Рішення

від 28.06.2022 по справі 529/278/22

ДИКАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 529/278/22

Провадження № 2/529/154/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2022 року Диканський районний суд Полтавської області в складі: головуючого - судді Пашнєва В.Г,

при секретарі с/з Маліноги В.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Конюшенко М.А.,

представника відповідача Лях І.П.

розглянувши увідкритому судовомузасіданні взалі судув порядкуспрощеного позовногопровадження цивільнусправу запозовом ОСОБА_1 до відділу культури та туризму Диканської селищної ради Полтавської області про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача - відділу культури та туризму Диканської селищної ради Полтавської області про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

В обґрунтуваннясвоїх позовнихвимог зазначає, що він 01.01.2022 звільнений з посади директора Дібрівського сільського будинку культури Диканського селищного будинку культури відділу культури та туризму Диканської селищної ради у зв`язку з закінченням строку дії контракту, відповідно до п.2 ст.36 КЗпП України. Але, при звільненні з роботи йому не було вчасно виплачено всіх сум, що належать йому від підприємства. Та повний розрахунок з ним був проведений 10.02.2022 року. Однак, у відповідності до ч.1 ст.117 КЗпП України працівникові повинен бути виплачений його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку включно. Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за період з 01.01.2022 по 10.02.2022.

Крім цього, внаслідок невиконання відповідачем законодавства про працю було порушено звичайний життєвий вклад позивача, який був змушений прикладати додаткових зусиль для організації свого життя та призвело до моральних страждань, а саме до психоемоційних переживань від втрати роботи та несвоєчасної виплати заробітної плати, у зв`язку з чим позивачу довелося переглянути фінансові спроможності своєї сім`ї. Від цих подій у нього різко погіршився стан здоров`я, оскільки через отриманий стрес у нього піднімався тиск, у зв`язку з чим потрібно було звертатися до лікаря. Також, таким байдужим ставленням відповідача до позивача під час звільнення та небажанням останньому надавати довідку про середньоденний заробіток у нього викликало почуття обурення, образи, приниження гідності та зневажливого ставлення до себе. Розмір спричиненої моральної шкоди позивач оцінив у 50 000 грн.

У зв`язку з чим, позивач також просить стягнути з відповідача на його користь, крім всього іншого, судові витрати по справі у вигляді витрат на правничу допомогу в сумі 5000 грн. та сплаченого судового збору в загальній сумі 1986 грн.

18.05.2022 ухвалою судді відкрито провадження по справі та визначено порядок розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Крім цього, 27.06.2022 року від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про уточнення позовних вимог в обґрунтування якої він вказує, що йому була надана довідка про доходи з якої вбачається, що у жовтні та листопаді 2021 року нарахована позивачу заробітна плата становить 7098 грн. за місяць. Розрахунковий період за грудень 2021 року позивач не бере до уваги, оскільки він був відсторонений від посади і пропрацював не повний робочий місяць.

Тому, враховуючи, що у січці 2022 року було 19 робочих днів, а розрахунок з позивачем було проведено 10.02.2022, тобто до цього періоду у лютому було 8 робочих днів, є затримка виплати заробітної плати ОСОБА_1 за 27 робочих днів.

Враховуючи, що середньоденна заробітна плата позивача становить 338 грн.. з відповідача підлягає стягнення на користь позивача саме 9126 грн.

Крім цього, у своїй уточненій заяві позивач вказує, що у ч. 1 ст. 233 КЗпП передбачено скорочені строки позовної давності для звернення працівника до суду: один місяць - у справах про звільнення; три місяці - щодо вирішення інших трудових спорів. Однак відповідно до ч. 2 ст. 233 цієї статті у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Отже, Конституційний Суд України дійшов висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

В судовому засіданні позивач та його представник адвокат Конюшенко М.А. свої уточнені позовні вимоги підтримали повністю та просили їх задовольнити. При цьому, вони просили стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки з розрахунку при звільненні в сумі 9126 грн., моральну шкоду в сумі 50 000 грн. Та судові витрати по справі у вигляді судового збору та витрат на правову допомогу в сумі 5000 грн., які підтверджено відповідно наданим актом виконаних робіт. Також, представник позивача просила суд поновити строк для подання заяви про уточнення позовних вимог позивача у зв`язку з тим, що на вимогу позивача після першого судового засідання йому була надана відповідна довідка для проведення розрахунку та з визначенням суми стягнення для суду.

Представник відповідача відділу культури та туризму Диканської селищної ради Полтавської області Лях І.П. в судовому засіданні позовні вимоги позивача не визнав та просив відмовити у задоволенні позовних вимог позивача ОСОБА_1 повністю. Крім цього, представник відповідача звернувся до суду з клопотанням про залишення без розгляду заяви про уточнення позовних вимог, обґрунтовуючи тим, що позивачем фактично подано позовну заяву зі зміненим розміром позовних вимог з порушенням строків, передбачених положенням п.2) ч.2 ст. 49 ЦПК України та доказів про поважність причин пропуску вказаного строку позивачем та його представником до суду надано не було.

При цьому, 26.05.2022 року від відповідача надано суду відзив на позовну заяву в якому відділ культури та туризму Диканської селищної ради вважаю, що позовні вимоги не підлягають задоволенню. Також, вони вказують, що 01.01.2021 року між відповідачем та позивачем дійсно було укладено контракт №6 з директором-клубного закладу Дібрівського сільського будинку культури Відділу культури та туризму Диканської селищної ради.

Наказом відділу культури та туризму Диканської селищної ради №120 від 13.12.2021 Про відсторонення від роботи Сергія Паршина позивача було відсторонено від роботи на час відсутності щеплення проти СОVID-19 без збереження заробітної плати.

В подальшому, Рішенням Виконавчого комітету Диканської селищної ради №23 від 31.01.2022 року Про скасування наказу було скасовано наказ відділу культури та туризму Диканської селищної ради №120 від 13.12.2021 року Про відсторонення від роботи ОСОБА_2 та доручено відділу культури та туризму Диканської селищної ради провести нарахування та виплату позивачу заробітної плати у встановленому законодавством розмірі за період відсторонення від роботи.

Наказом відповідача - відділу культури та туризму Диканської селищної ради №128 від 28.12.2021 року Про звільнення ОСОБА_2 позивача було звільнено з 01.01.2022 року з посади директора Дібрівського сільського будинку культури Відділу культури та туризму Диканської селищної ради на підставі п.2 ст.36 КЗпП України у зв`язку із закінченням стоку дії контракту. Було запропоновано головному бухгалтеру централізованої бухгалтерії Відділу культури та туризму Диканської селищної ради виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку тривалістю - 10 календарних днів за період роботи з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року та додаткову оплачувану відпустку згідно колективного договору тривалістю - 4 календарних дня за період роботи з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року.

Відповідно до бухгалтерської довідки №01-17/104 від 24.05.2022 року 17.01.2021 року з позивачем було проведено розрахунок при звільненні в сумі 2596,50 грн. Остаточний розрахунок з позивачем проведено 10.02.2022 року шляхом перерахування на картковий рахунок коштів в сумі 3 792,61 грн. на підставі рішення Виконавчого комітету Диканської селищної ради №23 від 31.01.2022 року Про скасування наказу.

Також, відповідач вказує, що за матеріалами справи позивач дізнався про дату остаточного розрахунку при звільненні 10.02.2022 року з смс-повідомлення банку про зарахування заробітної плати в сумі 3792,61 грн. на особистий картковий рахунок.

Разом з тим, позивач звернувся з позовною заявою до Диканського районного суду Полтавської області лише 16.05.2022 року.

При цьому, позовна заява не містить будь-якого обґрунтування поважності причин пропуску позивачем трьохмісячного строку звернення до суду.

Таким чином, відповідач - відділ культури та туризму Диканської селищної ради вважає, що позивачем пропущено трьохмісячний строк для звернення до суду з позовом, що є підставою для відмови у задоволенні позову у цій частині.

Також, заявляючи вимогу про відшкодування вартості витрат на юридичну допомогу, позивач не надав ні суду, ні відповідачу у відзиві детального опису робіт, витрат часу на їх виконання та належного розрахунку вказаних сум (складання позовної заяви, надання консультацій, участь у судових засіданнях, копіювання документів тощо), що б давало суду можливість прийти до переконання про їх обґрунтованість.

Таким чином, вимога щодо стягнення з відповідача - відділу культури та туризму Диканської селищної ради витрат за надання професійної правничої допомоги у розмірі 5000 грн. на думку відповідача також задоволенню не підлягає, у зв`язку з відсутністю детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Крім цього, 03.06.2022 року відповідачем надано суду додаткові пояснення в обґрунтування яких вказується, що позивач в день звільнення, 01.01.2022 року не працював, що підтверджується табелем обліку робочого часу за січень 2022 року.

Про дату остаточного розрахунку при звільненні 10.02.2022 року позивач дізнався з смс-повідомлення банку про зарахування заробітної плати в сумі 3792,61 грн. на особистий картковий рахунок. Вказану обставину не заперечує і сам позивач при обґрунтуванні позовних вимог.

Разом зтим,позивач звернувсяз позовноюзаявою доДиканського районногосуду Полтавської області 16.05.2022 року.

Окрім того, матеріали справи не містять доказів того, що позивач в період часу з 01.01.2022 року по 16.05.2002 року звертався до відповідача - відділу культури та туризму Диканської селищної ради з вимогою про розрахунок при звільненні.

Хронологічний порядок вказаних обставин вказує на те, що відповідач - відділ культури та туризму Диканської селищної ради провів остаточний розрахунок з позивачем при звільненні до пред`явлення останнім вимоги про такий розрахунок.

Відтак, враховуючи те, що позивач в день звільнення не працював та факт проведення відповідачем - відділом культури та туризму Диканської селищної ради виплати належних позивачеві сум при звільненні до дати пред`явлення ним вимоги про остаточний, розрахунок, відповідальність роботодавця - відділу культури та туризму Диканської селищної ради, передбачена ст.117 КЗпП, не наступає.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов до наступних висновків.

Як встановлено в судовому засіданні, позивача ОСОБА_1 згідно з контракту №6 від 01.01.2021 року було прийнято на посаду директором клубного закладу Дібрівського сільського будинку культури відділу культури та туризму Диканської селищної ради.

В подальшому, відповідно до Наказу тимчасово виконуючого обов`язки відділу Диканської селищної ради відділу культури та туризму №120 від 13.12.2021 року позивача було відсторонено від роботи з 13.11.2021 року на час відсутності щеплення проти СОVID-19 без збереження заробітної плати.

Потім, відповідно до Наказу №128 від 28.12.2021 ОСОБА_1 звільнено з посади директора Дібрівського будинку культури Диканського селищного будинку культури відділу культури та туризму Диканської селищної ради у зв`язку із закінченням строку дії контракту, згідно з п.2 ст. 36 КЗпП України.

Згідно із записом № 18 трудової книжки серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 01.01.2022 звільнено з роботи у зв`язку із закінченням строку дії контракту, на підставі п.2 ст. 36 КЗпП України (а.с. 8).

В подальшому відповідно до наявного у матеріалах справи Рішення виконавчого комітету Диканської селищної ради № 23 ві 31.01.2022 року вирішено скасувати наказ Відділу культури та туризму Диканської селищної ради №120 від 13.12.202 року Про відсторонення від роботи ОСОБА_2 як такий, що не відповідає Конституції та законам України та цим же наказом вирішено доручити провести нарахування та виплату позивачу заробітної плати у встановленому законодавством розмірі за період відсторонення з роботи (а.с. 9).

Відповідно до довідки про доходи, яка була видана позивачу на його вимогу вбачається, що його дохід за жовтень 2021 року становить 7098 грн., за листопад 2021 року 7098 грн. Та за грудень 2021 року 3261,68 грн.

Згідно із ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Як визначено ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівнику при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідач вважає, що позивачем пропущений строк звернення до суду, передбачений ч.1 ст.233 КЗпП України, вказуючи, що позивач мав скористатися своїм правом на звернення до суду з моменту виявлення ним порушеного права, а саме ще з 10.02.2022 з смс-повідомлення банку про розрахування заробітної плати в сумі 3792,61 грн на особистий рахунок.

Але, як зазначалося вище, позивач у поданій до суду уточненій заяві вказав на причини пропуску строку, де посилався на наявність Рішення Конституційного Суду України яким будь-які строки у спорах, щодо заборгованості по заробітній платні не обмежуються.

У зв`язку з чим, суд критично ставиться до цих тверджень викладених у заяві про уточнення позовних вимог позивача та зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України Про оплату праці, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін заробітна плата означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття заробітна плата і оплата праці, які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України Про оплату праці, за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за весь час затримки за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України Про оплату праці, тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року (справа № 369/10046/18 провадження № 61-9664сво19.

Але, у зв`язку з вищевикладеним суд крім всього наголошує наступне, що вищевказаний строк застосовується судом незалежно від наявності заяви відповідача про застосування трьохмісячного строку, оскільки відповідно до ч.1 ст.9 ЦК України норми цього Кодексу у трудових спорах можуть застосовуватися лише субсидіарно, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Тоді як строки звернення до суду у КЗпП України передбачені окремо.

Між тим відповідно до п.1 Глави ХІХ Прикінцеві положення КЗпП України, який набрав чинності 02.04.2020, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 р. до 31 березня 2022 року продовжено на всій території України дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2022 №488 з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 р. до 31 серпня 2022 р. Продовжено на всій території України дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211.

Беручи до уваги вищевказані положення постанов Кабінету Міністрів України, встановлений на території України карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), діє з 19.12.2020 до 31.08.2022, а позивач звернувся до суду 16.05.2022, тобто в період дії карантину.

Таким чином суд вважає, що позивачем не пропущений строк звернення до суду з поданими вимогами приймаючи до розгляду заяву позивача ОСОБА_1 про їх уточнення та відмовляє у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення без розгляду вказаної заяви виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 129 Конституції України одними з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У пункті 5 частини третьої статті 2 ЦПК України вказано, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Вказана справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, тобто з призначенням судових засідань, про дату та час яких повідомляються учасники.

За правилами п.2 ч.2 та ч.3 ст.49 ЦПК України якщо справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до початку першого судового засідання, а змінити предмет або підстави позову - не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

У судовому засіданні були дослідженні як відзив відповідача так і інші клопотання сторін, щодо суті спору. Позивач скористався своїм правом та звернувся до відповідача з вимогою про надання йому довідки про доходи, однак її було видано тільки після першого судового засідання і на підставі якої було зроблено його представником відповідний розрахунок.

Згідно до ч. 1 ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Враховуючи вище викладене суд вбачає, що при подачі позивачем первинного позову та заяви про уточнення позовних вимог, останній зазначав як предмет спору саме суму середнього заробітку за весь час затримки при звільненні, яку просив стягнути з відповідача. Але, без відповідних доказів цей розрахунок позивачем до подання позову до суду зроблено не було. Зважаючи на те, що в ході судового розгляду позивач отримав відповідну довідку за формою визначеною до Порядку, згідно якої здійснив розрахунок суми яка на його думку підлягає до стягнення з відповідача, тому позивач вимушений був уточнити вимоги первинного позову саме в частині сум, які підлягають стягненню.

На думку суду позивачем та його представником у даному випадку не порушені вимоги ч. 1 ст. 126 ЦПК України, у зв`язку з чим суд відмовляє представнику відповідача в задоволенні клопотання про залишення уточненої заяви без розгляду.

В подальшому, із пояснень позивача та його представника було встановлено, що позивач ОСОБА_1 отримав кошти, які були нараховані при його звільненні в повному обсязі.

Проте, ці кошти виплачені не в день його звільнення, що є порушенням ст.116 КЗпП України, та є підставою для стягнення на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, з урахуванням вимог ст. 117 КЗпП України за період з 02.01.2022 року (наступний робочий день після звільнення) по 10.02.2022 року (по день проведення розрахунку), що складає 40 робочих днів.

Відповідно до п. 21 постанови Пленуму ВСУ Про практику застосування судами законодавства про оплату праці №13 від 24.12.1999 року - при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівником, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ №100 від 08.02.1995 року.

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку №100,- середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарних місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно п.8 Порядку, - нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Але, з урахуванням того, що позивач був звільнений 01.01.2022 року, до цього часу Наказом № 120 т.в.о. начальника відділу культури та туризму Диканської селищної ради від 13.12.2021 року був відсторонений від роботи і в грудні пропрацював на роботі тільки 8 днів, то грудень 2021 року не може бути врахований при визначені середньоденної заробітної плати, як такий що не був повністю відпрацьований. Тому для обчислення середнього заробітку мають бути визначені два місці, що передували події звільнення, тобто жовтень та листопад 2021 року.

Згідно довідки про доходи, яка надана на вимогу позивачу (а.с. 58), виданої відділом культури та туризму Диканської селищної ради вбачається, що ОСОБА_1 нарахована заробітна плата за жовтень 2021 7098 грн., за листопад 2021 7098 грн.

Розмір середньоденної заробітної плати відповідно до наданого розрахунку позивача становить (7098 грн.+7098 грн.):(20+22)= 338 грн., де (7098 грн.+7098 грн.) розмір заробітної плати позивача за жовтень та листопад 2021 року та (20+22) - кількість робочих днів за 2 місяці, що передують звільненню, обраховані відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої Постановою КМУ №100.

Період затримки розрахунку при звільненні позивача на дату проведеного розрахунку з позивачем, тобто з 01.01.2022 по 10.02.2022, становить - 40 робочих днів, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 13 520 грн. (338 *40 днів).

Крім цього, суд вважає, що на день звільнення позивача ОСОБА_1 не існувало об`єктивних обставин, що перешкоджали провести повний розрахунок. Доказів на підтвердження протилежного відповідач не надав. У зв`язку з цим відсутні підстави для звільнення відповідача відділу культури та туризму Диканської селищної ради від передбаченого ст.117КЗпП України обов`язку виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними в абз. 5 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в рішенні.

