Постанова

від 06.07.2022 по справі 640/17415/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2022 року

м. Київ

справа №640/17415/19

адміністративне провадження № К/9901/19649/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Гімона М.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у м.Києві на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2020 року у справі №640/17415/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Контролпей Україна" до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «КОНТРОЛПЕЙ УКРАЇНА» з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення 10 червня 2019 року №07562615140103;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення 10 червня 2019 року №0757261514103;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення 10 червня 2019 року №07582615140103.

В обґрунтування позову зазначено, що контролюючим органом протиправно винесено оскаржувані податкові повідомлення рішення, посилаючись на наявність вироку стосовно контрагента позивача, яким встановлено не причетність до ведення господарської діяльності. Вважає, що ним було надано до перевірки усі необхідні документи господарських операцій з контрагентом, відтак підстави для винесення оскаржених податкових рішень відсутні.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що податкові накладні, надані позивачем до перевірки по взаємовідносинах з ТОВ «КОМПАНІЯ РЕСТАЙЛ» дефектні та складені з порушенням чинного законодавства, а також не підтверджують господарські операції позивача з його контрагентом. Також суд послався на вирок Вишгородського районного суду Київської області від 6 квітня 2018 року у справі №363/4995/17 (кримінальне провадження №42015000000002519 від 16 листопада 2015 року), відповідно до якого ОСОБА_1 (керівника ТОВ "КОМПАНІЯ РЕСТАЙЛ") було визнано винною у скоєнні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205-1 КК України.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2020 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КОНТРОЛПЕЙ УКРАЇНА" задоволено. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2019 року скасовано та прийнято нове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю "КОНТРОЛПЕЙ УКРАЇНА" задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 10 червня 2019 року №07562615140103, №0757261514103, №07582615140103.

Задоволення позову суд апеляційної інстанцій мотивував тим, що відповідачем не надано будь-яких належних доказів, які взято до уваги як підтвердження відсутності факту реальності господарських операцій, вчинених позивачем з контрагентами. Також зазначив, що наявність вироку у кримінальній справі щодо контрагента позивача не є належним доказом порушення позивачем податкового законодавства.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2020 року залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Підставою касаційного оскарження судового рішення у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадках, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Обґрунтовуючи довід про наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідач посилається на неврахування судом апеляційної інстанції практики Верховного Суду, викладеної у постановах від 27 березня 2012 року у справі №21-737во10, від 22 вересня 2015 року у справі №21-1359а15, від 22 листопада 2016 року у справі №826/11397/14, від 19 лютого 2019 року у справі №826/11252/16.

Верховний Суд, обговоривши доводи касаційної скарги, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі Наказу Головного управління ДФС у м. Києві «Про проведення документальної позапланової перевірки ТОВ «КОНТРОЛПЕЙ УКРАЇНА» від 19 квітня 2019 року №4855, відповідно до пп. 78.1.4 п. 78.1 статті 78, статті 79 Податкового кодексу України проведена позапланова невиїзна документальна перевірка Позивача з питань дотримання податкового законодавства у взаємовідносинах з ТОВ «КОМПАНІЯ РЕСТАЙЛ» (раніше - ТОВ «АККОРДА») за квітень - грудень 2016 року.

За результатами проведеної перевірки складено Акт від 10 травня 2019 року № 284/26-15-14-01-03/33781566 , яким встановлено порушення Позивачем:

1) п. 44.1 статті 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 статті 134. п. 135.1 статті 135 ПК України, статті 4, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV, пп. 2.1 і 2.2 Наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» від 24 травня 1995 року №88. зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 5 червня 1995 року за №168/704, п. 6, п. 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року №318, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств на загальну суму 226 219 грн, у тому числі по періодах: за 2016 рік у сумі 226 219 грн;

2) п. 198.1, п. 198.3. п. 198.6 статті 198 ПК України в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 772 889 грн, у тому числі по періодах: за квітень 2016 року на суму 82 591 грн, за травень 2016 року на суму 81216 грн, за червень 2016 року на суму 82 055 грн, за липень 2016 року на суму 86 688 грн, за серпень 2016 року на суму 84 039 грн, за вересень 2016 року на суму 80 536 грн, за жовтень 2016 року на суму 86 666 грн, за листопад 2016 року на суму 109 497 грн за грудень 2016 року на суму 79 601 грн;

3) п. 44.1, п. 44.2, п. 44.6 статті 44, п. 85.2 статті 85 ПК України, а саме не надано платником податків представникам ГУ ДФС у м. Києві оригіналів документів (крім документів, отриманих з Єдиного реєстру податкових накладних) чи їх копій при здійсненні податкового контролю.

За результатами розгляду заперечень ГУ ДФС у м. Києві прийнято рішення про залишення висновків Акту без змін, а заперечення ТОВ «КОНТРОЛПЕЙ УКРАЇНА» без задоволення.

На основі висновків, викладених в Акті, ГУ ДФС у м. Києві винесено спірні податкові повідомлення-рішення від 10 червня 2019 року №07562615140103, №0757261514103 та №07582615140103.

В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 14.1.36 статті 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - це діяльність особи, пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, надання послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з п. 44.1 статті 44 Податкового кодексу для цілей оподаткування платники податків обов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, то визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно п. 44.6 статті 44 Податкового кодексу, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такої о ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Відповідно до п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів.

Приписами статті 198 Податкового кодексу визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін. визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих сплачених) платником податку за ставкою встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з; придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у меж ах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку і придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служ би суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу визначено, що на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєструвати її в ЄРПН.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Нормами частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні та зведені облікові документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис" ( 852-15 ), або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, податкові накладні відноситься до первинних документів, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік, за умови їх належного оформлення.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З системного аналізу вищенаведених правових норм вбачається, що правові наслідки у виді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту настають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування об`єкту оподаткування податком на прибуток та витрат.

