Ухвала

від 06.07.2022 по справі 10/187-08/15

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

07 липня 2022 року

м. Київ

cправа № 10/187-08/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Баранець О. М. - головуючий, Кондратова І.Д., Студенець В.І.

за участю секретаря судового засідання - Низенко В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю спільного ірано-українського підприємства "Бегленд"

на рішення Господарського суду Київської області

у складі колегії суддів: Рябцева О.О., Антонова В.М., Ярема В.А.

від 25.02.2021

та постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Андрієнко В.В., Буравльов С.І., Шапран В.В.

від 22.09.2021

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Раззаг Калає Тебриз"

до: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю спільного ірано-українського підприємства "Бегленд";

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Тамірлан";

3. Товариства з обмеженою відповідальністю "В.Г.Т"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-1:

1. Реєстраційна служба Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області;

2. ОСОБА_1 ;

3. ОСОБА_2 ;

4. ОСОБА_3 ;

5. ОСОБА_4

про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників та установчих документів,

за участю представників:

від позивача: не з`явилися,

від відповідача-1: не з`явилися,

від відповідача-2: не з`явилися,

від відповідача-3: не з`явилися,

від третьої особи-1: не з`явилися,

від третьої особи-2: не з`явилися,

від третьої особи-3: не з`явилися,

від третьої особи-4: не з`явилися,

від третьої особи-5: не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю „Раззаг Калає Тебриз" звернулося до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю спільного ірано-українського підприємства „Бегленд", Товариства з обмеженою відповідальністю "Тамірлан", Компанії "В.Г.Т", в якій просило, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, визнати недійсними рішення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю спільного ірано-українського підприємства "Бегленд", зафіксовані в протоколах №18 від 24.12.2003, №19 від 06.11.2003, №21 від 30.01.2004, №23 від 05.10.2004, №27 від 04.04.2005 та №30 від 12.05.2005, №40 від 26.04.2006, №44 від 06.09.2006, №47 від 22.01.2007, №48 від 20.02.2007, №50 від 22.03.2007; в протоколі загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю спільного азербайджано-українського підприємства "Бегленд" №51 від 17.04.2007; визнати недійсними установчі документи Товариства з обмеженою відповідальністю спільного ірано-українського підприємства "Бегленд": установчий договір в редакції 2004р. зареєстрований Відділом державної реєстрації Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради 05.02.2004р. №34; Статут в редакції 2004р. зареєстрований Відділом державної реєстрації Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради 18.10.2004 №13531050001000255; Статут в редакції 2005р. зареєстрований Відділом державної реєстрації Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради 07.04.2005 №1353105002000258 та Додаток № 1 до Статуту зареєстрований Відділом державної реєстрації Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради 23.05.2005 №13531050003000258; Додаток № 2 до Статуту зареєстрований Відділом державної реєстрації Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради 20.09.2006 №13531050004000258; Додаток № 4 до Статуту зареєстрований Відділом державної реєстрації Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради 02.10.2006 №13531050005000258; Додаток № 3 до Статуту зареєстрований Відділом державної реєстрації Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради 20.09.2006 №13531050004000258; Додаток № 5 до Статуту зареєстрований Відділом державної реєстрації Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради 24.01.2007 №13531050006000258; Додаток № 6 до Статуту зареєстрований Відділом державної реєстрації Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради 26.02.2007 №13531050007000258; Статут Товариства з обмеженою відповідальністю спільне азербайджано-українське підприємство "Бегленд" в редакції 2007р. зареєстрований Відділом державної реєстрації Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради 26.03.2007 №13531050008000258; Статут Товариства з обмеженою відповідальністю спільне ірано-українське підприємство "Бегленд" в редакції 2007р. зареєстрований Відділом державної реєстрації Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради 18.04.2007 №13531050010000258.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що прийняті загальними зборами відповідача-1 рішення та затверджені установчі документи (що є предметом позову у цій справі), грубо порушують права та законні інтереси позивача, який на момент створення Товариства з обмеженою відповідальністю спільного ірано-українського підприємства „Бегленд" володів часткою 99,9%, а в подальшому поступово на підставі оскаржуваних рішень був повністю незаконно виведений зі складу учасників відповідача-1. Позивач посилається на те, що він ніколи не передавав частину своєї частки статутного фонду ТОВ СІУП „Бегленд" іншим особам, зокрема Компанії "В.Г.Т", а рішеннями суду у справі №121/8-06/16 було встановлено, що Компанія "В.Г.Т" незаконно увійшла до складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю спільного ірано-українського підприємства „Бегленд", та фактично і юридично не є його учасником, а тому всі рішення загальних зборів відповідача-1, які винесені за участі Компанії "В.Г.Т", та які закріплюють її дії по розпорядженню часткою в статутному фонді Товариства з обмеженою відповідальністю спільного ірано-українського підприємства „Бегленд", грубо суперечать нормам ст. ст. 316, 317 ЦК України, ч. 1 ст. 58 Закону України "Про господарські товариства", що є підставою для визнання цих рішень загальних зборів недійсними.

Позивач вважає, що всі наступні рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю спільного ірано-українського підприємства „Бегленд" (після рішення оформленого протоколом №17 від 07.10.2003, яке визнане недійсним у справі №121/8-06/16 між тими ж сторонами) приймалися незаконною кількістю голосів.

Короткий зміст рішення та постанови судів попередніх інстанцій

Рішенням Господарського суду Київської області від 25.02.2021 у справі №10/187-08/15, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2021, позовні вимоги задоволено частково.

Визнано недійсними рішення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю спільного ірано-українського підприємства "Бегленд", оформлені протоколами № 18 від 24.12.2003, № 21 від 30.01.2004, № 23 від 05.10.2004, № 27 від 04.04.2005, № 30 від 12.05.2005, № 40 від 26.04.2006, № 44 від 06.09.2006, № 47 від 22.01.2007, № 48 від 20.02.2007, № 50 від 22.03.2007 та № 51 від 17.04.2007. Визнано недійсними установчий договір в редакції 2004 р., зареєстрований Відділом державної реєстрації Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради 05.02.2004 № 34; Статут у редакції 2004 року, зареєстрований Відділом державної реєстрації Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради 18.10.2004. №13531050001000255; Статут у редакції 2005 року, зареєстрований Відділом державної реєстрації Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради 07.04.2005 № 1353105002000258 та Додаток № 1 до Статуту, зареєстрований Відділом державної реєстрації Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради 23.05.2005 № 13531050003000258; Додаток № 2 до Статуту, зареєстрований Відділом державної реєстрації Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради 20.09.2006 №13531050004000258; Додаток № 4 до Статуту, зареєстрований Відділом державної реєстрації Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради 02.10.2006 №13531050005000258; Додаток № 3 до Статуту, зареєстрований Відділом державної реєстрації Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради 20.09.2006 №13531050004000258; Додаток № 5 до Статуту, зареєстрований Відділом державної реєстрації Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради 24.01.2007 № 13531050006000258; Додаток № 6 до Статуту, зареєстрований Відділом державної реєстрації Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради 26.02.2007 №13531050007000258; Статут Товариства з обмеженою відповідальністю спільного азербайджано-українського підприємства "Бегленд" в редакції 2007, зареєстрований Відділом державної реєстрації Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради 26.03.2007 № 13531050008000258; Статут Товариства з обмеженою відповідальністю спільне ірано-українське підприємство "Бегленд" в редакції 2007, зареєстрований Відділом державної реєстрації Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради 18.04.2007 № 13531050010000258.

Провадження у справі у частині позовної вимоги про визнання недійсними рішень загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю спільного ірано-українського підприємства "Бегленд", оформлених протоколом №19 від 06.11.2003, закрито.

Судові рішення обґрунтовані тим, що під час прийняття оскаржуваних позивачем рішень, відповідачем-1 було порушено вимоги Закону України "Про господарські товариства" та положення Установчого договору Товариства з обмеженою відповідальністю спільного ірано-українського підприємства „Бегленд". Оскаржуваними рішеннями загальних зборів були порушені права та законні інтереси позивача - учасника товариства, який незаконно був позбавлений частини своєї частки в статутному фонді відповідача-1.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

Товариство з обмеженою відповідальністю спільного ірано-українського підприємства "Бегленд" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Київської області від 25.02.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2021, в якій просить рішення в частині задоволення позовних вимог та постанову скасувати, направити справу на новий розгляд до господарського суду першої інстанції та стягнути з позивача судовий збір .

Підставою касаційного оскарження скаржник визначив пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України. Скаржник зазначає, що суди неправильно застосували: статтю 86 ГПК України, статтю 53 Закону України "Про господарські товариства" та не врахували висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 01.10.2019 у справі №909/1294/15; статті 261, 267 ЦК України та не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 26.11.2019 у справі №914/3224/16, від 16.12.2020 у справі №645/1545/17, від 18.07.2018 у справі №908/1846/17, а також скаржник посилається на постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №910/4994/18. Скаржник зазначає, що суди порушили статті 73, 77, 86 ГПК України та не врахували висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 04.03.2021 у справі №908/1879/17.

Неправильне застосування зазначених статей, на думку скаржника, призвело до порушення статей 237 та 238 ГПК України.

Крім того, скаржник у касаційній скарзі також зазначає про недослідження судами доказів, що кореспондується з пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України (пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України).

Відзивів чи заперечень на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо наявності випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, для касаційного оскарження судових рішень, необхідно зазначити, що обов?язковою умовою у цьому разі є неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі №910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства.

Для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 389 (пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України; пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України) та пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України (пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України; пункту 5 частини першої статті 339 КАС України) таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (див. постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин) Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 конкретизувала:

- висновок про те, що така подібність означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу правовідносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин) (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі №910/17999/16 (пункт 32), від 25 квітня 2018 року у справі №925/3/17 (пункт 38), від 11 квітня 2018 року у справі №910/12294/16 (пункт 16), від 16 травня 2018 року у справі №910/24257/16 (пункт 40), у постановах Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі №910/8956/15, від 6 вересня 2017 року у справі № 910/3040/16, від 13 вересня 2017 року у справі №923/682/16 тощо);

- висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі №373/1281/16-ц, від 16 травня 2018 року у справі №760/21151/15-ц, від 29 травня 2018 року у справах №305/1180/15-ц і №369/238/15-ц (реєстровий номер 74842779), від 6 червня 2018 року у справах № 308/6914/16-ц, № 569/1651/16-ц та № 372/1387/13-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 648/2419/13-ц, від 12 грудня 2018 року у справі №2-3007/11, від 16 січня 2019 року у справі №757/31606/15-ц тощо).

Здійснена Великою Палатою Верховного Суду конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Проаналізувавши висновки, що викладені у постановах Верховного Суду у справах, на які посилається скаржник, суд касаційної інстанції вважає, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається, з огляду на таке.

Скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовані норми ст. 86 ГПК України та ст. 53 Закону України "Про господарські товариства" при формуванні наступного висновку «Доказів того, що позивач мав намір уступити свою частку Компанії „В.Г.Т" матеріали справи не містять. Того, що на зборах вирішувалося питання саме відступлення частки позивача Компанії „В.Г.Т" з порядку денного також не вбачається. На зборах 24.12.2003 з питання порядку денного про перерозподіл часток слухали не позивача, а директора Компанії „ВГТ" Абдуразакова М.А. Правових підстав переходу частки позивача до Компанії „В.Г.Т" у рішенні не зазначено. Таким чином, під час прийняття рішення, що зафіксованого в протоколі від 24.12.2003 №18, щодо визначення часток, відповідачем-1 було порушено вимоги ст. 53 Закону України "Про господарські товариства" та вимоги чинного на той час п. 9.1 Установчого договору Товариства з обмеженою відповідальністю спільного ірано-українського підприємства „Бегленд", підписаного учасниками 05.07.2002, зареєстрованого 17.07.2002.»

На думку скаржника, вказані висновки суперечать наступному висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 01.10.2019 у справі №909/1294/15: «В разі відступлення частки особа набуває права на частку внаслідок укладення правочину з учасником товариства, а не внаслідок його прийняття до складу учасників товариства загальними зборами чи державної реєстрації відповідних змін. Включення такого учасника до складу учасників товариства на підставі рішення загальних зборів учасників товариства та державна реєстрація відповідних змін до статуту є діями на виконання договору щодо відчуження частки учасником товариства.»

Як вбачається з постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі №909/1294/15, у вказаній справі предметом позову були вимоги про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників відповідача, оформлених протоколом від 13 травня 2014 року № 13/05, та скасування державної реєстрації змін до статуту ТОВ «Моноліттрансбуд», які обґрунтовані підробленням підпису позивача на заяві про вихід зі складу учасників товариства та передачу частки у розмірі 100%.

Судами у вказаній справі встановлено, що позивач як одноосібний учасник подав до ТОВ «Моноліттрансбуд» заяву про вихід зі складу учасників товариства та передачу належної йому частки в статутному капіталі товариства на користь іншої особи. На оскаржуваних загальних зборах учасників ТОВ «Моноліттрансбуд» прийняті рішення, зокрема, про вхід нового учасника до складу учасників товариства; про вихід позивача зі складу учасників товариства; про затвердження нового складу учасників товариства; про внесення змін до статуту та проведення всіх необхідних дій, пов`язаних з державною реєстрацією змін до установчих документів товариства.

Судами попередніх інстанцій у справі №909/1294/15 було встановлено, що відчуження позивачем своєї частки не оформлювалося сторонами шляхом укладення цивільно-правового договору.

Задовольняючи позов, Велика Палата Верховного Суду взяла до уваги аргументи скаржника про відсутність доказів, які могли б підтвердити достовірність факту відчуження ним корпоративних прав на основі вільного волевиявлення, зокрема укладеного сторонами цивільно-правового договору дарування, спрямованого на безоплатне відчуження частки у статутному капіталі ТОВ «Моноліттрансбуд», чи іншого договору, спрямованого на таке відчуження на оплатній основі та дійшла висновку, що оспорювані рішення загальних зборів учасників та державна реєстрація змін до статуту ТОВ «Моноліттрансбуд», внаслідок чого позивача було виведено зі складу учасників товариства, а його частка у розмірі 100% статутного капіталу перейшла у власність іншої особи , були здійснені без належних правових підстав.

Натомість у справі №10/187-08/15, що переглядається, предметом позову є вимоги про визнання недійсними ряду рішень загальних зборів відповідача-1, оформлених протоколами №18 від 24.12.2003, № 20 від 26.01.2004, №21 від 30.01.2004, № 23 від 05.10.2004, № 27 від 04.04.2005, № 30 від 12.05.2005, №40 від 26.04.2006, № 44 від 06.09.2006, № 47 від 22.01.2007, № 48 від 20.02.2007, №50 від 22.03.2007 та визнання недійсними установчих документів відповідача-1 у відповідних редакціях.

Судами було встановлено, що постановою Вищого господарського суду України від 28.02.2008 у справі №121/8-06/16 були визнані недійсними рішення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю спільного ірано-українського підприємства „Бегленд", які зафіксовані в протоколах № № 3, 5, 6, 7, 9, 11, 15, 16, 17, що приймалися з 04.09.2002 по 07.10.2003, та на підставі яких до складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю спільного ірано-українського підприємства „Бегленд" увійшла Компанія „В.Г.Т". Таким чином, станом на час проведення спірних загальних зборів, що відбулися 24.12.2003, Компанія „В.Г.Т" не була учасником Товариства з обмеженою відповідальністю спільного ірано-українського підприємства „Бегленд", а частка позивача станом на 24.12.2003 в статутному фонді Товариства з обмеженою відповідальністю спільного ірано-українського підприємства „Бегленд" становила 99,9%. Проте при проведені оскаржуваних загальних зборів Компанія „В.Г.Т" приймала участь як учасник.

Таким чином, висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі №909/1294/15, стосуються питання відступлення та набуття частки у статутному капіталі внаслідок укладення правочину з учасником товариства, тоді як у справі №10/187-08/15 вказане питання не було предметом дослідження.

Більше того, господарські суди попередніх інстанцій у справі, що переглядається, зробили висновки, з якими не погоджується скаржник, саме при розгляді вимоги про визнання недійсним оформленого в протоколі від 24.12.2003 №18 рішення щодо визначення часток, а не щодо виходу учасника та вступу нового. Компанія „В.Г.Т" не могла була учасником Товариства з обмеженою відповідальністю спільного ірано-українського підприємства „Бегленд" на момент прийняття рішення №18 не через відсутність укладеного сторонами договору, а через те, що у справі №121/8-06/16 були визнані недійсними рішення зборів, на підставі яких Компанія „В.Г.Т" увійшла до складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю спільного ірано-українського підприємства „Бегленд".

Наведене вище свідчить про те, що правовідносини у справах №909/1294/15 та №10/187-08/15 не є подібними, а висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 01.10.2019 у справі №909/1294/15, не є релевантними до спірних правовідносин у справі №10/187-08/15.

Крім цього, скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій порушено статті 261, 267 ЦК України та не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 26.11.2019 у справі №914/3224/16, від 16.12.2020 у справі №645/1545/17, від 18.07.2018 у справі №908/1846/17, а також скаржник посилається на постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №910/4994/18.

Верховний Суд звертає увагу, що у справі №914/3224/16 розглядався позов про витребування майна на підставі ст. 388 Цивільного кодексу України. Суди, дійшовши висновку про обґрунтованість позову, відмовили в позові на підставі статей 256, 261 Цивільного кодексу України. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням.

У справі № 645/1545/17 розглядались позовні вимоги до приватного нотаріуса про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису щодо звернення стягнення на квартиру згідно з умовами договору іпотеки. Верховний Суд, приймаючи постанову від 16.12.2020, якою скасовано судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалено нове рішення про відмову в позові, виходив з недоведеності наявності поважних причин пропуску позовної давності з огляду на обізнаність позивача про наявність оскаржуваного напису щонайменше з 2010 року (тобто за 7 років до подання позову), оскільки у 2010 році фізична особа оскаржувала рішення суду, відповідно до якого встановлено факт переходу до іпотекодержателя (позикодавця) права власності на квартиру на підставі оскаржуваного виконавчого напису нотаріуса.

Верховний Суд у справі № 908/1846/17, розглядаючи позовні вимоги про стягнення заборгованості по нарахованим та несплаченим дивідендам, залишаючи без змін судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в позові з мотивів спливу позовної давності, виходив з недоведеності позивачем належними і допустимими доказами наявності поважних причин пропуску позовної давності для звернення до суду, оскільки перебіг позовної давності розпочався з наступного дня після початку виплати дивідендів.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №910/4994/18 викладено висновок, на який посилається скаржник, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду.

При цьому, у справі №910/4994/18 розглядався позов про визнання недійсним договору надання послуг у сфері інформатизації від 01.03.2016 № 06-03/16 та стягнення 710 400,00 грн.

Таким чином, правовідносини у справах №914/3224/16, №645/1545/17, №908/1846/17 та №910/4994/18, на які посилається скаржник, та правовідносини у справі №10/187-08/15 не є подібними за предметом та підставами позову і встановленими фактичними обставинами справи.

Також скаржник зазначає, що суди порушили статті 73, 77, 86 ГПК України та не врахували висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 04.03.2021 у справі №908/1879/17. У доповненнях до заяви скаржник посилається на постанови від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18 та від 04.12.2019 у справі №917/2101/17.

У справі № 908/1879/17 розглядався позов про зобов`язання виконати умови договору про закупівлю послуг з виконання науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт за державні кошти та про витребування у відповідача документів. В постанові від 04.03.2021 зазначено, що Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, на які також посилається скаржник.

У справі № 910/18036/17 предметом позову є вимоги про зобов`язання відповідача звільнити з під арешту та закрити рахунки, та визнання договору припиненим; у справі № 917/1307/18 - зобов`язання здійснити поставку товару і стягнення неустойки; у № 902/761/18 - стягнення збитків, а саме упущеної вигоди, орендної плати за землю та зобов`язання зі сплати земельного податку, а у справі №917/2101/17 - визнання недійсним правочину щодо переходу права власності.

Враховуючи вищевказані критерії подібності справ, з наведеного вбачається, що справи №908/1879/17, №910/18036/17, №917/1307/18, №902/761/18 та №917/2101/17 та справа що розглядається № 10/187-08/15, суттєво відрізняються за правовою природою спірних правовідносин, матеріально-правовим регулюванням, предметом та підставами позовів, фактично-доказовою базою, обставинами встановленими судами, у залежності від яких (обставин і доказів) й прийнято судове рішення, що вказує на відмінність справ за змістовним критерієм та виключає подібність названих справ.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Верховний Суд констатує, що правовідносини у наведених скаржником справах не є подібними зі справою, що переглядається.

Оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України

Крім того, Скаржник у касаційній скарзі також зазначає про недослідження судами доказів, що кореспондується з пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України (пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України).

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Отже умовою застосування пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. Проте у цій справі заявлені скаржником підстави для касаційного оскарження судових рішень попередніх інстанцій з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України є необґрунтованими, про що зазначалося вище.

З огляду на необґрунтованість зазначеної скаржником у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника на пункт 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України та доводи, що стосуються порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та не дослідження судами зібраних у справі доказів.

Відповідно до частин другої та третьої статті 314 Господарського процесуального кодексу України процедурні питання, пов`язані з рухом справи, клопотання та заяви учасників справи, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення провадження у справі, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом касаційної інстанції шляхом постановлення ухвал в порядку, визначеному цим Кодексом для постановлення ухвал суду першої інстанції.

Право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 910/4647/18).

Керуючись статтями 234, 235, пунктом 5 частини першої статті 296, статтею 314 Господарського процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження у справі №10/187-08/15, відкрите за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю спільного ірано-українського підприємства "Бегленд" на рішення Господарського суду Київської області від 25.02.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2021, закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді І. Кондратова

В. Студенець