Постанова

від 22.09.2022 по справі 697/1424/21

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1174/22Головуючий по 1 інстанціїСправа №697/1424/21 Категорія: 304090100 Скирда Б. К. Доповідач в апеляційній інстанції Нерушак Л. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2022 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого Нерушак Л.В. ( суддя - доповідач )

Суддів Вініченка Б.Б., Новікова О.М.

За участі секретаря Чуйко А.В.

учасники справи:

позивач АТ «Райффайзен Банк»;

відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ;

особи, які подають апеляційну скаргу відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3

розглянувши в м. Черкаси у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 30.06.2022 року, постановлене під головуванням судді Скирди Б.К. у залі № 23 Канівського міськрайонного суду Черкаської області, 30.06.2022 року о 12 год. 30 хв., повний текст рішення складений 11.07.2022 року, у справі за позовом Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про захист порушеного права шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості, яка виникла за кредитним договором, -

в с т а н о в и в :

13.07.2021 року Акціонерне товариство «Райффайзен Банк» (далі також АТ «Райффайзен Банк», банк, позивач) звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (далі також відповідачі) про захист порушеного права шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості, яка виникла за кредитним договором № 354411/5791/0513-7 від 24.05.2007.

В обґрунтування позовних вимог банк вказує, що згідно до кредитного договору № 354411/5791/0513-7 від 24.05.2007 року (далі кредитний договір) Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» у зв`язку зі зміною статуту Акціонерним товариством «Райффайзен Банк» було надано ОСОБА_1 кредит у розмірі 7 000,00 дол. США на строк до 23.05.2017 року із сплатою 13,75% річних, а позичальник ОСОБА_1 зобов`язався належним чином використати та повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити проценти за користування кредитом, комісії згідно умов договору та тарифів кредитора, та виконати всі інші зобов`язання в порядку та строки, визначені договором.

31.03.2010 року між позичальником ОСОБА_1 та кредитором Акціонерним товариством «Райффайзен Банк» ( було укладено додаткову угоду до кредитного договору № 2, згідно до якої сторони домовились збільшити строк надання кредиту на 92 календарних місяці, відповідно дата остаточного погашення кредиту становить 23 січня 2025 року.

Графік погашення кредиту та сплати інших платежів було викладено в новій редакції в Додатку № 1, 2, який є невід`ємною частиною Додаткової угоди.

Надання кредитних коштів проводилося згідно вимог п. 3.2 кредитного договору, готівкою через касу кредитора ( банку).

Позивач посилається, що з укладенням кредитного договору у позичальника ОСОБА_1 виник обов`язок повернути кредит та відсотки за кредитним договором у строки та розмірах чітко встановлених графіком погашення, у разі прострочення якого кредитор має право достроково стягнути заборгованість за кредитом, відсотками та пеню.

Відповідно до п. 9.1 кредитного договору у випадку порушення відповідачем графіку погашення кредиту та відсотків, встановлених договором, позивач нараховує позичальнику пеню в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 25.05.2007 року між банком (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (іпотекодавці) було укладено договір іпотеки № 354411/5791/0513-7і, згідно до якого предметом іпотеки є нерухоме майно : квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить іпотекодавцям на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 26.04.2007 року, виданого Виконавчим комітетом Канівської міської ради та зареєстрованого у Канівському ООБТІ 26.04.2007 року в реєстровій книзі за № 62, номер запису № 5624, згідно Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 14388896.

Згідно умов п. 1.3 договору іпотеки, сторони визначили заставну вартість предмета іпотеки в сумі 39 495 грн. 00 коп.

02 вересня 2015 року Канівським міськрайонним судом Черкаської області ухвалено рішення у справі № 697/1081/15-ц, яким позовні вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором № 354411/5791/0513-7 від 24.05.2007 року в сумі 6034,98 дол. США., що еквівалентно по курсу НБУ 138 092,62 грн.

Однак, позичальник ОСОБА_1 вказане рішення суду та умови укладеного кредитного договору не виконував, а тому станом на 02.02.2021 року заборгованість ОСОБА_1 перед АТ «Райффайзен Банк» за кредитним договором становить: 9 359,10 дол. США (з урахуванням заборгованості по пені), яка складається із : заборгованості за кредитом 4 952,02 дол. США; заборгованості за відсотками 4 407,08 дол. США; розрахована пеня.

У зв?язку з невиконанням відповідачем основного зобов?язання, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав з вище вказаним позовом та з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 27.09.2021 року (т. 2 а. с.143-144), банк просив суд в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 354411/5791/0513-7 від 24.05.2007 року в сумі 9 359,10 дол. США звернути стягнення на предмет іпотеки квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної спільної часткової власності по 1/4 частини квартири кожному іпотекодавцю: гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 1/4 частина; гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 1/4 частина; гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , 1/4 частина; гр. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 1/4 частина на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 26.04.2007 року, виданого Виконавчим комітетом Канівської міської ради та зареєстрованого у Канівському ООБТІ 26.04.2007 року в реєстровій книзі за № 62, номер запису № 5624, згідно Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 14388896 шляхом продажу її на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за ціною, не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Позов Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про захист порушеного права шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості, яка виникла за кредитним договором задоволено частково.

У рахунок погашення заборгованості, що виникла за кредитним договором № 354411/5791/0513-7 від 24.05.2007 року в сумі 6 034,98 доларів США, звернено стягнення на предмет іпотеки квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної спільної часткової власності по 1/4 частині кожному іпотекодавцю, а саме: гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 1/4 частини, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 1/4 частини, гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , 1/4 частини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , 1/4 частини на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 26 квітня 2007 року, виданого Виконавчим комітетом Канівської міської ради та зареєстрованого у Канівському ООБТІ 26.04.2007 року в реєстровій книзі за № 62, номер запису № 5624, згідно Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 14388896 шляхом продажу її на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за ціною, не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб?єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 463 грн. 68 коп., тобто по 365 грн. 92 коп. з кожного.

Не погоджуючисьз рішеннямсуду першоїінстанції відповідачі,а саме:ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 оскаржили рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржниками зазначається, що судом першої інстанції не було взято до уваги, як доказ письмову відповідь приватного виконавця Бурмаги Є.А. щодо часткового виконання рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 02.09.2015 року у цивільній справі № 697/1081/15-ц. Даний доказ є доречним і вагомим, оскільки безпосередньо стосується предмету спору, однак судом першої інстанції не взято його до уваги, як і не зазначено підстав відхилення вказаного доказу.

Апеляційна скарга мотивується також тим, що відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не надавали своєї згоди на зміну умов кредитного договору згідно до додаткової угоди, так як у додатковій угоді № 2 не зазначено їх особистих даних та відсутні їх підписи.

Як вказується скаржниками у скарзі суд першої інстанції не звернув уваги на додатковий договір № 1 до іпотечного договору, де п. 1. 1 викладено в новій редакції, та внесено зміни виключно щодо збільшення строку кредитування з 24.05.2007 року по 23.01.2025 року.

Проте, у договорі не йдеться про збільшення строку позовної давності до 70 років щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, а сам іпотечний договір від 24.05.2007 року умов про позовну давність не містить, посилаються скаржники.

В апеляційній скарзі зазначається, що, пред`явивши вимоги про повне дострокове повернення кредиту, банк змінив строк виконання зобов`язання за кредитним договором, та мав право пред`явити позов про звернення стягнення на предмет іпотеки протягом 3 років в строк до 27.03.2018 року, адже право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки виникло у кредитора у зв`язку з невиконанням вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі.

Банк звернувся в суд з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки лише у липні місяці 2021 року.

Так, скаржники вказують, що стосовно необхідності врахування строків позовної давності при зверненні стягнення на предмет іпотеки (іпотечне майно) за наявності невиконаної вимоги кредитора про повне дострокове повернення кредитних коштів неодноразово наголошував Верховний Суд. Зокрема, у постановах: від 29 серпня 2018 року у справі № 241/31/16-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 357/9126/17, від 06 листопада 2019 року у справі № 523/51/17, від 19 лютого 2020 року у справі № 757/21623/15-ц, від 18 серпня 2021 року у справі № 201/15310/16.

За таких обставин, скаржники вважають, що банк не реалізував вчасно свого права на звернення стягнення на предмет іпотеки у судовому порядку та звернувся до суду поза межами строків позовної давності.

В апеляційній скарзі зазначається, що суд першої інстанції, при прийнятті рішення, всупереч наведеним нормам законодавства, не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 06.10.2021 року у справі № 440/1509/18 та постанові від 25.01.2022 року у справі № 911/3981/16.

Так, суд першої інстанції не надав оцінки наявному на примусовому виконанні виконавчому листу у справі № 697/1081/15-ц, в рамках якого проводиться примусове стягнення заборгованості з пенсії, описано і арештовано дві земельні ділянки та будинок ОСОБА_1 , крізь призму мирного володіння майном та не співмірності втручання у право власності. Тому скаржники вважають, що майна вистачить, щоб погасити борг у розмірі 5816,02 дол. США. В той час, коли ринкова вартість квартири, на яку звертається стягнення, та яка є єдиним житлом іпотекодавців ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 становить приблизно 12000 дол. США, що перевищує в рази суму боргу.

В апеляційній скарзі представник відповідачів адвокат В.С. Федоренко просить скасувати рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 30.06.2022 року у справі № 697/1424/21 за позовом Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про захист порушеного права шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості, яка виникла за кредитним договором та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

26 серпня 2022 року на адресу Черкаського апеляційного суду від представника АТ «Райффайзен Банк» - А.Д. Звєзділінової-Полішко надійшов відзив на апеляційну скаргу.

В обґрунтування відзиву представник банку вказує, що апеляційна скарга є необґрунтованою, та такою, що не базується на реальних обставинах справи і нормах матеріального та процесуального права України.

Так, представник позивача зазначає, що до суду було надано довідку про виконання рішення суду у справі № 697/1081/15-ц від 02.09.2015 року, що й було зроблено( відповідні докази є наявні в матеріалах справи). Відповідачами, в свою чергу, належних доказів виконання рішення суду у справі № 697/1081/15-ц від 02.09.2015 року так і не надано, хоча обов`язок доказування та надання відповідних доказів є обов`язком сторони, яка на них посилається.

У відзиві вказано, що судом у рішенні належним чином досліджено та обґрунтовано відповідними нормами права питання щодо позовної давності та відсутності пропуску позивачем терміну позовної давності.

Районним судом встановлено, що згідно із ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За змістом ст. 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно), що підтверджує, що позовна давність за договором забезпечення знаходиться під впливом позовної давності за основним зобов`язанням і не може окремо встановлюватися у договорі забезпечення, оскільки інакше протирічить самій природі інституту іпотеки.

Відповідно до п. 6 Додаткової угоди № 2 до кредитного договору № 354411/5791/0513-7 від 31.03.2010 року, сторони домовилися, що до всіх правовідносин, пов`язаних з укладенням та виконанням кредитного договору, застосовується строк позовної давності тривалістю в 70 років.

Так, позивач вважає, що з врахуванням обставин справи та норм права, зокрема, умов пункту 6 Додаткової угоди № 2 до кредитного договору № 354411/5791/0513-7 від 24 травня 2007 року, суд дійшов правильного висновку, що строк позовної давності позивачем не пропущено.

Стосовно наведеної представником відповідача судової практики відносно застосування та судами строку позовної давності за вимогами, зокрема, до іпотекодавців, відмінних від позичальника, представник позивача вважає, що зазначена правова позиція стосується виключно строку позовної давності за вимогами, які направлені окремо кожному із іпотекодавців і відповідно кожна із таких осіб може своїми діями поновити перебіг такого строку.

У відзиві зазначається, що підстави припинення іпотеки окремо, визначені в Законі України «Про іпотеку». Зміст цієї статті дає підстави для висновку, що припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені цим Законом.

Так, згідно з указаною нормою, іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання (абз.2 ч. 1 ст. 17 Закону України «пр. іпотеку»).

Натомість Законом України «Про іпотеку» не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов`язанням.

Тому представник позивача посилається у відзиві, що, якщо інше не передбачене договором ( у кредитному договорі це не передбачено),то сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки само по собі не припиняє основного зобов`язання за кредитним договором і відповідно, не може вважатися підставою для припинення іпотеки за абз. 2 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про іпотеку», тобто не позбавляє іпотекодержателя права звернути стягнення на предмет іпотеки.

У відзиві представник АТ «Райффайзен Банк» - А.Д. Звєзділіна-Полішко просить залишити рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області у справі № 697/1424/21 від 30.06.2022 року без змін, а апеляційну скаргу представника відповідача без задоволення.

Сторони в судове засідання не з?явились, про день та час, місце, розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується даними повідомлень про отримання.

09.09. 2022 року на адресу суд від представника банку надійшла заява, подана в електронному вигляді про розгляд апеляційної скарги без участі представника банку, в якій просить залишити без змін рішення районного суду, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Відповідачі в судове засідання не зявились, але з?явився їх представник, який представляє інтереси всіх відповідачів адвокат Федоренко В.С.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника відповідачів, який з?явився в судове засідання та підтримав вимоги апеляційної скарги, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1ст. 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення чи змінити його.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду, викладеним у рішенні суду першої інстанції обставинам справи; порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не повністю відповідає вищевказаним вимогам закону.

Вирішуючи спірта ухвалюючирішення прочасткове задоволенняпозовних вимогпозивача прозахист порушеного права шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості, яка виникла за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, вказавши, що сторони домовилися, що до всіх правовідносин пов`язаних з укладенням та виконанням кредитного договору, застосовується строк позовної давності тривалістю 70 років ( згідно змісту п. 6 додаткової угоди № 2 до кредитного договору від 24.05.2007 року, а тому суд дійшов до висновку, що строк позовної давності позивачем не пропущено.

При цьому, суд виходив з того, що заборгованість за кредитним договором відповідачем ОСОБА_1 не погашена, доказів виконання рішення суду від 02.09.2015 року суду не надано, а тому суд дійшов висновку про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають обставинам справи та вимогам закону, судом допущено неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч.3 ст. 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.

Як вбачається з матеріалів справи 24 травня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Райфайзен Банк Аваль», правонаступником якого є АТ «Райффайзен Банк» (далі кредитор, банк) та ОСОБА_1 (далі позичальник) було укладено кредитний договір № 354411/5791/0513-7 (далі кредитний договір), згідно умов якого банк зобов?язався надати позичальнику кредит у розмірі 7 000,00 дол. США на строк до 23.05.2017 року із сплатою 13,75% річних, а позичальник зобов`язався належним чином використати та повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити проценти за користування кредитом, комісії згідно умов договору та тарифів кредитора, та виконати всі інші зобов`язання в порядку та строки, визначені договором (т.1 а.с.16-19).

З метою зменшення фінансового навантаження на позичальника в умовах кризових явищ в економіці України кредитор та позичальник досягли згоди про зміну умов погашення кредиту, визначених кредитним договором № 354411/5791/0513-7 від 24.05.2007 року, який укладений між банком та ОСОБА_1 шляхом укладення додаткової угоди № 2 до вказаного кредитного договору, згідно умов якої строк кредиту збільшився на 92 календарних місяці, в зв?язку з чим дата остаточного погашення кредиту сторонами була визначена 23.01.2025 року (т.1 а. с. 20).

З метою забезпечення виконання зобов?язань за вказаним кредитним договором, 24 травня 2007 року між банком (далі також іпотекодержатель) та ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (далі також іпотекодавці) було укладено договір іпотеки, який було посвідчено приватним нотаріусом Канівського міського нотаріального округу Лагутінською Є.П. та зареєстровано у реєстрі за № 1-1112 (т.1 а. с. 22-24).

Відповідно до умов іпотечного договору, його предметом є квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 42,53 кв. м, жилою площею 26,00 кв. м, що належить ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 по 1/4 частині на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Виконавчим комітетом Канівської міської ради 26.04.2007 року на підставі рішення виконавчого комітету Канівської міської ради від 18.04.2007 року № 165 (т.1 а. с. 26).

У відповідності до цього договору іпотекодержатель має право у випадку невиконання позичальником своїх зобов?язань за кредитним договором отримати задоволення за рахунок майна, заявленого на нижче вказаних умовах.

Згідно до п. 1.3 договору іпотеки визначено, що вартість предмету іпотеки визначена іпотекодержателем та іпотекодавцем та складає 39 495,00 грн. станом на дату укладення договору іпотеки в травні 2007 року.

31 березня 2010 року між банком та ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено додатковий договір № 1 до договору іпотеки № 354411/5791/0513-7 від 24.05.2007 року, відповідно до якого, сторони домовились внести наступні зміни до договору іпотеки, а саме: п. 1.1 викласти в наступній редакції: 1.1. Це Договір забезпечує вимогу іпотекодержателя, що випливає з кредитного договору № 354411/5791/0513-7 від 24 травня 2007 року, укладеного між іпотекодержателем та позичальником ОСОБА_1 , за умовами якого іпотекодавець зобов`язується перед іпотекодержателем повернути кредит, сплатити відсотки за його користування в розмірі та у строки згідно кредитного договору, а також можливу неустойку у розмірі і у випадках, передбачених кредитним договором.

Згідно з кредитним договором № 354411/5791/0513-7 від 24 травня 2007 року ОСОБА_1 надається кредит в сумі 7000,00 дол. США на 212 місяців з 24 травня 2007 року по 23 січня 2025 року із сплатою 13,75% річних.

У відповідності до даного договору, іпотекодержатель має право у випадку невиконання іпотекодавцем зобов`язань за кредитним договором отримати задоволення за рахунок майна, заставленого на вказаних умовах.

27.01.2015 року позивачем на адресу ОСОБА_1 було направлено вимогу про дострокове виконання зобов?язань за кредитним договором № 114.0.0.00/15.16069 в якій, керуючись кредитним договором, ст. 1050 ЦК України, банк вимагав протягом не більше, ні 60 календарних днів з дати цієї вимоги здійснити дострокове погашення кредиту у повному обсяг разом із сплатою процентів та пені відповідно до умов кредитного договору, а саме: 4 952,02 дол. США заборгованість по сумі кредиту; 288,11 дол. США заборгованість за процентами. В разі непогашення боргу банк змушений буде вжити заходів з примусового стягнення заборгованості, у тому числі, шляхом звернення на предмет іпотеки квартиру (т.2 а.с.200).

27.01.2015 року позивачем на адресу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 також були направлені вимоги про усунення порушення основного зобов`язання за № 114.0.0.00/15.16371, № 114.0.0.00/15.16372, № 114.0.0.00/15.16370 відповідно, які є ідентичними за змістом.

Зокрема, банк вимагав протягом не більше, ніж 60 календарних днів з дати відправлення цієї вимоги, здійснити погашення заборгованості, яка складається із заборгованості по сумі кредиту 4 952,02 дол. США, в тому числі, прострочена 89,98 дол. США; заборгованості за відсотками 288,11 дол. США. У разі непогашення вказаної заборгованості, банк змушений звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов договору іпотеки та чинного законодавства України (т.2 а. с. 201-203).

Із матеріалів справи вбачається, що вимоги банку на адресу відповідачів були направлені повторно 23.02.2021 року, в яких банк вимагав протягом 30 календарних днів з дати цих вимог здійснити погашення кредиту в повному обсязі разом зі сплатою процентів та пені (т.1 а. с. 36 39).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції заочним рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 02 вересня 2015 року у цивільній справі № 697/1081/15-ц, з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» стягнуто достроково заборгованість за кредитним договором № 354411/5791/0513-7 від 24 травня 2007 року у сумі 6034,98 долари США, що еквівалентно по курсу НБУ сумі 138 092,62 грн., у тому числі, заборгованість за кредитом 4 952,02 дол. США, що еквівалентно по курсу НБУ - 113 312,29 грн., заборгованість по сплаті відсотків 454,14 дол. США, що еквівалентно по курсу НБУ 10 391,65 грн., пеня за несвоєчасну сплату кредиту та відсотків 628,82 дол. США, що еквівалентно по курсу НБУ 14 388,68 грн., та судові витрати у розмірі 1 380,93 грн. (т.1 а.с. 27-зв.-29).

У зв?язку з невиконанням відповідачем основного зобов?язання, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав з вищевказаним позовом та просив суд в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з ч. 1 ст. ст. 509, 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, що визначено ст. 598 ЦК України.

Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом згідно частини 2 ст. 598 ЦК України.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно із статтями 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно ст. 575 ЦК України визначено, що окремим видом застави є іпотека.

Отже, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) іпотека це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За змістом ст. 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Згідно із ч. 1 ст. 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Частиною першою вказаної статті передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Отже, чинним законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Підстави припинення іпотеки окремо, визначені у ст.17 Закону України «Про іпотеку», яка визначає, щоіпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її.

Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Згідно п. 6.2 договору іпотеки № 354411/5791/0513-7і передбачено, що право іпотеки та відповідно і договір іпотеки, припиняє чинність : припинення основного зобов`язання, забезпеченого цією іпотекою; знищення (втрати) предмета іпотеки, якщо іпотекодавці не замінили або не відновили предмет іпотеки; реалізації предмета іпотеки; набуття іпотекодержателем на підставах, передбачених чинним законодавством України та цим договором, права власності на предмет іпотеки; розірвання договору іпотеки за угодою сторін, яка посвідчується нотаріально; в інших випадках, передбачених чинним законодавством (а. с. 23, т. 1).

Отже, колегією суддів апеляційного суду достовірно встановлено, що АТ «Райффайзен Банк», звертаючись з даним позовом до відповідачів, має на меті звернути стягнення на предмет іпотеки у межах забезпечення відповідачами виконання основного зобов?язання.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, під час розгляду справи в суді першої інстанції представником відповідачів адвокатом Федоренком В.С. подавалась до суду заява про застосування строку позовної давності (т. 2 а. с. 224).

Відмовляючи у задоволенні заяви про застосування позовної давності від 11.01.2022 року, суд першої інстанції послався на п. 6 Додаткової угоди № 2 до кредитного договору від 24.05.2007 року, де зазначено, що сторони домовилися, що до всіх правовідносин строк позовної давністю тривалістю в 70 років (т. 1 а.с. 20).

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що відмінні від позичальника особи іпотеко давці: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 надали свою згоду на зміну умов кредитного договору відповідно до вказаної додаткової угоди та підтвердили, що іпотека зберігається та забезпечує виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором № 354411/5791/0513-7 від 24 травня 2007 року ( з врахуванням внесених змін).

Однак, з вказаним висновком районного суду погодитись неможливо, оскільки відповідачі не були обізнані та не підписували додаткову угоду № 2, на що вони посилались як в суді першої інстанції, так і в доводах апеляційної скарги, не погоджуючись із рішенням суду.

Судом прийняв до уваги, що згідно з п. 11 Іпотечного договору, де передбачено, що іпотекодавці зобов`язуються перед іпотекодержателем повернути кредит, сплатити відсотки за його користування, в розмірі передбаченому кредитним договором (т.1 а. с. 22).

З врахуванням наведеного та встановлених фактичних обставин, зокрема, умов пункту 6 Додаткової угоди № 2 до кредитного договору від 24.05.2007 року, суд дійшов висновку, що строк позовної давності позивачем не пропущено.

Колегія суддів апеляційного суду з таким висновком суду першої інстанції не погоджується, оскільки він зроблений без урахування усіх обставин справи та вимог закону.

Відповідно до статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною п?ятою статті 261 ЦК України за зобов?язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За зобов?язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред?явити вимогу про виконання зобов?язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Статтею 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 18 серпня 2021 року у справі № 201/15310/16 (провадження № 61-547св21) вказано, що слід розмежовувати вимогу про стягнення боргу за основним зобов?язанням (actio in personam) та вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки (actio in rem).

Вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки «піддається» впливу позовної давності. На неї поширюється загальна позовна давність тривалістю у три роки. На вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки поширюються всі правила щодо позовної давності (початок перебігу, зупинення, переривання, наслідки спливу тощо).У статті 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов?язку. Позовна давність переривається у разі пред?явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також, якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності до нового строку не зараховується. Тлумачення статті 264 ЦК України дає підстави для висновку, що вона пов?язує переривання позовної давності з будь-якими активними діями іпотекодавця, внаслідок яких він визнає існування саме іпотеки. Тому переривання перебігу позовної давності за основним зобов?язанням не перериває перебігу позовної давності за іншим обов?язком, у тому числі, забезпечувальним. Отже, вчиненням позичальником дій, що свідчать про визнання ним свого боргу за основним зобов?язанням, не переривається позовна давність за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки,оскільки вимога про стягнення боргу за основним зобов?язанням і вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки є різними вимогами (основною та додатковою), застосування до додаткових вимог наслідків переривання перебігу позовної давності за основною вимогою законом не передбачено.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав - учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93,

§ 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

У справі, що переглядається, вбачається, що додаткова угода № 2 безпосередньо до кредитного договору була укладена між АТ «Райффайзен Банк» та ОСОБА_1 , згідно умов якої строк кредиту збільшився на 92 календарних місяці, в зв`язку з чим дата остаточного погашення кредиту сторонами була визначена 23.01.2025 року (т.1 а. с. 20).

Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не надавали своєї згоди на зміну умов кредитного договору відповідно до додаткової угоди, адже у додатковій угоді № 2 не зазначено їх особистих даних та відсутні їх підписи.

Крім того, п. 7 Додаткової угоди № 2 визначає, що дана угода складається у 2-х примірниках, по одному для кожної із сторін, тобто, для банку і ОСОБА_1 . Для іпотекодавців примірники додаткової угоди № 2 не передбачалися, тому вони не були обізнані із їх змістом.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про надання згоди іпотекодавцями на зміну умов кредитного договору щодо збільшення строків позовної давності є помилковим і не ґрунтується на доказах, які наявні в матеріалах справи.

Зокрема, суд першої інстанції не звернув увагу на додатковий договір № 1 до іпотечного договору, де п.1.1 викладено в новій редакції та внесено зміни виключно щодо збільшення строку кредитування з 24.05.2007 року по 23.01.2025 року (а. с. 25).

Проте, у вищевказаному додатковому договорі не йдеться про збільшення строку позовної давності до 70 років щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, а сам іпотечний договір від 24.05.2007 року умов про позовну давність не містить, на що суд першої інстанції належної уваги не звернув та не надав правової оцінки даному факту. Отже, доводи скаржників є обґрунтованими та підлягають задоволенню апеляційним судом.

Так, 26.01.2015 року позивачем на адресу позичальника ОСОБА_1 була направлена вимога про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором за № 114.0.0.00/15, в якій керуючись кредитним договором, ст. 1050 ЦК України, банк вимагав протягом не більше ніж 60 календарних днів з дати цієї вимоги здійснити дострокове погашення кредиту у повному обсязі разом із сплатою процентів та пені відповідно до умов кредитного договору.

27.01.2015 року позивачем на адресу відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 були направлені вимоги про усунення порушення основного зобов`язання за № 114.0.0.00/15.16371, № 114.0.0.00/15.16372 та № 114.0.0.00/15.16370 відповідно, які є ідентичними за змістом.

Банк вимагав протягом не більше, ніж 60 календарних днів з дати відправлення цієї вимоги здійснити погашення заборгованості, яка складається з заборгованості по сумі кредиту 4952,02 дол. США, в тому числі, прострочена 89,98 дол. США., заборгованості за відсотками 288,11 дол. США. У разі непогашення вказаної заборгованості, банк буде змушений звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов договору іпотеки та чинного законодавства України.

Отже, пред`явивши вимоги про повне дострокове повернення кредиту, банк змінив строк виконання зобов`язання за кредитним договором, та мав право пред`явити позов про звернення стягнення на предмет іпотеки протягом трьох років в строк до 27.03.2018 року, оскільки право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки виникло у кредитора у зв`язку з невиконанням вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи банк звернувся з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки лише у липні місяці 2021 року.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення заяви представника відповідачів адвоката Федоренко В.С. про застосування строку позовної давності, щодо вимог, які виникли на підставі договору іпотеки від 25.05.2007 року № 354411/5791/0513-7і.

Щодо необхідності врахування строків позовної давності при зверненні стягнення на предмет іпотеки (іпотечне майно) за наявності невиконаної вимоги кредитора про повне дострокове повернення кредитних коштів неодноразово наголошував Верховний Суд, зокрема, у постановах: від 29 серпня 2018 року у справі № 241/31/16-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 257/9126/17, від 06 листопада 2019 року у справі № 523/51/17. Від 19 лютого 2020 року у справі № 757/21623/15-ц, від 18 серпня 2021 року у справі № 201/15310/16.

Враховуючи, що позовна давність за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки сплила, а відповідачі подали до суду заяву про застосування наслідків пропущення позовної давності, то колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності.

За наведених вище обставин, банк не реалізував вчасно свого права на звернення стягнення не предмет іпотеки у судовому порядку та звернувся в суд поза межами строків позовної давності.

Також, колегія суддів апеляційного суду вважає за важливе вказати, що не є коректним й доречним посилання суду першої інстанції на висновок Верховного Суду від 22.12.2021 року у справі № 752/17123/18, правові висновки яких обумовлені іншими обставинами.

Аналізуючивстановлені фактичні обставини справи,досліджені судом докази та норми матеріального права, щорегулюютьвказані правовідносини,колегія суддів апеляційного суду вважає, що доводи апеляційної скарги підлягають до задоволення.

Відповідно частин 1, 5, 6ст. 81 ЦПК Україникожна сторона зобов?язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідност. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об?єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно із частинами першою, четвертоюстатті 376 ЦПК Українипідставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог АТ «Райффайзен Банк», яке ухвалене при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм процесуального права, до скасування та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог АТ «Райффайзен Банк» про захист порушеного права шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості, яка виникла за кредитним договором.

Відповідно до частини 13статті 141 ЦПК Україниякщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки, апеляційна скарга задоволена, рішення суду першої інстанції скасоване, відмовлено у задоволенні позовних вимог АТ «Райффайзен Банк», то слід стягнути судові витрати з Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 по 559,86 грн. кожному за сплату судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 30.06.2022 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про захист порушеного права шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості, яка виникла за кредитним договором скасувати, постановити нове судове рішення.

Відмовити у задоволенні позовних вимог АТ «Райффайзен Банк» про захист порушеного права шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості, яка виникла за кредитним договором.

Стягнути судові витрати з Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 по 559,86 грн. кожному за сплату судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції, Верховного Суду, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту постанови, в порядку та за умов, визначених цивільно процесуальним законодавством.

Повний текст постанови складений 27.09. 2022 року.

Головуючий Л.В. Нерушак

Судді Б.Б. Вініченко

О.М. Новіков