Постанова

від 05.07.2022 по справі 340/1139/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2022 року

м. Київ

справа № 340/1139/20

адміністративне провадження № К/9901/10955/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Дашутіна І.В.,

суддів: Шишова О.О., Яковенка М.М.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року (головуючий суддя: Хилько Л.І.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року (колегія суддів: Добродняк І.Ю., Бишевська Н.А., Семененко Я.В.) у справі №340/1139/20 за позовом Приватного підприємства «Торговий дім «Спецбетон» до Головного управління ДПС у Кіровоградській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

У квітні 2020 року позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом та просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 14.02.2020 №00000160511 та №00000170511.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року, адміністративний позов задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Кіровоградській області від 14.02.2020 №00000160511.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Кіровоградській області від 14.02.2020 №00000170511.

Стягнуто на користь приватного підприємства "Торговий Дім "Спецбетон" (код - 31591254) судові витрати зі сплаті судового збору в розмірі 9375,42 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області (код - 43142606).

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що контролюючим органом під час перевірки не було надано оцінку саме первинним документам, наявним у позивача, не проаналізовано реальність господарських операцій у розрізі первинної документації по господарським операціям з зазначеними постачальниками, не наведено жодних доказів, що свідчать про постачання товару (виконання робіт) іншими суб`єктами господарювання. Суд зазначив, що загальна податкова інформація з інформаційних баз даних ДПС стосовно ТОВ "Агро Корпорейшн", ТОВ "Фідо-Строй Груп", ПП "Айтер" та ТОВ "Гермес 14" не стосується діяльності позивача. Відповідачем не встановлено і не доведено, що фактичне виконання договорів не підтверджено належними та допустимими доказами, договори містять ознаки фіктивності (вчинених без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цими правочинами). Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем не було доведено правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи установлено:

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що в період з 29.11.2019 по19.12.2019 посадовими особами відповідача було проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2016 по 30.09.2019, з питань правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 30.09.2019, за результатами якої складено акт від 26.12.2019 №15/11-28-05-11/31591254 (т.1 а.с.28-91).

Згідно висновків акту, перевіркою встановлено порушення позивачем, зокрема:

1) п.44.1 ст.44, п.46.1 ст.46, п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України, п. 5, п. 6, п. 21 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290, п.5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 "Зобов`язання", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 №20, у результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 311 275,0 грн, у тому числі: 4 квартал 2016 у сумі 51 277,0 грн; за 2017 рік - 243 078,0 грн; за 2018 рік (4 квартал) - 16920,0 грн;

2) п.44.1 ст.44, п.п.192.1.1 п.192.1 ст.192, п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податкових зобов`язань на загальну суму 274 561,0 грн, у тому числі: за грудень 2016 року на суму ПДВ - 34 537,0 грн; за січень 2017 року - 59 127,0 грн; за лютий 2017 року - 166,0 грн; за березень 2017 року - 1 012,0 грн; за квітень 2017 року - 116 505,0 грн; за липень 2017 року - 57 619,0 грн; за вересень 2017 року - 3 595,0 грн; за листопад 2017 року - 2 000,0 грн.

На підставі акту перевірки, з урахуванням строків давності, передбачених ст.102 Податкового кодексу України, 14.02.2020 відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення:

- №00000160511, яким позивачу збільшено грошове зобов`язання з податку на прибуток в сумі 324 998,0 грн, у тому числі: за основним платежем - 259 998,0 грн; за штрафними (фінансовими) санкціями - 65 000,0 грн (т.1 а.с.25);

- №00000170511, яким позивачу збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 300 030,0 грн, у тому числі: за основним платежем - 240 024,0 грн; за штрафними (фінансовими) санкціями - 60 006,0 грн (т.1 а.с.26-27).

Перевіркою встановлено документальне оформлення господарських взаємовідносин з придбання позивачем у ТОВ "Агро Корпорейшн", ТОВ "Фідо-Строй Груп", ПП "Айтер", ТОВ "Гермес 14" товарів (робіт). Однак, ураховуючи податкову інформацію, контролюючий орган дійшов висновку, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту позивача, виписані контрагентами-постачальниками ТОВ "Агро Корпорейшн", ТОВ "Фідо-Строй Груп", ПП "Айтер", ТОВ "Гермес 14", які не мали можливості фактично здійснювати господарську діяльність, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Перевіркою було встановлено документальне оформлення позивачем господарських операцій з придбання у ТОВ "Агро Корпорейшн" товарної продукції: арматури А800 д.10 мм, арматури А800 д. 12 мм на загальну суму 284 870,60 грн, у т.ч. ПДВ - 47 478,43 грн, згідно договору поставки №133 від 27.12.2016 та видаткової накладної: №АК-000000234 від 30.12.2016 на загальну суму 284 870,60 грн, у т.ч. ПДВ - 47 478,43 грн.

