Постанова

від 05.07.2022 по справі 757/14273/20-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №757/14273/2020 Головуючий у І інстанції - Ільєва Т.Г.

апеляційне провадження №22-ц/824/5402/2022 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2022 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 вересня 2021 року

у справі за позовом Виконавчого комітету Бобрицької сільської ради до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів, -

встановив:

У квітні 2020 року Виконавчий комітет Бобрицької сільської ради звернувся до Печерського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів, мотивуючи свої вимоги тим, що рішенням Печерського районного суду міста Києва від 04 березня 2019 року у справі №757/48218/16-ц, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 07 серпня 2019 року, визнано укладеним договір від 27 грудня 2013 року про пайову участь замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури села Бобриця між виконавчим комітетом Бобрицької сільської ради та ОСОБА_1 , проте свої зобов`язання відповідач належним чином не виконує, внаслідок чого виникла заборгованість.

Просив стягнути з ОСОБА_1 на користь виконавчого комітету Бобрицької сільської ради загальну суму боргу в розмірі 242049 грн. 06 коп.

03 серпня 2020 року позивач подав до суду заяву про зменшення позовних вимог та просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь виконавчого комітету Бобрицької сільської ради загальну суму боргу в розмірі 56054 грн. 98 коп.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 27 вересня 2021 року, вищезазначений позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь виконавчого комітету Бобрицької сільської ради загальну суму боргу в розмірі 56054 грн. 98 копійок.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що воно постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального прав, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи.

Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що рішенням Печерського районного суду міста Києва від 04 березня 2019 року у цивільній справі №757/48218/16-ц, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 07 серпня 2019 року визнано укладеним договір від 27 грудня 2013 року про пайову участь замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури села Бобриця між виконавчим комітетом Бобрицької сільської ради та ОСОБА_1 в редакції запропонованій виконавчим комітетом Бобрицької сільської ради.

Як було встановлено судом першої та апеляційної інстанції, 27 грудня 2013 року відповідно до Декларації про готовність об`єкта до експлуатації, яка була зареєстрована Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області був введений побудований ним житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

30 липня 2016 року від Бобрицької сільської ради він отримав вимогу від 25 липня 2016 року №1-19/314 з редакцією договору від 27 грудня 2013 року про пайову участь (внесок) замовника у створені і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури села Бобриця.

11 серпня 2016 року він відмовився від укладання цього Договору, вказавши, що його укладання є неможливим, безпідставним та таким, що суперечить нормам чинного законодавства.

Зокрема, він вказував на те, що він за рахунок власних коштів влаштував на території села трансформаторну підстанцію на суму 94782,84 грн., а також оплатив вартість робіт з влаштування асфальтобетонного покриття та бортового каменю в АДРЕСА_2 в обсязі 1260 кв.м. на загальну суму 210667,40 грн., а по-друге, рішення Бобрицької сільської ради 6-го скликання «Порядок визначення розміру пайової участі (внеску) замовників будівництва, його залучення та використання на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури села Бобриця» було прийнято 25 грудня 2012 року, тобто після завершення ним будівництва житлового будинку у квітні 2011 року.

Суд першої та апеляційної інстанції прийшли до висновку, що відповідач зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури села Бобриця та визнав укладеним Договір від 27 грудня 2013 року про пайову участь (внесок) замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури села Бобриця.

Проте, вирішуючи питання про суму пайового внеску, суди першої та апеляційної інстанції вказали на те, що стягнення інфляційних витрат та 3% річних не є предметом регулювання Договору про пайову участь і не може бути підставою для збільшення розміру внеску.

В разі невиконання відповідачем умов договору, позивач має можливість вирішення питання відповідальності за порушене грошову зобов`язання у порядку, визначеному законом.

З врахуванням викладених обставин, 07 серпня 2019 року (дата набрання законної сили постанови Київського апеляційного суду від 07 серпня 2019 року у справі № 757/48218/16-ц) був визнаний укладеним Договір від 27 грудня 2013 року про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури села Бобриця в редакції, запропонованій виконавчим комітетом Бобрицької сільської ради.

Відповідно до п.1.1. Договору, цей договір укладений відповідно до ст. 40 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» та визначає обов`язок внесення Замовником на спеціальний рахунок місцевого бюджету коштів Пайової участі у розвиток інфраструктури села Бобриця.

