Рішення

від 03.07.2022 по справі 910/18323/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.07.2022Справа № 910/18323/21Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Безрадній А.Л., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"

до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Мрія-небокрай"

про стягнення 27 457,55 грн

Представники сторін:

від позивача: Бондаренко О.О.,

від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Мрія-небокрай" про стягнення 27 457,55 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договорами № 1310262-03 на постачання теплової енергії від 25.03.2016 та № 1310262-03 від 28.01.2021 на постачання теплової.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.11.2021 відкрито провадження у справі № 910/18323/21, вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

24.11.2021 до суду від відповідача надійшла заява про приєднання документів.

10.12.2021 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому заявлено клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження та про слухання справи з викликом сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2021 справу № 910/18323/21 вирішено розглядати в судовому засіданні з викликом сторін, судове засідання для розгляду справи призначено на 17.01.2022.

10.01.2022 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

17.01.2022 до суду від відповідача надійшла відповідь на відповідь позивача на відзив відповідача.

В судове засідання 17.01.2022 з`явилися представники сторін.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив оголосити в судовому засіданні перерву до 07.02.2022.

24.01.2022 до суду від відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності.

07.02.2022 до суду від відповідача надійшла заява про залучення доказів фактичної проплати рахунків за посту лугу централізованого теплопостачання в період з жовтня 2018 по січень 2022.

В судове засідання 07.02.2022 з`явилися представники сторін.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив оголосити в судовому засіданні перерву до 23.02.2022.

16.02.2022 до суду від позивача надійшли додаткові письмові пояснення.

18.02.2022 до суду від відповідача надійшла відповідь на додаткові письмові пояснення.

В судове засідання 23.02.2022 з`явилися представники сторін.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив оголосити в судовому засіданні перерву до 16.03.2022.

Однак, судове засідання 16.03.2022 не відбулося через ведення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Ухвалою суду від 12.04.2022 судове засідання у справі призначено на 06.06.2022.

В судове засідання 06.06.2022 з`явився представник позивача.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив оголосити перерву до 04.07.2022.

В судове засідання 04.07.2022 з`явився представник позивача. Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Так, ухвала-виклик від 06.06.2022 була направлена рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Мрія-небокрай", а саме: вул. Мішуги, буд. 3, м. Київ, 02140, проте з указаної адреси поштове відправлення повернулось з відміткою пошти про причини повернення - "адресат відсутній за вказаною адресою".

Відповідно до частини шостої 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, з огляду на підставу повернення до суду конверта з ухвалою, надісланою відповідачу, суд доходить висновку, що ухвала від 06.06.2022 вважається йому врученою.

Крім того, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи викладене, суд зазначає, що відповідач обізнаний про перебування у провадженні господарського суду справи № 910/18233/21 та мав можливість ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Зважаючи на те, що відповідача було належним чином повідомлено про дату, час та місце судового засідання, а його неявка не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу по суті в цьому судовому засіданні за відсутності представника відповідача.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позов та просив його задовольнити у повному обсязі.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 04.07.2022 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України..

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

25.03.2016 між Публічним акціонерним товариством "Київенерго" (енергопостачальна організація) та Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Мрія-небокрай" (абонент) укладено Договір №1310262-03 на постачання теплової енергії (надалі також - Договір №1310262-03 від 25.03.2016), предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії на умовах, передбачених договором.

Відповідно до п. 2.2.1 Договору №1310262-03 від 25.03.2016 енергопостачальна організація зобов`язується постачати теплову енергію на потреби опалення та вентиляції в період опалювального сезону в кількості та в обсягах згідно з Додатком №1 до договору.

У п. 5.1 Договору №1310262-03 вказано, що облік споживання абонентом теплової енергії проводиться розрахунковим способом.

Відповідно до пунктів 5.4, 5.5 Договору №1310262-03 від 25.03.2016 при відсутності приладу обліку або виходу його з ладу кількість теплової енергії, що відпущена абоненту, визначається енергопостачальною організацією, як виняток, розрахунковим способом.

У випадку підключення абонента без приладів обліку теплової енергії до системи опалення, обладнаної будинковим приладом обліку, - від загального споживання теплової енергії, визначеної за приладами обліку, віднімаються обсяги споживання теплової енергії, визначені за приладами обліку споживачів, з урахуванням витрат теплової енергії на опалення місць загального користування, а залишок обсягу спожитої теплової енергії розподіляється абоненту - пропорційно його договірним навантаженням.

Згідно з п. 8.1 Договору №1310262-03 від 25.03.2016 цей договір набуває чинності з 01.10.2015 та діє до 15.05.2016.

Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією з сторін. (п. 8.4 Договору №1310262-03 від 25.03.2016)

Відповідно до п. 4 Додатку №4 до Договору №1310262-03 від 25.03.2016 «Порядок розрахунків за теплову енергію» абонентам, що не мають приладів обліку кількість фактично спожитої теплової енергії визначається згідно з договірними навантаженнями з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових джерел енергопостачальної організації та кількості годин (діб) роботи тепловикористовуючого обладнання абонента в розрахунковому періоді. Різниця між заявленою та фактично спожитою абонентом тепловою енергією сплачується ним самостійно не пізніше 15 числа місяця, наступного за розрахунковим.

У Додатку №8 до Договору №1310262-03 від 25.03.2016 визначено, що постачання теплової енергії здійснюється до приміщення, опалювальною площею 51,3 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Мішуги, буд. 3, № 68 (офіс).

11.10.2018 між Публічним акціонерним товариством "Київенерго" (кредитор) та Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (новий кредитор) укладено Договір №601-18 про відступлення права вимоги (цесії) (надалі також - Договір № 601-18 від 11.10.2018), відповідно до умов якого кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців (споживачі) щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитої до 01.05.2018 теплової енергії (основний борг, в тому числі той, що є предметом судового розгляду та/або підтверджений судовим рішенням (судовими рішеннями) як такий, що підлягає стягненню із споживача (споживачів) на загальну суму 497554936,91 грн станом на 01.08.2018 з урахуванням оплат, що отримані кредитором за період з 01.08.2018 до дати укладення цього договору та коригувань платежів.

Відповідно до п. 1.2 Договору №601-18 від 11.10.2018 перелік договорів (особових рахунків), споживачів та сум грошових зобов`язань (основний борг), право вимоги яких відступається за цим договором, зазначається в Додатку №1 до цього договору. Всі права вимоги переходять від кредитора до нового кредитора в момент підписання сторонами Додатку №1 до цього договору.

Згідно з п. 1.3 Договору №601-18 від 11.10.2018 з укладенням цього договору кредитор відступає, а новий кредитор набуває права вимоги також будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов`язань (неустойка (штраф, пеня), 3% річних, інфляційні нарахування, судові витрати, витрати, пов`язані з отриманням боргу та примусовим стягненням та будь-які інші без виключень та обмежень), що нараховані кредитором та/або виникли до дати укладення цього договору та/або можуть бути нараховані та/або можуть виникнути після укладення цього договору у зв`язку з неналежним виконанням споживачем (споживачами) зобов`язань з оплати спожитої теплової енергії за договорами та споживачами, які зазначені у Додатку №1 до цього договору.

В рахунок оплати за відступлене право вимоги за цим договором на суму 497554936,91 грн новий кредитор прийняв 497554936,91 грн боргових зобов`язань кредитора перед ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", що становить частину суми боргового зобов`язання за мировою угодою, затвердженою ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2018 у справі №910/7807/18 (п. 2.1 Договору №601-18 від 11.10.2018).

Як вбачається з Додатку №1 до Договору №601-18 від 11.10.2018 (Перелік споживачів теплової енергії та зобов`язань, право вимоги яких відступається) новому кредитору (Комунальному підприємству виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго") були передані права вимоги до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Мрія-небокрай" (номер договору (особового рахунку) 1310262-03) на суму 6536,89 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за Договором №1310262-03 від 25.03.2016 в частині оплати спожитої у період з листопада 2015 року по квітень 2018 року теплової енергії, у відповідача виникла заборгованість у розмірі 6536,89 грн, право на стягнення якої до позивача перейшло на підставі Договору №601-18 від 11.10.2018. Крім того, у зв`язку з простроченням виконання відповідачем обов`язку з оплату за спожиту теплову енергію за Договором №1310262-03 від 25.03.2016 позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 556,08 грн та інфляційні у розмірі 112435 грн.

Також, за твердженням позивача, 28.01.2021 між ним та відповідачем було укладено Договір №1310262-03 на постачання теплової енергії (надалі також - Договір №1310262-03 від 28.01.2021), за яким позивачем належним чином поставлялась відповідачу теплова енергія період з жовтня 2018 року по квітень 2021 року. Однак, відповідач не здійснив оплату спожитої у цей період теплової енергії, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 16 649,22 грн. Крім того, у зв`язку з простроченням виконання відповідачем обов`язку з оплату за спожиту теплову енергію за Договором №1310262-03 від 28.01.2021 позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 876,31 грн та інфляційні у розмірі 1714,70 грн.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зазначає, що у нього відсутня будь-яка заборгованість за Договором №1310262-03 від 25.03.2016. Так, як вказує відповідач, наданий позивачем розрахунок основного боргу за період з листопада 2015 року по квітень 2018 року не відповідає дійсному стану розрахунків за теплопостачання. У період з листопада 2015 року по квітень 2016 року ПАТ "Київенерго" неправомірно отримало з відповідача 3717,46 грн, за період з жовтня 2016 року по квітень 2017 року - 788,66 грн, у вересні 2017 року - 5013,29 грн. Таким чином, на початок опалювального сезону 2017/2018 років станом на 01.01.2017 відповідач переплатив позивачу 9519,41 грн. Оскільки за опалювальний сезон 2017/2018 років (листопада 2017 року по квітень 2018 року) ПАТ "Київенерго" при виставленні мешканцям будинку рахунків на оплату неправильно застосовано опалювальну площу будинку (меншу на 211 кв.м.), то заявлений позивачем борг за теплову енергію в розмірі 6536,86 грн вже оплачений за рахунок коштів власників квартир будинку, у зв`язку з чим вимога позивача про стягнення з відповідача цих коштів є повторною оплатою спожитих послуг. Крім того, позивач просить зобов`язати позивача повернути відповідачу незаконно отриману суму у розмірі 9519,41 грн, про яку вказано вище.

Також, відповідач зауважив, що заявлений позивачем борг за опалювальний сезон 2018/2021 роки в сумі 16 649,22 грн надуманий, а посилання позивача на порушення відповідачем умов Договору №1310262-03 на постачання теплової енергії від 28.01.2021 є безпідставним, так як вказаний договір між сторонами не укладено.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За своєю правовою Договір №1310262-03 від 25.03.2016 є договором про надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Відповідно до ч. 4 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).

Згідно з ч. 1 ст. 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 2 ст. 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. У разі наявності засобів обліку оплата комунальних послуг здійснюється виключно на підставі їх показників на кінець розрахункового періоду згідно з умовами договору, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно з п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної а гарячої води і водовідведення" № 630 від 21.07.2005 централізоване опалення - це послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормативної температури повітря у приміщеннях квартири (будинку садибного типу), яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем теплопостачання.

Як вбачається з розрахунку основного боргу за теплову енергію, долученого позивачем до позовної заяви, заборгованість відповідача за Договором №1310262-03 від 25.03.2016 у сумі 6536,89 грн виникла у період з листопада 2017 року по квітень 2018 року (за листопад 2017 року відповідачу було нараховано ПАТ "Київенерго" вартість послуг теплопостачання на суму 1608,78 грн; за грудень 2017 року - 1005,20 грн; за січень 2018 року - 1413,97 грн; за лютий 2018 року - 1214,48 грн; за березень 2018 року - 1218,49 грн та за квітень 2018 року - 75,94 грн).

Саме цю суму боргу було відступлено ПАТ "Київенерго" на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" за Договором № 601-18.

При цьому, відповідно до інформації, викладеної позивачем у розрахунку заборгованості, теплову енергію, спожиту за вказаним договором з листопада 2015 року по квітень 2017 року, відповідачем було оплачено у повному обсязі.

Обсяг спожитої відповідачем теплової енергії у вказаний спірний період (з листопада 2017 року по квітень 2018 року) та її вартість відображені в облікових картках та довідках про нарахування за теплову енергію.

Суд зазначає, що обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Крім того, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Судом також враховано, що питання прийняття облікових карток (табуляграм) в якості доказів у справах про стягнення заборгованості за договорами постачання (купівлі - продажу) теплової енергії, у контексті їх оцінки судами, неодноразово вирішувалося у судовій практиці (постанови Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 910/6652/17, від 12.07.2018 у справі № 910/6654/17, від 12.10.2018 у справі № 910/30728/15, від 03.09.2020 у справі №910/17662/19).

З огляду на вищевикладене та беручи до уваги надання позивачем на підтвердження своїх позовних вимог облікових карток, довідок про нарахування за теплову енергію, відомостей обліку споживання теплової енергії, які приймаються судом як належні та допустимі докази, суд дійшов висновку, що позивачем доведено споживання відповідачем у період з листопада 2017 року по квітень 2018 року відповідно до умов Договору №1310262-03 від 25.03.2016 теплової енергії на загальну суму 6536,89 грн.

Стосовно доводів відповідача, викладених у заявах по суті справи, суд вважає їх такими, що не спростовують встановлені судом вище обставини та не підтверджують тверджень відповідача про те, що ПАТ "Київенерго" неправильно розраховувало вартість спожитої теплової енергії відповідачем з огляду на таке.

Так, у п. 5.1 Договору №1310262-01 на постачання теплової енергії від 25.03.2016 сторонами погоджено, що облік споживання абонентом теплової енергії проводиться розрахунковим способом.

Відповідно до п. 5.4 Договору №1310262-03 від 25.03.2016 при відсутності приладу обліку або виходу його з ладу кількість теплової енергії, що відпущена абоненту, визначається енергопостачальною організацією, як виняток, розрахунковим способом.

У випадку підключення абонента без приладів обліку теплової енергії до системи опалення, обладнаної будинковим приладом обліку, - від загального споживання теплової енергії, визначеної за приладами обліку, віднімаються обсяги споживання теплової енергії, визначені за приладами обліку споживачів, з урахуванням витрат теплової енергії на опалення місць загального користування, а залишок обсягу спожитої теплової енергії розподіляється абоненту пропорційно його договірним навантаженням (п. 5.5 Договору №1310262-03 від 25.03.2016).

Як вбачається з матеріалів справи, будинок, в якому знаходиться приміщення відповідача (офіс площею 51,3 кв.м), обладнаний будинковим приладом обліку, тоді як саме приміщення, стягнення заборгованості з оплати теплової енергії в якому є предметом позову, приладом обліку не обладнаний.

Таким чином, нарахування спожитої відповідачем теплоенергії (наряду з іншими споживачами, які не мають приладів обліку теплоенергії) відбувається розрахунковим способом, який полягає в тому, що від загального споживання теплової енергії, визначеної за приладами обліку, віднімаються обсяги споживання теплової енергії, визначені за приладами обліку споживачів (тих, в кого встановлені прилади обліку), з урахуванням витрат теплової енергії на опалення місць загального користування, а залишок обсягу спожитої теплової енергії розподіляється між споживачами, які не мають приладів обліку, пропорційно договірним навантаженням.

За таких обставин, у розрахунках застосовується площа квартир та приміщень, які не мають приладів обліку, а не загальна опалювальна площа самого будинку, про неправильність застосування якої ПАТ "Київенерго" та позивачем вказує відповідач.

Відповідачем не доведено суду належними та допустимими доказами існування обставин, про які він зазначає у заявах по суті справи, зокрема, про неправильність розрахунків енергопостачальної організації та існування у зв`язку з цим переплати як у відповідача, так і в інших споживачів будинку.

Стосовно тверджень відповідача про те, що енергопостачальною організацією не було враховано здійснені відповідачем платежі у вересні 2017 року, суд відхиляє такі твердження за необґрунтованістю, оскільки у наданих ним платіжних дорученнях №186 від 22.09.2017, №193 від 29.09.2017, №195 від 29.09.2017, №196 від 29.09.2017, №197 від 29.09.2017, №198 від 29.09.2017, №199 від 29.09.2017 у призначенні платежу відповідачем вказано не реквізити Договору №1310262-03 на постачання теплової енергії від 25.03.2016, а реквізити інших договорів, укладених з ПАТ "Київенерго"

Більше того, відповідач долучив до відзиву на позовну заяву копію листа вих. №19 від 29.05.2018, в якому він пояснив ПАТ "Київенерго", що вказані оплати були здійснені на погашення існуючої заборгованості з опалення МЗК та в якості попередньої оплати на опалення МЗК (місць загального користування), тоді як предметом позову у даній справі є стягнення заборгованості з оплати теплоенергії, яка постачалась до приміщення за адресою: м. Київ, вул. Мішуги, буд. 3, буд. 3, № 68 (офіс).

Доказів здійснення відповідачем попередньої оплати за Договором №1310262-03 від 25.03.2016 матеріали справи не містять.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У п. 2 Додатку №4 до Договору №1310262-03 від 25.03.2016 зазначено, що вартість заявлених в договорі обсягів теплоенергії сплачується абонентом до початку розрахункового періоду (місяця).

Відповідно до п. 4 Додатку №4 до Договору №1310262-03 від 25.03.2016 абонентам, що не мають приладів обліку кількість фактично спожитої теплової енергії визначається згідно з договірними навантаженнями з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових джерел енергопостачальної організації та кількості годин (діб) роботи тепловикористовуючого обладнання абонента в розрахунковому періоді. Різниця між заявленою та фактично спожитою абонентом тепловою енергією сплачується ним самостійно не пізніше 15 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Таким чином, відповідач в будь-якому випадку повинен був оплатити вартість теплоенергії за листопад 2017 року до 15 грудня 2017 року; за грудень 2017 року - до 15 січня 2018 року; за січень 2018 року - до 15 лютого 2018 року; за лютий 2018 року - до 15 березня 2018 року; за березень 2018 року - до 15 квітня 2018 року; за квітень 2018 року - до 15 травня 2018 року.

Доказів сплати відповідачем на користь ПАТ "Київенерго" вартості спожитої теплової енергії за Договором №1310262-03 від 25.03.2016 у розмірі 6536,89 грн відповідачем суду не надано.

Як встановлено судом, 11.10.2018 між Публічним акціонерним товариством "Київенерго" (кредитор) та Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (новий кредитор) укладено Договір №601-18 про відступлення права вимоги (цесії), відповідно до умов якого позивач у даній справі набув право вимагати від відповідача сплати боргу за Договором №1310262-03 на постачання теплової енергії від 25.03.2016 у розмірі 6536,89 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 Цивільного кодексу України).

Таким чином, у зв`язку з укладенням між ПАТ "Київенерго" та Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" Договору №601-18 про відступлення права вимоги (цесії) від 11.10.2018 відбулась заміна сторони у матеріальних правовідносинах (відбувся перехід прав вимоги), а саме відбулась заміна кредитора у зобов`язанні зі сплати відповідачем вартості спожитої у спірному періоді теплової енергії для потреб опалення на суму 6536,89 грн - з ПАТ "Київенерго" (кредитор) на Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (новий кредитор).

24.01.2022 відповідачем подано заяву про застосування позовної давності до вимог про стягнення заборгованості за Договором №1310262-03 від 25.03.2016.

Стаття 15 Цивільного кодексу України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).

Позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

Відповідно до ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позовна давність як цивільно-правова категорія наділена такими ознаками: 1) має юридичний склад; 2) позначає сплив строку; 3) має правоприпиняючий характер, оскільки припиняє право на позов у матеріальному розумінні (право на задоволення позову); 4) застосовується у випадках порушення цивільних прав та інтересів особи; 5) встановлюється щодо вимог, які мають майновий характер, і деяких нематеріальних благ, передбачених законом; 6) застосовується лише за ініціативою сторони спору.

Застосування позовної давності в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) забезпечує в національній системі права виконання принципу верховенства права, складовою частиною якого є правова визначеність.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ для того, щоб те або інше обмеження права на суд (в тому числі лімітування цього права часовими рамками) вважалося виправданим, мають бути додержані такі умови:

1) обмеження не повинно перешкоджати доступу до суду в такий спосіб чи такою мірою, що б зводити нанівець саму сутність цього права;

2) таке обмеження повинно мати легітимну мету;

3) має бути забезпечене належне пропорційне співвідношення між використаними засобами та поставленою метою (пункт 51 рішення

від 22 жовтня 1996 року у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" за заявами № 22083/93, 22095/93; пункт 31 рішення

від 04 грудня 1995 року у справі "Беллет проти Франції" (Bellet v. France) за заявою № 23805/94, пункт 75 рішення від 07 грудня 2010 року у справі

"Seal v. The United Kingdom" за заявою № 50330/07), а саме:

- строк позовної давності не повинен бути очевидно й надмірно коротким (unduly short) (пункт 76 рішення від 18 березня 2008 року у справі "Dacia S.R.L. v/ Moldova" за заявою № 3052/04);

- застосування позовної давності має бути передбачуваним (пункт 76 рішення від 20 травня 2010 року у справі "Lelas v. Croatia" за заявою №55555/08);

- механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також мусить корелюватися із суб`єктивним фактором, а саме обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункт 52 рішення від 20 грудня 2007 року у справі "Phinikaridou v. Cyprus" за заявою № 23890/02).

Для спірних відносин застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (статті 256, 257 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 262 Цивільного кодексу України заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Суд зазначає, що відповідно до положень п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 , прийнятої відповідно до ст.29 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб , на усій території України встановлений карантин з 12 березня 2020 року, який у свою чергу постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №239, від 20.05.2020 №392, від 22.07.2020 №641, від 26.08.2020 №760, від 13.10.2020 №956, від 09.12.2020 №1236, від 21.04.2021 №405, від 16.06.2021 №611 неодноразово продовжено. Постановою Кабінету Міністрів України №611 від 16.06.2021 строк дії карантину встановлено до 31.08.2021.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 (зі змінами) встановлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 р. до 31 травня 2022 р. на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061), від 20 травня 2020 р. № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626) та від 22 липня 2020 р. № 641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 63, ст. 2029).

Ураховуючи викладене, Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської державної адміністрації) "Київтеплоенерго", звернувшись до суду 11.11.2021, не пропустило строк позовної давності, який було продовжено на строк дії карантину з 12.03.2020.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Наявність та розмір заборгованості Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Мрія-небокрай" з оплати за спожиту теплову енергію за Договором №1310262-03 від 25.03.2016 у сумі 6536,89 грн підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв`язку з чим позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" в частині стягнення з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Мрія-небокрай" вказаної суми основного боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача за прострочення виконання зобов`язань з оплати теплоенергії, спожитої за Договором №1310262-01 від 25.03.2016, 3% річних у розмірі 556,08 грн (з 01.11.2018 по 31.08.2021) та інфляційні у розмірі 1124,35 грн. (з листопада 2018 року по серпень 2021 року).

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. (п.п. 4.1, 4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013).

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). (п.п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд зазначає, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню на суму 555,55 грн у зв`язку з частковою необґрунтованістю здійсненого позивачем розрахунку.

Стосовно інфляційних в розмірі 1124,35 грн, то вимоги в цій частині визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають стягненню у заявленому позивачем обсязі, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України суд позбавлений можливості самостійно виходити за межі заявлених позовних вимог.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача заборгованість з оплати за спожиту відповідачем теплову енергію у період з жовтня 2018 року по квітень 2021 року у розмірі 16 649,22 грн (за жовтень 2018 року відповідачу було нараховано - 410,59 грн; за листопад 2018 року - 1133,33 грн; за грудень 2018 року - 1532,54 грн; за січень 2019 року - 1321,45 грн; за лютий 2019 року - 1208,09 грн; за березень 2019 року - 1117,04 грн; за квітень 2019 року - 183,18 грн; за листопад 2019 року - 802,19 грн; за грудень 2019 року - 7722,62 грн; за січень 2020 року - 1091,38 грн; за лютий 2020 року - "мінус" 6057,55 грн (перерахунок); за березень 2020 року - 638,98 грн; за квітень 2020 року - 66,25 грн; за жовтень 2020 року - 202,38 грн; за листопад 2020 року - 784,20 грн; за грудень 2020 року - 1042,01 грн; за січень 2021 року - 1266,28 грн; за лютий 2021 року - 1360,55 грн; за березень 2021 року - 983,63 грн; за квітень 2021 року - 209,76 грн; у серпні 2021 року здійснено перерахунок на "мінус" 369,68 грн..

Обсяг спожитої відповідачем теплової енергії у вказаний спірний період (з жовтня 2018 року по квітень 2021 року) та її вартість відображені в облікових картках та довідках про нарахування за теплову енергію.

Доводи відповідача стосовно того, що позивач неправильно розраховує обсяги спожитої відповідачем теплової енергії (так як неправильно визначає загальну опалювальну площу будинку) спростовані судом вище.

З позовної заяви вбачається, що вказані обсяги теплоенергії були відпущені відповідачу відповідно до умов Договору №1310262-03 на постачання теплової енергії від 28.01.2021 (за твердженням позивача).

Позивачем долучено до позовної заяви копію проекту Договору №1310262-03 на постачання теплової енергії від 28.01.2021, предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата у повному обсязі спожитої Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Мрія-небокрай" теплової енергії на умовах, передбачених цим договором.

З матеріалів справи вбачається, що вказаний проект договору направлявся на адресу відповідача для підписання супровідним листом від 17.02.2021, однак відповідач не підписав проект Договору №1310262-03 на постачання теплової енергії від 28.01.2021.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що посилання позивача на порушення відповідачем умов Договору №1310262-03 на постачання теплової енергії від 28.01.2021 є безпідставним, так як вказаний договір між сторонами не укладено.

У ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" зазначено, якщо споживач (інша особа, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача), який отримав проект договору (змін до нього) від виконавця комунальної послуги, не повідомив протягом 30 днів про свою відмову від укладання договору (внесення змін) та не надав своїх заперечень або протоколу розбіжностей до нього, а вчинив дії, які засвідчують його волю до отримання (продовження отримання) відповідної комунальної послуги від цього виконавця (у тому числі здійснив оплату наданих послуг), договір (зміни до нього) вважається укладеним у редакції, запропонованій виконавцем комунальної послуги, якщо інше не передбачено цим Законом.

Судом встановлено, що 18.02.2021 позивач направив на адресу відповідача проект Договору №1310262-03 на постачання теплової енергії від 28.01.2021 (відповідно до фіскального чеку та накладної від 18.02.2021).

Однак, доказів отримання відповідачем вказаного проекту договору позивачем суду не надано.

При цьому суд враховує, що в подальшому позивач двічі направляв відповідачу проект Договору №1310262-03 на постачання теплової енергії від 28.01.2021 для підписання (супровідним листом від 29.07.2021 та від 08.09.2021) та вказував на відсутність укладеного між сторонами договору на постачання теплової енергії (на дату надсилання вказаних листів).

В свою чергу, відповідач листами від 25.08.2021 №39 та від 30.09.2021 №42 (з дотриманням строку, встановленого у ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги") заперечував щодо підписання договору в редакції, запропонованій позивачем.

З огляду на викладене, суд вважає обґрунтованими доводи відповідача про те, що Договір №1310262-03 на постачання теплової енергії від 28.01.2021 є неукладеним між сторонами.

Однак, суд зазначає, що відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Згідно зі ст. 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: - забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, якщо прибудинкова територія, за даними Державного земельного кадастру, знаходиться у власності або користуванні співвласників багатоквартирного будинку відповідно до вимог законодавства, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; - купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; - поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; - інші додаткові послуги, які можуть бути замовлені співвласниками багатоквартирного будинку;

2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

У п. 1 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" зазначено, що індивідуальний споживач зобов`язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Згідно зі ст. 12 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" договір про надання комунальної послуги укладається між виконавцем відповідної послуги та споживачем або особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача, або з управителем багатоквартирного будинку з метою постачання електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку.

Згідно зі ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Статтею 24 Закону України "Про теплопостачання" передбачено обов`язок споживача на своєчасне укладення договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Згідно з ч.. 2 ст. 275 Господарського кодексу України відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Зазначені положення кореспондуються з пунктами 4, 14 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198 (далі - Правила), якими передбачено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії, споживач зобов`язаний до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання укласти з теплопостачальною організацією такий договір.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" споживач теплової енергії - це фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

Відповідно до п. 44 Правил за самовільне підключення системи теплоспоживання без укладення договору споживач сплачує штраф згідно із законодавством.

З аналізу положень Правил, зокрема пункту 44, вбачається, що термін "споживач" застосовується в значно ширшому значенні, оскільки він також розповсюджується і на осіб, які використовують теплову енергію без укладення договору на теплопостачання.

При цьому, відсутність договору про постачання теплової енергії при підтвердженні факту її постачання обставинами справи не звільняє споживача від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №922/4239/16, поставі Верховного Суду від 10.05.2018 у справі №922/2790/17, постанові Верховного Суду України від 30.10.2013 у справі № 6-59цс13.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 29.11.2019 у справі №910/12034/18 зазначено, що факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі, проте необхідним є доведення факту надання та споживання таких послуг.

З урахуванням встановлених судом обставин стосовно того, що у спірний період (з жовтня 2018 року по квітень 2021 року) відповідач займав спірні нежитлові приміщення (що не заперечувалось відповідачем), зважаючи на подані позивачем докази (облікові картки), які містять інформацію про обсяги та вартість спожитої відповідачем теплової енергії для потреб опалення, та корінці нарядів на підключення/відключення теплової енергії до будинку за адресою: м. Київ, вул. Мішуги, буд. 3, оцінюючи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт споживання відповідачем у спірному періоді теплової енергії на загальну суму 16 649,22 грн, з огляду на що відповідач повинен її оплатити.

При цьому, оскільки що в даному випадку між сторонами (споживачем та постачальником) склалися фактичні договірні відносини щодо постачання та споживання теплової енергії, позов про стягнення вартості спожитої теплової енергії підлягає задоволенню на підставі частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України та пункту 1 частини першої статті 174 Господарського кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.05.2018 у справі №922/2790/17.

Суд зазначає, що оскільки повноваження органів влади, зокрема, і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи позивача щодо фактичного споживання відповідачем теплової енергії у період з жовтня 2018 року по квітень 2021 року.

При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 761/6144/15-ц).

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Такої правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.12.2019 у справі №917/1739/17.

Згідно із частиною 1 статті 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них, а також виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Отже, предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відповідно до частини 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

На відміну від викладеного, правове обґрунтування позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому, незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 18 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення" від 21.07.2005 № 630, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.

Таким чином, з огляду на те, що у спірний період відповідач фактично споживав житлово-комунальні послуги (централізоване опалення) без укладення письмового договору про надання житлово-комунальних послуг, суд дійшов висновку, що відповідач повинен був здійснювати оплату за спожиті послуги не пізніше 20 числа наступного за розрахунковим місяця (у строки, визначені законом).

Доказів сплати відповідачем грошових коштів у розмірі 16 649,22 грн (вартість спожитої теплової енергії у період з жовтня 2018 року - квітня 2019 року; листопада 2019 року - квітня 2020 року; жовтня 2020 року - квітня 2021 року) матеріали справи не містять.

Наявність та розмір заборгованості Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Мрія-небокрай" з оплати за фактично спожиту теплову енергію за період з жовтня 2018 року по квітень 2021 року у сумі 16 649,22 грн підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв`язку з чим позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" в частині стягнення з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Мрія-небокрай" суми основного боргу у розмірі 12069,80 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 876,31 грн за період з 01.11.2018 по 31.08.2021 та інфляційні втрати у розмірі 1714,70 грн за період з листопада 2018 року по серпень 2021 року.

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд зазначає, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню на суму 875,29 грн у зв`язку з частковою необґрунтованістю здійсненого позивачем розрахунку.

Стосовно інфляційних в розмірі 1714,40 грн, то вимоги в цій частині визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають стягненню у заявленому позивачем обсязі.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Мрія-небокрай" (02140, м. Київ, вул. Мішуги, буд. 3; ідентифікаційний код 24585519) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (01001, м. Київ, площа Івана Франка, буд. 5; ідентифікаційний код 40538421) суму основного боргу у розмірі 23 186,11 грн, 3% річних у розмірі 1430,84 грн, інфляційні у розмірі 2839,05 грн та судовий збір у розмірі 2269,87 грн.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 06.07.2022

Суддя Т. Ю. Трофименко