Постанова

від 06.07.2022 по справі 140/13065/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2022 рокуЛьвівСправа № 140/13065/21 пров. № А/857/6280/22

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіОнишкевича Т.В.,

суддівСеника Р.П., Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Цуманської селищної ради Луцького району Волинської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Волинська обласна рада про визнання протиправним та скасування рішення,

суддя у І інстанціїДимарчук Т.М.,

час ухвалення рішенняне зазначено,

місце ухвалення рішенням. Луцьк,

дата складення повного тексту рішення 18 лютого 2022 року,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися до суду з адміністративним позовом, у якому просили визнати протиправним та скасувати рішення Цуманської селищної ради Луцького району Волинської області (далі Селищна рада) №10/2 від 22 жовтня 2021 року «Про передачу майна».

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2022 року у справі № 140/13065/21, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, у задоволенні позову було відмовлено.

При цьому суд першої інстанції виходив із того, що у позові не обґрунтовано того, яким чином оскаржуване рішення відповідача впливає чи може вплинути на конкретні матеріальні чи нематеріальні блага позивачів, які не зазначають який саме конкретно-визначений їх інтерес порушено та в чому він полягає. Оскаржуване рішення жодним чином не впливає на права чи обов`язки позивачів, не спричиняє негативного впливу на право розпорядження позивачів своїм майном і вони не зазнали ніякої реальної шкоди. Тому підстав для задоволення позову немає.

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити його позовні вимоги.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не розглядав питання законності оскаржуваного рішення.

Наполягає на тому, що безоплатно відчужене за спірним рішенням майно, балансова вартість якого складала понад 18 000 000 грн, мало працювати на інтерес територіальної громади, жителями якої є позивачі.

Вважає, що відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі Закон № 280/97-ВР) люди, які проживають на території територіальної громади, вправі розраховувати на одержання доходів внаслідок відчуження комунального майна, які мали бути зараховані до місцевого бюджету і могли бути спрямованими на покращення їх життя. Тому інтерес позивачів у даній справі є очевидним і має підлягати захисту у судовому порядку.

Єдиним легітимним механізмом скасування незаконного рішення органу місцевого самоврядування з підстав їхньої невідповідності Конституції або законам України є подання позову до суду жителями відповідної територіальної громади. Тому рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим.

У відзиві на апеляційну скаргу Селищна рада просила залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 без задоволення.

Звертає увагу апеляційного суду на те, що незалежно від вартості майна Селищна рада, як орган місцевого самоврядування, вправі розпоряджатись спірним майном. Спосіб/порядок відчуження такого майна, ефективність розпорядження майном та доцільність визначаються місцевою радою. Приймаючи оскаржуване рішення, відповідач діяв в інтересах громади.

Передане у спільну власність територіальних громад майно перебуває у складі єдиного майнового комплексу Комунального підприємства «Санаторій матері і дитини «Пролісок», засновником якого є Волинська обласна рада (далі Облрада). Вказане підприємство сплачує до місцевого бюджету податки, а також продовжує задовольняти потреби як жителів громади, так і всієї області та України.

При цьому стверджує, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес і суд першої інстанції слушно відзначив, що зі змісту позову не вбачається яким чином оскаржуване рішення впливає чи може вплинути на конкретні матеріальні чи нематеріальні блага позивачів.

У письмових поясненнях апеляційному суду Облрада просила у задоволенні вимог апелянта відмовити. Стверджує, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати), зазвичай, індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Звертає увагу на те, що майно, передане з комунальної власності Селищної ради у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст Волинської області з моменту його створення (будівництва) та придбання ніколи не використовувалось самостійно відповідачем (після завершення децентралізації) та Грем`яченською сільською радою (до моменту завершення децентралізації) і стало результатом реалізації проекту РВU/0484/11 «Розвиток співробітництва в галузі санаторно-курортного туризму на польсько-українському прикордонні», сторонами якого виступали Волинська обласна рада, як Бенефіціар (Головний партнер), Гміна Біща (Партнер 1), Грем`ячепська сільська рада (Партнер 2) та Громадська Організація «Волинське Товариство Вчених і Інноваторів» (партнер 3).

Передане майно знаходиться на території Комунального підприємства «Санаторій матері і дитини «Пролісок», засновником якого є Облрада. Водолікувальний корпус та термальний басейн під`єднані до комунікацій, мереж Комунального підприємства «Санаторій матері і дитини «Пролісок» та ним постійно використовувалось та використовується.

Територіальна громада Цуманської селищної ради, у тому числі позивачі, жодним чином не позбавлені та не обмежені в праві користування зазначеним майном.

Щодо наповнення місцевого бюджету зазначає, що майно ніколи не використовувалось відповідачем, на наповнюваність місцевого бюджету прийняття рішення Селищною радою та передача майна жодним чином не вплине. Сплату податків до місцевого бюджету здійснює комунальне підприємство, яке зареєстроване на території Цуманської селищної територіальної громади та забезпечує робочими місцями місцеве населення.

Оспорюване рішення №10/2 від 22 жовтня 2021 року прийняте Селищною радою в межах своїх повноважень відкритим поіменним голосуванням більшістю депутатів від загального складу ради з дотриманням вимог статті 59 Закону № 280/97-ВР.

На теперішній час оскаржуване рішення реалізоване у повній мірі, приймання-передача майна завершена, речові права власності на майно, що підлягає реєстрації, зареєстровані. Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 22 жовтня 2021 року Селищна рада, керуючись статтями 26, 59 Закону № 280/97-ВР, ухвалила рішення № 10/2 «Про передачу майна», яким вирішила:

1. Передати з комунальної власності Цуманської селищної ради Луцького району Волинської області у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст області в особі Волинської обласної ради будівлі у с. Грем`яче Луцького району Волинської області: водолікувального корпусу на вул. Грушевського, 101; громадського будинку (термального басейну) на вул. Грушевського, 101а, та матеріальні активи (згідно з додатком), створені за результатами реалізації проекту PBU/0484/11 «Розвиток співробітництва в галузі санаторно-курортного туризму на польсько-українському прикордонні», а також земельні ділянки: площею 0,1 га (кадастровий номер: 0721881300:04:000:0891), площею 0,2589 га (кадастровий номер: 0721881300:01:001:0537), розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

2. Цуманському селищному голові Анатолію Дорошуку та голові Волинської обласної ради Григорію Недопаду забезпечити передачу майна, зазначеного у пункті 1 рішення, у встановленому законом порядку, та в місячний термін підписати акти приймания-передачі (а.с.19).

Мешканці смт. Цумань Луцького району Волинської області ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до адміністративного суду із позовом, що розглядається, вважаючи вказане рішення органу місцевого самоврядування протиправним.

При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

На підставі аналізу матеріалів справи та позицій сторін, викладених у заявах по суті справи, апеляційний суд дійшов переконання, що на стадії апеляційного перегляду суть публічно-правового спору, що розглядається, насамперед зводиться до перевірки висновку суду першої інстанції про те, що у позивачів у зв`язку із прийняттям оспорюваного ними рішення органу місцевого самоврядування не виникло право на звернення до суду у зв`язку із відсутністю порушення таким їх прав або законних інтересів.

Із цього приводу суд апеляційної інстанції зазначає таке.

За частиною 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частини 3 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 роз`яснив, що в аспекті конституційного звернення положення частини 2 статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному. Реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України у рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що:

а) виходить за межі змісту суб`єктивного права;

б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони;

в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб;

г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права;

д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом;

є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. <...> поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» має один і той же зміст.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Відповідно до частини 2 статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Отже, процесуальний закон вимагає, щоб у позовній заяві про оскарження нормативно-правового акта позивач, з-поміж іншого, обґрунтував свою належність до суб`єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт. Таке ж правило має застосовуватись і до оскарження правових актів індивідуальної дії.

Звертаючись до суду з позовом щодо законності правового акта суб`єкта владних повноважень індивідуального характеру позивач також повинен пояснити які правові наслідки безпосередньо для нього породжує оскаржене рішення суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, слід погодитися із судом першої інстанції у тому, що позивач має довести те, що він має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу з боку суб`єкта владних повноважень.

На думку апеляційного суду, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що сам факт проживання позивачів на території Цуманської селищної ради Луцького району Волинської області не свідчить про порушення оскаржуваним рішенням відповідача їх інтересів щодо економічного добробуту, здоров`я, соціальних інтересів та спільних інтересів територіальних громад сіл, селищ та міст.

Водночас апеляційний суд погоджується із судом першої інстанції у тому, що викладені у позові доводи не дають можливості встановити яким чином оскаржуване рішення відповідача впливає чи може вплинути безпосередньо на права чи обов`язки позивачів, порушити їх охоронюваний законом інтерес, а отже на явність у зв`язку із цим достатньої підстави для відмови у задоволенні позову.

Підсумовуючи викладене, на думку апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2022 року у справі № 140/13065/21 без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Р. П. Сеник Н. М. Судова-Хомюк