Постанова

від 05.07.2022 по справі 761/15434/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 761/15434/18 Головуючий у І інстанції Савицький О.А.

Провадження №22-ц/824/4704/2022 Головуючий у 2 інстанції ТаргонійД.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 липня 2022 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Таргоній Д.О.,

суддів: Голуб С.А., Писаної Т.О.,

за участі секретаря Тимошевської С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника товариства з обмеженою відповідальністю «Золоті Ворота» - Щербаня Дмитра Миколайовича на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Золоті Ворота», ОСОБА_2 про виділ та звернення стягнення на частку у статутному капіталі товариства,

УСТАНОВИВ:

у квітні 2018 рокуОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ТОВ «Золоті Ворота», ОСОБА_2 про виділ частки майна товариства, пропорційної частці учасника товариства у статутному капіталі, та звернення на неї стягнення.

В обґрунтування позову зазначила, що ухвалою Кагарлицького районного суду Київської області від 30.03.2016 р. по справі №368/1416/15-ц було визнано мирову угоду між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , відповідно до якої ОСОБА_2 визнавсвої зобов`язання по сплаті суми боргу перед ОСОБА_1 в розмірі 7 793 622, 00 грн., а також зобов`язався сплатити суму понесених ОСОБА_1 судових витрат у розмірі 3 654,00 грн., а всього на загальну суму 7 797 276, 00 грн.

У зв`язку із невиконання відповідачем своїм зобов`язань, встановлених вищенаведеною ухвалою, 27.12.2016 р. позивачка звернулася до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області щодо примусового виконання ухвали Кагарлицького районного суду Київської області від 30.03.2016 р. по справі №368/1416/15-ц.

Разом з тим, позивачка вказує на неможливість примусового виконання ухвали Кагарлицького районного суду Київської області від 30.03.2016 р. по справі №368/1416/15-ц у зв`язку з недостатністю майна боржника та ухилення ним від виконання власних зобов`язань.

За вказаних обставин, а також посилаючись на те, що відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_2 є учасником та директором ТОВ «Золоті Ворота» (ідентифікаційний код юридичної особи: 21455733), де володіє частиною статутного фонду у розмірі 180 000 (сто вісімдесят тисяч) грн., що відповідає 50% статутного фонду Товариства, позивачка просила суд виділитичастину майна ТОВ «Золоті Ворота» пропорційно частці його учасника ОСОБА_2 , що становить 50 % статутного капіталу Товариства, та звернути стягнення на вказану частку статутного капіталу Товариства в межах непогашених боргових зобов`язань перед ОСОБА_1 у сумі 6 993 414,10 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 13 грудня 2021 року позов задоволено. Виділеночастину майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Золоті Ворота» пропорційно частці його учасника ОСОБА_2 , що становить 50 % статутного капіталу Товариства.Звернуто стягнення на частину майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Золоті Ворота» пропорційну частці його учасника ОСОБА_2 , що становить 50 % статутного капіталу Товариства в межах непогашених боргових зобов`язань перед ОСОБА_1 у сумі 6 993 414 грн. 10 коп.Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1800 грн. 00 коп.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ТОВ «Золоті ворота» - адвокат Щербань Д.М. звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповноту з`ясування обставин, які мають значення по справі, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

В доводах апеляційної скарги, зокрема, зазначив, що ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції залишив поза увагою, що звернення до суду із позовом про виділ та стягнення частки майна товариства, яка пропорційна розміру частки в статутному капіталі, допускається виключно після пред`явлення кредиторами письмової вимоги до товариства та формування балансу, для визначення розміру майна товариства, яке еквівалентне частці боржника у статутному капіталі, як імперативно передбачено положеннями статті 57 Закону України «Про господарські товариства».

Однак, позивач ОСОБА_1 не пред`являла ніяких вимог до ТОВ «Золоті ворота» про виділ та передачу (виплату) майном чи грошима частки боржника ОСОБА_2 у статутному капіталі Товариства. Таким чином, позов був пред`явлений передчасно, а права позивача не порушуються, у зв`язку із чим предмет спору відсутній.

Судом не взято до уваги відсутність в матеріалах справи балансу товариства чи іншого документу, підтверджуючого розмір коштів або майна, які підлягають виплаті позивачу.

Крім того, судом першої інстанції не надано належної оцінки доводам відповідача про не доведення позивачем факту повної неплатоспроможності ОСОБА_2 , яка є обов`язковою умовою для звернення стягнення на частку в статутному капіталі Товариства. Документом, який міг би підтвердити відсутність майна боржника, є постанова державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувану з підстав, визначених п. 2 ч. 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Без уваги суду також залишились факти порушення прав інших кредиторів боржника ОСОБА_2 .

Апелянт також зазначає, що вирішуючи спір, суд першої інстанції не врахував, що наразі порядок звернення стягнення на частку у статутному капіталі товариства у судовому порядку не здійснюється, адже норми статті 149 ЦК України та статті 57 Закону України «Про господарські товариства» втратили чинність, а чинний наразі порядок реалізації частки встановлений ст. 53-1 Закону України «Про виконавче провадження», а також положеннями статті 22 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та передбачає примусову реалізацію частки виключно в рамках виконавчого провадження через торги з наступним розділом коштів між стягувачами.

Відзивів на апеляційну скаргу в порядку, передбаченому статтею 360 ЦПК України, до суду апеляційної інстанції не надійшло.

Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні представник відповідача ТОВ «Золоті ворота» - адвокат Коротюк М.Г. підтримав апеляційну скаргу, посилаючись на викладені в ній доводи. Просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Також, представник відповідача підтримав подане раніше в письмовому вигляді клопотання щодо скасування заходів забезпечення позову. Зокрема, просив суд апеляційної інстанції, в разі задоволення апеляційної скарги, одночасно прийняти процесуальне рішення про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 20 серпня 2019 року.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Сєрєбрєніков Д.В. в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване. Зазначив, що не отримував копії апеляційної скарги у зв`язку із чим був позбавлений можливості підготувати та направити до суду відзив на апеляційну скаргу в порядку статті 360 ЦПК України. Посилаючись на зазначені обставини, просив відкласти розгляд справи, видати йому копію апеляційної скарги та надати строк для підготовки відзиву.

З`ясувавши думку представника ТОВ «Золоті ворота» - адвоката Коротюка М.Г., який заперечував щодо задоволення заявленого клопотання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи з огляду на наступне.

Апеляційне провадження у даній справі відкрито ухвалою Київського апеляційного суду від 16 лютого 2022 року та визначено строк до 02.03.2022 року для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Копії ухвали суду про відкриття апеляційного провадження разом із копіями апеляційної скарги з додатками було направлено судом на адреси інших учасників справи та отримано позивачем ОСОБА_1 23.02.2022 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (том 3 а.с. 103).

У строк, визначений ухвалою Київського апеляційного суду від 16.02.2022 року, позивачем не було подано відзиву на апеляційну скаргу. Жодних заяв, клопотань про продовження вказаного строку із зазначенням поважності причин його пропуску ні позивачем, ні його представником до 06.07.2022 року не заявлялось.

З огляду на вказане, колегія суддів не вбачає поважних причин для пропуску позивачем строку на подачу відзиву, а також підстав для відкладення розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся, про причини своєї неявки суд апеляційної інстанції не повідомив.

Керуючись положеннями частини 2 статті 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за відсутності відповідача ОСОБА_2 , належним чином повідомленого про розгляд справи.

Відповідно до положень частин 1,2 статті 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що обставини, на які посилається позивач в обґрунтування заявленого позову, знайшли своє підтвердження в судовому засіданні та ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками не погоджується.

Так, з матеріалів справи вбачається, ухвалою Кагарлицького районного суду Київської області від 30.03.2016 р. по справі №368/1416/15-ц було визнано мирову угоду між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , відповідно до якої ОСОБА_2 визнає свої зобов`язання по сплаті суми боргу перед ОСОБА_1 , який становить 7 793 622,00 грн., а також зобов`язується сплатити суму понесених ОСОБА_1 судових витрат у розмірі 3654,00 грн., а всього на загальну суму 7 797 276,00 грн.

На виконання вказаної ухвали суду, 28.12.2016 р. державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області було відкрито виконавче провадження № 53212793.

У виконавчому провадженні державним виконавцем з метою виявлення у боржника майна, на яке можливо звернути стягнення в рахунок погашення заборгованості, були вжиті заходи, передбачені Законом України «Про виконавчу службу».

Згідно з відповіддю Головного управління Держпраці у Київській області, великотоннажних та інших технологічних транспортних засобів, зареєстрованих за ОСОБА_2 , не значиться.

Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Перепелиці А.В. від 05.12.2017 року накладено арешт на грошові кошти, що містяться на рахунках, в тому числі карткових та вкладних (депозитних) рахунках, як в національній валюті та к і в іноземній, які належать ОСОБА_2 .

З матеріалів справи вбачається, що в ході виконавчого провадження 04.10.2018 року державним виконавцем виявлено та примусово стягнуто на користь стягувача ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 162 258,40 грн.

Встановлено також, що незважаючи на неодноразові виклики державного виконавця, ОСОБА_2 жодного разу не з`явився до державного виконавця, про що свідчать копії матеріалів виконавчого провадження, наявні в матеріалах справи.

Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_2 є учасником та директором ТОВ «Золоті Ворота» (ідентифікаційний код юридичної особи: 21455733), де він володіє частиною статутного фонду у розмірі 180 000,00 грн., що відповідає 50% статутного фонду Товариства. Статутний фонд даного товариства складає 360 000,00 грн. Іншою половиною статутного фонду Товариства володіє ОСОБА_4 (дружина відповідача ОСОБА_2 )

Крім того, відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Товариство з обмеженою відповідальністю «Золоті Ворота» володіє нежилими приміщеннями з №1 по №12, підвал з №1 по №4, 1-й поверх (гр. пр. №1) (в літ. А) загальною площею 183,7 кв.м., що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 .

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вважав встановленим факт недостатності у відповідача ОСОБА_2 майна для задоволення вимог позивача, що на переконання суду підтверджується відповідями Регіонального сервісного центру МВС у Київській області, ДФС України, Пенсійного фонду України. При цьому, суд також взяв до уваги відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження того, що у ОСОБА_2 є інше майно, ніж частка у статутному капіталі товариства.

Колегія суддів апеляційного суду із такими висновками не погоджується.

Так, відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закону), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Положеннями статті 18 вказаного Закону, державні виконавці зобов`язані вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Для реалізації визначених Законом обов`язків державні виконавці наділені цілим рядом прав, в тому числі здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та у порядку, які встановлені виконавчим документом та вимогами Закону.

Стаття 36 Закону України «Про виконавче провадження» надає державному виконавцю повноваження здійснювати заходи розшуку майна боржникашляхом подання запитів до відповідних органів, установ або проведення перевірки інформації про майно чи доходи боржника, що міститься в базах даних і реєстрах, та перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) або його місцезнаходження.

У разі відсутності майна боржника, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, виконавчий документ повертається стягувачу (п. 2 частини 1 статті 37 Закону).

Аналіз вказаних положень Закону дозволяє дійти висновку про те, що після того, як державним виконавцем буде проведено усі можливі заходи у розшуку майна, а в ході їх проведення не буде виявлено майна божника на яке можливо звернути стягнення, державний виконавець повертає виконавчий документ стягувану.

З матеріалів даної справи вбачається, що в рамках зведеного виконавчого провадження ВП №63446999, де ОСОБА_2 є боржником, а ОСОБА_1 - стягувачем, державним виконавцем не виносилась постанова про повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених п. 2 частини 1 статті 37 Закону.

Таким чином, висновки суду першої інстанції про встановлення факту недостатності у відповідача ОСОБА_2 майна для задоволення вимог позивача не відповідають обставинам справи.

Крім того, колегія суддів апеляційного суду вважає обґрунтованими доводи апелянта щодо неправильного застосування судом першої інстанції положень статті 149 ЦК України та статті 57 Закону України «Про господарські товариства».

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 149 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) і статті 57 Закону України «Про господарські товариства» звернення стягнення на частину майна товариства з обмеженою відповідальністю, пропорційну частці учасника товариства у статутному капіталі, за його особистими боргами допускається лише у разі недостатності у нього іншого майна для задоволення вимог кредиторів. Кредитори такого учасника мають право вимагати від товариства виплати вартості частини майна товариства, пропорційної частці боржника у статутному капіталі товариства, або виділу відповідної частини майна для звернення на нього стягнення. Частина майна, що підлягає виділу, або обсяг коштів, що становлять її вартість, встановлюється згідно з балансом, який складається на дату пред`явлення вимог кредиторами. Звернення стягнення на всю частку учасника в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю припиняє його участь у товаристві.

У позовній заяві позивач ОСОБА_1 просила виділити частину майна ТОВ «Золоті Ворота» пропорційно частці його учасника ОСОБА_2 , що становить 50 % статутного капіталу Товариства, та звернути стягнення на вказану частку статутного капіталу Товариства в межах непогашених боргових зобов`язань на свою користь.

Водночас ОСОБА_1 не конкретизувала, частину якого саме майна товариства необхідно виділити їй для звернення стягнення.

Задовольняючи позов, суд першої інстанціїзазначив про виділення та звернення стягнення на частину майна ТОВ «Золоті Ворота», пропорційну частці його учасника ОСОБА_2 , що становить 50 відсотків статутного капіталу товариства, без зазначення виду та складу такого майна.

З таким висновком погодитись не можна.

Згідно з положеннями частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі й застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у справі№ 6-31цс14 про виділ частки майна товариства та звернення стягнення на неї Верховний Суд України висловив правову позицію щодо застосування статті 149 ЦК України: у господарському товаристві статутний капітал поділений на частки, а майно при виході учасника розподіляється між його членами пропорційно часткам у статному капіталі, тобто, виходячи з правовідносин спільної часткової власності з визначенням часток у порядку, визначеному законом і статутом товариства. Отже, за змістом зазначених норм права майно товариства може бути виділено пропорційно частці боржника в статутному капіталі або виплачена його вартість пропорційно частці боржника в статутному капіталі товариства на вимогу кредитора, у тому числі з огляду на положення статті 15 ЦК Українипред`явлено до суду. Разом із тим виплата вартості частки майна або виділення частки майна боржника, пропорційної частці боржника в статутному капіталі, повинні проходити з дотриманням положень закону та статуту товариства ( стаття 148 ЦК України).

У справі № 601/1722/14-ц Верховний Суд, застосовуючи положення статті 149 ЦК України і статті 57 Закону України «Про господарські товариства», погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які дійшли висновку про часткове задоволення позову, а саме виділили частину майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Магазин «Оріон», пропорційну частці його учасника, що становить 65 % статутного капіталу товариства, та звернули стягнення на частину майна ТОВ «Магазин «Оріон», пропорційну частці учасника у статутному капіталі товариства, що становить 65 %, вартістю згідно з балансом станом на дату пред`явлення вимог кредиторами 12 серпня 2014 року, за непогашеними борговими зобов`язаннями у зведеному виконавчому провадженні, що перебуває у відділі державної виконавчої служби Кременецького районного управління юстиції, про стягнення грошових коштів на користь держави, фізичних та юридичних осіб.

Отже, за змістом нормистатті 149 ЦК України та статті 57 Закону України «Про господарські товариства», які були чинними на час пред`явлення позову, позивач мав право у судовому порядку вимагати виділення йому частини конкретного майна товариства, пропорційної частці його учасника ОСОБА_2 , та звернути стягнення на відповідну частину конкретного майна товариства вартістю, згідно з балансом станом на дату пред`явлення вимог кредитором, за непогашеними борговими зобов`язаннями у виконавчому провадженні.

Проте ОСОБА_1 у позові не конкретизувала, частину якого саме майна товариства необхідно виділити їй для звернення стягнення.

По суті позовні вимоги зводилися до необхідності визначення ідеальної частки учасника ОСОБА_2 у майні товариства, що не відповідало нормам статті 149 ЦК України та статті 57 Закону України «Про господарські товариства».

Отже, позивач обрав спосіб захисту порушеного права, який не відповідає закону та не спрямований на вирішення по суті спору, що є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення та ухвалення нового рішення про відмову у позові.

Судом першої інстанції також не враховано, що на час ухвалення оскаржуваного рішення стаття 149 ЦК України була виключена, а Закон України «Про господарські товариства» втратив чинність у частині, що стосується товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю на підставіЗакону України від 06 лютого 2018 року № 2275-VIII «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (далі - Закон № 2275-VIII).

Законом № 2275-VIII по іншому врегульовано питання щодо звернення стягнення на частку учасника товариства.

Зокрема, відповідно до статті 22 Закону № 2275-VIII звернення стягнення на частку учасника товариства здійснюється на виконання виконавчого документа про стягнення з учасника грошових коштів або на підставі виконавчого документа про звернення стягнення на частку майнового поручителя, яка передана у заставу в забезпечення зобов`язання іншої особи. Виконавець повідомляє товариство про намір звернути стягнення на частку учасника товариства (боржника) та надсилає постанову про накладення арешту на частку. Товариство повинне протягом 30 днів з дня одержання такого повідомлення надати відомості, необхідні для розрахунку вартості частки боржника, відповідно до частини четвертої цієї статті. З дня одержання повідомлення, передбаченого частиною другою цієї статті, товариство зобов`язане надавати виконавцю та боржнику доступ до документів фінансової звітності, інших документів, необхідних для визначення вартості частки боржника. Протягом 15 днів з дня закінчення строку, визначеного частиною другою цієї статті, виконавець здійснює розрахунок вартості частки боржника, відповідно до частини восьмоїстатті 24 цього Закону, станом на день, що передував накладенню арешту на частку. Виконавець пропонує іншим учасникам товариства (крім тих, які письмово відмовилися від свого переважного права щодо частки) придбати частку відповідно до статті 20 цього Закону. Покупець повинен сплатити вартість частки протягом 10 днів з дня укладення договору купівлі-продажу. Виконавець передає частку покупцю протягом 10 днів з дня надходження оплати. Якщо оплата, передбачена частиною шостою цієї статті, не буде здійснена у встановлений строк, договір купівлі-продажу вважається розірваним. Якщо товариство не виконає обов`язків відповідно до частини другої чи третьої цієї статті, або учасники товариства не скористаються правом на придбання частки, або якщо договір купівлі-продажу вважатиметься розірваним відповідно до частини сьомої цієї статті, частка передається на реалізацію на аукціоні в загальному порядку.

Отже, за змістом зазначених правил законодавець визначив іншу процедуру звернення стягнення на частку учасника товариствана виконання виконавчого документа про стягнення з учасника грошових коштів, яка є відмінною від тієї, що була врегульована статті 149 ЦК України та статтею 57 Закону України «Про господарські товариства» у відповідній редакції.

Відповідно, суд першої інстанції, з огляду на обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, не мавпідстав для задоволення позову та неврахування норм права, які були чинними на час ухвалення оскаржуваногосудового рішення.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 22 вересня 2021 року по справі № 761/253555/16-ц.

За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Судовий збір, сплачений відповідачем при подачі апеляційної скарги підлягає стягненню з позивача за правилами ст. 141 ЦПК України.

Щодо заяви відповідача ТОВ «Золоті ворота» про скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 7 - 10 ст. 158 ЦПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення. У випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 20 серпня 2019 року задоволено заяву представника позивача ОСОБА_6 про забезпечення позову ОСОБА_1 та накладено арешт на нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення з № 1 по № 12 підвал з № 1 по № 4 1-й поверх (гр.пр. № 1) (в літ. А), загальною площею 138,7 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 653315280000, які належать на праві власності ТОВ «Золоті Ворота», ЄДРПОУ 21455733.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд, у відповідності до положень частини 9 статті 158 ЦПК України, приходить до висновку про задоволення заяви відповідача ТОВ «Золоті ворота» про скасування заходів забезпечення позову у даній справі, вжитих ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 20 серпня 2019 року.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 158, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю «Золоті Ворота» - Щербаня Дмитра Миколайовича - задовольнити.

Скасувати Шевченківського районного суду м. Києва від 13 грудня 2021 року та ухвалити у даній справі нове судове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Золоті Ворота», ОСОБА_2 про виділ та звернення стягнення на частку у статутному капіталітовариства - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Золоті Ворота»понесені останнім витрати на оплату судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 2700 (дві тисячі сімсот) гривень 00 коп.

Скасувати заходи забезпечення позову у вигляді арешту на нежитлові приміщення з № 1 по № 12 підвал з № 1 по № 4 1-й поверх (гр.пр. № 1) (в літ. А), загальною площею 138,7 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 653315280000, які належать на праві власності ТОВ «Золоті Ворота», ЄДРПОУ 21455733, вжиті ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 20 серпня 2019 року.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 08 липня 2022 року.

Суддя-доповідач Таргоній Д.О.

Судді: Голуб С.А.

Писана Т.О.