Рішення

від 28.06.2022 по справі 334/8878/21

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

Дата документу 29.06.2022

Справа № 334/8878/21

Провадження № 2/334/1017/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29червня 2022року Ленінський районнийсуд м.Запоріжжя вскладі:головуючого суддіКозлової Н.Ю., при секретарі Зоріній С.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до позашкільному навчальному закладу «Міський палац дитячої юнацької творчості» Запорізької міської Ради, третя особа Департамент освіти і науки Запорізької міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

В С Т А Н О В И В:

Позивачка в листопаді 2021 року звернулася до Ленінського районного суду м. Запоріжжя з позовом, який в грудні 2022 року було доповнено вимогою про стягнення моральної шкоди.

Обгрунтовуючи свої позовні вимоги позивачка посилається на те, що працює у Позашкільному навчальному закладі «Міський палац дитячої та юнацькою творчості» Запорізької міської ради Запорізької області на посаді завідуючої відділом.

04.11.2021року позивачка від відповідача отримала повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 за № 6.4/211. У повідомленні зазначалося про її обов`язок до 08.11.2021 року надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні противопоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. В іншому разі її було повідомлено, що її відсторонять від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 року № 1645-ІІІ.

04.11.2021 року позивачка надала відповідачу заперечення на повідомлення про відсторонення від роботи. В запереченнях вона посилалася на те, що відсторонення незаконне та попереджала про те, що нею буде подано позов до суду в разі відсторонення.

05.11.2021 року позивачка також наддала відповідачу заяву про те, що вона не давала згоди на збір інформації та обробку даних щодо стану здоров`я, а саме щодо проведення щеплення (вакцинації) від короновірусу. Також цією заявою позивачка заборонила збір інформації та обробку даних щодо її стану здоров`я, а саме щодо проведення щеплення (вакцинації) від короновірусу.

08.11.2021 позивачка отримала наказ Позашкільного навчального закладу «Міський палац дитячої та юнацькою творчості» Запорізької міської ради Запорізької області № 112-к/тр від 08.11.2021 «Про відсторонення від роботи».

Відповідно до наказу, відповідач, керуючись статтею 46 КЗпП, наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» та пункту 41-6 Постанови Кабінету міністрів України №1236 від 09.12.2020 року відсторонив від роботи позивачку з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення від COVID-19 без збереження заробітної плати.

Вказаний наказ в частині відсторонення від роботи, позивачка вважає таким, що є незаконним та просить його скасувати.

Ухвалою суду від 24.11.2021 року відкрито провадження по справі, постановлено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження.

Директор Позашкільного навчального закладу «Міський палац дитячої та юнацькою творчості» Запорізької міської ради Запорізької області надав відзив на позовну заяву в якому заперечує проти задоволення позову, вважає відсторонення позивача від роботи законним і обґрунтованим, оскільки той відмовився від щеплення проти COVID-19.

Свій відзив мотивував тим, що рішення про відсторонення позивачки від роботи прийнято з врахуванням та на виконання вимог діючих нормативно-правових актів.Наказом МОЗ від 04.10.2021 № 2153затверджено перелік організацій, працівники яких підлягають обов`язковій вакцинації проти COVID-19, до якого також входять працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної, загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності. Оскільки наказ МОЗ України № 2153 вступив в силу 04.11.2021, саме цього дня позивач був попереджений про можливе відсторонення від роботи в разі, якщо до 08.11.2021 від нього не надійде підтвердження факту вакцинації проти COVID-19 (хоча б однією дозою дводозної вакцини) або медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19. Також позивачці були роз`яснені правові наслідки такого відсторонення від роботию.

Постановою КМУ від 09 грудня 2020 № 1236(із змінами від 20.10.2021) визначено санкції для керівників, які не дотримаються вимог роботи, тому він як керівник, змушений був відсторонити від роботи невакцинованих працівників, бо в іншому разі мав відповідати за порушення зазначених вимог.

Оскільки, 08.11.2021 позивачка не надала документів, які підтверджують факт вакцинації проти COVID-19 (хоча б однією дозою дводозної вакцини) або медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19 та категорично відмовляється від проведення вакцинації проти COVID-19, його було відсторонено від роботи наказом Закладу № 112-к/тр від 08.11.2021 до усунення причин, що зумовили відсторонення.

