Постанова

від 29.06.2022 по справі 909/1067/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2022 року

м. Київ

cправа № 909/1067/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

за участю представників:

позивача - Гавриляка Б. Б., Коржана І. В.,

відповідачів - Іванціва М. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Обслуговуючого кооперативу "Гаражно-будівельний кооператив № 16 в м. Івано-Франківську"

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.02.2022 (судді: Бойко С. М. - головуючий, Бонк Т. Б., Матущак О. І.) у справі

за позовом Обслуговуючого кооперативу "Гаражно-будівельний кооператив № 16 в м. Івано-Франківську"

до Угринівської сільської ради об`єднаної територіальної громади та Обслуговуючого кооперативу "Гаражно-будівельний кооператив "Довга Нива",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Івано-Франківська міська рада,

про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом визнання недійсними рішення та державного акта,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У вересні 2019 року Обслуговуючий кооператив "Гаражно-будівельний кооператив № 16 в м. Івано-Франківську" (далі - ОК "ГБК № 16 в м. Івано-Франківську") звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом (з урахуванням заяви про зміну предмета позову) до Угринівської сільської ради об`єднаної територіальної громади (далі - Угринівська сільрада) та Обслуговуючого кооперативу "Гаражно-будівельний кооператив "Довга Нива" (далі - ОК "ГБК "Довга Нива") про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом визнання недійсними (1) рішення Угринівської сільради народних депутатів від 17.12.1996 (далі - рішення від 17.12.1996) в частині передання ГБК "Довга Нива" в постійне користування для гаражного будівництва земельної ділянки площею 0,4962 га; та (2) державного акта на право постійного користування землею, виданого Угринівською сільрадою народних депутатів 20.01.1997 № I-ІФ № 000630 (далі - державний акт від 20.01.1997).

На обґрунтування позову позивач посилався на те, що Угринівська сільрада незаконно, з перевищенням компетенції та з порушенням прав позивача розпорядилася спірною земельною ділянкою, яка належала до земель комунальної власності м. Івано-Франківська та вже перебувала у користуванні позивача на праві постійного користування згідно з державним актом на право постійного користування землею від 22.12.1995 серії II-ІФ №002017 15/04-000097 (далі - державний акт від 22.12.1995).

1.2. Угринівська сільрада у відзиві на позовну заяву заперечила проти її задоволення, просила відмовити у позові, наголошуючи, зокрема, на відсутності порушень вимог закону під час прийняття сільрадою оспорюваних рішення та державного акта. Водночас відповідач наголосив на тому, що позивач звернувся до суду з цим позовом з пропуском позовної давності.

1.3. ОК "ГБК "Довга Нива" у відзиві на позовну заяву також просив відмовити у її задоволенні, посилаючись, зокрема, на правомірність передачі кооперативу в постійне користування спірної земельної ділянки, оскільки така земля належала до земель Угринівської сільради.

1.4. Від ОК "ГБК "Довга Нива" надійшла заява про застосування позовної давності до заявлених вимог.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 26.08.2021 (суддя Неверовська Л. М.) позов задоволено.

Місцевий господарський суд виходив із того, що Угринівська сільрада під час прийняття спірного рішення діяла поза межами наданих їй законом повноважень та передала спірну земельну ділянку в користування відповідачеві попри те, що така земельна ділянка вже перебувала у постійному користуванні позивача, чим порушила права останнього. Суд зазначив, що оскільки у цій справі подано негаторний позов і позовна давність на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном не поширюється, то підстав для задоволення заяви відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності у наведеному випадку немає.

2.2. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 23.02.2022 (судді: Бойко С. М. - головуючий, Бонк Т. Б., Матущак О. І.) рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 26.08.2021 скасоване. Прийнято нове рішення про відмову у позові.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що будь-яких даних, які би свідчили про включення в межі м. Івано-Франківська земель, які б вилучалися від Угринівської сільради та якими сільрада розпорядилася на користь ОК "ГБК "Довга Нива", прийнявши спірне рішення, у матеріалах справи немає, отже, за висновком суду апеляційної інстанції, оспорюване рішення ради прийнято в межах компетенції Угринівської сільради. Водночас суд, дослідивши обставини справи та надавши оцінку наявним у ній доказам, у тому числі висновкам земельно-технічних експертиз, визнав недоведеним факт накладення земельної ділянки, наданої за спірним рішенням ОК "ГБК "Довга Нива", на земельну ділянку, яка перебуває у постійному користуванні позивача. За встановлених обставин непорушення прав позивача, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що підстав для задоволення позову у справі, а отже, і застосування позовної давності до заявлених вимог, у наведеному випадку немає.

3. Короткий зміст касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись з ухваленою у справі постановою, ОК "ГБК № 16 в м. Івано-Франківську" звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.02.2022, в якій просить її скасувати, а рішення Господарського суду Івано- Франківської області від 26.08.2021 залишити в силі.

Скаржник вважає постанову у справі необґрунтованою, ухваленою з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням судом норм матеріального права; на обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на положення пунктів 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норм права (статей 73, 76, 79, 98, 104 Господарського процесуального кодексу України) без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, а саме у постановах Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 910/4292/13, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17, від 14.07.2021 у справі № 902/834/20, від 28.03.2018 у справі № 520/8073/16-ц та від 25.06.2020 у справі № 924/233/18 щодо надання оцінки висновку експерта, у постанові Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 906/603/18 щодо права постійного користування землею; а також недослідження та неналежна оцінка судом апеляційної інстанції зібраних у справі доказів та доводів сторін, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Зокрема, скаржник наголошує на тому, що висновки судового експерта Івано- Франківського відділення Київського НДІСЕ Клебана Н. М., які викладені у висновку експерта від 19.11.2020 № 388/2591/20-28, та експерта Івано-Франківського НДЕКЦ МВС України Зайця М. З., наведені у висновку експерта від 04.03.2021 № СЕ-19/109/21/4883Т є логічними, послідовними, містять опис та обґрунтування зроблених висновків, відповідей на поставлені питання, експерти попереджені про кримінальну відповідальність, мають фахову підготовку у відповідній області знань та є працівниками державних експертних установ, у зв`язку із чим у скаржника немає сумнівів щодо обґрунтованості та правильності наявних в матеріалах справи експертних висновків, які доводять накладення земельної ділянки позивача на земельну ділянку ОК "ГБК "Довга Нива".

3.2. Від Івано-Франківської міської ради надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому рада підтримала доводи, викладені у касаційній скарзі позивача.

3.3. Від Угринівської сільради надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вона просить розглядати касаційну скаргу за відсутності її представників, оскаржену у справі постанову залишити без змін як таку, що ухвалена з дотриманням вимог законодавства, а касаційну скаргу - залишити без задоволення.

3.4. Від ОК "ГБК "Довга Нива" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому кооператив просить постанову суду апеляційної інстанції у справі залишити без змін як законну та обґрунтовану, а касаційну скаргу - залишити без задоволення.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши в межах заявлених вимог наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

4.2. Предметом позову у цій справі є вимоги ОК "ГБК № 16 в м. Івано-Франківську" заявлені до Угринівської сільради та ОК "ГБК "Довга Нива" про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом визнання недійсними рішення від 17.12.1996 в частині передання ГБК "Довга Нива" в постійне користування для гаражного будівництва земельної ділянки площею 0,4962 га та державного акта від 20.01.1997.

Місцевий господарський суд задовольнив ці вимоги, визнавши їх обґрунтованими та доведеними.

У свою чергу суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в апеляційному порядку, дійшов протилежного висновку про те, що правових підстав для задоволення цього позову немає, та виходив із того, що згідно зі статтями 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 152 Земельного кодексу України унормовано, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову у їх задоволенні.

Відповідно до статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (стаття 92 Земельного кодексу України).

За змістом статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

У частині 1 статті 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

У розумінні наведених положень законодавства підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

4.3. Як свідчать матеріали справи та установив суд апеляційної інстанції, 22.12.1995 ГБК № 16 було видано державний акт на право постійного користування землею, а саме площею 2,7035 га для гаражного будівництва відповідно до рішення Івано-Франківської міської ради народних депутатів від 13.09.1995 № 290.

Додаток до цього державного акта містить план зовнішніх меж землекористування (землі Львівської залізниці, землі Івано-Франківської міської ради) та конфігурацію земельної ділянки.

