Постанова

від 11.01.2023 по справі 504/4181/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

11 січня 2023 року

м. Київ

справа № 504/4181/17

провадження № 61-7905св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Лиманський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану, Служба у справах дітей Лиманської районної державної адміністрації Одеської області, правонаступником якої є Служба у справах дітей Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 14 квітня 2020 року в складі судді Барвенко В. К. та постанову Одеського апеляційного суду від 28 червня 2022 року в складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Лиманський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану, Служба у справах дітей Лиманської районної державної адміністрації Одеської області, правонаступником якої є Служба у справах дітей Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області, про оспорювання батьківства, внесення відомостей до державного реєстру актів цивільного стану, визнання частково недійсним актового запису,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Лиманський районний відділ Державної реєстрації актів цивільного стану, Служба у справах дітей Лиманської районної державної адміністрації Одеської області, правонаступником якої є Служба у справах дітей Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області, про оспорювання батьківства, внесення відомостей до державного реєстру актів цивільного стану, визнання частково недійсним актового запису.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилалася на те, що він із 2011 року перебував у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_4 . Протягом чотирьох років вони проживали разом, вели спільне господарство. У жовтні 2011 року відповідач повідомила йому, що вагітна, та вони почали готувалися до пологів, разом відвідували лікарів, вибирали речі для майбутньої дитини.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася донька ОСОБА_5 .

Позивач посилався на те, що він не звернув увагу на оформлення документів про народження дитини, відповідач зробила все самостійно, оскільки він був необізнаний у таких справах. У подальшому він дізнався, що інформація про батька дитини була внесена зі слів відповідача, а саме: батьком дитини зазначено ОСОБА_6 .

Протягом двох років після народження дитини позивач підтримував разом із ОСОБА_7 стосунки, разом виховували дитину, відвідували публічні місця, зустрічали свята. Іноді сторони проживали окремо, оскільки час від часу виникали сварки, однак він продовжував виконувати свої обов`язки батька щодо утримання дитини, купляв необхідні речі, медикаменти, продукти харчування.

Наприкінці 2014 року відповідач повідомила позивачу про припинення між ними відносин, заборонила йому спілкуватися та бачитися з дитиною.

Пізніше позивачу стало відомо, що 08 листопада 2014 року відповідач уклала шлюб з ОСОБА_2

05 березня 2015 року ОСОБА_2 звернувся до відділу РАЦС із заявою про визнання батьківства відносно ОСОБА_8 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 . За його заявою в актовий запис про народження № 37 від 18 травня 2012 року були внесені зміни щодо прізвища дитини та відомості про батька.

Позивач зазначає, що оскільки на час народження дочки ОСОБА_9 відповідач ОСОБА_2 перебував у іншому зареєстрованому шлюбі, то він не міг бути батьком цієї дитини.

ОСОБА_1 вважає себе біологічним батьком ОСОБА_8 та оспорює батьківство ОСОБА_2 .

Крім того, позивач вважав, що правовідносини, що виникли між сторонами, не врегульовані СК України, тому суд має застосувати аналогію права та керуватись положеннями статті 136 СК України, а саме: у разі доведеності відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною, суд ухвалює рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження.

Посилаючись на викладене, позивач просив суд:

- визнати поважною причину пропуску строку на звернення до суду із позовом про визнання батьківства та поновити його;

- визнати ОСОБА_1 біологічним батьком малолітньої ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- визнати ОСОБА_2 таким, що не є біологічним батьком малолітньої ОСОБА_10 ;

- визнати частково недійсним актовий запис про народження № 37 від 18 травня 2012 року, вчинений відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Комінтернівського районного управління юстиції відносно ОСОБА_10 ;

- внести зміни до актового запису про народження № 37 від 18 травня 2012 року, здійснений відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Комінтернівського районного управління юстиції в Одеській області, про народження ОСОБА_10 , а саме: в графі «прізвище» змінити з « ІНФОРМАЦІЯ_6 » на « ІНФОРМАЦІЯ_6 »; в графі «по батькові» змінити з « ІНФОРМАЦІЯ_6 » на « ІНФОРМАЦІЯ_6 »; в графі відомості про батька виключити відомості про ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України;

- внести відомості про батька дитини - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянина України, уродженця міста Одеси, Україна, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 14 квітня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до статей 136, 138 СК України ОСОБА_1 не є тією особою, яка має право оспорювати батьківство ОСОБА_2 щодо дитини ОСОБА_15 . Крім того, суд урахував, що ОСОБА_2 повністю визнав себе батьком ОСОБА_15 , своє батьківство не оспорює, особисто звернувся з заявою до місцевого відділу реєстрації актів цивільного стану щодо визнання батьківства та внесення відповідних відомостей до актового запису про народження дитини. Також суд урахував, що не проведення судово-генетичної експертизи у цьому випадку не має істотного значення, оскільки особами, які мають право на звернення до суду з позовом про виключення відомостей із актового запису про народження, такий факт не оспорюється.

Постановою Одеського апеляційного суду від 28 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 14 квітня 2020 року змінено в мотивувальній частині. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , однак помилився щодо мотивів такої відмови.

Апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив із того, що на перше місце ставляться якнайкращі інтереси дітей, оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для ухвалення рішення, а тому задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , який протягом тривалого часу (десяти років із дня народження дитини) не цікавився нею, не утримував її, не виконував батьківських обов`язків, не відповідає інтересам дитини, її психологічному та гармонійному розвитку. Тому суд дійшов висновку, що втручання держави в життя сім`ї загалом та дитини зокрема у цьому випадку не може вважатися пропорційним заявленій меті, оскільки заявленою метою ОСОБА_1 у сенсі пред`явлених позовних вимог є внесення змін до державного реєстру актів цивільного стану шляхом зміни прізвища та по батькові дитини, внесення відомостей про батька дитини - ОСОБА_1 , тобто формальні обставини, а не налагодження контакту з дитиною, її матеріальне забезпечення, фізичний та духовний розвиток тощо. Крім того, суд виходив із того, що саме внаслідок своєї бездіяльності, яка виразилася у тому, що позивач своєчасно не здійснив жодної дії відповідно до чинного законодавства на засвідчення походження дитини від нього, ОСОБА_1 набув такого статусу, який відповідно до положень статті 136 СК України позбавив його права оспорювати батьківство ОСОБА_2 щодо дитини ОСОБА_10 .

Також суд урахував висновок психологічного дослідження від 28 листопада 2016 року № 5257 Одеського наукового-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, який міститься у справі № 504/597/15, згідно з яким поява у житті дитини ОСОБА_10 біологічного батька ( ОСОБА_1 ) буде суттєвим стресовим чинником, оскільки благополучне існування дитини у сім`ї, яку вона сприймає за рідну, буде порушено.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У серпні 2022 року ОСОБА_16 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 14 квітня 2020 року і постанову Одеського апеляційного суду від 28 червня 2022 року та направити справу на новий судовий розгляд.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає пункти 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Заявник не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що він не відноситься до кола осіб, які мають право оспорювати батьківство ОСОБА_2 щодо дитини ОСОБА_10 та звертатися до суду з позовом про виключення відомостей про батька, оскільки правовідносини, які виникли між сторонами справи, чинним СК України не врегульовані. У зв`язку з чим позивач вважає, що слід застосувати аналогію права та керуватися положеннями статті 136 СК України, а саме: у разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною, суд ухвалює рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження.

Апеляційний суд, не заслухавши сторін у справі, безпідставно залишив рішення суду першої інстанції без змін у частині відмови у задоволенні позовних вимог, змінивши лише мотиви такої відмови.

Зазначає, що судовий спір за його позовом до відповідачів неодноразово розглядався судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій. Позивач ще в 2015 році звертався до суду з позовом про оспорювання батьківства ОСОБА_2 щодо дочки ОСОБА_9 та визнання його батьком дитини. Тому висновки апеляційного суду про відсутність у позивача перешкод на подання заяви до органів реєстрації актів громадянського стану з метою реєстрації доньки на своє ім`я не відповідають дійсності.

Також зазначає, що дочка ОСОБА_5 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 і до серпня 2014 року він проживав із відповідачем однією сім`єю, мали спільний сімейний бюджет і він опікувався дочкою. Цей факт є безспірним і підтверджений судовими рішеннями у справі № 504/597/15. Реєстрація дитини відповідно до статті 135 СК України була волевиявленням ОСОБА_7 , яка, маючи статус матері одиначки, мала право на соціальну допомогу. Після серпня 2014 року відносини між позивачем та ОСОБА_7 зіпсувалися, відповідач перешкоджала йому бачитись та опікуватися дочкою, про що свідчать її неодноразові звернення з письмовими заявами до правоохоронних органів, за якими проводилися перевірки, за результатами яких у його діях не встановлено ні складу кримінального правопорушення, ні складу адміністративного правопорушення.

Зазначає, що посилання суду апеляційної інстанції на те, що ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_17 , любить її, займається її вихованням та всебічним розвитком, є безпідставними, оскільки протягом семи років розгляду справ відповідач ОСОБА_2 жодного разу не з`явився на судові засідання, що свідчить про те, що він не цікавиться дитиною, батьком якої себе визнав. Крім того, позивач вказує, що він надавав докази того, що шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 із червня 2020 року розірваний, проте суди не надали цій обставині жодної оцінки.

Також заявник вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно взяв до уваги як доказ відповідно до положень частини четвертої статті 82 ЦПК України висновок психологічного дослідження Одеського наукового-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 28 листопада 2016 року № 5257, який міститься у справі № 504/597/15, згідно з яким поява у житті ОСОБА_10 біологічного батька ( ОСОБА_1 ) буде суттєвим стресовим чинником, оскільки благополучне існування дитини у сім`ї, яку вона сприймає за рідну, буде порушено. Зазначає, що цей доказ є недопустимим, оскільки спеціаліст, що проводив дослідження, не попереджений про кримінальну відповідальність. Крім того, це дослідження є неактуальним, оскільки шлюб між відповідачами розірвано, і хто зараз опікується ОСОБА_18 як батько взагалі невідомо.

Позивач звертає увагу суду на те, що дитина позбавлена батьківської турботи саме через тривалий розгляд цивільних справ, а рішення судів про відмову у задоволенні позовних вимог не відповідають найкращим інтересам малолітньої дитини і позбавляють її турботи зі сторони рідного батька.

Також посилається на те, що апеляційний суд 28 червня 2022 року розглянув справу за його відсутності та за відсутності його представника.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано із Комінтернівського районного суду Одеської області цивільну справу.

Справа надійшла до Верховного Суду у листопаді 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Доводи інших учасників справи

У листопаді 2022 року ОСОБА_19 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи скарги висновків судів не спростовують. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_20 із літа 2011 року до жовтня 2011 року мали подружні відносини.

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не перебували у шлюбі як між собою, так і в іншому зареєстрованому шлюбі.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 народила дочку ОСОБА_21 (т. 1 а. с. 7).

18 травня 2012 року ОСОБА_3 здійснила актовий запис народження дитини відповідно до статті 135 СК України (за вказівкою матері).

Відповідно до актового запису про народження № 37 від 18 травня 2012 року, складеного відділом реєстрації актів цивільного стану Комінтернівського районного управління юстиції Одеської області, дитина записана як « ОСОБА_8 », де у розділі відомості про матір зазначено « ОСОБА_20 », у розділі відомості про батька - « ОСОБА_6 » (т. 1 а. с. 7).

ОСОБА_3 визнала факт того, що ОСОБА_1 є біологічним батьком ОСОБА_9 . Ця обставина не заперечувалася у судовому засіданні ні ОСОБА_1 , ні ОСОБА_3

08 листопада 2014 року ОСОБА_20 зареєструвала шлюб з ОСОБА_2 , шлюбне прізвище дружини - ОСОБА_205 березня 2015 року ОСОБА_2 звернувся до відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Комінтернівського районного управління юстиції Одеської області із заявою про визнання батьківства відносно дитини - ОСОБА_8 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , до реєстрації шлюбу з ним і його дружиною ОСОБА_7 .

На підставі заяви відповідача ОСОБА_2 в актовий запис № 37 від 18 травня 2012 року про народження дитини були внесені зміни, а саме: прізвище дитини « ІНФОРМАЦІЯ_6 » змінено на « ІНФОРМАЦІЯ_6 », ім`я « ІНФОРМАЦІЯ_6 » і по батькові « ІНФОРМАЦІЯ_6 » залишилися без змін, внесені зміни в графу відомості про батька, зокрема прізвище « ОСОБА_2 », вказана дата народження батька « ІНФОРМАЦІЯ_5 ». У відомості про матір внесені зміни, зокрема прізвище матері замість « ОСОБА_22 » вказано ОСОБА_2205 березня 2015 року відділом реєстрації актів цивільного стану Комінтернівського районного управління юстиції Одеської області видане повторне свідоцтво про народження ОСОБА_10 , де у графі батька зазначено ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 8).