Предметом судового дослідження судами попередніх інстанцій було встановлення фактів реальності господарських відносин між позивачем із його контрагентом ТОВ «Компанія Рестайл» на підставі первинних документів, які надавались під час перевірки та суду.

Судами встановлено, що між ТОВ «КОНТРОЛПЕЙ УКРАЇНА» та ТОВ «РЕАЛ-КОНТАКТ» було укладено Договір суборенди від 1 серпня 2014 року №ОТ 1121, відповідно до якого, позивачем прийнято у оренду приміщення для господарської діяльності, що підтверджується актами прийому-передачі приміщення.

В подальшому, договором від 30 листопада 2014 року про внесення змін до договору суборенди №ОТ 1121 від 1 серпня 2014 року змінено сторону у зобов`язанні - надавачем послуг оренди встановлено ТОВ «АККОРДА» (яке надалі було перейменоване в ТОВ «КОМПАНІЯ РЕСТАЙЛ»).

Право Орендаря на передачу Приміщення в суборенду передбачено умовами укладеного з Орендодавцем Договору оренди. Власником нежитлового приміщення є ТОВ «Укропткульттовари», юридична особа, що зареєстрована і діє за законодавством України.

Крім того, судами встановлено, що 15 січня 2016 року між сторонами також був підписаний Договір суборенди для розміщення спеціальних конструкцій №ДСР 152, згідно якого суборендар 3 лютого 2016 року отримав і 31 грудня 2016 року повернув відповідні площі згідно з актами приймання і повернення площ.

11 лютого 2016 року між сторонами також був підписаний ще один Договір № 1860/1 про надання послуг по догляду за рослинами.

Відповідно до Угоди від 31 жовтня 2016 року про розірвання Договору суборенди №ОТ 1121 від 1 серпня 2014 року Суборендарем 31 грудня 2016 року припинено господарські відносини з суборенди, сервісних та інших послуг, зазначені документи підписані уповноваженими представниками сторін. Передача приміщення в суборенду і повернення оформлювались актами прийому-передачі.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем підтверджено реальність здійснення господарських операцій з його контрагентами. А також звернув увагу на те, що наявність вироку у кримінальній справі щодо контрагента позивача не є неналежним доказом порушення позивачем податкового законодавства.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано відхилив посилання контролюючого органу на вирок Вишгородського районною суду Київської області від 6 квітня 2018 року у справі №363/4995/17 (кримінальне проваджений №42015000000002519 від 16 листопада 2015 року), відповідно до якого ОСОБА_1 (керівника ТОВ "КОМПАНІЯ РЕСТАЙЛ") було визнано винною у скоєнні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205-1 КК України, а саме в пособництві у підробленні документів, які подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи або фізичної особи-підприємця, тобто внесення в документи, що відповідно до закону подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи чи фізичної особи-підприємця, завідомо неправдивих відомостей, а також умисному поданні для проведення такої реєстрації документів, які містять завідомо неправдиві відомості.

Даний вирок не стосується обставин укладення правочинів між позивачем з його контрагентом, оскільки такі обставини не досліджувались під час розгляду справи по обвинуваченню винних у вчиненні кримінального правопорушення.

Варто зазначити і про те, що вказаним вироком суду керівника ТОВ "КОМПАНІЯ РЕСТАЙЛ" було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 статті 205-1 Кримінального кодексу України (підроблення документів, які подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи та фізичних осіб - підприємців), а не статтею 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво, тобто створення або придбання суб`єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона).

За наведених обставин, суд касаційної інстанції погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, що вирок Вишгородського районною суду Київської області від 6 квітня 2018 року у кримінальній справі №363/4995/17 не є належним доказом недійсності правочину.

Верховний Суд зазначає, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Так, підставою для відкриття провадження у цій справі слугували посилання скаржника на приписи пункту 1 частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, за якими підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках - якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Обґрунтовуючи довід про наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, позивач посилається на неврахування судом апеляційної інстанції практики Верховного Суду, викладеної у постановах від 27 березня 2012 року у справі №21-737во10, від 22 вересня 2015 року у справі №21-1359а15, від 22 листопада 2016 року у справі №826/11397/14, від 19 лютого 2019 року у справі №826/11252/16.

Суд зазначає, що подібність правовідносин визначається їх змістом (правами і обов`язками суб`єктів правовідносин). У свою чергу, зміст правовідносин визначається юридичним фактом (юридичним складом) або подією, які в силу закону, породжують права та обов`язки особи (суб`єкта правовідношення).

Посилання скаржника в касаційній скарзі на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 27 березня 2012 року у справі №21-737во10, від 22 вересня 2015 року у справі №21-1359а15, від 22 листопада 2016 року у справі №826/11397/14, від 19 лютого 2019 року у справі №826/11252/16, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки обставини у цій справі є відмінними зі спірними.

Суд зазначає, що позиція Суду не стосується порядку застосування певних норм права, а є висновком за результатом оцінки наданих учасниками справи доказів та установлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

Отже, переглянувши судове рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права. Висновки суду апеляційної інстанції є результатом оцінки наявних у його розпорядженні доказів. Суд касаційної інстанції не може не погодитись із ними, оскільки така оцінка судом здійснена з дотриманням вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування всіх обстави справи на підставі належних та допустимих доказів. При цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, скаржником не зазначено.

Відтак, доводи касаційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального права.

За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, прийнято обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2020 року у справі №640/17415/19 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва М.М. Гімон