Рішення

від 06.07.2022 по справі 320/9452/21

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2022 року Київ № 320/9452/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області (далі - відповідач), в якому позивач просив суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.02.2021 № 0041539-2403-1027 (форма «Ф») на суму 2805, 46 грн. з податку на нерухоме майно за 2020 рік, відмінне від земельної ділянки;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.02.2021 № 0041541-2403-1027 (форма «Ф») на суму 2705, 89 грн. з податку на нерухоме майно за 2020 рік, відмінне від земельної ділянки;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.02.2021 № 0041544-2403-1027 (форма «Ф») на суму 511 075, 83 грн. з податку на нерухоме майно за 2020 рік, відмінне від земельної ділянки.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про безпідставність винесених контролюючим органом податкових повідомлень-рішень, оскільки нерухоме майно, на яке виставлено податки, у розумінні абзацу «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не є об`єктами оподаткування.

Відповідно до ухвали від 09.08.2021 судом відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання.

Від представника відповідача 01.09.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач позов не визнав, у задоволенні позовних вимог просив відмовити з підстав того, що спірні податкові повідомлення-рішення винесені правомірно у відповідності до вимог підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України.

Від позивача відповіді на відзив не надійшло.

У відзиві на позов відповідачем було заявлено клопотання про заміну відповідача в порядку процесуального правонаступництва з Головного управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ: 43141377) на Головне управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ ВП: 44096797).

Вирішуючи вказане клопотання, суд виходив із такого.

Згідно з вимогами статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Із позовної заяви слідує, що позивач звернувся із цим позовом про скасування спірних податкових повідомлень-рішень до Головного управління ДПС у Київській області та зазначив код ЄДРПОУ ВП: 44096797.

Відтак, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання про заміну відповідача на правонаступника - Головне управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ: 44096797), оскільки позивач звернувся з позовом до належного відповідача.

Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом установлено таке.

ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця 11.09.1998; дата запису: 22.06.2006; номер запису: 23530170000012151, що підтверджено наявною в матеріалах справи випискою з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Видами діяльності позивача, є: 31.09 Виробництво інших меблів (основний); 31.02 Виробництво кухонних меблів; 16.23 Виробництво інших дерев`яних будівельних конструкцій і столярних виробів; 46.47 Оптова торгівля меблями, килимами й освітлювальним приладдям; 46.49 Оптова торгівля іншими товарами господарського призначення; 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля.

Судом встановлено, що позивачеві у період з 08.05.2018 до 12.11.2020 на праві приватної власності належало нерухоме майно, а саме споруди (виробнича база по виготовленню та ремонту меблів та фурнітури), яка складається з нежитлових будівель (літ. А, Б-2, В-3, Г, Д) по АДРЕСА_1 на землях Фурсівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, що підтверджено витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав від 05.07.2019, індексний номер 172835581.

Відповідно до технічного паспорту вказане нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за своїм призначенням є нежитловими будівлями та спорудами.

Крім того, відповідно до договору купівлі-продажу від 13.11.2012 № 3, посвідченого приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Зухар А.В., зареєстровано в реєстрі за № 1765, позивач є власником нежитлових будівель літ. 2Ш-1 (загальна площа 64,8 кв.м.) та літ. 2Щ-1 (загальна площа 62,5 кв.м.) по АДРЕСА_2 на землях Фурсівської сільської ради Білоцерківського району Київської області. Право власності позивача на зазначені об`єкти нерухомого майна підтверджені витягами від 13.11.2012 № 36716043 та від 13.11.2012 № 36716146 про державну реєстрацію прав.

Згідно з технічним паспортом вказане нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , за своїми призначеннями є нежитловими будівлями.

Відповідно до договору оренди земельної ділянки від 18.10.2013 № 25 укладеного між позивачем (орендар) та Білоцерківською РДА (орендодавець), зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджено витягом з цього реєстру про реєстрацію іншого речового права, позивач є орендарем строком на 10 років земельної ділянки площею 2,7580 га для обслуговування виробничої бази за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер 3220488300:05:008:0209); цільове призначення: землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення; для обслуговування виробничої бази.

Крім того, згідно з рішенням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області від 17.04.2018 № 167, присвоєно новозбудованим нежитловим будівлям виробничої бази по виготовленню та ремонту меблів і фурнітури: виробниче приміщення під літ. «А» загальною площею 1621,6 кв.м., двоповерхове складське приміщення під літ. «Б-2» загальною площею 3348,5 кв.м., трьохповерхове адміністративно-побутове приміщення під літ. «В-3» загальною площею 721,1 кв.м., контрольно-пропускний пункт під літ. «Г» загальною площею 30,9 кв.м., громадський будинок зі складськими приміщеннями під літ. «Д» загальною площею 914,6 кв.м. по АДРЕСА_2 , що розташовані на орендованій земельній ділянці площею 2,7580 га за цільовим призначенням для обслуговування виробничої бази, кадастровий номер 3220488300:05:008:0209, наступну адресу: АДРЕСА_1 .

Головним управлінням ДПС у Київській області відповідно до підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України винесені податкові повідомлення-рішення від 16.02.2021 № 0041539-2403-1027 (форма «Ф») на суму 2805, 46 грн. з податку на нерухоме майно за 2020 рік, відмінне від земельної ділянки; 16.02.2021 № 0041541-2403-1027 (форма «Ф») на суму 2705, 89 грн. з податку на нерухоме майно за 2020 рік, відмінне від земельної ділянки та від 16.02.2021 № 0041544-2403-1027 (форма «Ф») на суму 511 075, 83 грн. з податку на нерухоме майно за 2020 рік, відмінне від земельної ділянки.

Не погоджуючись із правомірністю прийнятих відповідачем рішень, позивач звернувся до суду з позовом про визнання їх протиправними та скасування, з приводу чого суд зазначає таке.

Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України (далі - ПК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Законом України від 28.12.2014 № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо податкової реформи» (далі - Закон № 71-VIII) до ПК України внесені зміни.

З 01.01.2015 Законом № 71-VIII внесено зміни щодо оподаткування нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки.

Цими змінами розширено базу оподаткування щодо податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, шляхом оподаткування як житлової, так і нежитлової нерухомості.

Підпунктом 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 ПК України передбачено, що до місцевих податків належить податок на майно.

Відповідно до пункту 10.3 статті 10 ПК України, місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору та земельного податку за лісові землі.

Згідно з підпунктом 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України, об`єкти нежитлової нерухомості - це будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду.

Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 ст. 266 ПК України передбачено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України, об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України передбачено, що обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Відповідно до підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України, базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Згідно з підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України, податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості надсилаються (вручаються) платнику податку - фізичній особі контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Відповідно до підпункту 265.6.1 пункту 265.6 статті 265 ПК України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України передбачено, що ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв.м бази оподаткування.

Підпунктом 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 ПК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно з підпунктом 266.10.1 пункту 266.10 статті 266 ПК України, податкове зобов`язання за звітний рік сплачується: фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення - рішення.

Станом на 01.01.2020 місячний розмір заробітної плати становив 4723, 00 грн.

Відповідно до наявних у матеріалах справи письмових доказів, позивачеві на праві приватної власності належало нерухоме майно, а саме споруди (виробнича база по виготовленню та ремонту меблів та фурнітури), яка складається з нежитлових будівель (літ. А, Б-2, В-3, Г, Д) по АДРЕСА_1 на землях Фурсівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, що підтверджено витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав від 05.07.2019, індексний номер 172835581.

Крім того, відповідно до договору купівлі-продажу від 13.11.2012 № 3, посвідченого приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Зухар А.В., зареєстровано в реєстрі за № 1765, позивач є власником нежитлових будівель літ. 2Ш-1 (загальна площа 64,8 кв.м.) та літ. 2Щ-1 (загальна площа 62,5 кв.м.) по АДРЕСА_2 на землях Фурсівської сільської ради Білоцерківського району Київської області. Право власності позивача на зазначені об`єкти нерухомого майна підтверджені витягами від 13.11.2012 № 36716043 та від 13.11.2012 № 36716146 про державну реєстрацію прав.

Зазначені об`єкти нерухомості, на думку відповідача, є об`єктами оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Основною обставиною, на яку посилається позивач та яка підлягає встановленню в межах спірних правовідносин, є визначення, чи відноситься нерухоме майно, що належить позивачеві, до об`єктів оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Так, абзацом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України передбачено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Як зазначалось вище, відповідно до вимог ПК України, об`єкти нежитлової нерухомості - це будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади.

Відповідно до пункту 5.3 статті 5 ПК України, інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 № 507 передбачено, що будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості».

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», який, у свою чергу, включає підкласи: 1251.1 - «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості», 1251.2 - «Будівлі підприємств чорної металургії», 1251.3 - «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості», 1251.4 - «Будівлі підприємств легкої промисловості», 1251.5 - «Будівлі підприємств харчової промисловості», 1251.6 - «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості», 1251.7 - «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості», 1251.8 - «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості», 1251.9 - «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».

Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29.11.2010 № 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - це процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.

Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях В «Добувна промисловість та розроблення кар`єрів», С «Переробна промисловість», О «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», Е «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та Б «Будівництво».

Суд констатує, що у відповідності до вимог податкового законодавства, поняття «платник податку» не є тотожним поняттю «об`єкт оподаткування».

Так, об`єктом оподаткування є об`єкт нерухомості, а не суб`єкт як власник такої нерухомості.

При визначенні бази оподаткування визначальними ознаками в цьому випадку є саме ознаки нерухомості, а не ознаки її власника.

База оподаткування повинна визначатись без урахування організаційно-правової форми власника та виду здійснення підприємницької діяльності.

Відповідно до положень чинного законодавства юридичні особи та фізичні особи-підприємці/фізичні особи належать до однієї категорії учасників господарського процесу, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно із частиною другою статті 55 Господарського кодексу України, суб`єктами господарювання є: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Відповідно до статті 51 Цивільного кодексу України, до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Згідно з пунктом 56.21 статті 56 ПК України, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Аналогічна норма закріплена в підпункті 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України, яка визначає, що податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Суд констатує, що норма абзацу «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не містить жодних виключень, обмежень чи застережень щодо включення будівель промисловості, що належать на праві приватної власності фізичним особам, до об`єктів, які не оподатковуються в силу закону.

Таким чином, належні позивачеві нежитлові будівлі як будівлі промисловості не є об`єктами оподаткування в силу імперативних приписів абзацу «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України і податок на нерухоме майно на них не повинен нараховуватись, а відтак, оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Як зазначив Верховний Суд у його постановах від 15.05.2018 № 806/2461/17 (К/9901/27759/18) та № 806/2676/17 (К/9901/28719/18), об`єкти нерухомості, які на праві власності належать позивачеві, навіть за наявності у нього статусу фізичної особи-підприємця, не підпадають під дію пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України. Цим пунктом не охоплюється нерухомість, яка використовується фізичною особою-підприємцем у власній господарській діяльності.

Проте норма абзацу «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України в розрізі основоположного принципу єдиного підходу до встановлення податків і зборів, передбаченого підпунктом 4.1.11 пункту 4.1 статті 4 ПК України, і принципу нейтральності оподаткування, встановленого у підпункті 4.1.8 пункту 4.1 статті 4 ПК України, не містить жодних виключень, обмежень чи застережень щодо включення будівель промисловості, що належать на праві приватної власності фізичним особам, до об`єктів, які не оподатковуються в силу закону за умови використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 17.02.2020 у справі № 820/3556/17, якою сформовано новий правовий висновок, відповідно до якого визначено, що застосування абзацу «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі, якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16.04.2020 у справі № 810/1011/18.

При цьому контролюючий орган не надав суду доказів того, що будівлі, які є власністю позивача, використовується ним не за цільовим призначенням.

Суд констатує, що відповідач не вчиняв будь-яких дій по встановленню фактів використання нерухомого майна, належного позивачу, не за функціональним призначенням, тобто не для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду), а в інших цілях.

Відповідачем до відзиву було додано розрахунок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2020 рік, по об`єктах оподаткування, які належать позивачеві.

Позивач стверджував, що застосування ставок податку відповідно до рішень Білоцерківської міської ради не розповсюджує свою дію на нерухоме майно позивача, відмінне від земельної ділянки, оскільки вирішення питання про встановлення податку на нерухоме майно належить до виключної компетенції Фурсівської сільської ради.

Так, відповідно до статті 25 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні», сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Частиною першою статті 69 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що органи місцевого самоврядування відповідно до ПК України встановлюють місцеві податки і збори. Місцеві податки і збори зараховуються до відповідних місцевих бюджетів у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України з урахуванням особливостей, визначених ПК України.

Згідно з пунктом 24 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання встановлення місцевих податків і зборів відповідно до ПК України.

Статтею 8 ПК України передбачено, що в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, відносно нерухомості позивача в рішенні Київського окружного адміністративного суду від 18.04.2019 у справі № 320/6889/18, що набрало законної сили 08.08.2019, а також у постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2018 у справі № 810/2672/17 відносно фактичного місця розташування об`єктів нерухомого майна, встановлені такі обставини.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22.12.1997 № 747-р передбачено, що вся соціальна сфера колишнього військового містечка ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2, Київська область) була передана до комунальної власності, відповідно до Положення «Про порядок передачі в комунальну власність державного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ і організацій», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.11.1995 № 891.

Розпорядженням Білоцерківської РДА від 07.07.2005 № 287 на підставі постанови Міністерства оборони України від 14.10.2005 № 11938/3 та протоколу № 8 від 11.10.2005 засідання Постійно діючої комісії з питань використання цілісних майнових комплексів, іншого нерухомого військового майна та земель оборони, які вивільнилися у ході реформування Збройних Сил України, розпорядження Кабінету Міністрів України від 27.10.1999 № 1135-Р, із землекористування Білоцерківської КЕЧ було вилучено земельні ділянки військового містечка № 50 загальною площею 330 га та передано вилучені землі до земель запасу Фурсівської сільської ради.

Зі змісту розпорядження слідує, що Білоцерківська РДА Київської області, розглянувши клопотання Білоцерківської КЕЧ району від 14.04.2006 № 2/160, враховуючи рішення Міністра оборони України від 14.10.2005 № 11938/3 та затвердженого Протоколу № 8 від 11.10.2005, засідання постійно діючої комісії з питань використання цілісних майнових комплексів, іншого нерухомого військового майна та земель оборони, які вивільняються в ході реформування Збройних Сил України, розпорядження Кабінету Міністрів України від 27.10.1999 № 1135 щодо передачі військового містечка № 50 площею 330 га до земель запасу Фурсівської сільської ради керуючись статтями 17, 141, 142, 149 розділом X «Перехідні положення» Земельного кодексу України, Закону України «Про місцеві державні адміністрації» (із наступними змінами) - вирішила: вилучити із землекористування Білоцерківської КЕЧ району земельну ділянку площею 330 га, в тому числі під житловою забудовою - 32,0 га, землями промисловості - 152,3943 га, сіножатей - 143,2057 га, іншими землями - 2,4 га в межах Фурсівської сільської ради і передати її до земель запасу Фурсівської сільської ради; Білоцерківському районному відділу земельних ресурсів внести відповідні зміни в земельні облікові документи.

Рішенням Фурсівської сільської ради від 10.08.2006 № 2-49 земельні ділянки військового містечка № 50 було зараховано до земель запасу Фурсівської сільської ради.

Управління Держземагентства у Білоцерківському районі листом від 17.03.2015 № 31-1005-0.4-2036/2-15 підтвердило, що земельна ділянка, зазначена на схемі планування містечка «Гайок» розташована за межами населеного пункту в адміністративних межах Фурсівської сільської ради.

Згідно з листом Відділу Держгеокадастру у м. Білій Церкві Київської області, земельна ділянка колишнього військового містечка № 50 знаходиться за адміністративними межами міста Біла Церква.

Крім того відповідач, посилаючись у відзиві на положення підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України стверджував, що обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Суд погоджується з такими твердження відповідача та зазначає, що дійсно обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості.

У спірних правовідносинах позивач має податкову адресу у Київській області (м. Біла Церква, вул. Шолом Алейхема, буд. 37, кв. 71), отже контролюючим органом у розумінні вимог підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України відносно позивача є Головне управління ДПС у Київській області, яким було здійснено обчислення сум спірного податку.

Натомість, як зазначалось вище, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання встановлення місцевих податків і зборів відповідно до ПК України.

З цього приводу суд констатує, що поняття обчислення суми податку, що здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси власника нерухомості не є тотожним встановленню цих податків, що є компетенцією сільської, селищної, міської ради виключно на їх пленарних засіданнях.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів, яким саме рішенням органу місцевого самоврядування він керувався при розрахунку податку на нерухоме майно позивача, як і не надано доказів офіційного оприлюднення такого рішення у відповідності до вимог ПК України.

Отже, контролюючий орган при визначенні позивачеві суми податкового зобов`язання діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, визначений законодавством України, а спірні рішення, якими позивачеві визначено суми податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2020 рік, не відповідають критеріям правомірності, обґрунтованості, добросовісності та розсудливості, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак підлягають скасуванню.

З урахуванням зазначеного, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Як установлено частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з вимогами частини третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірності прийнятих рішень.

Натомість, позивачем було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не були спростовані відповідачем.

Під час розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав до суду жодних належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.

У підсумку, з урахування зазначеного у сукупності, суд доходить висновку про протиправність податкових повідомлень-рішень відповідача, а відтак уважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Щодо розподілу судових витрат, суд виходив із такого.

У силу вимог частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 5165, 87 грн. згідно з платіжним дорученням № 3822 від 28.07.2021.

Суд, керуючись статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги результат вирішення спору щодо задоволення позовних вимог, присуджує позивачеві 5165, 87 грн. понесених витрат з оплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.02.2021 № 0041539-2403-1027 (форма «Ф») на суму 2805, 46 грн. з податку на нерухоме майно за 2020 рік, відмінне від земельної ділянки.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.02.2021 № 0041541-2403-1027 (форма «Ф») на суму 2705, 89 грн. з податку на нерухоме майно за 2020 рік, відмінне від земельної ділянки.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.02.2021 № 0041544-2403-1027 (форма «Ф») на суму 511 075, 83 грн. з податку на нерухоме майно за 2020 рік, відмінне від земельної ділянки.

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_3 ) судовий збір у розмірі 5165, 87 грн. (п`ять тисяч сто шістдесят п`ять гривень 0 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ ВП: 44096797; місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Святослава Хороброго, буд. 5, корпус «А»).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Шевченко А.В.