У лютому 2015 року ОСОБА_1 звертався до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування Комінтернівської районного державної адміністрації, про визнання батьківства щодо дитини ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1 а. с. 14-19).

Вимоги позову обґрунтовував тим, що ОСОБА_1 перебував у фактичних шлюбних відносинах із ОСОБА_20 з 2011 року. Упродовж чотирьох років вони проживали разом, вели спільне господарство. У жовтні 2011 року відповідач повідомила йому про те, що вона завагітніла. Упродовж 2011-2012 року вони готувалися до пологів, разом відвідували лікарів, обирали одяг та інші речі для їхньої майбутньої дитини. ІНФОРМАЦІЯ_1 при партнерських пологах у них народилася донька ОСОБА_5 . На той час він не звернув уваги на оформлення документів про народження дитини, оскільки відповідач все зробила самостійно у відділі РАЦС, а він був необізнаний у таких справах, так як інших дітей у нього немає. Пізніше йому стало відомо, що відповідач записала уявну людину як батька, тобто інформація про батька була внесена з її слів. Упродовж двох з половиною років вони продовжували стосунки, виховували дитину, разом відвідували публічні місця, зустрічали свята. Їхнє спілкування та життя спостерігали сусіди та родичі. Іноді у них із відповідачем траплялися непорозуміння, які доходили до сварок, і деякий час вони проживали окремо. Проте у такі моменти він продовжував виконувати свої обов`язки батька щодо утримання дитини, купляв необхідні речі, медикаменти, продукти харчування та інші речі. Відповідач повідомила йому про розірвання відносин між ними та заборонила йому бачитись із дочкою, а пізніше він дізнався, що вона 08 листопада 2014 року одружилася та змінила прізвище на « ОСОБА_1 », у зв`язку із чим у нього немає не тільки юридичного, але й фактичного зв`язку з донькою і він змушений звернутися до суду з метою визнання батьківства.

У зв`язку із викладеним, ОСОБА_1 просив суд: визнати його батьком малолітньої дитини - ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та внести зміни до актового запису про народження № 37 від 18 травня 2012 року, вчиненого відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Комінтернівського районного управління юстиції Одеської області на ОСОБА_10 , а саме: в графі прізвище дитини змінити « ІНФОРМАЦІЯ_6 » на « ІНФОРМАЦІЯ_6 »; в графі ім`я залишити без змін; в графі по батькові змінити з « ІНФОРМАЦІЯ_6 » на « ІНФОРМАЦІЯ_6 »; в графі відомості про батька виключити відомості про ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України, та внести відомості про батька дитини - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянина України, уродженця м. Одеси, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 26 грудня 2016 року у справі № 504/597/15-ц, яке було залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 13 червня 2017 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що ОСОБА_1 не здійснив жодної дії на визначення походження дитини від нього, що свідчить про самоусунення ОСОБА_1 від визнання себе батьком цієї дитини, тому його право не було і не могло бути порушеним. Крім того, суди виходили з того, що народження дитини було зареєстроване відповідно до частини першої статті 135 СК України. Станом на 18 травня 2012 року відповідач ОСОБА_19 у шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 не перебувала, у зв`язку з чим у ОСОБА_1 не було перешкод на подання заяви до органів реєстрації актів громадянського стану та на вирішення питання про походження дитини від нього у встановленому законом порядку. За відсутності заяви позивача ОСОБА_1 про його батьківство, мати дитини внесла відомості про походження дитини при її реєстрації за своєю вказівкою. Відповідач ОСОБА_2 за власною заявою визнав себе батьком дитини, записаний як батько дитини, його батьківство ОСОБА_1 не оспорював, а просив лише визнати його батьком дитини і внести відповідні зміни в актовий запис.

Ухвалою Комінтернівського районного суду від 05 червня 2019 року призначено у справі судово-генетичну експертизу, на вирішення якої поставили питання: «чи являється (може бути) ОСОБА_1 біологічним батьком ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ?» (т. 1 а. с. 192, 193).

