Рішення

від 29.06.2022 по справі 697/1424/21

КАНІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 697/1424/21

Провадження № 2/697/41/2022

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2022 року м. Канів

Канівський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Скирди Б.К.,

за участю секретаря судових засідань Васянович Ю.В.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідачів адвоката Федоренка В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в режимі відеоконференції в залі суду в м. Канів Черкаської області цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про захист порушеного права шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості, яка виникла за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач Акціонерне товариство «Райффайзен Банк» (далі також АТ «Райффайзен Банк», Банк, позивач) звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (далі також відповідачі) про захист порушеного права шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості, яка виникла за Кредитним договором № 354411/5791/0513-7 від 24.05.2007.

В обґрунтування позовних вимог зазначив про те, що відповідно до Кредитного договору № 354411/5791/0513-7 від 24.05.2007 (далі Кредитний договір) Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» у зв`язку зі зміною статуту Акціонерним товариством «Райффайзен Банк» було надано ОСОБА_2 кредит у розмірі 7 000,00 дол. США на строк до 23.05.2017 із сплатою 13,75% річних, а позичальник зобов`язався належним чином використати та повернути Банку суму отриманого кредиту, а також сплатити проценти за користування кредитом, комісії згідно умов договору та тарифів кредитора, та виконати всі інші зобов`язання в порядку та строки, визначені договором.

31.03.2010 між позичальником та кредитором було укладено додаткову угоду до кредитного договору № 2, відповідно до якої сторони домовились збільшити строк надання кредиту на 92 календарних місяці, відповідно дата остаточного погашення кредиту становить 23 січня 2025 року. Графік погашення кредиту та сплати інших платежів було викладено в новій редакції в Додатку № 1, 2, який є невід`ємною частиною Додаткової угоди.

Надання кредитних коштів проводилося згідно вимог п. 3.2 Кредитного договору, готівкою через касу Кредитора.

Отже, як зазначено позивачем, з укладенням Кредитного договору у Позичальника виник обов`язок повернути кредит та відсотки за Кредитним договором у строки та розмірах чітко встановлених Графіком погашення, у разі прострочення якого Кредитор має право достроково стягнути заборгованість за кредитом, відсотками та пеню. Відповідно до п. 9.1 Кредитного договору у випадку порушення відповідачем графіку погашення кредиту та відсотків, встановлених договором, позивач нараховує позичальнику пеню в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором, 25.05.2007 між Банком (Іпотекодержатель) та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (Іпотекодавці) було укладено Договір іпотеки № 354411/5791/0513-7і, відповідно до якого предметом іпотеки є нерухоме майно квартира, що знаходиться з адресою: АДРЕСА_1 , яка належить іпотекодавцям на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 26.04.2007, видане Виконавчим комітетом Канівської міської ради та зареєстрований в Канівському ООБТІ 26.04.2007 в реєстровій книзі за № 62, номер запису № 5624, згідно Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 14388896.

Згідно умов п. 1.3 Договору іпотеки, сторони визначили заставну вартість предмета іпотеки в сумі 39 495 грн. 00 коп.

02 вересня 2015 року Канівським міськрайонним судом Черкаської області ухвалено рішення по справі № 697/1081/15-ц яким позовні вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором № 354411/5791/0513-7 від 24.05.2007 в сумі 6034,98 дол. США., що еквівалентно по курсу НБУ 138 092,62 грн.

Однак, позичальник зазначене рішення суду та умови укладеного кредитного договору не виконує, а тому станом на 02.02.2021 заборгованість останнього перед АТ «Райффайзен Банк» за Кредитним договором становить: 9 359,10 дол. США (з урахуванням заборгованості по пені), яка складається: заборгованості за кредитом 4 952,02 дол. США; заборгованості за відсотками 4 407,08 дол. США; розрахована пеня.

У зв`язку з невиконанням відповідачем основного зобов`язання, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав з вищевказаним позовом та, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 27.09.2021 (т.2 а.с.143-144), просив суд в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором № 354411/5791/0513-7 від 24.05.2007 в сумі 9 359,10 дол. США звернути стягнення на предмет іпотеки квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної спільної часткової власності по 1/4 частини квартири кожному іпотекодавцю: гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 1/4 ч.; гр. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 1/4 ч.; гр. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 1/4 ч.; гр. ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 1/4 ч. на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 26.04.2007, видане Виконавчим комітетом Канівської міської ради та зареєстрований в Канівському ООБТІ 26.04.2007 в реєстровій книзі за № 62, номер запису № 5624, згідно Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 14388896 шляхом продажу її на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за ціною, не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 16.07.2021 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, визначено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання (т.1 а.с.70).

Ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 21.10.2021 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті в судовому засіданні (т.2 а.с.159).

Розгляд справи неодноразово відкладався та в судових засідання оголошувалися перерви.

