Постанова

від 06.07.2022 по справі 922/3712/21

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2022 року м. Харків Справа № 922/3712/21

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Склярук О.І., суддя Гетьман Р.А. , суддя Сгара Е.В.,

розглянувши апеляційну скаргу позивача, за вх. №3786 Х/1 на рішення господарського суду Харківської області від 15.11.21 (повний текст складено 19.11.21, суддя Байбак О.І.) у справі № 922/3712/21

за позовом Комунального підприємства "Харківські теплові мережі", м.Харків,

до ТОВ "Альянс", м.Харків,

про стягнення 46 232, 86 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Харківської області від 15.11.21 у справі №922/3712/21 у задоволені позову про стягнення заборгованості у сумі 41691, 03 грн., 3% річних у сумі 5591, 04 грн. та інфляційних у сумі 13986, 15 грн. було відмовлено.

Позивач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржене судове рішення повністю та ухвалити нове, яким задовольнити позов в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що оскаржене судове рішення було прийняте в результаті неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи. Крім того скаржник посилається на те, що судом неправомірно застосовано строки позовної давності до частини його позовних вимог та не враховано положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)». На думку апелянта, строки позовної давності були продовжені на строк дії оголошеного карантину, а відтак місцевим судом було неправомірно відхиллено визнані законними позовні вимоги з лютого 2017 р. по серпень 2018 року.

Апелянт також переконаний, що місцевим судом помилково було визнано відсутність заборгованості в сумі 8490, 87 грн. за період з січня 2021 року по квітень 2021 року.

Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.12.21 справу було передано на розгляд колегії суддів: головуючий суддя Склярук О.І., суддя Ільїн О.В.,суддя Гетьман Р.А.

Розглянувши матеріали справи та апеляційної скарги,відповідно до статті 262 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 14.12.2021 відкрила апеляційне провадження у справі.

Заперечень проти відкриття апеляційного провадження на час постановлення ухвали від учасників справи не надійшло.

Учасникам справи запропоновано подати до суду відзив на апеляційну скаргу та ухвалено розглядати справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-1Х, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України , відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України».

Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» № 133/2022 від 14.03.2022 частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24лютого 2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 1202-1Х, та продовжено строк дії воєнного стану.

У зв`язку з чим, розгляд справи № 922/3712/21, у визначені Господарським процесуальним кодексом України строки, не відбувся.

В подальшому, у зв`язку з відпусткою судді Ільїна О.В. розпорядженням керівника апарату суду було призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, за наслідками якого визначено колегію суддів у складі головуючий: суддя Склярук О.І., суддя Сгара Е.В.,суддя Гетьман Р.А. (протокол автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.06.22 )

Відповідачем у встановлений судом процесуальний строк було надано відзив на апеляційну скаргу. Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідач вважає законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу позивача немотивованою та такою, що суперечить нормам чинного законодавства.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Стаття 270 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог ст.282Господарського процесуального кодексу України, зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.01.2005 між позивачем, як енергопостачальною організацією, та відповідачем, як споживачем, укладено договір про постачання теплової енергії № 13167 (далі за текстом договір; а. с. 7-9, т, с. 1 ), за умовами якого енергопостачальна організація бере на себе зобов`язання постачати відповідачу, як споживачеві, теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 6.2 договору розрахунковим періодом є календарний місяць, по результатам якого підписується акт звірки відпустки-отримання теплової енергії та розрахунків за її використання (в 2-х примірниках).

Згідно з умовами п. п. 6.3-6.6 договору споживач за 3 дні до початку розрахункового періоду сплачує енергопостачальній організації вартість, зазначеної в додатку 1 до договору кількості

теплової енергії, що є і заявкою на наступний розрахунковий період, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок розрахункового періоду.

Якщо споживач розраховується за показниками приладів обліку:

-при перевищенні фактичного використання теплової енергії понад заявлену та сплачену до початку розрахункового періоду, це перевищення окремо сплачується споживачем не пізніше 25-го числа поточного місяця;

-у випадку, коли фактичне використання теплової енергії нижче від заявленого та сплаченого до початку розрахункового періоду,залишок (сальдо) розрахунків визначається за фактичними показниками приладів обліку.