Пунктом 2.2. Договору передбачено, що згідно з цим Договором, Замовник бере пайову участь у розвитку інфраструктури села Бобриця та перераховує грошові кошти у розмірі 89003,36 грн до спеціального фонду місцевого бюджету села Бобриця.

Пунктом 3.1. Договору передбачено, що замовник будівництва зобов`язується сплатити (перерахувати) зазначені у п. 2.2. цього Договору кошти до місцевого бюджету села Бобриця у двомісячний строк з дня укладання цього Договору.

З врахуванням вищенаведеного, суд першої інстанції неправильно не застосував нижченаведені норми матеріального права.

Висновки суду першої інстанції про те, що Договір від 27 грудня 2013 року про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури села Бобриця, який був визнаний укладеним 07 серпня 2019 року за рішенням суду, яке набрало законної сили (постанова Київського апеляційного суду від 07 серпня 2019 року у справі №757/48218/16-ц) набрав чинності 27 грудня 2013 року і відповідно з цієї дати розраховується строк виконання відповідачем зобов`язання за Договором, не відповідають вимогам норм ст.ст. 11, 626, 628, 629, 631 ЦК України, ст. 187 ГК України.

Вважає, що цей договір набрав чинності саме з дати його укладання за рішенням суду - 07 серпня 2019 року, а не з дати, яка вказана у цьому Договорі - 23 грудня 2013 року.

До дати визнання Договору укладеним за рішенням суду у відповідача не виникли і не могли виникнути зобов`язання за цим Договором.

При цьому, у Договорі від 27 грудня 2013 року про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури села Бобриця не зазначено, що умови договору застосовуються до правовідносин, які виникли між сторонами до його укладення.

Напроти, обов`язок сплатити пайовий внесок був визначений саме датою укладання Договору.

З врахуванням викладеного, саме з укладанням Договору, днем укладання якого є дата набрання законної сили рішенням Печерського районного суду міста Києва від 04 березня 2019 року (07 серпня 2019 року - постанова Київського апеляційного суду) у відповідача виникло зобов`язання по сплаті пайового внеску у розмірі визначеному п. 2.2. договору у двомісячний строк з дня укладання цього Договору (п.3.1. Договору), яке він виконав у повному обсязі і у встановлений Договором строк.

Таким чином, зазначає, що він не порушував зобов`язання визначені укладеним за рішенням суду Договором і в двомісячний строк з дня його укладання сплатив у повному обсязі пайовий внесок.

На думку апелянта, він не міг порушити зобов`язання по сплаті пайового внеску, як вказав суд першої інстанції, оскільки станом на 28 лютого 2014 року (дата до якої на думку суду першої інстанції він був зобов`язаний сплатити пайовий внесок) Договір не був укладений і відповідно у нього не виникло зобов`язання сплачувати цей внесок, що відповідно виключає і відповідальність за порушення зобов`язання.

Крім цього, суд першої інстанції необґрунтовано не прийняв до уваги надані відповідачем докази, які підтверджують ті обставини, що він добровільно приймав участь у розвитку села Бобриця і сплата штрафних санкцій є надмірним фінансовим тягарем для нього.

Просив, скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 вересня 2021 року, та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

На апеляційну скаргу Виконавчий комітет Бобрицької сільської ради подав відзив, який обґрунтовував тим, що наявність у відповідача обов`язку сплатити до місцевого бюджету грошові кошти в рахунок пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту с. Бобриця визначено Договором про пайову участь (внесок) замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури села Бобриця, який визнаний укладеним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 04 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 07 серпня 2019 року у справі №757/48218/16-ц.

Всі обставини щодо підстав для звільнення відповідача від сплати коштів пайової участі (будівництво дороги та влаштування трансформаторної підстанції) досліджувалися при розгляді цивільної справи №757/48218/16-ц та судом були відхилені.

Отже, незгода відповідача з наявністю у нього обов`язку сплати пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту с. Бобриця та начебто наявність підстав для звільнення від такої участі внаслідок влаштування трансформаторної підстанції та асфальтованого покриття з бортовим камінням є суб`єктивною думкою ОСОБА_1 , яка не знайшла свого підтвердження при дослідженні обставин у справі №757/48218/16-ц.

Щодо дати укладення договору, позивач вважає, що конкретна дата укладання Договору визначена саме рішенням суду, а дата набрання чинності Договору регламентована у п. 5.1 цього Договору - з 27 грудня 2013 року.

Крім цього, зазначив, що виконавчий комітет Бобрицької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області кілька разів різними способами направляв ОСОБА_1 вимоги кредитора щодо сплати неустойки, інфляційних витрат та 3% річних від простроченої суми за порушення виконання грошового зобов`язання за Договором від 27 грудня 2013 року.

Одну з таких вимог кредитора (від 21 січня 2020 ркоу вих. №1-19/44) відповідач отримав 18 квітня 2020 pоку, що підтверджується копією фіскального чека AT «Укрпошта» про відправлення рекомендованого листа з штриховим кодовим ідентифікатором №0814700243912 та роздрукованою інформацією з веб-сайту AT «Укрпошта» про відстеження пересилання поштового відправлення з ідентифікатором №0814700243912.

Проте, на отриману вимогу кредитора відповідачем ніякої відповіді позивачу надано не було, а за несвоєчасне виконання свого зобов`язання за Договором ОСОБА_1 у місцевий бюджет с. Бобриця (на користь позивача) грошових коштів не сплачено.

Пунктом 3.1, Договору регламентовано, що замовник будівництва зобов`язується сплатити (перерахувати) зазначені у п. 2.2. цього Договору кошти до місцевого бюджету села Бобриця у двомісячний строк з дня укладення цього Договору. А відповідно до п. 5.1 Договору, цей Договір набуває чинності з 27 грудня 2013 року.

Отже, несвоєчасне виконання відповідачем основного зобов`язання за Договором (тобто сплата зазначеного у п. 2.2 Договору розміру пайової участі), не звільняє ОСОБА_1 від відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Позивач вважає, що апелянт не довів незаконності або необґрунтованості рішення суду першої інстанції, у зв`язку з чим виконавчий комітет Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області просить залишити рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 вересня 2021 року без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч.1. ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішується апеляційним судом з огляду на наявність необхідності у таких поясненнях.

Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судом встановлено, що рішенням Печерського районного суду міста від 04 березня 2019 року у справі №757/48218/16-ц, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 07 серпня 2019 року визнано укладеним договір від 27 грудня 2013 року про пайову участь замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури села Бобриця між виконавчим комітетом Бобрицької сільської ради та ОСОБА_1 .

Відповідно до п. 2.2 зазначеного Договору, ОСОБА_1 бере участь у розвитку інфраструктури села Бобриця та перераховує кошти в розмірі 89003,36 грн. до спеціального цільового фонду місцевого бюджету с. Бобриця.

Згідно з п. 3.1. Договору, ОСОБА_1 зобов`язується сплатити (перерахувати) вказані у п. 2.2 цього Договору кошти до місцевого бюджету села Бобриця у двомісячний строк з дня укладання цього Договору.

Одночасно, вказаним договором, а саме п. 3.1 визначено, що цей договір набуває чинності з 27 грудня 2013 року та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Пунктом 4.2 Договору регламентовано, що замовник у випадку несвоєчасної сплати внеску, передбаченого пунктом 2.2 цього Договору, сплачує пеню в розмірі 0,1% за кожний день прострочення, але не більше облікової ставки НБУ від суми договору.

Сплата пені не звільняє Замовника від наслідків, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

18 вересня 2019 р. рекомендованим поштовим відправленням з повідомленням (штриховий кодовий ідентифікатор №0814700137381) з описом вкладення та з послугою експрес-доставки посильним (кур`єром), виконавчий комітет Бобрицької сільської ради направив ОСОБА_1 вимогу кредитора щодо сплати суми боргу за Договором від 27 грудня 2013 року з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми.

Вказана кореспонденція доставлена не була та повернулася позивачу.

У листі АТ «Укрпошта» (від 30 січня 2020 року №1853-В-202001 1510415-В) зазначено, що за повідомленням Київської міської дирекції Укрпошти поштове відправлення №0814700137381 від 18 вересня 2019 року надійшло 19 вересня 2019 року до дільниці кур`єрської доставки 03505 м. Києва.

Оскільки отримувач відмовився від одержання даного відправлення, 20 вересня 2019 року воно було повернене за зворотною адресою відправнику.

Разом з тим, основний борг за Договором був сплачений відповідачем трьома частинами, а саме:

- 19 вересня 2019 року на рахунок позивача від відповідача надійшло 50003,36 грн.;

- 30 вересня 2019 року на рахунок позивача від відповідача надійшло 20000 грн.;

- 04 жовтня 2019 року на рахунок позивача від відповідача надійшло 19000 грн.

21 січня 2020 року рекомендованим поштовим відправленням з повідомленням (штриховий кодовий ідентифікатор №0814700206871) з описом вкладення та з послугою експрес-доставки посильним (кур`єром) виконавчий комітет Бобрицької сільської ради направив ОСОБА_1 вимогу кредитора щодо сплати неустойки, інфляційних витрат та 3% річних від простроченої суми за порушення виконання грошового зобов`язання за Договором від 27 грудня 2013 року.

Цього ж дня, 21 січня 2020 року, другий примірник зазначеної вимоги кредитора щодо сплати неустойки, інфляційних витрат та 3% річних від простроченої суми за порушення виконання грошового зобов`язання за Договором від 27 грудня 2013 року, був відправлений ОСОБА_1 через кур`єрську службу ТОВ «Служба експрес-доставки «Меркурій».

Відправлені 21 січня 2020 року через АТ «Укрпошта» та ТОВ «Служба експрес- доставки «Меркурій» кореспонденції з вимогою кредитора від 21 січня 2020 року вих. №1-19/44 відповідач знову відмовився отримувати.

Згідно з листом-повідомленням ТОВ «Служба експрес-доставки «Меркурій», відправлення №R1361887 від 21 січня 2020 року отримувачу ОСОБА_1 не було доставлено.

Згідно з довідкою ф. 20 АТ «Укрпошта», а також згідно з інформацією веб-сайту АТ «Укрпошта» про відстеження пересилання поштового відправлення з ідентифікатором №0814700206871, одержувач ОСОБА_1 відмовився від отримання поштової кореспонденції від 21 січня 2020 року.

Враховуючи факт істотного знецінення грошових коштів протягом останніх шести років, позивач виставив відповідачу вимогу щодо сплати неустойки, інфляційних витрат та 3% річних від простроченої суми за порушення виконання грошового зобов`язання за Договором від 27.12.2013 про пайову участь замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури села Бобриця.

У зв`язку із зверненням відповідача до суду щодо застосування строків позовної давності, позивач зменшив розмір позовних вимог та відповідно приведено період нарахування інфляційних витрат та 3% річних у відповідність із строком загальної позовної давності, а період нарахування неустойки - у відповідність із строком спеціальної позовної давності.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідачем несвоєчасно (з тривалим порушенням), але виконано грошове зобов`язання за Договором у розмірі 89003,36 грн., розрахунок інфляційних витрат, неустойки та 3% річних від простроченої суми здійснюється з місяця, наступного за останнім місяцем, до якого мав бути здійснений платіж за Договором, до місяця повної сплати боржником початкової суми грошового зобов`язання (яка повинна бути сплачена до 28 лютого 2014 року), тобто - з березня 2014 року по вересень 2019 року (включно).

Крім цього, за прострочення грошового зобов`язання по Договору від 27 грудня 2013 року, пеня розраховується тільки за один рік, а саме за період з 04 жовтня 2018 року по 04 жовтня 2019 року.

З висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України, визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 3 ст. 40 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності», пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкту в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України регламентовано, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

В силу ч. 1 ст. 550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення», індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-які місяці, у яких мала місце інфляція.

При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, тому умовно слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

У застосуванні індексації враховуються рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03 квітня 1997 року №62-97р.

Відповідно до вимог ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За змістом ст.ст. 76, 77 ЦПК України, суд встановлює наявність або відсутність обставин, котрими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов правильного висновку про задоволення позову, оскільки позивачем доведено обставини, на які він посилається у позовній заяві, а стороною відповідача вони не були спростовані.

При цьому, суд першої інстанції правомірно прийняв до уваги розрахунок позивача викладений у заяві про зменшення позовних вимог та обґрунтовано прийшов до висновку про стягнення з відповідача загальної суми боргу в межах строків позовної давності, у розмірі 56054,98 грн., з яких: 32308,22 грн. - інфляційне збільшення боргу; 8010,30 грн. - 3% річних; 15736,46 грн. - пеня за період з 04 жовтня 2018 року по 04 жовтня 2019 року.

Зазначеного розрахунку відповідач не спростував.

Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Справа судом розглянута повно та об`єктивно. Норми матеріального і процесуального права застосовано вірно.

Викладені у рішенні висновки відповідають обставинам справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.7,367,369,374,375,381,382,389 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді Т.О. Писана

С.О. Журба