В судових засіданнях представники позивача ОСОБА_6 та ОСОБА_1 підтримували позовні вимоги в повному обсязі, просили позовну заяву задовольнити. Суду пояснили, що 24.05.2007 між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (Кредитор) та ОСОБА_2 (Позичальник) було укладено Кредитний договір № 354411/5791/0513-7 (далі Договір), відповідно до якого, Кредитором на положеннях та умовах цього Договору було надано Позичальнику кредит в сумі 7 000,00 дол. США на строк 120 місяців з 24.05.2007 по 23.05.2017 із сплатою 13,75% річних, а Позичальник зобов`язався належним чином використати та повернути Банку суму отриманого кредиту, а також сплатити проценти за користування кредитом, комісії згідно умов договору та тарифів кредитора, та виконати всі інші зобов`язання в порядку та строки, визначені договором.

Також, 31.03.2010 між Позичальником та Кредитором було укладено додаткову угоду до Кредитного договору, відповідно до якої сторони домовились збільшити строк надання кредиту на 92 календарних місяці, відповідно дата остаточного погашення кредиту становить 23 січня 2025 року. Графік погашення кредиту та сплати інших платежів було викладено в новій редакції в Додатку № 1, 2, який є невід`ємною частиною Додаткової угоди.

Надання кредитних коштів проводилося згідно вимог п. 3.2 Кредитного договору, готівкою через касу Кредитора.

Таким чином, з укладенням Кредитного договору у Позичальника виник обов`язок повернути кредит та відсотки за Кредитним договором у строки та розмірах чітко встановлених Графіком погашення, у разі прострочення якого Кредитор має право достроково стягнути заборгованість за кредитом, відсотками та пеню.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором, 25.05.2007 між Банком (Іпотекодержатель) та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (Іпотекодавці) було укладено Договір іпотеки № 354411/5791/0513-7і, відповідно до якого предметом іпотеки є нерухоме майно квартира, що знаходиться з адресою: АДРЕСА_1 , яка належить іпотекодавцям на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 26.04.2007, видане Виконавчим комітетом Канівської міської ради та зареєстрований в Канівському ООБТІ 26.04.2007 в реєстровій книзі за № 62, номер запису № 5624, згідно Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 14388896.

02 вересня 2015 року Канівським міськрайонним судом Черкаської області ухвалено рішення по справі № 697/1081/15-ц яким позовні вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором № 354411/5791/0513-7 від 24.05.2007 в сумі 6034,98 дол. США., що еквівалентно по курсу НБУ 138 092,62 грн.

Проте, Позичальник зазначене рішення суду та умови укладеного кредитного договору не виконує, а тому станом на 02.02.2021 заборгованість останнього перед АТ «Райффайзен Банк» за Кредитним договором становить: 9 359,10 дол. США (з урахуванням заборгованості по пені), яка складається: заборгованості за кредитом 4 952,02 дол. США; заборгованості за відсотками 4 407,08 дол. США; розрахована пеня.

Відповідно до рішення Кредитора сума пені не зазначається в рамках даного спору, однак, як вказано представниками позивача, продовжує нараховуватися.

Згідно умов Кредитного договору, Банком вживались заходи досудового врегулювання спору, шляхом направлення відповідачам вимог про дострокове виконання грошових зобов`язань за Кредитним договором, надавши можливість протягом 30 календарних днів добровільно врегулювати заборгованість за Кредитним договором. Однак, у визначені Кредитором строки вимоги не виконані.

Крім того, звертали також увагу на п. 6 Додаткової угоди №2 до Кредитного договору № 354411/5791/0513-7 від 24.05.2007 як доказ факту збільшення сторонами встановленого законом строку позовної давності до 70 років, а тому зазначали, що строк позовної давності на звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки Банком не пропущено.

З огляду на зазначені обставини, представники позивача просили позовну заяву задовольнити.

Представник відповідачів адвокат Федоренко В.С. в судових засіданнях щодо задоволення позовних вимог заперечив, подав до суду також письмові пояснення (т.2 а.с.221-223). Суду пояснив, що позивачем не надано доказів, на підтвердження ухилення ОСОБА_2 від виконання рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області по справі № 697/1081/15-ц. Натомість, виконавчий документ знаходиться у приватного виконавця Бурмаги Є.А., постановою якого з пенсійних виплат ОСОБА_3 відбувається примусове стягнення на користь Банку. Крім цього, приватним виконавцем звернуто стягнення на майно боржника будинок та дві земельні ділянки.

Таким чином, на даний час приватним виконавцем здійснюються примусові заходи, спрямовані на стягнення з ОСОБА_3 грошових коштів на користь Банку, в тому числі за рахунок належного нерухомого майна і ухилення від виконання рішення у виконавчому провадженні № 60744204 не вбачається.

Крім цього, відповідачі категорично не погоджуються з сумою заборгованості станом на 02.02.2021 в розмірі 9 359,10 дол. США з огляду на наступне.