Споживачі, що не мають приладів обліку, кількість фактично спожитої теплової енергії визначають згідно з договірними навантаженнями з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових мереж енергопостачальної організації та кількості годин (діб) роботи теплоспоживального обладнання споживача в розрахунковому періоді. Різниця між заявленою та фактично спожитою тепловою енергією сплачується споживачем не пізніше, як в термін 5 банківських днів з часу отримання рахунку на оплату. При несплаті споживачем, за отриману теплову енергію, в указаний термін відпуск теплової енергії споживачу здійснюється на умовах товарного кредиту.

Відсоток за товарний кредит встановлюється в розмірі 1,5облікової ставки НБУ.

Згідно з п. п. 10.1, 10.3-10.4 договору останній набуває чинності з дня його підписання та діє до 31 грудня 2005 року. Припинення дії договору не звільняє споживача від обов`язку повної оплати на умовах договору за фактично спожиту теплову енергію.

Договір вважається пролонгований на кожний наступний рік, якщо за місць до закінчення строку його дії про припинення дії договору не буде письмово заявлено однією із сторін.

Матеріали справи також свідчать про те, що в період опалювальних сезонів 2016-2017, 2017-2018, 2018-2019, 2019-2020,2020-2021 років, які розпочато на підставі розпоряджень Харківського міського голови № 70/1 від 13.10.2016, 14/1 від 03.04.2017, №66/1 від09.10.2018, № 15/1 від 08.04.2019, № 44/1 від 07.10.2019, № 17/1 від06.04.2020, №65/1 від 13.10.2020, № 14/1 від 12.04.2021 позивач на підставі зазначених розпоряджень та умов укладеного з відповідачем договору здійснював постачання теплової енергії до нежитлових приміщень житлового будинку за адресами: м. Харків, вул.Чернишевська, буд. 97, пр.-т Московський, буд. 40/42, пл. Рози Люксембург, буд .10, про що, зокрема, свідчать залучені до матеріалів справи щорічні акти підключення / відключення споживача, складені протягом вказаних вище опалювальних сезонів (а. с. 23-40, 145-160т.с. 1).

Оскільки приміщення відповідача обладнані приладами обліку теплової енергії, тому розрахунок вартості спожитої відповідачем теплової енергії на потреби опалення здійснювався позивачем на підставі їх показань.

З метою оплати наданих послуг теплопостачання позивач у період опалювальних сезонів 2016-2017, 2017-2018, 2018-2019, 2019-2020, 2020-2021 років направляв на адресу відповідача відповідні рахунки-фактури та акти звіряння (а. с. 62-94, 169-192т.с. 1).

Проте, як зазначав позивач, за спожиту теплову енергію протягом опалювальних сезонів 2018-2019, 2019-2020, 2020-2021 відповідач розраховувався лише частково, у зв`язку з чим, його борг за період надання послуг становить 41691,03 грн.

З матеріалів справа також вбачається, що протягом 2018-2021 років відповідач сплачував на користь позивача вартість спожитої теплової енергії згідно з платіжними дорученнями № 183 від 31.05.2021, № 107 від 28.03.2019, № 69 від28.02.2019, № 70 від 28.02.2019, № 420 від 27.12.2019, № 179 від28.05.2021, № 169 від 27.05.2021, № 182 від 31.05.2021, № 178 від28.05.2021, № 181 від 31.05.2021, № 180 від 28.05.2021, № 184 від31.05.2021, № 168 від 27.05.2021 та № 331 від 22.09.2021, що підтверджується матеріалами справи.

З посиланням на вказані платіжні документи відповідач стверджував, що він не має заборгованості за спожиті послуги, а навпаки за спірний період має переплату в сумі 10880,43 грн.

Крім того, відповідач просив господарський суд застосувати до спірних правовідносин щодо сплати боргу за спожиту теплоенергію до вересня 2018 року наслідки спливу строку позовної давності.

Обставини щодо стягнення боргу в сумі 41691,03 грн. стали підставами для звернення позивача до господарського суду з позовом у даній справі.

Крім того, у зв`язку з простроченням відповідачем взятих на себе зобов`язань, позивач на підставі умов договору та відповідних вимог чинного законодавства нарахував до стягнення з відповідача5591,04 грн. 3% річних та 13986,15 грн. інфляційних за період прострочення платежів з 15.04.2017 по 31.08.2021 (враховуючи заяву про збільшення позовних вимог).

Рішенням господарського суду по справі було відмовлено у задоволенні позову на підставі застосування судом першої інстанції строків позовної давності, щодо стягнення з відповідача заборгованості за період: з лютого 2017 року по серпень 2018 р., а в іншій частині - у зв`язку з недоведеністю порушення відповідачем умов договору.

Судова колегія частково не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

За приписами статті 11 Цивільного кодексу України, статті 174 Господарського кодексу України,зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона(боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони(кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до положень статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст.530ЦК України).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», комунальні послуги це результат господарської діяльності,спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи в забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

За змістом статті 20 цього ж закону, до обов`язків споживача належить, зокрема, оплата житлово-комунальних послуг у строки,встановлені договором або законом.

Факт належного виконання позивачем своїх зобов`язань за договором щодо постачання тепло енергії відповідачу в період з лютого 2017 року по квітень 2021 року підтверджується матеріалами справи, та відповідачем жодним чином не спростовується.

Як було констатовано судом першої інстанції, відповідач мав заборгованість зі сплати вартості спожитої теплової енергії за період з лютого 2017 року по вересень 2018 року.

Про те, оскільки відповідачем у своїх запереченнях було заявлено про застосування до спірних правовідносин щодо стягнення боргу за вище зазначений період наслідки спливу строку позовної давності, судом першої інстанції було застосовано наслідки спливу строку позовної давності.

З тексту рішення вбачається, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог з посиланням на те, що заборгованість яка виникла до 01.01.2018 р. не підлягає стягненню у зв`язку зі спливом строку позовної давності та недоведеністю позивачем порушення умов договору з боку відповідача за період з вересня 2018 по квітень 2021 р.

Про те такий висновок частково є невірним з огляду на наступне.

Згідно з ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність, це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістом ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Таким чином, у вирішенні господарських спорів, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Тобто, перш ніж застосовувати наслідки спливу позовної давності, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду.

У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Згідно з п. 1, 5 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання.

Судова колегія зауважує, що в даному випадку, строк оплати відповідачем вартості послуг теплопостачання визначено п. 6.3.-6.5 договору № 13167 від 01.01.2005, а саме: споживач за 3 дні до початку розрахункового періоду сплачує енергопостачальній організації вартість, зазначеної в додатку 1 до договору кількості теплової енергії, що є і заявкою на наступний розрахунковий період, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок розрахункового періоду; якщо споживач розраховується за показниками приладів обліку: -при перевищенні фактичного використання теплової енергії понад заявлену та сплачену до початку розрахункового періоду, це перевищення окремо сплачується споживачем не пізніше 25-го числа поточного місяця.

Матеріали справи містять відомості обліку споживання теплової енергії та рахунки за період лютий 2017 року - вересень 2018 року, які позивач направляв відповідачу на оплату послуг, наданих протягом цього періоду. Зазначені рахунки повинні бути сплачені відповідачем до 25 числа місяця наступного за місяцем надання послуг.

Натомість, позивач звернувся до суду з позовом у даній справі лише 14.09.2021, тобто як було зазначено місцевим судом, з пропуском строку позовної давності щодо вимог про стягнення боргу за послуги теплопостачання надані по серпень 2018 року.

Втім колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було невірно застосовано строки позовної давності до частини позовних вимог та не було враховано положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Відповідно до статті 5 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19)» розділ І Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України було доповнено статтею 12 наступного змісту: Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 №211, карантин встановлено з 12 березня 2020 року та було неодноразово продовжено.

Отже, у спірних правовідносинах строк позовної давності щодо вимог про стягнення боргу за послуги теплопостачання надані з березня 2017 року по серпень 2018 року, в силу п. 12 Розділу Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України на момент подання позову не сплив та продовжується на строк дії карантину, а отже судом першої інстанції було не вірно застосовано норми права.

Враховуючи наведене, апеляційний суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за період:з березня 2017 року по серпень 2018 року.

Що стосується розміру цієї заборгованості, то вона судом першої інстанції не встановлювалася.

Судова колегія не погоджується зі ствердженням заявника апеляційної скарги про те, що рішенням по справі підтверджена наявність заборгованості відповідача зі сплати вартості спожитої теплової енергії станом на 01.09.2018 р. в сумі 33 200 грн 16 коп .

Це твердження спростовується текстом самого рішення, в якому лише зазначено, що згідно здійсненого позивачем розрахунку ( а.с. 215-217) значна частина заборгованості щодо якої виник спір виникла у відповідача за період споживання по серпень 2018 року ( борг на 01.09.2018 року становить 51608,82 грн.)

Як свідчить текст рішення, суд першої інстанції взагалі не перевіряв розмір заборгованості яка виникла у період з лютого 2017 р. по вересень 2018 р. пославшись лише, що ця заборгованість виникла поза межами строку позовної давності, та відмовив у її стягненні.

Судова колегія дослідивши матеріали справи встановила наступне.

Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості ( а.с.215-217, т.с.1) , відповідачем було отримано від позивача теплову енергію у період з жовтня 2016 р. по грудень 2016 р. на суму 19440,23 грн , з яких було сплачено 11 990,59 грн.

За період з січня 2017 р. по грудень 2017 р. відповідачем було отримано теплову енергію на суму 45 060,28 грн. За цей період відповідачем було сплачено 24 275, 73 грн.

З розрахунку також вбачається, що частина коштів, отриманих позивачем від відповідача протягом 2017 року у розмірі 7 449,54 грн була спрямована позивачем на погашення заборгованості, яка існувала станом на грудень 2016 року. Про те, з таким зарахуванням неможливо погодитися, оскільки в призначенні платежу відповідач чітко зазначив «за т/е за 2017 р.».

З розрахунку також вбачається, що у період з лютого 2017 р ( оскільки саме з цього періоду позивач просить стягнути заборгованість за отриману відповідачем теплову енергію) по 01.09.2018 р. відповідачем було отримана теплову енергію на суму 71 631грн 14 коп, у тому числі:

з лютого по грудень 2017 р. на суму 33 929 грн 58 коп;

з січня 2918 р. по 01 вересня 2018 р. на суму 37 701 грн 58 коп.

Відповідачем було сплачено за період з лютого 2017 по 01.09.2018 р. 38602 грн 97 коп. у тому числі:

за період з лютого 2017 р. по грудень 2017 р. 24 275 грн 73 коп.

за період з січня 2018 р. по 01 вересня 2018 р. 14 327 грн 24 коп.

Судовою колегією також було встановлено, що позивач, отримані від відповідача кошти у сумі 20012 грн 71 коп, які надійшли у лютому, березні, квітні, травні 2017 р. та січні 2018 р. частково спрямував на погашення заборгованості, яка виникла у січні 2017 р. та складала 11130 грн 70 коп.; оплату залишку заборгованості, яка існувала станом на 31 грудня 2016 р. та складала 7 449 грн 64 коп та 1432 грн 37 коп було спрямовано на оплату поставленої теплової енергії у лютому 2017 р.

У зв`язку з чим, за розрахунками позивача, у відповідача існує заборгованість з оплати отриманої теплової енергії саме з лютого 2017 р.

Відповідач, в свою чергу, вважає такі дії неправомірними та наполягає, що кошти, які надійшли за платіжними дорученнями у лютому, березні, квітні, травні 2017 р. та січні 2018 р. повинні були спрямовані на погашення вартості теплової енергії, отриманої відповідачем у ці місяці, оскільки умовами договору не передбачено право позивача самостійно змінювати призначення платежу.

Судова колегія частково погоджується з таким твердженням відповідача, а саме щодо неправомірного спрямування позивачем коштів у сумі 7 449 грн 64 коп на погашення заборгованості за 2016 р., оскільки у платіжних дорученнях чітко зазначено призначення платежу (за теплову енергію за 2017)

В той же час, таке формулювання у платіжних дорученнях призначення платежу як «за теплову енергію за 2017 р.» без зазначення конкретного місяця, надавала право позивачу спрямувати отримані кошти на оплату заборгованості, яка виникла саме у 2017 році. При цьому призначення платежу не змінювалося.

З огляду на наведене, судова колегія приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджено відсутність заборгованості відповідача перед позивачем за отриману ним теплову енергію у січні 2017 р на суму 11130 грн 70 коп, у лютому 2017 р. на суму 8436 грн 89 коп та за березень 2017 р. у сумі 445 грн 12 коп. оскільки вартість теплової енергії у ці місяці була сплачена відповідачем платіжними дорученнями від лютого, березня, квітня, травня 2017 р. та платіжними дорученнями від 31.01.2018 р. на загальну суму 20012 грн. 71 коп.

Судом першої інстанції також було встановлено, що платіжними дорученнями від 31.10.2018 р. на суму 119 грн 20 коп та від 31.10.2018 р. на суму 7 113 грн 64 коп відповідач сплатив послуги, які було надано до вересня 2018 р. , у зв`язку з чим, суд їх не враховував в якості доказів оплати заборгованості саме у період з 01 вересня 2018 по квітень 2021.

Проте, зазначені платіжні доручення було враховано позивачем у його розрахунку як сплата за отриману теплову енергію за жовтень 2018 р.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що платіжними дорученнями від 31.10.2018 р. на суму 119 грн 20 коп та від 31.10.2018 р. на суму 7 113,64 коп відповідач сплатив послуги, які було надано до вересня 2018 р, а тому вони повинні бути враховані при розрахунку боргу, який виник до 01 вересня 2018 р.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за отриману ним теплову енергію у період: лютий 2017р по 01 вересня 2018 р. складала 36 926 грн 34 коп ( з врахуванням оплати за платіжними дорученнями від 31.10.2018 р.), а не 51 698 грн 82 коп, як зазначено у розрахунку позивача.

Судова колегія також приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджено повну сплату відповідачем вартості отриманої ним теплової енергії у січні 2017 р, у лютому 2017 р. та часткову сплату вартості отриманої теплової енергії у березні 2017 на суму 445 грн 12 коп.

Крім того, судом першої інстанції було встановлено, що позивачем у період з вересня 2018 по квітень 2021 р. надано відповідачу послуги з постачання теплової енергії у сумі 95595 грн 50 коп.

Відповідачем було сплачено за цей період 98 280 грн 25 коп, що підтверджується копіями платіжних доручень, які знаходяться в матеріалах справи.

Таким чином, матеріалами справи доведено відсутність заборгованості у період з вересня 2018 року по квітень 2021 р. та наявна переплата у цій період у сумі 2 684 грн 75 коп.

Як убачається з тексту позовної заяви, з урахуванням збільшення позовних вимог, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість яка виникла за період: лютий 2017 р. по квітень 2021 р.в сумі 41 691 грн 03 коп.

Оскільки матеріалами справи підтверджено наявність заборгованості у розмірі 36 926 грн 34 коп з оплати теплової енергії, яку отримав відповідач з січня 2017 по 01 вересень 2018 р, відсутність заборгованості з оплати теплової енергії яку він отримав у період з 01 вересня 2018 по квітень 2021 р. та наявності переплати за цей період у розмірі 2 684 грн 75 коп , то позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 41 691 грн 03 коп підлягають задоволенню частково, тільки на суму 34 241 грн 59 коп., оскільки судом апеляційної інстанції встановлено наявність боргу відповідача перед позивачем лише у період з березня 2017 по вересень 2018 р., а висновок суду першої інстанції про неможливість стягнення цієї заборгованості у зв`язку зі спливом строку позовної давності є безпідставними з огляду на продовження строку позовної давності на підставі статті 5 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19)», якою розділ І Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України було доповнено статтею 12 наступного змісту: Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Посилання відповідача у відзиві на апеляційну скаргу, що суми, які він перераховував у певні місяці повинні бути зараховані в погашення боргу саме за цей місяць, оскільки оплата відбувається на підставі рахунків та актів за конкретний місяць, Судовою колегією не можуть бути взяти до уваги, оскільки платіжні доручення не містять посилання на конкретний місяць за який відбувається оплата. Крім того, перераховані суми взагалі не збігаються з сумою, яка підлягала оплаті у конкретний місяць.

Відповідач не довів належними та допустимими доказами, що у період з січня 2017 по вересень 2018 р. ним у повному обсязі виконувалися умови договору щодо повної оплати отриманої теплової енергії.

Судова колегія не погоджується зі ствердженням відповідача про наявність підстав для повернення судом першої інстанції без розгляду збільшення позовних вимог, які було викладено позивачем у відповіді на відзив.

Проаналізувавши текст відповіді на відзив, судова колегія приходить до висновку, що вона фактично є заявою про збільшення позовних вимог в частині розміру трьох відсотків річних та збитків від інфляції.

Зазначена заява була зроблена у відповідності до приписів ст.ст. 42, 162, 164 Господарського процесуального кодексу України та прийнята судом до розгляду ухвалою від 25.10.2021 р.

Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судова колегія дослідивши поданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних ( а.с.214-219 т.с.1) прийшла до висновку, що розмір заборгованості, визначений у розрахунку на яку позивач нарахував 3 % річних та індекс інфляції, не підтверджується матеріалами, оскільки зокрема, він не враховує відсутність боргу за лютий 2017 р., часткову сплату заборгованості у березні 2017 р., наявність платіжних доручень від 31.10.2018 , якими частково була сплачена заборгованість, яка виникла до 01 вересня 2018 р., тощо.

За таких обставин, позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача трьох відсотків річних у сумі 5591 грн 04 коп та збитків від інфляції у сумі 13986 грн 15 коп не підлягають задоволенню у зв`язку з їх недоведеністю.

Відповідно до умов статті 277 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування рішення є, зокрема, неправильне застосуванням судом норм матеріального права.

В даному випадку, судом першої інстанції було не правильно застосовано норми Цивільного кодексу України, які регулюють позовну давність.

З огляду на наведене, оскаржуване рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову щодо стягнення боргу у сумі 41691, 03 грн., 3% річних у сумі 5591, 04 грн. та інфляційних у сумі 13986, 15 грн. за період прострочення платежів з 15.04.2017 по 31.08.2021 підлягає скасуванню через неправильне застосування норм матеріального права.

Відтак доводи скаржника щодо неправомірного застосування строків позовної давності до частини його позовних вимог та неврахування положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» є обґрунтованими та визнаються апеляційним судом такими, що знайшли своє підтвердження при апеляційному перегляді рішення суду у цій справі,а отже апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду першої інстанції скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України»; вказав, що згідно з його усталеною практикою,яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Названий Суд також зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України).

За приписами ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги розподіляються між сторонами пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 276, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ

1.Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Харківськітеплові мережі» м.Харків, на рішення Господарського суду Харківської області від 15.11.2021 у справі №922/3712/21 задовольнити частково.

2.Рішення Господарського суду Харківської області від 15.11.2021 у справі №922/3712/21 скасувати.

3.Прийняти нове рішення у справі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс» (61017, м.Харків, пров. Динамічний, буд. 6; код ЄДРПОУ 31046925) на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» (61037, м. Харків, вул.Мефодіївська, буд. 11; код ЄДРПОУ 31557119) борг за послуги теплопостачання надані по серпень 2018 року у сумі 34241,59 грн.

У задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовити.

4.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс» (61017, м.Харків, пров. Динамічний, буд. 6; код ЄДРПОУ 31046925) на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» (61037, м. Харків, вул.Мефодіївська, буд. 11; код ЄДРПОУ 31557119) судового збору за подання позову у сумі 1268,65 грн.

5.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс» (61017, м.Харків, пров. Динамічний, буд. 6; код ЄДРПОУ 31046925) на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» (61037, м. Харків, вул.Мефодіївська, буд. 11; код ЄДРПОУ 31557119) судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 1902,99 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили здня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 -289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя О.І. Склярук

Суддя Р.А. Гетьман

Суддя Е.В. Сгара