Таким чином, питання щодо справляння і сплати податків й інших обов`язкових платежів у такому випадку вирішуватиметься при виконанні рішення суду.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди в сумі 50000 грн. суд визначає наступне.

Так, ст.237-1КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст.237-1КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31.03.1995 року (з відповідними змінами) роз`яснено, що відповідно до ст.237-1КЗпП України (набрав чинності з 13 січня 2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, відповідно до вимог статтей 3, 4, 11, 31 ЦПК України передбачено захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Враховуючи, те що КЗпП України немістить будь-якихобмежень чивиключень длякомпенсації моральноїшкоди вразі порушеннятрудових правпрацівників,а ст.237-1цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин, то висновок суду касаційної інстанції, викладений у судових рішеннях у справі, яка переглядається, є законним і обґрунтованим.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди має самостійне юридичне значення. Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі ст.237-1КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Аналізуючи вищенаведені норми права у сукупності з доказами, дослідженими в судовому засіданні, суд приходить до висновку, що позивачу ОСОБА_1 була спричинена моральна шкода саме бездіяльністю відповідача, яка полягала у невиплаті йому належних сум заробітної плати.

Суд вважає, що позовні вимоги про відшкодування з відділу культури та туризму Диканської селищної ради моральної шкоди підлягають частковому задоволенню в сумі 5000 грн., оскільки доводи та надані докази у справі свідчать про те, що порушення законних прав позивача, яке полягало у невиплаті заробітної плати в порядку і строки, встановлені чинним законодавством, призвело до моральних страждань, втрати ним нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, проте було нетривалим. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує конкретний характер порушення прав позивача, погіршення його матеріального стану, істотність вимушених змін у житті після невиплати заробітної плати та тривалість цих змін.

Згідно з положень ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, позивачем надано договір №026 про надання правничої допомоги від 16 травня 2022 року укладеного ним з адвокатом Конюшенко М.А., яка діє на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №3788, виданого радою адвокатів Полтавської області 23.03.2021 року. Так, відповідно до пункту 4.1 вказаного договору між сторонами було визначено сплату розміру гонорару. (а.с.14-15).

Згідно з квитанції від 16.05.2022 року встановлено, що адвокатом Конюшенко М.А. прийнято від позивача ОСОБА_1 суму гонорару в розмірі 5000 грн. (а.с.16).

Відповідно до статті 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність,- гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У зв`язку з чим, представником позивача суду надано акт виконаних робіт від 08.06.2022 відповідно до якого до об`єму наданої правничої допомоги адвокатом Конюшенко М.А. включено саме вивчення та систематизація правової бази законодавства, що стосується справи позивача, написання позовної заяви та її представництво інтересів позивача в суді, що в сумі складає 5000 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України та Закону України Про судовий збір, проаналізувавши матеріали справи, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу при розгляді справи в суді, суд приймає до уваги обставини справи, умови укладеного договору про надання правової допомоги, співмірність винагороди за надані юридичні послуги зі складністю справи; час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт та вважає за можливе стягнути витрати на професійну правничу допомогу повністю в сумі 5000 грн. 00 коп., тому як ця сума є в цілому виправданою за ті зусилля та допомогу надану представником позивача адвокатом Конюшенко М.А. позивачу ОСОБА_1 .

Також, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у виді сплаченого ним судового збору пропорційно задоволеним вимогам, а саме щодо вимоги про стягнення моральної шкоди 10% в сумі грн. 99,24 грн., а всього в сумі 1091,64 грн. (992,40 грн. + 99,24 грн).

Керуючись ст. ст. 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до відділу культури та туризму Диканської селищної ради Полтавської області про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Відділу культури та туризму Диканської селищної ради Полтавської області (смт. Диканька Полтавська область, вул. Незалежності, 119, код ЄДРПОУ 44017610) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер картки платника податків НОМЕР_2 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 13520 (тринадцять тисяч п`ятсот двадцять) грн. 00 коп., моральну шкоду в сумі 5 000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп. та судові витрати по справі у вигляді витрат на правничу допомогу в сумі 5 000 (п`ять тисяч) грн. та сплаченого судового збору пропорційно до задоволених вимог в сумі 1091 (одна тисяча дев`яносто одна) грн. 64 коп., а всього в загальній сумі 24611 (двадцять чотири тисячі шістсот одинадцять) грн. 64 коп.

В іншій частині позову - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, шляхом подачі апеляційної скарги через Диканський районний суд Полтавської області.

Повний текст рішення складено 04.07.2022 року.

Головуючий: В.Г. Пашнєв