Так, з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, представник відповідачів зазначив, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Також, з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, представник відповідачів звернув увагу, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.

Як вбачається з рішення суду від 02.09.2015 у справі № 697/1081/15-ц Банк скористався своїм правом щодо дострокового стягнення всієї суми кредиту, нарахованих процентів та пені. Таким чином, Банк позбавлений права нараховувати відсотки після пред`явлення вимог про дострокове повернення кредиту та ухвалення судового рішення від 02.09.2015 по справі № 697/1081/15-ц.

Таким чином, сторона відповідачів вважає, що Банк не реалізував вчасно свого права на звернення стягнення на предмет іпотеки у судовому порядку та звернувся до суду поза межами позовної давності.

Пред`явивши вимоги про повне дострокове повернення кредиту, Банк змінив строк виконання зобов`язання за Кредитним договором та мав право пред`явити позов про звернення стягнення на предмет іпотеки протягом трьох років в строк до 27.03.2018. Адже, право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки виникло у кредитора у зв`язку з невиконанням вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі. Однак, Банк звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки лише у липні 2021 року.

Крім цього, звернув увагу, що додаткова угода до кредитного договору про збільшення строку позовної давності до 70 років не може поширюватися на договір іпотеки, а поширюється виключно на правовідносини за кредитним договором. Оскільки договором іпотеки не передбачено жодних положень щодо строку позовної давності, то на такі правовідносини з іпотечних зобов`язань застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.

З огляду на зазначені доводи, представник відповідачів просив у задоволенні позовних вимог Банку відмовити.

Заслухавши думку учасників процесу, які з`явилися в судове засідання та брали участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 24 травня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Райфайзен Банк Аваль», правонаступником якого є АТ «Райффайзен Банк» (далі також кредитор, банк) та ОСОБА_2 (далі також позичальник) було укладено кредитний договір №354411/5791/0513-7 (далі кредитний договір), згідно умов якого банк зобов`язався надати позичальнику кредит у розмірі 7 000,00 дол. США на строк до 23.05.2017 із сплатою 13,75% річних, а позичальник зобов`язався належним чином використати та повернути Банку суму отриманого кредиту, а також сплатити проценти за користування кредитом, комісії згідно умов договору та тарифів кредитора, та виконати всі інші зобов`язання в порядку та строки, визначені договором (т.1 а.с.16-19).

З метою зменшення фінансового навантаження на позичальника в умовах кризових явищ в економіці України кредитор та позичальник досягли згоди про зміну умов погашення кредиту, визначених кредитним договором №354411/5791/0513-7 від 24.05.2007, який укладений між банком та ОСОБА_3 шляхом укладення додаткової угоди № 2 до вказаного кредитного договору, згідно умов якої строк кредиту збільшився на 92 календарних місяці, в зв`язку з чим дата остаточного погашення кредиту сторонами була визначена 23.01.2025 (т.1 а.с.20).

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 24 травня 2007 року між банком (далі також іпотекодержатель) та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (далі також іпотекодавці) було укладено договір іпотеки, який було посвідчено приватним нотаріусом Канівського міського нотаріального округу Лагутінською Є.П. та зареєстровано в реєстрі за № 1-1112 (т.1 а.с.22-24).

Відповідно до умов іпотечного договору, його предметом є квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 42,53 кв.м, жилою площею 26,00 кв.м, що належить ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 по 1/4 частки на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Виконавчим комітетом Канівської міської ради 26.04.2007 на підставі рішення виконавчого комітету Канівської міської ради від 18.04.2007 № 165 (т.1 а.с.26).

У відповідності до цього договору іпотекодержатель має право у випадку невиконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором отримати задоволення за рахунок майна, заявленого на нижче вказаних умовах.

Крім того, п. 1.3 договору іпотеки визначено, що вартість предмету іпотеки визначена іпотекодержателем та іпотекодавцем складає 39 495,00 грн.

Також, 31 березня 2010 року між банком та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено додатковий договір № 1 до договору іпотеки №354411/5791/0513-7 від 24.05.2007, відповідно до якого, сторони домовились внести наступні зміни до договору іпотеки, а саме: п. 1.1 викласти в наступній редакції: 1.1. Це Договір забезпечує вимогу Іпотекодержателя, що випливає з кредитного договору №354411/5791/0513-7 від 24 травня 2007 року, (а також усіх додаткових угод до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку дії кредитного договору), укладеного між Іпотекодержателем та Позичальником ОСОБА_3 , за умовами якого Іпотекодавець зобов`язується перед Іпотекодержателем повернути кредит, сплатити відсотки за його користування в розмірі та у строки згідно Кредитного договору, а також можливу неустойку у розмірі і у випадках, передбачених Кредитним договором. Згідно з Кредитним договором №354411/5791/0513-7 від 24 травня 2007 року ОСОБА_3 надається кредит в сумі 7000,00 дол. США на 212 місяців з 24 травня 2007 року по 23 січня 2025 року із сплатою 13,75% річних.

У відповідності до даного Договору, Іпотекодержатель має право у випадку невиконання Іпотекодавцем зобов`язань за Кредитним договором отримати задоволення за рахунок майна, заставленого на вказаних умовах.

27.01.2015 позивачем на адресу ОСОБА_3 було направлено вимогу про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором № 114.0.0.00/15.16069 в якій, керуючись кредитним договором, ст. 1050 ЦК України, банк вимагав протягом не більше, ні 60 календарних днів з дати цієї вимоги здійснити дострокове погашення кредиту у повному обсяг разом із сплатою процентів та пені відповідно до умов кредитного договору, а саме: 4 952,02 дол. США заборгованість по сумі кредиту; 288,11 дол. США заборгованість за процентами. В разі непогашення боргу банк змушений буде вжити заходів з примусового стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення на предмет іпотеки квартиру (т.2 а.с.200).

Крім цього 27.01.2015 позивачем на адресу ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 були направлені вимоги про усунення порушення основного зобов`язання за № 114.0.0.00/15.16371, № 114.0.0.00/15.16372, № 114.0.0.00/15.16370 відповідно, які є ідентичними за змістом. Зокрема, банк вимагав протягом не більше, ніж 60 календарних днів з дати відправлення цієї вимоги здійснити погашення заборгованості, яка складається з заборгованості по сумі кредиту 4 952,02 дол. США, в тому числі прострочена 89,98 дол. США; заборгованості за відсотками 288,11 дол. США. У разі непогашення вказаної заборгованості, банк змушений звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов договору іпотеки та чинного законодавства України (т.2 а.с.201-203).

Також, вимоги банку на адресу відповідачів були направлені і 23.02.2021, в яких банк вимагав протягом 30 календарних днів з дати цих вимог здійснити погашення кредиту в повному обсязі разом зі сплатою процентів та пені (т.1 а.с.36 39).

Також встановлено, що заочним рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 02 вересня 2015 року по цивільній справі № 697/1081/15-ц, з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» стягнуто достроково заборгованість за кредитним договором №354411/5791/0513-7 від 24 травня 2007 року у сумі 6034,98 доларів США, що еквівалентно по курсу НБУ 138 092,62 грн., у тому числі: заборгованість за кредитом 4 952,02 дол. США, що еквівалентно по курсу НБУ - 113 312,29 грн., заборгованість по сплаті відсотків 454,14 дол. США, що еквівалентно по курсу НБУ 10 391,65 грн., пеня за несвоєчасну сплату кредиту та відсотків 628,82 дол. США, що еквівалентно по курсу НБУ 14 388,68 грн., та судові витрати у розмірі 1 380,93 грн. (т.1 а.с.27-зв.-29).

У зв`язку з невиконанням відповідачем основного зобов`язання, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав з вищевказаним позовом та просив суд в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд виходить з наступних мотивів.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), кожна особа має право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 14 ЦК України визначено, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з статтею 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття "позовна" має на увазі форму захисту - шляхом пред`явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред`явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту). Питання про об`єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії "право на позов у матеріальному сенсі" (право на захист) у контексті її співвідношення із суб`єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин. Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права. Суб`єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне. Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.

Ураховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, слід дійти висновку, що об`єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.

Відповідно до статті 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

У відповідності до частини першої статті 259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Відповідно до статті 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

При цьому для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти, що відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку про те, що початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

За змістом статті 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладений обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17 та у справі № 911/3677/17. При цьому питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц).

Як вбачається зі змісту п. 6 Додаткової угоди № 2 до Кредитного договору № 354411/5791/0513 - 7 від 24.05.2007, сторони домовились, що до всіх правовідносин, пов`язаних з укладанням та виконанням Кредитного договору, застосовується строк позовної давності тривалістю в 70 років. (т.1 а.с.20 - зворот).

Відмінні від позичальника особи іпотекодавці ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 також надали згоду на зміну умов кредитного договору відповідно до вказаної додаткової угоди та підтвердили, що іпотека зберігається та забезпечує виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором № 354411/5791/0513-7 від 24 травня 2007 року (з врахуванням внесених змін).

Вказана додаткова угода недійсною, в тому числі з підстав несправедливості умов щодо збільшення позовної давності, у встановленому законом порядку не визнана та є чинною, а отже, обов`язковою для сторін у кредитному зобов`язанні.

Крім того, зі змісту п. 1.1 Іпотечного договору № 354411/5791/0513-7і, укладеного між сторонами, вбачається, що цей договір забезпечує вимогу Іпотекодержателя, що випливає з Кредитного договору № 354411/5791/0513 - 7 від 24 травня 2007 року (а також усіх додаткових угод до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку дії кредитного договору), укладеного між Іпотекодержателем та Позичальником ОСОБА_3 , за умовами якого Іпотекодавці зобов`язуються перед Іпотекодержателем повернути кредит, сплатити відсотки за його користування в розмірі та у строки згідно Кредитного договору, а також можливу неустойку у розмірі і у випадках, передбачених Кредитним договором (т.1 а.с.22).

З урахуванням наведеного та установлених у цій справі судом фактичних обставин, зокрема, умов пункту 6 Додаткової угоди № 2 до Кредитного договору № 354411/5791/0513 - 7 від 24 травня 2007 року, суд дійшов висновку, що строк позовної давності позивачем не пропущено.

Аналогічні висновки суду викладені також у постанові Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 752/17123/18 (провадження № 61-13954св21).

Як зазначалося вище, представник відповідачів звертав увагу на те, що додаткова угода до кредитного договору про збільшення строку позовної давності до 70 років не може поширюватися на договір іпотеки, а поширюється виключно на правовідносини за кредитним договором. Оскільки договором іпотеки не передбачено жодних положень щодо строку позовної давності, то на такі правовідносини з іпотечних зобов`язань застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.

З приводу цих доводів, суд звертає увагу на висновки, як викладені у постанові Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 752/17123/18 (провадження № 61-13954св21) зі змісту якої вбачається, що одним з основних доводів особи, яка подавала касаційну скаргу, було також те, що відповідно до статті 19 Закону України «Про іпотеку» та частини першої статті 220 ЦК України угода до кредитного договору про збільшення строку позовної давності до 70 років не може поширюватися на договір іпотеки, а поширюється виключно на відносини за кредитним договором, а тому колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначила, що з урахуванням встановлених у справі судом фактичних обставин, зокрема, умов пункту 7 додаткової угоди № 1 до кредитного договору від 11 серпня 2006 року, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що строк позовної давності позивачем не пропущено.

Таким чином, доводи відповідача в частині застосування до даних правовідносин ч. 4 ст. 267 ЦК України, а саме: наслідки спливу строку позовної давності, не знайшли свого підтвердження, а тому такі доводи судом відхиляються.

Вирішуючи питання про обґрунтованість вимог позивача в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, суд виходить з наступного.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

За змістом ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Частиною першою статті 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.ст. 1049, 1054 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути кредитору грошові кошти (кредит) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частина 1 статті 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив зобов`язання, якщо не виконав його у строк встановлений договором.

Відповідно до ст.ст. 546, 548 ЦК України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом; видами забезпечення виконання зобов`язання є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток.

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (ст. 572 ЦК України).

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 575 ЦК України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Нормою ч. 1 ст. 589 ЦК України передбачено, що у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Суть іпотеки як засобу забезпечення виконання цивільно-правового зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця (боржника) полягає у тому, що кредитор (іпотекодержатель) набуває право в разі невиконання боржником зобов`язання, забезпеченого іпотекою, одержати задоволення своїх вимог за рахунок іпотеки переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця (ст. 1 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до положень ст. 3 вказаного Закону, іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону, за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачено умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 вказаного Закону, у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

За змістом ч. 1 ст. 12, ч. 1 ст. 33 та ст.ст. 35, 39 Закону України «Про іпотеку», реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише тоді, якщо останнє невиконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки.

Підставами звернення стягнення на предмет іпотеки є: рішення суду, виконавчий напис нотаріуса або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону України «Про іпотеку»).

Таким чином, Закон України «Про іпотеку» визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).

Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду (стаття 39 Закону України «Про іпотеку») є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (статті 41 - 47 Закону України «Про іпотеку»); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі - покупцеві (стаття 38 Закону України «Про іпотеку) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19)).

Отже, застосування такого способу захисту права, як звернення стягнення на предмет іпотеки, пов`язане виключно з невиконанням основного зобов`язання у встановлений строк (термін).

В даній справі, позивач обґрунтовує свої вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів тим, що позичальник не виконав належним чином зобов`язання за кредитним договором, допустив утворення заборгованості, розмір якої встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, проте заборгованість залишається непогашеною.

Вимога про стягнення заборгованості є основною вимогою. Інші вимоги, зокрема щодо звернення стягнення на предмет іпотеки є додатковими вимогами. Як зазначалось, іпотека зберігає свою чинність до виконання/припинення основного зобов`язання, що обумовлено її забезпечувальним статусом та високим ступенем гарантування виконання зобов`язань та захисту інтересів кредитора.

При вирішенні даної справи судом також враховуються висновки, які викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-14-112цс19), що визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто у разі, якщо у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили обидва, вказані у частині третій статті 36 Закону, способи задоволення вимог іпотекодержателя (статті 37, 38 Закону), то їх наявність не перешкоджає іпотекодержателю застосувати: 1) судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателя у спосіб реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах; 2) позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса.

У постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 317/1292/16-ц (провадження № 61-21794св18) Третя судова палата Касаційного цивільного суду Верховного Суду зазначила, що «Судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з абзацом 5 частини 1 статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що суд у резолютивній частині відповідного рішення обов`язково визначає спосіб реалізації предмета іпотеки: або шляхом проведення прилюдних торгів, або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 вказаного Закону. Тому суд звернув увагу на те, що процедура продажу предмета іпотеки, передбачена статтею 38 Закону, може бути застосована як спосіб задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки і в судовому порядку (про що суд згідно з абзацом 5 частини 1 статті 39 Закону України «Про іпотеку» має вказати у судовому рішенні про задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки), і у позасудовому порядку (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя)».

Пунктом п. 5.1 Іпотечного договору визначено, що у разі порушення основного зобов`язання або умов цього Договору, Іпотекодержатель надсилає Іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги.

Згідно з положеннями п. 5.3 Іпотечного договору № 354411/5791/0513-7і від 24.05.2007, Іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов`язання за Кредитним договором, забезпеченим цією іпотекою, а якщо його вимога не буде задоволена, - звернути стягнення на предмет іпотеки у разі порушення Іпотекодавцями обов`язків, встановлених цим Договором.

Відповідно до п. 5.4 Іпотечного договору, звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється, зокрема, за рішенням суду.

Як встановлено з матеріалів справи, 27.01.2015 позивачем на адресу ОСОБА_3 було направлено вимогу про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором № 114.0.0.00/15.16069 в якій, керуючись кредитним договором, ст. 1050 ЦК України, банк вимагав протягом не більше, ні 60 календарних днів з дати цієї вимоги здійснити дострокове погашення кредиту у повному обсяг разом із сплатою процентів та пені відповідно до умов кредитного договору, а саме: 4 952,02 дол. США заборгованість по сумі кредиту; 288,11 дол. США заборгованість за процентами. В разі непогашення боргу банк змушений буде вжити заходів з примусового стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення на предмет іпотеки квартиру (т.2 а.с.200).

Крім цього 27.01.2015 позивачем на адресу ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 були направлені вимоги про усунення порушення основного зобов`язання за № 114.0.0.00/15.16371, № 114.0.0.00/15.16372, № 114.0.0.00/15.16370 відповідно, які є ідентичними за змістом. Зокрема, банк вимагав протягом не більше, ніж 60 календарних днів з дати відправлення цієї вимоги здійснити погашення заборгованості, яка складається з заборгованості по сумі кредиту 4 952,02 дол. США, в тому числі прострочена 89,98 дол. США; заборгованості за відсотками 288,11 дол. США. У разі непогашення вказаної заборгованості, банк змушений звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов договору іпотеки та чинного законодавства України (т.2 а.с.201-203).

Також, вимоги банку на адресу відповідачів були направлені і 23.02.2021, в яких банк вимагав протягом 30 календарних днів з дати цих вимог здійснити погашення кредиту в повному обсязі разом зі сплатою процентів та пені (т.1 а.с.36 39).

До позовної заяви представником позивача було додано розрахунок заборгованості за кредитним договором № 354411/5791/0513-7 від 24.05.2007, згідно з яким загальна заборгованість відповідача за невиконання умов договору станом на 02.02.2021 становить 9 359,10 доларів США: 4 952,02 доларів США заборгованості за кредитом та 4 407,08 доларів США заборгованості за відсотками (т.1 а.с.6-9).

Однак, кредитні зобов`язання позичальником належним чином виконані не були, відомості про їх повне виконання до суду надано не було. Виконання грошових зобов`язань було забезпечено укладенням іпотечного договору, який зберігає свою чинність до моменту виконання грошових зобов`язань як відповідно до договору, так і за теорією цивільного права як додаткова вимога до основного зобов`язання. Банк розпочав процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки під час існування невиконаного зобов`язання. Відомості щодо існування спорів між іпотекодержателем та іпотекодавцем (позичальником) щодо майна, переданого в іпотеку відсутні.

За п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Отже, сторона правочину має виправдане та встановлене законом право очікувати від іншої сторони добросовісної поведінки щодо виконання договору. При цьому законодавство не зобов`язує сторону правочину вчиняти дії щодо перевірки добросовісності виконання договору контрагентом. Така поведінка презюмується. Якщо сторона порушує договір та недобросовісно виконує зобов`язання, законом передбачені механізми притягнення такої особи до відповідальності. В контексті наведеного, іпотекодержатель міг об`єктивно знаходитися в умовах необізнаності недобросовісних дій контрагента, що безпосередньо впливає на правову кваліфікацію правовідносин та оцінку обставин даної справи.

Таким чином, позивач АТ «Райффайзен Банк» у зв`язку з наявністю непогашеної заборгованості за кредитним договором позичальника ОСОБА_3 , невиконанням ним вимог банку про погашення заборгованості у повному обсязі, має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Вирішуючи питання щодо розміру заборгованості, на погашення якої слід звернути стягнення на предмет іпотеки, суд зазначає наступне.

Відповідно до правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження №14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13 (провадження №14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц (провадження №14-318цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Судом встановлено, що АТ «Райффайзен Банк» реалізувало своє право на дострокове повернення заборгованості, звернувшись у 2015 році до Канівського міськрайонного суду Черкаської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Заочним рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 02 вересня 2015 року по цивільній справі № 697/1081/15-ц, з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» стягнуто достроково заборгованість за кредитним договором №354411/5791/0513-7 від 24 травня 2007 року у сумі 6034,98 доларів США, що еквівалентно по курсу НБУ 138 092,62 грн., у тому числі: заборгованість за кредитом 4 952,02 дол. США, що еквівалентно по курсу НБУ - 113 312,29 грн., заборгованість по сплаті відсотків 454,14 дол. США, що еквівалентно по курсу НБУ 10 391,65 грн., пеня за несвоєчасну сплату кредиту та відсотків 628,82 дол. США, що еквівалентно по курсу НБУ 14 388,68 грн., та судові витрати у розмірі 1 380,93 грн. (т.1 а.с.27-зв.-29).

Вказане рішення суду набрало законної сили 18.09.2015.

Згідно з ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність грунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно.

Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

У частині першій статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», частині четвертій статті 10 ЦПК України передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

У преамбулі та статті 6 параграфа 1 Конвенції, у рішенні ЄСПЛ від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також у рішенні ЄСПЛ від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової визначеності, який передбачає, серед іншого, і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 361/7543/17, наявність самого судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором за наведеними вище положеннями законодавства не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством.

Доказів на підтвердження виконання рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 02 вересня 2015 року по цивільній справі № 697/1081/15-ц відповідачем ОСОБА_3 до суду не подано.

Зі змісту вказаного рішення вбачається, що станом на 14.04.2015 заборгованість відповідача ОСОБА_3 становила 6034,98 доларів США, що складається з: заборгованості за кредитом у розмірі 4952,02 доларів США; заборгованості за відсотками у розмірі 454,14 доларів США; пені за прострочення кредиту та відсотків 628,82 доларів США.

Таким чином, після звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту, незалежно від способу такого стягнення, змінюється порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання, відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.

Така правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року (справа №310/11534/13-ц, провадження №14-154 цс 18.

Аналізуючи спірні правовідносини в контексті вказаних норм права, суд вважає встановленим, що ОСОБА_3 у добровільному порядку не виконав основне зобов`язання за кредитним договором від 24.05.2007, доказів виконання рішення суду від 02.09.2015 суду не надав. Визначений ст. 35 Закону України «Про іпотеку» та п. 5.1 Договору іпотеки порядок надсилання вимоги про усунення порушень позивачем був дотриманий, позивач надсилав відповідачам письмові вимоги, якими вимагав здійснити погашення кредиту в повному обсязі (сплатити заборгованість по кредиту та нараховані проценти) протягом 30 днів з дня такої вимоги, та попереджав про те, що у разі непогашення заборгованості можливе вжиття заходів з примусового її стягнення, в тому числі шляхом звернення стягнення на об`єкт, що перебуває в іпотеці. Проте, вказані у вимозі порушення відповідачами усунуті не були, заборгованість за кредитним договором не погашена, а тому суд вважає, що позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки є обґрунтованими, законними та такими, що підлягають задоволенню.

Водночас, з огляду на те, що судовим рішенням з відповідача ОСОБА_3 вже було стягнуто в рахунок заборгованості за кредитним договором 6034,98 доларів США, з яких: 4952,02 доларів США заборгованість за кредитом; 454,14 доларів США заборгованість за процентами, та 628,82 доларів США пеня за порушення строків сплати кредиту та відсотків, суд вважає, що вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок заборгованості у сумі 9359,10 доларів США, є недоведеною, у зв`язку з чим позов в частині зазначення суми заборгованості підлягає частковому задоволенню, а саме на суму, що була стягнута за рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 02.09.2015 у розмірі 6034,98 доларів США.

Судом встановлено, що позивач звернувся до суду у цій справі не з вимогою про стягнення з відповідачів цієї ж суми заборгованості, а саме для звернення стягнення на предмет іпотеки у межах забезпечення відповідачами виконання основного зобов`язання, для чого є необхідним судове рішення.

Також, застосування кредитором іншого законного засобу для захисту свого порушеного та не поновленого боржником належним чином права не є подвійним стягненням заборгованості.

Звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобов`язання на забезпечувальне. Тому задоволення вимог за дійсним основним зобов`язанням одночасно чи за наявності рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не може мати наслідком подвійного стягнення за основним зобов`язанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов`язанням відсутня.

Відповідно до ст. 41 Закону України «Про іпотеку», реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на електронних аукціонах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог цього Закону.

Згідно пункту 5.5.2 Договору іпотеки, реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду може проводитись, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.

Відповідно до статті 41 Закону України «Про іпотеку» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Згідно з частинами першою та другою статті 39 Закону України «Про іпотеку», у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації (у разі необхідності); спосіб реалізації предмета іпотеки; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

У разі визначення судом способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів ціна предмета іпотеки у рішенні суду не зазначається та визначається при його примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Разом з тим відповідно до статей 19, 57 Закону України «Про виконавче провадження», сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження не позбавлені можливості заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж буде зазначена в резолютивній частині рішення суду, якщо наприклад, така вартість майна змінилася.

Суд вважає за необхідне звернути стягнення на предмет іпотеки, шляхом продажу її на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за ціною, не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Щодо доводів представника відповідачів про те, що приватним виконавцем Бурмагою Є.А. за заявою АТ «Райффайзен Банк» відкрито виконавче провадження №60744204, боржником за яким є ОСОБА_3 по справі № 697/1081/15-ц та розпочате здійснення заходу примусового виконання рішення у вигляді накладення арешту на нерухоме майно, що належить боржнику: житлового будинку, що знаходиться а адресою: АДРЕСА_2 , а також накладення арешту на земельні ділянки, з кадастровими номерами 7120687400:03:001:1387 та 7120687400:03:001:0505 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходяться за адресою: Черкаська обл., Драбівський р-н, с/рада Нехайківська, судом зазначає наступне.

Питання щодо виконання виданого кредитору виконавчого документа у разі, коли такий обов`язок боржника за таким виконавчим документом відсутній повністю або частково у зв`язку з його припиненням (через виконання боржником, іншою особою тощо) підлягають вирішенню в порядку, передбаченому частиною другою статті 432 ЦПК України.

Тобто, мається на увазі, що у випадку виконання одного з судових рішень про стягнення заборгованості або про звернення стягнення на предмет іпотеки основне зобов`язання може бути припиненим. Якщо ж це станеться, то боржник може звернутися до суду з заявою про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню з тих підстав, що борг вже не існує, але є ще один виконавчий документ, який стосується стягнення коштів або звернення стягнення на майно в рахунок погашення того ж самого погашеного боргу.

Аналогічна позиція відносно того, що застосування кредитором іншого законного засобу для захисту свого порушеного права та відносно виконавчих листів у аналогічних правовідносинах викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2018, справа №921/107/15-г/16.

За таких обставин справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони справи як на підставу своїх вимог, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів окремо кожного, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та необхідність у рахунок погашення заборгованості, що виникла за Кредитним договором № 354411/5791/0513-7 від 24.05.2007 в сумі 6 034,98 доларів США, звернути стягнення на предмет іпотеки квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної спільної часткової власності по 1/4 частини кожному Іпотекодавцям: гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 1/4 частини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 1/4 частини, гр. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 1/4 частини, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 1/4 частини на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 26 квітня 2007 року, видане Виконавчим комітетом Канівської міської ради та зареєстрований в Канівському ООБТІ 26.04.2007 в реєстровій книзі за № 62, номер запису № 5624, згідно Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 14388896 шляхом продажу її на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за ціною, не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, тому з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволених вимог, що складає 1 463 грн. 68 коп. (2270х64,48%), тобто по 365 грн. 92 коп. з кожного.

Керуючись ст.ст. 3, 12, 13, 76-83, 89, 141, 258-259, 263-265, 354 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про захист порушеного права шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості, яка виникла за кредитним договором задовольнити частково.

У рахунок погашення заборгованості, що виникла за Кредитним договором № 354411/5791/0513-7 від 24.05.2007 в сумі 6 034,98 доларів США, звернути стягнення на предмет іпотеки квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної спільної часткової власності по 1/4 частини кожному Іпотекодавцям: гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 1/4 частини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 1/4 частини, гр. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 1/4 частини, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 1/4 частини на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 26 квітня 2007 року, видане Виконавчим комітетом Канівської міської ради та зареєстрований в Канівському ООБТІ 26.04.2007 в реєстровій книзі за № 62, номер запису № 5624, згідно Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 14388896 шляхом продажу її на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за ціною, не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 463 грн. 68 коп., тобто по 365 грн. 92 коп. з кожного.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено та підписано 11.07.2022.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Акціонерне товариство «Райффайзен Банк», код ЄДРПОУ 14305909, юридична адреса: 01011, м. Київ, вул. Лєскова, 9;

Відповідач 1: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ; зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ;

Відповідач 2: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ; зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;

Відповідач 3: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ; зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;

Відповідач 4: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_5 ; зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Головуючий Б . К . Скирда