Постанова

від 17.09.2024 по справі 344/7032/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2024 року

м. Київ

справа №344/7032/21

провадження № 61-1737св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Івано-Франківська міська рада,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 03 січня 2023 року у складі колегії суддів: Фединяка В. Д., Бойчука І. В., Максюти І. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , Івано-Франківської міської ради про визнання незаконними та скасування рішень, скасування запису про державну реєстрацію земельної ділянки, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 та покійний ОСОБА_3 (правонаступником якого є ОСОБА_2 ) були співвласниками житлового будинку, що знаходиться на АДРЕСА_1 (у частках 57/100 та 43/100 відповідно). Рішенням суду від 14 серпня 1986 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про розподіл будинку було встановлено користування земельною ділянкою, і кожному з сторін визначено по 1/2, тобто по 503,2 кв. м кожному для обслуговування належних їм частини житлового будинку. Незважаючи на вказане судове рішення, ОСОБА_3 , який володів 43/100 частинами будинку, в подальшому оформив право власності на землю на площу розміром 0,0568 га, тобто за рахунок земельної ділянки ОСОБА_1 , що перебувала в користуванні позивача. Оскаржуваними рішеннями Івано-Франківської міської ради у власність ОСОБА_3 передано земельну ділянку, на частині якої знаходяться об`єкти нерухомого майна, що на праві приватної власності належать ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 має зареєстроване право власності на земельну ділянку, на яку накладається частина земельної ділянки, яка успадкована ОСОБА_2 . Тобто позивач є на даний час володіючим власником, має майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають позивачу вільно його використовувати або розпоряджатися ним.

З урахуванням уточнених позовних вимог, просила суд:

визнати незаконним та скасувати рішення Івано-Франківської міської ради від 07 березня 2013 року 34 сесії 6-го демократичного скликання за № 999-34 «Про передачу у власність та надання в користування громадянам земельних ділянок та внесення змін до рішень» в частині «Списку громадян, яким надається дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд», а саме в п. 10 списку, в якому ОСОБА_3 надано дозвіл на складання землевпорядної документації для приватизації земельної ділянки на АДРЕСА_2 , орієнтовною площею 0,0568 га;

визнати незаконним та скасувати рішення Івано-Франківської міської ради від 19 червня 2014 року 45 сесії 6-го демократичного скликання Івано-Франківської міської ради № 1454-45 «Про передачу у власність та надання в користування громадянам земельних ділянок та внесення змін до рішень» в частині «Списку громадян, яким затверджуються проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передаються у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), а саме п. 5 списку, в якому ОСОБА_3 надано у власність в порядку приватизації земельної ділянки на АДРЕСА_2 , площею 0,0568 га;

скасувати у Державному земельному кадастрі відомості про державну реєстрацію земельної ділянки, кадастровий номер 2610100000:14:002:0312, загальною площею - 0,0568 га за адресою, АДРЕСА_2 , шляхом виключення земельної ділянки з відповідного кадастрового реєстру;

скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 14381613 від 11 липня 2014 року та реєстраційний запис про право власності № 6303715 від 09 липня 2014 року на земельну ділянку, кадастровий номер 2610100000:14:002:0312, загальною площею - 0,0568 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яка зареєстрована за ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 04 липня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Скасовано рішення Івано-Франківської міської ради від 19 червня 2014 року № 1454-45 «Про передачу у власність та надання в користування громадянам земельних ділянок та внесення змін до рішень» в частині пункту 5 Додатку № 4 «Список громадян, яким затверджуються проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передаються у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» до нього, яким ОСОБА_3 надано у власність в порядку приватизації земельної ділянки на АДРЕСА_2 , площею 0,568 га.

Скасовано в Державному земельному кадастрі відомості про державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер 2610100000:14:002:0312, загальною площею 0,0568 га за адресою: АДРЕСА_2 шляхом виключення даної земельної ділянки з відповідного кадастрового реєстру.

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 14381613 від 11 липня 2014 року та реєстраційний запис про право власності № 6303715 від 09 липня 2014 року на земельну ділянку кадастровий номер 2610100000:14:002:0312, загальною площею 0,0568 га за адресою: АДРЕСА_2 , яка зареєстрована за ОСОБА_3 .

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнено з Івано-Франківської міської ради та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 по 454,00 грн з кожного витрат зі сплати судового збору, а всього 908,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що з моменту державної реєстрації 12 серпня 2013 року права власності ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 12 серпня 2013 року на 57/100 житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з: однієї житлової кімнати, зазначеної в плані цифрами І-3; кухні, зазначеної цифрами І-2; коридора, зазначеного цифрами І-І; кладовки, зазначеної цифрами І-6; частини літньої кухні, зазначеної літерою «Б»; сараю, зазначеного літерою «Д» і колодязя, - до неї на підставі статті120 ЗК України, статті 377 ЦК України перейшло відповідне речове право на земельну ділянку, на якій розташовані ці об`єкти. Вказане свідчить про те, що земельна ділянка (чи її частина) під об`єктами, які на праві власності належать ОСОБА_1 в жодному випадку без волевиявлення ОСОБА_1 не може бути передана у власність чи в користування іншій особі.

Відтак реєстрація права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2610100000:14:002:0312 чинить перешкоди їй в користуванні та розпорядженні ділянками, що знаходяться під спорудами. Зокрема, у зв`язку з висновком суду про скасування рішення Івано-Франківської міської ради від 19 червня 2014 року №1454-45 в частині надання ОСОБА_3 у власність в порядку приватизації земельної ділянки, суд вбачає підстави для скасування в Державному земельному кадастрі відомостей про державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер 2610100000:14:002:0312, а також скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 11 липня 2014 року та реєстраційного запису про право власності від 09 липня 2014 року на вказану земельну ділянку. Разом з тим, сам ОСОБА_3 за життя такий факт порушення визнавав, про що свідчить зміст резолютивної частини ухвали Апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 січня 2016 року у справі № 344/3994/14, та мав намір усунути такі порушення шляхом виконання умов затвердженої ним з ОСОБА_1 мирової угоди. ОСОБА_2 , яка вступила у спадкові права після смерті ОСОБА_3 та є його спадкоємцем, зобов`язань спадкодавця ОСОБА_3 , взятих за мировою угодою, не виконує. Причини такого невиконання не є предметом даного судового розгляду, однак такі обставини не можуть бути підставою для відмови в захисті порушених прав позивача, за тієї умови, що таке порушення прав є доведеним.

Суд не вбачає підстав для скасування рішення Івано-Франківської міської ради від 07 березня 2013 року за № 999-34 в частині п. 10 списку, в якому ОСОБА_3 надано дозвіл на складання землевпорядної документації для приватизації земельної ділянки площею 0,0568 га, оскільки таке рішення за своєю правовою природою є актом індивідуальної дії, стосується лише надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою (і не є підставою виникнення права власності), у зв`язку з чим вичерпує свою дію фактом виконання та подальшого прийняття рішення органу місцевого самоврядування про його затвердження чи відмову у такому. Таке рішення прав ОСОБА_1 не порушує.

Стосовно заяви ОСОБА_2 про застосування наслідків пропуску позовної давності суд вважав, що за змістом статті 391 ЦК України позовна давність не поширюється на вимоги власника чи іншого володільця про усунення перешкод у здійсненні ним права користування чи розпорядження своїм майном, що не пов`язані з позбавленням володіння, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 03 січня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 липня 2022 року скасовано.

Ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в сумі 1 362,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику. Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 та інших. Згідно договору купівлі-продажу від 04 квітня 1989 року ОСОБА_5 набув право власності на 57/100 частини житлового будинку під номером АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці розміром 600 кв. м. Отже, у зв`язку з набуттям права власності на 57/100 частини житлового будинку до ОСОБА_5 перейшла у користування частина земельної ділянки, на якій розміщений цей будинок у розмірі 0,342 га (600 х 57 : 100). Відтак за договором дарування ОСОБА_5 57/100 частини житлового будинку відповідно частини першої статті 120 ЗК України до обдаровуваної ОСОБА_1 перейшла в користування частина земельної ділянки, на якій розміщений цей будинок у розмірі 0,342 га. Тобто, ОСОБА_6 стала користувачем земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику частини житлового будинку.

Звернувшись до суду з позовом у цій справі, ОСОБА_1 посилається на те, що внаслідок незаконних дій відповідачів сформовано та зареєстровано земельні ділянки, які належать ОСОБА_2 , чим порушено її право на отримання у власність земельної ділянки, на якій розміщено її житловий будинок.

Тому не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1 , оскільки Івано-Франківська міська рада, передаючи ОСОБА_3 земельну ділянку у власність, діяла в межах повноважень, встановлених статей 12, 155 ЗК України, статті 19 Конституції України, не порушуючи при цьому прав чи законних інтересів позивача.

Також не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1 на зазначених нею підставах щодо визнання права власності на земельну ділянку згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 08 червня 2018 року земельна ділянка за кадастровим № 261010000:14:002:0351 площею 0,0507 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд (присадибна земельна ділянка) адреса: АДРЕСА_1 , яка зареєстрована за нею згідно відомостей з ДЗК, серія та номер: 2827210, виданий 05 червня 2018 року, видавник державний земельний кадастр; технічна документація, серія та номер: б-н виданий 16 вересня 2016 року, видавник ТзОВ «Альянс-Консалинг ІФ»; мирова угода, затверджена ухвалою суду: Справа № 344/3994/-14-ц, виданий 26 січня 2016 року, видавник: Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області, так як до повноважень ТзОВ «Альянс-Консалинг ІФ» та суду не входить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу. Судове рішення за загальним правилом не є підставою виникнення права власності. Відповідно до частини п`ятої статті 11 ЦК цивільні права можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства.

Крім цього, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. Проте заволодіння таким майном шляхом державної реєстрації права власності ще не означає, що такий володілець набув право власності на це майно.

Не підлягають врахуванню доводи про те, що на приватизованій ОСОБА_3 земельній ділянці частково розміщена належна їй господарська споруда - частина літньої кухні, оскільки схема розташування земельних ділянок сторін із відомостей державного земельного кадастру виготовлена за замовленням ОСОБА_1 з посиланням на земельну ділянку, яка їй у встановленому порядку не надавалась (а. с. 140).

Аргументи учасників справи

01 лютого 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову апеляційного суду, залишити в силі рішення суду першої інстанції; стягнути з відповідачів судовий збір, сплачений за розгляд справи судом касаційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції цілком правильно та законно зазначив, що після укладення договору дарування від 12 серпня 2013 року ОСОБА_1 в силу статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України є титульним володільцем земельної ділянки, що знаходиться під частиною літньої кухні, зазначеної літерою «Б» та сараю, 1, зазначеного літерою «Д». Відтак реєстрація права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2610100000:14:002:0312 за покійним чоловіком ОСОБА_2 - ОСОБА_3 чинить перешкоди ОСОБА_1 в користуванні та розпорядженні ділянкою, що знаходяться під спорудами.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що обраний позивачем спосіб захисту призведе до ефективного відновлення порушеного права ОСОБА_1 у спірних правовідносинах.

ОСОБА_3 за життя визнавав вчинені ним порушення при приватизації земельної ділянки з кадастровим номером 2610100000:14:002:0312, з огляду на зміст резолютивної частини ухвали Апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 січня 2016 року у справі № 344/3994/14, згідно якої він узяв на себе зобов`язання усунути порушення шляхом виконання умов укладеної ним з ОСОБА_1 мирової угоди. ОСОБА_2 , яка вступила у спадкові права після смерті ОСОБА_3 та є його спадкоємцем, зобов`язань спадкодавця ОСОБА_3 , взятих за мировою угодою, не виконує.

Правильність встановлення Івано-Франківським міським судом обставин сторонами не заперечувалась та підтверджена судом апеляційної інстанції.

Згідно з принципом єдності правового статусу земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди (зміст якого розкривається, зокрема, у статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України) особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх на буття (див. постанови від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (пункт 8.17), від 05 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц (пункт 61), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42)).

Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 30 січня 2013 року у справі № 6-168цс12, майнове право можна визначити як «право очікування». Воно є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому. До майнових прав належить, зокрема, право вимоги, що виникає з приводу володіння, користування та розпорядження майном, право вчиняти дії щодо оформлення права власності на майно.

Враховуючи зазначене, у позивача ОСОБА_1 з моменту державної реєстрації права власності на 57/100 житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами (12 серпня 2013 року) виникло право вимагати оформлення на її ім`я документів на користування частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування отриманої за договором дарування частини житлового будинку. Підґрунтям цьому є законодавчо закріплений принцип єдності правового статусу земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, а також усталена практика національних судів, якою підтверджується існування такого права. Це право позивачки є майновим правом (інтересом) на земельну ділянку. Саме воно у цьому випадку підлягає судовому захисту.

У березні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 , у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, оскаржене судове рішення - без змін.

Зазначає, що матеріалами справи підтверджується факт того, що попередні власники домоволодіння позивачки ОСОБА_1 - її батьки ОСОБА_5 та ОСОБА_7 не мали права власності чи зареєстрованого права користування земельними ділянками під будівлями та спорудами належного їм домоволодіння, а відтак позивачка і не набула на праві власності земельну ділянку, що знаходиться під цими об`єктами нерухомості. Зазначене свідчить, що судом апеляційної інстанції було враховано практику Верховного Суду. Суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, так як земельна ділянка під літньою кухнею та сараєм позивачці у власність чи користування у встановленому законом порядку не надавалась.

Оскільки позивач станом на момент звернення до суду із позовом в цій справі самостійно відмовилась від права власності на літню кухню та сарай (підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав), то вона і не має, станом на сьогодні, жодного права користування земельними ділянками під цими спорудами чи правомірних очікувань на оформлення речових прав на ділянки під цими спорудами у майбутньому.

Отже, доцільно стверджувати про відсутність порушеного права позивача у спірних правовідносинах.

Висновок суду апеляційної інстанції про те, що державна реєстрація 05 червня 2018 року позивачкою права власності на земельну ділянку із кадастровим номером 261010000:14:002:0351 сама по собі не означає того, що позивач набула право власності на це майно у встановленому законом порядку, є правильним та відповідає нормам матеріального права і обставинам справи. Підставою для проведення такої державної реєстрації слугували відомості з ДЗК № 2827210 від 05 червня 2018 року, технічна документація із землеустрою від 16 вересня 2016 року, розроблена ТОВ «Альянс-Консалтинг ІФ» та мирова угода, затверджена ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 січня 2016 року у справі № 344/3994/14-ц. Як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, позивачем не було надано жодних доказів того, що вона набула цю ділянку із підстав, що визначені чинним законодавством.

Мирова угода, затверджена ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 січня 2016 року у справі № 344/3994/14-ц, не могла слугувати підставою для набуття позивачкою речового права на указану земельну ділянку, оскільки суд не є розпорядником земель державної чи комунальної власності, а рішення суду не може бути первинною підставою для виникнення в особи права власності на земельну ділянку. Разом з тим, умови мирової угоди не передбачають передачу ОСОБА_1 жодної земельної ділянки у приватну власність. Указана мирова угода передбачає виключно умови встановлення меж між сусідами та послідовність вчинення таких дій.

Отже, позивач зареєструвала право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 261010000:14:002:0351 без підстав, встановлених законом. Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що позивач не підтвердила жодними доказами правомірність підстав набуття у власність зазначеної земельної ділянки, а сама по собі державна реєстрація права власності на неї не свідчить про виникнення права власності на неї.

Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні порушив норми процесуального права та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, у постанові Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 127/10011/18).

Ухвалою Верховного Суду від 26 серпня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що постанова суду апеляційної інстанцій оскаржуються в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Івано-Франківської міської ради про визнання незаконними та скасування рішення Івано-Франківської міської ради від 19 червня 2014 року № 1454-45 в частині, скасування державної реєстрації земельної ділянки, скасування рішення та запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 належав ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , як подружжю, на праві спільної сумісної власності, який згідно плану присадибної ділянки розміщений на земельній ділянці загальною площею 1057 кв. м. при нормі 600 кв. м.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 14 серпня 1986 року позов ОСОБА_4 та ОСОБА_3 задоволено. Розділено між сторонами будинковолодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1 , де за ОСОБА_4 залишено на праві особистої власності: коридор, кладову, кухню 16,25 кв. м та кімнату 20,84 кв. м, що складає 57/100 частини житлового будинку, а за ОСОБА_3 залишено: веранду, кімнату 10,31 кв. м., кімнату 21,97 кв. м, що становить 43/100 частини будинку і зобов`язано ОСОБА_3 за свій рахунок зробити для себе вхід з веранди, замурувати двері до коридору та кожної кімнати позивача. Інші будівлі розділити і за ОСОБА_4 залишено стайню 2,45 х 4,13 м, частину літньої кухні розміром 4,13 х 3,30 м, зобов`язавши її зробити собі до кухні окремий вхід, а ОСОБА_3 замурувати вхід до літньої кухні позивачки. За ОСОБА_4 залишено криницю, 1/2 частину огорожі, а за ОСОБА_3 стайню 3,45 х 2,62 м, туалет та 1/2 частину огорожі. Встановлено користування сторонам земельною ділянкою і кожному з них визначено по 1/2, тобто по 503,2 кв. м кожному.

Зазначена земельна ділянка не передавалась користувачам у власність.

Право власності на зазначений житловий будинок зареєстровано в цілому в Івано-Франківському обласному бюро технічної інвентаризації на праві власності за ОСОБА_4 - 57/100, ОСОБА_3 -43/100.

Згідно з договором купівлі - продажу від 04 квітня 1989 року ОСОБА_5 купив 57/100 частини житлового будинку на АДРЕСА_1 , розташованих на земельній ділянці розміром 600 кв. м. На вказаній земельній ділянці розташовані: один жилий цегляний будинок, жилою площею 53,12 кв. м, зазначений в плані літерою «А», літня кухня зазначена у плані літерою «Б», два сарая, зазначені літерами «В», »Д», туалет зазначений літерою «Г», колодязь № 4. В користування покупця ОСОБА_5 переходить частина будинку, яка складається з однієї житлової кімнати, зазначеної в плані цифрами І-3; кухні, зазначеної цифрами І-2; коридора, зазначеного цифрами І-І; кладовки, зазначеної цифрами І-6; частини літньої кухні, зазначеної літерою «Б»; сараю, зазначеного літерою «Д» і колодязя.

Згідно договору дарування частки житлового будинку від 20 серпня 2013 року ОСОБА_5 та ОСОБА_1 уклали договір дарування, згідно з яким ОСОБА_5 безоплатно передав у власність ОСОБА_1 57/100 часток житлового будинку під номером АДРЕСА_1 , що складається з: однієї житлової кімнати, зазначеної в плані цифрами І-3; кухні, зазначеної цифрами І-2; коридора, зазначеного цифрами І-І; кладовки, зазначеної цифрами І-6; частини літньої кухні, зазначеної літерою «Б»; сараю, зазначеного літерою «Д» і колодязя. Загальна площа житлового будинку - 75,97 кв. м, житлова площа - 53,12 кв. м.

Право власності зареєстроване ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за № 7829934 від 12 серпня 2013 року.

Рішенням Івано-Франківської міської ради від 07 березня 2013 року 34 сесії 6-го демократичного скликання № 999-34 «Про передачу у власність та надання в користування громадянам земельних ділянок та внесення змін до рішень» (п. 10 списку-Додатку № 2) ОСОБА_3 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд для приватизації земельної ділянки на АДРЕСА_2 , орієнтовною площею 0, 0568 га.

На підставі цього рішення ОСОБА_3 було виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_2 .

Рішенням Івано-Франківської міської ради від 19 червня 2014 року № 1454-45 «Про передачу у власність та надання в користування громадянам земельних ділянок та внесення змін до рішень» (п. 5 списку-Додатку № 4) ОСОБА_3 надано у власність в порядку приватизації земельну ділянку на АДРЕСА_2 , площею 0,0568 га.

На підставі вказаного рішення в Державний земельний кадастр було внесено відомості про державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер 2610100000:14:002:0312, загальною площею 0,0568 га за адресою: АДРЕСА_2 .

Державним реєстратором було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 14381613 від 11 липня 2014 року та внесено до реєстру прав власності реєстраційний запис про право власності №6303715 від 09 липня 2014 року на земельну ділянку кадастровий номер 2610100000:14:002:0312, загальною площею 0,0568 га за адресою: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_3 на вказану земельну ділянку отримано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 11 липня 2014 року серії НОМЕР_1 .

У цивільній справі № 344/3994/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно (земельну ділянку) від 11 липня 2014 року серії НОМЕР_1, реальний поділ будинковолодіння, встановлення порядку користування земельною ділянкою, стягнення грошової компенсації, ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 січня 2016 року задоволено спільну заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ; визнано мирову угоду, укладену між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на зазначених в ухвалі апеляційного суду умовах.

За змістом мирової угоди, укладеної між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (а. с. 134-136), ОСОБА_3 визнавав, що свідоцтво про право власності на нерухоме майно (земельну ділянку) від 11 липня 2014 року серії НОМЕР_1, кадастровий номер 2610100000:14:002:0312, виготовлене з порушенням, що вказує на його недійсність, оскільки на даній земельній ділянці знаходиться частина літньої кухні під літерою «Б» та сарай під літерою «Д», які належать ОСОБА_1 , а також площа земельної ділянки на 13 кв. м є більшою ніж 1/2 всієї земельної ділянки.

У зв`язку із цим ОСОБА_3 зобов`язувався протягом 3 місяців виготовити необхідну технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) згідно погоджених із ОСОБА_1 кутів зовнішніх меж землекористування, які зазначено в резолютивній частині ухвали суду апеляційної інстанції.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , спадкодавцем якого за законом є дружина ОСОБА_2 . Умови вказаної мирової угоди залишились невиконаними.

На виконання вказаної мирової угоди ОСОБА_1 було виготовлено проект землеустрою згідно з погодженими із ОСОБА_3 кутами зовнішніх меж земельної ділянки.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 08 червня 2018 року, земельна ділянка з кадастровим № 261010000:14:002:0351, площею 0,0507 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд (присадибна земельна ділянка), адреса: АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_1 .

Підстава виникнення права власності: відомості з ДЗК, серія та номер: 2827210, виданий 05 червня 2018 року, видавник державний земельний кадастр; технічна документація, серія та номер: б-н виданий 16 вересня 2016 року, видавник ТзОВ «Альянс-Консалинг ІФ»; мирова угода, затверджена ухвалою суду: справа № 344/3994/-14-ц, виданий 26 січня 2016 року, видавник: Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду івано-Франківської області.

05 червня 2018 року відомості про земельну ділянку кадастровий номер 2610100000:14:002:0351 зареєстровано ОСОБА_1 у Державному земельному кадастрі.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 31 січня 2020 року у справі № 344/8488/17, яке набрало законної сили 11 березня 2020 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про спонукання в порядку правонаступництва, з підстав спадкування, до виконання мирової угоди задоволено частково. Вирішено спонукати ОСОБА_2 , як правонаступника ОСОБА_3 , який помер лютого 2016 року, до виконання мирової угоди, що затверджена ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 січня 2016 року у справі № 344/3994/14-ц, щодо вимог до спадкодавця ОСОБА_3 .

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 25 травня 2021 року задоволено частково заяву ОСОБА_1 про роз`яснення рішення суду. Роз`яснено рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 січня 2020 року, зазначивши, що термін «спонукати» у резолютивній частині рішення слід розуміти як «здійснити виконання мирової угоди, що затверджена ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 січня 2016 року у справі № 344/3994/14-ц, щодо вимог до спадкодавця ОСОБА_3 , в порядку, визначеному процесуальним законом.

ОСОБА_2 умови визнаної судом мирової угоди не виконує.

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів (див., зокрема: постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року в справі № 361/2965/15-а (провадження № 11-190апп18), від 09 листопада 2021 у справі № 542/1403/17 (провадження № 14-106цс21)).

До особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування (стаття 377 ЦК України).

Відповідно до частин першої, четвертої статті 120 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).

Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації (стаття 358ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18), на яку є посилання в касаційній скарзі, зроблено висновок, що «правові норми, які визначали долю земельної ділянки, наданої у власність чи користування, в разі відчуження розташованих на ній будівель чи споруд неодноразово змінювалися. Так, при відчуженні об`єктів нерухомого майна під час дії статті 30 ЗК України в редакції 1992 року закон передбачав автоматичний перехід права власності на земельну ділянку до набувача з необхідністю подальшого оформлення набувачем цього права. За приписами статті 120 ЗК України в редакції від 25 жовтня 2001 року (в період з 1 січня 2002 року до 20 червня 2007 року) при відчуженні об`єкта нерухомого майна, розташованого на відповідній ділянці, до набувача могло переходити право на цю земельну ділянку. Водночас автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди передбачала стаття 377 ЦК України. Стаття 120 ЗК України (в редакції Закону України № 997-V від 27 квітня 2007 року) знову закріпила автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди. Поточна редакція статті 120 ЗК України (зі змінами, внесеними Законом України № 1702-VI від 5 листопада 2009 року) також передбачає автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі або споруди, і ці норми мають імперативний характер. Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства».

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2020 року у справі № 127/10011/18 (провадження № 61-13977св19), на яку посилається особа, яка подала касаційну скаргу.

Спільна часткова власність є специфічною конструкцією, оскільки існує: (а) множинність суб`єктів. Для права власності характерна наявність одного суб`єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). Навпаки, часткова власність завжди відзначається множинністю суб`єктів (наприклад, один будинок - два співвласники); (б) єдність об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Причому право спільної часткової власності може стосуватися як подільних/неподільних речей, так і майнових прав та обов`язків. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна (див., зокрема постанову Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 442/7505/14-ц (провадження № 61-4536св18)).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2022 року у справі № 552/5250/19 (провадження № 61-8420св21) зазначено, що «слід ураховувати, що положеннями частини четвертої статті 120 ЗК України (у зазначеній редакції) визначено, що при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди. Таким чином, при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з положеннями статті 125 ЗК України у відповідній редакції слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20). Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_8 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 04 липня 2003 року Другою Полтавською державною нотаріальною конторою, за № 1-1124, належить частини домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 . Висновком № 14-20 від 04 грудня 2020 року судової земельно-технічної експертизи встановлено, що розділити земельну ділянку з кадастровим номером 5310136400:14:006:0073, площею 783 кв. м, за адресою: АДРЕСА_3 відповідно до часток співвласників: - ОСОБА_8 , - ОСОБА_9 технічно можливо. В дослідній частині висновку судовим експертом запропоновано варіант поділу земельної ділянки площею 783 кв. м для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на АДРЕСА_3 (кадастровий номер: 5310136400:14:006:0073) відповідно до часток співвласників: - ОСОБА_8 , - ОСОБА_9 . При таких обставинах апеляційний суд, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, враховуючи вказані норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку, що поділ земельної ділянки між ОСОБА_8 і ОСОБА_9 слід здійснити відповідно до розміру їхніх часток у праві власності на жилий будинок та господарські споруди. Посилання у касаційній скарзі на відступлення від закріпленого іншим судовим рішенням порядку користування спірною земельною ділянкою спростовується змістом вказаного рішення суду, іншими матеріалами права, висновками Верховного Суду щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, у відповідності до яких визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників і технічна можливість виділу частки або поділу нерухомого майна відповідно до часток співвласників».

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаютьсясторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша,третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2022 року в справі № 602/1455/20 (провадження № 61-475св22)).

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесений до Реєстру.

У справі, що переглядається:

ОСОБА_1 у позові посилалася на те, що внаслідок незаконних дій (рішень) відповідачів при формуванні земельної ділянки, кадастровий номер 2610100000:14:002:0312, загальною площею 0,0568 га за адресою: АДРЕСА_2 , та реєстрації 19 червня 2014 року за ОСОБА_3 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , права власності, зокрема, порушено право користування позивача на частину земельної ділянки (до якої 12 серпня 2013 року за договором дарування перейшло право власності на 57/100 домоволодіння та право користування відповідною частиною земельної ділянки, на умовах, встановлених попередніми землекористувачами). На вказаній земельній ділянці розташовані об`єкти нерухомості, які належать ОСОБА_1 (тобто відбулось накладення частини земельних ділянок). У цивільній справі № 344/3994/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 січня 2016 року задоволено спільну заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ; визнано мирову угоду, укладену між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на зазначених в ухвалі апеляційного суду умовах, на підставі якої ОСОБА_1 було виготовлено проект землеустрою згідно з погодженими із ОСОБА_3 кутами зовнішніх меж земельної ділянки. Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 08 червня 2018 року, земельна ділянка з кадастровим № 261010000:14:002:0351, площею 0,0507 га, належить ОСОБА_1 . Проте ОСОБА_2 , яка є правонаступником ОСОБА_3 , умови вказаної мирової угоди не виконує;

суд першої інстанції встановив, що з 12 серпня 2013 року - моменту державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на 57/100 житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, до неї на підставі статті 120 ЗК України перейшло відповідне речове право на земельну ділянку, на якій розташовані ці об`єкти, і така земельна ділянка без її волевиявлення не могла бути передана у власність чи в користування іншій особі. Тому за обставин цієї справи заявлені позовні вимоги про скасування рішення Івано-Франківської міської ради в частині надання ОСОБА_3 у власність в порядку приватизації земельної ділянки та, як наслідок, скасування її державної реєстрації в Державному земельному кадастрі, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і реєстраційного запису про право власності на цю земельну ділянку призведе до ефективного відновлення порушеного права ОСОБА_1 у спірних правовідносинах;

разом з тим, суд відхилив заяву ОСОБА_2 про застосування наслідків пропуску позовної давності, оскільки вважав, що позовна давність не поширюється на заявлені позивачем вимоги за негаторним позовом;

апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, вказав, що ОСОБА_1 не надала суду доказів, що згідно частини першої статті 12 ЗК України їй передавалась із земель комунальної власності у власність чи користування земельна ділянка, встановлювались межі цієї земельної ділянки, натомість Івано-Франківська міська рада, передаючи ОСОБА_3 земельну ділянку у власність, діяла в межах повноважень, встановлених статтями 12, 155 ЗК України, статті 19 Конституції України, не порушуючи при цьому прав чи законних інтересів позивача; до повноважень суду не входить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб; недоведеною є вимога, що на приватизованій ОСОБА_3 земельній ділянці розміщені належна позивачу господарські споруди, оскільки схема розташування земельних ділянок сторін із відомостей державного земельного кадастру виготовлена за замовленням ОСОБА_1 з посиланням на земельну ділянку, яка їй у встановленому порядку не надавалась;

апеляційний суд не врахував, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами належать сторонам на праві спільної часткової власності. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле, тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна. Визначення співвласниками або судом порядку користування спільним майном не змінює його правовий режим. Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства. При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди. Відповідні права на земельну ділянку співвласників домоволодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1 , були підтверджені ще рішенням Івано-Франківського міського суду від 14 серпня 1986 року по справі № 2-1077 за позовом ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , з визначенням порядку користування спільним домоволодінням та земельною ділянкою по 1/2. Порядок формування та законність державної реєстрації права власності позивача на земельну ділянку з кадастровим № 261010000:14:002:0351, площею 0,0507 га (присадибна земельна ділянка), не є предметом спору у цій справі.

За таких обставин апеляційний суд фактично вийшов за межі позовних вимог, висновків суду першої інстанції в частині обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_1 та порушення її прав на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 при формуванні частини цієї земельної ділянки в окрему, кадастровий номер 2610100000:14:002:0312, загальною площею 0,0568 га, з передачею її у власність ОСОБА_3 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , на підставі оспорюваного рішення Івано-Франківської міської ради від 19 червня 2014 року № 1454-45, не спростував.

Разом з тим, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За загальним правилом з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу особа може звернутися у межах позовної давності, при цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Тобто позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи.

У цивільному законодавстві закріплено об`єктивні межі застосування позовної давності. Об`єктивні межі застосування позовної давності встановлюються: (а) прямо (стаття 268 ЦК України); (б) опосередковано (із врахуванням сутності заявленої вимоги).

Зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) зроблено висновок, що «негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення. А тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення».

Проте позов про оспорювання рішення суб`єкта владних повноважень, яке суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси, є самостійним способом захисту прав та/або інтересів. За загальним правилом, з урахуванням сутності такої вимоги, вона не може бути кваліфікована як негаторний позов, що не виключає застосування до позову про оспорювання рішення позовної давності.

Положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України, якою було передбачено, що позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, виключено на підставі Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» № 4176-VI від 20 грудня 2011 року, який набрав чинності 15 січня 2012 року, тобто до моменту виникнення спірних правовідносин у цій справі.

Тому початок перебігу позовної давності за позовами про оспорювання рішення суб`єкта владних повноважень, яке суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси, пов`язується з тим моментом, коли особа дізналася або за усіма об`єктивними обставинами повинна була дізнатися про порушення свого права.

З урахуванням обставин цієї справи, а також неодноразового звернення ОСОБА_1 до суду зі схожими позовами щодо захисту її прав на спірну земельну ділянку, зокрема, у справі № 344/3994/14-ц за позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку, реальний поділ будинковолодіння, встановлення порядку користування земельною ділянкою, стягнення грошової компенсації, у справі № 344/8488/17 за позовом до ОСОБА_2 про спонукання до виконання мирової угоди, у справі № 344/14495/20 за позовом до ОСОБА_2 про заборону перешкоджати користуватися майном, визнання незаконними речових прав на земельну ділянку та стягнення коштів, позивачу з 2014 року було відомо про передачу у власність ОСОБА_3 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , земельної ділянки, кадастровий номер 2610100000:14:002:0312, на підставі оспорюваного рішення Івано-Франківської міської ради від 19 червня 2014 року № 1454-45.

ОСОБА_2 у відзивах на позовну заяву заявлено про застосування наслідків пропуску позовної давності (а. с. 63, 151).

У відповіді на відзив ОСОБА_1 стверджувала, що позовну давність не пропустила, оскільки нею заявлений не віндикаційний, а негаторний позов (а. с. 75).

Позовну заяву в цій справі ОСОБА_1 подала у травні 2021 року, тобто зі значним пропуском позовної давності. Поважні причини пропуску позовної давності не наводила, про підстави її переривання не зазначала.

Тому апеляційний суд правильно відмовив у задоволенні позовної вимоги про скасування рішення Івано-Франківської міської ради від 19 червня 2014 року № 1454-45 в частині, проте помилився щодо мотивів такої відмови, оскільки в задоволенні цієї вимоги судам належало відмовити з підстав спливу позовної давності.

Вимоги про скасування державної реєстрації земельної ділянки, скасування рішення та запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку заявлені позивачем як похідні. Крім того, з підстав невиконання мирової угоди, що затверджена ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 січня 2016 року у справі № 344/3994/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , позивач у справі № 344/14495/20 зверталась за позовом до ОСОБА_2 з такими ж вимогами (про визнання недійсними та скасування реєстрацій в ДЗК, Єдиному Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та свідоцтво на земельну ділянку, кадастровий номер 2610100000:14:002:0312).

Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що рішенням Івано-Франківського міського суду від 29 липня 2021 року у справі № 344/14495/20 взадоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 відмовлено. Це рішення не оскаржувалось та набрало законної сили.

Тому взадоволенні вказаних вимог судам слід було відмовити у зв`язку з відмовою в задоволенні вимоги про скасування рішення Івано-Франківської міської ради від 19 червня 2014 року № 1454-45, а також з урахуванням вирішеного аналогічного спору (за частиною вимог та підстав позовних вимог) у справі № 344/14495/20.

У зв`язку з викладеним, мотиви постанови апеляційного суду про відмову у задоволенні позову в оскарженій частині належить змінити.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині частково ухвалена без дотримання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку із наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, постанову апеляційного суду в оскарженій частині змінити в мотивувальній частині, а в іншій частині - залишити без змін.

Оскільки судове рішення змінено тільки в частині мотивів прийняття, то розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 03 січня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Івано-Франківської міської ради про визнання незаконними та скасування рішення Івано-Франківської міської ради від 19 червня 2014 року № 1454-45 в частині, скасування державної реєстрації земельної ділянки, скасування рішення та запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко