Постанова

від 04.07.2022 по справі 127/5250/21

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/5250/21

Провадження № 22-ц/801/1078/2022

Категорія

Головуючий у суді 1-ї інстанції Шаміна Ю. А.

Доповідач Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2022 рокуСправа № 127/5250/21м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчука О. В.,

суддів : Панасюк О. С., Якименко М. М.,

за участю секретаря Ліннік Я. С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Вінницьке обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації», ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Довженка-38», про скасування рішення про державну реєстрацію права власності,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою її представником адвокатом Кравчуком Михайлом Олександровичем, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області, ухвалене у цій справі від 12 квітня 2022 року в м. Вінниця суддею цього суду Шаміною Ю. А., повний текст якого складено 21 квітня 2022 року,

В С Т А Н О В И В:

В березні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Комунального підприємства «Вінницьке обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» (далі КП «ВООБТІ»), ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Довженка-38» (далі ОСББ «Довженка-38»), про скасування рішення про державну реєстрацію права власності, мотивуючи його тим, що вона є мешканцем гуртожитку по АДРЕСА_1 та співвласником квартири АДРЕСА_2 .

У грудні 2020 року позивачка дізналась, що підвал, вестибюль, тамбур та колясочна гуртожитку невідомим способом потрапили у приватну власність ОСОБА_3 , де він почав роботи з реконструкції підвалу, вестибюлю, тамбуру та колясочної гуртожитку у склад-магазин непродовольчої групи товарів та заявив про своє право власності.

Здійснивши ряд звернень, позивачка дізналася, що 16 грудня 2005 року реєстратором КП «ВООБТІ» було зареєстровано за ОСОБА_2 право приватної власності на 53/1000 частин гуртожитку, а саме частину будинковолодіння що складається з приміщень літ. А: в підвалі приміщення XVII, площею 170,9 кв.м.; на першому поверсі приміщення №V, №VІ, №VІІ, №2-13, площею 123,3 кв.м. Загальна площа 294,2 кв.м. Підставою такої реєстрації послугувало рішення третейського суду м. Вінниці від 14 грудня 2005 року у справі №10-12/05-17.

13 вересня 2017 року ОСОБА_2 , шляхом укладення договору міни №668, передав вказані вище приміщення у приватну власність ОСОБА_3 , який і почав здійснювати дії із відібрання допоміжних приміщень у мешканців гуртожитку та повідомив про своє право власності у 2021 році.

Позивачка зазначає, що такі дії порушують її право користування допоміжними приміщеннями гуртожитку, оскільки до 2021 року мешканці гуртожитку використовували зазначені допоміжні приміщення гуртожитку за їх цільовим призначенням та не підозрювали, що такі приміщення можуть перейти чи знаходяться у приватній власності будь-якої особи. ОСОБА_3 наразі у підвалі поставлено решітку та замок, проте вестибюль та колясочна досі використовуються за їх призначенням мешканцями гуртожитку.

На думку ОСОБА_1 запис Державного реєстратора КП «ВООБТІ» в реєстраційній книзі №4 за реєстровим № 266 про державну реєстрацію права приватної власності на допоміжні приміщення гуртожитку є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки згідно Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» реєстрація речових прав на нерухоме майно на підставі рішення третейського суду не передбачені, а тому реєстратор зобов`язаний був відмовити у реєстрації речових прав на нерухоме майно.

Відповіддю Вінницького міського суду Вінницької області від 02 лютого 2021 року позивачку було повідомлено, що рішення третейського суду м. Вінниці від 14 грудня 2005 року у справі №10-12/05-17 на зберігання суду не передавалось, а тому і виконавчий лист Ленінським міським судом на підставі такого рішення не видавався.

Крім того,у відповіді Центрально-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) №1232/5.4/0-21 від 04 лютого 2021 року було повідомлено, що відомості щодо реєстрації Третейського суду м. Вінниці відсутні.

Зважаючи на викладене, просила визнати протиправним та скасувати запис Державного реєстратора КП «ВООБТІ» в реєстраційній книзі №4 за реєстровим № 266 про державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_2 на 53/1000 частин гуртожитку, який розташований в АДРЕСА_1 в частині будинковолодіння, що складається з приміщень в літ. А: в підвалі приміщення XVII, площею 170, кв.м.; на першому поверсі приміщення №V №VІ, №VІІ, №2-13, площею 123,3 кв.м., загальна площа 294,2 кв.м.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 12 квітня 2022 року відмовлено у задоволенні позовних вимог. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 7000,00 грн витрат на правничу допомогу.

Не погодившисьз ухваленимрішенням ОСОБА_1 ,через свогопредставника адвоката КравчукаМ.О.,подала апеляційнускаргу вякій,посилаючись на невірне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в апеляційній скарзі просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Від КП «ВООБТІ», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , надійшли відзиви на апеляційну скаргу, у яких вони просять залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін як законне та обґрунтоване.

Від ОСББ «Довженка-38» відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Апеляційний суд відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з таких підстав.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом першоїінстанції встановленота зматеріалів справивбачається,що квартира АДРЕСА_3 на праві спільної часткової власності належить: ОСОБА_4 1/3, ОСОБА_5 -1/3, ОСОБА_6 -1/3, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло серія НОМЕР_1 від 14 травня 2009 року (т. 1 а. с. 21).

26 вересня 1998 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зареєстрували шлюб, після реєстрації шлюбу прізвище дружини « ОСОБА_7 ». Вказане підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_2 , виданим 26 вересня 1998 року Кустовецькою сільською радою Хмільницького району Вінницької області (т. 1 а. с. 23).

Відповідно до реєстраційного посвідчення на об`єкти нерухомого майна, які належать юридичним особам від 20 квітня 2000 року Державне обласне комунальне підприємство Вінницьке обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації посвідчило, що гуртожиток в цілому, який розташований в АДРЕСА_1 зареєстровано за ВАТ «Вінницям`ясо» на праві колективної власності (т. 1 а. с. 175).

Рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради №2325 від 11 жовтня 2005 року виконком міської ради вирішив оформити право приватної власності ВАТ «Івано-Франківськ-Вінницям`ясо» на гуртожиток по АДРЕСА_4 (т. 1 а. с. 176-177).

Згідно свідоцтва про право власності на гуртожиток № НОМЕР_3 від 20 жовтня 2005 року ВАТ «Івано-Франківськ-Вінницям`ясо» в цілому належить об`єкт, який розташований в АДРЕСА_4 на праві приватної власності (т. 1 а. с. 178-179).

Рішенням третейського суду м. Вінниці від 14 грудня 2005 року, у справі № 10-12/05-17, визнано дійсним договір купівлі-продажу частини приміщення гуртожитку за адресою: АДРЕСА_4 , яка складається з приміщення №XVII загальною площею 170,9 кв.м, яке знаходиться в підвалі, та приміщення №V, №VІ, №VІІ, №2-13 загальною площею 123,3 кв.м, яке знаходиться на першому поверсі між громадянином України ОСОБА_2 та ВАТ «Івано-Франківськ-Вінницям`ясо». Визнано за ОСОБА_2 право власності на 53/1000 частини приміщення гуртожитку за адресою: АДРЕСА_4 , яка складається з приміщення №XVII загальною площею 170,9 кв.м, яке знаходиться в підвалі, та приміщення №V, №VІ, №VІІ, №2-13 загальною площею 123,3 кв.м, яке знаходиться на першому поверсі (т. 1 а. с. 182-184).

Відповідно до реєстраційного посвідчення на об`єкти нерухомого майна які належать юридичним особам від 16 грудня 2005 року КП «ВООБТІ» посвідчило, що гуртожиток 53/1000 частин, який розташований в АДРЕСА_4 зареєстровано за ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі рішення третейського суду м. Вінниці від 14 грудня 2005 року, справа №10-12/05-17. В частині будинковолодіння складається з приміщень в літ. «А»: в підвалі приміщення XVII, площею 170,9 кв.м.; на першому поверсі приміщення №V, №VІ, №VІІ, №2-13, площею 123,3 кв.м. Загальна площа 294,2 кв.м (т. 1 а. с. 185).

Згідно свідоцтва про право власності на житловий будинок № НОМЕР_4 серія НОМЕР_5 , виданого 28 серпня 2008 року, 935/1000 частки об`єкта, який розташований в АДРЕСА_4 , належить на праві комунальної власності територіальній громаді м. Вінниці в особі Вінницької міської ради (т. 1 а. с. 186).

21серпня 2017року ОСОБА_2 відчужив належнейому майнона підставідоговору дарування ОСОБА_8 (т. 1 а. с. 191).

13 вересня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_8 укладено договір міни, згідно якого ОСОБА_3 передав ОСОБА_8 , а ОСОБА_8 прийняв від ОСОБА_3 квартиру під АДРЕСА_5 , в обмін на 53/1000 частки в праві власності на приміщення гуртожитку під номером АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_8 (т. 1 а. с. 191-192).

З листа виконавчого комітету Вінницької міської ради № 01-00-011-9464 від 18 лютого 2021 року видно, що у комунальну власність у 2006 році було передано гуртожиток по АДРЕСА_4 , за винятком нежитлових приміщень площею 358,8 кв.м. (т. 1 а. с. 14).

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про третейські суди» (в редакції чинній на момент вчинення реєстрації визначала) третейський суд - недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин.

Статтею 6 вказаного Закону визначено, що третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком: справ у спорах про визнання недійсними нормативно-правових актів; справ у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов`язаних із задоволенням державних потреб; справ, пов`язаних з державною таємницею; справ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, крім справ у спорах, що виникають із шлюбних контрактів (договорів); справ про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом; справ, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, державна установа чи організація, казенне підприємство; інших справ, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України; справ, коли хоча б одна із сторін спору є нерезидентом України.

05 березня 2009 року до цього Закону внесено зміни та доповнено вказану статтю пунктами такого змісту: справ у спорах щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки; справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення; справ, у спорах, що виникають з трудових відносин; справ, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, пов`язаних із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цих товариств.

Пунктом 5 Прикінцевих положень до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», в редакції чинній на час проведення вказаної реєстрації було визначено, що до створення єдиної системи органів реєстрації прав, а також до формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру реєстрація об`єктів нерухомості проводиться комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації.

Статтею 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01 липня 2004 року, в редакції, яка діяла на дату реєстрації, було визначено, що підставною для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, зокрема, є рішення суду стосовно речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, що набрали законної сили.

Відповідно до статті 50 Закону України «Про третейські суди», в редакції, що діяла на час ухвалення оспорюваного рішення третейського суду і на час його виконання, сторони, які передали спір на вирішення третейського суду, зобов`язані добровільно виконати рішення третейського суду, без будь-яких зволікань чи застережень. Сторони та третейський суд вживають усіх необхідних заходів з метою забезпечення виконання рішення третейського суду.

Статтею 55 цього ж Закону передбачено, що рішення третейського суду виконуються зобов`язаною стороною добровільно, в порядку та строки, що встановлені в рішенні. Якщо в рішенні строк його виконання не встановлений, рішення підлягає негайному виконанню.

Відповідно до статті 51 Закону України «Про третейські суди» рішення третейського суду є остаточним і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим Законом. Рішення третейського суду може бути оскаржене сторонами, третіми особами, а також особами, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов`язки у випадках, передбачених цим Законом, до компетентного суду відповідно до встановлених законом підвідомчості та підсудності справ.

Згідно з ч. 3 ст. 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

З матеріалів справи видно, що рішення третейського суду від 14 грудня 2005 року, ухвалене у справі №10-12/05-17 не оскаржувалося, та набрало законної сили, а тому є обов`язковим до виконання.

Отже, на час прийняття рішення третейського суду м. Вінниці від 14 грудня 2005 року у справі №10-12/05-17 та проведення державної реєстрації 16 грудня 2005 року права власності справа була підвідомча третейському суду і рішення третейського суду вважалось документом на підставі якого могла бути проведена державна реєстрація.

Відповідно до ч. 2 ст. 10 0 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власники квартир багатоквартирних будинків та жилої площі в гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т.ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

При цьому законодавство розділяє поняття допоміжного приміщення та нежилого приміщення як окремого об`єкта нерухомості.

Згідно зі статтею 1 цього Закону допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти й машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).

Такі висновки підтверджуються й у рішеннях Конституційного Суду України, а саме, у Рішенні від 02 березня 2004 року у справі № 4-рп/2004 за конституційним зверненням ОСОБА_9 та інших громадян про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей 1, 10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків), у якому зазначив, що, аналізуючи порушені у конституційному зверненні і конституційному поданні питання щодо права власників приватизованих і неприватизованих квартир багатоквартирних будинків та органів місцевого самоврядування і місцевих державних адміністрацій розпоряджатися допоміжними приміщеннями, а також конструктивними елементами таких будинків (фундамент, несучі стіни, міжповерхові перекриття, сходові марші і т.ін.), Конституційний Суд України виходить з правової характеристики спільного майна власників квартир, конкретизованої у Законі України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку».

У Рішенні від 09 листопада 2011 року у справі № 14-рп/2011 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_10 щодо офіційного тлумачення положень пункту І статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» Конституційний Суд України вказав, що за законодавством України допоміжне приміщення у дво- або багатоквартирному будинку, гуртожитку має своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців. Під поняттям «мешканці» треба розуміти власників, співвласників, наймачів, орендарів окремих житлових і нежитлових приміщень будинку, які проживають у будинку і становлять визначене коло суб`єктів, які реалізують право спільної власності на окремий її об`єкт - допоміжні приміщення. Крім того, таке функціональне призначення, як обслуговування дво- або багатоквартирного будинку, має і прибудинкова територія навколо нього, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою. З цього випливає, що допоміжне приміщення може бути розташоване і поза межами дво- або багатоквартирного будинку.

Разом з тим нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно- правових відносин.

На час приватизації позивачем квартири було чинним Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затверджене наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року № 56, у пункті 17 якого прямо вказувалося, що нежилі приміщення житлового фонду, які використовуються підприємствами торгівлі, громадського харчування, житлово- комунального та побутового обслуговування населення на умовах оренди, передаються у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів. Порядок передачі відомчого житлового фонду у комунальну власність визначається Кабінетом Міністрів України.

З наведених норм убачається, що у житлових будинках можуть бути як допоміжні, так і нежилі приміщення, які мають окреме, незалежне призначення (магазини, кафе, перукарні, художні майстерні тощо).

У багатоквартирних жилих будинках розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (частина третя статті 4 Житлового кодексу Української РСР) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає.

Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання.

Такого ж висновку дійшла Велика Палата Верховного суду у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі №5978/175/15-ц.

Суд першої інстанції, встановивши, що ОСОБА_1 стала співвласником квартири в 2009 році дійшов вірного висновку про відсутність порушення її прав у зв`язку з реєстрацією права власності на спірні приміщення у 2005 році, а відтак і висновку про неефективність способу захисту шляхом скасування цієї реєстрації.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Такі висновки узгоджуються із позицією Верховного суду, викладеній у постановах від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16, від 11 січня 2019 року у справі №912/1856/16, від 14 травня 2019 року у справі №910/11511/18, від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18, від 28 травня 2020 року у справі №910/7164/19.

Зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про безпідставність поданого позову та відмову у задоволенні позовних вимог.

Твердження апелянта про те, що суд визнавши, що позивач обрала неефективний спосіб захисту не зазначив альтернативний є необґрунтованими, оскільки норми чинного процесуального законодавства не зобов`язують суд визначати спосіб захисту для позивача в разі відмові у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги щодо недоведеності понесених відповідачем судових витрат на правничу допомогу відхиляються апеляційним судом, зважаючи на наступне.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Статтею 137 ЦПК України закріплено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За правилом ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною 8 цієї статті закріплено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Як вбачається з матеріалів справи представником відповідача у відзиві на позовну заяву наведено попередній орієнтовний розрахунок судових витрат відповідача, а також надано суду ордер серії ВН №173295 про надання правової допомоги від 24.03.2021, детальний опис робіт №ПЄ-00001 від 11.02.2022 здачі-прийняття робіт (надання послуг), копію договору №41 про надання правничої допомоги від 24.03.2021 укладеного між відповідачем ОСОБА_2 та адвокатом Путіліним Є.В., квитанцію до прибуткового касового ордера №101922 від 11.02.2022 про оплату послуг на підставі детального опису від 11.02.2022 у розмірі 7000,00 грн.

Відповідно до вимог статей 137, 141 ЦПК України на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правничої допомоги, рахунки тощо.

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Разом з тим, відповідно до правової позиції, висловленої об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та підтвердженої Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 і від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

Таким чином, суд вважає доведеними понесені відповідачем витрати на правничу допомогу, та, оскільки, у задоволенні позовних вимог відмовлено, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, вони покладаються на позивача у справі.

Всі інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до іншої оцінки доказів, ніж зроблена судом першої інстанції, однак висновків суду не спростовують, а тому відхиляються.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскільки доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення, тому відповідно до положеньст. 375 ЦПК Україниапеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Крім того, до початку розгляду справи по суті в апеляційному суді представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3 адвокат Путілін Є.В. подав до суду заяву про стягнення судових витрат за надання правничої допомоги, до якої додано детальний опис робіт та квитанцію до прибуткового касового ордера про сплату послуг адвоката в сумі 2500 грн.

Оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 належними доказами підтвердили понесені ними судові витрати за надання правничої допомоги в розмірі 2500 грн, то відповідно до статті 141 ЦПК України з апелянта на їх користь підлягає стягненню зазначена сума по 1250 грн кожному.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.367,374,375,382 - 384,389 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником адвокатом Кравчуком Михайлом Олександровичем, залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 квітня 2022 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати на надання правничої допомоги в розмірі 1250 грн (тисяча двісті п`ятдесят гривень).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 понесені судові витрати на надання правничої допомоги в розмірі 1250 грн (тисяча двісті п`ятдесят гривень).

Постанова набирає законної сили із дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання повного тексту постанови.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_6 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_6 ;

Відповідач: Комунальне підприємство «Вінницьке обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації», код ЄДРПОУ 03338627, місцезнаходження: вул. Кропивницького, буд. 2, м. Вінниця, Вінницька область;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_7 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_7 ;

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_8 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_8 ;

Третя особа,яка незаявляє самостійнихвимог напредмет спору,на стороніпозивача:Об`єднання співвласниківбагатоквартирного будинку«Довженка-38», код ЄДРПОУ 43970711, місцезнаходження: вул. О. Довженка, 38, м. Вінниця, Вінницька область.

Головуючий О. В. Ковальчук

Судді : О. С. Панасюк

М.М.Якименко

Повний текст постанови складено 05 липня 2022 року