Також до відзиву було приєднано копію Акту Позашкільного навчального закладу «Міський палац дитячої та юнацькою творчості» Запорізької міської ради Запорізької області, який складений 08.11.2021 року про відмову позивача надати документ про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19.

Таким чином, відповідач вважає, що його дії по відстороненню позивача здійснені не з власної ініціативи, а відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів, інших нормативних актів, а тому є правомірним і з цих підстав в позові останнього слід відмовити, просив застосувати висновки сформульовані Верховним Судом 10.03.2021 у справі № 331/5291/19 та практику Європейського суду з прав людини.

Позивачем було надано заперечення на відзив.

Позивачка в судове засіданя з`явилася та наполягала на задоволенні її позовних вимог.

Відповідач в судове засідання з`явився та просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Вислухавши пояснення сторін справи та свідків, розглянувши надані позивачем документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1- 4ст. 12 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Ст. 76 ЦПК Українивстановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами;2) висновками експертів;3) показаннями свідків.

Згідно зіст. 80 ЦПК Українидостатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1ст. 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач працює у Позашкільному навчальному закладі «Міський палац дитячої та юнацькою творчості Запорізької міської ради Запорізької області на посаді завідуючої відділом.

04.11.2021року позивачка від відповідача отримала повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 за № 6.4/211. В повідомленні зазначалося про її обов`язок до 08.11.2021 року надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні противопоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних

щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. В іншому разі її було повідомлено, що її відсторонять від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 року № 1645-ІІІ.

04.11.2021 року позивачка надала відповідачу заперечення на повідомлення про відсторонення. В запереченняхя посилалася на те, що відсторонення незаконне та попереджала про те, що буде подавати позов до суду в разі її відсторонення від роботи.

05.11.2021 року також надала відповідачу заяву про те, що не давала згоди на збір інформації та обробку даних щодо стану здоров`я, а саме щодо проведення щеплення (вакцинації) від короновірусу. Також цією заявою позивачка заборонила збір інформації та обробку даних щодо її стану здоровя, а сааме щодо проведення щеплення (вакцинації) від короновірусу.

08.11.2021 позивачка отримала наказ Позашкільного навчального закладу «Міський палац дитячої та юнацькою творчості» Запорізької міської ради Запорізької області № 112-к/тр від 08.11.2021 «Про відсторонення від роботи».

Відповідно до якого наказу, відповідач, керуючись статтею 46 КЗпП, наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» та пункту 41-6 Постанови Кабінету міністрів України №1236 від 09.12.2020 року відсторонив від роботи позивачку з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення від COVID-19 без збереження заробітної плати.

Згідно із ч.1ст.5 ЦПК Україниздійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 46 Кодексу законів про працю Українипередбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Стаття 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 року № 1645-IIIвстановлює, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб.

У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Отже, статтею 12 Закону до обов`язкових віднесено щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця та туберкульозу; щеплення від респіраторної хвороби COVID-19 за статтею 12 Закону не є обов`язковим.

Нормами цієї статті також передбачено запровадженні інших обов`язкових щеплень, проте виключно в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч.1-2ст.27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов`язковими.

Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи.

У разі необгрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

Підпунктами 1-2 пункту 41-6постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 № 1236(в редакції, чинній на 08 листопада 2021 року) «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS- CoV-2» на керівників державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій покладено забезпечення: 1) контролю за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженимнаказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 № 2153), відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень протии COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно достатті 46 Кодексу законів про працю України, частини другоїстатті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб та частини третьоїстатті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень протии COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації протии COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

За Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженимнаказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 № 2153обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS- CoV-2, підлягають працівники: 1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; 2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; 3) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Відповідно дост.43 Конституції Україникожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Зміст права на працю, закріпленого положеннями частин першої і другоїстатті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права. Не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписівКонституції Українита міжнародних правових актів (рішення Конституційного Суду України у справі за конституційною скаргою щодо відповідностіКонституції України(конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України від 4 вересня 2019 року № 6-р(II)/2019).

Оскаржуваний наказ директором закладу винесений на підставі п. 19 Постанови внесення змін допостанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236», п.41-6Постанови КМУ від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та наказу МОЗ України від 04.10.2021 №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням.

Порядок відмови від здійснення обов`язкових профілактичних щеплень визначений у частині 6статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», в якій вказано, що якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а у разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Окрім цього, відповідно до ч. 2ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи.

У разі необгрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

При цьому устатті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 року N 1645-IIIчітко визначено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, відсторонюються від виконання зазначених видів робіт у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом.

Тобто відмова цих працівників від обов`язкових профілактичних щеплень має відбутись саме у такому порядку, який встановлений законом.

Іншого порядку відмови від обов`язкових профілактичних щеплень ані цей, ані будь-який інший закон не містять. Не містить цей закон і іншої підстави для встановлення юридичного факту відмови особи від обов`язкових профілактичних щеплень, аніж відібране лікарем письмове підтвердження особи від вакцинації або акт, складений лікарем у присутності свідків, про відмову скласти особою таке письмове підтвердження.

Наданий до відзиву на позовну заяву Акт про відмову надати документ про обов`язкове профілактичне щеплення від 08.11.2021 року складений не лікарем, а колективом відповідача за відсутності позивачки та не може бути належним доказом у цій справі.

Суду не надано достатніх належних та допустимих доказів того, що роботодавцем при відстороненні позивачки від роботи у зв`язку із відсутністю у нього щеплення проти COVID-19 дотримано вимог ч.6ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»в частині отримання письмового лікарського підтвердження про відмову від обов`язкового профілактичного щеплення чи акту, складеного у присутності свідків, в разі відмови дати таке підтвердження, а також вимог ч.2ст.27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»щодо недопуску позивача від роботи саме на підставі подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби.

Натомість відповідач виніс оскаржуваний наказ про відсторонення на підставі одного лише повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення, яке саме по собі не створює жодних юридичних наслідків та не засвідчує юридичного факту відмови чи ухилення позивача від обов`язкового профілактичного щеплення, а також факту ненадання ним медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров`я.

Враховуючи викладене, винесення відповідачем оскаржуваного наказу лише підставі повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення, є порушенням вимог частин другої та шостоїстатті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»та частини 2статті 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», відсторонивши позивача від роботи з порушенням вимог законодавства, відповідач порушив законне право позивача на працю.

Крім того, не приймає суд і посилання відповідача на практику Європейського суду з прав людини у контексті виправдання дій відповідача при відстороненні працівника від виконання ним роботи, бо в протилежному випадку це суперечило б суті та змісту самоїКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод, покликаної до забезпечення і розвитку прав людини та її основоположних свобод у будь-яких сферах особистого/суспільного/трудового життя цієї особи. Крім того, і у приведених самим же відповідачем прикладах судової практики ЄСПЛ, і в інших випадках Європейський суд дотримується послідовної практики, за якою обмеження прав особи дійсно допускається, але будь-які втручання мають бути виправданими, здійснюватися виключно відповідно до закону і мати на меті законні цілі, виправдані у демократичному суспільстві.

Право на працю та право заробляти працею на життя, яке гарантованестаттею 43 Конституції, включено дорозділу ІІ Конституціїі належить до основних прав і свобод людини та громадянина.

Застаттею 64 Конституціїконституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбаченихКонституцією.

Зокрема, пунктом 1статті 92 Конституціївстановлено, що права і свободи громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов`язки громадянина визначаються виключно законами України.

У своєму рішенні від 28 серпня 2020 року Конституційний Суд України у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідностіКонституції України(конституційності) окремих положень постанови Кабінету Міністрів України „Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів", положень частин першої, третьої статті 29 Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік", абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II „Прикінцеві положення" Закону України «Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік» наголосив: п. 3.2. Конституційний Суд України зазначає, що згідно зістаттею 64 Конституції Україниконституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбаченихКонституцією України; в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень; не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями4,25,27,28,29,40,47,51,52,55,56,57,58,59,60,61,62,63 Конституції України.

Конституційний Суд України наголошує, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначенихКонституцією України.

Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям1,3,6,8,19,64 Конституції України.

Суд констатує, що відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому, в силу положень пункту 1статті 92 Конституціїтаке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належать Постанова КМУ і Наказ МОЗ.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України (ст. 76 Конституції).

Відповідно до пункту 2статті 116 КонституціїКабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянами, втім цей орган не наділений повноваженнями ухвалювати нормативно-правові акти, спрямовані на звуження або обмеження цих прав.

Частинами другою, третьою, шостоюстатті 10 ЦПК Українивстановлено, що суд розглядає справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановленіКонституцієюта законами України; якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечитьКонституції України, суд не застосовує цей закон чи інший правовий акт, а застосовує нормиКонституції Українияк норми прямої дії.

Оскільки рішення про відсторонення працівників прийнято у формі Постанови Кабінету Міністрів України та в спосіб, що не відповідає вимогам пункту 1статті 92 Конституціїта статті 12 Закону, і поза межами конституційних повноважень Кабінету Міністрів України, суд доходить висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин положень Постанови КМУ та необхідність вирішення спору на підставі норм статей43,64,92 Конституції, з огляду на те, що в Україні відсутні закони, які передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, що відмовилися від вакцинації проти COVID-19.

Крім того, не можуть бути застосовані у цій справі висновки, сформульовані Верховним Судом від 10.03.2021 у справі № 331/5291/19, на які також послався відповідач у Відзиві на позовну заяву. Приведений прецедент не є тотожним предмету спору у данній справі.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вимоги позивачки про визнання незаконним та скасування Наказу № 112-к/тр від 08.11.2021 про відсторонення її від роботи без збереження заробітної плати, є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача виплатити позивачці середньої заробіток за весь період відсторонення від роботи, суд виходив з наступного:

Відповідно до статей 21 та 22 Закону України від 24 березня 1995 року № 08/95-ВР «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

У частині третійстатті 15 зазначеного Законузакріплено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Усі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного суду України, викладеними у пункту 10 Постанови від 24.12.1999 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати,суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу(стаття 235 КЗпП України).

За порушення законодавства про працю винні особи притягаються до відповідальності згідно з законодавством.

Відповідно дост. 235 КЗпП Україниу разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимогЗакону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У відповідності до п. 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку у зв'язку з незаконним звільненням за час вимушеного прогулу він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Згідно абзацу 3 пункту 2 вказаного Порядку у всіх інших випадках середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до довідки про доходи, яка була видана Відповідачем 10.11.2021 року середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 складає 18782,34 грн.

Враховуючи викладене суд вважає, що Відповідача необхідно зобов`язати виплатити на користь позивачки середній заробіток за весь період відсторонення від роботи.

Суд не задовольняє вимогу про стягнення з відповідача моральної шкоди в зв`язку із її недоведеністю.

Відповідно до ч. 1ст. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, ч. 8 цієї статті передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 908,00 грн.

Щодо відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу адвокатом суд зазначає наступне:

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини п`ятої ст. 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 141 ЦПК України.

У даній справі позивачем на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, надано суду та відповідачу копію договору від 15.11.2021 року про надання правової (правничої) допомоги, який містить детальний опис послуг та тарифів, та акти виконаних робіт від 16.11.2021 року та 14.12.2021 року з яких вбачається, що позивачем сплачено адвокату за договором від 15.11.2021 року 5500,00 грн., які підлягають стягненню з відповідача враховуючи складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Керуючись статтями5,12,13,263-265 ЦПК України, у відповідності до ст..4,15, 23, 284 ЦК України, ст..46 КЗпП, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до позашкільному навчальному закладу «Міський палац дитячої юначої творчості» Запорізької міської Ради, третя особа Департамент освіти і науки Запорізької міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасуватинаказпозашкільного навчального закладу «Міський палац дитячої юначої творчості» Запорізької міської Ради № 112-к/тр від 08.11.2021 року «Про відсторонення від роботи».

Стягнути з позашкільного навчального закладу «Міський палац дитячої юначої творчості» Запорізької міської Ради (ЄДРПОУ 34947852) на користь ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 18782,34 гривні.

Стягнути з позашкільного навчального закладу «Міський палац дитячої юначої творчості» Запорізької міської Ради (ЄДРПОУ 34947852) на користь ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_1 ) 908 гривень судового збору та 5500 гривень витрат на правову допомогу.

У задоволені решти вимогвідмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційномупорядку до Запорізького апеляційного суду в 30-денний строк з дня складання повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду буде складено та проголошено 05 липня 2022 року.

Суддя Н.Ю.Козлова