Постанова

від 03.07.2022 по справі 497/1533/2021

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 липня 2022 р.м.ОдесаСправа № 497/1533/2021

Головуючий І інстанції Кодінцева С.В.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Косцової І.П., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Болградського районного суду Одеської області від 21 жовтня 2021 року (м.Болград, дата складання повного тексту судового рішення - 23.10.2021р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

26.08.2021р. ОСОБА_1 звернувся до Болградського районного суду Одеської області із адміністративним позовом до ГУ Держгеокадастру в Одеській області, у якому просив визнати незаконною та скасувати постанову від 19.07.2021р. №374-ДК/0110ПО/0801/-21про накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 850 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувана постанова є протиправною, незаконною, та такою, що підлягає скасуванню, оскільки висновок контролюючого органу про самовільне зайняття СФГ «Вельчу» земельної ділянки з кадастровим номером: 5121487000:01:004:0327 (площею 24.271 га), що є порушенням п. «б» ч.1 ст.211 ЗК України, повністю спростовується тим, що починаючи з 19.02.2016р. фермерське господарство на підставі договору оренди володіє зазначеною земельною ділянкою, а орендні правовідносини між Болградською районною державною адміністрацією Одеської області (після реорганізації районів Кубейською сільською радою) не припинені та продовжують існувати.

Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, у якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.

Рішенням Болградського районного суду Одеської області від 21 жовтня 2021 року(ухваленим увідкритому судовому засіданні) у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 05.11.2021р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 21.10.2021р. та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

22.11.2021р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29.11.2021р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.

13.12.2021р. до суду апеляційної інстанції надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач заперечував щодо її задоволення, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів та просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим. Зокрема, відповідачем зазначено, що згідно з даними Державного земельного кадастру та інформації з Державного реєстру речових прав, відомості щодо наявних прав користування земельною ділянкою з кадастровим номером: 5121487000:01:004:0327, площею 24,271 га, у СФГ «Вельчу» в особі голови - Буюклі Г.Ф., наразі відсутні. А тому, враховуючи відсутність рішення органів влади чи місцевого самоврядування щодо передачі цієї земельної ділянки, розташованої на території Кубейської сільської ради, у власність чи користування СФГ «Вельчу» в особі голови - Буюклі Г.Ф., дії керівника підприємства свідчать про самовільне зайняття відповідної земельної ділянки, що є порушенням п. «б» ч.1 ст.211 ЗК України, відповідальність за яке передбачена ст.53 КУпАП.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги позивача, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

У червні 2021р., у відповідності до Акту обстеження земельної ділянки від 17.06.2021р. №374-ДК/442/АО/10/01/-21 та на підставі наказу від 15.06.2021р. №374-ДК, посадовими особами ГУ Держгеокадастру в Одеській області була проведена перевірка дотримання вимог земельного законодавства під час використання земельних ділянок з кадастровими номерами:

- 5121487000:01:008:0249 площею 33,2022 га;

- 5121487000:01:008:0258 площею 16,4121 га;

- 5121487000:01:004:0328 площею 24,271 га;

- 5121487000:01:004:0327 площею 24,271 га;

- 5121487000:01:007:0841 площею 26,154 га;

- 5121487000:01:007:0836 площею 5,5136 га;

- 5121487000:01:008:0251 площею 2,1256 га;

- 5121487000:01:008:0256 площею 2,0076 га;

- 5121487000:01:008:0261 площею 7,0344 га;

- 5121487000:01:008:0259 площею 1,9082 га;

- 5121487000:01:008:0260 площею 1,8192 га;

- 5121487000:01:008:0265 площею 0,6824 га;

- 5121487000:01:002:0553 площею 60,5861 га

- несформованої земельної ділянки площею 100,00 га, розташованої біля земельної ділянки з кадастровим номером 5121487000:01:004:0326, які розташовані на території Кубейської сільської ради Болградського району Одеської області (за межами с.Кубей).

В результаті вказаної перевірки контролюючим органом було встановлено, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером: 5121487000:01:004:0327 площею 24,271 га розташована на території Кубейської сільської ради Болградського району Одеської області (за межами с.Кубей).

За даними Відділу у Болградському районі ГУ Держгеокадастру в Одеській області,вказана земельна ділянка комунальної форми власності відноситься до «земель сільськогосподарського призначення» (категорія земель), з цільовим призначенням - 01.01 «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, 16.00 «землі запасу (земельні ділянки кожної і категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам)».

Відповідно до даних ДЗК, правовстановлюючі документи та документація із землеустрою в Державному фонді документації із землеустрою на земельну ділянку з кадастровим номером: 5121487000:01:004:0327 площею 24,271 га - відсутня; вказана земельна ділянка не надана в оренду, у власність чи користування. Також, згідно з наявними у Відділі книг реєстрації державних актів та договорів оренди, вказана земельна ділянка не надана у власність чи користування.

Крім того, перевіркою з виїздом на місце встановлено, що ця земельна ділянка з кадастровим номером 5121487000:01:004:0327, яка розташована на території Кубейської сільської ради площею 24,271 га, засіяна сільськогосподарською культурою - соняшником. При цьому, ознаки засмічення земельної ділянки відсутні, що підтверджується актом обстеження даної земельної ділянки від 17.06.2021р. №374ДК/442/А0/10/01/-21.

Дану земельну ділянку з кадастровим номером 5121487000:01:004:0327 фактично використовує СФГ «Вельчу», що підтверджується листом Кубейської сільської ради від 23.06.2021р. №674.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 29.06.2021р. №374-ДК/345/АП/09/01/-21

09.07.2021р. ГУ Держгеокадастру в Одеській області було повідомлено голову СФГ «Вельчу» - Буюклі Г.Ф. про розгляд справи про адміністративне правопорушення об 11:00 год. 19.07.2021р. шляхом надіслання повідомлення рекомендованим листом.

У зв`язку із виявленим порушенням вимог земельного законодавства, державним інспектором Полуляховим Є.О. було складено протокол про адміністративне правопорушення від 08.07.2021р. №374-ДК/0114П/07/01/-21 про притягнення голови СФГ «Вельчу» ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ст.53-1 КУпАП (самовільне зайняття земельної ділянки).

В подальшому, за результатами розгляду вказаної адміністративної справи,уповноваженою особою відповідача було винесено постанову від 19.07.2021р. №374-ДК/0110По/08/01/-21, якою позивача, як голову СФГ «Вельчу»,визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.53-1 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 850грн.Також, цим правопорушенням було заподіяно матеріальну шкоду (збитки), внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки у сумі - 81259,31 грн.

Не погоджуючись із правомірністю винесеної відповідачем постанови від 19.07.2021р., позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом.

Вирішуючи справу по суті та повністю відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що оскаржувана постанова була прийнята відповідачем обґрунтовано та із дотриманням приписів чинного законодавства, а тому законних підстав для її скасування не має.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, цілком погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За визначенням ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) є протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права та свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

У відповідності до ст.283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених ч.2 цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

У той же час, ст.7 КУпАП передбачено те, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами та посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності із законом.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів та зміцнення законності.

Положеннями ст.280 КУпАП закріплено обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Доказами ж в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Вказані дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм та стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами (ст.251 КУпАП).

Як вбачається зі змісту ст.252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності дійсно можливе за наявності події адміністративного правопорушення та вини цієї особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами, на підставі своєчасного, всебічного, повного та об`єктивного з`ясування обставин справи. При цьому, виходячи із закріпленого в ч.4 ст.129 Конституції України принципу змагальності та рівності сторін у судочинстві, обов`язок доказування законності застосування адміністративного стягнення при розгляді скарги громадянина в суді покладається саме на орган (посадову особу), яким винесено оскаржувану постанову.

Згідно з ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах стосовно оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Належними є докази, які містять інформацію відносно предмета доказування. Предметом же доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або ж мають інше значення для розгляду справи та підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.62 Конституції України, вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Так, як встановлено судовою колегією з матеріалів даної справи, підставою для прийняття оскаржуваної постанови від 19.07.2021р. №374-ДК/0110ПО/0801/-21 стало порушення позивачем, як керівником СФГ «Вельчу», вимог ст.53-1 КУпАП та п. «б» ч.1 ст.211 ЗК України.

Як передбачено приписами п. «б» ч.1 ст.211 ЗК України, громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за самовільне зайняття земельних ділянок.

Самовільне зайняття земельної ділянки - це будь-які дії, як свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними (ст.1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель»).

Тобто, в основі «самовільного зайняття земельних ділянок» лежить порушення установленого порядку щодо передачі (надання) земельних ділянок з установленням меж та оформлення права на них. Це може бути, наприклад, відсутність рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади про передачу (надання) земельної ділянки державної або комунальної власності та (або) правовстановлюючого документа на цю ділянку.

Надаючи оцінку рішенню суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача, колегія суддів звертає увагу на те, що за приписамист.92 ЗК України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або ж комунальній власності, без встановлення строку.

Правом оренди земельної ділянки вважається засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам (ст.93 ЗК України).

У розумінні ст.78 ЗК України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Як загально відомо, земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Підстави набуття права на землю із земель державної та комунальної власності передбачено ст.116 ЗК України.

Так, цією статтею визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття ж права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

При цьому, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

У цьому контексті слід також врахувати, що за правилами ст.ст.125,126 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється у відповідності до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до приписів ст.152 ЗК України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

А згідно із ч.1 ст.188 ЗК України, державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель та моніторинг ґрунтів здійснюються, зокрема, шляхом проведення перевірок (ст.9 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель»).

Як визначено у ст.242-2 КУпАП, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, розглядає справи про адміністративні правопорушення, передбачені ст.ст.52-56 та 188-56 цього Кодексу. Від імені центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право Головний державний інспектор України з контролю за використанням та охороною земель та його заступники, головні державні інспектори з контролю за використанням та охороною земель АР Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їхні заступники, старші державні інспектори з контролю за використанням та охороною земель та державні інспектори з контролю за використанням та охороною земель відповідних територій.

Так, положеннями ст.53-1 КУпАП передбачена відповідальність громадян та посадових осіб за самовільне зайняття земельної ділянки.

Зокрема, порушення вказаної норми тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб в розмірі від 20 (двадцяти) до 100 (ста) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, аналіз наведених вище приписів законодавства беззаперечно свідчить, що обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку.

Так, судами обох інстанцій з матеріалів справи встановлено, що учасники даної справи фактично не оскаржують сам факт зайняття та використання СФГ «Вельчу» спірної земельної ділянки.

Втім, основними доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 фактично є те, що СФГ «Вельчу» використовує та обробляє земельну ділянку загальною площею 24,271 га, розташовану на території Кубейської сільської ради Болградського району Одеської області (за межами населеного пункту) відповідно до вимог діючого законодавства, зокрема, на підставі розпорядження Болградської РДА в Одеській області від 12.02.2006р. №60/А-2016 про надання СФГ «Вельчу» дозволу на розробку проекту землеустрою, договору оренди земельної ділянки від 19.02.2016р. №360, укладеного між Болградською РДА Одеської області та СФГ «Вельчу» в особі керівника строком на 1 рік, акта приймання передачі земельної ділянки, акта прийомки-передачі межових знаків на зберігання від 12.04.2021р. та акта від 12.04.2016р. встановлення в натурі меж земельної ділянки.

Так, за договором оренди земельної ділянки від 19.02.2016р. №360, що був укладений між СФГ «Вельчу» в особі Буюклі Г.Ф. та Болградською РДА Одеської області, у п.3.3 передбачено «умови зміни, припинення і розірвання договору».

Серед іншого, сторони домовилися, що зміна умов договору можлива за взаємною згодою сторін, а договір втрачає чинність у разі його припинення або розірвання.

Підставою ж припинення договору є: закінчення його строку та неможливість використання земельної ділянки внаслідок обставин, що не залежать від Орендаря або Орендодавця (у разі зміни умов господарювання внаслідок змін у чинному законодавстві України), припинення юридичної особи - Орендаря або примусове вилучення земельної ділянки у разі суспільної необхідності.

Тобто, перелік підстав для припинення вказаного договору оренди є виключним та, зокрема, визначає закінчення строку дії такого договору, як одну із підстав для його припинення.

У свою чергу, підставами розірвання договору є: взаємна згода сторін, випадкове знищення чи пошкодження орендованої земельної ділянки, яке суттєво перешкоджає передбаченому у пункті цього договору її використанню, вимога однієї із сторін у випадку невиконання іншою стороною обов`язків, передбачених договором, добровільна відмова Орендаря від оренди земельної ділянки, виготовлення у встановленому порядку проекту землеустрою щодо надання в оренду земельної ділянки та отримання реєстраційної картки та відмова Орендаря від продовження договору однократно на один рік у випадку, якщо проект землеустрою не був розроблений протягом першого року дії договору.

У разі припинення або розірвання цього договору Орендар має забезпечити виконання умов повернення земельної ділянку визначених у п.2.1 цього договору.

Згідно з п.2.2 вказаний договір укладався терміном на 1 (один) рік. За згодою сторін договір може бути однократно продовжений на строк, який не перевищує одного року шляхом укладення додаткової угоди.

Разом із цим, як під час розгляду даної справи у суді 1-ї інстанції, так і під час її апеляційного перегляду, жодної додаткової угоди, укладеної між Болградської РДА Одеської області та СФГ «Вельчу», про продовження строку дії договору оренди земельної ділянки від 19.02.2016р.№360 та доказів його подальшої реєстрації в Державному реєстрі прав на нерухоме майно позивачем надано не було.

Таким чином, строк дії договору оренди земельної ділянки від 19.02.2016р. №360 вже давно закінчився та, як вірно зазначив суд 1-ї інстанції, відповідно до п.3.3 цього договору він є припиненим. У зв`язку із чим, твердження апелянта про відсутність доказів щодо самовільного зайняття земельної ділянки спростовуються вищенаведеними обставинами.

Суд зауважує, що докази - це будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність оспорюваних обставин. Тобто доказом є не факт, не обставина, а фактичні дані.

Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у справі, та інших обставин, які мають значення, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Достатність доказів визначається як наявність у справі такої сукупності зібраних доказів, яка викликає у суб`єкта доказування внутрішню переконаність у достовірному з`ясуванні наявності або відсутності обставин предмету доказування, необхідних для встановлення об`єктивної істини та прийняття правильного рішення у справі.

Отже, провівши системний аналіз норм чинного законодавства та дослідивши обставини справи в повному обсязі, колегія суддів дійшла аналогічного, що і суд 1-ї інстанції, висновку, що оскаржувана позивачем постанова від 19.07.2021р. №374-ДК/0110ПО/0801/-21 була винесена правомірно, т.б. на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені КУпАП, обґрунтовано, тобто із урахуванням усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо та своєчасно, а відтак і підстави для її скасування - відсутні.

Враховуючи викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів, наведених в апеляційній скарзі позивача.

При цьому, оцінюючи наведені апелянтом аргументів, суд апеляційної інстанції вважає, що вказані доводи, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, в апеляційній скарзі не було зазначено.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З огляду на зазначене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.286,308,311,315,317,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Болградського районного суду Одеської області від 21 жовтня 2021 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 04.07.2022р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач:Ю.В. Осіпов

Судді: І.П. Косцова

В.О. Скрипченко