Постанова

від 27.06.2022 по справі 504/4181/17

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1551/22

Справа № 504/4181/17

Головуючий у першій інстанції Барвенко В. К.

Доповідач Погорєлова С. О.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.06.2022 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Заїкіна А.П., Таварткіладзе О.М.

за участю секретаря: Дубрянської Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (за участі третіх осіб: Лиманського районного відділу Державної реєстрації актів цивільного стану, Служби у справах дітей Лиманської районної державної адміністрації Одеської області (правонаступником якої є Служба у справах дітей Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області)) про оспорювання батьківства, внесення відомостей до державного реєстру актів цивільного стану, визнання частково недійсним актового запису, на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області, ухваленого під головуванням судді Барвенка В.К. 14 квітня 2020 року у м. Доброслав Одеської області, -

встановила:

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Комінтернівського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (за участі третіх осіб: Лиманського районного відділу Державної реєстрації актів цивільного стану, Служби у справах дітей Лиманської районної державної адміністрації Одеської області) про оспорювання батьківства, внесення відомостей до державного реєстру актів цивільного стану, визнання частково недійсним актового запису (т. 1 а.с. 2-6).

В обґрунтування заяви ОСОБА_1 посилалася на те, що він з 2011 року перебував у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_4 . Протягом чотирьох років вони проживали разом, вели спільне господарство. У жовтні 2011 року відповідачка повідомила його, що вагітна, та вони почали готуватись до пологів, чекати на дитину. ІНФОРМАЦІЯ_1 , при партнерських пологах, у них народилась дитина донька ОСОБА_5 . Як стверджує ОСОБА_1 , він не звернув увагу на оформлення документів про народження дитини, оскільки відповідачка все зробила самостійно у відділі РАЦС.

Наступні два с половиною роки вони підтримували сімейні стосунки, ростили дитину, разом відвідували публічні місця, зустрічали свята. Іноді сторони проживали окремо, оскільки час від часу траплялись сварки, однак він продовжував виконувати свої обов язки батька щодо утримання дитини, купляв необхідні речі, медикаменти, продукти харчування.

Невдовзі позивачу стало відомо, що 08.11.2014 року відповідач уклала шлюб з ОСОБА_2 . 05.03.2015 року ОСОБА_2 звернувся до відділу РАЦС із заявою про визнання батьківства відносно ОСОБА_6 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 .

При цьому, як вважає ОСОБА_1 , на момент народження доньки ОСОБА_7 відповідач ОСОБА_2 перебував у іншому зареєстрованому шлюбі та не міг вважатись батьком цієї дитини.

Таким чином, ОСОБА_1 вважає себе біологічним батьком ОСОБА_6 , та оспорює батьківство ОСОБА_2 .

Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 14 квітня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено (т. 3 а.с. 14-16).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати, та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, відмовивши у задоволенні позову ОСОБА_1 , фактично позбавив дитину - ОСОБА_8 , права знати її біологічного батька (т. 3 а.с. 35-39).

Сторони про розгляд справи на28 червня 2022 рокубули сповіщені належним чином.

27.06.2022 року на адресу Одеського апеляційного суду від представника ОСОБА_3 надійшло клопотання про перенесення розгляд у справи на нетривалий період.

Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний суд, з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу за відсутності сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для зміни судового рішення є: неправильне застосування судом норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з літа 2011 року по кінець 2014 року мали відносини.

ОСОБА_3 визнала на той факт, що ОСОБА_1 є біологічним батьком ОСОБА_7 .

Дана обставина не заперечувалась в судових засіданнях суду першої інстанції ані ОСОБА_1 , ані ОСОБА_3 .

08.05.2012 року ОСОБА_9 (на вказаний період часу ОСОБА_10 ) народила доньку ОСОБА_11 .

Вказана обставина також була встановлена рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 25.12.2016 року.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не перебували у шлюбі як між собою, так і в іншому зареєстрованому шлюбі.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 здійснена державна реєстрація народження дитини, яка проведена відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України (за вказівкою матері). Відповідно до актового запису про народження № 37 від 18.05.2012 року, складеного відділом реєстрації актів цивільного стану Комінтернівського районного управління юстиції в Одеській області дитина записана як « ОСОБА_6 », де у розділі відомості про матір зазначено « ОСОБА_4 », у розділі батько « ОСОБА_12 ».

08.11.2014 року ОСОБА_4 зареєструвала шлюб з ОСОБА_2 , шлюбне прізвище дружини « ОСОБА_13 ».

05.03.2015 року ОСОБА_2 звернувся до відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Комінтернівського районного управління юстиції в Одеській області із заявою про визнання батьківства відносно дитини ОСОБА_6 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , до реєстрації шлюбу з ним і його дружиною ОСОБА_14

05 березня 2015 року відділом реєстрації актів цивільного стану Комінтернівського районного управління юстиції Одеської області видане повторне свідоцтво про народження ОСОБА_8 де у графі батько зазначено ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 30, 207-208).

На підставі особистої заяви відповідача ОСОБА_2 , в актовий запис № 37 від 18.05.2012 року про народження дитини були внесені зміни, а саме - прізвище дитини « ОСОБА_10 » змінено на « ОСОБА_13 », ім`я « ОСОБА_5 » і по-батькові « ОСОБА_15 » залишились без змін, внесені зміни в графу відомості про батька, зокрема прізвище « ОСОБА_10 » змінено на « ОСОБА_13 », по-батькові « ОСОБА_16 » змінено на « ОСОБА_17 », вказана дата народження батька « ІНФОРМАЦІЯ_3 ». У відомості про матір внесені зміни, зокрема прізвище матері замість « ОСОБА_10 » вказано « ОСОБА_13 ».

У лютому 2015 року ОСОБА_1 звертався до суду першої інстанції з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 (третя особа - орган опіки та піклування Комінтернівської районного державної адміністрації) про визнання батьківства відносно дитини ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Вимоги позову обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 перебував у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_4 з 2011 року. Упродовж чотирьох років вони проживали разом, вели спільне господарство. Періодично проживали у м. Одесі на квартирі АДРЕСА_1 , яка належала батьку відповідачки, у квартирі АДРЕСА_2 , яка належить його сестрі ОСОБА_18 , деякий час мешкали у відповідачки за адресою АДРЕСА_3 . Іноді між ними виникали сварки, внаслідок чого вони вимушені були розлучитися на деякий час і проживали за місцем своєї реєстрації, однак такі розлучення не носили тривалого та систематичного характеру. У жовтні 2011 року відповідачка повідомила його про те, що вона завагітніла і вони вирішили що бажають цієї події у їхньому жатті. Упродовж 2011-2012 року вони готувалися до родів, ходили здавати кров у Одеську клінічну лікарню, разом відвідували лікарів, обирали одяг та інші речі для їхньої майбутньої дитини. ІНФОРМАЦІЯ_1 при партнерських пологах у них народилася донька ОСОБА_5 , що підтверджується медичною документацією. На той час він не звернув уваги на оформлення документів про народження дитини, оскільки відповідачка все зробила самостійно у відділі РАЦС, а він був необізнаний у таких справах, так як інших дітей у нього немає. Як з`ясувалося пізніше, відповідачка записала уявну людину у якості батька, тобто інформація про батька була внесена з її слів ОСОБА_12 . Упродовж двох з половиною років вони продовжували їхні стосунки, ростили дитину, разом відвідували публічні місця, зустрічали свята. Їхнє спілкування та життя спостерігали сусіди та родичі. Іноді у них з відповідачкою траплялися непорозуміння, які доходили до сварок і деякий час вони проживали окремо. Проте у такі моменти він продовжував виконувати свої обов`язки батька щодо утримання дитини, купляв необхідні речі, медикаменти, продукти харчування та інші речі. Відповідачка повідомила йому про розірвання відносин між ними та заборонила йому бачитись із донькою, та пізніше він дізнався, що вона 08 листопада 2014 року одружилася та змінила прізвище, взявши прізвище чоловіка ОСОБА_13 , у зв`язку із чим у нього немає не тільки юридичного, але й фактичного зв`язку з донькою і він вимушений звернутися до суду з метою визнання батьківства.

У зв`язку із викладеним, ОСОБА_1 просив суд визнати його батьком малолітньої дитини ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та внести зміни до актового запису про народження № 37 від 18.05.2012 року складеного відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Комінтернівського районного управління юстиції в Одеській області на ОСОБА_8 , а саме: - в графі прізвище дитини змінити прізвище « ОСОБА_13 » на ОСОБА_19 » в графі ім`я залишити без змін, в графі по-батькові змінити з « ОСОБА_15 » на « ОСОБА_20 »; - в графі відомості про батька виключити відомості про ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_5 , громадянина України та внести відомості про батька дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , громадянина України, уродженця м. Одеси, зареєстрованого за адресою АДРЕСА_4 .

Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 26.12.2016 року у справі №504/597/15-ц, яке було залишене без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 13.06.2017 року, та ухвалою Верховного Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12.07.2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.

Мотивами судів у вказаному рішенні стало те, що ОСОБА_1 не здійснив жодної дії на визначення походження дитини від нього, суд першої інстанції вказав на те, що ОСОБА_1 самоусунувся від визнання себе батьком цієї дитини, тому його право не було і не могло бути порушеним. Крім того, відмовляючи у задоволенні позову суд виходив з того, що народження дитини було зареєстроване відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України (на час здійснення реєстрації в редакції Закону від 08.04.2012 року). Станом на 18.05.2012 рік відповідачка ОСОБА_9 у шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 не перебувала, в зв`язку з чим у ОСОБА_1 не було жодних перешкод на подання заяви до органів реєстрації актів громадянського стану.

Судовим розглядом справи встановлено, що на момент зачаття та народження дитини відповідачка у шлюбі взагалі не перебувала, в зв`язку з чим у ОСОБА_1 не було жодної перешкоди на вирішення питання про походження дитини від нього у встановленому законом порядку. При відсутності заяви позивача ОСОБА_1 про його батьківство, мати дитини внесла відомості про походження дитини при її реєстрації за своєю вказівкою.

Відповідач ОСОБА_2 , чоловік відповідача ОСОБА_14 за власною заявою визнав себе батьком дитини, записаний як батько дитини, його батьківство ОСОБА_1 не оспорював, а просив лише визнати його батьком дитини і внести відповідні зміни в актовий запис.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 з підстав самоусунення позивача від оформлення документів на дитину, перешкод у такому оформленні батьківства не встановили, та додатково вказували на факт неоспорення батьківства позивачем.

Проте, зі змісту судових рішень вбачається, що самоусунення ОСОБА_1 від його обов`язку оформити документи стало основною підставою для відмови йому у позові.

Згідно абз. 2 п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» у тих випадках, коли батьком дитини записано конкретну особу, вимоги про визнання батьківства мають розглядатись одночасно з вимогами про виключення відомостей про цю особу як батька з актового запису про народження дитини.

ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом у 2015 році, просив визнати своє батьківство відносно дитини ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та внести відповідні зміни до актового запису про народження дитини, фактично у цьому позові оспорював батьківство ОСОБА_2 , проте, судами йому було відмовлено та вказано, що відповідачі не могли порушити його права, так як саме ОСОБА_1 не вчинив ніяких дій для оформлення документів на себе, як на батька дитини.

У 2017 році ОСОБА_1 повторно звернувся до суду із даним позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за участі третіх осіб: Лиманського районного відділу Державної реєстрації актів цивільного стану, Служби у справах дітей Лиманської районної державної адміністрації Одеської області про оспорювання батьківства, внесення відомостей до державного реєстру актів цивільного стану, визнання частково недійсним актового запису, посилаючись на аналогічні обставини, що і у справі №504/597/15-ц.

Крім того, позивач вважав, що правовідносини, що склались між сторонами, не врегульовані СК України, тому суд має застосувати аналогію права та керуватись положеннями ст. 136 СК України, а саме , у разі доведеності відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження.

Однак, фактично, у даному позові ОСОБА_1 посилався на аналогічні обставини, яким вже була надана правова оцінка судовими рішеннями у справі №504/597/15-ц, які набрали законної сили.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою-третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (частина восьма статті 7 СК України).

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про охорону дитинства» кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканність та захист гідності. Дисципліна і порядок у сім`ї, навчальних та інших дитячих закладах мають забезпечуватися на принципах, що ґрунтуються на взаємоповазі, справедливості і виключають приниження честі та гідності дитини. Держава здійснює захист дитини від: усіх форм фізичного і психічного насильства, образи, недбалого і жорстокого поводження з нею, експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, у тому числі з боку батьків або осіб, які їх замінюють.

У статтяз3, 163 СК України, статті 11, 12, 14 Закону України «Про охорону дитинства», преамбулі та ст. 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, містяться, в у загальному вигляді, такі висновки: сім`я вважається природним середовищем для розвитку дитини; виховання в сім`ї відповідає найкращим інтересам дитини, і тільки коли виявиться, що сім`я є особливо непридатною або неблагонадійною, зв`язки з нею можуть бути перервані. Розлучення дітей із батьками всупереч їхній волі можливе тільки за умови, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини, дитина наділяється правом на те, щоб її найкращі інтереси оцінювалися і бралися до уваги як першочергове міркування при прийнятті відносно неї будь-яких дій або рішень як у державній, так і у приватній сфері. Найкраще забезпечення інтересів дитини це право, принцип і правила процедури, які засновані на оцінці усіх елементів, що відображають інтереси дитини у конкретних обставинах.

При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини з метою прийняття рішення про застосування тієї чи іншої конкретної міри належить діяти наступним порядком: 1) з урахуванням конкретних обставин справи слід визначити, в чому полягають відповідні елементи оцінки найкращих інтересів, наповнити їх конкретним змістом і визначити значимість кожного з них у співвідношенні з іншими; 2) з цією метою необхідно слідувати правилам, що забезпечують юридичні гарантії та належну реалізацію цього права.

При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню наступні базові елементи: (а) погляди дитини, (б) індивідуальність дитини, (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин, (г) піклування, захист і безпека дитини, (ґ) вразливе положення, (д) право дитини на здоров`я, (е) право дитини на освіту.

У будь-якому випадку, суд повинен постановити рішення, яке відповідало б найкращим інтересам малолітньої дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага має приділятись якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини. Тому результат судового розгляду має бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.

ЄСПЛ у свою чергу зазначив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункти 78, 100 рішення ЄСПЛ у справі «Mamchur v. Ukraine» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09).

Колегія суддів зазначає, що за наявними у матеріалах справи належними доказами доведеним є той факт, що дитина сторін ОСОБА_8 не знає свого біологічного батька ОСОБА_1 . Позивач не надав жодного доказу, що він фінансово допомагав, опікувався донькою, переймався її здоров`ям, вихованням та проблемами. ОСОБА_1 ніколи не зустрічався та не спілкувався з дитиною, не виявляв інтересу до її життя.

Батьківські обов`язки відносно дитини у повному обсязі виконує ОСОБА_9 . Малолітня ОСОБА_8 знає, що її батьком є ОСОБА_2 , і останній надав добровільну згоду на зазначення його батьком у свідоцтві про народження дитини ОСОБА_7 .

Вказане підтверджується поданою відповідачем ОСОБА_2 заявою від 12.11.2018 року, у якій останній позов не визнав та пояснив, що він є батьком ОСОБА_8 , батьківство він визнав в установленому законом порядку. Він дуже любить дитину, займається її вихованням, всебічним розвитком, піклуванням, матеріальним забезпеченням. Доводи позову вважав безпідставними.

При цьому, колегія суддів приймає до уваги в якості доказу, на підставі положень ч.4 ст. 82 ЦПК України, висновок психологічного дослідження № 5257 від 28.11.2016 року Одеського науково-дослідницького інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, який міститься у справі №504/597/15-ц, згідно якого: «поява у житті ОСОБА_8 біологічного батька ( ОСОБА_1 ) буде суттєвим стресовим чинником, так як благополучне існування дитини у сім`ї, яку вона сприймає за рідну, буде порушено, призведе до зниження у свідомості дитини її статусу у сімейній системі, похитне усталену думку відносно добробуту її родини, негативно вплине на відношення з батьком ( ОСОБА_2 ), на почуття безпеки, довіри до оточення та на самооцінку дитини, призведе до прояву негативної поведінки дитини. З психологічної точки зору у досліджуваних обставинах відсутні чинники, які обумовлюють допустимість появи у житті дитини ( ОСОБА_8 ) її біологічного батька ( ОСОБА_1 )».

Переглядаючи законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, колегія суддів виходить з того, що судом на перше місце ставляться якнайкращі інтереси дітей, оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення, а тому задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , який протягом тривалого часу - десяти років з дня народження дитини не цікавився нею, не утримував доньку, не виконував батьківських обов`язків, - не відповідатиме інтересам дитини, її психологічному та гармонійному розвитку.

На підставі викладеного, колегія суддів доходить до висновку, що втручання держави в життя сім`ї загалом, та дитини зокрема, у даному випадку, не може вважатися пропорційним заявленої мети, оскільки заявленою ОСОБА_1 метою, в сенсі пред`явлених позовних вимог, є внесення змін до державного реєстру актів цивільного стану шляхом зміни прізвища та по батькові дитини, внесення відомостей про батька дитини ОСОБА_1 , тобто формальні обставини, а не налагодження контакту з дитиною, її матеріальне забезпечення, фізичний та духовний розвиток тощо.

Крім того, за приписами ч.ч. 7,8 Конвенції про права дитини, дитина має бути зареєстрована зразу ж після народження і з моменту народження має право на ім`я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування; держави-учасниці зобов`язуються поважати право дитини на збереження індивідуальності, включаючи громадянство, ім`я та сімейні зв`язки, як передбачається законом, не допускаючи протизаконного втручання.

Колегія суддів зазначає, що саме внаслідок своєї бездіяльності, яка виразилася у тому, що позивач своєчасно не здійснив жодної допустимої у сенсі діючого законодавства дії на засвідчення походження дитини від нього, ОСОБА_1 набув такого статусу, який у відповідності до положень ст. 136 СК України, позбавив його права оспорювати батьківство ОСОБА_2 по відношенню до дитини ОСОБА_8 .

Вказані обставини залишились поза увагою суду першої інстанції, який, дійшовши вірного висновку щодо необхідності відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , не прийняв до уваги вищевказані обставини справи та норми законодавства.

Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені судом дотримані норми матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт першийстатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.

При викладених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не у повному обсязі визначився з характером спірних правовідносин, з нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, у зв`язку із чим рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 14 квітня 2020 року підлягає зміні, із викладення його мотивувальної частини у редакції цієї постанови. В іншій частині судове рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 14 квітня 2020 року - змінити, викласти його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 11 липня 2022 року.

Головуючий С.О. Погорєлова

Судді А.П. Заїкін

О.М. Таварткіладзе