таких збільшень. Додаткових узгоджень про такі збільшення з Поручителем не потрібні.

Поручитель відповідає перед Банком за виконання зобов`язань за Кредитним договором в тому ж розмірі, що і Клієнт, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Згідно цього пункту Поручитель відповідає перед Банком всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності (пункт 1.2 договору).

Пунктом 1.5 договору поруки передбачено, що у випадку невиконання Клієнтом зобов`язань за Кредитним договором, Клієнт та Поручитель відповідають перед Банком як солідарні боржники.

Сторони взаємно домовились, що порука за цим договором припиняється через 15 (п`ятнадцять) років після укладення цього договору (п.4.1 договору поруки).

Даний договір підписано сторонами, шляхом накладання кваліфікованого електронного підпису.

Спір у справі виник у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем 1 своїх зобов`язань за кредитним договором щодо повернення простроченої заборгованості за наданим кредитом у сумі 544 348,52 грн, та враховуючи, що зобов`язання відповідача 1 були забезпечені порукою відповідача 2, позивач просить суд солідарно стягнути з відповідачів наявну заборгованість.

Норми права та висновки, якими суд апеляційної інстанції керувався при прийнятті постанови.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

З апеляційної скарги вбачається, що апелянт не заперечує суми боргу та її наявності, натомість стверджує про розгляд справи судом першої інстанції з порушенням правил юрисдикції.

Згідно з положеннями статей 74, 76, 77 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи і заперечення, які наведені в апеляційній скарзі, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.ч.1, 2 ст. 4 ГПК України).

За змістом ст. 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Відтак, господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду: спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи. Така юрисдикція визначається, враховуючи суб`єктний склад основного зобов`язання.

Як вбачається із матеріалів справи №926/699/22, зокрема із змісту позовної заяви ПАТ КБ "Приватбанк" від 27.01.2022, спірні відносини виникли між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Доброцем» щодо виконання зобов`язань за кредитним договором № б/н від 09.09.2020.

В забезпечення виконання вказаного договору було укладено між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1 договір поруки №CVVKLVFWW83E9/DP від 10.09.2020.

Оскільки право позивача на повернення виданого кредиту, а також на отримання відсотків за користування кредитом було порушене відповідачем-1, а поручителем ОСОБА_1 , в порядку договору поруки такі порушення усунуті не були, позивач - ПАТ КБ "Приватбанк" звернувся до господарського суду Чернівецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Доброцем» та до ОСОБА_1 про стягнення солідарно заборгованості за кредитним договором від 09.09.2020 в сумі 544348,52 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю Доброцем» зобов`язань з повернення кредиту, згідно кредитного договору № б/н від 09.09.2020 та укладеним між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1 договором поруки №CVVKLVFWW83E9/DP від 10.09.2020 в забезпечення виконання кредитного договору № б/н від 09.09.2020.

А оскільки сторонами основного зобов`язання є юридичні особи, то позивач у позовній заяві від 27.01.2022, поряд із відповідачем-1 Товариством з обмеженою відповідальністю «Доброцем», визначив відповідачем-2 ОСОБА_1 , який є фізичною особою, що не набула статусу суб`єкта підприємницької діяльності.

За змістом статті 554 ЦК України визначено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Сторонами основного зобов`язання є юридичні особи. Боржником Товариством з обмеженою відповідальністю «Доброцем» порушено основне зобов`язання. Громадянин ОСОБА_1 , який є фізичною особою без статусу суб`єкта господарської (підприємницької) діяльності, є поручителем у даному зобов`язанні.

Норми права, що регулюють інститут поруки, не передбачають солідарної відповідальності поручителів між собою за різними договорами поруки, якщо цими договорами не передбачено іншого.

Як встановлено апеляційним судом, позивач 10.09.2020 уклав договір поруки №CVVKLVFWW83E9/DP з ОСОБА_1 .

Відповідальність поручителя перед позивачем є солідарною разом з Товариством з обмеженою відповідальністю як боржником за основним зобов`язанням. Вказане випливає з пункту 1.2. договору поруки.

Відповідно до частини першої статті 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Відтак, з огляду на солідарний обов`язок перед кредитором боржника за основним зобов`язанням і поручителя кредитор має право вибору звернення з вимогою до них разом чи до будь-кого з них окремо.

У цій справі заявлені однакові позовні вимоги до кожного з відповідачів щодо стягнення заборгованості за одним кредитним договором солідарно з позичальника та поручителя.

Позовні вимоги у цій справі є однорідними та нерозривно пов`язаними з обов`язком належного виконання основного зобов`язання за кредитним договором. Тому ефективний судовий захист прав та інтересів позивача є можливим за умови розгляду цього спору в межах однієї справи одним судом. Такий розгляд впливає, зокрема, і на ефективність виконання відповідного рішення суду із забезпеченням прав усіх учасників відповідних правовідносин.

До аналогічних висновків прийшов і Верховний суд у складі Великої палати у постанові від 13.03.2018р. у справі №415/2542/15-ц (провадження №14-40цс18).

Із дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

Відтак, з 15 грудня 2017 року, у випадку об`єднання позовних вимог щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договорів поруки, укладених для забезпечення основного зобов`язання, спір має розглядатися за правилами господарського чи цивільного судочинства залежно від сторін основного зобов`язання.

Західний апеляційний господарський суд вважає, що вирішення за правилами господарського судочинства такого спору в частині позовних вимог до боржника, який є юридичною особою, а за правилами іншого судочинства (цивільного) - в частині позовних вимог до поручителя, яка є фізичною особою та несе солідарну з боржником відповідальність, порушуватиме принцип повноти, всебічності й об`єктивності з`ясування обставин справи, оскільки дослідження одного і того ж предмету та тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій.

З огляду на вказане апеляційний господарський суд вважає обґрунтованим розгляд справи за правилами господарського судочинства. Позовні вимоги до кількох відповідачів правомірно розглядалися в одному провадженні, так як такі вимоги однорідні, зокрема, нерозривно пов`язані між собою та від вирішення однієї з них залежало вирішення інших. Такий розгляд не допускається, коли була відсутня спільність предмета позову.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги, що позовна заява не повинна розглядатися за правилами господарського судочинства.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що, приймаючи рішення про задоволення позову, місцевий господарський суд всебічно, повно і об`єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та прийняв рішення, яке відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення не знайшло свого підтвердження, в зв`язку з чим підстави для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення відсутні.

Приписами ст. 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Наведені апелянтом в апеляційній скарзі доводи, не спростовують правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.

У відповідності до ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки місцевого господарського суду, тому підстав для її задоволення не має, оскаржуване рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на вищенаведене, Західний апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , зміни чи скасування рішення Господарського суду Чернівецької області від 18.04.2022 у справі №926/699/22. Порушень норм процесуального права, які могли б призвести до зміни чи скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції у даній справі, судовою колегією не встановлено.

Судові витрати.

У зв`язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд на підставі ст. 129 ГПК України дійшов до висновку про покладення на апелянта витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 б/н від 10.05.2022 (вх. № 01-05/1060/22 від 17.05.2022) залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернівецької області від 18.04.2022 у справі №926/699/22 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд справи в апеляційному порядку покласти на апелянта.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до суду касаційної інстанції визначені ст. ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 29.06.2022

Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.

Головуючий суддяПлотніцький Б.Д.

СуддяКордюк Г.Т.

СуддяКравчук Н.М.