27 грудня 2016 року між позивачем (покупець) та ТОВ "Агро Корпорейшн" (постачальник) укладено договір поставки №133. На виконання умов договору постачальник поставив позивачу товар: арматуру А800 д.10 мм, арматури А800 д.12 мм на загальну суму 284 870,60 грн, у т.ч. ПДВ - 47 478,43 грн (т.1 а.с.152-161, 164-165).

30 грудня 2016 року ТОВ "Агро Корпорейшн" виписано позивачу податкову накладну №30128 на суму 284 870,60 грн, у т.ч. ПДВ - 47 478,43 грн (т.1 а.с.162-163).

Позивач оплату за поставлений товар не здійснив.

Однак, як пояснив представник позивача, 21.12.2016 між позивачем (покупець) та ТОВ "Комерційна група "Фенікс" (постачальник) укладено договір №130 поставки товару: арматура А800 д.10 мм, арматури А800 д. 12 мм (т.1 а.с.148-149). На виконання умов даного договору постачальник виписав покупцю рахунок-фактуру №000173 від 26.12.2016 на загальну суму 284 870,60 грн, у т.ч. ПДВ - 47 478,43 грн. (т.1 а.с.150).

Позивачем проведено часткову оплату згідно платіжного доручення №693 від 04.01.2017 на суму 265 000 грн, у т.ч. ПДВ - 44 166,67 грн (т.1 а.с.151). ТОВ "Комерційна група "Фенікс" поставку товару не здійснило.

31 березня 2017 року між ТОВ "Агро Корпорейшн" (Новий боржник), ТОВ "Комерційна група "Фенікс" (Первісний боржник) та позивачем (кредитор) було укладено договір про переведення боргу №31/3, за яким ТОВ "Агро Корпорейшн" зобов`язувалось перерахувати позивачу заборгованість за договором № 130 від 21.12.2016 в сумі 265 000 грн (т.1 а.с.166).

ТОВ "Комерційна група "Фенікс" та ТОВ "Агро Корпорейшн" підтверджено вищевказані спірні правовідносини (т.2 а.с.168-173, 185-197).

Перевіркою було встановлено документальне оформлення позивачем господарських операцій з придбання у ТОВ "Фідо-Строй Груп" товарної продукції: лінії ручного зварювання РЛ 2500 на загальну суму 270 000,00 грн, у т.ч. ПДВ - 45 000,00 грн, згідно договору поставки №5 від 27.01.2017 та видаткової накладної: №17 від 31.01.2017 на загальну суму 270 000,00 грн, у т.ч. ПДВ - 45 000,00 грн.

27 січня 2017 року між позивачем (покупець) та ТОВ "Фідо-строй груп" (постачальник) було укладено договір поставки за №5. На виконання умов договору постачальник поставив позивачу товар: станок - лінія ручного зварювання РЛ 2500 на загальну суму 270 000,00 грн, у т.ч. ПДВ - 45 000,00 грн.

Оплата за поставлений товар проводилася у безготівковій формі згідно до платіжного доручення №957 від 20.02.2017 на загальну суму 36 000,00 грн. Станом на 30.09.2019 рахується кредиторська заборгованість в сумі 234 000,00 грн.

3 січня 2017 року ТОВ "Фідо-Строй Груп" виписано позивачу податкову накладну №4 на суму 270 000,00 грн, у т.ч. ПДВ - 45 000,00 грн (т.1 а.с.167-189).

ТОВ "Фідо-Строй Груп" підтверджено вищевказані спірні правовідносини (т.2 а.с.198-204).

Перевіркою було встановлено документальне оформлення позивачем господарських операцій з придбання у ПП "Айтер": товарної продукції: арматури А500 д.10 мм, та послуг з поточного ремонту пропарювальних камер фомувально-арматурного цеху на загальну суму 1 059 343,02 грн, у т.ч. ПДВ - 176 557,17 грн.

Відповідно до первинних документів ПП "Айтер" у квітні, червні 2017 року відвантажено позивачу товарну продукцію: арматуру А500 д. 10 мм на загальну суму 528 912,00 грн, у т.ч. ПДВ - 88 152,00 грн. Крім того, відповідно до первинних документів ПП "Айтер" на замовлення позивача здійснено поточний ремонт пропарювальних камер фомувально-арматурного цеху ПрАТ "Світловодський завод "Спецзалізобетон" у період: квітень 2017 р. на загальну суму 530 431,02 грн, у т.ч. ПДВ - 88 405,17 грн (т.1 а.с.190-250, т.2 а.с.1-2, а.с.3-17).

ПП "Айтер" підтверджено вищевказані спірні правовідносини (т.2 а.с.205-230).

Перевіркою було встановлено документальне оформлення позивачем господарських операцій з придбання у ТОВ "Гермес 14" товарної продукції (підшипники, сальники, арматури кільце та іншої товарної продукції) на загальну суму 21 093,24 грн, у т.ч. ПДВ - 3 515,54 грн.

Відповідно до первинних документів ТОВ "Гермес 14" у період: січень-серпень 2017 поставило позивачу підшипники, сальники, арматури кільце, іншу товарну продукцію на загальну суму 21 093,24 грн, у т.ч. ПДВ - 3 515,54 грн.

Розрахунки за поставлений товар проводились у безготівковій формі. По факту поставки товару ТОВ "Гермес 14" виписувались податкові накладні (т.2 а.с.18-123).

На підтвердження подальшої реалізації товарної продукції, придбаної у вказаних контрагентів-постачальників, позивачем подано до суду договори поставки, специфікації, рахунки на оплату, видаткові накладні, податкові накладні, довіреності (т.3 а.с.1-147).

Як убачається зі змісту акту перевірки, відповідачем досліджено податкову інформацію, розміщену в інформаційних базах даних податкового органу, з якої контролюючий орган дійшов висновку, що вказані первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту позивача, були виписані контрагентами-постачальниками ТОВ "Агро Корпорейшн", ТОВ "Фідо-Строй Груп", ПП "Айтер" та ТОВ "Гермес 14", які не мали можливості фактично здійснювати господарську діяльність, у зв`язку з відсутністю ідентифікованого товару, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

Головне управління ДПС у Кіровоградській області, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Відповідач зазначає, що судом апеляційної інстанції при ухваленні постанови у справ не були враховані висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 30.08.2019 у справі №2а-12436/11/2670, від 12.11.2019 у справі №826/11722/13-а, від 18.09.2019 у справі №826/8066/18 у подібних правовідносинах.

Скаржник указує на те, що позивачем неправомірно віднесено до податкової звітності з податку на додану вартість та декларації з податку на прибуток недостовірні відомості щодо відображення обсягів придбання по взаємовідносинах з контрагентами-постачальниками, по яких встановлено нереальність здійснення господарських операцій. Вважає, що невстановлення судами істотних фактичних обставин, а саме: здійснення позивачем господарських операцій, їх реального характеру, доводять передчасність висновків про правомірність формування позивачем як витрат, так і податкового кредиту по факту придання товару (послуг).

Позивачем до Суду не надано відзив на касаційну скаргу.

Верховний Суд ухвалою від 05.07.2021 відкрив касаційне провадження у цій справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України - якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатись зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

За визначенням, наведеним в пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України (в редакції, що діяла на момент здійснення позивачем спірних господарських операцій), господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності (пп.14.1.231 п.14.1 ст.14 ПК України).

Згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість підлягає з`ясуванню, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Також вказана вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків, як обов`язкова ознака господарської операції, кореспондує і з нормами Податкового кодексу України.

За приписами п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України в редакції на час виникнення спірних правовідносин об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Відповідно до пп. «а» п.185.1 ст.185 ПК України об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

За правилами пп. «а» п.198.1 ст.198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів та послуг.

У відповідності до п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з абз.1-3 п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому згідно з п.201.8 ст.201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст.201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до положень статей 183 та 184 ПК України особа як платник ПДВ підлягає реєстрації шляхом внесення відповідного запису до реєстру платників; реєстрація особи як платника ПДВ діє до дати її анулювання.

Таким чином, необхідною умовою для віднесення до податкового кредиту сплачених у ціні товарів (робіт, послуг) сум податку на додану вартість є факт їх придбання з метою використання в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку.

Верховний Суд зазначає, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частини 2, 3 статті 341 КАС України).

Обґрунтовуючи довід про наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, ГУ ДПС посилається на обставини неврахування судом апеляційної інстанції практики Верховного Суду, викладеної у постановах від 30.08.2019 у справі №2а-12436/11/2670, від 12.11.2019 у справі №826/11722/13-а, від 18.09.2019 у справі №826/8066/18 у подібних правовідносинах.

Суд зазначає, що основною (первинною) ознакою господарської операції є її реальність, а наявність первинних документів є вторинною, похідною ознакою. Належне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами не свідчить про безумовну їх відповідність самому змісту операції. Правові наслідки створює саме господарська операція, а не первинні документи. При цьому, оцінюючи обґрунтованість заявленої податкової вигоди адміністративний суд має оцінити обставини вчинення відповідних господарських операцій в їх сукупності та дослідити фактичні правовідносини учасників поставок, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

Аналогічний підхід до застосування приписів статті 198 ПК України та надання оцінки питанню фактичного здійснення господарської операції як підстави для формування податкового кредиту було висловлено Верховним Судом і в постановах від 30.08.2019 у справі №2а-12436/11/2670, від 12.11.2019 у справі №826/11722/13-а, від 18.09.2019 у справі №826/8066/18, на які посилається скаржник у касаційній скарзі.

У той же час Суд зазначає, що у вказаних постановах Верховним Судом сформовано загальний підхід щодо дослідження реальності господарських операцій та вимоги до їх документального підтвердження первинними документами в контексті застосування норм статей 134, 198 ПК України.

Суд звертає увагу на те, що контролюючий орган посилається на правові позиції Верховного Суду, пов`язані виключно з критеріями оцінки доказів та висновками, здійсненими за результатами їх дослідження, що не є свідченням застосування у цій справі норм права, без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд зазначає, що при вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, Товариство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суди попередніх інстанцій виходили з того, що висновок про нереальність господарських операцій позивача з його контрагентами відповідачем зроблений виключно в результаті дослідження податкової інформації, розміщеної в інформаційних базах даних податкового органу. Разом з тим, під час перевірки контролюючим органом не було надано оцінку саме первинним документам, наявним у позивача, не проаналізовано реальність господарських операцій у розрізі первинної документації по господарським операціям з постачальниками, не наведено жодних доказів, що свідчать про постачання товару (виконання робіт) іншими суб`єктами господарювання.

Судами попередніх інстанцій правильно зазначено, що загальна податкова інформація з інформаційних баз даних ДПС стосовно ТОВ «Агро Корпорейшн», ТОВ «Фідо-Строй Груп», ПП «Айтер» та ТОВ «Гермес 14» не стосується діяльності позивача. До того ж податкова інформація не може бути достатньою підставою для висновку про нереальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами, і як, наслідок, порушення позивачем норм податкового законодавства.

Судами обґрунтовано взято до уваги те, що неналежне виконання податкових зобов`язань контрагентами тягне відповідальність та негативні наслідки саме для вказаних осіб. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені чинним законом умови стосовно отримання такого відшкодування і має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, а також на віднесення сум витрат до витрат, що враховуються при визначенні об`єкту оподаткування податком на прибуток.

Суди попередніх інстанцій при дослідженні матеріалів справи встановили, що господарська діяльність позивача з його контрагентами мала місце. Суди обґрунтовано визнали безпідставними посилання контролюючого органу на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних на отриманий від контрагентів товар, оскільки транспортні документи на перевезення товарно-матеріальних цінностей не є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами купівлі-продажу чи поставки. Факт передачі товару позивачеві та, відповідно, набуття права власності на нього підтверджується видатковими накладними, які наявні в матеріалах справи, виконання підрядних робіт - відповідними актами форми КБ-2В.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що доводи відповідача жодним чином не спростовують реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, всупереч вимогам ч.2 ст.77 КАС України не доведено обґрунтованості висновків щодо взаємовідносин позивача з цими контрагентами, відповідно, не доведено порушення позивачем податкового законодавства, що стало підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Також Суд звертає увагу на те, що аналіз висновків судів попередніх інстанцій у цій справі і у наведених скаржником судових рішеннях суду касаційної інстанції від 30.08.2019 у справі №2а-12436/11/2670, від 12.11.2019 у справі №826/11722/13-а, від 18.09.2019 у справі №826/8066/18 свідчить про те, що вони ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, які розглянуті залежно від їх повноти, характеру, об`єктивності, юридичного значення кожної справи. Наведені скаржником постанови Верховного Суду ухвалені за інших фактичних обставин, установлених судами, тому посилання заявника касаційної скарги на те, що судові рішення у цій справі ухвалені без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у цих постановах Верховного Суду, є безпідставними.

Колегія суддів дослідивши доводи та вимоги касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження на підставі встановлених фактичних обставин справи, зазначає, що жодних обґрунтованих доводів щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права в касаційній скарзі скаржником не наведено.

Отже, наведені скаржником підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі не знайшли свого підтвердження.

Решта доводів заявника касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовує, натомість зводиться виключно до переоцінки встановлених судами обставин справи, що виходить за межі повноважень касаційного суду, визначених статтею 341 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд, враховуючи норми Податкового кодексу України, дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень.

Окрім іншого, Суд звертає увагу на те, що вимоги відповідача про скасування оскаржуваних у цій справі судових рішень із направленням справи на новий розгляд не узгоджуються із заявленими скаржником підставами для касаційного скарження цих рішень.

З огляду на наведене, касаційна скарга скаргу Головного управління ДПС у Кіровоградській області підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Кіровоградській області залишити без задоволення.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Суддя-доповідач І.В. Дашутін

Судді О.О. Шишов

М.М. Яковенко