Постанова

від 05.07.2022 по справі 753/806/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2022року місто Київ.

Справа 753/806/19

Апеляційне провадження № 22-ц/824/6011/2022

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Судді-доповідача: Желепи О.В.,

суддів: Кравець В.А., Стрижеуса А.М.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 жовтня 2021 року (ухвалене в складі судді Колесника О.М.,інформація щодо дати складання повного тексту рішення відсутня)

усправі за позовом Гаражно-будівельного кооперативу №2 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості зі сплати компенсаційних витрат кооперативу,-

встановив:

У січні 2019 року Гаражно-будівельний кооператив №2 (далі - ГБК№2 ) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та з урахуванням заяви про зміни підстав позову та заяви про збільшення розміру позовних вимог просив стягнути з відповідача заборгованість за несплачені компенсації витрат кооперативу з 01 червня 2017 року по 01 листопада 2019 року з урахуванням інфляційного нарахування та 3% річних у розмірі 57439 грн 80 к, а також судові витрати, які складаються з судового збору 1921 грн та витрат на правничу допомогу.

Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_2 є власником гаражних боксів № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 , що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та отримує послуги від ГБК№2 по утриманню та обслуговуванню вказаних гаражних боксів.

Вказує, що відповідач не є членом ГБК№2, тому згідно п. 5.14 Статуту кооперативу зобов`язана вносити плату з компенсації витрат кооперативу. Розмір заборгованості відповідача становить 57439 грн 80к.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 19 жовтня 2021 року позов ГБК№2 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за несплачену компенсацію витрат кооперативу - задовлено.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ГБК №2 57 439 грн 80 к. в рахунок стягнення заборгованості за несплачену компенсацію витрат кооперативу з урахування інфляційних втрат та 3%- річних, 1921 грн. судового збору, 5 063 грн 28 к. витрат на правничу допомогу, а всього 64 424 грн 08 к.

Не погодившись з таким рішенням суду представник відповідача подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення частково та ухвалити у відповідній частині нове рішення.

Посилавсяна те, що оскаружуване рішення є незаконне, постановлене з порушеннями норм процесуального права та за невідповідності висновків суду обставинам справи, що призвело до ухвалення необгрунтованого і незаконного рішення суду.

Суд не врахував, що ОСОБА_2 у 2010 та 2011 роках подавала заяви на вступ у члени ГБК №2 відповідно до статуту товариства, що діяв з 07 червня 2002 року по 10 травня 2016 року та надавала копії договір дарування від 16 березня 2010 року на гаражний бокс № НОМЕР_2 та від 07 квітня 2010 року на гаражний бокс № НОМЕР_1 , тому вважає, що відповідач була членом ГБК №2 з квітня 2010 року, проте суд першої інстанції на вказане уваги не звернув.

Також, вважає, що до ОСОБА_2 , як члена кооперативу, не застосовується можливість стягнення коштів у п`ятикратному розмірі від розміру членських внесків, затверджених загальними зборами (зборами уповноважених) членів кооперативу для членів ГБК №2. Тому вважає, що стягнутий судом розмір заборгованості є необґрунтованим.

При цьому, скаржник визнає заборгованість по членським внескам в загальній сумі 5377 грн 55 к. за період з 01 червня 2017 року по листопад 2018 року, без урахування індексу інфляції та 3% річних.

Крім того, вказує, що судом не встановлено правовий статус Шевчука А.В. , який представляв інтереси позивача та чи має він статус адвоката. Вважає, що витрати позивача в сумі 5063 грн 28 к. сплачені на користь ТОВ «Київський центр права» за договором про надання правничих послуг № 19 не можуть бути компенсовані за рахунок відповідача.

Ухвалами від 03 лютого 2022 року Київським апеляційним судом апеляційну скаргу представника відповідача залишено без руху для надання суду апеляційну скаргу в новій редакції та оформлену відповідно до вимог ст.356 ЦПК України, для доплати суми судового збору, а також для подачі належним чином оформленої заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначеннм причин для поновлення строку та з проханням про поновленням такого строку.

17 лютого 2022 року скаржником виконано вимоги ухвал Київського апеляційного суду.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 17 лютого 2022 року поновлено строк на апеляційне оскарження судового рішення, відкрито апеляційне провадження та надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

23 червня 2022 року ухвалою Київського апеляційного суду закінчено проведення підготовчих дій. Призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач своїм правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції вважав встановленою обставину обов`язку відповідача вносити за утримання гаражів, які перебувають в її власності компенсаційні витрати на підставі п. 5.14 Статуту кооперативу.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦПК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_2 є власником гаражних боксів № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 , що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 на підставі договорів дарування від 16 березня 2010 року та 07 квтіня 2010 року (а.с.97-98, том 1).

Обслуговування та утримання вказаних гаражних боксів на підставі рішення Виконкому Дарницької ради народних депутатів м. Києва №501 від 14 червня 1963 року, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Волго-Донська, 61 здійснює ГБК №2, указана обставина не заперечується сторонами, тому не підлягає доказуванню.

Позивач звертаючись із даним позовом до суду вказує, що ОСОБА_2 не є членом ГБК №2, в свою чергу сторона відповідача вказує, що ОСОБА_2 неодноразово у 2010-2011 роках подавались заяви на вступ у члени кооперативу, тому вважають що остання з 2010 року є членом ГБК №2.

Колегія суддів вважає зазначити наступне.

Згідно п. 16 Статуту ГБК №2, прийнятого загальними зборами членами гаражно-будівельного кооперативу 07 червня 2002 році, протокол № 1, зареєстрований Дарницькою РДА у м. Києві 29 вересня 2003 року, реєстраційний № 032, прийом до членів кооперативу здійснюється правлінням кооперативу за заявою вступаючого, з послідуючим затвердженням загальними зборами (зборами уповноважених) членів кооператива (а.с. 167-171, том 1).

Стороною відповідача на підтвердження своїх доводів щодо того, що ОСОБА_2 з 2010 року є членом ГБК №2 надано заяву від 26 березня 2010 року (а.с. 99, том1).

Проте, дана заява не є доказом того, що ОСОБА_2 є членом ГБК №2, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що правлінням кооперативу прийнято відповідне рішення , яке затверджено загальними зборами (зборами уповноважених) членів кооперативу.

Тому, відсутні підстави вважати доведеною обставини, що ОСОБА_2 є членом ГБК №2 з 2010 року.

Крім того, позивач вказував, що ОСОБА_2 зверталась до кооперативу у 2017 році із заявою, датованою 06 липня 2011 року, про прийняття її у члени ГБК №2 (а.с. 127, том 1).

Відповідно до п.5.3 Статуту ГБК№2, затвердженого зборами уповноважених ГБК № 2, протокол №1 від 11 травня 2016 року, для вступу до кооперативу необхідно: подати заяву на ім`я Голови Кооперативу з проханням про прийняття в члени Кооперативу. В заяві обов`язково зазначається прізвище, ім`я та по-батькові, місце та дата народження, серія та номер паспорта, ким і коли він виданий, місце постійного проживання, реєстрації, номер телефону (домашнього, мобільного) та зобов`язанням про виконання вимог Статуту Кооперативу.

Згідно протоколу №6 зборів правління ГБК №2 від 10 травня 2017 року, розглядаючи заяву від 25 червня 2011 року ОСОБА_2 про вступ в члени кооперативу правлінням не прийнято відповідачку в члени кооперативу, у зв`язку з відсутністю документів про право власності попереднього власника та дозволу на будівництво на території ГБК №2 вказаній в заяві гаражного боксу № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 (а.с. 123-124, том 1).

Колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_2 не оспорювала вказане рішення зборів правління.

Отже, враховуючи вищевикладене колегія суддів встановила, що районний суд вірно встановив обставину, що ОСОБА_2 не є членом ГБК №2. Доводи апеляційної скарги таких висновків не спростовують.

Згідно п.5.14 Статуту ГБК№2, затвердженого зборами уповноважених ГБК № 2, протокол №1 від 11 травня 2016 року, особи які відмовились від вступу до членів кооперативу, або були виключені із членів кооперативу, зобов`язані щомісячно компенсувати витрати кооперативу за користування землею, зберіганню та утриманню гаража, надання експлуатаційних послуг, послуг охорони та інше у п`ятикратному розмірі від розміру членських внесків, затверджених загальними зборами (зборами уповноважених) членів кооперативу для членів ГБК №2 та обов`язково виконувати вимоги даного статуту, з такою особою можуть бути укладені цивільно-правові договори на такі витрати.

Згідно протоколу № 4 загальних зборів ГБК № 2 від 04 травня 2017 року прийнято рішення встановити розмір членських внесків 2 грн 50 к. з 1 м2 з 01 червня 2017 року (а.с. 181- 189 том 1).

Відповідно до протоколу № 2 загальних зборів ГБК № 2 від 24 лютого 2018 року прийнято рішення затвердити членські внески з 01 березня 2018 року у розмірі 3 грн за 1 м2, а з 01 червня 2018 року 4 грн за 1 м2 (а.с. 190-194 том 1).

Отже, отримуючи послуги з утримання та обслуговування гаражних боксів з 01 червня 2017 року по 01 листопад 2019 року, відповідач не сплачує витрати кооперативу на утримання майна позивача, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка згідно наявного в матеріалах справи розрахунку, який перевірено апеляційним судом, становить 52 83 грн 75 к., інфляційні втрати в розмірі 3 679 грн 77 к. та 3% річних в розмірі 1 676 грн 28 к.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що матеріали справи не містять доказів, які б спростовували заявлену позивачем заборгованість, тому посилання апеляційної скарги на те, що заборгованість відповідача складає 5377 грн 55 к. за період з 01 червня 2017 року по листопад 2018 року, без урахування індексу інфляції є необґрунтованими. При цьому слід зазначити, що відповідач, проводячи такий розрахунок виходила з тарифів, які діють для членів ГБК.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог є законним та обґрунтованим, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.ч.1,2 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не єобов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч.ч.1,2,3 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Апеляційним судом не може прийматись до уваги надані скаржником разом із апеляційною скаргою: договір дарування гаражного боксу від 16 березня 2010 року, список членів кооперативу на 12 січня 2011 року, список членів кооперативу на 01 січня 2013 року, витяг із статуту кооперативу від 07 червня 2002 року, довідка № 5 від 13 лютого 2019 року, розрахунок заборгованості по сплаті членських внесків, оскільки клопотання про приєднання нових доказів скаржником не заявлено, доказів неможливості подання даних документів до суду першої інстанції стороною відповідача не було надано.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу суд першої інстанції керувався положеннями ч.ч.1,3 ст.133, ч.1,2 ст.137 ЦПК України та вважав, що оскільки позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення то вимоги щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу також підлягають до задоволення.

Проте колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду з огляду на таке.

Згідно ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно ч.3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Отже закон чітко дає визначення, що витрати пов`язані з правничою допомогою можуть стягуватись з учасника справа, якщо такі послуги надавались особою, яка має статус адвоката.

З матеріалів справи вбачається, що Шевчук А.В. на підставі довіреності виданої ГБК № 2 подав позовну заяву та представляв інтереси позивача у суді першої інстанції (а.с. 32, 113,153, том 1). Також, інтереси позивача представляв Білоног О.О. на підставі довіреності виданої ГБК № 2 05 березня 2021 року (а.с. 163, 220 том 1).

Матеріали справи не містять доказів того, що Шевчук А.В. та Білоног О.О. мають статус адвокатів, а тому судом безпідставно застосовано положення ч.1,2 ст.137 ЦПК України.

Звертаючись до суду із клопотанням про стягнення з відповідача судових витрат на підготовку до розгляду та розгляду справи в суді, задля забезпечення захисту власних законних прав та інтересів позивача, необхідності звернення до фахівців у галузі права, а саме до ТОВ «Київський центр права», представник позивача керувався положенням п.4 ч.3 ст.133 ЦПК України (а.с. 215-219, том 1).

Згідно п.4 ч.3 ст.133 ЦПК України, до витрат пов`язаних з розглядом справи належать витрати пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Колегія суддів вважає, що оскільки законодавцем врегульовано у ст.137 ЦПК України питання щодо витрат пов`язаних з правничою допомогою, то до таких витрат не може застосовуватись положення п.4 ч.3 ст.133 ЦПК України.

Тому колегія суддів встановила, що рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні вимог про стягнення з відповідача судових витрат на підготовку до розгляду та розгляду справи в суді.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про часткове задолення апеляційної скарги та скасування рішення суду в частині стягнення витрат на правничу допомогу.

Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (248100 грн); справи незначної складності є малозначними справами.

Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа незначної складності, то вона відноситься до малозначних справ.

В зв`язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 жовтня 2021 року - скасувати в частині стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 5063 грн 28 к. та ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні заяви позивача про стягнення витрат на правову допомогу відмовити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України.

Суддя-доповідач О.В. Желепа

Судді В.А. Кравець

А.М.Стрижеус