Постанова

від 28.06.2022 по справі 640/12950/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/12950/20 Головуючий у 1 інстанції: Кузьменко В.А.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2022 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Костюк Л.О.

Кузьмишиної О.М.

За участю секретаря Масловської К.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, згідно статті 229 КАС України, адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у місті Києві, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2021 року у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС у м. Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сайрус Груп", Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісбудмаш" про застосування наслідків недійсності правочину, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Головне управління ДПС у м. Києві звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сайрус Груп" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісбудмаш", в якому просило застосувати наслідки недійсності правочину, передбачені частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України, стягнути з ТОВ «Сайрус Груп» на користь ТОВ «Сервісбудмаш» кошти у сумі 4 250 808,61 грн., стягнути з ТОВ «Сервісбудмаш» у дохід Держави коштів у сумі 4 250 808,61 грн. як такі, що були отримані за недійсним правочином.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, позивач - Головне управління ДПС у м. Києві звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що строк звернення податкового органу до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення відповідних санкцій становить шість місяців, а тому висновки суду першої інстанції щодо пропуску строку звернення до суду з даним позовом є помилковими.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно ч. 2 ст. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов`язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, за результатами взаємовідносин між ТОВ "Сайрус Груп" та ТОВ "Сервісбудмаш" складено податкові накладні №№48, 49, 77, 78, 79, 121, 125, 123, 122, 124, за якими ТОВ «Сайрус Груп» продало (поставило), а ТОВ «Сервісбудмаш» купило (отримало) товари/послуги на загальну суму 4 = 250 808,61 грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2020 року у справі №826/5088/17, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2020 року, позов Головного управління ДПС у м. Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сайрус Групп», Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісбудмаш» про визнання договору недійсним задоволено. Визнано недійсним договір від 16.02.2015 №СГ160215, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сайрус Групп» (код за ЄДРПОУ 39522675) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервісбудмаш» (код за ЄДРПОУ 38890823).

У вказаному рішенні суду зазначено, що у період з 27 лютого 2015 року по 30 березня 2015 року ТОВ «Сайрус Групп» (постачальник, продавець) виписано на користь ТОВ «Сервісбудмаш» (отримувач, покупець) податкові накладні №№48, 49, 77, 78, 79, 121, 125, 123, 122, 124 на загальну суму 4 250 808,61 грн. з податку на додану вартість.

У рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2020 року в адміністративній справі №826/5088/17 встановлено, зокрема, такі обставини: «Вироком встановлено, що ОСОБА_1 у січні 2015 вступив у попередню змову з невстановленою особою, яка запропонувала останньому, шляхом підроблення документів, які подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи, здійснити фіктивне підприємництво за винагороду, а саме, придбати суб`єкт підприємницької діяльності ТОВ «Сайрус Групп». У подальшому, ОСОБА_1 у присутності приватного нотаріуса надав свої паспортні дані та підписав два екземпляри статуту підприємства ТОВ «Сайрус Групп». 08.01.2015 проведено державну реєстрацію змін ТОВ «Сайрус Групп» в відділі державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Солом`янського району реєстраційної служби ГУ юстиції у м. Києві. Продовжуючи злочинну діяльність, невстановлені слідством особи отримали та використали можливість укладати від імені ОСОБА_1 , шляхом підроблення документів, господарські угоди та первинні бухгалтерські документи, що свідчили про нібито реалізацію товарів, робіт (послуг) для підприємств реального сектору економіки, чим сприяли незаконному формуванню податкового кредиту з податку на додану вартість та безпідставному формуванні валових витрат підприємств. Вчинення ОСОБА_1 злочинних дій, пов`язаних з реєстрацією ТОВ «Сайрус Групп», як засновником вказаних підприємств та директором, надало змогу невстановленим слідством особам здійснювати незаконну діяльність, використовуючи реквізити вказаних юридичних осіб».

Вважаючи, що правочини між відповідачами здійснені без мети настання реальних наслідків, не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з їх недійсністю, податковий орган звернувся до суду з позовом про стягнення в дохід держави коштів, одержаних за вказаними договорами.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно п.п. 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 ПК України, контролюючі органи мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Так, для отримання права на формування податкового кредиту із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), та права на віднесення витрат по його придбанню до складу валових витрат, платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності. Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

У свою чергу, документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Згідно правових висновків Верховного Суду, статус фіктивного (нелегального) підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, а відтак господарські операції такого підприємства не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Як вбачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сайрус Груп" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сервісбудмаш" укладено договори купівлі-продажу, надання послуг, тощо.

У період з 27 лютого 2015 року по 30 березня 2015 року ТОВ «Сайрус Групп» (постачальник, продавець) виписано на користь ТОВ «Сервісбудмаш» (отримувач, покупець) податкові накладні №№48, 49, 77, 78, 79, 121, 125, 123, 122, 124 на загальну суму 4 250 808,61 грн з податку на додану вартість.

Податковий орган зауважив та матеріали справи свідчать, що вироком Печерського районного суду міста Києва від 07 березня 2017 року затверджено угоду від 30 травня 2016 року, укладену між прокурором відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби прокуратури Київської області Ковалем Р. В. та обвинуваченим ОСОБА_1 , про визнання винуватості, ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною п`ятою статті 27, частиною першою статті 205, частиною першою статті 205-1 Кримінального кодексу України, та призначено узгоджене сторонами угоди покарання.

Тобто, оспорюваний правочин вчинено поза волею номінального керівника відповідача - ТОВ "Сайрус Груп", оскільки, він повністю визнав свою винуватість у зазначеному діянні.

Як зазначалося, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2020 року, яке залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2020 року, в адміністративній справі №826/5088/17, визнано недійсним договір від 16 лютого 2015 року №СГ160215, укладений між ТОВ «Сайрус Групп» та ТОВ «Сервісбудмаш».

Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства передбачені частиною 3 статті 228, а саме: у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Так, підставою для звернення податкового органу до суду з адміністративним позовом слугувало встановлення під час перевірки укладення відповідачем договорів з контрагентами без мети настання реальних наслідків, які відповідно до частин першої, другої статті 215, частини п`ятої статті 203 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу статті 2016 Цивільного кодексу України не створюють наслідків, крім тих, що пов`язані з їх недійсністю.

Щодо застосування визначених законом наслідків, пов`язаних із недійсністю правочину та стягнення в дохід держави коштів, отриманих за недійсним правочином, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України передбачено застосування санкцій лише судом. Це правило відповідає нормі статті 41 Конституції України, згідно з якою, конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Відтак, оскільки санкції, передбачені цією ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в дохід держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню частині першої статті 238 Господарського кодексу України. Тому, такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених статтею 250 Господарського кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 802/470/17-а, від 16 жовтня 2019 року у справі № 2а-1670/8497/11, від 03 вересня 2020 року у справі №2А/0370/3414/12, від 26 жовтня 2021 року у справі № 2а-19251/11/2670.

Частиною 1 ст. 250 Господарського кодексу України встановлено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб`єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб`єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Отже, встановлені ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України санкції можуть бути застосовані до суб`єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб`єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, тобто з дня виконання правочину.

Виходячи із того, що виконання сторонами спірного правочину припадає на березень 2015 року, початком перебігу зазначених у статті 250 ГК України строків є дата виконання правочину, а тому, на момент звернення до суду із цим позовом у червні 2020 року та вирішення справи по суті закінчився встановлений вказаною статтею строк застосування адміністративно-господарських санкцій, що виключає можливість задоволення позовних вимог контролюючого органу.

Разом з тим, обґрунтованих доводів та належних доказів, що підтверджують дотримання позивачем встановленого частиною першою статті 250 ГК України строку, податковим органом не наведено та не надано.

Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що позивач звернувся до суду з порушенням строків застосування санкцій, передбачених, статтею 250 Господарського кодексу України, що виключає застосування наслідків недійсності правочину, передбачених частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України, та стягнення коштів.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог Головного управління ДПС у м. Києві та відсутність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 229, 241, 242, 243, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у місті Києві, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Костюк Л.О.

Кузьмишина О.М.

Повний текст постанови виготовлено 04.07.2022 року.