Рішенням Угринівської сільради народних депутатів від 17.12.1996 затверджено проект відводу земельної ділянки ГБК "Довга Нива" площею 0,4962 га та передано в постійне користування вказаного кооперативу цю земельну ділянку.

20.01.1997 Угринівська сільрада народних депутатів видала ГБК "Довга Нива" державний акт на право постійного користування землею № I-ІФ № 000630 із описом меж, де від "А" до "Б" - землі Івано-Франківського відділення Львівської залізниці, від "Б" до "В" - землі Угринівської сільради, від "В" до "А" - дорога, від "Г" до "Д" - вул. Тролейбусна, від "Д" до "Г", "Е", "Є" - землі Угринівської сільради, від "Є" до "Е" - дорога.

Позивач на обґрунтування позову вказував, зокрема, на те, що оспорюване рішення радою прийнято з порушенням її компетенції, оскільки земельна ділянка, якою розпорядилася сільрада на користь відповідача належить до земель Івано-Франківської міської ради, та при цьому посилався на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 02.12.2015 у справі № 909/1174/15, залишене без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.04.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 06.07.2016, яким було задоволено позов Івано-Франківської міської ради до Тисменицької районної ради Івано-Франківської області та Угринівської сільради та зобов`язано усунути порушення права комунальної власності територіальної громади м. Івано-Франківська на землю шляхом визнання недійсним рішення Тисменицької районної ради від 31.01.1998 "Про затвердження проекту встановлення меж населених пунктів та погодження проекту формування територій і встановлення меж Угринівської сільської ради Тисменицького району" та рішення Тисменицької районної ради від 29.07.1999 "Про внесення змін до рішення районної ради від 31.01.1998 "Про затвердження проекту встановлення меж населених пунктів та погодження проекту формування територій і встановлення меж Угринівської сільської ради Тисменицького району".

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи в апеляційному порядку справу, в якій подано касаційну скаргу, зазначив, що зі змісту мотивувальної частини судового рішення у справі № 909/1174/15 вбачається, що оскільки була порушена процедура коригування проектної межі між м. Івано-Франківськ та с. Угринів Тисменицького району, то має місце факт непогодження межі цих населених пунктів. З цих підстав і скасовано рішення Тисменицької районної ради. Як констатував апеляційний господарський суд, під час розгляду справи № 909/1174/15 суди не встановили жодного факту, який мав би значення для вирішення спору у справі № 909/1067/19, а тому встановлені судовим рішенням у справі № 909/1174/15 обставини не є преюдиціальними у розумінні положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України для цієї справи, в якій подано касаційну скаргу.

Апеляційний господарський суд також зазначив, що, як стверджують відповідачі, Івано-Франківська обласна рада 20.04.1990 прийняла рішення "Про розв`язання питань земельної реформи" та "Про впорядкування земельно-територіального устрою". 30.11.1990 Івано-Франківська обласна рада розглянула землевпорядні матеріали і рішення (подання) районних і міських рад та прийняла рішення "Про земельну реформу в Івано-Франківській області", згідно з яким із 01.11.1990 передала землі в розпорядження рад як суб`єкта державної власності на землю в межах їх компетенції, визначила межі та закріпила території усіх місцевих рад області в розрізі усіх населених пунктів області та склад основних угідь у районах і містах обласного підпорядкування, в тому числі і межі Угринівської сільради. 23.03.1992 згідно з рішенням "Про затвердження земельного звіту" було затверджено уточнені площі та границі територій рад базового рівня, в тому числі Угринівської сільради.

Відповідно до статті 1 Законі України "Про регулювання містобудівної діяльності" генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту (пункт 2 частина 1 статті 1); містобудівна документація затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій (пункт 7 частина 1 стаття 1). Відповідно до статті 17 цього Закону генплан населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. Генплан населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

За змістом листа Івано-Франківської філії Державного підприємства "Український науково-дослідний державний інститут проектування міст "ДІПРОМІСТО" від 10.02.2020 генплан с. Угринів коригувався в 2006 та 2019 роках. При цьому, як зазначив суд апеляційної інстанції, у листі не зазначено, які саме зміни та коригування відбулися в генеральному плані с. Угринів. Суд також звернув увагу на те, що генеральні плани населених пунктів та зміни до них розглядаються та затверджуються відповідними сільськими, селищними, міськими радами на їх чергових сесіях і, за висновком суду апеляційної інстанції, зазначене коригування не впливає на законність прийняття 17.12.1996 Угринівською сільрадою оспорюваного у цій справі рішення та, відповідно, і на право постійного користування землею ОК "ГБК "Довга Нива".

Отже, як зазначив суд апеляційної інстанції, у матеріалах справи немає будь-яких даних, які би свідчили про включення в межі м. Івано-Франківська земель, які б вилучалися від Угринівської сільради та якими ця сільрада розпорядилася на користь ОК "ГБК "Довга Нива", прийнявши спірне рішення. Таким чином, оспорюване рішення, як констатував апеляційний господарський, суд прийнято Угринівською сільрадою в межах її компетенції.

Разом із тим, як уже зазначалося, звертаючись із позовом у цій справі, позивач, посилався, на те, що земельна ділянка, яка йому належить на праві постійного користування, частково перетинається із земельною ділянкою, що належить згідно з оспорюваним державним актом від 20.01.1997 на праві постійного користування ОК "ГБК "Довга Нива".

Здійснюючи апеляційний перегляд справи, суд апеляційної інстанції, зважаючи на предмет, підстави позову, характер спірних правовідносин звернув увагу на те, що у наведеному випадку встановленню підлягають, зокрема, обставини фактичного землекористування земельними ділянками, а саме фізичні характеристики земельних ділянок (конфігурації, площі, проміри тощо; відповідність фактичного землекористування характеристикам земельних ділянок, визначених правовстановлюючими документами на ці земельні ділянки; якщо так, то чи існує фактичне накладення (перетинання) земельної ділянки, яка належить на праві постійного користування позивачу та земельної ділянки, яка перебуває в постійному користуванні відповідача (кооперативу).

На підтвердження факту порушення прав позивача мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка перебувала у власності позивача, де проходить її межа, чи порушена межа її земельної ділянки відповідачем (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 514/1571/14-ц).

Суд апеляційної інстанції зазначив, що погодження меж земельної ділянки є складовою частиною кадастрового плану, який, у свою чергу, є складовою частиною технічної документації, необхідної для передачі земельних ділянок у власність чи в користування. Встановлення меж земельної ділянки по суті зводиться до вирішення питань, чи не належить земельна ділянка іншому власнику чи правомірному користувачеві та чи не накладаються межі земельної ділянки на суміжні земельні ділянки. Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки здійснюється з метою визначення в натурі (на місцевості) метричних даних земельної ділянки, у тому числі місцеположення поворотних точок її меж та їх закріплення межовими знаками.

Дослідивши наявні у справі докази, у тому числі надавши оцінку висновкам земельно-технічної експертизи (висновок судової земельно-технічної експертизи від 19.11.2020 № 388/2591/20-28, проведеної Івано-Франківським відділенням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз на підставі ухвали господарського суду, та висновок експерта від 04.03.2021 Івано-Франківського науково-дослідного експертно криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України (експертизу проведено на замовлення позивача)), доводам учасників справи, врахувавши вимоги чинного законодавства, суд апеляційної інстанції визнав недоведеним позивачем факт накладення земельної ділянки відповідача (кооперативу) на земельну ділянку, яка перебуває у постійному користуванні позивача згідно з правовстановлюючими документами на ці земельні ділянки. При цьому суд апеляційної інстанції установив невідповідність висновків зазначених експертиз обставинам справи, встановлених за результатами дослідження наявних у справі доказів. Зокрема, апеляційний господарський суд констатував, що висновок судової земельно-технічної експертизи від 19.11.2020 є недостатньо повним, оскільки його висновки не узгоджуються із дослідницькою частиною та іншими доказами, наявними у справі; разом із тим в обох цих висновках зазначені різні площі перетину земельних ділянок без обґрунтування причин таких розбіжностей при однакових вихідних даних та методі дослідження.

Зважаючи на викладене та беручи до уваги те, що висновки суду не можуть ґрунтуватись на припущеннях, а встановлені судом апеляційної інстанції обставини не підтверджують порушення прав позивача у наведеному випадку, тоді як для отримання судового захисту необхідно довести законність цих прав у суді, апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції із прийняттям нового рішення про відмову у позові.

Стосовно заяви про застосування позовної давності, то апеляційний господарський суд виходив із того, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, тобто тільки у разі встановлення наявності порушеного права позивача, за захистом якого він звернувся до суду, чого, проте суд не установив та відмовив у позові у зв`язку з його необґрунтованістю, а не з мотивів спливу позовної давності.

4.4. Не погодившись із ухваленою у справі постановою, позивач оскаржив її до суду касаційної інстанції, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваної позивачем постанови в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Верховний Суд, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, а також матеріали справи, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

У поданій касаційній скарзі скаржник, обґрунтовуючи наявність підстави для касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанцій, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вказав на неврахування судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваної постанови висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 910/4292/13, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17, від 14.07.2021 у справі № 902/834/20, від 28.03.2018 у справі № 520/8073/16-ц та від 25.06.2020 у справі № 924/233/18 щодо надання оцінки висновку експерта.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Так, однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Колегія суддів вважає безпідставним посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновку, викладеного у постановах Верховного Суду, а саме у постановах Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 910/4292/13, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17, від 14.07.2021 у справі № 902/834/20, від 28.03.2018 у справі № 520/8073/16-ц та від 25.06.2020 у справі № 924/233/18 щодо надання оцінки висновку експерта, оскільки зміст оскаржуваного судового рішення у справі, що розглядається, не свідчить про його невідповідність правовим висновкам, викладеним у зазначених постановах. Оцінка доказів у наведених справах здійснена судами з урахуванням обставин справи та сукупності наданих доказів. При цьому, колегія суддів зазначає, що відповідно до імперативних положень частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України у суду касаційної інстанції відсутні повноваження вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Разом із тим Верховний Суд звертає увагу, що відповідно до статті 104 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Отже, висновок експерта відноситься до засобів доказування нарівні із іншими доказами у справі та не має будь-яких переваг поряд з іншими доказами у справі.

Як свідчить зміст оскарженої у справі постанови, переглядаючи справу апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції дослідив обставини справи та в межах визначених процесуальним законом повноважень щодо оцінки наявних у матеріалах справи доказів, надав оцінку наявним у справі висновкам експертів та викладеним у них твердженням, з урахуванням вимог законодавства та інших наявних у справі доказів, та визнав недоведеним факт накладення земельної ділянки, наданої ОК "ГБК "Довга Нива" за оспорюваним рішенням, на земельну ділянку, яка перебуває у постійному користуванні позивача.

Водночас не приймаються Судом до уваги і посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 906/603/18, оскільки судові рішення у цій справі були прийняті за інших, ніж у цій справі (№ 909/1067/19) обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, і за іншими поданими сторонами та оцінених судами доказами, залежно від яких (обставин і доказів) й прийнято судове рішення, тобто зазначені справи і ця справа, в якій подано касаційну скаргу, є відмінними за істотними правовими ознаками; аналіз висновків, зроблених судом апеляційної інстанції у постанові в справі, в якій подано касаційну скаргу, виходячи із встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи та підстав для відмови у позові, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у зазначеній постанові Верховного Суду, тому підстав для врахування висновків, викладених у цій постанові, у наведеному випадку немає.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Водночас слід зважати і на те, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Зважаючи на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції з цієї підстави.

4.5. Крім того, як уже зазначалося, як на підставу касаційного оскарження скаржник також послався на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права (пункт 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України - недослідження судом зібраних у справі доказів).

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судом апеляційної інстанції зібраних у справі доказів за умови необґрунтованості підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, саме тільки посилання скаржника на те, що господарський суд не в повному обсязі дослідив докази та не з`ясував дійсні обставини справи, без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів судове рішення. До того ж, зазначаючи про порушення судом апеляційної інстанції норм права, скаржник насправді фактично вдається до заперечення обставин, встановлених цим судом, та повторної оцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника про неповне дослідження судом зібраних у справі доказів за умови відсутності підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5. Висновки Верховного Суду та розподіл судових витрат

5.1. Відповідно до положень статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

5.2. Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги не знайшли підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін.

5.3. Судовий збір відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Обслуговуючого кооперативу "Гаражно-будівельний кооператив № 16 в м. Івано-Франківську" залишити без задоволення.

Постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.02.2022 у справі № 909/1067/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак