Рішення

від 10.07.2022 по справі 344/7032/21

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 344/7032/21

Провадження № 2/344/495/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2022 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

в складі: головуючої судді: Домбровської Г.В.

при секретарі c/з: Маланій Ю.А.,

за участі представника Позивача ОСОБА_1 , представників відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , Івано-Франківської міської ради про визнання незаконними та скасування рішень,скасування запису про державну реєстрацію земельної ділянки, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_4 (надалі «Позивач») звернулася до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_5 (надалі «Відповідач 1»), Івано-Франківської міської ради (надалі «Відповідач 2»), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила:

визнати незаконним та скасувати рішення Івано-Франківської міської ради від 07.03.2013 року 34 сесії 6-го демократичного скликання за №999-34 «Про передачу у власність та надання в користування громадянам земельних ділянок та внесення змін до рішень» в частині «Списку громадян, яким надається дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд», а саме в п. 10 списку, в якому ОСОБА_6 надано дозвіл на складання землевпорядної документації для приватизації земельної ділянки по АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0, 0568 га;

визнати незаконним та скасувати рішення Івано-Франківської міської ради від 19.06.2014 р. 45 сесії 6-го демократичного скликання Івано-Франківської міської ради № 1454-45 «Про передачу у власність та надання в користування громадянам земельних ділянок та внесення змін до рішень» в частині «Списку громадян, яким затверджуються проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передаються у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), а саме п. 5 списку, в якому ОСОБА_6 надано у власність в порядку приватизації земельної ділянки по АДРЕСА_1 , площею 0, 0568 га;

скасувати у Державному земельному кадастрі відомості про державну реєстрацію земельної ділянки, кадастровий номер 2610100000:14:002:0312, загальною площею 0,0568 га. за адресою, АДРЕСА_1 шляхом виключення земельної ділянки з відповідного кадастрового реєстру;

скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 14381613 від 11.07.2014 року та реєстраційний запис про право власності №6303715 від 09.07.2014 року на земельну ділянку, кадастровий номер 2610100000:14:002:0312, загальною площею 0,0568 га. що знаходиться за адресою, АДРЕСА_1 , яка зареєстрована за ОСОБА_6 ».

Позовні вимоги мотивовано тим, що Позивач ОСОБА_4 та покійний ОСОБА_6 (правонаступником якого є Відповідач 1 ОСОБА_5 ) є (був) співвласниками житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_2 (у частках 57/100 та 43/100 відповідно).

Рішенням суду від 14 серпня 1986 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про розподіл будинку було встановлено користування земельною ділянкою, і кожному з сторін визначено по 1/2, тобто по 5032 м2 кожному.

Незважаючи на вищевказане судове рішення, ОСОБА_6 , який володів 43/100 частинами будинку,в подальшому оформив право власності на землю на площу 0,0568 га.Тобто за рахунок земельної ділянки ОСОБА_4 (до якої в подальшому перейшло право власності на 57/100 будинковолодіння за договором дарування), ОСОБА_6 як власник 43/100 частин будинку, почав оформляти в свою власність землю за рахунок частини землі, що перебувала в користуванні ОСОБА_4 , та на якій знаходяться належні їй на праві приватної власності господарські споруди, що входять до складу даного будинковолодіння.

Оскаржуваними рішеннями Івано-Франківської міської ради у власність громадянина ОСОБА_6 , правонаступником якого є ОСОБА_5 , передано земельну ділянку, на частині якої знаходяться об`єкти нерухомого майна, що на праві приватної власності належать ОСОБА_4 .

Як зазначено в уточненій позовній заяві, ОСОБА_4 має зареєстроване право власності на земельну ділянку, на яку накладається частина земельної ділянки, яку успадковує Відповідач 1. Тобто, Позивач є на даний час володіючим власником, тобто має майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають їй (Позивачу) вільно його використовувати або розпоряджатися ним.

Представник Позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав, викладених в уточненій позовній заяві.

Відповідачем 1 ОСОБА_5 на адресу суду направлено Відзив на позов, а її представником Відзив на заяву про збільшення позовних вимог, у якому вони заперечили проти позовних вимог та просили відмовити в їх задоволенні.

У відзиві на позов ОСОБА_5 посилається на те, що судовий спір з приводу оскарження ОСОБА_4 виданого ОСОБА_6 свідоцтва про право власності на нерухоме майно (земельну ділянку) від 11.07.2014 року, який перебував у провадженні судів, завершився затвердженням Апеляційним судом Івано-Франківської області мирової угоди між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , а тому, на думку Відповідача 1, провадження у даній цивільній справі підлягає закриттю.

Крім того, на думку Відповідача 1, такої підстави, як затверджена мирова угода, не міститься в переліку підстав припинення права власності на земельну ділянку, визначених ст. 140 Земельного кодексу України.

У відзиві на заяву про збільшення позовних вимог представником Відповідача 1 зазначено про пропуск Позивачем строку звернення до суду з даним цивільним позовом, а також ненадання доказів на підтвердження факту чинення перешкод Позивачу саме Відповідачем 1 ОСОБА_5 .

В судовому засіданні представник Відповідача 1 проти позовних вимог заперечила та просила відмовити в ї задоволенні з викладених у відзивах підстав. Крім того, покликалась на відсутність у ОСОБА_5 матеріальних коштів, необхідних для виконання умов затвердженої її покійним чоловіком мирової угоди.

Відповідач 2 Івано-Франківська міська рада, правом на подання до суду відзиву на позов не скористався.

Представник Відповідача 2 в судовому засіданні проти позовних вимог заперечила, посилаючись на те, що при прийнятті оскаржуваних рішень Івано-Франківська міська рада, як орган місцевого самоврядування, діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначений чинним законодавством України.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, Судом встановлено наступне.

ОСОБА_4 є власником 57/100 житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.133). Підстава виникнення права власності Договір дарування частки житлового будинку від 12 серпня 2013 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_8 (а.с.132).

Відповідно до п.1 вищевказаного Договору дарування ОСОБА_9 безоплатно передав у власність ОСОБА_4 57/100 часток житлового будинку під номером АДРЕСА_2 , що складається з: однієї житлової кімнати, зазначеної в плані цифрами І-3; кухні, зазначеної цифрами І-2; коридора, зазначеного цифрами І-І; кладовки, зазначеної цифрами І-6; частини літньої кухні, зазначеної літерою «Б»; сараю, зазначеного літерою «Д» і колодязя.

Загальна площа житлового будинку 75,97 кв.м., житлова площа 53,12 кв.м.

Право власності на 57/100 було зареєстроване ОСОБА_4 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за №7829934 від 12.08.2013 року(а.с.133).

Інша частина будинковолодіння, а саме 43/100 частки належала ОСОБА_6 , у яку увійшла частина будинку, частина стайні, туалет та 1/2 частина огорожі, що підтверджується рішенням суду від 14 серпня 1986 року у справі №2-1077 (а.с.110), яким між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 було розділено будинковолодіння, що знаходиться в АДРЕСА_2 . ОСОБА_7 залишено на праві особистої власності: коридор, кладову, кухню 16,25 м.кв. та кімнату 20,84 м.кв., що складає 57/100 частини житлового будинку, частину стайні, частину літньої кухні, криницю, 1/2 частину огорожі, а за ОСОБА_6 залишено: веранду, кімнату 10,31 м.кв., кімнату 21,97 м.кв., що становить 43/100 частини будинку, частину стайні, туалет,1/2 частину огорожі. Встановлено сторонам порядок користування земельною ділянкою, кожному із них визначено по 1/2, тобто по 5032 м.кв.кожному.

Отже, вказаним судовим рішенням від 14 серпня 1986 року у справі №2-1077 (а.с.110) обидвом на той час співвласникам будинковолодіння було визначено по 1/2 частині земельної ділянки, тобто по 5032 м.кв. кожному.

Рішенням Івано-Франківської міської ради від 07.03.2013 року 34 сесії 6-го демократичного скликання №999-34 «Про передачу у власність та надання в користування громадянам земельних ділянок та внесення змін до рішень» (п. 10 списку-Додатку №2) ОСОБА_6 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд для приватизації земельної ділянки по АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0, 0568 га.

На підставі даного рішення ОСОБА_6 було виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_6 для будівництва та обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1 (а.с.111-123).

Рішенням Івано-Франківської міської ради від19.06.2014 р.№1454-45 «Про передачу у власність та надання в користування громадянам земельних ділянок та внесення змін до рішень» (п. 5 списку-Додатку №4) ОСОБА_6 надано у власність в порядку приватизації земельну ділянку по АДРЕСА_1 , площею 0,0568 га.

На підставі вищевказаного рішення Відповідача 2 в Державний земельний кадастр було внесено відомості про державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер 2610100000:14:002:0312, загальною площею 0,0568 га за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, державним реєстратором було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 14381613 від 11.07.2014 року та внесено до реєстру прав власності реєстраційний запис про право власності №6303715 від 09.07.2014 року на земельну ділянку кадастровий номер 2610100000:14:002:0312, загальною площею 0,0568 га за адресою: АДРЕСА_1 , яка зареєстрована за ОСОБА_6 .

Посилаючись на наявність на земельній ділянці кадастровий номер 2610100000:14:002:0312 об`єктів нерухомості, які на праві власності належать ОСОБА_4 , а також на те, що у площу земельної ділянки кадастровий номер 2610100000:14:002:0312, загальною площею 0,0568 га за адресою: АДРЕСА_1 , яка зареєстрована за ОСОБА_6 , включено частину земельної ділянки, яка на праві власності належить ОСОБА_4 (тобто відбулись накладки частини земельних ділянок), Позивач звернулася до суду з даним цивільним позовом про скасування рішень Івано-Франківської міської ради про надання ОСОБА_6 , правонаступником якого на даний час є ОСОБА_5 , дозволу на розробку проекту землеустрою, та про передачу у власність в порядку приватизації земельної ділянки, а також скасування рішень про реєстрацію земельної ділянки у відповідних державних реєстрах.

Правовою підставою заявлених позовних вимог Позивачем зазначено норму ст. 391 Цивільного кодексу України.

За змістом положень статей 316, 317, 392 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Здійснення власником свого права власності передусім полягає в безперешкодному, вільному та на власний розсуд використанні всього комплексу правомочностей власника, визначених законом, - володіння, користування, розпорядження майном.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (пункт 3 частини 2 статті 331 ЦК України).

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Негаторний позов подається у випадках, коли власник має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є його спрямованість на захист права від порушень, не пов`язаних з позбавленням володіння майном, а саме у разі протиправного вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном.

Отже, предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.

При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.

Питання розмежування негаторного та віндикаційного позовів неодноразово було предметом роз`яснення Верховним Судом, і, зокрема, Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц зазначено наступне:

«69. У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04 лютого 2020 року по справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, 911/3897/17 та від 03 вересня 2020 року у справі № 911/3449/17 також сформульований висновок про те, що зайняття спірної земельної ділянки з порушенням положень ЗК України та ЛК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади; у такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

70. Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим висновком по суті попри його неналежне обґрунтування у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду. У зазначеному висновку йдеться не про державну реєстрацію права власності за порушником (яке і розглядається як фактичне заволодіння), а про вчинення фізичних дій щодо земельної ділянки її зайняття (яке не є заволодінням). Відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов). Тому Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступлення від наведеного висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду.

71. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що вона вже викладала подібні за змістом висновки у своїй постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19). У пункті 7.27 цієї постанови зазначено: «Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок». Водночас використання у першому реченні слів «(тимчасовим володільцем)» може справляти хибне враження, ніби зайняття земельної ділянки може означати заволодіння (хоч би і тимчасове) цією ділянкою порушником, за яким не зареєстроване право власності, що не відповідало би принципу реєстраційного посвідчення володіння; тому зазначені слова є зайвими. Крім того, за змістом статті 391 ЦК України негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а не права володіння (яке належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень); тому слово «права» у першому реченні є зайвим. З метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду відступає від наведеного висновку шляхом уточнення, виклавши його перше речення так: зайняття земельних ділянок, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками.

72. Питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18). Зокрема, в пункті 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; в пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважає доцільним частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння».

Вирішуючи питання притаманності позову ОСОБА_4 в даній цивільній справі ознак негаторного позову, Суд звертає увагу на вимоги статті 120 Земельного кодексу України (в редакції, яка була чинною станом на час набуття ОСОБА_4 частини будинковолодіння з господарськими спорудами 12 серпня 2013 року), якою визначено правило переходу права на земельну ділянкууразі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду.

Так, частинами1,2 статті 120 Земельного кодексу України (у зазначеній вище редакції) визначено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняєтьсяправовласності,право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, наякій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовахі в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Отже, з моменту 12.08.2013 року державної реєстрації права власності ОСОБА_4 на 57/100 житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 , що складається з: однієї житлової кімнати, зазначеної в плані цифрами І-3; кухні, зазначеної цифрами І-2; коридора, зазначеного цифрами І-І; кладовки, зазначеної цифрами І-6; частини літньої кухні, зазначеної літерою «Б»; сараю, зазначеного літерою «Д» і колодязя, до неї на підставі ст.120 Земельного кодексу України перейшло відповідне речове право на земельну ділянку, на якій розташовані ці об`єкти.

Вказане свідчить про те, що земельна ділянка (чи її частина) під об`єктами, які на праві власності належать ОСОБА_4 (57/100 житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 , що складається з: однієї житлової кімнати, зазначеної в плані цифрами І-3; кухні, зазначеної цифрами І-2; коридора, зазначеного цифрами І-І; кладовки, зазначеної цифрами І-6; частини літньої кухні, зазначеної літерою «Б»; сараю, зазначеного літерою «Д» і колодязя) в жодному випадку без волевиявлення ОСОБА_4 не може бути передана у власність чи в користування іншій особі (до часу наявності права приватної власності на ці об`єкти у ОСОБА_4 ).

Відтак, зайняття спірної земельної ділянки (за принципом реєстраційного посвідчення володіння) з порушенням положень статті 120 Земельного кодексу України у спірних правовідносинах треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності особи, що дає їй право захищати свої порушені права шляхом пред`явлення негаторного позову.

Отже, як встановлено Судом, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 (правонаступником якого є ОСОБА_5 ) є ( ОСОБА_6 , відповідно, був) співвласниками будинковолодіння з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 в частках 57/100 а 43/100 відповідно.

Порядок користування земельною ділянкою між співвласниками будинковолодіння було визначено судовим рішенням 1986 року в частках по 1/2, тобто по 503,2 м.кв. кожному.

Відповідно до частин 1,2 статті 116 Земельного кодексу України (в редакції станом на час прийняття оскаржуваних рішень Відповідача 2) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульовано статтею 118 Земельного кодексу України.

На підставі оскаржуваних рішень Івано-Франківської міської ради ОСОБА_6 виготовлено проект землеустрою щодо відведення йомуземельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1 , який Рішенням Івано-Франківської міської ради від 19.06.2014 р. за №1454-45 було затверджено та надано ОСОБА_6 у власність в порядку приватизації земельної ділянки кадастровий номер 2610100000:14:002:0312 по АДРЕСА_1 , площею 0, 0568 га.

В подальшому ОСОБА_6 на вищевказану земельну ділянку кадастровий номер 2610100000:14:002:0312 площею 0,0568 га отримано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 11.07.2014 року серії НОМЕР_1 , зареєстровано право власності не неї у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (11.07.2017 року) та Державному земельному кадастрі про земельну ділянку (01.04.2014 року).

Законність Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 11.07.2014 року серії НОМЕР_1 була предметом судового оскарження у цивільній справі №344/3994/14-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно (земельну ділянку) від 11.07.2014 року серії НОМЕР_1 , реальний поділ будинковолодіння, встановлення порядку користування земельною ділянкою, стягнення грошової компенсації, в рамках якої Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 січня 2016 року задоволено спільну заяву ОСОБА_4 та ОСОБА_6 ; визнано мирову угоду, укладену між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 на зазначених в ухвалі апеляційного суду умовах (а.с.134-136; https://reyestr.court.gov.ua/Review/55293594).

На виконання вищевказаної мирової угоди ОСОБА_4 було виготовлено проект землеустрою згідно з погодженими із ОСОБА_6 кутами зовнішніх меж земельної ділянки;земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 2610100000:14:002:0351, площею 0,0507 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_3 .

05.06.2018 року відомості про земельну ділянку кадастровий номер 2610100000:14:002:0351 зареєстровано ОСОБА_4 у Державному земельному кадастрі.

Однак, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, а його спадкоємцем є ОСОБА_5 , яка не виконувала умови затвердженої її покійним чоловіком мирової угоди у цивільній справі №344/3994/14-ц, ОСОБА_4 зверталася до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області із позовом про спонукання в порядку правонаступництва, з підстав спадкування, до виконання мирової угоди.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 31 січня 2020 року у цивільній справі №344/8488/17, яке набрало законної сили 11.03.2020 року(https://reyestr.court.gov.ua/Review/87400605), позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про спонукання в порядку правонаступництва, з підстав спадкування, до виконання мирової угоди задоволено частково.

Вирішено спонукати ОСОБА_5 , як правонаступника ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , до виконання мирової угоди, що затверджена ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 січня 2016 року у справі №344/3994/14-ц, щодо вимог до спадкодавця ОСОБА_6 .

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 судовий збір у сумі 640,00 грн.

В решті вимог позову відмовлено.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 25 травня 2021 року у цивільній справі №344/8488/17задоволено частково заяву ОСОБА_4 про роз`яснення рішення суду.

Роз`яснено рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 січня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про спонукання в порядку правонаступництва, з підстав спадкування, до виконання мирової угоди, зазначивши, що термін «спонукати» у резолютивній частині рішення слід розуміти як «здійснити виконання мирової угоди, що затверджена ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 січня 2016 року у справі № 344/3994/14-ц, щодо вимог до спадкодавця ОСОБА_6 , в порядку, визначеному процесуальним законом».

В решті вимог заяви відмовлено.

Однак, як зазначено представником Позивача в судовому засіданні, спадкоємець ОСОБА_6 його дружина ОСОБА_5 , умови затвердженої її покійним чоловіком та визнаної апеляційним судом мирової угоди не виконує.

Вказану обставину представник ОСОБА_5 в судовому засіданні підтвердила, обгрунтовуючи такий стан речей відсутністю у ОСОБА_5 коштів.

При цьому, Суд зауважує, що зі змісту визнаної Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 січня 2016 року мирової угоди, укладеної між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 (а.с.134-136) вбачається, що ОСОБА_6 , підписуючи та подаючи на затвердження суду проект мирової угоди, визнавав, що свідоцтво про право власності на нерухоме майно (земельну ділянку) від 11.07.2014 року серії НОМЕР_1 , кадастровий номер 2610100000:14:002:0312 виготовлене з порушенням, що вказує на його недійсність, оскільки на даній земельній ділянці знаходиться частина літньої кухні під літерою «Б» та сарай під літерою «Д», які належать ОСОБА_4 , а також площа земельної ділянки на 13 м кв. є більшою ніж 1/2 всієї земельної ділянки, що є порушенням прав ОСОБА_4 .

У зв`язку із цим ОСОБА_6 зобов`язувався протягом 3 місяців виготовити необхідну технічну документацію із землеустрою, щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) згідно погоджених із ОСОБА_4 кутів зовнішніх меж землекористування, які зазначено в резолютивній частині ухвали суду апеляційної інстанції.

Однак, невдовзі (через 18 днів) після затвердження мирової угоди ОСОБА_6 помер, а умови затвердженої ним мирової угоди залишаються невиконаними по сьогоднішній день.

Спадкоємець ОСОБА_6 Відповідач 1 ОСОБА_5 , умови визнаної судом мирової угоди, укладеної її покійним чоловіком, не виконує.

В той же час, на думку Суду, вищевказані обставини не позбавляють права ОСОБА_4 , як власника об`єктів нерухомого майна, права якого, за її твердженнями, порушуються, звернутися до суду з позовом про оскарження рішень, на підставі яких ОСОБА_6 передано у власність спірну земельну ділянку, на якій знаходяться, як вона доводить, такі об`єкти.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

При цьому, позов ОСОБА_4 у даній цивільній справі №344/7032/21 не є ідентичним позову у цивільній справі №344/3994/14, в рамках якого було визнано мирову угоду, оскільки предмети цих позовів є різними, що свідчить про безпідставність посилань Відповідача 2 у відзиві на позов на необхідність закриття провадження у даній цивільній справі.

Рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема й права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 16.12.2015 року у справі № 6-2510цс15, від 29.01.2020 року у справі №903/248/19.

При цьому, в ході розгляду справи Судом встановлено, що на земельній ділянці кадастровий номер 2610100000:14:002:0312 по АДРЕСА_1 , площею 0, 0568 га, яку оскаржуваним рішенням Відповідача 2 було передано у власність ОСОБА_6 , знаходяться об`єкти нерухомого майна частина літньої кухні під літерою «Б» та сарай під літерою «Д», які належать ОСОБА_4 на праві приватної власності.

Вказана обставина підтверджується:

- Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 січня 2016 року у цивільній справі №344/3994/14;

- ця обставина визнавалася за життя покійним ОСОБА_6 (ним особисто підписано дані умови мирової угоди),

- вказаного не заперечила і представник Відповідача 1 в судовому засіданні.

Такий факт також підтверджується розробленим ОСОБА_6 проектом відведення земельної ділянки та планом земельної ділянки (а.с.123), зі змісту яких вбачається, що на відведеній земельній ділянці ОСОБА_6 , знаходиться нерухомість ОСОБА_4 , а саме: частина літньої кухні, зазначеної літерою «Б»;сарай, зазначений літерою «Д».

Дана інформація вбачається також і з Технічного паспорта на будинок по АДРЕСА_3 від 27.09.1990 року (а.с.124-128), де частини літньої кухні, зазначеної літерою «Б»; сараю, зазначеного літерою «Д» знаходяться на приватизованій землі ОСОБА_6 .

Вказане, за висновком суду, є порушенням вимог статті 120 Земельного кодексу України (у зазначеній раніше редакції), та прав Позивача як власника вищезазначених об`єктів нерухомого майна.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 377 Цивільного кодексу України (в редакції станом на час набуття ОСОБА_4 у власність частини будинковолодіння) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Враховуючи зазначене, Суд приходить до висновку про те, що оскаржуване рішення Івано-Франківської міської ради від 19.06.2014 року №1454-45 «Про передачу у власність та надання в користування громадянам земельних ділянок та внесення змін до рішень» в частині пункту 5 Додатку № 4 «Список громадян, яким затверджуються проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передаються у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» до нього, яким ОСОБА_6 надано у власність в порядку приватизації земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 0,568 га порушує права ОСОБА_4 , оскільки на вказаній земельній ділянці, яку передано у власність ОСОБА_6 , розташовані об`єкти нерухомого майна (частина літньої кухні, зазначеної літерою «Б»; сарай, зазначений літерою «Д»), належні на праві власності ОСОБА_4 , що, окрім порушення тріади правомочностей Позивача, як власника даних об`єктів нерухомості, позбавляє її також можливості оформити відповідне речове право на земельну ділянку під даними об`єктами нерухомості, а також на реалізацію інших правомочностей власника щодо зазначених об`єктів.

За таких обставин дане рішення Відповідача 2 підлягає скасуванню.

Натомість Суд не вбачає підстав для скасування рішення Івано-Франківської міської ради від 07.03.2013 року 34 сесії 6-го демократичного скликання за №999-34 «Про передачу у власність та надання в користування громадянам земельних ділянок та внесення змін до рішень» в частині «Списку громадян, яким надається дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд», а саме в п. 10 списку, в якому ОСОБА_6 надано дозвіл на складання землевпорядної документації для приватизації земельної ділянки по АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0, 0568 га, - оскільки таке рішення за своєю правовою природою є актом індивідуальної дії, стосується лише надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою (і не є підставою виникнення права власності), у зв`язку з чим вичерпує свою дію фактом виконання та подальшого прийняття рішення органу місцевого самоврядування про його затвердження чи відмову у такому.

Крім того, саме по собі рішення Івано-Франківської міської ради від 07.03.2013 року 34 сесії 6-го демократичного скликання за №999-34, яким ОСОБА_6 надано дозвіл на складання землевпорядної документації для приватизації земельної ділянки по АДРЕСА_1 , прав ОСОБА_4 не порушує.

Отже, в цій частині позовних вимог слід відмовити.

Щодо решти позовних вимог, Суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини першої статті 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до ч. 1-5, 9-10 ст. 79-1 Земельного кодексу України (в редакції станом на час формування та оформлення ОСОБА_6 права власності на спірну земельну ділянку) формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється:

у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності;

шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок;

шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Спеціальним законом, який установлює правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру, є Закон України «Про Державний земельний кадастр».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» (в редакції станом на час формування та оформлення ОСОБА_6 права власності на спірну земельну ділянку) державна реєстрація земельної ділянки внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Ведення та адміністрування Державного земельного кадастру забезпечуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (ст. 6 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).

За нормами ст. 9 даного Закону внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Державна реєстрація земельних ділянок, обмежень у їх використанні, ведення поземельних книг, внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельні ділянки здійснюються Державними кадастровими реєстраторами, які здійснюють свою діяльність за місцем розташування земельної ділянки відповідно до норм, встановлених частиною 8 статті 9 та частиною 2 статті 24 даного Закону.

Процедуру та вимоги щодо ведення Державного земельного кадастру визначає Порядок ведення Державного земельного кадастру, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051.

Згідно ч. 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» (в редакції, чинній станом на час прийняття рішення) державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі:

поділу чи об`єднання земельних ділянок;

якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника;

ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

Згідно з ч. 4 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Частиною 1 ст. 22 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», визначено, що документи, які подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» під час проведення реєстраційних дій державний реєстратор обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру.

Відповідно до ч.3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Враховуючи вищезазначене, у зв`язку з висновком суду про скасування рішення Івано-Франківської міської ради від 19.06.2014 року №1454-45, в частині надання ОСОБА_6 у власність в порядку приватизації земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 0,568 га, Суд вбачає підстави для скасування в Державному земельному кадастрі відомостей про державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер 2610100000:14:002:0312, загальною площею 0,0568 га за адресою: АДРЕСА_1 шляхом виключення даної земельної ділянки з відповідного кадастрового реєстру, а також скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 14381613 від 11.07.2014 року та реєстраційний запис про право власності №6303715 від 09.07.2014 року на земельну ділянку кадастровий номер 2610100000:14:002:0312, загальною площею 0,0568 га за адресою: АДРЕСА_1 , яка зареєстрована за ОСОБА_6 , оскільки саме такий спосіб захисту призведе до ефективного відновлення порушеного права ОСОБА_4 у спірних правовідносинах.

Щодо посилання представника Відповідача 1 у відзиві на позов на відсутність у справі доказів на підтвердження того, що саме ОСОБА_5 чинить перешкоди Позивачу, як власнику, Суд зауважує на тому, що ОСОБА_5 є спадкоємцем ОСОБА_6 , який і здійснив виділення на своє ім`я та в подальшому зареєстрував право власності на спірну земельну ділянку з порушенням прав ОСОБА_4 .

Сам ОСОБА_6 за життя такий факт порушення визнавав, про що свідчить зміст резолютивної частини ухвали Апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 січня 2016 року у справі №344/3994/14, та мав намір усунути такі порушення шляхом виконання умов затвердженої ним з ОСОБА_4 мирової угоди.

Відповідач 1 ОСОБА_5 , яка вступила у спадкові права після смерті ОСОБА_6 та є його спадкоємцем, зобов`язань спадкодавця ОСОБА_6 , взятих за мировою угодою, не виконує. Причини такого невиконання не є предметом даного судового розгляду.

Однак, такі обставини не можуть бути підставою для відмови в захисті порушених прав Позивача, за тієї умови, що таке порушення прав,за висновком суду, є доведеним.

Стосовно заяви сторони Відповідача 1 ОСОБА_5 про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, Суд зауважує, що в п. 36 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист власності та інших речових прав» зазначено, що за змістом статті 391 ЦК України позовна давність не поширюється на вимоги власника чи іншого володільця про усунення перешкод у здійсненні ним права користування чи розпорядження своїм майном, що не пов`язані з позбавленням володіння, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі. У зв`язку із цим тривалість порушення права не перешкоджає задоволенню такої вимоги судом».

Відповідно до частини 1 статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі; а згідно з частинами 1 та 3 статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Проаналізувавши доводи сторін, вимоги чинного законодавства України, дослідивши матеріали справи та подані сторонами докази, Суд дійшов висновку про те, позовні вимоги є частково обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Судові витати слід розподілити у відповідності до ст. 141 ЦПК України.

На підставі наведеного, відповідно до ст.ст. 16, 316, 317, 328, 331, 377, 391, 392 Цивільного кодексу України, ст.ст.116, 118, 120 Земельного кодексу України, ст.ст. 1, 6, 9, 24 «Про Державний земельний кадастр»,ст.ст. 10, 18, 22, 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», керуючись ст.ст. 89, 263-265, 273,354-355 Цивільного процесуального кодексу України, Суд,

В И Р І Ш И В :

1. Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , Івано-Франківської міської ради про визнання незаконними та скасування рішень, скасування запису про державну реєстрацію земельної ділянки, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, задовольнити частково.

2. Скасувати рішення Івано-Франківської міської ради від 19.06.2014 року №1454-45 «Про передачу у власність та надання в користування громадянам земельних ділянок та внесення змін до рішень» в частині пункту 5 Додатку № 4 «Список громадян, яким затверджуються проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передаються у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» до нього, яким ОСОБА_6 надано у власність в порядку приватизації земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 0,568 га.

3. Скасувати в Державному земельному кадастрі відомості про державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер 2610100000:14:002:0312, загальною площею 0,0568 га за адресою: АДРЕСА_1 шляхом виключення даної земельної ділянки з відповідного кадастрового реєстру.

4. Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 14381613 від 11.07.2014 року та реєстраційний запис про право власності №6303715 від 09.07.2014 року на земельну ділянку кадастровий номер 2610100000:14:002:0312, загальною площею 0,0568 га за адресою: АДРЕСА_1 , яка зареєстрована за ОСОБА_6 .

5. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

6. Стягнути з Івано-Франківської міської ради та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 по 454,00 грн. з кожного витрат зі сплати судового збору, а всього 908,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 11.07.2022 року.

Суддя Домбровська Г.В.