У зв`язку з неприбуттям ОСОБА_3 із дитиною ОСОБА_15 до експертної установи 10 липня 2019 року та 03 вересня 2019 року експертизу проведено не було, а матеріали справи повернено до суду (т. 1 а. с. 204).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не в повній мірі відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є гарантією того, що учасник справи, незалежно від рівня фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, має можливість забезпечити захист своїх прав та інтересів.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Позивач звернувся до суду з позовом щодо визнання його батьком малолітньої ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та оспорювання батьківства ОСОБА_2 , внесення відповідних змін до актового записи про прізвище дитини та відомостей про батька дитини.

Щодо вирішення позовних вимог про визнання батьківства, внесення змін в актовий запис про народження дитини щодо її батька

Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно зі статтею 52 Конституції України діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Ніяких моральних та правових обмежень будь-які діти не знають. Права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому державними органами реєстрації актів цивільного стану в установленому законом порядку.

Згідно зі статтею 5 СК України держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім`ї. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.

Статтею 121 СК України встановлено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

У справі, що переглядається, встановлено, що сторони у зареєстрованому шлюбі не перебували. При цьому факт сумісного проживання сторони не оспорюють.

Стаття 125 СК України визначає походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою.

Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров`я про народження нею дитини.

Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері і батька дитини; за рішенням суду.

Відповідно до частини першої статті 126 СК України походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

Частиною першою статті 135 СК України передбачено, що при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

Відповідно до частин першої-третьої статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини.

Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу (частина четверта статті 128 СК України).

Тобто передумовою звернення до суду із заявою про встановлення факту батьківства є запис про батька дитини у книзі записів народжень за вказівкою матері.

Як встановили суди, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 народила доньку ОСОБА_21 .

Сумісної заяви ОСОБА_1 і ОСОБА_7 щодо походження дитини не було. Тому 18 травня 2012 року відповідач ОСОБА_7 здійснила державну реєстрацію народження дитини, яка проведена відповідно до вимог частини першої статті 135 СК України (за вказівкою матері).

08 листопада 2014 року ОСОБА_20 зареєструвала шлюб з ОСОБА_2

05 березня 2015 року ОСОБА_2 звернувся до відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Комінтернівського районного управління юстиції Одеської області із заявою про визнання батьківства відносно дитини - ОСОБА_8 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , до реєстрації шлюбу з ним і його дружиною ОСОБА_7 .

На підставі заяви відповідача ОСОБА_2 в актовий запис № 37 від 18 травня 2012 року про народження дитини були внесені зміни, а саме: прізвище дитини « ІНФОРМАЦІЯ_6 » змінено на « ІНФОРМАЦІЯ_6 », ім`я « ІНФОРМАЦІЯ_6 » і по батькові « ІНФОРМАЦІЯ_6 » залишилися без змін, внесені зміни в графу відомості про батька, зокрема прізвище « ОСОБА_2 », вказана дата народження батька « ІНФОРМАЦІЯ_5 ». У відомості про матір внесені зміни, зокрема прізвище матері замість « ОСОБА_22 » вказано ОСОБА_22

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , який протягом тривалого часу (десяти років з дня народження дитини) не цікавився нею, не утримував її, не виконував батьківських обов`язків, не відповідає інтересам дитини, її психологічному та гармонійному розвитку. Тому суд дійшов висновку, що втручання держави в життя сім`ї загалом та дитини зокрема у цьому випадку не може вважатися пропорційним заявленій меті, оскільки заявленою метою ОСОБА_1 у сенсі пред`явлених позовних вимог є внесення змін до державного реєстру актів цивільного стану шляхом зміни прізвища та по батькові дитини, тобто формальні обставини, а не налагодження контакту з дитиною, її матеріальне забезпечення, фізичний та духовний розвиток тощо. Крім того, суд виходив із того, що саме внаслідок своєї бездіяльності, яка виразилася у тому, що позивач своєчасно не здійснив жодної дії відповідно до чинного законодавства на засвідчення походження дитини від нього, ОСОБА_1 набув такого статусу, який відповідно до положень статті 136 СК України позбавив його права оспорювати батьківство ОСОБА_2 щодо дитини ОСОБА_15 .

Колегія суддів Верховного Суду не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства (материнства) в органах реєстрації актів цивільного стану (прізвище, ім`я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено).

Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі сукупності доказів. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ЦПК України, згідно з якими жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.

Доказами у зазначеній категорії справ можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності.

Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони у справі не заперечують, що позивач є біологічним батьком ОСОБА_15 .

У рішенні від 19 березня 2019 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «M. T. v. UKRAINE», № 950/17, § 23-24, вказав, що питання полягає не в діях держави, а в стверджуваній неналежності захисту національними судами приватного життя заявника у спорі між приватними сторонами. У справах такого типу має враховуватись справедливий баланс між відповідними конкуруючими інтересами. До того ж усі рішення щодо найкращих інтересів дитини повинні мати надзвичайне значення. Стосовно спорів про батьківство, ініційованих ймовірними біологічними батьками, незважаючи на надану національним органам влади свободу розсуду в цій сфері, біологічний батько не повинен повністю виключатись із життя своєї дитини, якщо тільки цього не вимагають відповідні причини щодо захисту найкращих інтересів дитини. Суд встановлював порушення статті 8 Конвенції, коли національні органи влади відмовляли у розгляді позову ймовірного біологічного батька про встановлення його батьківства, лише пославшись на визнання батьківства іншим чоловіком та не розглянувши при цьому фактичні обставини справи. На противагу, стаття 8 Конвенції не була порушена у випадках, коли національні органи влади відмовляли у розгляді такого позову після ретельного вивчення інтересів зацікавлених осіб, приділивши особливу увагу інтересам дитини, та не проігнорували при цьому інтереси ймовірного біологічного батька.

Апеляційний суд вдався до аналізу особи позивача, при цьому не навів конкретних підстав, за яких біологічний батько не може бути визнаний батьком дитини. Крім того, суд не встановив та не навів мотивів, чим саме буде порушено право та інтерес дитини встановленням батьківства ОСОБА_1 .

Також суд залишив поза увагою те, що фактично спір між сторонами щодо батьківства дитини відсутній, однак відповідач чинить перешкоди в документальному оформленні позивача батьком дитини. Тому першочерговому врахуванню при вирішенні справи підлягають інтереси дитини, а не самих сторін спору.

Посилання апеляційного суду на те, що позивач протягом 10 років, знаючи про своє батьківство, не виявив жодного піклування про неї та не надавав матеріальної допомоги не може бути підставою для відмови біологічному батьку у визнанні батьківства.

Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 15 вересня 2021 року в справі № 754/18412/19 (провадження № 61-8702св21).

Колегія суддів звертає увагу на те, що визнання батьківства за рішенням суду розглядається як засіб захисту прав дитини, тобто міра, спрямована на відновлення, визнання порушених або оспорених прав дитини. Визначення батьківства дитини є підставою виникнення батьківських обов`язків, зокрема обов`язку з утримання дитини (постанова Верховного Суду від 15 квітня 2021 року у справі № 645/1098/18 (провадження № 61-759св21)).

Посилання суду апеляційної інстанції на те, що ОСОБА_2 добровільно дав згоду на зазначення його батьком дитини у свідоцтві про народження та виконує всі обов`язки батька щодо дитини, не може бути підставою для відмови біологічному батьку про встановлення його батьківства.

Суд апеляційної інстанції, не розглянувши фактичні обставини справи, не перевіривши посилання позивача на розірвання шлюбу між відповідачами, не встановивши, якими саме доказами підтверджено матеріальне забезпечення ОСОБА_19 дитини та виконання ним батьківських обов`язків, дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання батьківства та внесення змін до актового запису про народження дитини щодо батька дитини.

Крім того, основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня матеріальна і процесуальна заінтересованість у справі. Саме сторони є суб`єктами правовідношення, з приводу якого виник спір. Доказів матеріальної і процесуальної заінтересованості відповідача ОСОБА_19 матеріали справи не містять, а навпаки спростовуються тим, що відповідач під час розгляду справи жодного разу не з`явився у судові засідання.

Висновки апеляційного суду про те, що саме внаслідок своєї бездіяльності, яка виразилася у тому, що позивач своєчасно не здійснив жодної дії відповідно до чинного законодавства на засвідчення походження дитини від нього, позбавляє його права на визнання батьківства щодо дитини ОСОБА_10 , а також

відповідно до положень статті 136 СК України позбавляє його права оспорювати батьківство ОСОБА_2 щодо дитини ОСОБА_10 є помилковими та прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права з огляду на таке.

Статтею 125 СК України передбачено два випадки визначення походження дитини від батька, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, а саме: 1) за заявою матері і батька дитини; 2) за рішенням суду.

Відповідач скористався своїм правом та звернувся до суду з позовом про визнання його батьківства щодо дитини ОСОБА_15 .

Неподання ним заяви разом з матір`ю дитини до органів реєстрації актів цивільного стану не може бути підставою для відмови у визнанні батьківства.

Посилання апеляційного суду на те, що задоволення позовних вимог буде втручанням держави в життя сім`ї загалом та дитини зокрема, а також на те, що метою пред`явлених ОСОБА_1 позовних вимог є внесення змін до державного реєстру актів цивільного стану шляхом зміни прізвища та по батькові дитини, тобто формальні обставини, а не налагодження контакту з дитиною, її матеріальне забезпечення, фізичний та духовний розвиток є припущенням та суперечать нормам процесуального законодавства.

Колегія суддів звертає увагу на те, що статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини. Визначення батьківства дитини є підставою виникнення батьківських обов`язків, зокрема обов`язку з утримання дитини.

При вирішенні спору про визнання батьківства суд приділяє особливу увагу інтересам дитини, не ігноруючи при цьому інтереси ймовірного біологічного батька.

Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку про скасування постанови апеляційного суду та направлення справи на новий розгляд в частині вирішення позовних вимог для встановлення батьківства позивача та внесення змін про батька дитини в актовий запис про народження дитини.

Щодо вирішення питання про зміну прізвища дитини

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зокрема просив суд: внести зміни до актового запису про народження № 37 від 18 травня 2012 року, здійснений відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Комінтернівського районного управління юстиції в Одеській області, про народження ОСОБА_10 , а саме: в графі «прізвище» змінити з « ІНФОРМАЦІЯ_6 » на « ІНФОРМАЦІЯ_6 »; в графі «по батькові» змінити з « ІНФОРМАЦІЯ_6 » на « ІНФОРМАЦІЯ_6 ».

Одним із основних засобів ідентифікації дитини є її ім`я, яке надається дитині при народженні і складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить.

Відповідно до статті 145 СК України прізвище дитини визначається за прізвищем батьків. Якщо мати, батько мають різні прізвища, прізвище дитини визначається за їхньою згодою. Спір між батьками щодо прізвища дитини може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Частинами третьою, п`ятою статті 148 СК України передбачено, що у разі зміни прізвища одного з батьків прізвище дитини може бути змінене за згодою обох батьків та за згодою дитини, яка досягла семи років.

У разі заперечення одним із батьків щодо зміни прізвища дитини спір між ними щодо такої зміни може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. При вирішенні спору беруться до уваги виконання батьками своїх обов`язків щодо дитини, а також інші обставини, які засвідчують відповідність зміни прізвища інтересам дитини.

Інтереси дитини є пріоритетними і визначальними для вирішення спору щодо зміни прізвища дітей.

При вирішенні справи про зміну прізвища дитини необхідно також враховувати стосунки, які існують між дитиною та її батьками, в тому числі й з тим із батьків, хто проживає окремо.

Позивачем у позові не зазначено жодних обставин, які свідчать про необхідність зміни прізвища дитини, та яким інтересам дитини будуть відповідати такі зміни. Вказані обставини не досліджувалися і судами попередніх інстанцій.

У зв`язку з зазначеним колегія суддів дійшла висновку про направлення справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Інші вимоги позивача є похідними вимогами від вимог про встановлення батьківства та їх задоволення, залежать від дослідження всіх обставин справи.

Отже, розглядаючи справу, суд апеляційної інстанції не усунув всіх порушень, допущених судом першої інстанції, не встановив всіх обставин справи, не врахував те, що біологічний батько не повинен повністю виключатись із життя своєї дитини, якщо тільки цього не вимагають відповідні причини щодо захисту найкращих інтересів дитини, не врахував її інтереси, не підтвердив свої висновки доказами і матеріалами справи та всупереч принципу правової визначеності, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, дав помилкову правову оцінку спірним правовідносинам, як наслідок ухвалив рішення, яке не ґрунтується на законі.

Постанова суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам обґрунтованості та вмотивованості, вона не ґрунтується на аналізі взаємозв`язку між нормою права та належними доказами, наданими сторонами.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Верховний Суд урахував, що суд апеляційної інстанції не усунув усіх порушень, допущених місцевим судом під час розгляду справи, дійшов висновку, що справа підлягає направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін, надати оцінку всім обставинам справи, у тому числі, які були підставою для скасування судового рішення, та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій немає; судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 28 червня 2022 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук